ОСНОВНИХ ТИПІВ ҐРУНТІВ УКРАЇНИ

9.1. Дерново-нідзолисгі грунти

Це найбільш поширені фунти в зоні Українського Полісся,які серед сіль­ськогосподарських угідь займають площу 2008,4 тис.га . або 56.9% території зони.

Дерново-підзолисті ґрунти розвиваються під впливом підзолистого і дернового ґрунтотворних процесів. І рутовий профіль у них чітко диференційований на генетичні горизонти за елювіально- ілювіальним типом.

За розвитком підзолистого і дернового процесів ці грунти поділяються на:

а) дерново-слабопідзолисті, в яких глибина гумусово-елювіального
: оризонту НЕ дорівнює 18-24 см і більше, а елювіального Ь' чи ЕЬ до 5 см;

б) дерново—еєредньопідзолисті, в яких глибина гумусово—
елювіального горизонту НК становить 15-18 см, а елювіального Е чи ЕЬ -
5-20 см;

в) дерново-сидьопідзолисті, в яких глибина гумусово-елювіального
горизонту НЕ становить 8-12 см, а елювіального Е - понад 20 см:

г) приховано—підзолисті, в яких глибина вираженого гумусово—
алювіального горизонту НЕ становить 10-20 см і під ним відразу ж заля-

перехідний горизонт Рі, або його зовсім немає; і) підзолисто-дернові , в яких інтенсивніше виражений гумусово-.-.гювіальиий горизонт Не з глибиною 26-40 см, немає суцільного елювіаль­ного горизонту Е і слабо виражений ілювіальний горизонт І.

Дерново-слабопідзолисті грунти переважно загинають на вершинах і логих схилах моренних горбів і гряд. Вони характеризуються такою ге-зетико-морфологічною будовою ґрунтового профілю (рис. 9,1)

Дерново-середньо— і сильнопідзолисті грунти відрізняються від слабо-3 олистих наявністю добре вираженого суцільного елювіального горизон-I умусово-елювіальний горизонт НЕ в цілинних грунтах мас: товщину 18-I см, в освоєних співпадає з глибиною оранки (20-25 см), сірий, грудкува--пилуватий з горизонтальним діленням на плитки, складається із відмитих ід гумусових і глинистих речовин зерен кварцу, які надають горизонту білу­ватого відтінку. Елювіальний горизонт у верхній частині ЕЬ сірувато-левий, слабогумусований, не повністю відмитий від глинистих речовин, в іжній - білуватий, складається із повністю вимитих зерен кварцу, пдастин--зотий. Елювіально-ілювіальний горизонт .ПІ - неоднорідний, представляє , Зою фактично недорозвинутий ілювіальний горизонт І, який знаходиться у мивному режимі. Складається він із окремих гнізд і клинів відмитого піс-Ьіювіальний горизонт І темно-червоний, грудкувато-призматичний,

щільний, твердий. До глибини 70-80 см (особливо в орних землях) грані окремостей покриті відмитими мінеральними зернами, ними ж заповнені і міжагрегатні пори-тріщини. Часто нижня частина ілювіального горизонту мас легший гранулометричний скла/і і переходить у пісок. В грунтах на мо­рені перехід ілювіального горизонту в породу дуже нечіткий. Майже всюди порода в дих ґрунтах оглесна.

За гранулометричним складом дериово-иідзолисті трунти переважно піщані та супіщані. У грунтах, сформованих на морені, фракції середнього і дрібного піску містяться майже в однакових кількостях і складають 30-40%. ірубий пил - близько 30%; в грунтах на лееовидних суглинках різко перева­жає грубий пил (40-50%), менше дрібного піску (20-30%) і дуже мало (5-10%)середиього піску.

іумусово-сильноелювіальний горизонт НЕ -0 -25 см;сірий, грудкувато-пилуватий, слабоущільие-ний , пронизаний дібними корінцями, слабовологий , перехід різкий;

елювіальний слабогумусований горизонт Е(Ь)

- 26 ЗО см; ясно сірий з окремими білуватими пля­мами або прошарками і вохристими плямами сезон­ного перезволоженім, слабо вираженої плитчастої структури, збагачений на кременеву присипку . пере­хід поступовий;

ілювіальний слабогумусований горизонт - І(Ь) -27--60 см; темнувато-бурий, щільний , грудкувато призматичний, переважно важкосуглинковий, у вер­хній частині помітні гумусові прожилки і затіки. по гранях структурних окремостей помітна кременева присипка, перехід поступовий;

ілювіальний горизонт - І - 61-90 см; менш щільний як попередній, грудкуватий, часто в ньому зустрічаються лінзи або прошарки грубозернистого піску з валунами і галькою, перехід поступовий;

материнська порода - Р 91 см і глибше мо­рена, лесовидні суглинки, водно-льодовикові відкла­ди іт.п.

Рис. 9.1. Дерново-слабопідзолистий ґрунт

Глиниста частина в цих грунтах на морені складає 10-12 %, в т. ч. мулиста 5-7 % ; у грунтах на лесовидних супісках- 15-18%, вт.ч. мулиста 7-Ю %.

Мулиста фракція дуже різко перерозподіляється по профілю, тобі зменшується до 2-5% в елювіальному горизонті, особливо в білуватій йог частині, і збільшується до 10-15 % в ілювіальному горизонті.

В повній відповідності з гранулометричним складом знаходиться і ва ловий хімічний склад дерново-підзолистих фунтів. Зокрема, верхня елювій льна частина профілю збагачена кремнеземом і збіднена КегОз і ЛЬ-Оз, каль дієм і магнієм. Нижня, ілювшоваяа частина, навпаки, збагачена оксидамі К2О3, кальцієм і магнієм. Деяка невідповідність між гранулометричним і хі мічним складом відмічена в гумусово-елювіальному горизонті. Порівняно -елювіальним горизонтом в ньому дещо більший вміст мулистої фракції, про­те кількість півтораоксидів тут не збільшується. Це свідчить про те, що гуму­совий горизонт дерново-підзолистих грунтів знаходиться у постійному ви­мивному режимі.

Окремі підтипи і різновидності дерново-підзолистих грунтів дещо від­різняються і за фізико-хімічними властивостями.

Зокрема, ті дерново-підзолисті грунти, які утворилися на лесовидних суглинках, мають нейтральну реакцію у верхніх горизонтах (рН сольове 6,5-6,9), яка з глибиною по профілю змінюється до кислої (рН сольове 4,6-4,9), а глибше реакція змінюється в бік лужної (рН водне 7,5-8). Гідролітична кис­лотність цих грунтів невисока - близько 2 мекв/100 г ґрунту. Ємність вби-рання також низька: 5-6 мекв/100 г грунту в гумусовому, 3-4 в елювіальному і 7-10 мекв/100 г ґрунту в ілювіальному горизонтах.

В складі обмінних катіонів переважає кальцій, хоч кількість його також незначна: в гумусовому горизонті близько 5 меіоз/ 100г ґрунту, елювіальному - близько 3, ілювіальному - близько 7. Дуже бідні ці грунти на обмінний ка­лій (6-13 мг/ кг грунту).

Вбирний ґрунтовий комплекс дерново-підзолистих грунтів, які розви­нулись на морені, ще бідніший. Вони більш кислі: рН сольове 4,4—4,6 у верх­ньому горизонті змінюється на більш кислу вглиб по профілю. Гідролітична ислотність складає 1,95-3,15 мекв/100 г грунту при меншій, ніж в поперед-гіх грунтах, ємності вбирання (2,80-3,40 мекв/100 г ґрунт).

Б дерново-підзолистих грунтах, які розвинулись на різних породах на-юсоло Київського водосховища (Київська і Чернігівська області), а також "здовж р.Десна, виявлено лідлужнювання нижньої частини профілю (1,5-2 до рН 7,8-8,3 за рахунок соди.

Вміст гумусу у верхньому гумусово-елювіальному горизонті переваж­но складає 0,7-1,75%. З глибиною його кількість різко зменшується до долей відсотка. В складі гумусу переважають фульвокислоти. Співвідношення гу­мінових кислот до фульвокислот коливається від 0,44 до 0,69 і не залежить :. і ґрунтотворної породи.

Запаси поживних речовин їх так само невеликі, %: фосфору - 0,07, ка-

і близько 1,5, азоту -до 0.1.

У груповому складі фосфатів переважають сухі форми - 64% загальних класів. Вони представлені фосфатами (107 мг/кг грунту/; мінно зв'язані від-

новно-розчинні фосфати складають лише 8%, а нерозчинні форми - близько 28%. Таким чином, фосфатний запас в цих грунтах дуже бідний. Бідні ці ґру­нти й на калій та азот.

Особливу групу складають дерново-підзолисті і вторинно насичені грунти, сформовані на водно-льодовикових відкладах і підстилані крейдяни­ми і кристалічними породами. Нерпи розповсюджені у Волинському і Ново-город-Сіверському Поліссях, другі - в Житомирському Поліссі та приуро­чені до місць з неглибоким заляганням кристалічних порід.

Будова профілю цих фунтів залежить від глибини залягання твердих порід. Чим глибше залягають ці породи, тим більш розвинутий і диференці­йований профіль грунту. Тому за глибиною залягання твердих порід ці грун­ти поділяються на неїлибокопідстилані (до їм) і глибокопідстилані (1-1,5 м). Залягання твердих порід понад 1.5 м не позначається на будові і властивостях цих грунтів.

В профілі дерново—підзолистих грунтаів, вториннонасичених і негли­боко підстиланих твердими породами, виділяється гумусово-елювіальний' горизонт Не товщиною до 40 см, який через слабо виражений елювійований шар переходить в ілювіальний горизонт, який різко змінюється на крейду.

На відміну них грунтів дериово-підзолисті вторинно насичені і глибо­копідстилані твердими породами мають добре розвинутий і чітко диференці­йований профіль, а саме: гумусово-елювіальний горизонт Не ~ на глибині 0-35 см, темно-сірий з палевим відтінком, пилувато-грудкуватий; елювіальний Нп - 35-55см, палевий з гумусними затіками, слабо плитчастий; ілювіальний (Ір) - 85-90 см, червоно-бурий, твердий, добре оструктурений, призматич­ний. В нижній частині, на контакті з підлуженою породою, він оглеєний у вигляді сизих плям па гранях структурних окремостей.

За гранулометричним складом ці ґрунти супіщані у верхніх горизонтах і легкосутлинкові в ілювіальних. Вміст гумусу в них коливається від 1,5 до 2,5%. В складі гумусу переважають фульвокислоти, але співвідношення між гуміновими кислотами і фульвокислотами більше (0,2-0,7), ніж в дерново-підзолистих вторинно насичених неглибоко підстиланих твердими породами.

Неглибоке залягання карбонатних порід наклало-відбиток на фізико-хіхмічні властивості цих ґрунтів. При заляганні крейди на глибині до 1 м ні ґрунти мають слаболужну реакцію (рН водне 7,8-8,0), а якщо на глибині по­над 1 м - нейтральну (рН сольове 6,5-7,1). Проте, помітних нагромаджень ка­рбонатів у профілі цих ґрунтів не спостерігається, що свідчить про постійну їх міграцію у вигляді розчинів.

Аналогічно дерново-підзолистим грунтам, підстильним крейдою, на водно-льодовикових пісках і супісках, підстиланих кристалічними породами сформувались так звані дерново-підзолисті скелетні ґрунти. Фізико-хімічні властивості цих ґрунтів різко відрізняються він попередніх. Вони мають си-льнокислу реакцію ґрунтового розчину (рН сольове 4,3), гідролітична кисло­тність їх складає 3,3 мекв/ЮОг грунту. Ці ґрунти містять дуже мало гумусу (

0,7 % ) при цьому він різко фульватний (Сгк: Сфк = 0,4 ). Бідні ці грунти і на поживні елементи..

Сірі лісові грунти

Сірі лісові ґрунти: переважно поширені в північній частині лісостепової

зони і займають 3,6 млн. га, з яких 3,1 млн. га розорюються. Розрізняють два лідтиіпі цих ґрунтів: ясно-сірі та сірі лісові. Кожний з них у Лісостепу Укра­їни має два фаціальні підтипи: звичайні, або модальні, й вологі. Основні по­ширені в Західному Лісостепу, де в зв'язку з підвищеною вологістю та слаб­кою водопроникністю вони періодично перезволожуються, що зумовлює розвиток глейових процесів.

Ясно-сірі лісові ґрунти характеризуються найбільш типово вираженими ознаками підзолистих ґрунтів. За генетичною будовою ясно-сірі лісові фунти дуже подібні до поліських дерново-підзолистих ґрунтів. Відрізнити їх допо­магають такі ознаки:

1/ясно-сірі лісові ґрунти переважно утворюються на карбонатних поро­дах (лесах і лесовидних суглинках), тоді як дерново-підзолисті - на кислих "езкарбоиатних (морені, флювігляціальних відкладах та ін.). Тому перші мають лінію закипання від ПСІ. а другі ні.

2/ ясно-сірі лісові ґрунти мають потужний (50-90см) ілювіальний гори­зонт з добре вираженою горіхуватою в горизонті ІЬ і призматичною в гори­зонті І структурою, тоді як товщина ілювіального горизонт}' дерново-ідзолистих грунтів лише інколи перевищують 35-40см: структура горизонту \ дку вата.

З/ товщина білуватого елювіального горизонту в ясно-сірих ґрунтах не іеревищує 10-12см, тоді як дерново-підзолистих - 20-30см і більше, їх профіль чітко поділяється на такі генетичні горизонти (рис. 9.2) За гранулометричним складом ясно-сірі лісові грунт у зоні Лісостепу -• країни переважно легко - та середньомуглинкові. У верхньому гумусово--лювіальному горизонті НЕ особливо виділяється фракція грубого пилу ..05-0,01мм), на яку припадає 50,2-52,9%.. Відносно багато в цих грунтах л\ (фракції менше 0,001мм), на яку припадає 20,3-23,8%. В ілювіальному зризонті І у цих ґрунтах попередня закономірність зберігається, проте гракція грубого пилу зменшується до 42,8-49,9%, а фракція мулу : зільшується до 25,3-31,1%.

У валовому хімічному складі ясно-сірих лісових фунтів переважають сполуки 8іОг. У верхньому гумусово-елювіальному горизонті НЕ на них припадає 78,3-85,4%, а з глибиною поступового зменшуються до 67,8-77,5%. Інші сполуки за цими показниками розміщуються в такому порядку: АЬОз -74-13,1%', Ке₂0з - 2,0-7,7%,, КЮ - 1,8-2,4%, ЩО—0,9-1,6%, СаО- 0,8-

лісова підстилка на (0-2см.), в орних зонах її немає;

гумусово-сильноелювіальний горизонт НЕ- 2 15 см. на орних зем­лях - 0-30см. - ясно сірий, (білястий), пилувато-грудкуватий, пластин­частий, має присипку §Ю;>, слабоущільнений, перехід ясний;

елювіальний слабогумусований горизонт Е (Ь) 31 45 см; злегка за­барвлений гумусом, білястий, має велику кількість присипки 8і0г, не­міцну грудкувато-пластинчасту структуру, ущільнений, перехід різкий;

перехідний елювіально-ілювіальний горизонт ЕІ 46—65 см. біляс­то-бурий нерівномірно забарвлений, призматично-горіхуватий, ущіль­нений, мас багато присипки 8ІОг . перехід помітний;

ілювіальний горизонт 1 66 - 135см; бурий, інколи червонувато-бурий, горіхувато призматичний, агрегати гостро ребристі, на гранях червоно-буре колоїдне "лакування", іноді слабка присипка 8Ю2 , ущі­льнений перехід поступовий;

материнська порода - Ріс - 135 см. і більше - лес або лесовидний суглинок палевою кольору, карбонати у вигляді прожилок і псевдоміцелію.

Рис. 9.2 Ясно-сірий лісовий грунт

І Цільність складення в орному шарі цих грунтів складає 1,26 г/см³, а з глибиною зростає від 1,44 до 1,60 г/см³, пильність твердої фази - відповідно 2,60 і 2,62-2,70 г/см³. Загальна пористість коливається в межах 32-4-5% , мак­симальна гігроскопічність (МГ) - 2,9-5,6%, вологість в'яненя (ВВ) - 3,9-7,5%.

Ясно-сірі лісові грунти дуже збіднені на гумус (в орному шарі Його є лише 0,8-1,0%, а з глибиною зменшується до 0.25%), сильно кислі (рН сольо­ве становить 4,1-4,2, а гідролітична кислотність - 3,2-4,1 мекв /100 г грунту), сума увібраних основ в них становить 11,7-22,8 мекв /100 г грунту), а насиченість основами - 75-88%. Дуже бідні ці грунти на валові форми азоту (0,06-0,11%) і фосфору (0,07-0,10%) і одночасно відносно добре забезпечені калієм (1,6-1,94%/).

Сірі лісові ґрунти займають проміжне положення між ясио-сірими лісовими та темно-сірими опідзоленими ґрунтами. Порівняно з ясно-сірими лісовими грунтами у них більш послаблений підзолистий процес, але розви­ток дернового процесу іде такий, що не сприяє значному нагромадженню гу­мусу. Ці грунти мають генетико-морфологічну будову , яка наведена нарис. 9.3.

На Опіллі та в Прут-Дністровському межиріччі поширені бурувато-сірі грунти. Вони подібні до сірих, а бурувате забарвлення пов'язане із спорадич­ним перезволоженням..

Порівняно із ясно-сірими, сірі лісові ґрунти дещо краще гумусовані (вміст гумусу коливається в межах 1,5-3,0%), а також краще забезпечені по­живними елементами і менш кислі (рН сольове коливається в межах 5,4—5,6, а гідролітична кислотність - 1,0-1,2 мекв/ 100 г ґрунту).

Взагалі сірі лісові ґрунти придатні під усі культури, які районовані в зоні, а також під плодово-ягідні насадження.

гумусово-сильнослювіальний горизонт НЕ 0-25 см; сірий або гемно-сірий, неміцної порохувато-грудкуватої структури, збагачений на присипку 8і0₂. слабоущільнений, перехід різкий;

ілювіальний слабогумусований горизонт Ні — 25—60 см; брудно-бурий, плямистий, нерівномірно гумусований, білясті плями і натіки 8ІО;. горіхуватої структури, на гранях структурних окремостей слабке "лакування", ущільнений, перехід помітний;

ілювіальний горизонт І - 61-130 см; бурий грубогоріхуватої струк­тури, до низу переходить у призматичну, ущільнений, перехід поступо­вий ;

ґрунтотворна порода Рк - 131 см. і глибше: лес, або лесовидний суглинок, палевого кольору, карбонати у вигляді про жил

шок.

Рис. 9.3. Сірий лісовий ґрунт

Темно-сірі опідзолені ґрунти поширені в Лісостепу нерівномірно. Найбільші їх масиви знаходяться південніше областей поширення ясно-сірих і сірих лі­сових ґрунтів. Загальна їх площа складає 1192 тис. га.

Існує думка, що в освоєному розвитку темно-сірі опідзолені грунти пройшли дві стадії: спочатку⁷ степову (дерновий процес ґрунтоутворення ), а потім лісову (процес опідзолення). Ознаки опідзолення виражені набагато слабше, ніж у сірих лісових грунтах, а процеси нагромадження гумусу, на­впаки, краще. Тому за своїми властивостями темно-сірі опідзолені грунти на­ближаються до чорноземів оиідзолеиих. Для них властива генетико-морфологічна будова профілю, яка наведена на рис.9.4..

За гранулометричним складом темно-сірі опідзолені ґрунти бувають від супіщаних" до глинистих. В суглинкових різновидностях цих ґрунтів переважають фракції грубого пилу (0,05-0,01 мм). У легкосушинкових і середньосуглинкових ґрунтах вона коливається відповідно в межах 52,2-

56,6 та 51,5-55,6% , а у важкосу глинко вик - 36,1-48,3%. На другому місці за кількістю у легкосуглинкових грунтах знаходиться фракція дрібного пі­ску (0,25-0,05 мм), у ссредньосуглинкових і важкосуглинкових - фракція дрібного пилу.

У валовому хімічному складі темно-сірі опідзолені ґрунти переважають сполуки 8Ї02 (71,2-84,8%), АЬОз (3,1-10,2%), КеЮз (2,5-11,6%). На оксиди кальцію (СаО) та магнію (МдО) припадаг. від 0,2 до 7.6%, а відношення 8ІО2: КзОз коливаєгься в межах 9,7 - 14,3%.

гумусовий слабослювійований горизонт Не 0 40 см;

темно-сірий з „сивиною" від присипки 8ІСЬ, порохувато-грудку-ватої структури,ущільнений, прехід помітний:

перехідний гумусово-ілювіальний горизонт III - 41 70 см; темнува-то-сірувато-бурий з окремими плямами присипки 5іОг, грудкувато­го ріхуватоі структури, ущільнений, зустрічаються ходи червів та пус­тоти від коріння, перехід помітний;

ілювіальний слабогумусоваиий горизонт І (її) - 71 120 см; черво­нувато-бурий з натіками гумусу та слабким червонувато-бурим лаку­ванням на поверхні призматичних структурних агрегатів, ущільнений, перехід помітний;

ірунтотворна порода Рк - 121 см і глибше; лес, або лесовидний

суглинок, палевого кольору, карбонати у вигляді прожилок

Рис. 9.4. Ч'емно-сірий опідзолений ґрунт

Темно-сірі опідзолені ірунти мають кращі водно-фізичні властивос­ті, ніж ясно-сірі та сірі лісові фунти. ІЗ їх верхньому інарі щільність скла­дення дорівнює 1,2-1,3 г/см³, а щільність твердої фази - 2,62-2,63 г/см³. Зага­льна пористість переважно складає 51-59%, а пористість аерації при найменшій вологості (ІІВ) - 18-30%. Максимальна гігроскопічність (МГ) в цих фунтах залежно від місця їх поширення буває різною. В одних випадках вона знаходиться в межах 5,4-6,9%, а в інших - збільшується до вологості в'янення (ВВ).

З місцем поширення темно-сірих опідзолених фунтів тісно пов'язані груповий і фракційних склад гумусу, а також фізико-хімічні властивості. Зо­крема, в Західному Лісостеп}⁷ (Львівська область) в темно-сірому опідзолс-ному вологому грунті при сумі гумінових кислот (ГК) 26,3—43,3% від С і фу-льфоукислот (ФК) 30,8-60,4% співвідношення Сгк : Сфк коливається в межах 0,4-1,2, в той час як в Лісостепу Правобережному це тральному ви­сокому (Київська область) при сумі гумінових кислот 11,4-34,7% від С і фу-львокислот 31,7-38,4% від С співвідношення Сгк : С фк складає 0,3-0,9, а в Лісостепу Лівобережному високому (Харківська область) при сумі ГК 27,2-

45,4% від С і ФК - 31,4-37,6% від С співвідношення Сгк : Сфк становить 0,7-1,2. При тому ж, в гумінових кислотах і фульвокислотах переважає фра­кція 2.

За фізико - хімічними властивостями темно-сірі опідзолені грунти по­дібні між собою. Вони відносно добре насичені основами (77-95%), слабоки-слі (рН сольове коливається в межах 5,2-5,6, а гідролітична кислотність -1,6-2,9 мекв/100 г грунту), збіднені на валові форми азоту (0,11-0,14%), фо­сфору (0,08%) і добре забезпечені калієм (1,78-1,84%).

Серед звичайних темио-сірих опідзолених грунтів поширені оглеєні ві­дміни, а також реградовані підтипи.

Темно-сірі опідзолені оглеєні грунти залягають на знижених елемен­тах рельєфу, де грунтові води підходять до поверхні. Оглеєння в цих грунтах, як і в дерново-підзолистих та сірих лісових оглеєних, проявляється у вигляді сизого відтінку в забарвленні, в наявності вохристих та іржавих плям і залі-зо-марганцевих бобовий. За фізико-хімічними властивостями вони мало від­різняються від неоглеєних відмін.

Темно-сірі реградовані грунти - це грунти, що звільнилися з-під лісу і дуже змінені давньою землеробською культурою. Тривалий вплив цього процесу на темно-сірі опідзолені ґрунти зумовив вторинне окарбоначення раніш вилугованих горизонтів у зв'язку з підніманням карбонатів з ґрунтот­ворних порід, насичення колоїдною комплексу увібраним кальцієм, підви­щення вмісту гумусу та деяке оструктурення фунтової маси.

В темно-сірих реградованих грунтах виділяються такі генетичні гори­зонти: Не-1 Іік - Ік - Рк.

Ці грунти характеризуються дещо кращими фізико-хімічними власти­востями, ніж їх опідзолені аналоги.

Чорноземи опідзолені

Чорноземи опідзолені в основному приурочені до правобережжя Дніп­ра, де вони найчастіше займають проміжне положення між темно-сірими опідзоленими грунтами і типовими чорноземами, а також залягають у нижніх частинах пологих схилів. Вони, так само як і темно-сірі опідзолені грунти, пройшли степову та лісову стадії розвитку. їх утворення можливе під широ­колистяними лісами паркового типу.

Для чорноземів опідзолених характерна генетико-морфологічна будова про­філю , яка наведена на рис. 9.5

Присипка 8іС>2 в горизонті Не, деяке ущільнення в середній частині профілю та буре забарвлення - це ті морфологічні ознаки, за якими чорнозе­ми опідзолені відрізняються від інших підтипів чорноземів.

В усіх різновидностях чорноземів опідзолених переважає фракція гру­бого пилу (0,05-0,01 мм). В легкосу глинко вих різновидностях вона колива­ється в межах 52,0-55,4%, середиьосуглинкових і важкосуглиикових відпові­дно 57,0-53,8% і 29,3-41,1%. На другому місці за кількістю займає мулиста

фракція (менше 0,001мм). В легкосуглинкових грунтах вона коливається в межах 9,8-17,4%, а в середньо- і важкосуглинкових відповідно 22,9-26.6 та 19,3-27,1%.

- гумусовий слабоелювійлваний горизонт Не - 0-45 см; тем­но сірий, іноді білястий від присипки 8Ю₂. до 25 см орний, порохувато—грудкуватий, ущільнений, перехід поступовий;

- перехідний гумусовий слабоілювійований горизонт Нрі — 46 80 см лемно сірий з буруватим відтінком, горіхувато-грудкуватий, ущільнений, слабкий наліт присипки 8іО?. зрід­ка зустрічаються ходи землериїв, перехід поступовий;

- перехідний слабогумусований та ілювійований горизонт
РЬі 81 120 см; сіро-бурий, плямистий. горіхувато-

призматичний, у місцях зламу грудок брудно буре "лакування" колоїдами півтораоксидів, перехід помітний;

- ґрунтотворна порода Рк 121 см і глибше: бруднувато
палевий або палевий лес чи лесовидний суглинок з добре
помітними карбонатами у вигляді плісняви та прожилок.

Рис.9.5. Чорнозем опідзолений

У валовому хімічному складі проявляються така закономірність. Прак­тично в усіх горизонтах грунт)⁷ найбільше міститься крем'янки 8і(>2 — 68,2— 78,4%. На оксиди г'егОз і АЬОз припадає відповідно 2,5-4,5% і 7,5-12,8%. Дещо нерівномірно в профілі грунту знаходяться оксиди кальцію (СаО) і (МдО). Так, в ґрунтах Західного Лісостепу вміст їх коливається в межах 0,9— 1,5, а в Лісостепу Правобережному центральному (Черкаська область) - 1,1-1,4%. Відповідно до цього змінюється співвідношення 8іОг : КЮз. В першо­му випадку воно знаходиться в межах від 10,6 до 33,1%, а в другому від 7,7 до 9,8.

Чорноземи опідзолені характеризуються відносно добрими водио-фізичними властивостями. Так, у верхніх горизонтах щільність складення дорівнює 1,02-1,22 г/см³, а щільність твердої фази - 2,64-2,70 г/см³. В приро­дному стані пористість загальна знаходиться на рівні 54-61%, а пористість аерації при найменшій вологоємкості - 23-38%. Відносно висока в цих гру­нтах максимальна гігроскопічність (5,5-7,2%) і вологість в'янення (7,1— 11,3%)та найменша вологоємкість (23,2-26,2%).

Чорноземи опідзолені мають відносно добрі фізико-хімічні властивості. Так, у верхньому орному шарі (0-20см) вміст гумусу досягає 3-4%, який з глибиною зменшується до 1,2-1,5%. Реакція ґрунтового розчину слабокисла або близька до нейтральної (рН = 5,7-6,9, а гідролітична кислотність стано-

вить 1,3-2,5 мекв /100 г ґрунту). В межах Лісостепу чорноземи опідзолені добре насичені основами (на 89-90%). При ньому сума увібраних основ до­сягає 15,5-23,0 мекв/100 г ґрунту, в тому числі Са ⁺⁺—13.4—18,3,а М§ ^ЬІ~ 2,9-4_;2 мекв /100 г ірунту. Порівняно з попередніми ґрунтами чорноземи опідзо­лені містять більше азоту, фосфору і калію. Так, на валові форми азоту при­падає 0,13-0,18%, фосфору - 0,10 і'калію і ,91 -2,07%.

В зоні Лісостепу серед чорноземів опідзолених значні площі займають чорноземи реградовані. Переважно вони поширені на Придніпровській висо­тні на вододілах між р. Дніпро та р. Південний Буг. Невеликі їх площі трап­ляються в Західному та Лівобережному Лісостепу. Чорноземи реградовані сформувалися переважно в автоморфних умовах і займають високі ділянки рельєфу, межуючи з чорноземами оиідзолеігами і вилугованими. Процес ре­градації чорноземів, як правило, відбуваємся при розріджених лісах, коли інтенсивно розвивається трав'яниста рослинність, посилено прискорюється гри знищенні лісів і введенні ґрунтів в культуру землеробства.

У чорноземах реградованих виділяють такі генетичні горизонти: Не — І [ірк - НРік - Рк.

Залежно від прояву ознак диференціації профілю, глибини залягання карбонатів кальцію чорноземи реградовані поділяються на три види: слабо-, . ередпьо— і сильиореірадовані.

Фзико-хімічними та водно-фізичними властивостями чорноземів ре­градовані мало відрізняються від чорноземів опідзолених. У зв'язку з проце-- >м реградації у них спостерігається тенденція до підвищення гумусу. Сту-інь насичення грунту основами вищий, ніж у чорноземів опідзолених, а кисл отність нез на чна.

Чорноземи типові

Чорноземи типові поширені в лісостеповій зоні від передгір'я Карпат на заході до лівого берега Оскола (Харківська область) на сході та займають переважно вирізнені слабодреновані ділянки. Серед чорноземних грунтів зо­ни це найбільш поширені підтипи. Вони займають 7464,2 тис. га, в т.ч. під ріллею зайнято 6963,3 тис. га, що складає 93,3%. Сформувались чорноземи типові під лучно-степовою рослинністю на карбонатних лесових породах і характеризуються гепетико-морфологічною будовою профілю , яка наведена на рис.9.6.

Серед чорноземів типових виділяють три фаціальних підтипи: вологий, буруватий і модальний.

Чорноземи типові вологі поширені у західній вологій помірно теплій су-бконтинентальнш фації. Відносно рівний рельєф цієї території, велика кількість опадів, а також важкий гранулометричний склад і слабка водопроникність ле­сових порід сприяли розвитку в цих ґрунтах глибинного гігроморфізму, який проявляється в наявності іржаво-вохристих плям, сизуватих розводів і карбона-

тів у формі журавчиків і дутиків у ґрунтотворній породі, в той час, як у профіті останні представлені прожилками і псевдоміцелієм.

гумусовий горизонт Н 0-55 см; темио-сірий. порохувато грудкуватий , в підорному шарі зернисто-дрібногрудкуватий, ущіль­нений пронизаний дрібними корінцями , перехід поступовий;

перехідний гумусовий горизонт Нр 56-85 см; темио-сірий з бу­руватим відтінком, нерівномірно гумусований, інтенсивно перери­тий зем.териями. зернисто- грудкуватий, пухкий, перехід поступо­вий;

нижній перехідний горизонт РЬ - 86-180см; сірий з буруватим відтінком, нерівномірно гумусований, слабоущільпепий. переритий землерия.ми, перехід поступовий;

грунтотвірна порода Рк - 180 см і глибше, лес бурувато-палевий або палевий, кар бо паї и у вигляді прожилок і псевдомецелію.

Рис. 9.6. Чорнозем типовий

Чорноземи типові буруваті формуються на десах легкою грануломет­ричного складу при підстиланні їх добре дренованими вапняками, рідше крейдо-мергелями. В їх профілі переважають чіткі буруваті або палеві тони, товщина гумусового горизонту невелика (65-85 см), багато червоточин. Кар­бонати виключно у формі рясних прожилок і міцелію, часто з неглибоким заляганням у профілі.

Чорноземи типові модальні мають найхарактерніші ознаки чорнозе-мотворчого процесу: скупчення і поступове зниження вмісту гумусу по про­філю, неглибоке залягання карбонатів, значна иереритість профілю землери-ями. Товщина гумусового профілю в чорноземів типових модальний коливається від 65 до 120 (150) см. За цією ознакою вони поділяються на се-редньоглибокі (65-85см), глибокі (85-120 см) і дуже глибокі - понад 120 см, а за ступенем гумусованості на слабогумусовані, малогумусовані та серед-ньогу му совані.

Чорноземи типові дуже глибокі слабогумусовані поширені в північній приполіськіЙ смузі зони (Рівненська, Волинська, Київська та Чернігівська області) і сформувалися на лесах пилу вато-легкосуглинкового грану лометЗ ричного складу. Чорноземи типові малогумусні є основними ґрунтами у Тернопільській, Житомирській, Київській, Черкаській областях, а також в бі­льшій частині Полтавської, Чернігівської та Сумської областей. Утворились вони на середньо- і важкосуглинкових лесах і успадкували від них цей гра­нулометричний склад.

У чорноземах типових глибоких малоіумусних, які поширені в Терно-иільеьюй області, переважають фракції грубого пилу (0.05-0,01 мм/) і мулу (менше 0,001мм) . У верхньому гумусовому горизонті Н на їх долю припа­дає відповідно 50.0 і 26.2%. У чорноземах типових малоіумусних вилугова­них середньосуглинкових ця закономірність зберігається, проте дещо знижу­ється фракція мулу.

У північній частині зони (північна частина Одеської, південна Полтав­ської, південно-східна Сумської та більша частина Харківської областей) поширені чорноземи типові глибокі середньогумусні на лесах важкого гра­нулометричного складу.

Чорноземи типові середньоглибокі слабо- і малогумусні поширені на Волинській височині та терасах Дніпра. Вони характеризуються мак­симальним виявленням чорноземного процесу. Горизонт Н мас інтенсивний чорно-сірий колір з добре вираженою зернистою водотривкою структурою. Горизонт НРк характеризується ослабленим гумусовим забарвленням дони­зу та поступовим укрупненням структури, яка стає грудкуватою. Скипання від НСІ виявляється в нижній частині перехідного горизонту Рпк, або у вер­хній частині горизонту НРк. Перехідний горизонт нерівномірно забарвлений і мас грудкувату структуру. Нерівномірність забарвлення зумовлене наті­канням гумусу, яке донизу зникає. Скипання від соляної кислоти, як правило, з глибини 70-100 см.

Серед чорноземів типових переважають середнеьосуглинкові різнови­дності - 40,4%, важкосуглинколві складають - 34,5%, леї косу глннкові — 25, а супіщані та легкоглинисті - 0,4 і 0,1%.

Гранулометричний склад чорноземів типових важчає від піщано- і гру-боиилуваго-легкосуглинкового в смузі, яка прилягає до Полісся, до грубопи-лувато-середньосуглинкового в центральній частині зони і пилувато-важкосуглинкового і легкоглинистого в південній її границі.

В усіх підтипах чорноземів типових у валовому хімічному складі явно переважає 8і()2 - 60,3-78,2%. Відносно багато півтораоксидів АЬОз (8,8-15,0%) і РегОз (3,1-4,9%), в той же час значно менше СаО (1,4-7,4%) і М§О(0,3-2,0%. При співвідношення 8Ю2 : ІігОз" в Лісостепу Лівобережному низовинному (Сумська область) - 11,6-12,0 та Лісостепу Правобережному центральному високому (північно-західна частина Одеської області) - 6,5-7,0.

Чорноземи типові характеризуються добрими водно-фізичними влас­тивостями. Щільність складення у верхньому гумусовому горизонті II дорі­внює 1,20-1,30 г/см , а з глибиною у легко- і середньосуглинкових різно­видностях зменшується до 1,19-1,13 г/см³ та у важкосуглинкових, збільшується до 1,22 г/см³.

Щільність твердої фази в цілому мало змінюється по профілю і в ос­новному коливається в межах 2,62-2,70 г/см³. Мало змінюється і загальна пористість - від 47 до 58%, натомість пористість аерації у верхніх горизон­тах дорівнює 12-21%, а з глибиною збільшується до 24-33%.

Максимальна гігроскопічність (МІ) і вологість в'янення (ВВ) в знач­ній мірі корелює з іранулометричним складом чорноземів типових. Так, в легкосуглинкових різновидностях МГ дорівнює 4,9-6.7%, в середньосуглин-кових - 8,1-9,1 і у важкосуглинкових - 8,8-9,6% , а ВВ - відповідно 6,6-8,8; 10,2-12,3 і 12,3-13,1%.

Найменша вологоємкість (НВ) в цих ґрунтах змінюється з глибиною . Так, якщо у верхньому горизонті вона дорівнює 27,0-29.4%, то з глибиною зменшується до 25,6-18,1% .

В орному шарі чорноземів типових міститься 4,2-4,6% гумусу, але з глибиною його кількість різко зменшується до 1,0-2,4%. Вони переважно слабокислі, нейтральні та лужні (рІІ = 6,4-8,0, а гідролітична кислотність -0,6-1,2 мекв/100 г грунту, сума увібраних основ коливається в межах 22,8-36,2 мекв/100 г грунту, а ступінь насичення основами дорівнює 93-98%

Чорноземи звичайні

Чоршпеми звичайні представлені двома підтипами: модальними і міце-лярно-карбоиатними, які поширені на вододілах, їх схилах і лесових терасах річок та сформувалися під різнотравно-ковило-типчаковою рослинністю на лесах і червоно-бурих глинах.

Залежно від товщини гумусового шару чорноземи звичайні поділяють­ся на глибокі, коли Н+Нр дорівнює 85-120 см, середньоглибокі- 65-85 і не­глибокі - 45-65 см.

Профіль чорнозем звичайного середньоглибокого має таку будову (Рис.9.7.)

Рис.9.7. Чорнозем звичайний

За гранулометричним складом переважають важкосуглинкові різнови­дності (88,5%), середньосуглинкові займають 6,5% площі, легкосуглинкові -близько 1%, а глинисті - 3,9%.

В легко- і середньосуглинкових різновидностях переважає фракція гру-5ого пилу((),05-0,01 мм), вміст якої в сумі (менше 0,001 мм) складає 70-80 %. Лриблизпо така ж сумарна кількість цих фракцій характерна і для важкосуг-линкових ґрунтів. Вміст інших фракцій майже не змінюється, за виключен­ням чорноземів Приазовської височини, в яких мало грубого пилу (18-22%), л- зате в 2-2,5 раза більше середнього пилу порівняно з іншими грунтами.

В глинистих різновидностях у складі механічних фракцій переважає мул 1,2-44,0%) і грубий пил (20,0-29,6%). Вміст середнього і дрібного пилу ко­ливається в межах відповідно 7,8-12,5 і 9,6-15,2%, а дрібного піску - 1,2-

По профілю гранулометричний склад чорноземів звичайних, як правило. иорідний. Проте чітко прослідковується закономірність дещо підвищеного змісту мулу в гумусових горизонтах.

Чорноземи звичайні характеризуються відносно добрими фізичними

ливостями. Наприклад, в гумусових горизонтах Н на глибині до 50 см

жьність складання коливається в межах 1,14-1,26 г/см³, а з глибиною збі-

ллтується до 1,38-1,40 г/см³. Щільність твердої фази у верхніх горизонтах

•гівнює 2,64-2,66 г/см³, а в нижніх - 2,68-2,70 г/см³. Загальна пористість і

ристість аерації при найменшій вологоємкості (НВ) у верхніх горизонтах

повідно дорівнює 52-57% і 23-27%, а в нижніх - 45-48% і 25-28%. По

гофілю грунту мало змінюються максимальна гігроскопічність (МГ) цих

втів (8,5-10,0%), вологість в'янення (ВВ) (11,2-13,3%) і найменша воло-

ікість (20,0-29,7%).

Чорноземи звичайні мають своєрідний валовий хімічний склад. В ґрун-: зому профілі вміст 8і0₂ коливається в межах 69-75%, г'е₂0з - 4,0-6,5, _>.? - 11,2-14,2, СаО- 1,6-2,7, М?0 - 1,5-3,0, К₂0 - 1,8-2.6%. Виключен­ої с середньоглинисті чорноземи Приазовської височини, в яких проявля­ли підвищений вміст оксидів алюмінію (14,6-16,0%). Сольові акумуляції в гноземах звичайних прослідковуються з глибини 4 м і нижче, а в неглибо-. - висе з 3 м.

Чорноземи звичайні характеризуються відносно добрими фізико-

•іічгшми властивостями. Так, у верхніх гумусових горизонтах вміст гумус)

.жадає в малогумусних грунтах 3,9-4,7 %. а в середньогумусних - 5,5-6,3%.

либиною вміст гумусу падає і в перехідному горизонті до материнської

роди може складати менш 1%.

Реакція ґрунтового розчину в чорноземах звичайних нейтральна, або —аболужна. Вона пов'язана з високим вмістом у вбирному комплексі катіо-■ Са^СЗ 1,3-48,4 меісв/100 г грунту-) і М§^ (4,7-8,8 мекв/ 100 г грунту)/

В складі гумусу явно переважають гумінові кислоти над фульвокслота-

Гак, якщо сума гумінових кислот (Сгк) у верхніх горизонтах коливається

вежах 33,2-42,7% від загального С, то сума фульвокислот - 16,7-19,7%.

При цьому співвідношення Сгк : Сфк знаходиться на рівні 2,1-2,6. З глиби­ною це співвідношення поступово зменшується і в нижній частині гумусово¹ го профілю становить 1,1-1,7.

В складі гумінових кислот переважає фракція 2 (ГК-2), яка зв'язана з кальцієм, а друге місце належить гуміновим кислотам, які міцно зв'язані з глинистими мінералами і півтораоксидами (1ТС-3).

Фракції фульвокислот представлені приблизно в однакових кількостях -на рівні від 2,5 до 11,2%.

В чорноземах звичайних великі запаси валового азоту - 0,20-0,31%. При цьому максимальна його кількість у середиьо гумусних видах, а мініма­льна - в малогумусних неглибоких. В еродованих чорноземах вміст валового азоту по відношенню до нееродованих зменшується на 8-50%).

Загальні запаси фосфору в чорноземах звичайних важко- і легкосуглин-кових в орному шарі становлять 0,12-0,16%, а донизу профілю його кількість знижується і в материнській породі дорівнюють 0,09-0,11%).

Мінеральні фосфати представлені в основному фосфатами кальцію, при чому у верхній частині профілю вони складають 50-70%, а в материнській породі - 65-85%. Решта фосфатів представлені фосфатами заліза і алюмінію. На долю нерозчинних фосфатів припадає у верхній частині профілю 25-40% валового фосфору, а в материнській породі - 38-50%.

Чорноземи звичайні збагачені на валові форми калію. Це обумовлює підвищений його вміст у дретупніи для рослий формі, що складає близько 1%> загального вмісту КгО.

Чорноземи південні

Чорноземи південні представлені трьома підтипами: модальними, міце­лярно-карбонатними і солонцюватими. В основному вони поширені на тери­торії Херсонської (828,2 тис. га), Запорізької (520,0 тис. га/), Одеської (500,9 тис. га), Дніпропетровської (300,9 тис. га) областей.

Як і чорноземи звичайні, сформувались вони під ковило-типчаковою ро­слинністю в основному на лесах і червоно-бурих глинах.

Характерною ознакою чорноземів південних є невелика товщина гори­зонтів, ироникиена фіксація гумусових речовин до 50-60 см. На глибині 60-80 см розвинутий ущільнений шар буруватого кольору з нагромадженням ву­глекислих солей кальцію і магнію у вигляді білих плям. Особливістю цих ґрунтів є також наявність гіпсу на глибині 2,5-4 м.

Генєтико-морфологічна будова профілю чорнозему південного наведена па рис.9.8.

* Товщина гумусового профілю в легкоглинистих і важкосуглинкових різновидностях модальних підтипів на лесах складає в середньому 64-68 см. міцелярно-карбонатного - в Кримському Степу на лесах - 61 см, на червоно-бурих глинах - 63 см, в Придунайській провінції на лесах - 70 см, а в солон­цевих чорноземах вона коливається в межах 53-65 см. У західних регіонах Південного Стену профіль цих грунтів глибше гумусований, ніж у східних

Товщина гумусованого шару збільшується і з полегшенням гранулометрич­ного складу. Наприклад, в середньосуглинкових різновидностях вона досягає 73-86 см, а в легкосуглинкових - мяніт.. а

гумусовий горизонт II - 0-35 см; до глибини 23 см орний , темно-сірий, пилувато-зернистий, ущільнений, прониза­ний коренями рослин, на глибині 23-25 см підорний, то­го ж кольору, зернистий, зрідка свіжий, кротовини, ходи червів, щільний, перехід поступовий;

гумусовий верхній перехідний горизонт Нрк -36-60 см; темно-сірий з коричневим відтінком, грудкувато-горіху-вато-зернистий, ущільнений, пористий, перехід поступо­вий;

нижній перехідний елабогумусований горизонт РЬк - 61-80 см; темно-буотй, зернисто-грудкуватий, ущільнений, трапляється білозіра, перехід поступовий;

Материнська порода Рк — 120 см і глибше - лес, палево-бурий, збагачений на білозірку.

Рис.9.8. Чорнозем південний

Серед чорноземів південних еродовані види складають 30,7%,. в т.ч. сла-

змиті займають 17,8%, еередньозмиті - 5,4, еильнозмиті — 1,5%, слабодеф-

аьовані - 4,6 і середньодефльоваяі - 1,4% площі сільськогосподарських

ІІДЬ.

Карбонати в чорноземах південних залягають в середньому з глибини на "равобережжі Дніпра - 60 см₅ Лівобережжі - 45, а в Придунайському і ;і мському Степу - 31 -3Зсм.

За гранулометричним складом серед чорноземів південних переважають жкосуглинкові та легкоглинисті ~ 86,1%, середньосуглинкові займають .4%, легкосуглинкові - 1,8, а супіщані - 1,7% площі грунтів сільсько-людарських угідь.

Б складі важкосуглинкових і легкоглинистих різновидностей мулиста і фубо пилувата фракції складають понад 70%. При цьому в грунтах Правобе-їжжя Дніпра, північній частині Придунайської провінції ці фракції знахо­дься приблизно в рівних співвідношеннях. Чорноземи Лівобережжя Диіп--. Кримського Степу, а також окремих ареалів північної частини побережного Степу містять мулу на 6-15% більше, ніж фракцій грубого влу.

В чорноземах південних, сформованих на червоно-бурих глинах, вміст мулу на 3-6% більший, а грубого пилу відповідно менше, ніж у грунтах, що сформувалися на лесах.

Всі підтипи чорноземів південних мають добру мікроструктуру. У скла­ді мікроагрегатів переважають фракції більше 0,01 мм - 78-90%. Мікростру­ктура характеризується високою міцністю, про що свідчить незначний вміст вільного мулу і фракції агрегатів менше 0,01 мм. І Іротс, їх кількість зростає в міру розвитку солонцевого процесу і вторинного оглеєння, що обумовлює збільшення ступеня дисперсності.

Структурний склад чорноземів південних визначається їх генетичною природою, гранулометричним складом, літологією ґрунтотворних порід, ха­рактером використання та інтенсивністю землеробського виливу на грунт.

НаЙбільїпу кількість агрономічно цінних агрегатів містять міцелярно-карбонатні підтипи, найменш}- - солонцюваті. Поганий структурний склад мають грунти на червоно-бурих глинах. В ньому переважають брилуваті аг­регати.

З полегшенням гранулометричного складу ґрунтів структурний стан ор­них шарів погіршується, зменшується кількість цінних агрегатів і зростає брилу ватість.

Зрошення погіршує структурний стан грунтів за рахунок збільшення брилуватих і зменшення агрономічно цінних агрегатів, особливо при розви­тку в грунтах вторинного солонцевого і глейового процесів.

Найменшу кількість водотривких агрегатів понад 0,25 мм містять чорно­земи південні Правобережжя Дніпра, дещо більше їх у грунтах Придунайсь-кого Степу і найбільше в суглинкових ґрунтах Лівобережного і Кримського Степу, незалежно від їх генетичної природи.

Загальні фізичні властивості чорноземів південних характеризуються такими показниками. Щільність складення у верхніх гумусових горизонтах Н і Нрк в легкосуглинкових фунтах, що сформувалися на лесах, складає 1,19 -1,30 г/см\ а в перехідному горизонті до материнської породи Ріне - 1,27-1,42 г/см³ та в материнській породі - лесі - 1,32-1,45 г/см³. Щільність твердої фа­зну верхніх гумусових горизонтах складає 2,63-2,71 г/см^?, в перехідному Рпк - 2,66-2,73 г/см*, а в материнській породі - 2,63-2,71 г/см³.

З щільністю складення і твердої фази грунту пов'язані й інші водно-фізичні властивості чорноземів південних. Гак, із збільшенням щільності складення і твердої фази загальна пористість зменшується із 54-55% до 46-51%, пористість аерації при НВ - із 27-29% до 24-29%, максимальна гігрос­копічність (МГ) - із 8,5-9,5% до 8,0-8,9%, вологість в'янення (ВВ) - із 11,4-12,7% до 10,7-11,9% і найменша вологоємність - із 25-27% до 21-23%.

Водні властивості чорноземів південних в основному визначаються гра­нулометричним складом. З останнім також пов'язано й вміст макро- і мікрое­лементів та валовий хімічний склад. Зокрема, у важкосуглинкових і легког-линистих різновидностях у ґрунтовому профілі переважає кремнезем (64-78%), причому найбільше його в фунтах 1 іравобережжя Дніпра і найменше -

в Кримському Стену. За вмістом півтораоксидів заліза і алюмінію в цих грун­тах проявляється протилежна залежність до кремнезему.

Найбільшим вмістом валового кальцію в ґрунтовому профілі характери­зуються чорноземи Кримської (3,1-9,4%) і Придунайської (3,7-4,3%) провін­цій, а грунти Правобережного Степу (1,8-6,3%) і Лівобережного Стену (1,6-1,8%) мало відрізняються між собою.

Незначна регіональна різниця по окремих підтипах чорноземів півден­них спостерігається по кількості магнію, натрію і калію. Дещо підвищений вміст калію в чорноземах південних Лівобережного Степу (2,4-3,1% і Крим­ського Степу (2,3—2,9%), в той час понижений в чорноземах південних (1,9— 2.0%) Придунайської провінції.

Чорноземи південні характеризуються в цілому добрими фізико-хімічними властивостями. У верхніх гумусових горизонтах вміст гумусу в малопмусних видах складає 3,7-3,9%, а в середньогумусних - понад 4,0%. Проте з глибиною він різко падає: у верхньому перехідному горизонті Нрк до 1,9-3,2%, а в нижньому Рпк - до 1,4-2,6%.

З увібраних катіонів переважає Са¹^ (20,9-33,5 мекв/100 г грунту) і М$' (4,0-6,9 мекв/100 г грунту), а №^ міститься лише 0,01-0,17 мекв 100 г грунту-Валового азоту найбільше є в міцелярно-карбонатних підтипах -0,18-0,19%, в чорноземах модальних і солонцевих його вміст знижується до 0,15-0,17%, а в еродованих ірунтах його ще менше на 12-20% ,ніж в нееро-дованих.

В зрошуваних чорноземах південних при вироніуванні багаторічних трав кількість азоту зростає на 8-17 % в порівнянні з вихідним вмістом.

Валового фосфору в чорноземах південних важкого гранулометричного складу міститься 0,12-0,13%, при чому максимальна, кількість його в чорно­земах Лівобережного Степу.

Найменша кількість рухомих фосфатів в чорноземах міцелярно-карбонатних (36-50 мг/кг грунту). Вміст їх зростає до середнього рівня в чор­ноземах модальних і солонцевих Правобережжя (71-76 мг/кг ґрунту), підви­щений вміст в ірунтах Лівобережжя (103-120 мг/кг ґрунту)- Такий розподіл рухомих фосфатів обумовлено валовим їх запасом і вмістом карбонатів каль-цію.

Чорноземи південні містять відносно багато обмінного калію - 160-210 мг/кг грунту. Винятком є чорноземи Придунайської провінції, де вміст К2() дорівнює 120-180 мг/кг грунту.

Поиск по сайту: