З історії Росії від найдавніших часів 2 страница

Документи

ДОКУМЕНТ № 1

Повість минулих літ

Коментар

Повість минулих літ − літописне зведення. Перша редакція йо­го створена монахом Києво-Печерського монастиря Нестором у 1113 р. В 1116 р. ігумен київського Видубицького монастиря Сильвестр під­готував другу редакцію зведення.

Уривок

Про встановлення Ольгою погостів[6] у Новгороді

У РІК 6455 [947]. Пішла Ольга до Новгорода. І встановила вона по [ріці] Мсті погости і данину, і по [ріці] Лузі погости, і да­нину, і оброки[7]. І ловища її є по всій землі, і знаки[8] [її], і місця[9], і погости, і сани її стоять у Пскові й до сьогодні. І по Дніпру [є] перевісища [її], і по Десні, і єсть село її Ольжичі й до сьогодні.

Про призвання варягів

У РІК 6367 [859]. Варяги, приходячи з-за моря, брали данину з чуді, і з словен, і з мері, і з весі, [і з] кривичів. А хозари брали з полян, і з сіверян, і з в’ятичів; брали вони по білій вивірці − стільки від диму.

У РІК 6370 [862]. Вигнали [чудь, словени, кривичі і весь] варягів за море, і не дали їм данини, і стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав рід на рід, і були усобиці в них, і воювати вони між собою почали. І сказали вони: "Пошукаємо самі собі князя, який би володів нами і рядив за угодою, по праву".

Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів − русь, як ото одні звуться свеями, а другі − норманами, анг­лами, інші − готами, отак і ці. Сказали русі, чудь, словени, кривичі і весь: "Земля наша велика і щедра[10], а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами".

І вибралося троє братів із родами своїми, і з собою всю узяли русь. І прийшли вони спершу до словен, і поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший [брат] Рюрик, а другий, Синеус − на Білім озе­рі, а третій, Трувор − в [городі] Ізборську. І од тих варягів дістала [свою] назву Руська земля[11].

А по двох літах помер Синеус і брат його Трувор, і взяв Рюрик волость усю один. І прийшовши до [озера] Ільменя, поставив він город над Волховом, і назвали його Новгородом[12]. І сів він тут, князюючи і роздаючи мужам своїм волості, [звелівши їм] городи ставити: тому − Полоцьк, тому − Ростов, другому − Білоозеро.

А варяги по тих городах є приходні. Перші насельники в Нов­городі − словени, а в Полоцьку − кривичі, вРостові − меря, уБіло­озері − весь, в Муромі − мурома. І тими всіма володів Рюрик.

Про прихід Олега в Київ

У РІК 6387 [879]. Помер Рюрик. Княжіння своє він передав Олегові, що був із його роду, поклавши йому на руки сина свого Ігоря, бо той був дуже малий.

У РІК 6390 [882]. Вирушив Олег [у похід], узявши багато сво­їх воїв − варягів, чудь, словен, мерю, весь, кривичів. І прийшов він до Смоленська з кривичами, і взяв город Смоленськ, і посадив у ньому мужа свого. Звідти рушив він униз [по Дніпру] і, прийшовши, узяв [город] Любеч і посадив мужа свого.

І прибули [Олег та Ігор] до гір київських, і довідався Олег, що [тут] Аскольд і Дір удвох княжать. І сховав він воїв у човнах, а ін­ших позаду зоставив, і сам прийшов [на берег Дніпра], несучи Ігоря малого. А підступивши під Угорське [і] сховавши воїв своїх, він по­слав [посла] до Аскольда й Діра сказати, мовляв: "Ми − купці єсмо, ідемо в Греки од Олега і од Ігоря-княжича. Прийдіть-но оба до рідні своєї, до нас".

Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші [вої] з човнів, і мовив Олег Аскольдові й Дірові: "Ви обá не є ні князі, ні роду кня­жого. А я єсмь роду княжого. − І [тут] винесли Ігоря. − А се − син Рюриків".

І вбили вони Аскольда й Діра, і віднесли на гору, і погребли [Аскольда] на горі, яка нині зветься Угорське і де ото нині Ольмин двір. На тій могилі поставив [боярин] Ольма церкву святого Миколи [Мирлікійського]. А Дірова могила − за святою Ориною.

І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: "Хай буде се мати городам руським". І були в нього словени, і варяги, й інші, що про­звалися руссю.

Сей же Олег почав городи ставити і встановив данину сло­венам, і кривичам, і мерям. І встановив він варягам данину давати від Новгорода − триста гривень на рік заради миру − що до смерті Ярославової давали [новгородці] варягам.

Про звернення новгородців до Святослава
з проханням прислати їм князя

У РІК 6478 [970]. Святослав посадив Ярополка в Києві, а Олега − в Деревлянах.

У цей же час прийшли люди новгородські, просячи князя собі: "Якщо не підете ви до нас, то ми знайдемо князя собі". І сказав їм Святослав: "Аби хто до вас пішов!". І відмовився [йти до них і] Яро­полк, і Олег. І сказав Добриня: "Просіте Володимира", бо Володимир був од Малуші, улюблениці Ольжиної; [Малуша] ж була сестра Добринина, а отцем їм обом був Малко Любчанин, отож, Добриня був вуєм Володимирові. І сказали новгородці Святославу: "Дай нам Володимира".

І взяли новгородці Володимира собі, і пішов Володимир з Добринею, вуєм своїм, до Новгорода, а Святослав − до Переяславця.

Про перші зіткнення новгородських князів
із київською владою

У РІК 6485 [977].Коли ж почув Володимир у Новгороді, що Ярополк убив Олега, то, злякавшись, утік він за море. А Ярополк по­садив посадників своїх у Новгороді і володів один у Русі.

У РІК 6488 [980]. Прийшов Володимир з варягами до Нов­города і сказав посадникам Ярополковим: "Ідіте до брата мойого і скажіте йому: "Володимир іде на тебе, готуйся насупроти битися".

І прийшов Володимир до Києва з воями многими. І не зміг Ярополк стати супроти Володимира...

Володимир же посадив Добриню, вуя свого, в Новгороді. І Добриня, прийшовши в Новгород, поставив кумир Перуна над рікою Волховом, і приносили йому жертви люди новгородські, яко богу.

Про відмову Ярослава платити данину Києву

У РІК 6522 [1014]. Коли Ярослав був у Новгороді, то уроків він давав дві тисячі гривень од року до року Києву, а тисячу гривень гридям у Новгороді роздавали. І так давали всі посадники новго­род­ські, а Ярослав перестав їх давати у Київ отцю своєму. І сказав Воло­димир: "Розчищайте путь і мости мостіте", бо збирався він іти на Ярослава, сина свойого, але розхворівся.

У РІК 6523 [1015].Коли Володимир збирався йти на Яро­сла­ва, то Ярослав послав [послів] за море і привів варягів, боячись отця свого. Але бог не дав дияволу радості. Володимир бо розхворівся, а в сей час перебував у нього [син його] Борис. І коли печеніги йшли на Русь, він послав проти них Бориса, а сам слабував вельми, і в сій же болісті він і скончався місяця липня у п’ятнадцятий день.

Про виховання новгородцями свого князя

У РІК 6610 [1102].... Того ж року, місяця жовтня у двадцятий [день], прийшов [до Києва] Мстислав, син Володимирів, з новго­род­цями, бо Святополк з Володимиром мав раніш угоду, що Новгород має бути Святополковим і він має посадити сина свого [Ярослава] в Новгороді, а в [городі] Володимирі сина свого [Мстислава] має поса­дити Володимир.

І прийшов Мстислав до Києва, і сіли вони в гридниці, і ска­зали мужі Володимирові [Святополку]: "Осе прислав Володимир си­на свойого, а ось сидять новгородці. Нехай, узявши сина твойого, вони йдуть до Новгорода, а Мстислав нехай іде до Володимира".

І промовили новгородці Святополку: "Осе ми, княже, прислані до тебе. І сказали нам так: "Не хочемо ми Святополка, ні сина його. Хіба що дві голови має син твій, то пошли його. Сього нам дав Все­волод, і ми виростили єсмо собі князя. А ти пішов єси од нас". Свя­тополк же багато сперечався з ними, але вони не схотіли [його сина і], взявши Мстислава, пішли до Новгорода.

Про послання князем
у Новгород Мстислава Всеволодовича

У РІК 6625 [1117].Привів Володимир [сина свого] Мстислава з Новгорода[13]. І дав йому отець Білгород, а в Новгороді сів Мсти­сла­вич [Всеволод], син його, внук Володимирів.

Про вигнання новгородцями
князя Всеволода Мстиславича

У РІК 6646 [1138].Вигнали новгородці князя свого Всеволода Мстиславича з Новгорода, а Святослава Ольговича привели до себе. І Всеволод Мстиславич прийшов у Київ до стрия свого Ярополка, і дав йому стрий Вишгород.

Про право новгородців вольності в князях

У сей же рік (1139) вигнали новгородці Юрійовича Рости­сла­ва, і випросили у Всеволода брата [його] Святослава в Новгород, і посадили його в Новгороді.

А по недовгім часі почали вставати новгородці на вічі проти Святослава через його лиходійство. Він тоді, побачивши, що вста­ють на нього новгородці, послав до брата [свого] Всеволода [посла], кажучи йому: "Тягота, брате, між людей сих, і не хочу я в них бути. А кого тобі вгодно, того пошли в нього [у Новгород]".

Кін. осені 1140. І послав [Всеволод] до них [воєводу] Івана Вой­тишича, прохаючи в них ліпших мужів. І, взявши їх, той привів [їх] до Всеволода. І мав намір [Всеволод] послати сина свого Святослава [в Новгород], та почув, що встали новгородці на вічі і б’ють при­ятелів Святославових через його насильство. І, сприяючи йому [Свя­то­славу Ольговичу], кум його, тисяцький, [сказав]: "Княже, хотять тебе схопити". Він тоді, убоявшись, утік із жоною [Катериною] і з дружиною на Полоцьк, до Смоленська.

Лютий−березень 1141. І коли почув це Всеволод, не пустив він сина свого Святослава, ні мужів новгородських, що їх ото привів був до себе[14]. І прислали новгородці єпископа [Нифонта] з мужами своїми до Всеволода, кажучи: "Дай нам сина твойого, а Святослава, брата твойого, ми не хочем!

І послав він до них сина свого Святослава, та коли був він у Чернігові, новгородці, порадившись, сказали Всеволоду: "Ми не хо­чемо сина твойого, ні брата, ні племені вашого, а хочемо роду Во­ло­димирового".

Всеволод же, це почувши, послав слідом за ними [отроків], вернув їх і єпископа зними і задержав їх з єпископом, бо вони ска­за­ли так: "Дай нам шурина свого, Мстиславича"[15]. І Всеволод, не хо­тячи перепустити Новгород Володимировому племені, прикликав двох шуринів своїх [Ізяслава та Святополка Мстиславичів] і дав їм [го­род] Берестій, кажучи: "Про Новгород ви оба не дбайте. Хай сидять самі своєю владою. Де князя вони знайдуть?"

А новгородців же з єпископом він держав у себе і зиму, і літо.

Про вигнання новгородцями
князя Ярослава Володимировича

У РІК 6704 [1196].... Тої ж зими вигнали новгородці Яро­слава Володимировича з Новгорода, багато [разів] славши [по­слів] до Все­волода до Суздальського і благаючи його, щоби він дав їм свого си­на або кого іншого. Але Всеволод їхньої волі не вчинив, і вони, поїхавши до Ярослава до Всеволодовича черні­гів­сь­кого, випросили в нього сина меншого [Ярополка] до Новгоро­да на стіл.

ü Повість минулих літ // Літопис Руський. За Іпатським спис­ком / Під ред. Л. Махновця. – К., 1989. – С. 12−14, 35, 40−41, 45, 47, 156−157, 177, 191, 192−193, 362.

ДОКУМЕНТ № 2

Новгородський перший літопис

Уривок

Про повстання в Новгороді у 1136−1137 рр.

У 1136 р. новгородці призвали псковичів та ладожан і заду­ма­ли вигнати князя свого Всеволода (Мстиславича); посадили його в єпископський двір із жінкою, дітьми і тещею, місяця травня 28, і охорона зі зброєю охороняла його день і ніч, 30 мужів щоденно. Сидів він два місяці, і вигнали його з місяця липня 15, а прийняли його сина Володимира. А ось в чому звинувачували його: 1) не обе­рігає смердів; 2) чому хотів сісти в Переяславлі[16]; 3) втік з поля бит­ви раніше всіх; а через це багато вбитих… У рік 1137, на початку року, 7 березня… втік Константин-посадник до Всеволода, і декіль­ка інших добрих мужів, і дали посадництво в Новгороді Якуну Миро­сла­вичу. В той же рік прийшов князь Всеволод Мстиславич до Пско­ва, бажаючи сісти знову на столі в Новгороді, покликаний таємно новгородськими і псковськими мужами, його прибічниками: "Іди, князю, тебе знов хочуть". І як почули, що Всеволод у Пскові з бра­том святополком, і великий заколот був у Новгороді, і побігли й інші до Всеволода у Псков, і взяли на розграбування доми їх, Кон­стантина, Нєжати і багатьох інших, та ще тих шукали, хто прибічник Всеволода із бояр, з тих взяли по півтора тисячі гривен, і віддали купцям споряджатися на війну; брали і з невинних…

Про повстання в Новгороді у 1228 р.

…Збурилося все місто і пішли із зброєю з віча проти тисяцького Вячеслава, пограбували його двір, його брата Богуслава, Андрея-стольника владики[17], Давидка Софійського[18] і Судимира. Також послали грабувати Душильця Липенського старосту, а його самого намагалися повісити, але він втік до (князя) Ярослава, а жін­ку його схопили, говорячи: "Ці на зло князя провокують". Великий був заколот в місті… тоді ж відібрали посаду тисяцького у Вяче­сла­ва і дали Борису Негочевичу[19], а до князя Ярослава послали сказати: "Приїзди до нас, припини порушувати клятву, суддів по волості по­силай; ти наш князь на всій волі нашій і на всіх грамотах Яросла­во­вих[20], або − ти сам по собі, а ми − самі по собі"…

Про повстання в Новгороді 1418 р.

Того ж місяця (квітня) сталося в Новгороді за диявольським навіянням таке. Один чоловік Степанко схопив боярина Данила Іва­но­вича, Божина внука, і закричав людям: "Панове, допоможіть мені проти цього злодія". Люди же, почувши його крик, потягли боярина, як злодія, до народу і, побивши його ледь не до смерті, повели з віча і скинули з мосту. Один же простолюдин, Личків син, бажаючи йому добра, взяв боярина на човен. Народ розгнівався на того рибалку і пограбував його будинок. Названий же боярин надумав помститися за своє безчестя, схопив Степанка і почав його мордувати, і, нама­гаючись вилікувати нарив, тільки більшу болячку зробив. Народ же, почувши, що Степана взяли, почав скликати віче на Ярославовому дворі, і збиралося багато людей з криками упродовж кількох днів: "Підемо на цього боярина і пограбуємо його будинок". І, прийшов­ши в обладунках під прапором на Кузьмодем’янівську вулицю, по­грабували його будинок і багато інших дворів і на Яневі вулиці бу­динки на березі грабували… І, знов, розгнівавшись на іншого бояри­на Івана Ієвлича на Чудинцевій вулиці, пограбували його будинок і багато інших будинків боярських, а також монастир святого Миколи на полі пограбували, промовляючи: "Тут житниці боярські"… І з то­го часу почало зло помножуватися. Прибігли вони на свою Торго­вель­ну сторону і мовили, що Софійська сторона хоче проти нас озброю­ва­тися і будинки наші грабувати. І почали дзвонити по всьому місту, і почали люди збігатися з обох сторін, на війну, в обладунках, на Ве­ликій міст. Була погибель, то від стріл, то від зброї, були і мертві, як на війні…

ü Новгородская первая летопись // Хрестоматия по истории СССР с древнейших времён до 1861 года. / Сост. П. Епифанов, О. Епи­фанова. – М., 1987. – С. 85−86.

ДОКУМЕНТ № 3

Грамота великого князя
Мстислава Володимировича
і сина його Всеволода
Новгородському Юр’єву монастирю
на село Буйци. Полюддя і срібне блюдо 1130 р.

Це я, мстислав, син Володимира, маючи Руську землю у сво­єму князюванні, повелів своєму синові Всеволоду віддати Буйци свя­тому Георгію з данинами, і з вірами, і з продажами і [віно волоцьке]. Якщо б якийсь князь після мого князювання захотів відібрати це у святого Георгія, то Бог буде за цим [заступатися] і Свята Богородиця і сам святий Георгій, у нього ж це відбирає. І ти, ігумене Ісайє, й ви, братіє, поки світ існує, моліть Бога за мене і моїх дітей, хто зали­шиться в монастирі, то й ви повинні молити за нас Бога і за життя, і після смерті. А я дав рукою своєю і осіннє полюддя дароване [пол­тритьдесять] гривень святому ж Георгію. А це я, Всеволод, дав срібну тацю на 30 гривень срібла святому ж Георгію і повелів ко­ристуватись нею під час трапези, коли ігумен обідає. Хто б забо­ронив або цю данину, або тацю, нехай судить його Бог у день свого пришестя і сам святий Георгій.

ü Грамота великого князя Мстислава Владимировича и сына его Всеволода Новгородскому Юрьеву монастырю на село Буйцы. По­людье и серебряное блюдо 1130 г. // Грамоты Великого Новгорода и Пскова. – М.–Л., 1949. – С. 140−141.

ДОКУМЕНТ № 4

Договірна грамота Новгорода з великим князем тверським Ярославом Ярославовичем. 1270 р.

Цілуй, князю, хрест до всього Новгорода на тому, на чому цілували діди та батько твій Ярослав. Новгород тобі тримати по-ста­рому, так, як повелося здавен. Всі волості новгородські не тримати тобі, князю, своїми мужами, а тримати мужами новгородськими, а дар тобі, князю, отримувати з тих волостей. Без посадника тобі, князю, суду не чинити, волостей не роздавати, грамот не давати. Ко­му роздав волості Дмитрій[21] разом із новгородцями і брат твій Олек­сандр[22], тих волостей тобі без вини не віднімати.

А що пішло тобі, князю, на Торжку і на Волоку, тіунів тобі три­мати на своїй частині, а новгородцям − на своїй частині. А в Бе­жичах і по всій землі новгородській ні тобі, князю, ні твоїй княгині, ні твоїм боярам, ні твоїм слугам сіл не тримати, не купувати і в по­дарунок не брати. А ось, князю, волості новгородські: Волок зі всіма волостями, Торжок, Бежичі, містечко Палиць, Мелеча, Шипино, Єг­на, Заволоччя, Тре, Перм, Печора, Югра, Вологда. В Русу тобі, кня­зю, їздити на третю зиму, а влітку, князю, їздити на Озвало звірів ловити. В Ладогу, князю, посилати осетреника[23] і медовара по гра­мо­ті батька твого Ярослава; ту грамоту ти, князю, забрав, і ту гра­моту тобі необхідно віддати назад. В Ладогу тобі, князю, їздити на третій рік. А з Бежичів, князю, людей не виводити в свою волость, ні з іншої волості новгородської, ні грамот їм не давати, ні закладників не приймати, ні твоїй княгині, ні твоїм боярам, ні твоїм слугам − ні смерда, ні купця.

Без вини тобі, князю, мужа не позбавляти волості і грамот не відміняти. Які покоси, князю, повелися здавен твої і твоїх мужів. А які покоси забрав брат твій Олександр, ті тобі не потрібні… Дво­рянам твоїм у купців підводи не брати, за винятком військових вістей. Слободи і мито тобі в Новгородській волості не встанов­лю­ва­ти, а брати тобі куни (гроші) на Імоволозькому погості і на Важансь­кому… Якщо холоп або роба почнуть жалітися на своїх панів, тим не вірити. А на Низу, князю, тобі новгородців не судити і данин не роздавати. Гніву твого, князю, на посадників і всіх новгородців не мати і нікому, від малого до великого, не мстити ні судом, ні будь-як інакше; якщо хтось почне жалітися тобі, тому не вірити… В Ні­мець­кому дворі торгувати тобі через нашу братію, а двір тобі не зачиняти і приставів не ставити… А купцю нашому торгувати по Суздаль­ській землі без проїзних мит, за ханською грамотою… А заклад­ників, які за князем Юрієм на Торжку або за тобою, або за княгинею, або за мужами твоїми, відпусти їх всіх геть: хто купець, той по­вер­неться в свою сотню, а смерд − у свій погост. Так повелося в Новгороді… На всьому цьому цілуй хрест, князю, до всього Нов­города…

ü Договорная грамота Новгорода с великим князем тверским Ярославом Ярославичем 1270 г. // Хрестоматия по истории СССР с древнейших времён до 1861 года. / Сост. П. Епифанов, О. Епифа­нова. – М., 1987. – С. 86−87.

ДОКУМЕНТ № 5

Грамота Великого Новгорода про надання на рік
"чорного бору" з Новоторзьких волостей великому князю
Василію Васильовичу 1448−1461 рр.

Від посадника Великого Новгорода степенного Афанасія Ос­тафійовича, від усіх старих посадників, і від тисяцького Великого Новгорода степенного Михайла Андрійовича, і від всіх старих ти­сяцьких, і від бояр, і від житьїх людей, і від купців, і від чорних людей, і від усього Великого Новгорода... На вічі на Ярославовому дворі. Це дали чорний бор на цей рік великому князю Василію Васи­льовичу всея Русі...

ü Грамота Великого Новгорода о предоставлении на год "чор­но­го бора" с Новоторжских волостей великому князю Василию Ва­сильевичу 1448−1461 рр. // Грамоты Великого Новгорода и Пскова. – М.−Л., 1949. – С. 38−39.

ДОКУМЕНТ № 6

Жалувана грамота Великого Новгорода
Соловецькому монастирю на Соловецький
та інші острови 1459−1469 рр.

І по благословенню господина преосвященного архієпископа Великого Новгорода і Пскова владики Івони господин посадник Ве­ликого Новгорода степенний Іван Лукиничко і старі посадники, і господин тисяцький Великого Новгорода степенний Труфан Юр’є­вич і старі тисяцькі, і бояри, і житьї люди, і купці, і чорні люди, і весь господин государь Великий Новгород, всі п’ять кінців, на віче на Ярославовом дворі дарували ігумену Івоні і всім старцям, обителі святого Спаса і святого Миколи ті острови Соловки, і острів Анзер, і острів Нерес, і Заячий острів, і малі острови, на тих островах зем­лею, і ловищами, і тонями, і повнями, і лісовими озерами: землю їм обробляти, і пожні косити, і в лісових озерах ловити, і в тонях ло­вити добровільно.

ü Жалуваная грамота Великого Новгорода Соловецкому мо­на­стирю на Соловецкий и другие острова 1459−1469 рр. // Грамоты Великого Новгорода и Пскова. М.−Л., 1949. – С. 151−153.

ДОКУМЕНТ № 7

Новгородська Судна грамота

Коментар

Новгородська Судна грамота − найважливіший правовий документ Новгородської республіки, який містить відомості про особливості суспільно-політичного устрою Новгородської респуб­лі­ки, економічного розвитку цього найкрупнішого торгового і реміс­ничого центру Північно-Західної Русі. Питання про час складання Новгородської Судної грамоти залишається дискусійним, учені від­носять її до різних періодів XV ст. (1440, 1446, 1456).

Уривки

Про суд новгородського архієпископа

Стаття 1. Нарéченому на архієпископство Великого Новго­рода і Пскова священому іноку Феофілу судити суди свої, суд свя­ти­тельський по святих отців правилу, по манакануну[24]; а судити йому всіх однаково, як боярина, так і житьєго, так і молодшого чоловіка.

Коментар

Суду архієпископа Новгорода підсудні не тільки церковні лю­ди, а й світські (бояри, житьї − середні землевласники, молодші − ниж­чі верстви міського населення). Стаття свідчить не тільки про збереження архієпископського суду, а й про великий політичний вплив архі­єпископа Великого Новгорода до кінця існування в ньому республіки.

Про судові функції посадника

Стаття 2. А посаднику судити суд свій з намісником великого князя, по старині; а без намісників великого князя посаднику суда не кінчати.

Коментар

Стаття свідчить про намагання московського уряду посилити вплив своїх представників − намісників. Якщо раніше в Новгороді бу­ла ситуація, при якій князь не міг судити без посадника ("А без по­садника ти, княже, суда не судити"), то в XV ст. зростаючий вплив посадника, з одного боку, і намагання підпорядкувати Новгород Мос­ковській державі − з другого, призвели до виникнення нової фор­мули організації суду в Новгороді ("А посаднику судити суд свій з намісником великого князя...").

Про розгляд справ у вищій судовій інстанції

Стаття 3. А намісникам великого князя і тіунам пересуд[25] свій вершити по старині.

Коментар

Вищою судовою інстанцією був намісник великого князя з тіуном − посадовою особою новгородської адміністрації. В Новго­роді були тіуни князівські і тіуни новгородські. Князівські тіуни роз­глядали справи тільки спільно з представниками новгородської адмі­ністрації (новгородськими приставами).

Про судові функції тисяцького

Стаття 4. А тисяцькому судити свій суд. А судити йому право по хресному цілуванню.

Коментар

Стаття підтверджує право тисяцького на здійснення судових функцій. Грамота не визначає сферу діяльності суду тисяцького, під­креслюючи лише, що до неї відноситься свій суд, тобто справи, під­суд­ні тисяцькому. Судити право, тобто згідно з законом. Ма­буть, пе­ред­бачалася спеціальна процедура принесення присяги (хрес­не цілу­ван­ня) посадовими особами, що вони будуть діяти за за­коном − по грамоті.

Про невтручання в суд

Стаття 5. А сажати в суду по два чоловіка; а хто кого в суду посадить, іно той з тим і відається. А посадника і тисяцького і вла­дичного намісника і їх суддів не збивати.

Коментар

Відповідач або позивач, які мали представників у судовому процесі, повинні вирішувати усі питання тільки через них. Заборо­ня­лося втручання в суд посадника, тисяцького, владичного намісника і їхніх суддів. Мабуть, йдеться про випадки, коли сторони намагалися вплинути на суд з допомогою своїх родичів або прихильників. Вперше згадується про владичного намісника, до юрисдикції якого входило широке коло питань, у тому числі майнові суперечки (а та­кож поземельні) світських осіб. Це свідчило про посилення ролі нов­городського владики в системі державного управління.

Про перелік судових органів Новгорода

Стаття 6. А позивачу на відповідача наводки не наводити, ні на посадника, ні на тисяцького, ні на владичного намісника, ні на суддів, ані на докладчиків. А хто наведе наводку на посадника, або на тисяцького, або на владичного намісника, або на інших суддів, або на докладчиків, або позивач на відповідача у суда або у до­клада[26], або у поля, то взяти великим князем і Великому Новгороду на винному на боярину 50 рублів, а на житьєм двадцять рублів, а на молодчому 10 рублів за наводку; а позивачу збитки відшкодувати.

Коментар

Заборонялося наводити наводки, тобто, підбурювати натовп до нападу на суд або на протилежну сторону. Цей термін має ще інше тлумачення − дискредитувати, обмовляти. Подається низка всіх судових органів Новгорода: суди посадника, тисяцького, владичного намісника, докладчиків (члени вищої судової колегії), нижчі міські і провінційні суди; згадуються судді − сотські і рядовичі, виборні від новгородських сотен і рядів. Встановлюються рівні права князя і Новгорода на одержання штрафів з винних. Є вказівка на поле, тобто двобій − примітивну форму змагального процесу.

Про порядок ведення судової справи про землю

Стаття 7. А у кого буде про землю справа, про село, або про два, або більше, або менше: то йому до суда на землю не нападати, ні людей своїх не посилати, а про землю позвати к суду. А відсудить землю, то взяти йому грамоту у судді в землі і в збитках на позивачі; а від землі судді кун[27] не взяти.

Коментар

Порядок ведення судового спору про землю, при якому забо­ронялося її самовільне захоплення. Сторона, яка виграла судовий спір, одержувала в суді грамоту і право вимагати відшкодування збитків у протилежної сторони. За земельні суперечки суд мита не отримував.

Про розміри судових мит

Стаття 8. А від судного рубля взяти владиці, і його наміс­ни­ку, і ключнику від печатки гривну, а від безсудного рубля від гра­мо­ти взяти владиці і його наміснику і ключнику три деньги; а посад­нику і тисяцькому, і їх суддям, і іншим суддям мати від судного рубля по семи деньги, а від безсудного рубля − по три деньги.

Коментар

Встановлювали розміри судових мит у випадку судового роз­гляду, а також при вирішенні справ без судового розгляду, що пе­редбачало прийняття безсудної грамоти. Безсудна грамота могла бу­ти видана одній стороні у випадку неявки іншої сторони в суд.

Про строки розгляду справ

Стаття 9. А справу судити посаднику, і тисяцькому і владич­ному посаднику[28], і їхнім суддям, і іншим суддям місяць: а далі того їм справу не волочити.

Коментар

Встановлювався місячний термін розгляду справи в суді. Ви­няток становили справи про землю − для них термін збільшувався до двох місяців.

Про порядок складання присяги

Стаття 14. А хто на кому яку справу почне, а хреста не цілував на сій грамоті: лише хрест поцілував одинова та іскать: а кому буде відповідати, а хреста не цілував на сій грамоті, то йому хрест поцілувати та відповідати, а не поцілує хреста, тим його зви­нуватити.

Поиск по сайту: