Буроземі ю-підзолисті, дериово-буроїемні та бурі гірські ґрунти

182. Буроземно-підзолисті, дерново-буроземно-підзолисті неоглеєні й глеюваті незмиті та слабозмиті ґрунти.

183.Буроземно-підзолисті, дерново-буроземно-підзолисті, бурі гірсько-лісові опідзолені глейові й поверхнево оглеєні незмиті й слабозмиті ґрунти.

184. Буроземно-підзолисті, дерново-буроземно-підзолитсі середню зми-:і та сильнозмиті ґрунти.

185. Дерново-буроземні й лучно-буроземні грунти на алювіальних і де­лювіальних відкладах.

186. Дерново-буроземні й лучно-буроземні глейові ґрунти на алювіаль­них і делювіальних відкладах.

187. Дерново-буроземні й лучно-буроземні неглибокі ґрунти, підстелені рівняками.

188. Дерново-буроземні та дернові елаборозвинені ріняково-щебенюваті фунти.

189. Бурі-гірсько-лісові. гірсько-лучні й дерново-буроземні щебенюва­ті ґрунти полонинського поясу (вище 1100 м над рівнем моря).

190. Бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі й середньо- гли­бокі щебенюваті грунти помірно холодного поясу (від 800 до 1100м над рі­внем моря).

191. Бурі гірсько-лісові й дерново-буроземні глибокі та середньоглибокі щебенюваті ґрунти прохолодного поясу (від 500 до 800 м над рівнем моря).

192. Бурі гірсько-лісові й дерново-буроземні глибокі та середньоглиблкі щебенюваті ґрунти помірного поясу (від 250 до 500 м над рівнем моря).

193. Бурі гірськл-лісові й дерново-буроземні глибокі щебенюваті ґрунти теплого поясу (до 250 м над рівнем моря).

194. Бурі гірсько-лісові й дерновл-буроземні глибокі та середньоглибокі щебенюваті слабозмиті грунти помірно холодного поясу (800-1100 м над рі­внем моря).

195. Бурі гірсько-лісові й дерново-буроземні глибокі та серсдпьоглиблокі щебенюваті слабозмиті грунти прохолодного поясу (від 500 до 800 м над рі­внем моря).

196. Бурі гірсько-дісові й дерново-буроземні глибокі та середньоглибокі
щебенюваті слабозмиті грунти помірного поясу (від 250 до 500 м над рівнем
моря).

197. Бурі гірсько-лісові й дерново-буроземні глибокі та середньо-глибокі щебенюваті слабозмиті грунти теплого поясу (до 250м над рівнем моря).

198. Бурі гірсько-лісові й дерново-буроземні неглибокі щебенюваті та кам'янисті грунти.

199. Бурі гірсько-лісові й дерново-буроземні щебенюваті та кам'янисті
середньо- і сильнозмиті грунти.

200. Бурі гірські остеповілі щебенюваті фунти на карбонатних породах.

201. Бурі гірські остеповілі щебенюваті грунти на безкарбонатних поро­дах.

202. Бурі гірські остеповілі щебенюваті середньо- і сильнозмиті грунти.

Крнчневі грунти і передгірні чорноземи

203. Коричневі щебенюваті грунти Південного узбережжя Криму з гли­биною залягання щільної породи 50-100 см.

204. Коричневі щебенюваті грунти Південного узбережжя Криму з гли­биною залягання щільної породи понад 100 см.

205.Коричневі щебенюваті грунти та передгірні чорноземи Західного і Східного Передгір'я Криму.

206. Передгірні чорноземи слабозмиті подекуди щебенюваті.

207. Передгірні чорноземи середньо- і сильнозмиті. переважно щебенюваті.

Намиті ґрунти

208.1 Іамиті опідзолені та дерново-підзолисті неоглеєні й глеюваті грунти.

209. Намиті лучні фунти.

Техногенні Грунти

Літоземи глиноморфні, Літоземи гетерогенні Літогідроземи Техноземи Хемоземи

Виходи порід і розмиті Грунти

215. Розмиті грунти і виходи пухких (піщаній лесовидні) порід.

216. Розмиті ґрунти та виходи дочетвертинних глин.

217. Розмиті фунти й виходи елювію щільних карбонатних порід.

218. Розмиті грунти й виходи елювію магматичних та метаморфіч­них порід і пісковиків.

219. Сучасні руслові (алювіальні) відклади.

220. Комплекси деформованих ґрунтів на ділянках активних зсувів.

221. Комплекси деформованих ґрунтів на ділянках пасивних зсувів.

Примітка: до шифру агровироьничихгруп грунтів додають літери, які позначають певний гранулометричний склад і скелетність:

а - піщані; 6 глинисто-ніщані; в - супіщані: г) легкосуглинковаі: /і середньосуг-линклові; с — важкосуглинклові; л — легкоглинисті; є — середньо-і важкої лшинисті; ж- середньощебенювагі: з- си.іьпощебенюваті; іс кам'янисті.

Питання для самоперевірки

/. Що розуміють під агровиробничим групуванням грунтів?:

2. Які існують види агровиробничого групування грунтів на масштабом дослідження ?:

3. У чому суть загальнодержавного агровиробничого групування грунтів?;

4. З якою метою проводиться агровиробпиче групування грунтів?;

5. У чому суть агровиробничого групування грунтів?;

6. Яке основне завдання агровиробничого групування грунтів?;

7. Яких основних принципів необхідно дотримуватись при об 'єднаннні грунтів у агрогрупи?;

8. У чому суть контурно-меліоративної протиерозійної організації те­риторії і як вона враховується при агровиробничому групуванні грун­тів'?;

9. Які критерії враховуються при об'єднанні грунтів в одну агровиробни-чу групу?;

10.Яка послідовність проведення агровиробничого групування грунтів?;

3.3.3. Бонітування ґрунтів

3.3.3.1. Поняття про бонітування ґрунтів і його завдання

Бонітування ґрунтів (від дат.Ьопіїаз - доброякісність) - де порівняльна оцінка грунтів -за їх продуктивністю, виражена в балах.

Завдання бонітування - дати порівняльно-кількісну оцінку грунтів, рів­ня їх родючості, тобто показати, наскільки один ґрунт кращий за інший і придатний для вирощування певних сільськогосподарських культур неза­лежно від будь-яких вартісних категорій. Без бонітування грунтів неможли­во правильно вирішити багато виробничих питань: впровадження у госпо­дарствах науково обгрунтованих заходів підвищення родючості грунтів, раціонального використання орних та вибір для освоєння нових земель, впровадження сівозмін і раціональне розміщення сільськогосподарського виробництва, прогнозування врожаїв сільськогосподарських культур, визна­чення оптимальної структури посівних площ, і перспектив спеціалізації гос­подарства, планування заготівель сільськогосподарських продуктів, оплата праці та аналіз ефективності виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств.

3.3.3.2. Принципи і методика бонітування ґрунтів

За показник якості (родючості) ґрунту прийнято вважати бонітет, вира­жений в балах. Цс інтегральна величина різних властивостей і ознак грунту та кліматичних умов , які знаходяться в тісному кореляційному зв'язку з урожайністю сільськогосподарських культур.

При бонітуванні використовується два види критеріїв: основні (типові) і модифікаційні. До основних належать критерії, які безпосередньо харак­теризують здатність ґрунту задовольняти потреби рослин у воді та елемен­тах живлення. До модифікаційних критеріїв належать специфічні властиво­сті ґрунту, що зумовлюють ту чи іншу можливість рослин використати елементи живлення і вимогу для утворення врожаю. Так, грунт може міс­тити достатню кількість поживних елементів і води, але вміст в ньому ток­сичних солей або обмінного натрію, надмірна кислотність або лужність, здатність ґрунту до запливання, утворення кірки, брил тощо, можуть різко знизити його продуктивність.

Таким чином, бал, який визначений за допомогою основних критеріїв, може коригуватися модифікаційними критеріями і введенням поправок (коефіцієнтів) на кислотність, засолення, солонцюватість, оглеєння, щіль­ність І ТЛІ.

У 1993 році в Україні було вперше проведено суцільне бонітування грунтів сільськогосподарських угідь за "Методикою бонітування грунтів України", що була розроблена вченими Інституту землеустрою, Інституту ґрунтознавства і агрохімії їм.. О.Н.Соколовського та Національного аграрно-

го університет)⁷ . Методика передбачає загальне і окреме бонітування ґруї тій. Особливістю методики є тс, що загальне і окреме бонітування грунті проводиться за єдиною системою, побудованою на подібних принципах, ал з обов'язковим урахуванням місцевих і регіональних особливостей грунтів т природних умов вирощування сільськогосподарських культур.

Згідно з методикою, показники бонітету грунтів відображають порівпя льну оцінку їх якості, що визначається за об'єктивними ознаками та власти зостями і корелюють з урожаєм сільськогосподарських культур.

Бонітет кожного типу ґрунту за його властивостями визначають за фо ;\ лою

бг=—хіоо (З.і

іе НГ - бонітет грунту, балів; ЗФ - фактичне значення певної ознаки (запас гумусу, товщина гумусового горизонт)', вміст азоту, фосфору і калію тощо) ЗА/ — максимальне і оптимальне значення даної ознаки, яке відповідає Йогс змісту в грунті, який прийнятий за 100 балів.

Таким еталоном для грунтів західної України є чорнозем типовий важко-суглинковий, який поширений у Тернопільській області.

Проте, практика показує, що така методика недостатньо об'єктивна.

Тому за розрахункові 100 балів приймають еталонний фунт для кожної культури в межах природно-сільськогосподарського району (ПСР), де існує екологічний оптимум для вирощування даної сільськогосподарської культу­ри. За таким принципом в Україні виділено 197 природно-господарських ра­йонів, що відрізняються агрохімічними, геоморфологічними і морфологічни­ми показниками ґрунту.

Роботи з бонітування грунтів складаються з декількох станів і прово­дяться в такій послідовності.

Складання списку виробничих хруп грунтів.

3. Агроекологічне обгрунтування розміщення культур (збір і системати-
:лція даних про агробіологічні вимоги сільськогосподарських культур до

унтово-кліматичних умов зони вирощування).

4. Збір та аналіз даних про властивості грунтів.

5. Вибір еталонних грунтів за природио-сільськогосподарськими райо­
ні і зонами вирощування культури.

6. Розробка шкал бонітування грунтів за природно-
.-іьськогосподарськими районами.

7. 1 Іідготовка документацій про результати з бонітування.

При загальному бонітуванні ґрунтів для розрахунку шкал бонітетів використовують такі основні показники:

а) валові запаси гумусу в метровому шарі ірунту, т/га;

б) максимально можливі запаси продуктивної вологи в метровому шарі
ірунту, мм;

в) вміст рухомих форм фосфору і обмінного калію в орному ( 0-30 см) шарі ґрунту, мг/кг.

Наприклад, валові запаси гумусу в метровому шарі грунту вираховують за формулою:

де 51 - валові запаси гумусу в метровому шарі грунту, т/га;

ВГ — середній вміст гумусу в метровому шарі грунту, %; ТЦС - щіль­ність складення грунту, г/см³.

Максимально можливі запаси продуктивної зологи в метровому шарі груп IV вираховують за формулою:

де '.НІВ - запаси продуктивної вологи в метровому шарі грунту, т/га; 1Ш- польова вологість грунту, %;

ЩС - щільність складення грунту, г/см³.

Запаси рухомих форм поживних елементів (фосфору і калію) в орному шарі (0-30 см) вираховують за формулою:

де ніг, - запаси поживного елементу в орному шарі фунту, кг/га, ші -вміст поживного елементу в фунту, мг/кг ;

77'-товщина орного шару грунту, м;

ЩС - щільність складення фунту, г/см

Для врахування виливу на родючість ґрунту таких його властивостей як кислотність, оглеєння, засолення, солонцюватості та ін. до балів бонітеті в вводять поправочні (бонітетні) коефіцієнти.

При окремому бонітуванні використовують такі основні показники:

а) вміст гумусу в орному шарі та в нижніх горизонтах,%;

б) потужність гумусового профілю, см;

в) вміст фізичної глини (часток фунту менше 0,01 мм),%.

Інші показники властивостей фунтів використовують як поправочні ко­ефіцієнти до основних балів бонітету. До них належать:

а) індекс фізичного стану;

б) ступінь засолення;

в) ступінь кислотності (по рІІ сольовому)-

г) ступінь скелетності;

і) оглеєння (глибина і ступінь),

д) ступінь змитості (еродованості);

є) вміст рухомих форм поживних елементів (фосфору і кпалію) При зборі даних про властивості фунтів під багаторічними насадження­ми треба також фіксувати глибину підстилання ґрунтотворних порід щіль­ними породами або пісками. Для прикладу в нижче приведених таблицях подані відповідні поправочні бонітетні коефіцієнти.

В разі прийняття за бонітетну оцінку кислотність грунту еталоном вважа­ють грунт з нейтральною реаіодією (р# =7,0). Тоді бонітет буде дорівнювати: - для слабокислих і кислих грунтів:

- для слаболужних і лужних ґрунтів :

дерНі - фактична кислотність чи лужність грунту.

Вали бонітету за вмістом фізичної глини визначають, виходячи з еталону, ідо 100 балів становить ґрунт з 45% фізичної глини, тобто важкосуглинковий грунт. Дані про властивості ґрунтів збирають окремо по вгіддях, природно-господарських районах, агровиробничих групах грунтів. При збиранні первинної інформації про природні властивості грунтів використовують такі матеріали:

а) списки господарств, що входять у природно-господарський район;

б) списки видів ґрунтів і їх агровирбничих груп, виділених на великомасш­
табних картах;

в) дані про морфологію, водно-фізичні і фізико-хімічні властивості грунтів
господарства.

Шкали окремого бонітування орних земель розробляють у такій послідов­ності:

1. Визначають перелік культур, відносно яких розраховано бали бонітетів грунтів окремого природно-господарського району.

2. Встановлюють бонітети грунтів зіідно з окремими їх властивостями, від яких найбільш залежить урожайність сільськогосподарських культур.

3.Визначають рівень впливу окремих показників якості фунту' (або боніте­ту) на урожайність культур.

4. Розраховують загальні бали бонітету грунтів відносно наявних культур
по'всіх видах агровиробничих груп грунтів природно - господарського район}⁷.

5. Розробляють шкали бонітетів ґрунтів по зоні вирощуваної культури.
При бонітуванні грунтів особистих і фермерських господарств урахову­
ють поправочний коефіцієнт окультуреності земельної ділянки.

Оскільки в багатьох випадках на одному полі може бути декілька типів гру­нтів, то виникає потреба у встановленні гак званогосередньозваженого бонітету грунту для кожного поля. Його можна розрахувати за такою формулою:

де ь_£3- середньозважений оонтгет футу поля, оалів; Ь_ь Ь^Ьз, ...Ьп - оош-тет ґрунт;/ окремих ділянок поля, балів; Пі, 1Ь, 1 Із.. .11п - площа ділянок відпові­дного бонітету ґрунту, га; ПІЛ. - загальна площа поля, га; ЮГ -кільїсість типів фунтів на полі, штук.

3.3.3.3. Бонітети ґрунтів України

На основі повної характеристики фунтового покриву, клімату і технологіч­них властивостей елементарного господарського виділу визначають групу і клас придатності його земель . Ця робота виконується коригуванням середньозваже­ного бонітету елементарного виділу через відповідні поправочні коефіцієнти на технологічні властивості земельної ділянки (рельєф, крутизна і напрям схилу, ро­зчленованість, кам'янистість, наявність пнів, розмір і конфігурація полів та ін.).

Для орієнтації нижче приведена картограма (рис. 3.22 ), а в таблицях (3.13, 3.14, 3.115 ) подані бонітети фунтів для окремих зон України.

Як видно з таблиці 3.13 у Західному і Правобережному Поліссі дерново-підзолисті глеюваті глинисто-піщані та піщані фунти опідзолені характеризу­ються вищими балами, ніж їх неоглеєні аналоги, а в лівобережному Поліссі на­впаки. Мабуть, це пов'язано з тим, що в гранулометричному складі фунтів пер­ших двох провінцій переважають середньозернисті фракції піску, а в фунтах Лівобережного Полісся -дрібнозернисті й тому вони різняться фільтрувальною здатністю та водним режимом. Розвиток оглеєння призводить до суттєвого зни­ження продуктивності супіщаних і суглинкових ґрунтів.

Показники оцінювальних плакориих фунтів Полісся з поліпшенням приро­дних їх якостей збільшується від дерново-підзолистих до сірих лісових і темно-сірих опідзолених, що свідчить про тісний зв'язок між їх продуктивністю і при­родними якостями.

За даними часткового бонітування, орні землі Полісся найбільш придатні хтя картоплі, озимого жита і льону. Проте, бувають випадки, що на фунтах з однаковим бонітетом урожайність виявляється нижчою від розрахункової. До­слідженнями ж доведено, що причиною цього для картоплі може бути недос­коналість 'технології вирощування, боротьби з хворобами і шкідниками , иезба-лансованість добрив (на 1 /3-1/4) за калієм, а для льону -зменшення площі під багаторічними травами як найкращого попередника.

Існує думка, що завдяки проведеним у великих масштабах гідротехнічних і хімічних меліорацій , а також застосування органічних і мінеральних добрив поліська зона за валовою продукцією землеробства з 1 га і кругообігом пожив­них речовин може перевищити степову зову.'. Однак недоліки в проведенні ме­ліорації, різке зменшення органічних і мінеральних добрив в останні роки при­вело до зниження продуктивності поліських земель.

Порівняно з поліською зоною вищою продуктивністю характеризуються грунти Лісостепу України, про що свідчать дані таблиці 3.14

Як видно табл.3.14 у Західному Лісостепу бонітетом (90-100 балів)

рактеризуються чорноземи глибокі нееродовані і важкосуглинкові та

глинисті при вирощуванні на них озимої пшениці, цукрових буряків і ярого

нменю, а в Правобережному Лісостепу — чорноземи опідзолені важкосуг-

нкові при вирощуванні на них зернових, кукурудзи і соняшника.

У цій зоні спостерігається чітка залежність бонітеті в від еродовано-і грунтів: із збільшенням еродованості якісні показники ґрунту знижують­ся. В межах типу грунтів продуктивність суттєво залежить від їх грануло­метричного складу. Зокрема. бали загального бонітування легко-суглинкових грунтів нижчі, ніж середпьосуглинкових, а останніх нижчі, ніж важкосутлинкових.

Озима пшениця добре реагує на генетичні особливості грунтів у За­хідному Лісостепу (варіація бонітстів 11 балів) і в 2-4 рази слабше в Пра­вобережному і Лівобережному.

Якщо в Західному Лісостепу продуктивність грунту практично не за­лежить від гранулометричного складу, то в Правобережному і Лівобереж­ну різниця в бонітетах становить 6-Ю балів на легко - і середиьосугли-швих пі зновидностях.

Аналогічна реакція на тин грунту проявляється в ярого ячменю. Ви­являються суттєва (8-12 балів) різниця в бонітетах між сірими лісовими і темно-сірими опідзоленими у Західній провінції Лісостепу. В Правобереж­ній провінції вона менша , а в Лівобережній становить 9-15 балів.

В усіх лісостепових провінціях при переході від легко - до середньо-суглинкових грунтів оцінка їх за придатністю для ячменю збільшується на 6 балів, а від середню-1 важкосуглинкових і глинистих - на 3 бали.

Кукурудза в Лісостепу реагує на генетичні особливості грунтів так само, як і ярий ячмінь. Різниця в бонітегах сірих лісових і темно-сірих опідзолених грунтів і опідзолених чорноземів у Західній провінції стано­вить 15 балів, а в Лівобережній -до 2 балів. Реакція кукурудзи на зміну гра­нулометричного складу чорноземних грунтів суттєва у Західному і Право­бережному Лісостепу і дуже незначна в Лівобережній провінції.

Цукрові буряки добре реагують на тип грушу у Західному Лісостепу і дуже слабо (при різниці 1-3 бали) - у Правобережному та Лівобережному . У міру важчання гранулометричного складу на один ступінь, його придат­ність під цукрові буряки підвищується па 2-6 балів.

Придатність грунтів Західного Лісостепу для вирощування картоплі зростає від легко—до середньосуглиикових, а також від сірих лісових грунтів до чорноземів опідзолених. Чорноземи типові важкосуглинкові під цю куль­туру менш придатні.

У степовій зоні основою для оцінки продуктивності орних земель вважається досягнутий рівень урожайності сільськогосподарських культур і питома вага посівів технічних культур (цукрових буряків, соняшника та ін.).

Таблиця 3.15 Боиітстн основних тинів ґрунтів Степу України

(за В.П. Кузьмичовим, 1982)___________________

Як видно з табл. 3.15, найвищими бонітетами для цукрових буряків (по-іад 60 балів), кукурудзи (понад 70 балів) і соняшника (понад 90 балів) у зоні "тепу хараісгеризуються чорноземи звичайні та типові нееродовані і луч-ю—чорноземні солонцюваті. Проте, і по цих ґрунтах є різниця залежиш від провінції. Наприклад, якщо в Правобережному Стену чорноземи звичайні, тшові важкосуглинкові та глинисті для групи зернових оцінюються у 87 >алів, ярого ячменю 73, кукурудзи - 78, цукрових буряків -62 і соняшника -Н, то в Лівобережному Степу відповідно 72, 68, 56, 63 і 97 балів.

Приблизно така ж закономірність спостерігається і по інших типах рунтів Правобережного і Лівобережного Степу.

3.3.3.4. Використання матеріалів бонітування грунтів

Бонітування грунтів у системі земельною кадастру є важливою основою іаціонального і високопродуктивного використання земельних ресурсів сраїни, підвищення родючості ґрунтів і врожайності сільськогосподарських сультур.

Показники бонітування ґрунтів забезпечують планові органи і еільсько-осподарські підприємства необхідною інформацією про землю як основний іасіб виробництва в сільському господарстві. Ці дані потрібні для науково Уґрунтованого вирішення плати за землю, планування , організації розмі-цення і спеціалізації сільського господарства, оцінки результатів виробни-юї діяльності сільськогосподарських підприємств, удосконалення системи осподарсько-договірішх відносин, державних і ринкових цін на сільського-

сподарську продукцію, матеріально-технічного постачання, оподаткування, кредитування тощо.

Бонітування ґрунтів, що грунтується на врахуванні чинників життя ро­слин, є природно науковою основою для програмування врожаїв сільсько­господарських культур і розрахунку ефективності використання земельних ресурсів, а також агрохімічних і метеорологічних умов на рівні області, ра­йону, господарства, поля. Так, наприклад, середньозважений бонітет грунтів використовують при розподілі паїв, використанні мінеральних добрив тощо.

При плануванні врожаю обов'язково потрібно мати дані про бонітет грунту. Визначення рівня використання виробничих ресурсів господарства неможливе без використання такого показника як ресурсний (плановий) урожай. При його визначенні використовують бонітет ґрунтів у балах.

Матеріали бонітування ґрунтів і економічної оцінки земель є науковою основою для вдосконалення організації території та обгрунтування проектів внутрішньогосподарського землеустрою сільськогосподарських підприємств.

Певне значення мають показники бонітету грунтів при технічному но­рмуванні польових механізованих робіт і диференціації в господарствах змінного виробітку агрегатів, для правильного набору машин і знарядь з урахуванням якостей ґрунтів, при плануванні економічних показників.

Важливе значення мас бонітування грунтів і для охорони ґрунтового покриву від ерозії, заболочування, вторинного засолення, забруднення ґрун­тів внаслідок розвитку промисловості та транспорту тощо

Питання для самоперевірки

1. ІЦо розуміють під бонітуванням грунтів?

2. Яке основне завдання бонітування ґрунтів?

3. Які існують критерії при бонітуванні ґрунтів?

4. В чому суть основних (типових) і морфологічних критеріїв бонітування грунтів?

5. Як визначають ба:і бонітету грунту?

6. Яка існує послідовність проведення бонітування ґрунтів?

7. Які показники враховують при загальному бонітуванні грунтів?

8. Як визначають запаси гумусу в ґрунті?

9. Як визначають запаси продуктивної вологи у ґрунті?

10.Як визначають запаси рухомих форм поживних елементів у ґрунті? 11.Які показники використовують при окремому бонітуванні ґрунтів? 12.Які показники використовують при бонітуванні ґрунтів як бонітетні

коефіцієнти ? 13.Які існують бонітетні коефіцієнти залежно від вмісту гумусу в грунті? 14.Які існують бонітетні коефіцієнти залежно від гранулометричного

складу ґрунту? 15. Які існують бонітетні коефіцієнти залежно від товщини гумусового про-

філю?

16. Які. існують бонітетні коефіцієнти залежно від ступеня змитості ґрунту?

17. Як встановлюється бонітет грунту залежно від реакції ґрунтового розчину?

18. В якій послідовності розробляють шкали окремого бонітування орних зе­мель?

19.Як визначають середньозважений бонітет грунту?

20. Охарактеризуйте боні те ти основних типів грунтів Українського По­лісся і Карпат.

21. Охарактеризуйте бонітети основних типів грунтів Лісостепу України.

22. Охарактеризуйте бонітети основних типів грунтів Степу України.

23. В яких сферах використовуються матеріали бонітування грунтів?

3.3.4. Виготовлення і оформлення ґрунтових карт

При виготовленні та оформленні ґрунтової карти послідовно викону­ються такі елементи робіт:

- виготовлення і оформлення авторського польового оригіналу, ґрун­
тової карти;

- ілюмінування видавничого оригіналу ґрунтової карти;
• розмноження та ілюмінування літовідбитків карти.

Авторським оригіналом служить виконана па фотопланшеті або інших матеріалах польова ґрунтова карта з нанесеними доповненнями і змінами, зробленими на підставі лабораторних аналізів грунтів і ув'язкою ґрунтових контурів, (рис. 3.23).

1 Іеред оформленням авторського оригіналу карти опрацьовуються дані лабораторних аналізів і уточнюються на їх основі показники, які виливають на назву фунту, такі як ступінь гумусованості, гранулометричний склад, за­солення, солонцюватість і т.п.

В результаті опрацювання лабораторних даних і польових матеріалів складається кінцевий номенклатурний список ґрунтів господарства (ділянки) і легенда до ґрунтових карт.

У номенклатурному списку ґрунти повинні розміщуватись у такому по­рядку:

а) автоморфні грунти у послідовності, яка відповідає зміні ґрунтів у
напрямі з півночі на південь (у зональному аспекті). Наприклад, в

Лісостепу - від ясно-сірих лісових ґрунтів до чорноземів типових глибоких середньогумусних, Еродовані грунти (у порядку зростання ступеня еродованості) розміщують безпосередньо після повнопрофільних фунтів відповідного підтипу.

б) напівгідроморфні та гігроморфні грунти - у послідовності, що
визначається збільшенням гідроморфності. Наприклад, від лучно-
чорноземних до болотних і торфових;

в) солонці, солончаки, солоді;

г) гірські ґрунти.

Умовні позначення: 1—темно-сірий опідзолений середньосуглинковий ґрунт на ле-сі; 2 темно-сірий опідзолений слабозмитий середньосуглинковий грунт на лесі; 3 - тем­но-сірий опідзолений сильнозмитий важкосуілинковий грунт на червоно-бурих глинах; 4 чорнозем опідзолений серсдньо суглинковий на лесі: 5 - чорнозем опідзолений слабо-змитий середньосуглинковий на лесі; 6 - чорнозем опідзолений сильнозмитий важкосуг-линковий на червоно бурих глинах; 7 чорнозем глибокий середньосуглинкозий на лесі; 8 — чорнозем слабозмитий середньосуглинковий на лесі; 9 — чорнозем слабосолонцюваїий середньосуглинковий пилуватий на лесовидпому прісноводному суглинку: 10 - чорно­зем слабосолонщоваїий середньосуглинковий пилуватий слабозмитий па лесовидному суглинку : 11 чорнозем середньосолонщоватий середньосуглинковий пилуватий на прі­сноводному лесовидному суглинку;в комплексі з корковими солонцями (до 10%); 12 -чорнозем сильиосолонцюватий середньосуглинковий пилуватий на лесовидному засо­леному суглинку в комплексі з корковими солонцями (10-20%); 13 - чорнозем лучний наносний солонцюватий і солончакуватий на балкових наносах (делювії); 14 лучний солонцюватий слабосолончакуваїий середньосуглинковий ґрунт на заплавних наносах (алювії); 15 лучно-болотний солонцюватий.солончаковий важкосуглинковий ґрунт на заплавних наносах (елювії); 16 -солонці коркові слабосолончакові важкосуглинкові ; 17 - солодь легкосуглинкова пилувата.

Кожному підтипу ґрунтів у номенклатурному списку повинен передувати відповідний підзаголовок . наприклад, „чорнозем звичайний „ або „лучно-чорноземні ґрунти" і т.п.

У номенклатурному списку ґрунтів повинні бути відображені усі різновидності грунтів за гранулометричним складом, а також ґрунтотворні та підстилаючі породи (з вказівкою інтервалів глибини залягання). За грануло­метричним складом виділяють різновидності від легких до важких.

У легенді до ґрунтової карти номенклатурний список зображається з' вигляді таблиці, де в пертій графі показується шифр, розфарбування ґрунтів і комплексів, а також позначення гранулометричної о складу ґрунту і порід, у другій - назва фунтів, у третій - назви іранулометричиого складу, у четвертій - назви ґрунтотворних і підстилаючих порід, у п'ятій - плоті грунтів (після їх вирахування).

Авторський оригінал ґрунтової карти попланшетно (по листках) підписується виконавцем і керівником робіт, а також передається у відповідні підрозділи для виготовлення видавничого оригіналу.

Спосіб виготовлення авторського оригіналу з&тежить від характеру кар-гооснови, що використовується при проведенні польових робіт.

При роботі на фотопланах границі ґрунтових виділів і авторського оригіналу переносяться з метою виключення копіювання ситуації на штри-ховку копію плану землекористування на лавсані, виготовлену при опрацюванні матеріалів зальотів.

Видавничий оригінал повинен мати таке ґрунтове навантаження:

а) контури фунтів;

б) шифри грунтів (у кожному контурі);

в) позначення гранулометричного складу грунтів і ґрунтотворних і
.: істилкових порід;

г) додаткові позначення ступеня сродованості, оглеєння, засолення
грунтів (допускається нанесення цих позначень не по всьому контурі, а
тільки біля шифру грунту);

д) розрізи (їх номера), в яких проведені аналізи фунтів ( у т.ч. і розрізи з
тоброякіоними аналізами обстежень минулих років) ; розрізи показуються
кружком діаметром 3 мм, номера розрізів (шифром, який відрізняється від
ншфру ґрунтових шифрів). Усі додаткові елементи оформлення ґрунтової
карти - легенда, картуш, штамп викреслюється на вільних місцях оригіналу

5о розміщуються на окремих листах.

Виготовлений видавничий оригінал ґрунтової карти розмножується на овідбитках тиражем 8-Ю примірників. Два примірники літовідбитків рунтової карти ілюмінуються. Ілюмінація контурів проводиться відповідно ;з забарвленням ґрунтів, яка прийнята для фунтової карти України.

Питання для самоперевірки

2 .Які елементи робіт виконуються при виготовленні та оформ­ленні ґрунтових карт?

3 Що таке авторський оригінал ґрунтової карти і на якій підставі він розробляється?

4 Що представляє собою номенклатурний список ґрунтів і як він розролбляєт ься ?

5 Які умови розміщення ґрунтів у номенклатурному списку?

3.3.5.Складання і оформлення ґрунтових картограм

І Іайбільш поширеними картограмами, які доповнють ґрунтову карту є: картограма агровиробничого групування грунтів, картограма кислотності

ґрунтів, картограма насичення фунтів увібраними основами, картограма вмі­сту в грунтах гумусу, картограма забезпечення грунтів рухомими формами поживних речовин та ін

Картограма агровиробничого групування грунтів виступає: як основна форма агрономічної інтерпретації і узагальнення матеріалів великомасштаб­них ґрунтових обстежень.

Агровиробниче ірупування грунтів побудоване з одного боку, виходячи із спільності можливого використання різних грунтів у складі тих чи інших сівозмін й угідь, спільності прийомів щодо підвищення родючості грунтів, а з другого боку — виходячи із необхідності розглядати агровиробшгчу групу грунтів як вихідну одиницю (об'єкт) при землеоціночних роботах і при обліку земель.

Основними критеріями, за якими ґрунти об'єднуються в агрогрупи є:

а) належність ґрунтів до однієї ґрунтово-кліматичної зони і підзони чи
до вихідних між собою суміжних нідзонах однієї або декількох зон;

б) генетична близькість ґрунтів, яка виражається у сиівиадінні будови
профілю, у схожості порід, а також водно-фізичних, хімічних і фізико-
хімічних властивостей;

в) однорідність ґрунтових контурів або наявність і ступінь
неоднорідності (плямистість), комплексності, поєднань) ґрунтів;

г) ступінь прояву від'ємних ознак (засолення, еродованість, перезволо-
ження і т.п.), які визначають необхідність проведення відповідних заходів;

д) близький рівень родючості ґрунтів.

Назва агровиробничої групи грунтів складається із показників генетичної належності ґрунтів, варіанту гранулометричного складу і показ­ника місця розповсюдження за рельєфом.. Нумерація груп відповідно з цим складається із трьох шифрів: порядкового номера агрогрупи, індексу, який показує гранулометричний склад, і шифру умов залягання. Наприклад, тем­но-сірі ошдзолені та реградовані ґрунти і чорноземи опідзолені та реградовапі слабозмиті легкосуглинкові на схилах крутизною 5-7° познача­ються шифром „49гх". Або лучно-чорпоземні середньосу шинкові ґрунти і їх слабосолонцюваті різновидності в комплексі із солонцями (10—30%) терасо­вих рівнин з частими западинами позначаються шифром „124 д".

Авторський оригінал картограми агровиробничих груп ґрунтів складається на літокоиії ґрунтової карти господарства, на яку з кальки кру­тизни схилів штриховим пунктиром переносяться контури, які відповідають умовам залягання (геоморфологічним формам з урахуванням крутизни схилів).

Грунтові різновидності, що входять до складу агровиробничих іруи, об'єднуються загальним контуром, який розділяється на підгрупи контурами

умов залягання. При цьому контур груп викреслюється суцільною лінією, потовщеною у порівнянні з іраницями іруигових контурів. 1 'раниш підгруп показують штриховим пунктиром тієї ж товщини, що й границі агрогруп. В одержаних контурах проставляють повні шифри агровиробничих груп грунтів.

Допустимі різні способи ілюмінації картограм. Наприклад, у випадку розчленованого рельєфу доцільно ілюмінувати одним кольором однакові умови залягання груп (підгруп). Це дозволяє більш чітко відобразити крутиз­ну схилів. При такому варіанті для кращого читання треба підняти границі агрогруп кольоровою тушшю (контрастним кольором, який співпадає із за­барвленням груп (підгруп) грунтів.

У випадку спокійного рельєфу і незначного розповсюдження еродова­них грунтів ілюмінуються агрогрупи (кольорами, прийнятими для забарвлен­ня грунтів, які переважають у складі кожної агровиробничої групи. Схили різної крутизни (тобто підгрупи) показуються штрихами, при чому ухили (0-1 °), які переважають, залишаються без штриховки.

Інші умовні знаки (картуш, штампи легенда) бувають подібними до та­ких, що використовуються при оформленні фунтових карт.

Усі інші картограми розробляються на підставі агрохімічних аналіз зразків грунту..

Картограму кислотності грунтів складають для грунтів Українського Полісся і Карпат, кислотність яких знаходиться в межах від слабокислої до сильнокислої. Оскільки ця картограма передбачає визначення погреби у вапнуванні, її ,як правило, складають для орних земель. Основним критерієм для скаладання такої карти є величина рІ-І сольової витяжки, або гідролітична кислотність, а також сума увібраних основ і ступінь насичення основами, які подаггі нижче (табл. 3.16, 3.17, рис. 3.24).

Таблиця 3.16. Шкала групування Грунтів 5а ступенем кислотності

Картограма гумусного стану ґрунтів базується на показниках вмісту гумусу, визначеного за методом Тюріна (табл. 3.20).

Відносно гумусового стану може бути декілька варіантів картограм, а са­ме : вмісту гумусу в орних землях України (рис.3.24) вмусту гумусу в грун-гах України (рис.3.25), середньорічних втрат гумусу в межах областей України (рис.3.26.), ступеня забезпеченості, мінералізації гумусу в орних землях України (рис. 3.27).

Картограма забезпечення ґрунтів азотом складається на підставі вмісту у грунті гідролізловано взоту (табл. 3.21).

На підставі карти грунтів і агрохімічних картограм можна розробити кяпгогпаму оодючості грунтів (рис. 6.25).

Крім названих вище картограм, при необхідності, ще розробляють кар­тограми лужності ґрунтів, щебенюватості й кам'янистості, завалунення, гранулометричного складу,засоленості, солонуватості грунтів тощо.

Поиск по сайту: