 |
|
|
Архитектура Астрономия Аудит Биология Ботаника Бухгалтерский учёт Войное дело Генетика География Геология Дизайн Искусство История Кино Кулинария Культура Литература Математика Медицина Металлургия Мифология Музыка Психология Религия Спорт Строительство Техника Транспорт Туризм Усадьба Физика Фотография Химия Экология Электричество Электроника Энергетика |
З історії Росії від найдавніших часів 6 страница
Треба згадати, що московський правитель не був єдиним великим князем, який намагався об’єднати країну. Тверські великі князі були так само гонорові, хоч і менш везучими, а невдовзі з’явився новий претендент − литовський великий князь. Спроби цих великих князів об’єднати Східну Русь неможливо пояснити тільки їх особистим честолюбством. Тяжке політичне становище вимагало єдності країни − без цього неможливо було домогтися звільнення від монгольського панування. Це розуміли не тільки багато хто з князів, а й більшість народу − як бояри, так і простий народ. Вони підсвідомо відчували, що тільки сильний правитель зможе привести їх до перемоги і готові були підтримати такого правителя. Коли з’сувалося, що московський великий князь стає сильнішим за інших, все більше бояр і простих людей, навіть в інших великих князівствах, почали розраховувати на його керівництво. З цієї точки зору перемога Дмитрія Донського на Куликовому полі, хоча за нею настав ще один період принижень, була важливим етапом зростання національної свідомості... ... З точки зору монгольського законодавства влада московського великого князя та інших князів здійснювалася на підставі насамперед ханських ярликів. Як відомо, у період Київської Русі тільки князі дому Рюриковичів могли займати руські князівські престоли. Монголи визнали принцип виняткових прав Рюриковичів у руських землях, які не перебували під прямою владою хана. Оскільки самі монголи управлялися Золотою Ордою, руський принцип одного правлячого дому був близьким їх власному поняттю. З огляду на це, можна відзначити, що коли нова династія Гедиміна була визнана в Західній Русі, монголи погодилися мати справу також з деким із Гедиміновичів. Однак у цьому випадку нові васали хана швидко звільнилися від влади монголів, а "підкорення" Ягайла підставному хану Мамаю, зятю Тохтамиша, було радше союзом, аніж васальною залежністю. Визнання монголами прав династії Рюриковичів було мудрим кроком, який позбавив їх багатьох неприємностей. Він полегшив визнання князями монгольського сюзеренітету. Рюриковичі продовжували правити Руссю − такою мірою, наскільки їм це дозволялося − але тепер вони управляли на підставі своїх генеалогічних прав і ханської волі. Старий принцип престолонаслідування, відповідно до генеалогічного старшинства, який уже порушувався у пізній Київський період, тепер ще більше втратив своє значення − як через те, що хани часто нехтували ними при присвоєнні князям ярликів, так і в силу змін умов на Русі. Принцип передачі влади від батька до сина у кожному князівстві тепер висунувся на перший план; ніде він не був таким важливим, як у Московському князівстві, а після злиття Москви з Владимиром − у Московському і Владимирському великих князівствах. Принцип передачі влади по батьківській лінії можна вважати психологічною основою влади московських Даниловичів. Вони спочатку застосовували його тільки в Московському князівстві, а незабаром перенесли також у Владимирське. ... Коли Золота Орда ослабла, московський великий князь почував себе настільки міцно, що не тільки заповідав уділи своїх володінь синам, а й призначав наступника великокнязівського престолу. Дмитрій Донський був першим, хто "благословив" сина Василія І Владимирським великим князівством. Але і він не став на престол без одержання ханського ярлика. Коли Василій І склав свій заповіт, він не наважився розпорядитися великим князівством. Як ми знаємо, його син Василій II здобув престол з великими труднощами в боротьбі проти дядька Юрія. Після цього він двічі втрачав і двічі повертав правління. Для забезпечення прав свого старшого сина Івана ІІІ Василій II оголосив його великим князем і співправителем наприкінці 1448 − на початку 1449 рр. Завдяки цьому, а також посиленню своєї влади в другій половині князювання Василій II без вагань "благословив" Івана III спадком − великим князівством. Останній вступив на трон у силу цього благословення без ханського підтвердження. У київський період основними гілками князівського управління були судові, воєнні і фінансові власті. Князь був головним суддею і командуючим армією, його підлеглі збирали податки та дворові податі. Після монгольської навали управління всіма адміністративними справами взяв на себе монарх − монгольський хан. Влада руських князів значно обмежилась. Князі тепер повинні були підкорятися ханським наказам, їхні адміністративні повноваження у власних володіннях були суворо обмежені: вони могли їх виконувати тільки у вузьких межах, залишених їм монголами. Що стосується судової влади, то всі руські князі тепер перебували під управлінням хана і верховного суду монголів, і ми знаємо, що деякі з них були страчені за наказом хана за реальні або уявні злочини. Хан також вирішував більшість спорів між руськими князями. Руські, які призивалися на службу в монгольську армію, підкорялися монгольському воєнному праву. Більше того, всі суперечки між руськими і монголами вирішувалися в монгольському суді. Наприклад, розглядалася справа про суперечки між спадкоємцями ростовського князя Бориса і спадкоємцями царевича Петра з Золотої Орди. Як ми знаємо, Петро став православним, як і його спадкоємці. З точки зору хана, вони при цьому залишалися монголами, до того ж ханської крові. Тому хан вирішив справу на користь нащадків Петра, що, до речі, було справедливим вирішенням суперечки. Незважаючи на те, що тут були замішані інтереси монастиря, справа розглядалась як цивільна. Однак церква, як правило, була захищена ханським ярликом проти будь-яких посягань на її права та привілеї. Якщо порушниками були монголи, вони підпадали під юрисдикцію монгольських судів. Якщо вони виявлялися руськими, їх повинні були карати руські князі. Якщо князь не здійснював ніяких дій, церква могла апелювати до хана. Маючи твердо встановлені судові прерогативи на вищому рівні, хан усе ж не втручався в суперечки між боярами і простим народом, даючи змогу князю в даній місцевості продовжувати свої судові функції. В силу такої політики судова влада з усіх галузей князівського управління найменше зазнала впливу монгольського ярма. Проте в міру того, як князі ознайомлювалися з монгольським кримінальним правом, вони ставали готовими прийняти деякі принципи монгольського права. Навіть Владимирський-Буданов, який загалом применшував монгольський вплив на Росію, визнав, що і смертна кара (невідома Руській Правді Київської Русі), і тілесні покарання (застосовувалися тільки до рабів у Київській Русі) були включені в право Московії під впливом монголів. Відповідно до Двінської уставної грамоти 1397 р., виданої московським великим князем Василієм І, кожний злодій повинен бути таврованим; третя крадіжка каралася смертю. У Судебнику Івана III (1497) смертна кара передбачалася за такі злочини: заколот, крадіжка церковного майна, вбивство, "подмет", тобто підкидання своїх речей в чужий дім (щоб звинуватити господаря у крадіжці), підпал. Відома лиха людина могла бути також страчена, якщо вона була причетною до серйозного злочину. Після повстання Дмитрія Донського проти Мамая і ще більшою мірою після падіння Тохтамиша почалася нова фаза в монгольсько-руських відносинах – період значної автономізації руських земель. Великі і удільні князі продовжували визнавати себе васалами хана і платити данину, хоча не завжди регулярно, але вони взяли у свої руки внутрішнє управління князівств, майже без втручання з боку хана. Князі почали карбувати свою власну монету (з іменем хана, але й зі своїм також). Основа монгольської системи управління не змінилася, оскільки князі вважали її зручною й ефективною. Так, на підставі монгольських принципів була створена наприкінці XIV−на початку XVI ст. великокнязівська система оподаткування й організації армії. ü Вернадский Г. История России // Родина. – 1997. – № 3−4. – С. 96−98. ДОКУМЕНТ № 14 Гумільов Л. Давня Русь і Великий степ
Лев Гумільов (1912−1992) – відомий представник російської гуманітарної думки кінця ХХ ст.; автор праць з етнографії, теорії етногенезу, археології, історії євразійського простору. Про характер відносин між північно-східними
... От цю систему русько-татарських відносин, яка існувала до 1312 р., треба назвати симбіозом. ... Великоросія, щоб не загинути, вимушена була стати воєнним табором, при цьому колишній симбіоз із татарами перетворився у воєнний союз з Ордою, який протримався більше півстоліття − від Узбека до Мамая. В цей період великороський етнос переживав інкубаційну фазу. ü Гумилев Л. Древняя Русь и Великая степь. – М., 1989. – С. 543. ДОКУМЕНТ № 15 Гумільов Л. Від Русі до Росії: нариси етнічної історії Про татарські впливи на російську державність …Необхідно розрізняти історію Давньої Київської Русі (від ІХ до ХІІІ ст., включаючи історію Новгорода до його падіння в ХV ст.) й історії Московської Русі (з ХІІІ ст. до наших днів). При цьому ключовим періодом для розуміння вітчизняної історичної долі є три століття: ХІІІ, ХІV та ХV, коли російська дійсність формувалась як результат інтерференції (накладення) різних процесів етногенезу. Фінальна фаза етногенезу Київської Русі збіглася з початковим, інкубаційним періодом історії майбутньої Росії, і це поєднання надало трагічного забарвлення періоду Олександра Невського, Дмитрія Донського і Василія Темного. Москва не продовжувала традицій Києва, як це робив Новгород. Навпаки, вона знищила традиції вічевої вольності і князівських міжусобиць, замінивши їх іншими нормами поведінки, багато у чому запозиченими у монголів − системою суворої дисципліни, етнічної терпимості і глибокої релігійності. Саме нова система поведінки, створена на старій ідеологічній основі – православ’ї − дала змогу Росії сказати своє слово в історії Євразії. Цей континент за історично оглядний період об’єднувався три рази. Спочатку його об’єднали тюрки, які створили каганат, що охоплював землі від Жовтого моря до Чорного. На зміну тюркам прийшли з Сибіру монголи. Потім, після періоду повного розпаду і дезінтеграції, ініціативу взяла на себе Росія: з ХV ст. росіяни просувалися на схід і вийшли до Тихого океану. Нова держава виступила, таким чином, "наступницею" Тюркського каганату і Монгольського улусу. ü Гумилев Л. От Руси к России: очерки этнической истории. – М., 1992. – С. 292–293, 296−298. ДОКУМЕНТ № 16 Афанасьев Ю. Небезпечна Росія
Юрій Афанасьєв − сучасний російський історик, ректор Російського державного гуманітарного університету; в праці "Небезпечна Росія" розкрив ґенезу російської влади, яка представлена як органічна спадщина візантійської та ординської традицій.
Про вплив монгольського завоювання У 1215 році Іоанн Безземельний підписав Маgnа Сharta Libertatum − Велику хартію Вольностей, в якій визнав, серед іншого, право васалів об’єднуватися для війни з ним (!), якщо він порушить договірні зобов’язання. А у 1252 р. Олександр Невський, пращур перших московських царів, Великий князь Владимирський, володар, який не зазнав монгольської навали на Північну-Східну Русь, визнав свій васалітет перед Ордою й одержав "ярлик" (мандат) на управління співвітчизниками. І вже незабаром привів війська для приборкання росіян... Владимирські, а також московські великі князі, спираючись на ординців, винищили усякий опір своїй владі, знищили для удільних князів саму можливість здійснити протидію. У подальшому московська влада могла вже не остерігатися конкуренції інших руських суперників, і боротьба за трон велася винятково "серед своїх". Коли ж розсипалась одряхліла Орда, влада Москви стала абсолютною. Про ординські впливи на владу північно-східних князів В. О. Ключевський звернув увагу на зовсім іншу причину, яку чомусь мало хто з "казенних" учених мужів утримав в пам’яті: "генеалогічне" становище московських князів. Будучи молодшою гілкою, вони не могли претендувати на отримання великокнязівського ярлика. Звідси − ставка на Орду, підступність у відношеннях між собою і жорстокість щодо інших руських земель. ... Багато істориків ... датують початок ординського ярма з Олександра Ярославовича (Невського). Саме при ньому завершився організований опір завойовникам і почалося організоване співробітництво. Це погано пов’язується з тим хрестоматійним образом князя, який створювався різними силами і з різними цілями. ... Так, Олександр розбив іноземців, які прийшли із Заходу. Але, разом з тим, саме він стоїть біля витоків найголовнішої російської традиції. Влада будь-якою ціною. Так, він навряд чи любив татар і навряд чи з великим задоволенням наказував убивати руських людей і калічити їх на ординський зразок в ординських же інтересах. Оскільки ж це виявилося неодмінною умовою володіння владою, все це доводилося робити. Прилучитися до Влади − от що тягнуло в столицю Орди рюриковичів, даниловичів та іншу руську знать. Столиця Орди − Сарай − дійсно був Золотий Палац... У цьому Палаці зосереджувалася Влада − абсолютна, безмірна, безмежна, максимально жорстока, непередбачувана і недосяжна, а тому − приваблива та чаруюча. ü Афанасьев Ю. Опасная Россия. – М., 2001. – С. 72, 77−79. ТЕМА 3
2. Зміст Судебника: а) судова реформа; б) соціальні відносини; в) злочини та покарання; г) судовий процес. Теми індивідуальних завдань v Сигізмунд Герберштейн про Московську державу кінця ХV – початку ХVІ ст. v О. Зімін як дослідник Московської держави ХV−ХVІ ст. v Судебник Казимира 1468 р. і Судебник Івана ІІІ 1497 р.: порівняльний аналіз. Джерела 1. Герберштейн С. Записки о Московии. – М., 1988. 2. Духовные и договорные грамоты великих и удельных князей ХIV−ХVI вв. – М., 1950. 3. Памятники общественной мысли Древней Руси: В 3-х т. Т. 3. Московская Русь / [Сост., автор вступ. ст. и коммент. И. Н. Данилевский]. – М. : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2010. 4. Российское законодательство Х−ХХ вв.: В 9-ти т. Т. 2. – М., 1985. 5. Судебники ХV−ХVІ вв. / Под ред. Б. Грекова. – М.−Л., 1952. 6. Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до 1861 г. / Сост. П. Епифанов, О. Епифанова. – М., 1987. 7. Черепнин Л. Русские феодальные архивы ХІV−ХV веков: В 2-х т. Т. 2. – М., 1951. Література 1. Аверьянов К. Московское княжество Ивана Калиты. Вып. 1–3. – М., 1993–1994. 2. Алексеев Ю.Государь всея Руси. – Новосибирск, 1991. 3. Алексеев Ю. У кормила Российского государства. Очерк истории аппарата управления ХІV−ХV вв. – СПб., 1998. 4. Алексеев Ю. Судебник Ивана ІІІ. Традиция и реформа. – СПб., 2001. 5. Базилевич К. Ярлык Ахмед-хана Ивану III // Вестник Моск. ун-та. – 1948. – № 1. – С. 29–46. 6. Бахрушин С. Княжеское хозяйство XV и первой половины XVI в. // Сборник статей, посвященных В. Ключевскому. – М., 1909. – С. 548–565. 7. Борисов Н. Иван ІІІ. – М., 2003. 8. Вернадский Г. Московское царство. Ч. 1–2. – Тверь, 1997. 9. Гальперин Г. Формы правления Русского централизованного государства ХV−ХVІ вв. – Л., 1964. 10. Дзюбенко П. Очерк истории становления московского государства: ХІІ − первая треть XVI в. – М., 2012. 11. Зимин А. События 1499 г. и борьба политических группировок при дворе Ивана III // Новое о прошлом нашей страны. Памяти М. Н. Тихомирова. – М., 1967. – С. 91–103. 12. Зимин А. Россия на пороге нового времени. – М., 1972. 13. Зимин А. Россия на рубеже ХV−ХVІ столетий. – М., 1982. 14. Каштанов С. Социально-политическая история России конца ХV − первой половины ХVI в. – М., 1967. 15. Ключевский В. Курс русской истории: В 9-ти т. Т. 2. – М., 1988. 16. Кобрин В.Власть и собственность в средневековой России. – М., 1985. 17. Костомаров Н.Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. – М., 1991. 18. Кучкин В. Судебник 1497 г. и договорные грамоты московских князей ХIV−XV веков // Отечественная история. – 2000. – № 1. 19. Леонтьев А. Образование приказной системы в Русском государстве. – М., 1961. 20. Носов Н.Очерки по истории местного управления Русского государства первой половины ХVI века. М.−Л., 1957. 21. Очерки истории СССР. Конец ХV – начало ХVІІ вв. / Под ред. Копанева А., Манькова А., Носова Н. – Л., 1957. 22. Пресняков А. Образование Великорусского государства. – Прага, 1918. 23. Пресняков А. Российские самодержавцы. – М., 1990. 24. Сахаров А. Образование и развитие русского государства в ХIV−XVII вв. – М., 1969. 25. Скрынников Р. Святители и власти. – Л., 1990. 26. Смыкалин А. Судебная система Российского государства от Ивана Грозного до Екатерины II (XV−XVIII вв.) // Вопросы истории. – 2004. – № 8. 27. Тихомиров М. Российское государство ХV−XVII веков. – М., 1973. 28. Черепнин Л. Образование русского централизованного государства в XIV−XV вв: Очерки социально-экономической и политической истории. – М., 1960. 29. Штамм С. Судебник 1497 года. – М., 1955. 30. Янов А. Россия против России. Новосибирск, 1999. 31. Янов А. У истоков трагедии. 1462−1584. Заметки о природе и происхождении русской государственности. – М., 2001. Методичні рекомендації Головне завдання заняття − з’ясувати особливості системи управління в Московській державі в період її утворення та провести аналіз найважливішого законодавчого зводу Судебника 1497 р. При розгляді першого питання важливо визначити, яка центральна влада сформувалася в період утворення Московської держави і як вона здійснювалася. Розгляд цієї проблеми варто почати з політики об’єднавчої експансії великих московських князів на північно-східних руських землях, яку вони послідовно проводили, інспіруючи виступи інших князівств проти Орди і придушуючи їх з допомогою ординських військ. Визначним провідником цієї політики був Іван Калита, а найбільших успіхів було досягнено в другій половині ХV – першій третині ХVІ ст. за правління Івана ІІІ та його сина Василя ІІІ, що завершилося утворенням централізованої Московської держави. Епогеєм такої політики стало приєднання до неї Новгородської республіки – першої значної північно-західної руської території, останні залишки незалежності якої московський князь зміг ліквідувати шляхом завоювання її у 1478 р. Військові походи на Новгород чергувалися з візитами дипломатів, а під час московсько-новгородських переговорів найважливішим було питанням про прерогативи влади великого московського князя Івана ІІІ. Новгородці наполягали на тому, щоб московський великий князь, як і раніше, йменувався "господином", а не "государем", добре усвідомлюючи безмежну владу государя над підданими, яка вже склалася на той час у Московській державі за ординським зразком. І все ж відстояти свої інтереси новгородцям не вдалося. Проаналізуйте документи № 2, 4 і дайте відповідь: які ще північно-східні руські землі та князівства були включені за цей період до складу Московського князівства і як це позначилося на обсягу влади великого московського князя? З’ясуйте, коли до князівського титулу московського великого князя додалося формулювання "государ всея Русі"? У чому полягає зміст цього визначення? Зверніть увагу, що в посланні до Новгорода у 1471 р. великий московський князь апелював до Рюрика, Володимира Святого і Всеволода Велике Гніздо як послідовних носіїв єдності Русі, політичної традиції. Отже, Іван ІІІ був першим московським князем, який не тільки опирався на московську традицію, а й уперше апелював до київських князів, щоб провести ідею тяглості політичних традицій Московської держави від Київської Русі. Така концепція російської історії вперше поширювалася на землі поза межами територіальних кордонів, визначених договорами з Литвою. З того часу ця ідея лягла в основу всієї політичної доктрини російської державності. Для Івана ІІІ ця доктрина була не тільки осмисленням російської історії, а й конкретним керівництвом до дії, що ставило питання про завоювання руських земель під владою Литви і Польщі. Умовою миру з Литвою стало офіційне визнання нею великого московського князя "государем всея Руси". Дайте відповідь на питання: які заходи були проведені великими московськими князями на приєднаних територіях, спрямовані на зміцнення в них своєї влади? Розгляньте такий важливий напрям політики великих московських князів у період утворення Московської держави, як ліквідація удільної системи[56]. На підставі відомостей з джерел наведіть конкретні факти такої політики великих московських князів Івана ІІІ та Василія ІІІ. Дайте відповідь на питання: з якою метою проводилася ця політика; якими методами вона здійснювалася та які її результати? Прокоментуйте слова В. Ключевського, що "удільний князь був злочинцем якщо не за природою, то за становищем". Після Віленського привілею 1492 р., яким великий князь литовський Олександр Казимирович ліквідував право удільних князів на зносини з іноземними володарями та на інвеституру своїх васалів, зрівнявши у правах удільні князівства з приватними шляхетськими землеволодіннями, дрібні чернігівські та смоленські князі перейшли під московський протекторат. З огляду на це Іван ІІІ негайно призупинив політику ліквідації уділів, гарантувавши "литовським" Рюриковичам і Гедиміновичам недоторканість їхніх князівств. Попри це, вже за Василя ІІІ ці уділи були ліквідовані. Підкресліть, що важливим результатом цієї політики була заміна старої системи удільно-князівських договірних відносин новою системою державно-служилих відносин; васальні права удільних князів щодо великого московського князя замінювалися відносинами підданства. На підставі аналізу документів № 2, 3, 4 зробіть висновок про характер та обсяг влади великого московського князя. Дайте відповідь на питання: в якому напрямі змінювався її характер; чи була влада великого московського князя необмеженою; як позначилося на характері влади великого московського князя звільнення від ординської залежності; чим відрізнялася влада великого московського князя від характеру влади європейських монархів. Підкресліть, що за період утворення Московської держави відбулася концентрація політичної влади в руках великого московського князя. Зауважте, що зміцнення своєї влади великий московський князь здійснював разом із Боярською Думою – радою, яка складалася з князів і боярської знаті[57]. Дайте відповідь на питання: яку функцію виконувала Боярська Дума; який обсяг її компетенції; як формувався її персональний склад; що означала формула "государ наказав, бояри приговорили"; яка внутрішня структура Думи, підкресліть співвідношення між владою государя і повноваженнями його підданих, втілених у Боярській Думі, яка постійно змінювалася. Посилення влади великого московського князя супроводжувалося загостренням політичної боротьби. Наведіть приклади такої боротьби та її наслідки. Зауважте, що службові відносини на військовій та адміністративній службі при дворі государя офіційно регулювалися системою середньовічної ієрархії – місництвом. Порядок призначення на вищі судово-адміністративні та військові посади зазвичай визначався становищем князя або боярина в станово-ієрархічній драбині − знатністю його роду (походження) й особливо − службою певної особи та її предків у великого князя. Зверніть увагу на функціонування таких загальнодержавних установ, як Скарбниця і Двір; визначте головні їх функції. Підкресліть, що саме тут формувалися кадри управлінського апарату – дяків і піддячих, в чиїх руках опинилися важливі важелі державного управління і контролю, доходи і витрати государя. Поступово формувалися окремі галузі центрального управління, а саме: приказна система з відповідними суддями, дяками і піддячими. У системі місцевого управління зміцнювалося становище великокнязівських намісників і підпорядкованого їм апарату. Відправлені на певний термін у міста і волості адміністратори отримували з місцевого населення "корм"[58]. Підвладне населення, а відтак, і підсудне намісникам і волостелям, зобов’язане було платити на їх користь натуральні та грошові збори (судові, митні та ін.). Кормління було і службою, і формою винагороди за неї. Отримавши кормління, колишні удільні князі інколи отримували значно більше, ніж раніше, у своїх уділах, але тепер вони нічим не відрізнялись у правовому відношенні від дворян, будучи повністю залежними від служби великому князеві. Проаналізуйте джерела й охарактеризуйте відносини великого князя і намісників. Розглядаючи друге питання, зверніть увагу, що у другій половині XV − на початку XVI ст. Московська держава становила конгломерат земель, в яких ще зберігалися значні залишки їх старого устрою. При цьому єдиного принципу адміністративного устрою для всієї території Московської держави ще не було. У цьому плані важливим актом державної політики Івана ІІІ стало видання у 1497 р. Судебника Івана ІІІ. Опрацюйте документ № 1 і на підставі аналізу статей Судебника визначте основні положення судової реформи. Зверніть увагу на створення центрального суду та єдиної системи державних судових органів у Московській державі; встановлення обов’язковості виконання судових функцій як державної служби; обов’язкову присутність у суді дяків; офіційну відміну хабарів у боярському суді та усіх інших і залучення до суду представників місцевого населення; диференціацію прав місцевої адміністрації; фіксацію розміру судового мита. Прокоментуйте статті, в яких визначається верховний характер великокнязівської влади у формуванні і діяльності судових органів (ст. 12, 13, 21, 24, 34, 55). Проаналізуйте також статті, які стосувалися соціальних відносин: інституту холопства; селянського "отказу", поземельних відносин. Охарактеризуйте судовий процес, судочинство у цивільних і кримінальних справах, види злочинів та покарань за Судебником 1497 р. (ст. 1, 2, 6−13, 19, 22, 24−27, 33−38, 43, 51−53, 55, 58–59, 62–63, 65, 67). Визначте, чим була обумовлена тенденція до посилення кримінальних покарань? Особливу увагу зверніть на те, що розвиток Московської держави, згідно з Судебником, ґрунтувався на пріоритеті держави над приватною особою. Законодавець розрізняв приватний інтерес та суспільний і надавав перевагу останньому: суспільне – вище особистого; загальне – вище приватного. Прокоментуйте відповідні статті (8, 9). Порівняйте Судебник Івана ІІІ 1497 р. і Судебник короля Казимира 1468 р., відзначте, що перший був зорієнтований на інтереси централізованої держави, а другий – на інтереси удільних володарів і приватно-вотчинну судову систему. Підкресліть, що Судебник 1497 р. став важливою судово-адміністративною реформою. Документи ДОКУМЕНТ № 1 Судебник 1497 року
Судебник 1497 р. – Звід законів Московської держави, прийнятий у вересні 1497 р. великим князем московським Іваном ІІІ спільно з Боярською Думою. Норми процесуального, цивільного, частково адміністративного права були систематизовані і поширені на всю територію держави. Судебник впорядковував судочинство і функціонування судових інстанцій – в центрі і на місцях. Судебник, що складається з 68 статей, відображає посилення ролі централізованої влади в державному устрої і судочинстві. Про склад боярського суду і його компетенцію Стаття 1. Судити суд боярам і окольничим. А на суді бути у бояр і у окольничих дякам. А посулів[59] боярам і окольничим, і дякам від суду і від печаловання[60] не мати; також і всякому судді посулу від суду не мати нікому. А судом не мстити, ні дружити нікому.
Визначається склад боярського суду і межі його компетенції. Суд здійснюється членами Боярської Думи, які займали вищі придворні посади і виконували обов’язки суддів. З метою обмеження судових прав бояр і необхідності ведення судочинства до боярського суду допускалися представники інших верств – дяки.
Поиск по сайту: |
Коментар
Повернемось у XIII ст. Вісім мільйонів мешканців Східної Європи підкорилися чотирьом тисячам татар. Князі їдуть у Сарай і гостюють там, щоб повернутися з розкосими жінками, в церквах моляться за хана, смерди кидають своїх панів і вступають у полки баскаків, умілі майстри їдуть в Каракорум і працюють там за високу платню, зухвалі прикордонники разом зі степовими батурами збираються у розбійницькі банди і грабують каравани. Національна ворожнеча з усіх сил роздмухується "західниками"[55], яких на Русі завжди було багато.
1. Історичні умови видання Судебника Івана ІІІ 1497 р.