З історії Росії від найдавніших часів 14 страница

Про сприйняття московським суспільством
верховної влади

... Московські люди того часу могли уявляти собі ставлення государя і народу до держави. Їм здавалося, що Московська держава, в якій вони живуть, є державою московського государя, а не мос­ков­ського чи російського народу. Для них були нероздільними поняття не "держава і народ", а "держава і государ відомої династії"; вони скоріше могли уявити собі государя без народу, ніж державу без цього государя. ... Так, вузлом, який зв’язував усі відносини в Московській державі, була не думка про народне благо, а особа ві­домої династії, і державний порядок визнавався можливим тільки при правителі саме цієї династії. Тому, коли династія вигасла, а отже, держава стала нічиєю, люди розгубилися, перестали розуміти, що вони таке і де перебувають, прийшли в заворушення, в стан анар­хії. Вони навіть ніби відчули себе анархістами мимоволі, за якимось обов’язком, сумним але неминучим: нема кому підпорядковуватися – отже, потрібно бунтувати.

... Упродовж усієї Смути не могли змиритися з думкою про виборного царя; думали, що виборний цар – не цар, що справжнім, законним царем може бути тільки природжений, спадковий прави­тель із нащадків Калити, а виборного царя намагалися пристроїти до цього племені усілякими способами, юридичними видумками, генеа­ло­гічними натяжками...

... Поява виборного царя на престолі повинна була сприйма­тися народною масою не як наслідок політичної необхідності, хоча і сумної, а як щось подібне до порушення законів природи: виборний цар був для неї таким же непорозумінням, як і виборний батько, ви­борна мати. Ось чому в поняття про "істинного" царя прості голови не могли вкласти ні Бориса Годунова, ні Василія Шуйського, а тим більше − польського королевича Владислава: в них вбачали узурпа­торів, тоді як один привід природнього царя в обличчі шахрая неві­домого походження заспокоював династично-легітимні уявлення і схиляв до довіри.

Про причини Смути

Грунтом для неї став пригнічений настрій народу, загальне почуття незадоволення, що залишилось у народу за період царюван­ня Грозного і посилилося правлінням Б. Годунова. Приводом до Сму­ти стало припинення династії і з наступними спробами штучного її відновлення в особі самозванців. Корінними причинами Смути не­обхідно визнати народний погляд на відношення старої династії до Московської держави, який заважав звикнутися з думкою про вибор­ного царя, а також сам устрій держави з її тяжкою тягловою основою і нерівномірним розподілом державних повинностей, які породжу­вали соціальний розбрат: перша причина виникла і підтримувала необхідність воскресити вимерлий царський рід, і ця потреба забез­печувала успіх самозванства; друга причина перетворила династич­ну інтригу в соціально-політичну анархію. Смуті сприяли й інші обставини: спосіб діяльності правителів, які ставали на чолі держави після царя Федора, конституційні прагнення боярства, які супере­чи­ли характеру московської верховної влади і народному погляду на неї, низький рівень суспільної моралі, як її зображають сучасні спос­терігачі, боярські гоніння, голодомор і смертність під час царювання Бориса, регіональні суперечки, втручання козаків.

Про друге ополчення

Наприкінці 1611 р. Московська держава становила картину пов­ної руйнації. Поляки взяли Смоленськ; польський загін спалив Моск­ву і закріпився за уцілілими стінами Кремля і Китай-міста; шведи за­йняли Новгород і виставили одного зі своїх королевичів кандидатом на московський престол; на зміну другому Лжедмитрію в Пскові всів­ся третій, якийсь Сидорко; перше дворянське ополчення під Моск­вою після смерті Ляпунова розпалося. Між тим, країна залишалася без уряду... Держава, втративши центр, почала розпадатися на скла­дові частини; ледь не кожне місто діяло само по собі, тільки лис­туючись з іншими містами. ... Тільки з кінця 1611 р., коли політичні сили знесилились, починають пробуджуватися сили релігійні і націо­нальні... Закличні грамоти архімандрита Діонісія і келара Авраамія, які виходили з Троїцького монастиря, підняли нижегородців під керів­ництвом їхнього старости Кузьми Мініна. На заклик нижегородців почали збиратися ті, хто залишився без справи і жалування, а часто і без помість, служилі люди, міські дворяни і діти боярські, яким Мінін знайшов і вождя − князя Дмитрія Михайловича Пожарського.

ü Ключевский В. Курс русской истории. Соч.: В 9-ти т. Т. 3. – М., 1988.

ДОКУМЕНТ № 19

Платонов С. Нариси з історії Смути
в Московській державі ХVІ−ХVІІ cт.

Коментар

Сергій Платонов (1860−1933) – російський історик, автор най­біль­шого монографічного дослідження про Смуту, яке не втратило свого наукового значення і сьогодні. Початковий етап у розвитку московської Смути охарактеризував як династичний і соціальний; припинення династії, на думку автора, наприкінці ХVІ ст. породило політичну кризу; вважав, що опричнина Івана Грозного підготувала умови для Смути; розвинув відому схему В. Ключевського, згідно з якою всі класи московського суспільства послідовно входили в Сму­ту у тому порядку, в якому розташовувалися в тогочасному су­спільстві – почали Смуту бояри, потім підключилися дворяни, піз­ніше – низи.

Уривок

Про Василія Шуйського

… Охоче використовував натовп для своїх цілей, тепер же по­винен був стати сам на сам з народною масою, яка ще вирувала і бу­ла небезпечна тим, що пізнала свою силу, набула звичку до руху і, сподіваючись на безкарність, була згідна, за виразом Маржерета, що­тижня міняти государя в надії на грабунок.

ü Платонов С. Очерки по истории Смуты в Московском госу­дарстве ХVІ−ХVІІ вв. – СПб., 1901. – С. 239−240.

ДОКУМЕНТ № 20

Ахієзер О. Росія: критика історичного досвіду

Коментар

Олександр Ахієзер (1929−2007) − російський культуролог, со­ціо­лог, політолог, філософ, дослідник історичних закономірностей російської історії.

Уривок

Про сприйняття народом державної влади

Примус, який упродовж віків культивували в народі як го­ловний і єдиний спосіб вирішення всіх проблем, вийшов на перше місце і набув такого розмаху, що лунали заклики до повного вини­щення правлячої еліти. Двояке ставлення народу до влади призвело до парадоксального поєднання відданості реальному царю і бороть­би з ним. З одного боку, держава була втіленням Правди царя, а з другого − підступної і злої кривди.

ü Ахиезер А. Россия: критика исторического опыта. В 3-х т. Т. 1. – М., 1991. – С. 112.

ТЕМА 6
СОБОРНЕ УЛОЖЕННЯ 1649 РОКУ

1. Московська держава після Смути: соціально-політич­ний розвиток.

2. Зміст Соборного Уложення:

а) політичний устрій та тенденції його розвитку;

б) характер, форми та розвиток землеволодіння;

в) юридичне оформлення кріпосного права;

г) реформа міського посаду;

д) право та судочинство.

Теми індивідуальних завдань

v Праця Г. Котошихіна «Про Росію за царювання Олексія Михайловича» як важливе історичне джерело епохи.

v Іноземні джерела про особливості державно-політич­но­го устрою Московської держави в першій половині та се­редині ХVІІ ст.

Джерела

1. Базилевич К. Городские восстания в Московском госу­дар­стве XVII в. Сборник документов / Под ред. С. Пионтковского. – М.−Л., 1936.

2. Законодательные акты Русского государства второй поло­вины XVІ − первой половины XVII века / Под ред. Н. Насонова. – Л., 1986.

3. Котошихин Г. О России в царствование Алексея Михайло­вича. – С.-П., 1906.

4. Московия и Европа. – М., 2000.

5. Общественная мысль России в XVI−XVII вв.: В 2-х т. Т. 2. Московское царство / [Сост., автор вступ. ст. и коммент. И. Л. Анд­реев]. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2010.

6. Памятники русского права / Под ред. К. Софроненко. Вып. 6. – М., 1957.

7. Практикум по истории СССР (период феодализма) / Под ред. А. Пронштейна. – М., 1969.

8. Россия ХV−ХVІІІ вв. глазами иностранцев / Подб. текстов, вступ. статья и коммент. Ю. Лимонова. – Л., 1986.

9. Российское законодательство Х−ХХ вв. / Под ред. А. Мань­кова. Т. З. – М., 1985.

10. Соборное Уложение 1649 года: текст, коммент. – Л., 1987.

11. Тихомиров М., Епифанов П. Соборное Уложение 1649 го­да. – М., 1961.

Література

1. Абсолютизм в России ХVII−XVIII вв. / Под ред. Н. Дружи­нина. – М., 1964.

2. Андреев И. Алексей Михайлович. – М., 2003.

3. Буганов В. Мир истории: Россия в XVII в. – М., 1989.

4. Вовина В. Патриарх Филарет (Федор Никитич Романов) // Во­просы истории. – 1991. – № 7−8.

5. Горская Н. Монастырские крестьяне Центральной России в XVII в.: о сущности и формах феодально-крепостнических отноше­ний. – М., 1977.

6. Дворянство и крепостной строй России XVI−XVII вв. / Отв. ред. Н. Павленко. – М., 1975.

7. Жидков В., Соколов К. Десять веков российской менталь­нос­ти: картина мира и власть. – СПб., 2001.

8. Заозерская Е. У истоков крупного производства в русской промышленности XVI–XVІІ веков. К вопросу о генезисе капита­лиз­ма в России. – М., 1970.

9. Иванов С. Государство и право России в период сословно-представительной монархии. – М., 1960.

10. Ключевский В. Курс русской истории. Соч.: В 9-ти т. Т. З. – М., 1988.

11. Костомаров Н. Русская история в жизнеописаниях ее глав­нейших деятелей. – М., 1991.

12. Лисейцев Д., Рогожин Н. Россия после Смуты − время вы­бора // Отечественная история. – 2008. – № 5.

13. Лукин П. Народные представления о государственной влас­ти в России ХVІІ века. – М., 2000.

14. Маньков А. Уложение 1649 года − кодекс феодального права России. – Л., 1980.

15. Миронов Б. Социальная история России периода империи (XVIII – начало ХХ в.). – СПб., 2000. – Т. 1.

16. Морозова Л. Михаил Фёдорович // Вопросы истории. – 1992. – № 1.

17. Нефедов С. Первые шаги на пути модернизации России: реформы середины ХVІІ века // Вопросы истории. – 2004. – № 4.

18. Панеях В. Из истории закрепощения крестьян в конце XVI − первой половине XVII века // История СССР. – 1981. – № 5.

19. Панеях В. Холопство в первой половине ХVII в. – Л., 1984.

20. Поздеева И. Первые Романовы и царистская идея (ХVII век) // Вопросы истории. – 1996. – № 1.

21. Пресняков А. Российские самодержцы. – М., 1990.

22. Развитие русского права XV – первой половины XVII в. / Под ред. В. Нерсесянца. – М., 1986.

23. Сахаров А. Образование и развитие Российского госу­дарст­ва в XVI−XVII вв. – М., 1969.

24. Смирнов П. Посадские люди и их классовая борьба до се­ре­дины XVII в.: В 2-х т. Т. 2. – М.−Л., 1948.

25. Смыкалин А. Судебная система Российского государства от Ивана Грозного до Екатерины ІІ (ХV−XVIII вв.) // Вопросы ис­тории. – 2004. – № 8.

26. Сорокин Ю. Алексей Михайлович // Вопросы истории. – 1993. – № 6.

27. Софроненко К. Соборное Уложение 1649 года – кодекс рус­ского феодального права. – М., 1958.

28. Тихомиров М. Российское государство XV–XVII вв. – М., 1973.

29.Черепнин Л. Земские соборы Русского государства в XVI–XVII вв. – М., 1978.

30. Чистякова Е. Городские восстания в России в первой по­ловине XVII в. (30−40-е годы). – Воронеж, 1975.

Методичні рекомендації

Мета теми – окреслити основні тенденції, що визначали особливості політичного устрою Московської держави після Смут­ного часу; з’ясувати причини соціальних протиріч; проаналізувати зміст положень Соборного Уложення 1649 р.

Розпочинаючи розгляд першого питання, зверніть увагу на два важливі положення, які визначали зміст зазначеної проблеми. По-перше, підкресліть той факт, що після закінчення Смути та утвердження нової династії Романових[178] у повному обсязі відбулося відновлення самодержавства. Влада набула самодержавно-легітим­ного характеру; не було здійснено жодних політичних реформ. Сама процедура обрання Михайла Федоровича не передбачала будь-яких обмежень його влади; у всіх документах підкреслювалося, що бояри − "холопи", вірні слуги та виконавці його волі. Проте після Смутного часу значно зросла роль Земських соборів[179], які скликалися майже щорічно. Поясніть, чому верховна влада зверталася за підтримкою до цієї інституції. Дайте відповідь на питання: діяльність Земських соборів призвела до обмеження самодержавної влади чи, навпаки, сприяла зміцненню самодержавного режиму; чому згодом верховна влада відмовилася від ідеї опори на представників "всея землі" і перестала збирати Земські собори?

Другою характерною ознакою політичного розвитку держави була тенденція переходу від станово-представницької монархії до абсолютизму. Передусім, проаналізуйте політичні погляди перших Романових, які склалися під впливом панівних у московському суспільстві уявлень про царську владу як самодержавну, спадкову та богообрану. На підставі аналізу джерел обґрунтуйте, як ця концепція сприяла зміцненню самодержавства. З’ясуйте, чому верховна влада намагалася обмежити роль Боярської думи та вплив боярської арис­тократії на державні справи; чому при призначенні того чи іншого боярина на посаду поступово визначальною для царя ставала не знат­ність походження особи, а її здібності? Зверніть увагу, що тенденція до абсолютизації влади монарха проявилася також у діяльності Зем­ських соборів, які почали розглядати тільки найважливіші державні справи; у спробах реорганізації приказної системи, зростанні бюро­кратії, змінах у структурі князівсько-боярської верстви. Не менш важливу роль у формуванні передумов абсолютизму виконував зов­нішньополітичний фактор, а саме розширення контактів з іншими державами та засвоєння європейського досвіду. Прокоментуйте та обґрунтуйте ці положення.

Підкресліть, що головною метою верховної влади після Смут­ного часу було наведення порядку в країні, повернення її в нормаль­ну "течію", приборкання загального роздратування. Оскільки прави­телями не планувалося проведення будь-яких реформ, які могли б модернізувати життя країни, то подолання наслідків Смути відбу­ва­лося на старих засадах (залишалася система помісного землево­лодін­ня[180]). Зусиллями перших Романових було відновлено порядок, поліп­шено економічний стан землеволодінь, торгівлі, промисловості. Роз­крийте заходи, вжиті для вирішення цих проблем. І все ж створити умови, які б дали змогу державі "скинути з себе шкіру серед­ньо­віч­чя", не вдалося. Поясніть цей вираз та прокоментуйте документ № 5.

До середини ХVІІ ст. Московська держава все ще не подолала наслідків Смути, тому російська дійсність залишалася сплетінням склад­них соціальних проблем (питання земельне, селянське, фінансове, "біломісців"[181] та ін.). Дайте відповідь на питання: чому дворянство вимагало відмінити "урочні літа", запровадити постійний пошук се­лян, провести реформу судочинства; чому посадські люди вимагали повернення "біломісців" (документи № 2, 3, 4); чому держава не мала коштів?

Приділіть увагу спробі здійснення реформ невеликою групою можновладців, які становили так звану "партію реформ" ("захід­ни­ки" ХVІІ ст. Б. Морозов, Н. Чистой, В. Шорин, П. Траханіотов, Л. Плє­щєєв та ін.). Вони усвідомлювали небезпеку, перед якою стояла держава, і визнавали необхідність модернізації її за західним зразком. На під­ставі джерел (документ № 3) проаналізуйте діяльність "партії ре­форм" (військова реформа, спроби оздоровити фінансову систему, реформування податкової системи тощо). Дайте відповідь на питання: чому політика уряду реформаторів виявилася невдалою, спричинила незадоволення більшості населення і призвела до гост­рої політичної кризи?

На підставі аналізу джерел розкрийте причини, події та на­слідки Соляного заколоту в Москві у 1648 р.

Соборному Уложенню присвячене друге питання. Значна ува­га у ньому приділяється особі монарха. Проаналізуйте ІІ, ІІІ глави Уложення та з’ясуйте відповідь: які нові статті щодо особи царя з’явились у зводі; як захищалася особа государя; про які політичні тен­денції свідчать ці статті? Важливо підкреслити, що Соборне Уло­ження узаконило перехід до абсолютизму в політичному житті дер­жави.

Ознайомившись з главами Уложення, охарактеризуйте Боярсь­ку думу, Земські собори, прикази, місцеві органи управління. Які функції вони виконували? Зверніть увагу на здійснення Боярською думою і приказами судових функцій.

Соборне Уложення визначило роль і правове становище та­кого важливого елемента політичної системи Московської держави, як церква. Прокоментуйте гл. І Уложення та визначіть злочини про­ти релігії і церкви, а також відповідальність за них. Зауважте, що в контексті взаємовідносин держави і церкви Соборне Уложення про­довжувало політику підкорення церкви царською владою, особливо в сфері суду й управління. Проаналізуйте гл. ХІІІ, де йдеться про за­провадження Монастирського приказу, який повинен був відати судом дяків, священиків, селян.

Розгляньте гл. ХVІ, ХVІІ Уложення та дайте відповідь: чому уряд зробив серйозні кроки у напрямі урівняння правового режиму помість і режиму вотчин; у чому полягають зміни у правах поміщика на володіння землею?

Проаналізуйте главу ХІ та прокоментуйте положення, які свідчать про остаточне закріпачення селян. Чим була зумовлена така політика уряду щодо селян?

На підставі аналізу гл. ХІХ поясніть, як відреагував уряд на звернення міського посаду про ліквідацію "білих місць": чому було ліквідовано "білі слободи"[182], а все тяглове населення прикріплено до землі або посаду?

Охарактеризуйте систему злочинів, яка визначалася в гл. ХХІ, ХХІІ, та визначте основні тенденції в системі покарань; про що вони свідчать?

Підсумовуючи головні положення Соборного Уложення, звер­ніть увагу, що його зміст здебільшого мав репресивний характер, оскільки визначав обов’язки населення і не закріплював за ними будь-яких прав. Цей документ зафіксував особливості соціально-по­літичного розвитку, які полягали у наростанні протиріч між роз­вит­ком ринкових зв’язків у країні і репресивно-кріпосницьким харак­тером державності і правових відносин.

Отже, перша половина та середина ХVІІ ст. стала перехідним періодом в історії Росії від середньовіччя до нового часу. Російська держава здійснювала перші кроки на шляху до реформування, хоч і залишалася державою азіатського деспотизму, що особливо прояви­лось у зародженні та зміцненні кріпосницьких відносин. Централь­ній владі вдалося не тільки реставрувати самодержавну систему управ­лін­ня, а й змінити її, що проявилось у переростанні станово-пред­ставницької монархії в абсолютну. Соборне Уложення 1649 року за­конодавчо закріпило ці процеси.

Документи

ДОКУМЕНТ № 1

Соборне Уложення 1649 року

Коментар

Соборне Уложення 1649 р., прийняте на Земському соборі, було систематизованим зводом законів, який складався з 25 глав. Тираж Уложення становив 2 тис. примірників. Це перший у Мос­ков­ській державі законодавчий кодекс, виданий друкарським спос­обом. Був перекладений майже на всі європейські мови. Діяв до 1832 р.

Глава І

Про відповідальність за злочини проти релігії і церкви

Стаття 1. Буде хто іновірці, якої б не були віри, або й руський чоловік, возложе хулу на господа Бога і спасителя нашого Ісуса Христа, або на породившу його пречисту владичицю нашу Бого­ро­дицю і пресвяту діву Марію, або на чесний хрест, або на святих його угодників, і те розслідувати усякими способами міцно. ... І того бо­гохульника, викривши, стратити, спалити.

Стаття 2. А буде який безчинник, прийшовши до церкви під час святої літургії, і яким би не було способом божественну літургію здійснювати не дасть, і його піймавши і довівши, що він так зробив, покарати смертю без усякого милосердя[183].

Коментар

Уложення підтримувало не тільки віровчення християнської церкви, а й саму церкву як головну ідеологічну опору. Із дев’яти ста­тей першої глави лише ст. 1 в загальній формі захищала основи християнського віровчення, всі решта мали світський характер. Уперше вводилося поняття богохульства, тобто образи словами або дією, а також невіра, заперечення Бога, Ісуса Христа, Богородиці, "чесного хреста" і святих. Передбачалася відповідальність за пору­шення церковної служби.

Глава ІІ

Про склад державних, політичних злочинів

Стаття 1. Буде хто яким помислом почне задум на государеве здоров’я злу справу і про той його злий задум хто донесе, і по тому доносу його злий задум буде доведений, що він на царську велич­ність злу справу задумав, і здійснити хотів і такого покарати смертю.

Коментар

Смертна кара передбачалася за задум, спрямований проти життя і здоров’я государя. Вираз "зла справа" означав образу верхов­ної влади і спробу її принизити.

Стаття 2. Також буде хто при державі царської величності за­хоче Московською державою заволодіти і государем бути і для того свого злого задуму почне військо збирати, або хто з царської велич­ності недругами почне дружити, і грамотами листуватися і допомоги їм усякі здійснювати, щоб тим государевим ворогам Московською державою заволодіти, або яке дурне здійснити і про те на нього хто донесе, і по тому доносу це підтвердиться, і такого зрадника за це покарати смертю.

Стаття 3. А буде хто царської величності ворогу місто здасть зрадою, або хто царської величності в міста прийме з інших держав іноземних людей для зради, і це підтвердиться, і таких зрадників карати смертю же.

Стаття 4. А буде хто задумом і зрадою місто підпалить, або двори, і в той час, або після цього підпалювач спійманий буде, і це його злодійство підтвердиться, і його самого спалити без усякого милосердя.

Коментар

Смертній карі підлягали спроби узурпації влади шляхом само­званства, передача міста ворогу, підпал міста з метою передачі його ворогові. Поняття державної зради трактувалося широко, каралися та­кож підготовчі дії.

Стаття 6. А жінки будуть і діти таких зрадників про ту їх зраду знати, то їх по тому ж карати смертю.

Стаття 7. А буде жінка про зраду чоловіка свого, або діти про зраду батька свого не знали, і це буде доведено, що вони тієї зради не знали, і їх за то не карати і ніякого покарання не чинити, а на про­житок вотчин і помість їм, що государ пожалує.

Стаття 11. А буде який зрадник був в іншій державі, повер­неться в Московську державу і государ пожалує його, накаже йому вину його віддати[184] і йому помістя дослуговуватися знов, а у вот­чинах його государ вільний, а колишніх його помість йому не від­давати.

Коментар

Визначається відповідальність родичів зрадників. Загальний принцип – особи, які не знали про зраду, покаранню не підлягають, ті ж, що знали, каралися разом зі зрадником. Невинним членам сім’ї зрадника виділялося навіть помістя для проживання, оскільки після конфіскації його майна вони залишалися без засобів до існування. Повернувшись з-за кордону, зрадник, помилуваний государем, втра­чав право на повернення конфіскованих земель.

Про порядок доносів за політичні злочини

Стаття 12. А буде хто на кого почне доносити велику госу­да­реву справу, а свідків на той свій донос нікого не поставить, і нічим не розкриє, і довести про таку государеву справу буде нічим, і про таку велику справу указ учинити на розгляд, як государ укаже.

Стаття 15. А буде хто зрадника, догнавши на дорозі, вб’є, або спіймавши, приведе до государя, і того зрадника покарати смертю, а тому, хто його приведе або вб’є, дати государеве жалування із його майна, що государ укаже.

Стаття 19. А буде хто узнав, або почувши на царську велич­ність в яких людях скоп і заколот[185], або інший який злий задум, а государю і його государевим боярам і ближнім людям, і в містах воєводам і приказним людям про те не донесе, а государю про те буде відомо, що він про таку справу знав, а не доніс, і про це буде доведено і його карати смертю без усякого милосердя.

Коментар

Йдеться про посилення жорстокості у розслідуванні політич­них злочинів. Навіть якщо донос не підтверджувався, справа не за­кривалася, а передавалася на розгляд государю. З метою посилення дієвості боротьби з політичними злочинами встановлювалася вина­города за приведення і навіть вбивство зрадника. Вперше покарання смертю передбачалося лише за недонесення про здійснені або пе­редбачені злочини.

Глава ІІІ

Про охорону порядку на царському дворі

Стаття 1. Буде хто при царській величності, в його госу­да­ре­вому дворі і в його государевих палатах, не опасаючи честі царської величності, кого образить словом, а той, кого він образив, почне на нього государю бити чолом про покарання, і буде про те доведено, що той, на кого він б’є чолом, його образив, і по розслідуванню за честь государевого двору того, хто на государевому дворі кого образить, посадити у в’язницю на два тижні, щоб на те дивлячись, іншим не було бажання в майбутньому так чинити. А кого він об­разив, тому указати з нього виплату компенсації.

Стаття 3. А буде хто при царській величності вийме на кого шаблю або іншу яку зброю і тією зброєю кого ранить, і від тієї рани той, кого він ранить, помре, або в той же час він кого до смерті вб’є, і того вбивцю за те вбивство самого покарати смертю. А хоча буде той, кого той вбивця ранить і не помре, і того вбивцю по тому ж покарати смертю, та із маєтності його узяти вбитого кабальні борги.

Стаття 4. А буде хто при государю вийме на кого будь-яку зброю, а не ранить, і не вб’є, і того покарати, відсікти руку.

Стаття 7. А буде хто на государевому дворі, на Москві, і в об’їздах, почне ходити з піщалями і з луками, хоч і не для стріля­ни­ни, і з тієї зброї нікого не ранить і не вб’є, і тим за ту провину учи­нити покарання, бити батогами і кинути у в’язницю.

Стаття 8. А кому станеться бути в государевих двірцевих се­лах, і там у государевих річках і озерах риби собі не ловити. А буде хто без государева дозволу в двірцевих селах почне в государевих річках і в озерах рибу ловити, і на тому взяти на государя штраф, або йому покарання вчинити, яке государ скаже.

Коментар

Передбачалося ув’язнення та виплата компенсації за образу словом або вчинком будь-кого на царському дворі. На государевому дворі не тільки вбивство, а й нанесення ран каралося смертю. Вста­новлювалася відповідальність за оголення зброї на дворі государя, а також особливий захист царської власності.

Глава ІV

Про злочини проти порядку управління

Стаття 1. Буде хто грамоту від государя напише сам собі підробну, або в правдивій государевій грамоті і в інших, в яких при­казних містах, що переправить своїм вимислом, крім государева указу і боярського приговору, або думних і приказних людей і піддя­чі руки підпишуть, або зроблять у себе печатку таку, як государева печать, і їх за такі провини після слідства карати смертю.

Глава V

Стаття 1. Які гроші майстри почнуть робити мідні або оло­в’яні, або укладні гроші, або в грошову справу, в срібло почнуть додавати мідь або олово, або свинець, і тим государевій казні поч­нуть чинити збитки, і тих грошових майстрів за таку справу карати смертю, залити горло.

Коментар

Бюрократизація державного апарату і збільшення обсягу діловодства обумовлювали переслідування за підробку актів і гра­мот. Оскільки карбування монети стало винятково монополією дер­жа­ви, то передбачалося покарання фальшивомонетників.

Глава ХІ

Про закріпачення селян

Стаття 1. Котрі государеві двірцевих сіл і чорних волостей селяни і бобилі[186], втікши із государевих сіл і з чорних волостей, жи­вуть за патріархом, або за митрополитом і за архієпископом, і єпис­копом, або за монастирями, або за боярами, або за окольничими і за думними і за кімнатними людьми, і за стольниками, і за стряпчими, і за дворянами московськими, і за дяками, і за іноземцями, і із уся­кими вотчинниками і поміщиками, а в писцових книгах, які книги писці подали в Помісний та інші прикази після московської пожежі минулого 1626 року, ті біглі селяни, або батьки їхні записані за го­сударем, і тих государевих біглих селян і бобилів, шукаючи, повер­тати в государеві двірцеві села і в чорні волості, на старі же жереби за писцовими книгами з жінками і з дітьми і зі усім їхнім селянським майном без урочних років.

Поиск по сайту: