Класична школа буржуазної політекономії

1. Формування класичної політекономії. Теорія трудової вартості
В. Петті.

2. Становлення економічних поглядів представників класичної
школи у Франції. Фізіократична економічна теорія Ф. Кєне і
Ж. Тюрго.

3. Розвиток класичної політекономії в працях англійських еконо­
містів середини XVIII — початку XIX ст. Економічні погляди
А. Сміта і Д. Рікардо.

Теорія трудової вартості — перша основоположна теорія класич­ної політекономії була створена В. Петті(1621-1687).

Учений народився в м. Ромсі (Англія) у сім'ї сукнороба і прожив вельми цікаве життя. У 14 років пішов юнгою на корабель, у 15 років у Франції зайнявся торгівлею. У 16 років вступив до медичного ко­леджу, де вивчав астрономію та медицину. З 1640 по 1643 р. служив у морському флоті, займався також дрібним бізнесом. У 1646 р. повер­нувся до Англії із значним капіталом, вступив до Оксфордського уні­верситету, де згодом став професором, очолив кафедру медицини й астрономії. У 1651 р. залишив кафедру і, отримавши місце лікаря при штабі Кромвеля, став його особистим лікарем. Одержав право на впорядкування земельного кадастру захоплених ірландських земель. У 1658 р. В. Петті — один із найбагатших англійських землевласни­ків, а з 1661 р. — член англійського парламенту. За економічні праці йому було надано звання лорда. Основні економічні праці В. Петті: "Трактат про податки і збори" (1662 р.), "Політична "арифметика"" (1676 р.), "Різне про гроші" (незакінчене) (1682 р.).

У "Трактаті про податки і збори" В. Петті викладав основи тео­рії трудової вартості. Передусім він проголосив, що праця — батько багатства, а земля — його мати (це основні фактори багатства). Ба­гатство нації втілено в товарах, а не в грошах, і товар має кілька властивостей: вартість і споживну вартість. Згідно з теорією В. Пет­ті, вартість — це "природна ціна" або міра товару (кількість часу, витраченого на виготовлення золотих або срібних грошей, що вимі­рюють вартість товару). Наприклад, один бушель хліба дорівнює одній унції срібла. Вартість розуміється також як кількість часу, вит­раченого на виробництво самого товару, це трудова міра вартості товару. Споживна вартість визначається як результат поєднання

конкретної праці і природи, втілених у товарі. На практиці зручні­шою є природна ціна, тобто вираження мінової вартості через мета­леві гроші. На основі природної ціни на ринку формується реальна ціна. За такої характеристики властивостей товару В. Петті не роз­межовував вартість і мінову вартість, вважаючи їх практично тотож­ними. Конкретну працю з видобутку дорогоцінних металів учений відносив до праці, що втілює вартість.

Поряд з теорією вартості він виклав також засади теорії заробітної плати, зазначивши, що заробітна плата — це мінімальні засоби існу­вання робітника. Фонд зарплати — частина загального прибутку під­приємця і є відрахуванням з цього прибутку. Щоб у підприємця був економічний інтерес, фонд заробітної плати повинен бути мінімаль­ним. Уперше в історії економічної думки вчений встановив обернену залежність між прибутком і заробітною платою. В. Петті вважав ос­новним прибутком підприємця земельну ренту і вперше визнав існу­вання диференціальної ренти, що виникає залежно від місця розташу­вання земельних угідь, їх родючості і різної ефективності трудових затрат. В. Петті визначив ціну землі як суму рент за певну кількість ро­ків. Згідно з поглядами вченого, позичковий відсоток є відрахуванням з земельної ренти. Цей позичковий відсоток повинна регламентувати держава (ключова ідея сучасної макроекономіки).

У працях В. Петті викладено теорію прибутку і багатства, де ба­гатство нації подано як матеріальне і грошове (сума прибутків). Чинником приросту національного багатства є створюваний націо­нальний доход, причому він зводиться тільки до суми споживчих витрат населення. В економічній концепції В. Петті теорія вартості і прибутку тісно пов'язана з ученням про гроші. Учений вважав гроші загальним еквівалентом товарів. Основною функцією грошей, на йо­го думку, повинна бути функція обслуговування обігу товарів. Кіль­кість грошей (металевих) визначається торговельним балансом кра­їни. У грошах матеріалізується вартість, витрачена на видобуток до­рогоцінних металів, отже, у грошей є трудова основа (як у будь-яких товарів). Повноцінні металеві гроші можуть і повинні бути замінені в обігу паперовими, що випускаються банком. Ці положення теорії грошей Петті становлять основу сучасного кредитно-паперового обігу.

Теорії В. Петті властиві певні особливості: економічна концепція носила системний характер, послідовно застосовувався економіко-статистичний метод дослідження, продуктивно використовувався і

емпіричний метод (теоретичні положення було проілюстровано прикладами). Все це дає підстави стверджувати, що в економічній концепції В. Петті закладено елементи нового аналітичного підходу до економічних явищ і процесів.

Формування класичної школи у Франції пов'язано з ім'ям П. Бу-агільбера(1646-1714), якого називають родоначальником французь­кої класичної політекономії. П. Буагільбер за походженням дворя­нин, за освітою — філософ, літератор, юрист; учився в Англії. У 1677 р. одержав судову посаду в Нормандії. У 1695 р. купив посаду судді округу Руана.

У праці під назвою "Докладний опис становища Франції, причи­ни падіння її добробуту, прості засоби відновлення, або Як за один місяць доставити королю всі гроші, яких він потребує, і збагатити все населення", написаній у 1695-1696 рр., П. Буагільбер проаналізу­вав причини бідування Франції та можливі шляхи виходу з еконо­мічної кризи. На його думку, причина бідності Франції — це відста­лість сільського господарства, і тому необхідна реформа економіки буржуазно-демократичного характеру, що передбачала б удоскона­лення правового законодавства (зміну старих феодальних законів новими буржуазно-демократичними), і, можливо, здійснення кіль­кох економічних реформ, щоб збільшити реальне багатство Франції. Вчений вважав, що реальне багатство — це маса товарів, потрібних населенню, а гроші — штучне багатство, що має сприяти нагромад­женню реального. Реальне багатство повинно нагромаджуватися за допомогою встановлення системи "пропорційних" цін. Пропорцій­ними цінами, на думку П. Буагільбера, є такі ціни, що забезпечують "справедливий", еквівалентний обмін товарів відповідно до кількос­ті втіленого в них робочого часу. Ці ціни дають можливість кожній галузі відшкодовувати витрати й одержувати прибуток; складають­ся за умов вільної конкуренції і збільшують купівельний попит, при якому відбувається безперебійна реалізація товарів і встановлюється економічна рівновага.

П. Буагільбер першим найґрунтовніше сформулював ідею віль­ного підприємництва (конкуренції). Держава в моделі вільного під­приємництва повинна здійснювати тільки податкову політику з ме­тою регулювання рівня виробництва і споживання в країні. Вперше в історії економічної думки він виклав ідею кризового розвитку ка­піталізму. Вчений вважав, що причина економічної кризи полягає у надлишку товарних благ, коли споживчі витрати відстають від роз-

мірів виробництва внаслідок "непропорційного" розподілу багатс­тва. Цей варіант теорії криз став основою неокейнсіанської моделі макрорегулювання. Розглядаючи основні положення кризової теорії розвитку, П. Буагільбер запропонував систему практичних заходів, що повинна вживати держава. Це передусім здійснення податкової реформи з метою перегляду процентних ставок оподаткування; пе­рехід від політики протекціонізму (як основного інструменту прак­тичного меркантилізму) до фритредерської зовнішньої і внутрішньої торгівлі, вільної від обмежень; гарантування свободи підприємниц­тва представникам національного капіталу завдяки ухваленню від­повідних законів, а також скасування політики штучної підтримки низьких цін на товари.

Найважливішою подією політичного, економічного і соціально­го життя Франції стала поява фізіократичної школи. Засновником французького фізіократизму був Ф. Кєне(1694-1774) — виходець із селянської родини. У 17 років став учнем лікаря-хірурга, з 1711 р. жив у Парижі, одночасно працював і вчився. Вивчав медицину, аст­рономію, фізику. З 1717 р. розпочав самостійну практику. У 1734 р. став лікарем герцога Віллеруа. З 1749 р. — особистий лікар маркізи Помпадур і короля Людовика XV. Організував клуб політекономії, в якому обговорювали проблеми економічних реформ у Франції. Основні праці Ф. Кєне: "Економічна таблиця" (1758 р.), "Економіч­на таблиця. Загальні ознаки економічної політики землевласниць­кої держави" (1760 р.).

