З історії Росії від найдавніших часів 3 страница

Коментар

Порядок складання присяги визначався перед початком про­це­су. Присягу складали шляхом цілування на Новгородській Судній гра­моті; це було не звичайне хрестоцілування, а присяга (зобов’язання) виконувати вимоги Новгородської Судної грамоти.

Про становище жінки в судовому процесі

Стаття 16. А кому буде яка справа до старійшої жінки[29] або до житьї, які вдови, а у якої є син, то сину її цілувати хрест на сій грамоті за себе і за матір однова; а не поцілує хреста син за матір, то цілувати хрест матері однова у себе вдома перед позивачем і перед приставом Новгородським.

Коментар

Визначалося становище жінки в судовому процесі; вдови бояр і житьїх людей могли замість себе виставляти свого сина, який по­винен був скласти присягу за себе і за свою матір. Якщо ж син цього не зробив, вдова могла складати присягу вдома в присутності пози­вача і пристава (судової посадової особи) Новгорода. Вдови бояр та житьїх людей звільнялися від особистої присутності в суді.

Стаття 17. А цілувати боярину і житьєму і купцю як за свою землю, так і за жінку.

Стаття 18. А покличуть боярина і житьєго і купця о його зем­лі або жінки, то йому відповідати, або відповідача[30] послати замість себе і жінки, по тому хресному цілуванню.

Стаття 19. А відповідачу з послухом[31] на учані[32] хрест ці­лувати.

Коментар

Боярину, житьєму і купцю надавалися права вести судовий спір щодо своєї землі, а також щодо землі, яка належала жінці. Чо­ловік був представником жінки в судовому процесі. Представник сторони в процесі і свідок повинні були складати присягу.

Про процесуальні вимоги

Стаття 20. А при яких докладчиках суд розкаже, то тим до­кладчикам той суд закінчити.

Коментар

Закріплена важлива процесуальна вимога − ведення справи у вищій судовій інстанції одними й тими ж суддями від початку до кінця процесу.

Порядок оцінки показів свідків

Стаття 22. А послуху на послуха не бути, а псковитянину не послуховати, ні одерноватому холопу[33], а холоп на холопа послух.

Коментар

Показання одного свідка (послух) не могли бути відкинуті че­рез покази іншого свідка. Для цього вимагалися додаткові докази. Обмежувалися права одерноватого (повного) холопа, який не міг бу­ти свідком у суді, за винятком справ про холопів. Не міг бути свід­ком у суді мешканець Пскова як незалежної держави.

Про порядок суду вищої інстанції

Стаття 26. А докладу бути во владичній кімнаті, а у докладу бути з кінця по боярину та по житьєму та які люди в суді сиділи, та і приставам, а іншому нікому у доклада не бути. А докладчикам за­сідати тричі на тиждень, в понеділок, в середу і п’ятницю. А який докладчик не сяде на той день, то взяти з боярина два рубля, а з житьєго − рубль. А докладчикам з докладу посула не брати, а у до­клада не дружити ніякою хитрістю, по хресному цілуванню. А кому сіс­ти на докладі, то йому хрест цілувати на сій на хресній грамоті однова.

Коментар

На суді були присутніми по одному боярину і житьєму з кожного кінця Новгорода, судді першої судової інстанції і пристави. Суд відбувався у владичній кімнаті три рази на тиждень. Члени суду (докладчики), які не з’явилися на засідання, каралися спеціальним штрафом. Заборонялося брати хабарі (посули) і вирішувати справи по дружбі (не дружити ніякою хитрістю).

ü Новгородская Судная грамота // Российское законо­да­тель­ство Х−ХХ веков. Т. 1. Законодательство Древней Руси / Отв. ред. В. Янин. – М., 1984. – С. 301−317.

ДОКУМЕНТ № 8

Герцен О. Про розвиток революційних ідей в Росії

Коментар

Олександр Герцен (1812−1870) – російський революційний діяч радикального спрямування, письменник, філософ, публіцист; вважав вічовий устрій Новгорода втіленням свободи.

Уривок

Про наслідки історичної боротьби Москви і Новгорода

В XV і навіть на початку XVI століття розвиток подій у Росії ха­рактеризувався ще такою нерішучістю, що залишалося неясним, який із двох принципів, що визначають життя народне і життя політичне в дер­жаві, візьме верх: князь чи община, Москва чи Новгород. Москва взя­ла верх, але у Новгорода також були підстави мати надію на пе­ре­могу, цим і пояснюється жорстоке протистояння між обома містами, як і звір­ства, здійснені Іваном Грозним у Новгороді. Росія могла бути вря­тована шляхом розвитку общинних установ або встановленням са­мо­державної влади однієї особи. Події склалися на користь само­дер­жав­ства, Росія була врятована, вона стала сильною, великою − але якою ці­ною? Це найнещасніша, найпригніченіша з країн земної кулі. Москва вря­тувала Росію, задусивши все, що було свобідного в російському житті.

ü Герцен А. И. О развитии революционных идей в России // Гер­цен А. И. Собрание сочинений в тридцати томах. Т. 7. – М., 1956. – С. 161.

ДОКУМЕНТ № 9

Костомаров М. Про значення Великого Новгорода
в історії Росії

Коментар

Микола Костомаров (1817−1885) − історик, діяч українського національного руху. В основі його історичної концепції − боротьба на Русі двох начал державного розвитку − демократичного (віче­вого) та монархічного.

Уривок

Про особливості Новгородського устрою

У Новгороді все виходило з принципу особистої свободи. Об­щинна єдність знаходила опору у взаємності особистостей. У Нов­городі ніхто, якщо сам не продав своєї свободи, не був прикутий до місця.

... Свобода висувала бояр із маси, але тоді егоїстичні спо­нукання вабили їх до того, щоб використати своє піднесення собі на користь, на шкоду тим, хто залишився в натовпі; але та ж сама сво­бода підштовхувала натовп проти них, перешкоджала подаль­шому їх посиленню і карала за тимчасове панування − скидала їх, щоб дати місце іншим розіграти таку ж історію піднесення і падіння.

... Не можна сказати, щоб ці почини були безплідні за своєю сут­тю, якщо б продовжували зростати в цілій Русі, і що, напроти, інші, які їх замінили, були і вищі, і благодатні.

... Державність об’єднала російський народ, саморозвиток на­род­них сил було поглинено справою цієї єдності, свобода общини і світу приносилася в жертву.

ü Костомаров Н. О значении Великого Новгорода в истории России // Собрание сочинений. Н. Костомаров: В 8-ми книгах, 21 т. СПб., 1903. – Кн. 1. – Т. 1. – С. 211−213.

ДОКУМЕНТ № 10

Ключевський В. Курс російської історії

Коментар

Василій Ключевський (1841−1911) − російський історик, дав реалістичну оцінку політичній історії Новгорода, наголошуючи на слаб­кості державних інституцій, глибокому антагонізмові між замож­ни­ми і бідними, сутичками між центром і периферією.

Уривок

Про причини падіння Новгородської республіки

Близько середини XV ст. мислячі люди Новгорода, перед­чу­ва­ючи його падіння, схильні були вбачати причину біди, що насува­лася, в міських чварах. Новгородський архієпископ Іона, відмов­ля­ючи Василія Темного незадовго до його смерті від походу на Новгород, пообіцяв великому князю випросити у Бога його синові Івану сво­боду від Орди за збереження свободи Новгорода і при цьому, раптом заплакавши, сказав: "Хто може озлобити таку безліч людей моїх, змирити велич мого міста? Тільки усобиці зметуть їх, розбрат зни­щить їх". Але в долі Новгорода усобицями, як і іншими недоліками його побуту, можна пояснити хіба що легкість підкорення його Москвою. Новгород занепав би, навіть якщо би був від них неза­лежний: доля вільного міста була вирішена не місцевими умовами, а більш загальною причиною, більш широким і гнітючим історичним процесом.

... До середини XV ст. утворення великоруської народності вже завершилося; їй бракувало тільки єдності політичної. Ця народність повинна була боротися за своє існування на сході, на півдні і на за­ході. Вона шукала політичного центру, біля якого могла зібрати свої сили для цієї важкої і небезпечної боротьби. Ми бачили, як таким центром стала Москва, як удільні династичні стремління москов­сь­ких князів злилися з політичними потребами всього великоруського населення.

... Знищення осібності земських частин, незалежно від їх полі­тичної форми, було жертвою, яку вимагало загальне благо землі, яка ставала строго централізованою і єдинообразно улаштованою держа­вою, і московський государ став виконавцем цієї вимоги.

... Новгород за кращого політичного устрою міг би вести впер­тішу боротьбу з Москвою, але результат цієї боротьби однаково був би таким же: вільне місто неминуче занепало б під ударами Москви.

ü Ключевский В. О. Курс русской истории. В 9-ти т. Т. 2. – М., 1988. – С. 96−97.

ДОКУМЕНТ № 11

Федотов Г. Доля і гріхи Росії

Коментар

Георгій Федотов (1886−1951) – відомий російський історик, фі­лософ, богослов.

Уривок

Про особливості суспільно-політичного устрою Новгорода

Давньоруський князь не втілював всієї повноти влади. Він повинен був ділити її з боярством, з дружиною і з вічем. Менш за все він міг вважати себе господарем своєї землі... За таких умов стало можливим навіть створення в Новгороді єдиної у своєму роді Православної демократії. З точки зору свободи важливе не верхо­венство народного зібрання. Само по собі віче анітрохи не більше за князя забезпечувало свободу особи... На своїх бунтівних зібраннях воно часто зухвало і примхливо розправлялося і з життям, і з влас­ністю громадян. Але сам поділ властей, який був у Новгороді біль­ше, ніж будь-де між князем, "господой" [міською "верхівкою"], ві­чем і "владикою" [главою новгородської єпархії], давав тут більше можливостей для особистої свободи. Тому таким вільним вимальо­вується нам, крізь завісу століть, життя в древньому руському на­родоправстві.

ü Г. Федотов. Судьба и грехи России. Избр. статьи по фило­софии русской истории и культуры. В 2-х т. Т. 2. – СПб., 1992. – С. 279−280.

ДОКУМЕНТ № 12

Алексєєв Ю. Государ всея Русі

Коментар

Юрій Алексєєв − сучасний російський історик. Стверджує, що ліквідація політичної структури Новгородської республіки та вклю­чення її до складу Московської держави було закономірним істо­ричним процесом.

Уривок

Про причини падіння Новгородської республіки

Перед нами − один із величних і трагічних історичних фе­но­менів. Звичайно, романтичні уяви про новгородські "вольності", ха­рак­терні для багатьох письменників і публіцистів XIX−XX ст., вель­ми далекі від реальності. Господин Великий Новгород був феодаль­ною республікою і ні чим іншим. У ньому не було жодних ознак буржуазного устрою, тому порівняння його з Флоренцією, Міланом і т. д., що часто трапляється в літературі, зовсім не правомірне. Навпа­ки, і в економіці, і в соціальних відносинах республіки переважали архаїчні риси. Не вироби високорозвинутого цехового ремесла, а продукти промислів, передовсім хутро, свого роду "колоніальні то­ва­ри", були основною статтею новгородського експорту і джерелом збагачення бояр і житьїх людей. Попри це, упродовж кількох віків Новгородська республіка відігравала видатну роль в історії Росій­ської землі.

... Але друга половина XV ст. застає Новгородську республіку на вечірній зорі її довгої і яскравої історії, коли особливості суспільного устрою, які сприяли розквіту республіки, упродовж історичного роз­вит­ку перетворилися на свою протилежність. Ще живі у свідомості тисяч новгородців традиції вічевої вольності, позбавлені вже реального зміс­ту, перетворились у гальмо для подальшого розвитку і самого Новго­рода, і всієї Російської землі. Зіткнення старої традиції з реальними потребами і завданнями нової епохи, руйнування старих морально-політичних цінностей, яке до того ж супроводжувалося величезними людськими і матеріальними жертвами під час жорстокої феодальної війни, не могло не спричинити хворобливого руйнування суспільної свідомості. Блискуча і заслужена, історично виправдана і необхідна перемога Москви над Новгородом, перемога, яка виводила країну і сам Новгород на нові широкі шляхи історичного буття, нерозривно пов’я­зана з трагедією колись героїчної і плідної старої вічової традиції, що відходила у минуле.

ü Алексеев Ю. Государь всея Руси. – Новосибирск, 1991. – С. 81−82.

ТЕМА 2
ПІВНІЧНО-СХІДНА РУСЬ ТА ЗОЛОТА ОРДА

(2 години)

1. Монгольська навала на Північно-Східну Русь. Утво­рен­ня Золотої Орди.

2. Північно-Східна Русь під владою Золотої Орди: харак­тер та форми взаємовідносин.

3. "Монгольський чинник" та його наслідки в історії Пів­нічно-Східної Русі.

Теми індивідуальних завдань

v Проблема взаємовідносин Північно-Східної Русі та Зо­лотої Орди у працях Л. Гумільова.

v Ідея євразійської історичної спільноти у працях євра­зій­ців.

v Вплив монголо-татарського панування на менталітет ро­сійського народу.

v Політика монголо-татар щодо руської православної церкви.

Джерела

1. Воинские повести Древней Руси. – Л., 1985.

2. Ганга-йин урусхал (история золотого рода владыки Чингиса – сочинение под названием "течение Ганга" / Издание текста, введ. и указ. Д. Пучковского. – М., 1960.

3. Древняя русская литература. Хрестоматия / Сост. Н. Про­кофьев. – М., 1988.

4. Духовные и договорные грамоты великих и удельных кня­зей XIV−ХVI вв. / Под ред. С. Бахрушина. – М.−Л., 1950.

5. За землю Русскую. Век ХІІІ. – М., 1983.

6. Зимин А. Краткое и пространное собрание ханских ярлыков русским митрополитам // Археографический ежегодник за 1961 год. – М., 1962.

7. Изборник: Повести Древней Руси / Сост. Л. Дмитриева и Н. Понырко. – М., 1986.

8. Карпини Плано. История монголов: Рубрук Г. Путешествие в восточные страны / Под ред. Н. Шастиной. – М., 1957.

9. Лубсан Данзан. Алтан Тобчи (Золотое сказание) / Пер. с мон­гол., введение, комментарий и примечание Н. Шастиной. – М., 1973.

10. Мэн-да бей-лу (Полное описание монголо-татар). Записки китайского посла Чжао Хуна / Факсимиле такста, пер. с кит., введ, коммент. и прилож. Н. Мункуева. – М., 1975.

11. Памятники общественной мысли Древней Руси: В 3-х т. Т. 2. Период ордынского владычества / [Сост., автор вступ. ст. и коммент. И. Н. Данилевский]. – М. : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2010.

12. Полное собрание русских летописей. Т. 4. IV Новгород­с­кая летопись. I Псковская летопись. – СПб., 1901 (2002); Т. 5. II Псковская летопись; часть I Софийской летописи. – СПб., 1848 (2002); Т. 6. Часть І, ІІ Софийская летопись. – СПб., 1853 (2003); Т. 7−8. Воскресенская летопись. – СПб., 1856–1858; Т. 9−14. Пат­риаршая или Никоновская летопись. – СПб., 1862–1910; М., 1965; Т. 15. Вып. 1. Рогожский летописец. Тверский сборник. – М., 1965; Т. 18. Сименовская летопись. – СПб., 1914; Т. 20. Львовская лето­пись. Ч. 1−2. – СПб., 1910–1914; Т. 24. Типографская летопись. – Пет­роград, 1924; Т. 25. Московские летописные своды. – Петроград, 1927; Т. 34. Постниковская, Пискаревская, Московская и Бельская летописи. – М., 1978.

13. Приселков М. Ханские ярлыки русским митрополитам. – Пет­роград, 1916.

14. Рашид ад-Дин. Сборник летописей. Т.1. Кн.1. Пер. с перс. А. Хетагурова, прим. А. Семенова. – М.−Л., 1952; Т. 1. Кн. 2. Пер. с перс. О. Смироновой, прим. Б. Панкратова и О. Смироновой. – М.−Л., 1952; Т. 2. Пер. с перс. Ю. Верховского, прим. Ю. Верхов­ского и Б. Панкратова. – М.−Л., 1960; Т. 3. Пер. с перс. А. Арендса, ред. А. Рамаскевича и Б. Бертельса. – М.−Л., 1946.

15. Сборник документов по истории СССР / Под ред. А. Саха­рова. Ч. І. – М., 1970; Ч. 2. – М., 1971.

16. Сокровенное сказание монголов. Анонимная монгольская хроника 1240 года. Пер. П. Дарваева и Г. Чимитова. – Элиста, 1990.

17. Тизенгаузен В. Сборник материалов, относящихся к исто­рии Золотой Орды. Т. 1. Извлечения из сочинений арабских. – СПб., 1884; Т. 2. Извлечения из персидских сочинений, собранные В. Тизен­гаузеном и обработанные А. Ромаскевичем и С. Волиным. – М., 1941.

18. Усманов М. Официальные акты ханств Восточной Европы XIV–XVI вв. и их изучение // Археографический ежегодник за 1974 год. – М., 1975. – С. 117–135.

19. Усманов М. Жалованные акты Джучиева Улуса XIV−XVI вв. – Казань, 1979.

20. Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до 1861 года / Сост. П. Епифанов, О. Епифанова. – М., 1987.

21. Юань-чао-би-ши (секретная история монголов). Т. 1. Текст. Изд. текста и предисловие Б. Панкратова. – М., 1962.

Література

1. Акимова О., Гальперин Ч. Русь и Золотая Орда: монголь­ское влияние на русскую средневековую историю // Культура и об­щество Древней Руси (Х–ХVIII вв.) (Зарубежная историография). Ч. 1. – М., 1988.

2. Алексеев Ю. Освобождение Руси от ордынского ига. – Л., 1989.

3. Алексеев Ю. Под знаменем Москвы. – М., 1992.

4. Вернадский Г. Монголы и Русь. – М., 1997.

5. Веселовский Н. Татарское влияние на русский посольский церемониал в московский период русской истории // Отчет о состо­янии и деятельности Санкт-Петербургского ун-та. 1910 г. Секция 10. – СПб., 1911.

6. Владимирцов Б. Общественный строй монголов. Монгольс­кий кочевой феодализм. – Л., 1934.

7. Войтович Л. Нащадки Чингіз-хана: Вступ до генеалогії Чин­гізидів-Джучидів. – Львів, 2004.

8. Горский А. Москва и Орда. – М., 2000.

9. Греков Б., Якубовский А. Золотая Орда и ее падение. – М.−Л., 1950.

10. Греков И.Восточная Европа и упадок Золотой Орды (на рубеже XIV−XV вв.). – М., 1975.

11. Греков И., Шахмагонов Ф. Мир истории: Русские земли в ХІІІ−ХV веках. – М., 1986.

12. Гумилев Л. Древняя Русь и Великая степь. – М., 1989.

13. Гумилев Л. От Руси к России: очерки этнической истории. – М., 1992.

14. Гумилев Л., Панченко А. Чтоб свеча не погасла: Диалог. – Л., 1990.

15. Данилевский И. Русские земли глазами современников и по­томков (ХII−XIV вв.). – М., 2001.

16. Егоров В.Историческая география Золотой Орды XIII–XIV вв. – М., 1985.

17. Егоров В. Золотая Орда: мифы и реальность. – М., 1990.

18. Егоров В. Александр Невский и Чингизиды // Отечествен­ная история. – 1997. – № 2.

19. Жидков В., Соколов К. Десять веков Российской менталь­ности: картина мира и власть. – СПб., 2001.

20. Ионов И. Россия й современная цивилизация // Отечест­вен­ная история. – 1992. – № 4.

21. Каргалов В. Внешнеполитические факторы развития фео­дальной Руси: феодальная Русь и кочевники. – М., 1967.

22. Каргалов В. Конец ордынского ига. – М., 1984.

23. Каргалов В. Монголо-татарское нашествие на Русь. ХІII в. – М., 1966.

24. Каргалов В. Свержение монголо-татарского ига. – М., 1973.

25. Кобрин В., Юрганов А. Становление деспотического само­державия в средневековой Руси // История СССР. – 1991. – № 4.

26. Кривошеев Ю. Русь и монголы: исследование по истории Северо-Восточной Руси ХІІ−ХV вв. – СПб., 2003.

27. Кульпин Э. Цивилизационный феномен Золотой Орды // Общественные науки и современность. – 2001. – № 3.

28. Кучкин В. Русь под игом: как это было? – М., 1991.

29. Назаров В. Конец золотоордынского ига // Вопросы исто­рии. – 1980. – № 10.

30. Насонов А. Монголы и Русь. – М.−Л., 1940.

31. Нефедов С. Монгольские завоевания и формирование рос­сийской цивилизации // Вопросы истории. – 2006. – № 2.

32. Мухаметов Ф. Монгольская "Яса" и ее роль в системе об­щественных отношений империи Чингисхана // Вопросы истории. – 2007. – № 5.

33. Пашуто В. Героическая борьба русского народа за незави­симость. ХІІІ век. – М., 1956.

34. Полубояринова М. Русские люди в Золотой Орде. – М., 1978.

35. Похлебкин В. 360 лет отношений Руси с татарскими государствами в ХIII−XVI вв. 1238−1598. – М., 2000.

36. Рыбаков С. Историк-евразиец Георгий Вернадский // Вопро­сы истории. – 2006. – № 11.

37. Россия между Европой и Азией: Европейский соблазн. Ан­тология. – М., 1993.

38. Рязановский В. К вопросу о влиянии монгольской куль­туры и монгольского права на русскую культуру и право // Вопросы истории. – 1993. – № 7.

39. Сафаргалиев М. Распад Золотой Орды. – Саранск, 1960.

40. Скрынников Р. На страже московских рубежей. – М., 1986.

41. Татаро-монголы в Азии и Европе / Сб. статей. – М., 1977.

42. Феннел Дж. Кризис средневековой Руси. 1200−1304. – М., 1989.

43. Чукаева В. Русские княжества и Золотая Орда 1243−1350. – Днепропетровск, 1998.

44. Юрганов А. У истоков деспотизма // История Отечества; люди, идеи, решения: Очерки истории России IX − нач. ХХ в. – М., 1991.

Методичні рекомендації

Мета заняття − проаналізувати суть та особливості взаємо­відносин Північно-Східної Русі і Золотої Орди; з’ясувати ступінь впливу "монгольського чинника" на внутрішньополітичні про­цеси, економічний і культурний розвиток Північно-Східної Русі.

Розгляд першого питання розпочніть з того, що наприкінці 1237 р. розпочалося нашестя монгольських орд на Північно-Східну Русь, внаслідок чого вона опинилась під владою однієї з найбільших держав середньовіччя − монгольської держави Чингізидів. Аналі­зу­ючи ці події, зверніть увагу на різні оцінки істориків щодо характеру військового вторгнення та його наслідки. Більшість дослідників, опира­ючись на писемні та археологічні джерела, стверджує, що мон­гольська навала супроводжувалася спустошенням міст, масовим зни­щенням населення. Першим постулатом про те, що Північно-Східна Русь не зазнала нищівного розорення і масової деморалізації, нама­гався заперечити Дж. Феннел. На думку Г. Прохорова, "великого розорення Бату" не було, хоча руйнування міст і знищення насе­лен­ня мали місце. Останнім часом великої популярності набула версія талановитого російського публіциста Л. Гумільова, який стверджує, що ця навала була лише військовим походом кочівників. Прихиль­ники євразійського напряму розвитку (самобутньої інтелектуальної течії, яка виникла в 1920-х роках у середовищі російської еміграції: М. Трубецькой, П. Савицький, Л. Садовський, Г. Вернадський) вза­га­лі доводили, що монгольське завоювання було чи не прогресивним явищем, і писали про союз народів у Великому степу. Більшість його послідовників не ознайомлена з численними ординськими докумен­тами, як і з джерелами археологічними.

Відзначте численність монгольського війська, його структуру і організацію, а також перебільшення кількості монголів багатьма ав­то­рами. З’ясуйте, чому монголам вдалося так легко (на перший по­гляд) і настільки швидко завоювати таку величезну територію?

Ознайомтесь з документами № 3, 4, 5 та охарактеризуйте полі­тико-адміністративний устрій монгольської держави, закони, прин­ципи організації війська.

Після утворення Золотої Орди (1242) Північно-Східна Русь ста­ла одним із її улусів (тюрк. − аул, населена територія, надана у воло­діння, найближчий відповідник − князівство). Наголосіть на тому, що в радянській історіографії панувало однозначне тракту­вання історії Золотої Орди як держави-гнобителя. Тому перш ніж аналізувати питання про державний устрій, систему управління, ре­лігію, основні етапи політичної історії Золотої Орди, необхідно де­тально ознайомитися з поняттями монголо-татари, монголо-татар­ське ярмо, Золота Орда. Відзначте апологетику монгольського завою­вання в працях євразійців і поставтеся критично до їхніх висновків.

При розгляді другого питання зверніть увагу передусім на те, що в новітній літературі, слідом за Л. Гумільовим, зокрема, дослід­ники вказують на добровільний союз князів Північно-Східної Русі з монголами, а про "монголо-татарське ярмо" взагалі не йдеться (див. документ № 14). Хоча в історичній науці відносини Північно-Схід­ної Русі і Золотої Орди традиційно розглядались як "татарське вла­дарювання", тобто як "монголо-татарське ярмо". Очевидно, нема ще підстав відмовлятися від добре обгрунтованої концепції (В. Пашуто, Л. Черепнін та ін.) про встановлення васальної залежності Північно-Східної Русі від Золотої Орди. На підставі аналізу джерел дайте відповідь: яку політику щодо монгольських ханів проводили північ­но-східні руські князі після монгольської навали: чи намагалися чинити опір, чи, навпаки, обрали шлях співробітництва та визнали васальну залежність від золотоординських ханів; які північно-східні руські князі використали відносини з золотоординськими ханами в своїх корисних цілях (див. документи № 1, 2, 16).

Простежте, в яких формах реалізувалась васальна залежність − (регулярні приїзди північно-східних руських князів до золото­ордин­ських ханів, сплата данини на користь Орди, використання люд­сь­ких ресурсів Північно-Східної Русі у військово-політичних цілях, військові напади, видача ярликів на велике владимирське княжіння тощо (див. документи № 1, 2, 3). Васалітет як система залежності Північно-Східної Русі від Золотої Орди був динамічним політичним явищем − залежно від політичної ситуації, він змінювався як у самій Золотій Орді (утворення Ногайської Орди 1281 р.), так і в князів­ствах Північно-Східної Русі (послаблення великокнязівської влади, зникнення системи баскацтва, посилення великого московського князя тощо). Перелічіть найважливіші події, пов’язані з монголо-та­тарським пануванням у Північно-Східній Русі.

Дайте відповідь на такі питання: яку політику проводили мон­голо-татари щодо православної церкви та її духовенства; чому пра­вославна церква мала повну свободу діяльності і підтримку ханської влади, що було підтверджено ханськими ярликами; яку роль віді­грало православне духовенство в боротьбі за звільнення від ордин­ської залежності в другій половині ХІV−ХV ст.

При розгляді третього питання, присвяченого проблемі "мон­гольського чинника" в історії Росії, вкажіть на суперечливість кон­цепцій істориків з цього питання. Так, М. Карамзін і М. Костомаров стверджували, що монголи мали великий вплив на розвиток Мос­ков­ської держави, яка склалася саме під впливом державності монголь­ської. Прокоментуйте вислів М. Карамзіна: "Москва зобов’язана своєю величчю ханам" (див. документ № 7). У свою чергу, С. Солов­йов, В. Ключевський, С. Платонов відзначали, що визначного впли­ву на історичний розвиток Росії "татарське ярмо" не мало. У радян­сь­кий період панував погляд на монгольську навалу як на зло, яке надовго загальмувало політичний, економічний та культурний роз­ви­ток Московської держави (Б. Греков, К. Базилевич). Прихильники євразійства стверджували, що монгольська імперія була поперед­ницею російської державності, а отже, монголи відіграли визначну роль у створенні "євразійської" державності і культури, внаслідок чого Росія успадкувала основні риси Золотої Орди (див. документи № 11, 12, 13). Близькою до євразійства є концепція Л. Гумільова про позитивний вплив монголів на історичний розвиток Росії − за його словами, це був військово-політичний союз, який себе виправдав (див. документи № 14, 15). У працях євразійців, як і Л. Гумільова, такі висновки не підтверджені жодним документальним свідченням. Більше того, у жодному дипломатичному ординському документі русь­кі князі навіть не згадуються (тоді як угоди з великими князями ли­товськими підкріплені князівськими підписами з печатками). Ордин­ські ярлики (як і руські літописи) однозначно трактують, хто є сю­зереном (царем), а хто − його васалом.

На сучасному етапі вивчення цієї проблеми домінує твер­джен­ня про негативний вплив "монгольського чинника" на історичний розвиток Росії (монгольське панування загальмувало соціально-еко­номічний, політичний та духовний розвиток російської держави, а також змінило характер державності у бік "східного" самодер­жав­ства). Деякі сучасні історики (Ю. Кривошеєв) схиляються до думки, що залежність від монголо-татар не призвела до будь-яких змін у по­літичному розвитку Північно-Східної Русі і суттєвого впливу на її внутрішній устрій не мала.

Аналізуючи джерела та історичні дослідження, акцентуйте увагу на тому, що наслідками монгольського панування були перед­усім величезні матеріальні втрати (знищення населення, пограбу­ван­ня міст, загибель історичної та культурної спадщини, сплата "вихо­ду" тощо), а також соціальний регрес та деформації у політичному устрої Північно-Східної Русі (порушення системи васалітету і заміна його відносинами підданства, посилення одноосібної деспотичної вла­ди князів, зниження авторитету влади, консервація холопства, па­діння ролі міст, падіння моралі, запозичення деспотичних форм по­лі­тики ординських ханів тощо). Варто відзначити і той факт, що "монгольський чинник" сприяв зростанню тенденції до ізоляції, розриву зв’язків з Європою, що призвело до відставання Москов­ської держави від західноєвропейських країн. Проаналізуйте вплив "монгольського чинника" на культуру, побут та етнотип росіян (див. документи № 8, 9, 10, 12, 13, 16).

Поиск по сайту: