Під роздрібним форматом у практиці торгівлі розумі- 6 страница

Стопісти — це фірми в країні імпортера, які здійснюють експертно-імпортні операції на основі спеціального договору консигнаційного складу.

Фектори — торгові посередники, які виконують від імені експортера
різноманітні операції: експортні, кредитні, страхові. .. ....

Лізингові фірми — це суб'єкт ринку, основна діяльність якого полягає у здаванні в довгострокову оренду з викупом (фінансовий лізинг) машин, обладнання, транспортних засобів, комп'ютерної техніки. Лізингові фірми бувають універсальними і спеціалізованими.

Загальна класифікація суб'єктів комерційної діяльності наведена втабл.1.4.1.

Наведена класифікація охоплює основні ознаки, за якими суб'єкти комерційної діяльності поділяються на види і типи, характерні для всіх функціональних сфер торгівлі: роздрібної, оптової й посередництва.

Суб'єкти комерційної діяльності постійно видозмінюються, трансфор­муються, максимально пристосовуються до певного середовища. Водночас лібералізація комерційної діяльності, глобалізація міжнародної торгівлі породжують принципово нові форми і види суб'єктів ринку. Серед них слід виділити віртуальні магазини і дистриб'юторів у системі електронної комерції, фінансово-промислово-торгові групи; транснаціональні торго­вельні компанії та Ін. В українській економіці ці формування тільки по­чинають створювати.

Глава 1

Таблиця 1.4.1. Класифікація суб'єктів комерційної діяльності

1.4.2. Товар як об'єкт комерційної діяльності

Об'єктом комерційної діяльності є товар — продукт виробничо-еко­логічної діяльності або природне багатство, яке має вартість і обмі­нюється на ринку в грошовій формі. До товару належать як матеріальні речі, так і нематеріальні фізичні об'єкти, послуги, робочі технології, енер­гія, ідеї та ін.

У ринковому середовищі всі продукти праці визнаються потенційним товаром, і на них розповсюджуються товарно-грошові відносини. Номен­клатура товарів на внутрішньому ринку охоплює мільйони видів і різно­видів. При цьому вона з кожним роком розширюється, тому виникає не­обхідність класифікації величезної маси товарів та послуг.

За призначенням товари як об'єкт комерційної діяль­ності можна поділити на два класи: товари широкого вжитку І товари виробничого призначення.

Товари широкого вжитку служать для задоволення власних та сімейних потреб. Існують різні класифікації цього виду товарів — товарознавча, торговельна, статистична, митна, міжнародна. Кожна з них має свою конкретну мету. З позицій майбутньої професії комерсанта найбільший інтерес становить торговельна класифі­кація (рис. 1.4.1).

Науково-теоретичні основи комерційної діяльності

Товари широкоговжитку

Непродовольчі товари

Продовольчі товари

Особистого використання

Рослинного походження

Тваринного походження

Сімейного вжитку

Групи товарів

Підгрупи товарів

Різновиди товарів

Задоволення потреб

фізичних матеріальних соціальних духовних

Асортимент

простий

складний

Попит

повсякденний періодичний особливий

Походження товару

ВІТЧИЗНЯНОГО

виробництва

імпорт

Рис. 1.4.1. Класифікація товарів широкого вжитку

У наведеній класифікації використані ознаки, що характеризують то­варознавчі, комерційні, маркетингові та митні аспекти товарів.

Товарна група — це укрупнений поділ номенклатури товарів залежно від їх призначення. До товарної групи, наприклад, відносять м'ясо і м'ясо­продукти, молоко і молокопродукти, кондитерські вироби, тканини, швейні вироби. На базі товарних груп у торговельній практиці формують груповий асортимент.

Товарну групу можна поділити на підгрупи, для яких характерно об'єд­нання видів товарів за такими ознаками, як призначення, склад, стать, вік та ін. Так, група "Тканини" поділяється на підгрупи: бавовняні, вов­няні, шовкові, лляні.

Товарна підгрупа служить основою для створення видового асортимен­ту в торгівлі. Поглиблений поділ підгруп, тобто видів товарів за стилем, фасоном, моделлю, кольором дає змогу виділити різновиди, а в торгівлі — внутрішньовидовий асортимент. Практична цінність такої класифікації полягає не тільки у перетворенні виробничого асортименту на торговель­ний, айв можливості ефективної товарної спеціалізації роздрібної ме­режі.

Товари простого асортименту налічують 5—6 різновидів (сіль, цукор, сірники), а товари складного асортименту — сотні, а інколи тисячі вну­трішньовидових найменувань (одяг, електротовари, кондвироби).

Товари повсякденного попиту (мило, зубна паста, молоко, хліб), періо­дичного попиту (одяг, культтовари, будматеріали) і особливого попиту (автомобілі, меблі, електронні системи) відрізняються частотою попиту.

Складність асортименту і частота попиту широко використовуються у класифікації товарів для формування асортиментної політики, терито­ріального розміщення асортименту в малих, глибинних поселеннях, се­лах, райцентрах, містах.

Класифікація товарів залежно від задоволення потреб — фізичних, матеріальних, соціальних, духовних — потрібна для аналізу і оцінки соці­альної ролі торгівлі, її впливу на формування і задоволення власних по­треб.

Фізичні потреби обмежені їжею, звичайним одягом, теплом. Матеріальні потреби виникають у процесі життєдіяльності людини і охоплюють усі матеріальні блага. Група духовних потреб спрямована на забезпечення духовного відтворювання за допомогою аудіо-, відеозаписів, книг, преси, культурних цінностей.

Товари виробничого призначення становлять другий значний клас об'єктів комерційної діяльності. Вони мають такі особливості: — використовуються у сфері виробничого споживання;

Науково-теоретичні основи комерційної діяльності

— переносять свою вартість повністю або частково на готовий продукт
у процесі виробництва;

— відрізняються надзвичайно широкою і складною номенклатурою.

Товари виробничого призначення можна розділити на п'ять груп (рис. 1.4.2). ,—

Продукція виробничого призначення

Сировина,матеріали

Машини, обладнання, устаткування

Виробничі засоби

Напівфаб-

рикїти,

запчастини

Інвентар

Рис. 1.4.2. Класифікація продукції виробничого призначення

, 1.4.3. Послуги і вимоги до них

Послуга — це товар, який реально виявляється у формі діяльності, роботи, тобто не в матеріально-речовій формі. Як і будь-який товар, послуга має вартість, і на неї розповсюджуються товарно-грошові відноси­ни. Водночас послуга суттєво відрізняється від матеріального товару свої­ми особливостями: невідчутністю, невіддільністю, непостійністю, недовго­вічністю.

Невідчутність означає, що до отримання конкретної послуги її не мож­на побачити, скуштувати, понюхати, почути.

Невіддільність послуги слід розуміти так: створення (надання) і спо-швання послуг органічно поєднані й відокремити їх неможливо.

Непостійність стосується, переважно, якості послуги, яка змінюється нежно від того, яка фірма чи особа, якому контрагенту, клієнту та в якій ^гформі надає цю послугу.

Недовговічність виявляється в тому, що послуга — "товар, що швидко
псується". Тому вона вимагає періодичного оновлення. Крім того, послугу
не можна зберігати для подальшого використання. . ■ і.................

Глава 1

Ця специфіка надає послугам унікальності щодо переліку, змісту, якості, а також форми і способу їх надання. Надзвичайно широкий діапа­зон видів послуг, який утворився на сучасному ринку, можна поділити на чотири блоки. Кожний блок об'єднує близькі за видом і характером послу­ги. Крім того, багато видів послуг вимагає особливого поділу, оскільки вони не вписуються у зазначені блоки (рис. 1.4.3).

Рис. 1.4.3. Блокова систематизація послуг

Перший блок охоплює побутові послуги. До них належать ті види робіт і діяльності в нематеріальній формі, які пов'язані з задоволенням особи­стих або сімейних потреб. У цьому блоці переважають ремонтні роботи: одягу, взуття, меблів, радіо-, телеапаратури, побутових машин і приладів, транспортних засобів. Крім того, до цього блоку можна віднести банно-пральні, перукарські й фотопослуги. Вимоги до побутових послуг регла­ментуються стандартами, спеціальними правилами, а також договором.

Другий блок — соціально-культурні послуги. Вони спрямовані на задо­волення потреб, пов'язаних із соціальним становищем людини, його соці­альною діяльністю, а також забезпеченням соціальних прав і гарантій. Перелік соціально-культурних потреб надзвичайно великий і складається з таких груп послуг:

Науково-теоретичні основи комерційної діяльності >ffl

— виховання та освіта людини на різних етапах її життя;

— охорона здоров'я, оздоровлення, рекреація; *к

— фізична культура, спорт;

— ритуальні послуги;

— культура, відпочинок, розваги;

— туризм.

За своєю суттю ці послуги є культурно-духовними, тому оцінити їх зміст, якість важко; це можна зробити на основі спеціальних критеріїв. Що­правда, деякі послуги (освіта, відпочинок) регламентовані стандартами. Значна частина соціально-культурних послуг експортується.

Третій блок містить обмежене коло послуг, головним чином, пов'яза­них із забезпеченням умов життя. Основні з них: газо-, тепло-, водо-, енергопостачання, ремонт житла, прибирання територій. Слід зазначити, що на внутрішньому ринку житлово-комунальні послуги переважають. У структурі всіх платних послуг їх частка становить 45—50 %.

Четвертий блок об'єднує послуги інженерно-технічного характеру, до яких можна віднести транспортні, будівельні, ремонтні, комунікаційні послуги. Крім того, до цього блоку належить інжиніринг — послуга, по­в'язана із проектуванням, будівництвом та оснащенням технічних об'єктів і систем. Інжиніринг може бути консультативним, технологічним або за­гальним. Послуги цього блоку надаються населенню, за винятком інжині­рингу, який характерний для міжнародної торгівлі.

Значний інтерес становлять інші види послуг, які об'єднані як особливі послуги. Ця група є порівняно новою для вітчизняної економіки.

Правові послуги (нотаріальні, адвокатські, арбітражні, консультативні) мають зазвичай соціальний характер. Проте вони спрямовані на правовий захист не лише фізичних осіб, але і юридичних, тому винесені в окрему групу.

Консалтингові послуги надаються у вигляді усних або письмових кон­сультацій за широким колом питань економічного, фінансового, зовніш­ньоекономічного, маркетингового характеру.

Торговельно-посередницькі послуги характеризуються змістовністю і різноманітністю. їх можна поділити на: агентські, консигнаційні, біржові, аукціонні, брокерські, дистриб'юторські, франчайзингові та ін. Водночас послуги біржові, наприклад, поділяються на організаційні, комерційні, фінансові, спеціальні. Торговельно-посередницькі послуги не обмежені внутрішнім ринком. Вони широко використовуються в організації міжна­родного торговельного обміну.

Банківсько-фінансові послуги характерні для фондового ринку і пов'я­
зані з купівлею-продажем валюти, акцій, облігацій, інших видів цінних
паперів. .™™,-й--^—а*--. ,..;.-^._1........... ...,..., , ------- ....

60 '"Рід iuHfcijj(iBi«o мкснзо Іннмтоао" Глава

Інформаційні послуги отримали в останні роки швидкий і широко­
масштабний розвиток. Вони виявляються у вигляді надання відомостей,
даних, показників, обробки інформації, передачі інформації, забезпечен- і
ня електронного бізнесу тощо. Комп'ютерні технології, мережа Інтернет |
сприяють експансії інформаційних послуг і вільному їх руху, що суттєво
відрізняє їх від усіх інших видів послуг. і

а Ці ситтуз оїЗояз 1.4.4. Характеристика особливих видів об'єктів комерційної

діяльності

До особливих видів об'єктів комерційної діяльності належать ті, які мають свою специфіку і не можуть бути об'єднані за загальними рисами і ознаками. Таких об'єктів небагато, але вони вагомі на ринку товарів та послуг і тому вимагають вивчення. Доцільно розпочати огляд таких об'єктів із нерухомості.

Нерухомість включає землю як товар, а також всі об'єк-

ти, які пов'язані з нею: будинки, споруди, дороги, багато­річні насадження та ін. В Україні земля загалом не визна-

на товаром, за винятком земельних підсобних ділянок, садово-городніх кооперативів, ділянок під будівництво в містах, які можна купити і про­дати за договірною ціною. Опис земельних угідь, їх місце розташування, якість і вартісна оцінка землі містяться у спеціальному документі, який називається земельним кадастром.

Будинки, споруди, незавершене будівництво становлять окрему групу нерухомості. Ці об'єкти характерні тим, що у фізичному плані вони ка­пітальні, мають тривалий термін експлуатації й функціонально неподільні. Вони введені в обіг лише на початку процесів приватизації в Україні. Раніше такі об'єкти не вважалися товаром. Усі види об'єктів цього класу поділяються на такі групи:

група А — цілісні майнові комплекси, окремі будинки, споруди, при­міщення, загальна вартість яких не перевищує 1250 мінімальних заробіт­них плат;

група Б — майнові комплекси або окремі будинки, споруди, приміщен­ня, вартість яких перевищує 1250 мінімальних заробітних плат;

група В — об'єкти, що мають монопольне становище;

група Г — об'єкти незавершеного будівництва або законсервовані об'єкти;

група Д — об'єкти соціально-культурного призначення (охорони здо­ров'я, освіти, науки, фізкультури і спорту, відпочинку тощо).

Наведена класифікація використовується в процесі приватизації, реалі­зації, передачі об'єктів, створення організаційно-правових форм- Оцінку

і

Науково-теоретичні основи комерційної діяльності 61

вартості об'єктів нерухомості здійснюють спеціальні фірми, економічні лабораторії за методикою Фонду держмайна України.

Оренда передбачає передачу орендодавцем орендатору майна на обумов­лений термін за винагороду. Оренда може бути з викупом або без викупу майна. Залежно від терміну оренди розрізняють такі види оренди: рей­тинг {до одного року), хайринг (1—3 роки), лізинг (3—15 років).

Об'єкти оренди поділяються на такі групи:

— транспортні засоби (автомобілі, літаки, гелікоптери, судна, контей-
нери, спеціальні вагони);

І— офісне та поліграфічне обладнання (комп'ютери, засоби комунікації, зв'язку, копіювальні машини);

— підйомно-транспортне обладнання (автонавантажувачі, дорожньо-
будівні машини, крани, механізми);

—обладнання загальнопромислового призначення (верстати, преси таін.);

— обладнання сільськогосподарського призначення (трактори, комбай-
ни, сільгоспмашини);

комплектні підприємства (повністю обладнані підприємства); ^а

зношене промислове обладнання;

товари широкого вжитку (холодильники, відеотехніка, телевізори,

комп'ютери).

Результати інтелектуальної праці належать до

об'єктів торгівлі науково-технічними знаннями: патен­ти і ліцензії, "ноу-хау", товарні знаки, промислові взірці (моделі).

Патент на винахід — це свідоцтво компетентного державного або міжнародного органу, яке видається винахіднику (розроб­нику) на його монопольне право розпоряджатися і використовувати ви­нахід. Патент обмежений законодавством у часі. Термін його дії визначає кожна країна в межах 15—20 років, але на практиці він значно менший — 6—10 років. Патент може бути проданий як товар на основі патентної угоди. У такому випадку власник патенту передає покупцю повністю свої права на винахід. Але на практиці частіше патенти не продаються, а лише за винагороду власник уступає право на використання винаходу, зберігаючи при цьому право власності на патент. Предметом такої угоди є ліцензія.

Ліцензія є дозволом (правом), що надається за винагороду власником (ліцензіаром) іншій стороні (ліцензіату) на використання винаходу, який захищений патентом. Розрізняють ліцензії прості, виняткові й повні.

Проста ліцензія характерна тим, що ліцензіар реалізує право не од­ній, а багатьом фізичним і юридичним особам, зацікавленим у винаході.

62 Глава 1

Виняткова ліцензія забезпечує право ліцензіату монопольно використо­вувати винахід на визначеній території країни. Повна ліцензія надає ліцен­зіату виняткове право на використання винаходу без будь-яких обмежень у межах терміну дії угоди-

"Ноу-хау" (дослівно "знати як") — багатогранне поняття, яке об'єднує знання і досвід науково-технічного, виробничного, управлінського, органі­заційного, фінансово-економічного характеру. Основні риси "ноу-хау": науково-технічна і економічна цінність і практична застосовність, незахи­щеність у правовому плані; конфіденційність. Об'єкт "ноу-хау" може бути представлений у вигляді документа (інструкції, схеми) або реального дос­віду, тобто "живого спеціаліста".

Товарний знак — це зареєстроване у встановленому

порядку позначення, символіка, що дає змогу відрізня­ти товар даної фірми від інших. Товарний знак є про­мисловою власністю і охороняється законом. Товарні зна­ки можуть бути текстовими, у вигляді зображень або ком­бінованими. Багато фірм, особливо торговельних, викупляють право на використання товарного знаку відомих товаровиробників (Adidas, Simens) для реклами і закріплення на ринку, посилення конкурентних позицій, залучення покупців. Право на використання товарного знаку забезпечує придбана ліцензія.

1.4.5. Основні вимоги до об'єктів комерційної діяльності

Вимоги до товарів — об'єктів комерційної діяльності детально описані і регламентовані такими документами:

— стандартами: міжнародними, державними (ДСТУ), галузевими (ГСТ),
а також стандартами підприємства (СТП);

— технічними умовами (ТУУ), які розробляються підприємствами-то-
варовиробниками і мають тимчасовий характер;

— угодами, контрактами між суб'єктами ринку;

— натуральними еталонами, товарними зразками.

Крім того, вимоги до різних характеристик товарів містяться у спеці­альних законах, нормативних і піднормативних актах.

Вимоги, які висуваються до товарів у сфері комерційної діяльності, надзвичайно різноманітні й різнопланові. На першому плані чітко закрі­пилися вимоги до якості товару.

Якість — це властивості й ознаки, які характеризують здатність товару задовольнити потреби, відповідати призначенню і вимогам, які ставляться до нього.

Науково-теоретичні основи комерційної діяльності

Найбільш відома категорія — споживні властивості, які пов'язані, головним чином, із можливістю задоволення власних потреб.

Друга категорія — фізичні властивості. Вона характеризується здат­ністю товару задовольнити фізичні й фізико-хімічні вимоги у процесі екс­плуатації.

Хімічні властивості обумовлюють термін зберігання та експлуатації

товару.

Біологічні властивості характеризують здатність товару протидіяти

бактеріям, мікроорганізмам у процесі зберігання або експлуатації.

Загалом "склад якості" і вимоги до неї можуть бути зображені, як на рис. 1.4.4.

Якість товару

Признн чення

Функціональне

Соціальне

Властивості

Поиск по сайту: