Використання ґрунтових карт і картограм у сільськогосподарському виробництві

У сільськогосподарському виробництві карти ґрунтів і відповідні карто­грами використовуються при обліку площ сільськогосподарських угідь, внутрішньогосподарському землевпорядкуванні території, розробці диференційованої агртехніки вирощування сільськогосподарських культур стосовно видів і різновидностей грунтів, підборі культур, виявленні грунтів, які потребують меліорацій та культуртехнічних заходів, для бонітування грунтів та економічної оцінки земель.

На основі обліку земель планується сільськогосподарське виробництво в окремих господарствах, встановлюються закупівельні ціни на продукти рос­линництва.

У результаті великомасштабних ґрунтових досліджень, узагальнених у гермі карт грунтів і картограм та нарисів господарства, одержують «говірну характеристику якості сіл ьськогосподарських угідь.

Використовуючи такі матеріали, землевласники мають повне та "єктивне з'явлення про просторове розташування грунтів на території та їх якість.

Карти і картограми дозволяють найефективніше використовувати доб-;пва під конкретні культури з урахуванням особливостей ґрунтового покриву кожного поля сівозміни.

Дослідження показують, що урожайність сільськогосподарських культур перебувають у прямій залежності від водного, поживного, повітряного, теп-зого і токсичного режимів ґрунту.

Ці чинники є похідними гранулометричного і валового хімічного скла-вмісту гумусу, суми увібраних основ та інших властивостей ґрунтів. Се-редпоказників, які характеризують склад ґрунту, найістотніше на дтістивність рослин впливає кількість гумусу. Тому під час розробки дів щодо розширеного відтворення родючості ґрунтів основними питан­ими повинно бути оптимальний вміст гумусу. Основним критерієм регулю­вання гумусового стану є визначення нижньої межі, після якої практично не-.гиво оптимізувати всі режими грунту.

Так, за даними Т.Н. Кулаковської (1984), нижня межа вмісту гумусу у

тново-ііідзолистих суглинкових ґрунтах Полісся для зернових і цукрових

[ряківстановить 1,9-2,3%, супіщаних - 1,5-1,9%, у чорноземах середньо-

ікових Лісостепу - 4-4,5%, важкосуглинкових - 4,5-5 і глинистих - 5-

Поживний режим грунтів України у більшості випадків характеризується недостатніми запасами рухомих форм поживних речовин для одержання високих і стабільних урожаїв сільськогосподарських культур. Тому, найважливішими завданнями сучасного землеробства є оптимізація режиму мінерального живлення рослин.

Наприклад, за даними Б.С. Носка (1982), на чорноземах типових опти­мальний вміст азоту, доступного для зернових культур, існує за нітрифікаційної здатності грунту 43-64 кг N-N0.3 на кілоірам грунту після компостування протягом 14 діб. За даними В.В.Сфремова (1986), у цих ґрунтах вміст легкогідролізованого азоту повинен бути 80-110 мг/кг ґрунту.

Більшість сільськогосподарських культур позитивно реагують на підвищення фосфорного режиму фунтів тільки за наявності Р2О5 до 110-150 мг/кг ґрунту.

У разі використання мінеральних добрив необхідно враховувати дані кислотності ґрунтів. На сильнокислих ґрунтах бажано вносити фізіологічно лужні добрива і не рекомсігдувати застосовувати фізіологічно кислі.

У картограмах кислотності вказуєтіля ступінь потреби фунтів ; вапнуванні та рекомендуються норми внесення вапна.

Карта ґрунтів і відповідні картограми дозволяють накреслитз раціональні прийоми обробітку ґрунту з урахуванням ^^ануломегричног складу, ступеня окультуреності, товщини і властивостей гумусового горі зонту, властивостей підорного шару (гранулометричний склад, оглеєністк вміст поживних речовин, реакція ґрунтового розчину та ін.), розвитку ерозі а також особливостей рельєфу ділянок (полів).

У зоні підвищеного зволоження, де поширені дерново-підзолисті глеюваті та глейові ґрунти, карти фунтів і картоірами дозволяють конкретна вирішити питання поліпшення водно-повітряного режим)" таких ґрунтів найпростішими прийомами обробітку (нарізання борозен, вузькозаі оранка, щілювання та ін.).

Матеріали фунтових досліджень використовуються під час вибору ділянок під сади і виноградники. При цьому враховуються такі основні вимо­ги плодових культур до ґрунту:

1. Грунт під сад повинен бути достатньо глибоким, родючим, добре гуму-сованим, щоб забезпечити нормальний розвиток як коренів, та і дерева в цілому.

2. Ґрунт під плодові культури повинен характеризуватися високою водоироводністю, забезпечувати достатній запас вологи у глибоких кореневмісних горизонтах і водночас мати добру аерацію. Ґрунти, де застоюється вода під сади відводити недоцільно. Не рекомендується виділяти під яблуневі сади ґрунти , які оглеєні з глибини 2 м і вище. Для сливи, вишні, аґрусу, суниці допускається оглеєння на глибині не менше 1,5 м, а для чорної смородини і малини - не менше 1 м.

3. Грунти не повинні містити шкідливих легкорозчинних солей, особливо лужних. Грунти придатні під усі культури, якщо містять до 3 м менше 2

мекв/100 г грунту шкідливих легкорозчинних мінеральних солей (МаСІ, М§('І2, СаСІ2, Ма2$0₄, МфО^). Межею засолення лужними солями СИагСОз, №НС0₃, М8(НС0₃)₂, МдС0₃), є вміст 0,3 мекв/100 г грунту. Під плодові не рекомендується відводити ґрунти, засолені у верхніх горизонтах, за умови вмісту водорозчинних шкідливих солей понад 1,5 мекв/100 г грунту. 4. Ґрунтові води повинні залягати на такій глибині, щоб вони не переш­коджали нормальному розвитку коренів дерев, а саме : для яблуні та груші - понад 2 м, кісточкових і винограду - 1,5 м.

10.2.'Використання матеріалів ґрунтових дослідженьу землеустрої.

У землеустрої матеріали ґрунтових досліджень здебільшого використо­вують для внутрішньогосподарського землевпорядкування.

Зокрема, вони дозволяють правильно виділити польові, кормові та спеціальні сівозміни, ділянки під багаторічні насадження(сади, виноградники і а ііі.), пасовища і сінокоси, розмістити полезахисні лісосмуги, масиви, які підлягають докорінній меліорації тощо.

У кожній грунтово-кліматичніи зоні є свої особливості використання ґрунтових матеріалів у вирішенні питань землеустрою. Ці особливості зумовлені як загальнодержавними, так і зональними властивостями фунтового покриву, а також характером спеціалізації господарства. Наприк­лад, у зоні Українського Полісся особливого значення у вирішенні питань землеустрою набувають гранулометричний склад, умови зволоження, ступінь заболочення грунтів, рівень їх природної родючості, а в окремих областях, крім того, ступінь завалуненості ділянки, дрібноконтурність грунтів та угідь.

У лісостеповій зоні важливою особливістю використання матеріалів ґрунтових обстежень є врахування ступеня еродованості та розміщення еро­дованих грунтів на території землекористування. Якраз карти ґрунтів і карто­грами еродованості ґрунтів дають змогу найбільш обгрунтовано запровадити контурпо-меліоративиу протиерозійну систему землеробства.

У зоні Сухих Степів із значним поширенням солонцюватих ґрунтів і солонців матеріали ґрунтових досліджень дозволяють визначати рівень родючості цих ґрунтів і намітити найефективніші способи їх хімічної та агротехнічної меліорації.

Поиск по сайту: