З історії Росії від найдавніших часів 5 страница

ü Савицкий П. Степь и оселость // На путях. Утверждение евразийцев. – Москва−Берлин, 1925. – С. 344.

ДОКУМЕНТ № 12

Трубецькой М. Спадщина Чингізхана

Коментар

Микола Трубецькой (1890−1938) – відомий російський істо­рик, філолог, один із теоретиків євразійства; після більшовицького пере­вороту в Росії перебував в еміграції, працював в університетах Софії і Відня, дійсний член Віденської академії наук; праця "Спадщина Чин­гізхана" була надрукована в Берліні окремою брошурою у 1925 р.

Уривок

Отже, зрозуміло, що не тільки фактично з Київської Русі не виникла сучасна Росія, а й що це було навіть історично неможливо. Між Київською Руссю і тією Росією, яку ми тепер вважаємо своєю батьківщиною, спільним є ім’я Русь, але географічний і госпо­дар­сь­ко-політичний зміст цього імені зовсім різний.

... Одного погляду на історичну карту достатньо, щоб переко­на­тись у тому, що майже вся територія сучасного СРСР колись ста­новила частину монгольської монархії, заснованої великим Чингіз­ханом.

... Отже, в історичній перспективі та сучасна держава, яку мож­на назвати і Росією, і СРСР (справа не в назві), є частиною великої монгольської монархії, заснованої Чингізханом.

Проте між Росією і монархією Чингізхана все ж не можна поставити знак рівняння. В монархію великого монгольського заво­йовника та його найближчих нащадків входила майже вся Азія, а між тим, як би не поширювався вплив Росії на Китай, Персію, Афга­ні­стан, всі ці країни все-таки не входять до складу Росії, якщо б Росія приєднала їх до себе, вона б докорінно змінила своє історичне об­личчя. В історичному правонаступництві Росія не є всією монархією Чингізхана, а лише основним ядром цієї монархії.

... Чингізхан підкорив собі всі кочові племена євразійських сте­пів, перетворив євразійську степову систему в одну суцільну кочову державу з міцною воєнною організацією. Перед такою силою ніщо не могло встояти. Всі державні утворення на території Європи по­винні були втратити свою самостійність і підкоритися владиці сте­пів. Отже, Чингізхану вдалося виконати історичне завдання, постав­лене самою природою Євразії − завдання державного об’єднання всієї цієї частини світу. Він виконав це завдання так, як тільки і мож­на було його виконати, і об’єднав під своєю владою степ, а через степ і решту Євразії.

... Чингізхан був носієм великої позитивної ідеї, і в діяльності його прагнення до творення та організації перевищувало прагнення до руйнування. Це необхідно усвідомити, визнаючи історичну Росію фактичною наступницею держави Чингізхана.

... Яким чином монархія великого монгольського завойовника виявилася заміненою саме російською державністю?

Розгром удільно-вічевої Русі монгольською навалою та вклю­чення цієї Русі в монгольську державу не могло не здійснити в душах та головах руських людей якнайглибшого потрясіння і пере­вороту. До душевного пригнічення, до гострого почуття приниження національного самолюбства приєднувалося нове враження від величі чужої державної ідеї. ... Головним і основним явищем того часу ста­ло надзвичайно сильне піднесення релігійного життя. Татарщина бу­ла для давньої Русі передусім релігійною епохою. ... Водночас як реакція на гнітюче відчуття національного приниження виникло і палке відчуття вірності національному ідеалу. ... Таким чином, як супротив пригніченому душевному стану, спричиненому татарським розгромом, у руських душах і розумах піднімалася, зростала і зміц­нювалася хвиля переважно релігійного і разом з тим національного героїзму.

... Але, зрозуміло, були і форми негативні, наявність і поши­реність яких у цю епоху не треба замовчувати або применшувати. ... Повне низькопоклонство та підлещування перед татарами, нама­ган­ня скористати з татарського режиму якнайбільше особистих вигод, хоч і ціною зрад, принижень і компромісів із сумлінням − все це, без­перечно, існувало, до того ж значною мірою.

... Достовірно відомо, що Росія була втягнута в загальну фінан­сову систему монгольської держави, і той факт, що ціла низка росій­ських слів, які відносяться до фінансового господарства і продов­жу­ють жити в російській мові навіть сьогодні, є словами, запозиченими з монгольської або татарської (наприклад, казна, казначей, деньга, алтин, таможня) свідчать про те, що монгольська фінансова сис­тема в Росії не тільки була утворена і сприйнята, а й пережила та­тарське ярмо. ... Якщо у таких важливих галузях державного життя, як організація фінансового господарства, пошти і шляхів сполучення між руською і монгольською державністю існував спадковий зв’я­зок, то природньо передбачити такий же зв’язок і в інших галузях, у деталях конструкції адміністративного апарату, в організації воєнної справи тощо. ... Прилучення Росії до монгольської державності, зро­зуміло, не могло бути тільки зовнішнім і зводитися до простого по­ширення на Росію системи управління, яка панувала і в інших об­лас­тях і провінціях монгольської імперії: зрозуміло, певною мірою Ро­сією повинен був бути прийнятий і сам дух монгольської дер­жав­ності.

... Татарська державна ідея була неприйнятною, оскільки вона була чужою і ворожою. Але це була велика ідея, яка мала над­зви­чайну притягальну силу. Треба було будь-що усунути її неприй­нят­ність, що проявлялася в її чужинстві та ворожості: іншими словами, треба було відділити її від монгольства, пов’язати з православ’ям і оголосити своєю, руською. Виконуючи це завдання, руська націо­нальна думка звернулася до візантійських державних ідей і традицій і в них знайшла матеріал державності. Таким чином завдання було виконано. Затьмянені та вивітрені в процесі свого реального втілен­ня, але все ще тягучі за монгольською державністю ідеї Чингізхана знову ожили, але вже у зовсім новій, невпізнанній формі, отримавши християнсько-візантійське обґрунтування. В ці ідеї руська свідомість вклала всю силу того релігійного гоніння і національного самоствер­дження, яким визначалося духовне життя цієї епохи: завдяки цьому ідея набула небувалої яскравості і новизни і в такому вигляді стала руською. Так здійснилося диво перетворення монгольської держав­ної ідеї в державну ідею православно-руську.

... Центром зосередження того процесу внутрішнього переро­дження ... стала Москва. Тут із незвичною силою відображалися всі явища, породжені татарським ярмом. Саме в Москві і московській області найбільш яскраво проявилися як позитивні, так і негативні духовні процеси цієї епохи. Випадки морального падіння, безприн­ципного опортунізму, принизливого прислужництва татарському ре­жиму, кар’єризму, аж до зради і злочину включно, тут траплялися часто. Водночас саме тут, у московській області, яскравим полум’ям спалахнуло релігійне почуття, і втіленням цього спалаху був Сергій Радонезький, засновник головного центру релігійного піднесення епо­хи татарщини – Троїце-Сергієвої Лаври. Засвоєння техніки монголь­ської державності і навіть побутового впливу татар у Москві від­бувалось особливо посиленим темпом, тому зрозуміло, що саме тут руські легше і швидше опановували сам дух монгольської держав­ності, ідейну спадщину Чингізхана. В тій же Москві і в московській області особливо зацікавились і візантійськими державними ідеоло­гіями. Таким чином, усі прояви того складного психологічного про­цесу, який, врешті, призвів до перетворення монгольської держав­нос­ті в російську, концентрувалися в Москві.

Великі князі Московські поступово ставали живими носіями нової російської державності. ... Можливо, спочатку вони просто при­лаштовувалися до татарського режиму, намагалися дістати з нього якомога більше користі особисто для себе, керуючись простим егоїз­мом, а зовсім не патріотичними міркуваннями. Потім вони почали працювати разом з татарами, пройнявшись державними міркуван­нями ширшого масштабу, але, може, все ще не уявляючи собі Росії інакше, ніж провінцією монгольської держави. Врешті, вони почали уже свідомо працювати проти хана Золотої Орди, намагаючись самі зайняти його місце щодо Росії, а згодом – і щодо інших земель, під­владних Золотій Орді. ... Перетворення це стало можливим, з одного боку, завдяки тому психологічному процесу, який, як ми бачили ви­ще, призвів до виникнення російської державної ідеології, а з дру­го­го – завдяки тому, що московські князі, які лояльно служили ордин­ському хану і втягнулися в адміністративну роботу монгольської дер­жави, перебували під повним покровительством Орди, яка могла тільки вітати адміністративну централізацію своєї руської провінції.

... Важливим історичним моментом було не скинення ярма, не відокремлення Росії від влади Орди, а поширення влади Москви на значну частину території, колись підвладної Орді, іншими словами − заміна ординського хана московським царем з перенесенням хансь­кої ставки в Москву. Це сталося при Іоанні Грозному після завою­вання Казані, Астрахані й Сибіру.

... Значення московських царів не зводиться тільки до того, що вони були "збирачами землі руської". Поки вони "збирали", тобто, адміністративно і фінансово об’єднували лише руські землі, збираю­чи з них податки для татарської казни і насаджуючи в них держав­ність татарського зразка, вони були тільки провінційними губерна­то­ра­ми, місцевими агентами центральної татарської влади. ... Справж­німи державними правителями вони зробилися лише тоді, коли від "збирання руської землі" перейшли до "збирання землі татарської".

Але вся ця зовнішня історія утворення московської держав­ності стає зрозумілою тільки у світлі історії внутрішньої, психо-ідеологічної. ... Якщо з усіх окремих правителів відокремлених про­вінцій монгольської імперії тільки московські царі почали претен­ду­вати на володіння всією територією колись об’єднаної Чингізханом Євразії, якщо лише в московських царів виявилася не тільки зовніш­ня, а й внутрішня сила для реального здійснення цієї претензії, і як­що, присвоюючи собі спадщину Чингізхана, Росія все ж не втратила своєї національної індивідуальності, а навпаки, утвердила її, то відбулося це тому, що завдяки вищеописаному психологічному про­цесу тільки в одній Росії дух та ідеї Чингізхана релігійно пере­ро­дились і постали в оновленій і істинно специфічній російській фор­мі. Саме сила палання російського релігійно-національного почуття переплавила північно-західний улус монгольської монархії в мос­ковське царство, в якому монгольський хан виявився заміненим пра­вославним руським царем.

ü Трубецкой Н. Наследие Чингисхана // Вестник Московского уни­верситета. Серия 9. Филология. – 1991. – № 4. – С. 34−75.

ДОКУМЕНТ № 13

Вернадський Г. Історія Росії

Коментар

Георгій Вернадський (1887−1973) − російський історик, емі­грант, який у 20−30-тих роках XX ст. був одним із засновників аме­риканської школи вивчення історії Росії, згодом був визнаний "пат­ріархом російської історіографії". Приєднався до руху євразій­ців, у 1953 р., будучи професором Йєльського університету (США), Г. Вер­надський видав третій том своєї "Історії Росії", присвячений періоду монгольського завоювання Русі (ХІІІ−ХV ст.). Автор зробив спробу сформулювати, як позначився вплив монголів на державність, еко­номіку, соціальні відносини і культуру завойованих північно-схід­них руських князівств; виклад подій монгольського періоду росій­сь­кої історії ведеться Вернадським відповідно до його основної ідеї – формування об’єднавчої євразійської історичної спільноти.

Уривок

З формально юридичної точки зору Русь не мала само­стій­но­го державного управління в монгольський період. Великий хан Мон­голії і Китаю вважався сюзереном усіх руських земель і час від часу дійсно втручався в руські справи. Але, як свідчать монгольсько-русь­кі відносини, внутріполітичне життя не було придушене, а лише обме­жене та викривлене монгольським пануванням. У міру того, як мон­гольська імперія розпадалася і Золота Орда слабшала, місцеві полі­тичні сили на Русі позбувалися монгольської надбудови і набирали все більше сил. І все ж традиційні взаємовідносини між цими силами були повністю порушені монгольським завоюванням, і сама природа влади підлягала корінним змінам. Тут, як і в сфері народного гос­подарства, послаблення ролі міст було найбільш значним явищем.

З політичної точки зору зруйнування більшості великих міст Східної Русі під час монгольської навали нанесло нищівний удар по тих міських демократичних інститутах, які процвітали в київський період по всій Русі (і продовжували процвітати в Новгороді і Пскові в монгольський період). Більше того, саме від населення міст, які уникли руйнувань або відновилися, йшов єдиний відомий у перше століття ярма рішучий опір монгольському пануванню. Тоді як кня­зям, так і боярам вдалося пристосуватися до вимог завойовників, місь­кі мешканці, особливо ремісники, які мешкали під постійною за­гро­зою вербування, кипіли гнівом від кожного нового прояву пригні­чення з боку нових правителів. У силу цього монголи намагалися придушити опір міст і знищити віче як політичний інститут. З цією метою вони заручилися підтримкою руських князів, які самі боялися революційних тенденцій віча в Ростові та низці інших міст.

Співробітництво між монголами і князями попередило поши­рення міських повстань у другій половині XIII ст. і дало змогу придушити спорадичні та ізольовані виступи, які зрідка відбувалися в Ростові та інших містах. Влада віча була таким чином різко об­межена, і до середини XIV ст. воно перестало нормально функ­ціо­ну­вати в більшості східних руських міст і могло вже не братися до ува­ги як елемент влади. Князям навіть вдалося позбутися представ­ництва інтересів простого народу в своїй адміністрації − у 1375 р. була скасована посада тисяцького. Проте було не так вже і легко повністю ліквідувати віче. Йому не було дозволено функціонувати в нормальні часи, але воно знову виникало, коли князі і бояри за­зна­ва­ли невдачі як керівники. Тимчасове захоплення влади простим наро­дом Москви під час вторгнення Тохтамиша є характерним прикла­дом відродження віча в період кризи, навіть якщо таке відродження у кожному випадку тривало недовго...

Об’єднання Східної Русі було тривалим процесом, який продов­жувався з перемінним успіхом упродовж всього монгольського періо­ду і завершився на початку XVI ст., в період правління Василія III. В історичній літературі часто стверджується, що хан сам допоміг об’єд­нанню, призначивши великого князя головним збирачем податків. Цей погляд є помилковим або, принаймні, перебільшеним. Хани пре­красно розуміли загрозу надання занадто великої влади одному русь­кому князю. Тому в першій половині XIV ст. хан схвалив поділ Схід­ної Русі на чотири великих князівства і довірив кожному з чотирьох великих князів збирати податки в своїх володіннях. Лише у 1392 р. хан Тохтамиш, який опинився у критичному становищі і потребував допомоги Василія І Московського, дозволив тому приєднати Ниже­городське велике князівство. Ще два великих князівства, Тверське і Рязанське, збереглися в той час недоторканими...