До основних складових концепції фізіократичної школи належать вчення про вартість, теорія земельної ренти і теорія відтворення. На думку вченого, продуктивною вважається тільки сільськогосподар­ська праця. Розглядаючи питання вартості, він зазначав, що сфера обігу не приносить прибутку, і гроші не є символом багатства. Справжнє багатство — це земля і товари, отримані з землі, тому про­мислова праця лише видозмінює форму чистого продукту, створюва­ного у землеробстві. Створювана тут вартість є результатом природи та праці і дорівнює витратам виробництва плюс чистий продукт. Витрати виробництва — це аванси фермерів у землю, що повинні окупатися вартістю продукції. Земельна рента має становити більшу частку чистого продукту, а витрати виробництва—значний відсоток від усієї вартості, створюваної у сільськогосподарському виробниц­тві. Визначення земельної ренти доповнилося у Ф. Кєне розглядом питання про її привласнення. Земельну ренту як один з найважливі-

ших елементів чистого продукту повинен одержувати фермер. Фер-мери-орендарі, звільнені від податкового пресу, сприятимуть інтен­сивному розвитку сільського господарства. Оподаткування земле­власника, як вважав Ф. Кєне, повинно бути прогресивним.

Розглядаючи створення сільськогосподарського продукту, Ф. Кєне описав класову структуру французького суспільства періо­ду становлення капіталізму. Фермери, що працюють на орендованій землі, це продуктивний клас. Земельні власники, промисловці і ро­бітники — непродуктивні класи, бо вони беруть участь тільки у пере­робці продукту, створеного фермерами. Учений показав механізм розподілу чистого продукту між трьома класами, склавши схему його часткового і повного обігу. Він вважав, що найбільшою проблемою є здійснення повного обігу, коли чистий продукт перерозподіляється між усіма трьома класами, а загалом необхідно домагатися поєднан­ня інтересів, долаючи нееквівалентність обміну між різними класами.

Учений надав кілька практичних рекомендацій щодо вдоскона­лення розподілу чистого продукту. Передусім держава повинна пік­луватися про сільське господарство. Для цього необхідне вдоскона­лення податкової політики держави, тобто пільгове оподаткування прибутків фермерів і прогресивне — земельних власників. Ф. Кєне вважав, що потрібно зробити так, щоб витрати промислового і тор­говельного капіталів були мінімальними, оскільки вони є відраху­ванням з чистого продукту фермера. Для реалізації своїх рекоменда­цій він пропонував скасувати протекціонізм зовнішньої торгівлі, встановити високі ціни на хліб, щоб не зменшувався прибуток фер­мерів й виникали передумови встановлення режиму вільної конку­ренції національних промисловців і торговців.

Одним з найвизначніших представників французької фізіокра­тичної школи є Ж. Тюрго(1727-1781). Він народився в Нормандії у дворянській родині, вчився в Парижі, за фахом філософ, юрист. У 1752 р. одержав судову посаду в паризькому парламенті, з 1776 р. — морський міністр і генеральний контролер фінансів Франції, викла­дав у кількох французьких університетах. У праці "Міркування про створення і розподіл багатства" (1766 р.) Ж. Тюрго розвинув основ­ні положення фізіократичної школи. Він розумів вартість уже не тільки як результат природи і землі, оскільки на неї впливають інші чинники, тобто інтереси продавців і покупців і втручання держави (її економічна політика). Вартість продукту, створеного в сільському господарстві, розкладається вже на фонд відшкодування плюс фонд

зарплати і чистий продукт. Розподіл продукту має бути таким, щоб створювались належні умови для ефективного господарювання всіх суб'єктів. Розроблені Ж. Тюрго практичні рекомендації щодо вдос­коналення розподілу продукту зводяться до скасування високих цін на хліб, встановлення вільного режиму внутрішньої і зовнішньої торгівлі та запровадження єдиного податку на прибутки земельних власників.

Методологічне значення фізіократичної школи дуже велике, бо тут вперше застосований балансовий метод дослідження. Економіч­на таблиця Ф. Кєне — це перший зведений баланс народного госпо­дарства. Крім того, вперше було використано макроекономічний аналіз і економіко-математичні методи. Багато теоретичних поло­жень проілюстровано графіками та схемами і підтверджено аналізом фактичних даних. Фізіократична школа вдало продемонструвала практичний характер своєї економічної концепції, пропонуючи кон­кретні рекомендації щодо вдосконалення умов господарювання французького фермерства.

Розвиток класичної політекономії пов'язаний з працями великих англійських економістів середини XVIII— початку XIX ст. А. Смі-та і Д. Рікардо.

А. Сміт(1723-1790) — засновник класичної політекономії в Анг­лії. Народився в Шотландії, вчився в університетах Глазго, Оксфор­да, за науковим фахом філософ, математик, астроном, економіст. З 1751 р. професор кафедри філософії університету Глазго, у Франції він познайомився з Ф. Кєне і Ж. Тюрго.

Основна праця А.Сміта "Дослідження про природу і причини ба­гатства народів" (1776 р.) складається з п'яти частин (5 томів) і міс­тить кілька вчень, передусім теорію поділу праці. Обмін продуктів на ринку вчений визначав як результат поділу праці у виробництві. Поглиблення поділу праці забезпечує прогрес торгівлі, промисло­вості, отже, сприяє добробуту всієї нації. Наслідками поділу праці він також вважав економію робочого часу, збільшення обсягів ви­пуску продукції, підвищення продуктивності праці, розмаїтість това­рів, появу грошей. Уперше в історії економічної думки А. Сміт пов'язав появу грошей із поглибленням поділу праці. На його дум­ку, гроші як результат розвитку обміну і торгівлі є таким товаром, що слугує загальним еквівалентом, мірою вартості всіх інших това­рів. А. Сміт не робить різниці між золотими і паперовими грошима і їх функції зводить тільки до функцій засобів обігу і платежу. Однак

докладно розглянувши функцію грошей як засобу платежу, А. Сміт визначив кредит як необхідний наслідок розвитку грошового обігу.

У своїй теорії вартості А. Сміт вивів відмінність вартості та спо­живної вартості, визначивши вартість (мінову вартість) як природну ціну товару. На думку ученого, природна ціна товару пов'язана з оцінкою витрат праці на видобуток і обробку золота, яке є загаль­ним еквівалентом вартості всіх товарів. На природну ціну впливає також кількість товарів, запропонованих продавцями. Природна ці­на відрізняється від ринкової, оскільки на останню впливає попит і пропозиція товарів, і вона може коливатися навколо природної. На основі цього коливання продавці можуть одержувати додатковий прибуток або зазнавати збитків. Елементи вартості А. Сміт зводить до сукупності основних доходів: зарплати, прибутку, відсотка, рен­ти. Фонд відшкодування тут відсутній, оскільки учений вважав, що вартість засобів виробництва, як і будь-який інший продукт, можна представити як суму прибутків різноманітних соціальних груп (кла­сів) суспільства. Подана в такому вигляді структура вартості одер­жала в літературі назву "догма Сміта".

Концепція класового суспільства А. Сміта ґрунтується на його теорії вартості. Згідно із структурою вартості товару, яка дорівнює сумі доходів, класову структуру суспільства можна відобразити як систему відносин між найманими робітниками, промисловими капі­талістами, банкірами, землевласниками та фермерами. Основна су­перечність виникає між найманими робітниками і промисловими ка­піталістами. Економіст довів це положення у теорії зарплати та тео­рії прибутку. У простому товарному виробництві зарплата — це весь продукт, вироблений робітниками. У капіталістичному вироб­ництві зарплата є частиною продукту праці робітника. Зарплата не дорівнює всьому продукту праці, тому що тяжіє до "природної ціни праці", тобто до мінімуму. Мінімальний рівень зарплати вигідний промисловцям, оскільки вони можуть привласнити частину праці працівників. А. Сміт вважав, що за умов економічного прогресу ка­піталісти можуть використовувати цілий комплекс засобів одержан­ня прибутку: присвоєння частини праці найманих робітників (це ос­новний засіб); "особиста стриманість", тобто економія на особисто­му споживанні; винагорода (плата) за ризик в умовах жорсткої кон­курентної боротьби або плата за особливий вид праці — управління виробництвом. Таке трактування прибутку лежить в основі сучасної теорії прибутку Й. Шумпетера і Ф. Найта, а також в основі теорії гармонізації суспільства. 450

Теорію земельної ренти А. Сміт пов'язував з розв'язанням існую­чої в буржуазному суспільстві суперечності між фермерами і земель­ними власниками. Земельну ренту спочатку отримує фермер, а потім у вигляді орендної плати передає земельному власнику. Фермер по­винен мати високий прибуток, щоб виплатити орендну плату і мати особистий дохід. Отже, фермер має підвищувати продуктивність своєї праці, переходячи до інтенсивного ведення господарства. Пос­лідовно розробляючи теорію прибутків, А. Сміт виявив специфічну залежність між прибутками у матеріальній і нематеріальній сферах. Матеріальна сфера — це все те, що створює вартість і відразу має право на одержання прибутку. Нематеріальна сфера — це всі ті га­лузі, де не створюється вартість (освіта, культура, політична сфера). Прибутки трудівників нематеріальної сфери, як вважав А. Сміт, є другорядними. Але для того щоб матеріальна сфера не втрачала час­тини своїх прибутків, суспільству потрібно заощаджувати на немате­ріальній. Ця ідея вченого є ключовим положенням у сучасній моне-таристській макроекономічній теорії.

Невіддільною складовою економічного вчення А. Сміта є теорія відтворення капіталу. Він визначав реальний капітал як запас засо­бів виробництва, необхідний для нормального відтворення, поділив­ши його на основний і оборотний. До основного капіталу належали знаряддя праці, будинки, споруди та поліпшення якості землі, до оборотного — всі засоби, речі, готівка, що обслуговують процес ви­робництва. Торговельний і позичковий капітали, як і промисловий, мають продуктивний характер і претендують на одержання своєї частки прибутку. А. Сміт спробував знайти джерело нагромадження капіталу. Це могли бути заощадження капіталістів і економія витрат на нематеріальну сферу. Справжнім нагромадженням вважається нагромадження не засобів виробництва, а споживчих товарів. До­держуючись цієї думки, учений обґрунтував можливість криз надви­робництва споживчих товарів, пояснивши це тим, що темпи підви­щення споживчих витрат основних класів менші за темпи зростання виробництва цих товарів. Споживчі витрати капіталістів зменшу­ються, тому що вони повинні заощаджувати, щоб нагромадити капі­тал, а робітники, маючи мінімальну зарплату, змушені обмежувати своє споживання.

Економічне вчення А. Сміта посідає значне місце в розвитку тео­ретичних ідей класичної школи. Вчений був послідовним прихиль­ником вільного підприємництва, яке він назвав природним поряд-

ком. А. Сміт вважав, що на основі цього порядку повинна розробля­тися державна економічна політика, яка має відповідати економіч­ним законам, а не суперечити їм. Крім того, він висунув ідею необ­хідності існування вільної внутрішньої та зовнішньої торгівлі, що пе­редбачається "природним порядком", і довів можливість класової боротьби. Він намагався також проаналізувати реальну систему ці­ноутворення, що діє за вільної конкуренції. Вся теоретична конс­трукція А. Сміта має безпосередню практичну спрямованість і зна­чущість.

Д. Рікардо(1772-1823) — визначний представник англійської кла­сичної політекономії. Народився в Лондоні у родині багатого торгів­ця товарами й цінними паперами, за освітою економіст, соціолог, публіцист, за родом діяльності — фінансист (біржовий маклер), з 16 років працював у конторі батька. Все життя Д. Рікардо займався са­моосвітою, це була дуже ерудована особистість. Незважаючи на тур­боти про своїх численних нащадків, Учений займався громадською діяльністю. У 1819 р. він купив місце в англійському парламенті і ви­явив себе талановитим оратором, виступаючи з конструктивними пропозиціями, був засновником англійського клубу політекономії. Основні праці Д. Рікардо "Ціна золота" (1809 р.), "Висока ціна злив­ків як доказ знецінювання банкнот" (1810 р.), "Досвід про вплив низької ціни хліба на прибуток капіталу" (1815 р.), "Проект стабіль­ного грошового обігу" (1816 р.), "Початки політичної економії і оподаткування" (1817 р.) ввійшли до скарбниці світової економічної науки.

Економічна система Д. Рікардо складається з кількох частин, на­самперед теорії вартості і грошей. Він, як і А. Сміт, відокремив міно­ву вартість і споживну вартість товару. Ототожнюючи мінову вар­тість і вартість, Д. Рікардо разом з тим запропонував своє оригіналь­не розуміння вартості товарів. Всі товари він поділив на відтворюва­ні і невідтворювані. Відтворювані — це ті товари, які можна багато­разово повторити, невідтворювані (рідкісні) — ті, що дуже складно повторити без порушення їх якості (цінні й антикварні речі, вина довгої витримки і т. ін.). Учений вважав, що невідтворювані товари не мають вартості (їх немає з чим порівняти), але мають високу ціну (бо попит перевищує пропозицію). Вартісна оцінка застосовується тільки для відтворюваних товарів. Характеристика вартості двоїста: насамперед це відносна вартість, коли певний товар вимірюється че­рез кількість іншого товару, й абсолютна вартість, коли оцінюються 452

витрати праці на виробництво цього товару порівняно з витратами на виробництво іншого. На розмір абсолютної вартості товару впливають суспільно необхідні витрати праці. На думку Д. Рікардо, це витрати праці за найгірших умов виробництва. Обіг товарів об­слуговують гроші. Вартість золотих грошей — це кількість праці, витрачена на їх виробництво. В обігу може бути скільки завгодно зо­лотих грошей. Їх кількість зштовхується з масою товарів на ринку, і встановлюється ринкова ціна товарів й золотих грошей. В обігу зо­лоті гроші можуть бути замінені паперовими, розмінними на золото за твердим курсом. Як послідовний захисник кількісної теорії гро­шей, Д. Рікардо стверджував, що зростання грошової маси в обігу може призвести до знецінення не лише паперових, а й золотих гро­шей, тому контроль за стабільністю паперово-грошового обігу по­винен бути покладений на державу і національний банк. Коли дер­жава починає регулювати масу золотих грошей, вона безпосередньо впливає на рівень цін, і, виходячи з цього, на прибутки класів.

Основною формою доходу найманих робітників є заробітна пла­та. Заробітна плата як плата за працю поділяється на номінальну і реальну. Номінальна зарплата — сума грошей, що сплачують ро­бітнику, на її розмір безпосередньо впливає капітал. Реальна зар­плата — це кількість робочого часу, необхідного для виробництва життєвих засобів для працівників. Прибуток на капітал Д. Рікардо розумів як плату капіталісту за організацію виробництва. Як компо­ненти вартості, зарплата і прибуток взаємно протилежні, у них обер­нена залежність, отже, економічні інтереси найманих працівників і капіталістів протилежні. Відомий економіст вважав, що в процесі нагромадження капіталу створюється особливий механізм впливу на номінальну зарплату. Капітал, регулюючи темпи свого нагромад­ження, задає рівень ціни праці. Звичайно встановлюється мінімаль­ний рівень зарплати. Нагромадження капіталу може призводити до зростання попиту на робочу силу, отже, до підвищення зарплати. Зростання зарплати, на думку Д. Рікардо, дасть змогу робітникам мати більше дітей, що в майбутньому призведе до збільшення безро­біття і зниження життєвого рівня населення. Якщо ця тенденція на­буває характеру закону, то держава має підтримувати ціну праці на рівні мінімуму засобів існування (так званому природному рівні), сприяючи подоланню конфліктності інтересів капіталістів і найма­них працівників.

Рента як прибуток виникає в сільському господарстві. Д. Рікардо визначав, що джерелом земельної ренти є тільки сільськогосподар­ська праця. Кількість землі обмежена, і це впливає на вартість сіль­ськогосподарської продукції. Найгірша ділянка — це та, що дає фер­меру тільки прибуток. Додержуючись ідеї спадної родючості землі, учений вважав, що вартість сільськогосподарської продукції має визначатися витратами праці на найгірших землях. Якщо дохід фер­мера менший за прибуток, тоді земельна ділянка не орендується. Аб­солютну ренту земельний власник не одержує, тому що ніхто не пе­решкоджає фермеру господарювати на землі. З урахуванням зазна­ченого ринкова вартість сільськогосподарської продукції дорівнює вартості виробництва на найгіршій землі плюс земельна рента з най­кращих і середніх за якістю земель. У свою чергу, вартість вироб­ництва продукту на найгірших землях дорівнює оплаті праці найма­ного робітника плюс прибуток фермера, де прибуток фермера — це відсоток на вкладений у землю капітал. Орендна плата, що випла­чується фермером, дорівнює відсотку за заборгованістю земельного власника банку плюс земельна рента. Отже, на думку Д. Рікардо, ін­тереси земельного власника і фермера суперечливі, оскільки, з одно­го боку, земельний власник зазіхає на частину прибутку фермера, а з іншого — надає землю в оренду, навіть коли вона не приносить аб­солютної ренти.

У концепції Д. Рікардо проблеми розподілу прибутків і нагро­мадження капіталу тісно пов'язані з проблемами відтворення всього суспільного виробництва. Учений вважав, що суспільне відтворення здійснюється за натуральною формою і за вартістю. Результатом процесу відтворення є сукупний суспільний продукт, що має бути представлений за вартістю як сума фонду відшкодування і націо­нального доходу та за натуральною формою як сума засобів вироб­ництва і предметів споживання. Національний доход заздалегідь призначений для купівлі засобів виробництва і предметів споживан­ня, отже, створюється замкнутий цикл відтворення, в якому сума прибутків дорівнює сумі витрат. Така макрорівновага досягається автоматично, тобто якщо попит тимчасово не дорівнює пропозиції, маса грошей автоматично врівноважується з масою товарів, і за­гальна рівновага відновлюються. Д. Рікардо зазначав, що на процес суспільного відтворення значно впливає рівноважна зовнішня тор­гівля. В своїй концепції зовнішньої торгівлі Д. Рікардо стверджував, що коли у країні маса золотих грошей перевищує масу товарів, то

високі внутрішні ціни роблять вигіднішим імпорт товарів. Дефіцит торговельного балансу, що утворюється, оплачується золотими грішми, і вони йдуть із країни, товар дешевшає, і вигідним стає екс­порт. Виникає автоматичний механізм зовнішньої торгівлі, що ви­рівнює національні торговельні баланси і перерозподіляє золоті гро­ші між країнами. Основне призначення цього автоматичного меха­нізму зовнішньої торгівлі — досягнення гармонії зовнішньоеконо­мічних зв'язків країн. Дуже часто теорію зовнішньої торгівлі Рікар-до називають теорією гармонічної зовнішньої торгівлі. Основний принцип досягнення гармонії зовнішньої торгівлі — принцип порів­няльних витрат, відповідно до якого визначаються пропорції това­рообміну між країнами і виокремлюються пріоритети експорту та імпорту.

Загальний висновок з економічної концепції Д. Рікардо — учений не звільнився від "догми Сміта" в трактуванні вартості і товарів. Проте, якщо А. Сміт розглядав перевагу прибутків над вартістю, то Д. Рікардо, навпаки, зазначав перевагу вартості над прибутками. У моделі паперово-грошового обігу, запропонованій Д. Рікардо, тру­дова теорія грошей Сміта поєднується з кількісною теорією грошей Д. Юма, суть останньої, як відомо, полягає саме в тому, що рівень цін на товари залежить від кількості грошей в обігу. Теорія гармо­нічної зовнішньої торгівлі Рікардо стала основою сучасної теорії ін­теграції, а розглянутий ним принцип порівняльних витрат є першим застосуванням економіко-математичних методів в аналізі зовнішніх економічних зв'язків. Учений дотримувався думки, що державне ре­гулювання зарплати має ґрунтуватися на так званому природному законі народонаселення. Попри окремі недоліки, ця теорія — єдина концепція збалансованого рівноважного розвитку капіталістичної економіки, основною умовою якого є вільна конкуренція.

Контрольні питання

1. Яким було становлення класичної школи політекономії В. Петті?

2. Сформулюйте основні положення фізіократичної школи Ф. Кєне
і Ж. Тюрго.

3. Охарактеризуйте економічну концепцію П. Буагільбера та її
особливості.

4. У чому полягає вчення А. Сміта і класичної школи?

5. Розкрийте сутність методології Д. Рікардо, теорії вартості і гар­
монічної зовнішньої торгівлі.

Основні напрями

Поиск по сайту: