З історії Росії від найдавніших часів 19 страница

І належить його імператорській величності закликати до себе іноземців, які йому, великому государю, приємні будуть, від війсь­ко­вих і від майстрових, особливо від лікарів та аптекарів, які виїз­дили, бо вони про багато речей знають, і непогано купців запитати, які за морем бували. Мені це дуже дивно, земля наша Російська, думаю, що буде по площі не менше Німецької, і міста усякі в ній є, теплі і холодні, і гористі, і моря різні, морського берега скільки під нами і охопити неможливо, від Кольського півострова, якщо берегом їхати, то і за рік всього його не об’їхати, а ніяких речей у нас не­об­хідних не розшукано. Я і небагато поїздив, і хоча я і не знаючи їздив, проте не марна моя їзда, найшов би самородну сірку, найчистішу, що подібна до бурштину, і у всьому світі стільки її немає, скільки у нас; лікувальну матерію найшов я, називається "тум сфалтум" і не знаю, скільки її за морем, а у нас хоч пудів сто можна здобути. І наф­ти знайшов я багато, вохри і черлені, хоча б по тисячі пудів можна здобувати і пулмент є в мене в копальні.

І я не знаю, чого б у нас в Росії не найти, та ми не знаємо, то­му що за морем не були, і в яких місцях що знаходиться не бачили і не чули, а іноземці, як і знають, то не хочуть нам сказати.

Глава VIІ. Про селян

Про становище селян

Життя селян злиденне не від чого іншого, як від їхніх лінощів, а потім від неуваги правителів і від поміщицького насилля і від іг­норування їх.

А ще б царської величності побори визначені були по воло­дінню землею їх, скільки який селянин на себе оре, і побори б зби­рали б з них у зручний час, а поміщики їхні зайвого нічого з них не мали і роботи б зайвої не давали, тільки б податок свій і роботу да­вали по володінню землею їх і дивилися б за селянами своїми, щоб вони, крім недільних і святкових днів, не гуляли, а завжди були на роботі, то ніколи селянин не збідніє.

А буде який селянин ледарювати, то таких суворо карали б, оскільки який селянин загуляє, в тому вже шляху не буде, а тільки піде в розбій і в інші злодійства.

Селянину належить літом землю обробляти пильно, а зимою в лісі працювати, що необхідно для домашнього побуту або для лю­дей, від чого би який собі прибуток отримати.

А як при дворі своєму ніякої роботи прибуткової немає, то йшов би в такі міста, де по найму люди працюють, щоб даремно часу не втрачати, і так діючи, жодний селянин не збідніє.

... Також немала шкода селянам чиниться і від того, що пи­семних людей у них немає. А в якому селі дворів двадцять або трид­цять, а писемної людини жодної у них немає, і яка людина до них приїде з якими указом або і без указу, то скаже, що указ у нього є, а йому і вірять і від того мають собі зайві збитки, тому що всі вони, як незрячі, нічого не бачать, не розуміють. І того ради багато і без указу приїхавши, шкоди їм чинять великі, а вони оспорити не можуть, і в поборах багато з них зайвих грошей беруть і від того даремний роб­лять собі збиток.

І ради запобігання таких даремних збитків, бачиться, непогано б селян і поневолити, щоб вони дітей своїх, які десяти років і менше, віддавали дякам на навчання грамоті і, навчивши грамоті, навчили б їх і писати. І думаю, непогано було б так учинити, щоб не було і в невеликому селі без писемної людини. І дати їм тверде визначення, щоб без зволікання дітей своїх віддавали вчити грамоті і відвести їм строк років на три або чотири.

... А і це не дуже справедливо бачиться, коли поміщики на селян своїх накладають тягар необмежений, оскільки є такі нелюд­ські дворяни, що в робочу пору не дають селянам своїм єдиного дня, щоб йому на себе ще попрацювати. ... І тією надмірністю селянство в бідність заганяють, а який селянин почне заможніше жити, то на нього і податки набавить. І за таким їх порядком ніколи селянин у такого поміщика збагатитися не зможе, і багато дворян говорить: "Селянину не давай обкрасти, але стрижи його, як вівцю, до нога". І так роблячи, царство пустошать, оскільки так їх обдирають, що у іншого і кози не залишать, ті від такої нужди доми свої залишають і тікають в інші понизовні міста, інші ж в українці, а інші і в іноземні, і так чужі країни населяють, а свою пусткою залишають. А щоби до тієї поміщикам справи, що селяни багаті, лише б вони оранки не запустили, хоча б у нього і не одна тисяча рублів була, тільки б не крав і потайки торгував, що селяни багаті, то би честь поміщику.

ü Посошков И. Книга о скудности и богатстве. Редакция и ко­ментарии Б. Кофенгауза. – М., 1951. – С. 21−183.

ДОКУМЕНТ № 10

Погодін М. Петро Великий

Михайло Погодін (1800−1875) – російський історик, письмен­ник, публіцист, апологет реформ Петра І.

Уривок

Про наслідки петровських реформ

Місце в системі європейських держав, управління, розподіл, судочинство, права станів, Табель про ранги, військо, флот, податки, ревізії, рекрутські набори, фабрики, заводи, гавані, канали, дороги, пошти, землеробство, лісоводство, скотарство, рудокопство, садо­вод­ство, виноробство, торгівля, внутрішня і зовнішня, одяг, зовніш­ність, аптеки, шпиталі, ліки, літочислення, мова, преса, друкарні, війсь­кові училища, академії – все це пам’ятники його [Петра Великого − Н. Л.] невтомної діяльності та його Генія.

ü Погодин М. Петр Великий // Историко-критические отрывки, М. Погодина. – М., 1846. – Кн. 1. – С. 342−343.

ДОКУМЕНТ № 11

Аксаков І. Як почався
і проходив розвиток російського суспільства

Іван Аксаков (1823−1886) – представник слов’янофільської те­чії в суспільному русі Росії, публіцист, літератор. Стверджував, що політика "європеїзації" Петра І "спаплюжила" народну культуру.

Уривок

Про культурну політику Петра І

Більшого перевороту не бачила історія. Поряд із створенням ар­мії, флоту, фортець, сенату, колегій, магістратів, ратуш, замов­ля­лася наука, наказувалося бути мистецтву, поезії, літературі. ... І от могут­ньою волею Петра пересаджуються науки і мистецтва, зовсім готові бе­руться під державне покровительство, поступають на дер­жав­ну службу.

... Потрібен поет для прославлення подвигів ... скульптор для створення статуй великих державних діячів ... потрібен письменник з добрим стилем, щоб міг створити на потрібні державі випадки, уро­чистості та інші потреби – урочисту промову, похвальне слово, істо­рію подій, ... потрібен актор для увесеління двору і публіки...

І от з’являються і поети, і скульптори, і живописці, і письмен­ники, і актори, і балетмейстери, і вчені, і веселі люди, і всі посту­пають на службу, ... утримуються за рахунок держави і віддають звіт уряду у своїй художній, ученій, літературній і увеселяючій діяль­ності. ... Держава не шкодувала видатків на виховання суспільства – у напрямі і в дусі, які відповідали державній меті.

ü Аксаков И. Как началось и шло развитие русского общества // Цит. по: Жидков В. С., СоколовК. Б., Десять веков российской мен­тальности: картина мира и власть. – СПб., 2001. – С. 216.

ДОКУМЕНТ № 12

Плєханов Г. Новий захисник самодержавства
або "Горе" Г. Л. Тихомірова

Коментар

Георгій Плєханов (1856−1918) − революційний діяч, історик, філософ. Критично оцінював петровські реформи та їх наслідки в іс­торії Росії.

Уривок

... До азіатського тулуба московської Русі "цар-тесля" приро­бив європейські руки. ... Сила нових, європейських рук, здійснюючи Росії значні послуги в її міжнародних відносинах, невигідно позна­ча­лася на багатьох сторонах її внутрішнього побуту. Поставивши Росію, за висловом Пушкіна, "на диби", великий цар розчавив народ тягарем податків і довів деспотизм до нечуваного ступеня могутності.

ü Плеханов Г. Новый защитник самодержавия или "Горе" Г. Л. Ти­хомирова. Соч.: В 24-х т. Т. 3. – М., 1922. – С. 74.

ДОКУМЕНТ № 13

Ключевський В. Курс російської історії

Коментар

Василь Ключевський − історик, критично оцінив результати реформ, указавши на невідповідність між їхнім задумом та наслід­ками.

Уривок

Реформа, здійснена Петром Великим, не мала своєю прямою ме­тою перебудувати ані політичний, ані суспільний, ані моральний по­рядок, який встановився в цій державі, не ставила за мету поставити російське життя на незвичні їй західноєвропейські основи, ввести в неї нові запозичені начала, а обмежилася намаганням озброїти Ро­сійську державу і народ готовими західноєвропейськими засобами, розумовими та матеріальними, і тим поставити державу врівень із завойованим нею становищем в Європі. ... Він мав надію грозою влади викликати самодіяльність в закабаленому суспільстві і через рабовласницьке дворянство ввести в Росії європейську науку, на­родне просвітництво як необхідну умову суспільної самодіяль­ності, хотів, щоб раб, залишаючись рабом, діяв свідомо і вільно. Спільна дія деспотизму і свободи, просвітництва і рабства – це політична квадратура кола, загадка, яка вирішується у нас з часів Петра два століття і донині нерозв’язана.

... Ставши перетворювачем в європейському дусі, він зберіг в собі надто багато московського, допетровського царя, не рахувався ані з правосвідомістю народу, ані з народною психологією, і мав надію викорінити віковий звичай, ввести нове поняття так само лег­ко, як змінювати покрій одягу або ширину фабричного сукна. Вво­дячи все примусово, навіть суспільну самодіяльність визиваючи примусом, він будував правомірний порядок на загальному без­прав’ї, тому в його правомірній державі поряд із владою і законом не виявилося всеоживляючого елемента, свобідної особи, грома­дянина.

ü Ключевский В. Курс русской истории. Соч.: В 9-ти т. Т. 4. – М., 1989. – С. 202−203, 330.

ДОКУМЕНТ № 14

Шмурло Є. Петро Великий та його спадщина

Коментар

Євген Шмурло (1853−1934) – відомий російський історик, піс­ля більшовицького перевороту емігрував, жив у Римі, Празі; у пра­цях, присвячених Петру І, намагався визначити його місце і роль у російській історії.

Уривок

Ще за життя Петро став для одних втіленням зла, уособленням пекла, антихристом; для інших – навпаки, світлим генієм, джерелом блага і добра.

... Більш ґрунтовне і детальне ознайомлення з ХVІІ ст. погли­било питання і дало підстави говорити про тісний зв’язок з епохою Петра не одного Федора, а взагалі всіх перших Романових і таким чи­ном відсунути початок нової історії значно далі вглиб. ... Петро не стільки починає собою нову історію, скільки завершує стару мос­ковську, що, якщо розміри його справи, діапазон його голосу, прояв­лена ним енергія, а разом з тим, і досягнуті результати кількісно невимірно грандіозніші, то якісно вони мало чим відрізнялися від роботи і напряму його брата, батька і діда...

... Петро Перший запровадив у нас початок ОСОБИСТОСТІ, поваги до неї.

... При усій своїй брутальності саме він поставив російську особистість в умови, необхідні для її розвитку і самовизначення.

... Хіба, підносячи людей лише за заслуги, Петро не завдав рі­шучого удару місництву і цим хіба не звільнив особистість із духовного полону, в якому вона перебувала? ... Хіба це не визнання особистості – вимога, щоб шлюби здійснювалися за взаємною зго­дою, без примусу з боку батьків? Хіба не одержала визнання осо­бистість жінки внаслідок звільнення зі своєї хати?

... Окрім виховання особистості, Петро здійснив ще іншу вели­ку роботу: він виховав у нас ПОЧУТТЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІДПО­ВІ­ДАЛЬНОСТІ, усвідомлення наших обов’язків, нашого кровного обов’язку перед Вітчизною...

... Фрідріх Великий ще не народився зі своїм знаменитим висловом "Правитель є перший слуга своєї держави", він ще не на­родився, а Петро вже встиг втілити в життя цей принцип власним прикладом.

... Ще одна особливість Петра Великого: його ВІРОТЕР­ПИ­МІСТЬ...

... У Лондоні Петро вільно відвідує богослужіння квакерів; у Відні молиться і залишається присутнім на обідні у єзуїтів; у себе в Москві дозволяє відкрите богослужіння за католицьким обрядом.

... Багато ще можна було б сказати про те, що зроблено Петром у галузі ПРОСВІТНИЦТВА і ЗНАНЬ. ... Він заклав міцний фундамент світському просвітництву, об’єктивним знанням.

... Який це був ДОПИТЛИВИЙ РОЗУМ! Що за думка, вічно діяльна, завжди напружена, яка ніколи не слабне, не втомлюється! Яка наполеглива постійна праця – все його життя!

ü Шмурло Е. Петр Великий и его наследие // История и историография России. Т. 3. – М., 2006. – С. 153−160.

ДОКУМЕНТ № 15

Мілюков П. Петро Великий та його реформа

Коментар

Павло Мілюков (1859−1943) – відомий російський історик та по­літик, лідер партії кадетів (конституційно-демократична партія, 1905 р.), після більшовицького перевороту жив в еміграції (в Англії, Франції); виступаючи проти крайнощів в оцінці діяльності Петра І, П. Мілю­ков, по суті, звів роль царя до ролі регістратора подій, за що історика критикували сучасники.

Уривок

Згідно з цією так званою "слов’янофільською" теорією, Петро відірвав російські верхи від низів і, денаціоналізувавши перші, зра­див російському самобутньому народному духові. Справжній росій­сь­ких дух для слов’янофілів вичерпувався східною формою христи­янської релігії і втілювався в соціальній формі російської "общини", селянського "світу". ... Петро відкрив шлях сліпому наслідуванню іно­земцям, яке спаплюжило народний характер.

... Західники рішуче взяли на себе захист реформи Петра в тому розумінні, як вона тоді уявлялася. У відповідь слов’янофілам во­ни сміливо відкидали культурне значення "самобутніх" російських начал, старої форми державності і старої форми віри та вважали не­обхідним європейське щеплення, навіть усвідомлюючи його штуч­ність і зовнішнє походження.

... Після відокремлення російських лібералів від соціалістів в 60–70-х роках ХІХ ст. саме з середовища лібералів-західників вийшла нова спроба виправдання петровського перевороту. Тепер, опираю­чись на наукові дослідження, вони наважилися відділити творіння від творця і тлумачити його не як запозичення ззовні..., а як неми­нучу і природну фазу російської історії, органічно пов’язану зі всім ходом історичного процесу.

... Реформа була органічною в розумінні безсумнівного, глибо­кого зв’язку її з попередніми процесами ХVІІ століття і такого ж без­сумнівного зв’язку з подальшим розвитком Росії.

... Петро – самоук і дилетант, і його різні знання є виплодом його юнацьких "забав", які поступово переходили в серйозну справу ... поряд з цими вправами юного Петра його суперник ... кн. Василій Голіцин. Він теж готує для Росії реформу, яка почасти навіть спів­па­дає з петровською, але в якій є обдуманість – плід читання сер­йоз­них книг, є відома система і план, тоді як у Петра в цей період – один тільки спорт і безсистемні дилетантські поривання.

... Таке походження реформи відразу накладає на неї певний відбиток. В ній, передовсім, відсутній будь-який загальний план.

... Творення повинно бути систематичним і свідомим. Але Пет­ру ніколи. Творення "добрих порядків" починається уривками, в ко­роткі проміжки між походами і поїздками Петра.

... Петровська реформа відбулася в поспішному, револю­цій­ному порядку не стільки навіть тому, що реформа спізнилася порів­няно з російськими внутрішніми потребами, скільки тому, що все російське життя жахливо спізнилося порівняно з процесами, які від­бувалися в Європі. ... Коли, наприклад, Петро почав вводити в Росії промисловість штучними прийомами меркантилізму, то це вияви­лося, при тогочасному низькому рівні розвитку російського міського життя, без сумніву, дещо передчасним. Це видно з того, що вже через п’ять років після смерті Петра (1730) чимало петровських фаб­рикантів при перевірці виявилися "фальшивими", "несправжніми" фабрикантами, які записалися в це звання тільки заради одержання привілеїв.

... Становище зовсім змінилося до початку ХVІІІ ст. Залиша­тись у стані повної ізоляції Росія не могла. Проте суб’єктивно Росія зовсім не була готова до спілкування, особливо культурного, з Єв­ропою. Це внут­рішнє протиріччя позначилося в історії російської куль­тури капі­таль­ним фактом: поспішно окультурити вдалося тільки со­ці­альні верхи ро­сійського суспільства – і цим вони були відірвані від соціальних низів.

... Реформа Петра відразу була і необхідною, і випадковою, і органічною, і насильницькою, і своєчасною, і надто поспішною. Во­на не тільки задовольняла назрілі потреби, а й забігала уперед.

... У всіх цих відношеннях вона була, безперечно, глибоко на­ціональною, як національним був і сам Петро.

... При всій своєрідності цієї реформи хіба Петро не пішов шля­хом загальнолюдської або, принаймні, загальноєвропейської культу­ри? ... Та обставина, що вона зберігалася і розвинулася після Петра вже не насильницьким, а добровільним шляхом, само по собі дово­дить, що європейський шлях не був чужим для Росії.

ü Милюков П. Петр Великий и его реформа / История и исто­рио­графия России. Т. 3. – М., 2006. – С. 173–174, 176, 178, 180, 182, 191.

ДОКУМЕНТ № 16

Ковалевський П. Історичний шлях Росії

Коментар

Петро Ковалевський (1901−1978) – російський історик, бібліо­граф, у 1920 р. емігрував до Франції; займався педагогічною, громад­ською, церковною та науковою діяльністю; в своїй праці "Істо­рич­ний шлях Росії" (1949) зробив спробу переглянути окремі періоди ро­сійської історії; співставити їх із подіями, які відбувалися на Заході.

Уривок

Які перетворення Петра Великого можна вважати пози­тив­ними, а які негативними?

Позитивні перетворення – це ті, які продовжують і розвивають почате за його батька і попередників й узгоджуються з російською історичною традицією. Негативні – ті, які руйнують саму суть ро­сійського життя, порушують рівновагу сил у державі та є розривом не з Москвою, а з російською національною самобутністю.

До позитивних перетворень необхідно віднести насамперед створення сильної і добре організованої армії, яка вже в перші роки свого існування довела свою міць і боєздатність...

... Другою великою справою Петра було створення росій­сь­кого флоту, який він почав будувати одночасно для трьох морів: на Свірі і Ладозькому озері − для Балтійського, у Воронежі − для Чор­ного і в Архангельську − для Білого.

... Приєднанням Естляндії і Ліфляндії Петро Великий включає до складу російської держави численний культурний німецький еле­мент, який стане противагою іноземній навалі, яка посунулася на Ро­сію через широко розкриті їм із Європи ворота. Балтійські німці ві­ді­гра­ли значну роль у російському державному житті ХVІІІ і ХІХ століть.

... Реформи здійснюються настільки стрімко і вимагають таких затрат людських життів та коштів, що до кінця царювання держава розорюється. Населення, яке ледь сягає 14 мільйонів, придушене податками, особливо через перехід на подушний податок.

Усі реформи Петро Великий проводив сам. Він надміру само­владний і придушує оточуючих своєю волею і силою. Такі прекрасні самородки, як Іван Посошков, який дав у своїх творах багато ко­рис­них думок про устрій російського життя, пропадають даремно. Кни­гу "Про бідність і багатство" починають цінувати тільки у середині ХІХ ст. – і то завдяки працям німців.

... У ньому сконцентрувалась і від нього виходила вся влада. Держава, яку він очолив, управляла і фізичним, і духовним життям громадян, і ніщо не могло існувати без його відома. Це була моно­літна теоретична вибудова, в якій вищий клас, що поповнювався не спадково, а вибірково, здійснював державну службу "військового та цивільного чину", а духовенство − "службу духовного чину". Купецт­во становило середній стан, а нижчий клас − селянство − працював на дворянство.

... Які ж були результати життя цього державного устрою? Ста­новище вищого класу значно погіршилося, оскільки він був зобо­в’я­за­ний все життя служити державі й опинявся у повній залежності від неї.

... Середній торговий клас виграв від петровських реформ, про­те нижчий потрапив у майже повне рабство.

... Петро Великий зрівняв усі нижчі стани до холопів і за­про­вадив таким чином кріпосне право за західним зразком, яке при його наступниках перейшло у справжнє рабство шляхом позбавлення селян усіх особистих прав.

... Розрив між класами населення посилюється петровською реформою одягу і зовнішності. Вона стосується тільки дворянства і купецтва і не зачіпає ані духовенство, ані селянство, які залиша­ють­ся поза новим життям і поза новою освітою. Наслідки цього поділу починають проявлятися дуже швидко у приниженні духовенства і повному культурному занепаді селянства.

... Наслідком духовної реформи, яка позбавила церкву можли­вості морального впливу на народ, є надзвичайне огрублення моралі. Петровські реформи загальмували більш ніж на півстоліття росій­ський культурний розвиток. Література залишається на рівні сере­ди­ни ХVІІ ст. Мова, сформована слов’янізмами, наповнюється масою іноземних слів. Між мовою культурних класів і мовою народною пролягає глибока прірва. Віднині у країні живуть якби два народи: вищий клас, який втратив зовнішній і духовний російський вигляд та розмовляє іншою мовою, ніж нижчий, який залишається упродовж всього ХVІІІ ст. поза культурним впливом та зберігає і зовнішній, і духовний вигляд – вигляд російської людини допетровської епохи.

ü Ковалевский П. Исторический путь России // История и ис­ториография России. Т. 3. – М., 2006. – С. 496−500.

ДОКУМЕНТ № 17

Анісімов Є. Час петровських реформ

Коментар

Євген Анісімов − сучасний російський історик. Висвітлює пи­тання ціни та наслідків діяльності Петра І в історії Росії.

Уривок

Про значення петровської епохи в історії Росії

... Це період заснування тоталітарної держави, яскравої про­повіді та втілення у масову свідомість культу сильної особи ... період запуску "вічного двигуна" вітчизняної бюрократичної машини, яка працює за своїми внутрішніми і чужими для суспільства законами донині. Це і всеохоплююча система контролю, паспортного режиму, фіскальства і доносів ... це і жах, індиферентність, соціальне утри­мання, зовнішня і внутрішня несвобода особистості ... культ війсь­кової сили, мілітаризм, воєнізація громадського життя, свідомості, нав’язування за допомогою грубої сили своєї волі іншим народам ... оформлення стереотипів імперського мислення.

ü Анисимов Е. Время петровских реформ. – Л., 1989. – С. 11.

ДОКУМЕНТ № 18

Жидков В., Соколов К. Десять століть
російської ментальності: картина світу і влада

Коментар

В. Жидков, К. Соколов − сучасні російські історики. Дослі­джу­ють вплив реформ Петра І на становлення національної менталь­ності та світосприйняття.

Уривок

Про протиріччя петровських реформ

... Будучи найбільш прозахідним російським царем, він зали­шився вірним залізній завісі, яку побудували його грізні попе­редники, і ще більше зміцнив її, почавши будівництво прикордонних укріплень. ... Друге протиріччя полягало у тому, що Петро не розу­мів, що європейської культури не можна було "навчитися", її не мож­на було перейняти в готовому вигляді, а необхідно засвоювати за рахунок самостійної духовної роботи, до якої не було готове росій­ське суспільство. Петро навіть не підозрював, що коли б з’явилася в Росії справжня європейська культура з її формами життєвого спілкування, з повагою до особистості і т. ін., вона відразу зробила б усі його власні прийоми насадження культури зовсім неможливими.

ü Жидков В., Соколов К. Десять веков российской менталь­нос­ти: картина мира и власть. – СПб., 2001. – С. 213−214.

ТЕМА 8
СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА КАТЕРИНИ ІІ
(друга половина XVIII ст.)

1. Соціальні ідеї в політиці "освіченого абсолютизму".

2. Жалувана грамота дворянству 1785 р.

3. Жалувана грамота містам 1785 р.

4. Кріпосницьке законодавство Катерини ІІ.

Теми індивідуальних завдань

v Вплив ідей французьких просвітителів на світогляд Ка­терини ІІ.

v Соціальна структура європейських країн і Росії у другій половині ХVІІІ ст.: порівняльний аналіз.

v Міські накази депутатам у Законодавчу комісію 1767 р.

v Дворянські накази депутатам у Законодавчу комісію 1767 р.

Джерела

1. Дворянская империя во второй половине ХVІІІ века (основ­ные законодательные акты) // Сборник документов. Москва, 1960.

2. Наказ Екатерины ІІ Комиссии о составлении проекта нового Уложения. 1767 // Екатерина ІІ (императрица). О величии России [Текст] / Императрица Екатерина ІІ; [Сост., биогр. очерк, примеч.: И. Я. Лосиевский]. – М., 2003.

3. Российское законодательство Х−ХХ вв.: В 9-ти т. Т. 5. М., 1987.

4. Россия в ХVІІІ веке глазами иностранцев. – Л., 1989.

5. Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до 1861 года. / Сост. П. П. Епифанов, О. П. Епифанова. – М., 1987.

6. Хрестоматия по истории СССР ХVІІІ в. / Под ред. Л. Бес­кровного, Б. Кафенгауза. – М., 1963.

Література

1. Абсолютизм в России (ХVІІ−ХVІІІ вв.). – М., 1964.

2. Брикнер А. История Екатерины Второй (Репринт, изд. 1885 г.). – М., 1998.

3. Анисимов Е. Реформы Екатерины ІІ // Власть и реформы: от самодержавной к советской России. – СПб., 1996.

4. Водарский Я. Население России в конце ХVІІ – начале ХVІІІ века. – М., 1977.

5 Жидков В., Соколов К. Десять веков российской мен­тальности: картина мира и власть. – СПб., 2001.

6. Исабель де Мадариага. Россия в эпоху Екатерины Великой. – М., 2002.

7. Кабузан В., Троицкий С. Изменения в численности, удель­ном весе и размещении дворянства в России в 1782−1858 гг. // Ис­тория СССР. – 1971. – № 4.

8. Каменский А. Под сенью Екатерины: вторая половина ХVІІІ в. – СПб., 1992.

9. Каменский А. Екатерина ІІ // Вопросы истории. – 1989. – № 3.

10. Каменский А. Российское дворянство в 1767 году: (К проб­леме консолидации) // История СССР. – 1990. – № 1.

11. Каменский А. Сословная политика Екатерины ІІ // Вопро­сы истории. – 1995. – № 3.

12. Ключевский В. О. Курс русской истории. Соч.: В 9-ти т. Т. 5. – М., 1989.

13. Ключевский В. История сословий в России / Ключевский В. Соч.: В 9-ти т. Т. 6. – М., 1989.

14. Марасинова Е. Психология элиты российского дворянства последней трети XVIII в. (По материалам переписки). – М., 1999.

15. Марасинова Е. Вольность российского дворянства (Мани­фест Петра ІІІ и сословное законодательство Екатерины ІІ) // Оте­чественная история. – 2007. – № 4.

16. Марасинова Е. О политическом сознании русского об­щест­ва во второй половине XVIII в. // Вопросы истории. – 2007. – № 12.

17. Марасинова Е. Власть и личность (Очерки русской исто­рии XVIII века). – М., 2008.

18. Медушевский А. Утверждение абсолютизма в России: срав­ни­тельное историческое исследование. – М., 1994.

19. Миронов Б. Русский город в 1740−1860-е годы: демо­гра­фическое, социальное и экономическое развитие. – Л., 1990.

20. Миронов Б. Социальная история России периода империи (ХVІІІ – начало ХХ в.): В 2-х т. – СПб., 2000.

21. Моряков В. Политические и социальные идеи консерватиз­ма в "Наказе" Екатерины ІІ // Вестник Моск. ун-та. Сер. История. – 1995. – № 1.

22. Омельченко О. Кодификация права в России в период абсо­лютной монархии. Вторая половина ХVІІІ в. – М., 1986.

23. Омельченко О. "Законная монархия" Екатерины ІІ. – М., 1993.

24. Очерки истории СССР. Россия во вто­рой половине ХVІІІ в. / Под ред. А. Барановича, Б. Кафенгауза. – Т. IX. – М., 1956.

25. Павленко Н. Екатерина Великая. – М., 1999.

26. Рындзюнский П. Сословно-податная реформа 1775 г. и го­родское население / Общество и государство феодальной России. – М., 1975.

27. Сафонов М. Проблема реформ в правительственной поли­тике России на рубеже ХVІІІ и ХІХ вв. – Л., 1988.

28. Торговля и предпринимательство в феодальной России / Под ред. Тимошиной Л. – М., 1994.

29. Троицкий С. Россия в ХVІІІ веке. – М., 1982.

30. Троицкий С. Русский абсолютизм и дворянство в ХVІІІ в.: Формирование бюрократии. – М., 1974.

Поиск по сайту: