МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ

Обґрунтування господарських рішень– підкріплення переконливими доказами відповідності передбачуваного рішення заданим критеріям та реальним обмеженням.

Наукова обґрунтованість рішень, їх оптимальність залежать, з одного боку, від ступеня досконалості методів, що використовуються у процесі розробки та реалізації рішень, з іншого – від рівня опанування персоналом комплексу методів.

У зв’язку з цим викликає цікавість:

- загальна характеристика всієї сукупності наукових методів, використовуваних для прийняття господарських рішень;

- визначення кращої сфери використання певної групи методів (окремого методу) залежно від типу рішення;

- умови, у яких приймаються рішення.

Вибір методів для обґрунтування конкретних господарських рішень має включати:

- аналіз господарської задачі щодо її змісту, можливості формалізації;

- вибір методів для пошуку оптимального варіанту рішення;

- визначення правил і умов застосування обраних методів.

Методи обґрунтування рішення, як правило, використовуються комплексно.

Це зумовлюється наявністю формальних і неформальних факторів, які створюють ситуацію. Такі фактори необхідно враховувати для остаточного вибору рішення.

Однак у кожному конкретному випадку пріоритетною є одна група методів, на вибір якої впливають:

- масштаб задачі, що розв’язується (глобальні й локальні);

- довгостроковість рішень (оперативні, тактичні, стратегічні);

- умови прийняття рішення (визначеності, ризику, невизначеності).

Під час розробки господарського рішення найбільш точний результат можнадістати, застосовуючи математичні методи на основі формалізації завдання, хоча цей шлях і складний. Дуже непросто точно побудувати модель досліджуваного об’єкта за обраним критерієм; навіть точне математичне розв’язання завдання може не враховувати можливі наслідки найбільш оптимальних рішень соціального, екологічного, ергономічного і т.п. характеру.

Викладені вище судження, а також ряд інших особливостей діяльності керівника вказують на необхідність акцентування уваги особи, що приймає рішення саме на неформальні аспекти цього процесу. Тож доцільним є використання переліку запитань, що певною мірою можуть сприяти правильній і свідомій спрямованості думок на даному етапі роботи:

1. Що виграє фірма (менеджер) у разі прийняття цього рішення? (Варіанти рішення: гроші, час, стійкість, впевненість і т.ін.)

2. Чи існує взагалі потреба в якому-небудь рішенні?

3. Чи буде певне рішення кращим, ніж інше?

4. Чи досить у менеджера інформації, щоб прийняти оптимальне рішення?

5. Що втратить менеджер у разі прийняття такого рішення (гроші, час, престиж)?

6. Які нові завдання постануть перед менеджером?

7. Які нові обов’язки з’являться в менеджера?

8. Яка нова ситуація може виникнути?

9. Які позитивні чи негативні побічні дії цього рішення можуть виникнути найближчим часом і у віддаленій перспективі?

10. Чи принесе користь (чи завдасть шкоду) іншим дане рішення?

11. Чи потребує ефективне виконання завдання згоди підлеглих із рішенням менеджера?

12. Чи погодяться підлеглі з прийнятим менеджером рішенням?

13. Чи виникнуть у результаті даного рішення нові проблеми?

14. Чи не призведе прийняте рішення до конфлікту між підлеглими, постачальниками, власниками й іншими учасниками бізнесу?

15. Чи будуть потрібні нові рішення після обраного рішення?

16. Які можуть бути наслідки прийняття та реалізації рішення?

По можливості відповіді варто сформулювати кількісно. Треба брати до уваги (враховувати кількісно) наслідки аварій, зриви планів, ризик, пов’язаний із даним рішенням. Бажано, наприклад, хоча б орієнтовно враховувати несприятливі ринкові, правові, технологічні, техногенні, сезонні та інші умови, ймовірність виникнення яких та їх наслідки можуть виявитися дуже відчутними для компанії.

Наслідки рішень тісно пов’язані з тими критеріями, за якими оцінюють варіанти цих рішень. Вибір критеріїв оцінювання – дуже важливий етап роботи, тому його бажано проводити, об’єднавши зусилля хоча б декількох компетентних фахівців.

Можливі критерії:

- технологічні (ремонтопридатність, надійність, міцність, якість, безвідходність, можливість автоматизації тощо);

- техніко-економічні (потужність, продуктивність, витрати часу, строк окупності, інвестиції, енергоємність, експлуатаційні витрати, дієвість реклами тощо);

- ергономічні (безпека, зручність в експлуатації, вплив на самопочуття працівника тощо);

- соціологічні (життєвий рівень, можливість підвищення кваліфікації, державна допомога, соціальні умови праці тощо);

- психологічні (навички керівництва, персональні особливості, поведінка в колективі тощо);

- естетичні (привабливість, упізнання, доцільність тощо);

- соціальні (юридичні норми, людський фактор, політичні наслідки тощо);

- екологічні (природоохоронні норми, екологічні стандарти, екологічний моніторинг і наслідки тощо).

Якщо ж рішення стосуються виробничих ситуацій, то брати до уваги необхідно такі фактори, як: собівартість роботи; якість роботи; час її виконання.

Насамперед потрібно скласти якомога повніший список можливостей. Потім приступити до вибору критеріїв і рішень, проводячи оцінку з використанням певної шкали оцінювання, що відповідає даному критерію (точні оцінки, наближені оцінки, відносні оцінки, очки чи бали, словесні оцінки чи оцінки з використанням апарата нечітких множин).

Поиск по сайту: