Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

З історії Росії від найдавніших часів 18 страница



Глава І. Про духовність

Про стан освіченості духовенства

Бачив я в Москві просвітера із знатного дому боярина Льва Ки­риловича Наришкіна, що і татарці на її питання відповіді доброї дати не міг. Що ж може сказати сільський піп, якщо віра християнська, на чому вона заснована, не відає?

... Просвітеру належить бути, подібно до апостолів христових, щоб вони не про здоров’я своє, ні про багатство, ні про їжу свою так не пеклися, як про спасіння людських душ...

І заради такого стану, мені думається, його імператорській ве­личності належить подбати про граматику ... і так детально її розібрати, щоб усякі скритності ясно відверті були і щоб навіть без учителя можна пізнати усякі відмінки і відміни і так виправити її, надрукувати б їх тисяч п’ять-шість...

І у всіх єпархіях побудувати б школи просторі і у ті школи зібрати усіх попівських і дияконських і дячковських і паламарських дітей, від міських церков і від уїздних. ... І будуть які батьки добром їх у школу відпускати не захочуть, то брати б їх і силою і навчати граматики і усякого книжного розуму.

І покласти на цьому непорушну межу: буде яка людина шкіль­ного навчання не прийме і граматичного розуміння не навчиться, таких би віднині у просвітори і у диякони не висвячувати.

... І який із них навчання граматичне твердо засвоїть, і роками своїми молодий, то такого належить і риториці навчити, і філософії. І ті не тільки у просвітерський чин, а й в архієрейство будуть при­датні і вчителями можуть бути.

... А нині дійсно таких просвітерів багато, що не те, щоб будь-кого від безвір’я у віру привести, а й того не знають, що таке є віра... але є і такі, що і церковної служби, так прямо відправити не знають. Та і знати нема по чому: печатного двору справщики від великого пиття і від розкішного життя погладшали і не хочуть, не мають яс­ного бажання про всяке церковне служіння надрукувати, щоб кож­ний міг зрозуміти, як його відправляти.

... І послати до всіх архієреїв, щоб жодного ставленика без посвідчення учительського у просвітерство не висвячувати. Колиш­нє архієрейське слухання висвячувальне дуже мені не сподобалося, оскільки архіросійські служителі у новопоставлеників приймають да­ри і, прийнявши дари, дають йому вивчити із псалтиря деякі псалми і, відмітивши, дадуть перед архієреєм тому ставленику прочитати. І архієрей, побачивши його твердо і розумно читаючого псалтир, по­думає ніби у всякому читанні такий, благословить його у про­сві­терство. І так ті служителі архієреїв своїх у гріх вводять.

... А в просвітерство відсилати самих достойних і в писанні знаючих і доброї вдачі, щоб вони були світлом миру, а не темрявою. І таких достойних священства і паламарських дітей або селянських від­правляти в просвітерство до церкви, ані "по отечеству", ні по за­ступництву.

... І ще уложено буде, щоб священикам сільським і причет­никам їх ріллі не орати і сіна не косити, а піклуватися їм тільки про церковну службу та про паству духовну, а замість ріллі давати їм дворянам і селянам, які у них у приході, від свого прибутку десяту долю...

... Що у нас в Русі сільські священики харчуються зі своєї пра­ці, і нічим вони від мужиків хліборобів не відрізняються. Мужик за плуг і священик за плуг, мужик за косу і священик за косу, а церква свята і духовна паства в стороні.

Глава ІІ. Про військові справи

Про боєздатність війська

... Я цього не можу знати, що за звичай давній солдатський, що тільки одне вміють, щоб усім раптом вистрілити, ніби з однієї пищалі. І така стрілянина добра при забаві або при банкеті веселому, а при банкеті кривавому той артикул непридатний, там не іграшки треба робити, а саму справу, щоб дарма пороху не палити і свинцю на вітер не метати, але весь той припас йшов би у справу...

... І до такої вогнепальної піхоти та долучити кінних бійців, хоча одну тисячу чоловік таких, щоб, на коні скачучи або риссю бі­гаючи, стріляти могли по цілі вперед себе і на обидва боки і назад себе, то така і одна тисяча замінить у справі навіть десять тисяч.

... І якби Бог допоміг таких воїнів набрати тисяч п’ять-шість, то не треба було б п’ятдесят тисяч кінноти тримати і годувати мар­но. А ще як піхота, так і кіннота не будуть куль намарне втрачати, то від таких бійців ворогові важко буде тікати, а наздоганяти таких бій­ців ворог не наважиться.

… Про солдат і про драгунів необхідно піклуватися та уважно дивитися і при квартирах, щоб вони ані їжею, ані одягом не об­межені були, а при армії тим більше необхідно їх утримувати, щоб вони охоче служили. А якщо всім будуть задоволені, то і служба їх буде кращою...

Глава ІІІ. Про судочинство

Про стан судочинства та пропозиції
щодо його вдосконалення

... І встановити собі належить статут непорушний такий, уві­йшовши в канцелярію і сівши на місце, першим наказав би колод­ників, які є, поставити перед собою і спитати усіх окремо, хто і чому сидить, у якого піддячого справа його. І буде справа у кого невелика, того ж часу і вирішити її, а буде у кого справа, що вирішити того ча­су неможливо, то наказати би того звільнити на поруки або під розписку або за приставом і визначити термін, коли йому з’явитися... А в приказі, окрім розшукуваних справ, нікого б не було. І до якого терміну хто буде звільнений, то суддя б написав у пам’ятну свою кни­гу, щоб такого числа вирішити, і той строк судді належить пам’ятати...

... І так усякий день судді належить колодників переглядати, щоб не був хто даремно посаджений. Здавна багато такого було, що кого піддячий посадить без суддівського дозволу, а кого і пристав посадить, і без вини просидить багато часу.

… Так по всіх приказах чинять. В минулому 719 році ниш­порка Істленьєв в Устрику у митного целювальника взяв з роботи двох людей теслярів за те, що в них паспортів не було, і відіслав їх у Новгород. І в Новгороді суддя Іван Мякінін кинув їх у тюрму і один товариш, рік просидівши, помер, а другий два роки сидів і ледве-ледве під розписку звільнили. І так багато без розгляду суддівського людей божих гине.

... І так багато безвинних сидить і помирає передчасно. А в невеликих містах багато і дворяни приводять людей своїх і селян і віддають під варту. І того заради як по приказах, так і по містах не­обхідно мати розписи, скільки є колодників, і щоб без записки і розпису ніякого б колодника ані в приказі, ані в тюрмі не тримати. А буде хто під час перегляду виявиться, хто в розпис не вписаний, то­го, хто його посадив без записки, належить суворо покарати.

... А і справи до слухання готувати, на мою думку, належить так. Який піддячий з якої справи зробив виписку, той би і підписався під тією випискою ... І суддям, ту справу вислухавши, подивитися добре правди і неправди і заради кращого розуміння зробити по справі витяги коротенькі і розписати поіменно правдивості і про­вини і подивитися той витяг, подивитися піддячий вирок, кого він виправдовує. І буде піддячий вирок із суддівським подібний, то і добре так, а буде у піддячого вирок зроблений розумніше і правиль­ніше, то такого піддячого необхідно заохочувати, а буде справ п’ять-шість або десяток зробить і вироки його правильні, то необхідно йо­го і честю нагородити.

А буде піддячий зробить супроти правди, то учинити йому по­карання, а буде робити такий вирок з пристрастю, то суворо пока­ра­ти і жалування зменшити.

... На мою думку, належить суддям так учинити, щоб не те що перед ними, а й у піддячих столах ніхто без справи не вештався.

І піддячим всім належить наказати з підтвердженням, щоб чо­лобитників довго не волочили. І за цим кожний суддя за піддячими дивився б старанно. ... І буде кому належить виписка або іншу яку справу робити, то усякий би піддячий своїй справі строк визначив і чолобитнику велів би на визначений термін прийти до себе, а до строку би в приказі не вештався.

... А гостинців у позивачів і у відповідачів брати не належить, оскільки хабар засліплює і мудрому очі. Якщо хто у кого візьме по­дарунки, то усяко йому буде сприяти, а іншого посягати, і та справа вже ніколи правдиво і розумно розглянута не буде, а усіляко буде на один бік криво.

... А хто перед суддею прийде і буде стояти мовчки і таку людину належить судді самому спитати тихим голосом, заради якої справи стоїть ... багато людей бувають смиренні та сором’язливі і, ще кровна потреба, помічника у нього немає, а сам запитати не на­важиться. І задля того усіляко йому допомогти, а буде він правий, то тим більше надати йому допомогу. ... А буде хто бідна людина і на будь-кого поб’є чолом про образу свою, і справа її невелика ... то тут же її і вирішити, а в приказ би її не волочити.

... У канцелярії ж коли доведеться справи слухати, то нале­жить слухати не лише вухами, а й розумом. І під час слухання ні з якою сторонньою справою не підпускати до себе і ні про що не говорити, щоб від уваги розуму суддівського не відволікати.

... На мою думку, суддівську справу та управління суддівське ставлю високо, вище всіх занять, що на світі існують. І того ради жодній людині, не тільки нерозумній, а й найрозумнішій, не випадає суддівства або начальства шукати, а усіляко від нього відмовлятися, оскільки дуже важке воно.

… Хоч мало яка справа приказна..., але як задумають, то і ви­силають безстроково. ... І ще хто живе в містах верстах в ста-двісті, то і тут рубля два-три збитку буде, а в бездоріжжя, то буде рублів п’ять-шість витрат, а хто в сот в п’яти-шести, то і десятьма рублями заледве чи обійдеться. А приказні люди людських витрат не раху­ють, вони тільки свої витрати рахують, людські ні у що, а якщо у робочу пору пришлють, то і без хліба залишуть.

... У німецьких землях дуже людей бережуть, а найбільше куп­ців, і того ради, у них купці і багаті дуже. А наші судді зовсім людей не бережуть і тим все царство в бідність приводять, оскільки в якому царстві люди багаті, то і царство багате. ... Я цього не можу знати, що у наших суддів за розум, що нічого на користь державі не роб­лять, тільки хочуть маєток собі ... нізащо багато тисяч рублів втрачають.

... І правосудного заради уставу належить давнього суду Уло­ження і новоуставні цивільні і воєнні, друковані і письмові, ново­утворені і давні указні статті зібрати і по приказах із колишніх ви­рішених справ виписати такі приговори, на які справи ні в Уложенні, ні в новоуказних статтях рішення немає ... належить укласти пункти нові..., щоб на усякі справи були указні статті...

... І до складання тої судової книги обрати людей двох або трьох із духовного чину найрозумніших і вчених, і в божественному писанні умілих, також від громадянства, які в суддівських та в інших керівних справах вправні, від високого чину, які не зарозумілі і до всіх людей поблажливі, і від нижчих чинів, які не пихаті, і від при­казних людей, які у справах розумні, і від дворян, які розумні і прав­долюбиві, і від купців, які у всяких справах знаються, і від солдат. ... І думається мені, непогано було б обрати і із селян, які старостами і сотськими були і в усяких нуждах побували і розумом кмітливі. ... І написавши ті новоутворені пункти, усім народом одобрити (засвід­чити) самим вільним голосом, а не під примусом, щоб у тому ви­кладі як високородним, так і низькородним, як багатим, так і бідним, як високопосадовцям, так і низькопосадовцям, і самим хліборобам об­раз би та утисків від незнання їхнього буття в тому новоствореному викладі не було.

Нам сіє заборонено, що не тільки в іноземців, характерних християнству, а й у бусурман суд чинять справедливий, а у нас віра святая благочестива і на весь світ славна, а судова розправа нікуди не годиться, і які укази імператорської величності не приймалися, всі вони ні у що перетворюються, бо кожний по своєму звичаю робить.

... Якби будинку високого без твердого фундаменту не утвер­дити, так і правди повної без грунтовного викладу ніякими заходами встановити неможливо, оскільки в нас неправда дуже вкорінилася. Хто кого може, той того і тисне, а які люди уїдливі, то маломіцних і в кінець розорять, а судді наклепників ще й бачать, що даремно на­па­дають, а заборонити не наважаться.

... У Росії в усіх містах і селах бідних і ув’язнених, думаю, на­бе­реться тисяч десятка два-три або й більше, і на кожний рік хліба во­ни з’їдять, врешті-решт, що тисяч п’ятдесят чвертей або й шістдесят ... такими дармоїдами казна кожний рік в тлю перетворює близько двох­сот тисяч рублів. І такий великий збиток чиниться весь від недолу­гос­ті суддівської, у поборах за гривню хочуть із людини душу витягнути, і де багато тисяч гинуть даремно, на те мало не дивляться.

Глава IV. Про купецтво

Про торгівлю і розвиток промисловості

І купецтво на убогість прирікати не потрібно, оскільки без купецтва ніяке, не тільки велике, а й мале, царство існувати не може. Купецтво і воїнству товариш, воїнство воює, а купецтво допомагає й усім необхідним його забезпечує.

... Є багато нерозумних людей, купецтво ні у що ставлять і зне­важають його й ображають нізащо. Немає у світі такого чину, кому б купецька людина не потрібна була.

І так купецтво потрібно охороняти, щоб не тільки від кривд­ників чужих, а й вони між собою один би одного не образили і в купецтво іночинні люди[205] не вступали..., а дати їм торгівлю вільну, щоб від торгів своїх самі збагачувалися і його імператорської велич­ності інтерес примножували.

... Коли торг дадуть російському купецтву свобідний..., бо й іно­земці в торгу російським людям перешкод значних не чинили, то і мит­ний збір буде не в тій кількості. Я так думаю, що при теперішньому зборі мита буде збиратися вдвічі або й втричі більше, а нині через різних промисловців пропадає його більша частина.

Буде хто, якого б чину не був, чи від сигкліта[206], або від дво­рянства, або із приказних людей, або церковні причетники, або із се­лян, захочуть торгувати, то належить їм колишній свій чин залишити і записатися в купецтво і працювати вже відкрито, а не потайки, і вся­кі торги вести по-купецьки зі сплатою мита та інших яких поборів з купецтва, нарівні зі всім головним купецтвом. І без згоди купецького командира таємно, як раніше, по-злодійськи, нічого не робити і мит­ної плати не приховувати.

... А серед народних прислів’їв є вираз, який стосується цього, говориться: одне взяти, або воювати, або торгувати.

... А будуть іноземці захочуть нашим товарам ціну знизити і товарів за належною ціною брати не стануть, то необхідно у неза­можних товари всі багатим на себе взяти.

А будуть купецькі люди за нестачею грошей не зарадять, то видати б їм гроші із ратуші і відпустити їх. І надалі до указу таких товарів не возили б хоч роки два-три або й більше, поки з інозем­цями торгівлі не буде, промишляли б іншим яким промислом.

І поки іноземці по вказаній ціні товарів наших брати не бу­дуть, до того часу навіть малої кількості таких товарів на іноземні торги не возити.

І будуть іноземці захочуть наших купців примусити до свого умислу, щоб наших російських товарів ціною не підняти, а своїх не зменшити, залишать торги, поїдуть за море без наших товарів, то і свої товари, з якими приїхали, повезли б з собою назад. А на склади з кораблів, не сторгувавшись, покласти їм не давати, хоча за них вдвічі і втричі гроші давати стануть, або де в будинки захочуть склас­ти, того їм не дозволяти. Бо коли наших товарів їм не брати, то і сво­їх товарів залишати їм ні для чого, як привезли, так нехай і назад везуть.

... Для нас, хоч зовсім вони товарів своїх до нас возити не будуть, ми можемо прожити і без їхніх товарів, а вони без наших то­варів і десяток років прожити не зможуть.

... Це дивна справа, що до нас приїхавши зі своїми пустощами, нашим матеріальним товарам ціну встановлюють низьку, а своїм ціну ставлять подвійну...

... Час би вже їм колишній свій гонор відкласти, погано їм бу­ло над нами ламатися тоді, коли самі наші монархи в купецькі спра­ви не втручались, лише управляли бояри. І приїхавши, вони, інозем­ці, дадуть впливовим персонам подарунок рублів в сто – інше, то за сто рублів зроблять вони, іноземці, прибутку собі по мільйону, тому що бояри не ставили купецтво ні в яєчну шкаралупу, бувало, за грош все купецтво проміняють.

А нині, слава богу, монарх наш все це роздивився, і підповзти їм вже ніяк, щоб їм, як і раніше, своє бажання установити і на своєму поставити.

І якщо вони, іноземці, через впертість свою роки два-три або п’ять-шість торгувати з нами не будуть, то купецтву нашому вели­кий і незчисленний прибуток буде, тому що які товари купувалися у нас в Росії по рублю, то будуть вже купуватися за полтину або й менше. А іноземцям менше встановленої ціни за іноземну впертість зба­вити не можна, тому що така ціна встановилася за їх непо­кір­ливість.

... Вони на свої товари без жодної причини наклали ціну ви­соку і тим нас дуже занепокоїли, а їм утиски не від нас, а через свою впертість. Вони в причину поставили російські наші гроші, до чого їм справи немає… Гроші наші, коли в їх землю прийдуть, то хоча вони нашу копійку і за деньгу не візьмуть, то в тому вони вільні: їхня земля, їхня воля. ... А вони, прийшовши в нашу землю, цінуючи наші гроші, та всяким своїм товарам ціну підняли. ... Міді пуд був по три рублі, а нині по сім і по вісім рублів, олово було не більш як по три рублі, а нині вище шести рублів, горюча сірка була по полтині пуд, а нині втричі дорожче продають. Папір для письма стопа була по вісім гривень, нині продають по два рублі. Віконне скло ящик купували по три рублі, а нині продають по десять рублів. І скільки є заморських товарів, на всі наклали вони ціну подвійну та потрійну, і тим вони хочуть Російське царство привести до зубожіння. І зну­ща­ються з нас, замість матеріальних товарів везуть до нас різні напитки та вихваляють їх... Та привозять до нас скляний посуд, щоб нам, купивши, розбити та викинути. А нам якщо заводів п’ять-шість по­будувати, то всі їх держави скляним посудом заполонити можемо. ... Скляний посуд можна нам до них везти, а не їм до нас і усякі товари, які не міцні і псуються скоро, як і обшивні їх іноземні ґудзики, при­ймати їх і за півціни не треба, оскільки поки людина кафтан носить, то обшивні ґудзики двічі або тричі змінить.

... Також хустинок шовкових німецьких і перських не треба ку­пувати нам, тому що в них тільки одна витрата. ... І кожного року з цієї дрібнички із царства тисяч десятка по два-три пропадає.

... А на підтирання носа і на витирання на обличчі поту по­трібніші хустки льняні, ніж шовкові, а в шовкових лише одне ви­хва­ляння та іноземцям збагачення.

... Німці ніколи нас не навчать на те, щоб ми ощадно жили і ні­чого б марно не витрачали, тільки вихваляються, від чого б прибуток їм припадав, а не нам. Вони не тільки себе, а й іншу свою братію уся­кими винаходами збагачують, а нас більше у бідність заганяють.

І того ради необхідно нам розумітися у всяких їх справах як у купецьких, так і військових, і в художніх справах... потрібно диви­ти­ся їх у справах, а не на словах, і дивитися пронизливим оком.

... І управлінцям не тільки одних купецьких справ, а й цивіль­них необхідно дивитися того міцно, щоб непотрібного і неміцного нічого з-за моря та з-за кордону в Росію не ввозити, а купували б такі речі, які міцні і яких в Росії у нас немає і без яких прожити не можна.

Нам потрібно не парчами себе прикрашати, а необхідно доб­рою вдачею і шкільним навчанням і християнською правдою і між собою істинною любов’ю і непорушною сталістю, як у благочес­ти­вій християнській вірі, так і в усяких справах.

... А це в купецьких людях робиться дуже неправильно, якщо яка людина, проча собі і дітям своїм, побудує палати[207], а ще він побудує їх і позичаючись, а сусіди і клеврети його усі (замість щоб його першого любити і дякувати, що зробив від огню перегородки...) обу­ряться на нього і наляжуть на нього тяжкими податками та службами.

... На мою думку, непогано б царським указом це підтвердити, щоб років на п’ять-шість або більше, побудувавшим палати, в царсь­ких поборах давати пільги. І в ті пільгові роки в службу нікого не вибирати, щоб він поправився і на те, дивлячись, стали би і інші намагатися палати будувати.

... А нас, росіян, благословив бог хлібом і медом і усяких ви­пивок доволі. Горілки у нас такий достаток, що і числа їй немає, пиво у нас предороге і меди у нас преславні варені найчистіші, що нічим не гірше рейнського, а поганого рейнського і набагато краще...

... А ще заморські вина залишити, а наказати робити меди різ­них видів, різними смаками і продавати їх у трактирах, та так їх на­роблять, що більше заморських вин їх буде.

А ще і тютюнові заводи завести в Росії і заради доброго в ньому управління, щоб він був нічим не гіршим від заморського, знайти майстра доброго, щоб навчив будувати по-заморськи, то так ми можемо ним запастися, що і кораблями за море можна нам його відсилати. Нам якщо в Росії його будувати, то вище копійки фунт його не стане, а заморського вище десяти алтин фунт купляють. А сіяти його місця у нас багато, нам так можна його розмножити, що мільйонний від нього прибуток буде.

... А ще він у Росії заведеться і пошириться, то ті всі гроші, які за нього нині за море йдуть, всі залишаться у нас в Росії, а якщо за море будемо відпускати, то будуть гроші і до нас від них вертатися.

І ще і тютюн у Росії заведеться, то хто скільки випивок росій­сь­ких і тютюну не вип’є, всі ті гроші із царства геть не вийдуть, а за­морські вина купувати нічим не краще того, що гроші у воду кидати.

... А самого заради кращого царського поповнення належить й інші заморські товари з розумом купувати, бо ті тільки належить товари купувати, без яких нам бути не можна. А інші їх німецькі витівки і забаганки їх можна і призупинити, щоб даремно із Росії багатства не вичерпували. На їх м’які і солодкі байки і на усякі їх зухвали нам дивитися ні для чого.

Нам належить свій розум мати і що нам до поповнення царст­веного необхідно і прибутково, то необхідно у них купувати, а які речі нам не до прибутку або які і неміцні, то тих у них не купувати.

Глава V. Про ремесло

Про розвиток ремесла

Також, а ще хто винайде від свого розуму або і навчившись від кого, та почне робити, а раніше того ні від кого такого ремесла не бувало, то такому по іноземним уставам належить і володіти тим ремеслом до смерті своєї, хто його винайшов, а іншим не дають тим ремеслом займатись до смерті його.

А ще так влаштовано буде в нас, у Росії, що також, як і в іно­земців, багато буде винахідників. Багато би гострих людей і спеціально почали намагатися, щоб нове винайти, від чого йому скористатися.

А нині в нас через непорядних громадян гине добра багато. Дійсно, належить цьому громадянський статут учинити, щоб за ви­нахід якого ремесла або промислу іншим не дозволяти вступати, поки живий той винахідник.

То на такий устав дивлячись, багато бажаючих буде, а нині ба­гато не сміє винаходів своїх оголосити, оскільки вимислюючи і роб­лячи пробу, витратиться, а коли досягне і почне робити, а інші, побачивши у нього, та і почнуть робити ті ж справи і ціну опустять нижчу і так самі не найдуть, а у винахідника корм віднімуть.

Хто є я, й у мене винаходів п’ять-шість було прибуткових, а скористатися мені не дали, і всі мої винаходи пропали ні за що. Дуже необхідно про винахідників визначення учинити громадянське тверде, то багато винахідників з’явиться.

А буде хто іноземець приїде в Росію − майстер добрий май­стерності відомої і у нас в Росії небувало − такому необхідно дати дім і віддати йому на навчання чоловік десять і більше і укласти з ним договір міцний, щоб він тих учнів вчив старанно і добре.

І буде навчати ретельно, і буде навчить як себе, то належить йому платню договірну дати і з нагородою за те, що він добре вчив і швидко вивчив, і відпустити його за море з честю, що на цю вдяч­ність дивлячись і інші майстерні люди приїжджали б й усякі ремесла в Росії поширювали.

А буде який іноземець, по давньому своєму звичаю інозем­но­му, буде гуляти, а про навчання учнів не піклуватися, лише щоб, гроші виманивши, за море поїхати і то його лукавство та обман можна за півроку узнати, те з чим він приїхав, з тим і назад вислати його, щоб він в Росії у нас не вештався, щоб на то дивлячись, і надалі для обману в Росію до нас не приїжджали.

І які учні будуть здібні і майстерства якого досконало навчать­ся як заморського робити, то учинити таких майстрами і корм учи­ни­ти достатній, щоб він міг збагатитися.

У російських наших правителів є думка на цю справу сама не­розумна, бо російську людину ні у що ставлять і нагодувати її не хочуть, щоб вона задоволена була без нужди. З цим утиском приму­шують її до крадіжки і до усякої неправди і в майстерстві до не­хлюй­ства, лише учинять йому корм, щоб він тільки душу свою прогодував, дадуть йому на день по п’ять копійок. І таким кормом і себе одного не прогодувати, а жінку і дітей чим йому годувати, тіль­ки що по світу ходити, за неволю навчать красти і в майстерстві сво­єму неправду робити.

І таким своїм поглядом великому государю роблять вони ве­ли­кий збиток, а не прибуток. Вони думають тим учинити великому государю прибуток, що майстрових людей не годують, а вони тим великий збиток роблять. А у всяких справах правителі наші за крих­ту помирають, а де тисячі рублів пропадають, то ні у що ставлять, і не даванням повного кормління у російських людей бажання і до майстерності старанність тим присікають і поширитися доброї май­стер­ності не допускають.

...Про це усіляко належить попіклуватися, щоб завжди в Росії робити ті справи, які робляться з льону і з пеньки, тобто трипи, бу­мазеї, рубки, миткали, камордки[208] і парусні полотна і інші справи, які з російського матеріалу робляться. Це дуже потрібно, щоб які ма­теріали, де родяться, там би вони і в справу використовувалися.

А ще б льон-пеньку за море не возити, робити тут, де що ро­диться, то те полотно вдвічі або і втричі дешевше буде, а люди би російські збагачувалися. І заради поширення таких справ учинити б указ, щоб бідних, що по вулицях тиняються, молодих і середнього віку хапати і, записавши в приказі, залучати до тих справ. І молодих людей чоловічої статі і жіночої навчити прясти, а підлітків ткати, а інших білити і лощити, то би вони, навчившись, були б майстрами. Я думаю, що можна тих гуляк набрати тисяч десяток-другий, і, побу­дувавши доми майстерські, навчивши тих гуляк, нероб, можна ними багато справ зробити. Й аніж до нас возити полотно з наших мате­ріалів зроблене, то краще нам до них возити готові полотна.

І як у перші роки виявиться воно неприбутковим, і заморські ще і дорожчі будуть, і цього боятися не треба, а розвивати справу далі. І ще років п’ять-шість досконало не навчаться робити, то і про те переживати не треба, тому що, коли всіх тих справ досконало на­вчаться, то за рік-другий окупиться.

За морем хліб дорожчий за наш, а харчі тим більше дорожчі, а льон і пеньку у нас купують за ціною високою та ризик морський пла­тять, та мито велике платять, але не лінуються, роблять із того льону і пеньки, а ще і високою ціною той льон і пеньку купують. І їжу собі від того свого рукоділля дістають, оскільки, зробивши полотно, до нас його привозять і продають за ціною високою: за трипи беруть по двадцять алтин і більше за аршин, рубки продають алтин по сорок і по півтора рубля, а камордка по 20 алтин і по рублю аршин.

А у нас, в Росії, я думаю, що рубок і в двадцять алтин не ста­не, а і камордка аршин, думаю, що вище десяти алтин не стане. І вся­кі справи, які робляться з льону і із пеньки, нижче половини ціни бу­дуть, тому що хліб і їжа у нас тамошньою митницею значно дешев­ший, а льон і пеньку набагато нижче половини тамошньої їх ціни ку­пити можна.

І коли ті справи у нас в Росії встановляться, аніж їм льон та пеньку продавати, краще нам продавати їм готові полотна парусні і канати і камордки і рубки, і миткали, і брати у них за ті полотна єфим­ки та інші необхідні нам речі.

Я думаю, що можна нам на всю Європу полотна наготувати і перед теперішньою ціною набагато поступливіше продавати їм можна. Й аніж їм від наших матеріалів збагачуватися, то краще нам, росіянам, від своїх речей годуватися і збагачуватися.

... Також належить дістати таких майстрів, які можуть робити волочене залізо[209] млинами і бляху для покрівлі, дошки залізні. І ще і з трудом, але необхідно їх дістати і відправити їх на сибірські за­во­ди, і щоб тієї майстерності і наших російських людей навчили.

Також належить дістати майстрів, які вміють гладкі і трафчаті трипи робити, і бумазейних майстрів, і завести б такі двори, і учнів їм дати, щоб і тієї майстерності навчити людей десяток, другий.

А буде хто за своїм бажанням заведе які справи, царству необхідні для свого утримання, і тим людям також указ би дати, щоб дозволено було гуляк людей чоловічої статі і жіночої набрати і вчити і, виучивши, володіти ними вічно, чиї б вони до поїмки не бу­ли, селяни чи дворові люди, бути їм тут вічно.

І таким порядком бідні, бродячі, нероби, всі пропадуть і замість вуличного блукання всі будуть промисловцями. І коли до­ско­нало навчаться і збагатіють, то стануть майстрами, а царство від їх промислу буде збагачуватися і добру славу мати.

Та добре б дістати і фарбних майстрів, які вміють робити кру­тик в лавру[210], кіновар і голубець[211] і бакан[212] венеціанський і прос­тий, яр[213] венеціанський і простий, шижгиль та інші фарби, і роб­лять­ся від складання матерій з поташу, зі смальчужу[214], із міді, з оло­ва, зі свинцю, з сірки, з крейди і з інших речей, які в Росії є.

А які фарби натуральні, і тих належить з великою ревністю шукати російським охочим й іноземцям, які в своїх рідних краях бачили, в яких містах, які фарби і необхідні матеріали, які годяться до лікувальних справ, і до фарбувальних, і до інших речей, і обіцяти їм плату добру за усяке надбання.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.