Господарські рішення відрізняються різноманітністю цілей, періодом дій, функціональним змістом, масштабом виконання, способом прийняття, умовами прийняття, ймовірнісною оцінкою результатів, ступенем ефективності тощо. Наявність значної кількості класифікаційних ознак дає можливість побудувати загальну класифікаційну систему господарських рішень, виділяючи при цьому як загальні, так і особливі риси, притаманні окремим видам рішень.
У таблиці 1.1. наведена класифікація господарських рішень здійснюється, побудована за різними класифікаційними ознаками:
Таблиця 1.1.
Класифікаційні ознаки
Види рішень
За специфікою способів впливу на об'єкт управління (за змістом)
За масштабом об'єкта дослідження або самого рішення
глобальні та локальні
За кількістю суб'єктів, які впливають на рішення
визначальні (один суб'єкт); конкурентні (два і більше суб'єкта); адаптуючі (один суб'єкт рішення і природа).
За характером цілей підприємства
стратегічні (перспективні) - мають важливе значення для майбутнього розвитку організації. Вони визначають напрямки спеціалізації, обсяги виробництва, кадрову і технічну політику, перспективи економічного і соціального розвитку трудового колективу, встановлюють взаємодію підрозділів та ін. Ці рішення приймаються вищим керівництвом організації після всебічного аналізу відповідної інформації.
тактичні (поточні) - пов'язані з конкретною розстановкою сил і ресурсів у кожному періоді (рік, сезон, технологічний процес тощо). Ці рішення приймаються у структурних підрозділах менеджерами у межах своїх повноважень. Вище керівництво тільки здійснює консультування і контроль, надає необхідну допомогу.;
оперативні (щоденні) - мають короткостроковий характер. Вони носять регулюючу направленість і виникають у тих випадках, коли порушується хід виробничого процесу через будь-які непередбачені внутрішні або зовнішні обставини. Ситуація, в якій виникає необхідність прийняття оперативного рішення вимагає негайних енергійних дій менеджера. Розробка і виконання тактичних і оперативних рішень займають основну частину робочого часу менеджера.
За періодом виконання рішень
довгострокові - призначені для досягнення стратегічних цілей підприємства, тому період їх виконання становить більше п'яти років;
середньострокові - пов'язані із виконанням тактичних цілей і вирішенням поточних проблем. Часовий інтервал їх вирішення становить від одного до п'яти років;
короткострокові - забезпечують досягнення щоденних цілей, пов'язаних з виробничими питаннями. Період їх виконання - до одного року.
Продовження табл. 1.1.
За функціональним змістом
організуючі - пов'язані з вирішенням загально-організаційних питань, що визначають діяльність підприємства в цілому;
координуючі - характеризують управлінські функції в межах виконання конкретних проектів або робіт, передбачають розподіл функціональних обов'язків і поточне керівництво;
активізуючі - визначають рішення та дії керівництва, спрямовані на прискорення термінів або обсягів виконання робіт, пов'язані з вживанням заходів стимулюючого характеру, мотивацією праці;
регулюючі - спрямовані на вирішення питань поточного характеру, пов'язаних з виконанням конкретних робіт;
контролюючі - включають заходи, що застосовуються керівництвом для визначення стану та поведінки об'єкта управління, оцінки відхилень від заданих параметрів.
За характером прийняття рішень
стандартні або прийняті автоматично - бувають там, де діяльність менеджера жорстко регламентована законодавчими документами, інструкціями та іншими нормативними документами;
- творчі - рішення приймаються за проблемами, що виникають вперше після ретельного вивчення стану справ, досвіду інших організацій і реальних можливостей підприємства;
- прийняті за аналогією - приймаються на основі вивчення і порівняння наявного досвіду й подібних ситуацій. Узагальнення власного досвіду і запозиченого вимагає попереднього глибокого критичного аналізу і порівняння умов.
Не кожний досвід із інших умов можна механічно перенести у свою організацію. Іноді буває, коли внесення змін у запозичений досвід під виглядом удосконалення і пристосування до місцевих умов призводить до негативних результатів. Тому тут необхідний діловий і продуманий підхід.
А буває і так, коли менеджер пригадує, що він багато років тому прийняв у аналогічній ситуації успішне рішення. І тепер він копіює старе рішення. Але ж за цей період умови змінилися й рішення, яке було правильним у минулому, стає помилковим у нових умовах. Досвід минулого може бути корисним для недопущення можливих помилок, але ж він може бути і поганим радником при прийнятті позитивних рішень у нових сучасних умовах..
За умовами прийняття рішень
в умовах визначеності - рішення приймаються тоді, коли керівник точно знає результат кожного з альтернативних варіантів вибору. Наприклад, можна точно встановити на найближчу перспективу, якими будуть витрати на виробництво певного виробу, оскільки орендна плата, вартість матеріалів І робочої сили відомі або можуть бути наперед розраховані;
в умовах ризику - такі рішення, результати яких не є визначеними, але ймовірність кожного можливого результату відома;
Продовження табл. 1.1.
в умовах невизначеності - рішення приймається тоді, коли неможливо оцінити імовірність потенційних результатів, тобто фактори, які вимагають обліку, настільки невідомі й складні, що для них неможливо отримати навіть ймовірнісної оцінки.
За рівнем ризику
з допустимим рівнем ризику; з критичним рівнем ризику; з катастрофічним рівнем ризику.
За характером виконання
директивні - доводяться до відома виконавців у вигляді наказів або розпоряджень керівництва;
нормативні - містяться, як правило, у зовнішніх і внутрішніх нормативах (норми, нормативи, інструкції, порядки);
методичні - пов'язані з визначенням конкретного порядку виконання певних видів робіт. Доводяться до виконавців через розроблені методики, методичні розробки, вказівки, рекомендації, но-рядки, стандарти;
орієнтуючі - приймаються у процесі видачі завдань, делегування повноважень, мають спрямовуючий характер;
рекомендуючі - можуть мати зовнішній та внутрішній характер, спрямовані на надання описових характеристик певних дій, робіт. Виконання таких рішень є бажаним, але не обов'язковим;
дозволяючі - пов'язані, як правило, з аналізом відповідності дій виконавців цілям підприємства надання дозволу на виконання таких дій.
індивідуальні - приймаються однією особою, яка несе повну відповідальність за наслідки їхнього прийняття. Застосовуються для вирішення простих, шаблонних питань процедурного характеру;
За альтернативністю
безальтернативні - мають лише один варіант дій - як правило, є бінарними, передбачають два протилежних варіанти дій;
багатоваріантні - з декількох варіантів дій вибирається оптимальний;
інноваційні - передбачають формування принципово нового варіанту.
Залежно від особливостей характеру особи, яка приймає рішення
врівноважені — приймаються особами, які ретельно і критично ставляться до своїх дій, висунутих гіпотез і їх перевірці (перш ніж приступити до ухвалення рішення, вони мають сформульовану вихідну ідею).
імпульсивні — автори рішень легко генерують найрізноманітніші ідеї в необмеженій кількості, але не в змозі достатньою мірою перевірити, уточнити, оцінити.
інертні — результат обережного пошуку. Контролюючі й уточнюючі дії переважають над генеруванням ідей. У таких рішеннях важко віднайти оригінальність, блиск, новаторство.
ризиковані — рішення, в яких відсутнє ретельне обґрунтування гіпотез
обережні — характеризуються старанністю оцінки усіх
Продовження табл. 1.1.
варіантів, надкритичний підхід до справи.
За формою прийняття рішень
колективні - приймаються групою осіб, передбачають значні витрати часу на їх прийняття, проте дозволяють зібрати достатню кількість інформації щодо досліджуваної проблеми. Застосовуються для вирішення складних проблем;
консультативні - рішення приймаються індивідуально після консультацій з незалежними експертами, які не причетні до прийняття рішень, а виконують лише функцію аналізаторів підприємства;
оптимальні - враховують найкраще співвідношення дій та їх ефективність. Вони також передбачають рівність у врахуванні інтересів сторін, що приймають рішення.
За частотою прийняття:
разові; циклічні; постійні.
За формою вираження
документальні; усні.
За характером використання ресурсів і технологій
ординарні (звичайні) -це рішення, при яких ефективність витрачання ресурсів на одиницю одержаного ефекту відповідають нормам і нормативам, прийнятим для даної галузі, виду діяльності. Серед ординарних рішень можуть бути виділені наступні: неефективні - не дозволяють вирішити проблему; раціональні - дозволяють вирішити проблему; оптимальні - дозволяють вирішити проблему найкращим способом. Неефективних та раціональних рішень може бути багато, а оптимальне - лише одне.
- синергічні - це рішення, при яких ефективність витрачання ресурсів на одиницю отриманого ефекту різко зростає, тобто ефект носить явно виражений непропорційно зростаючий характер. Синергічні рішення з'являються при розробці інтенсивних технологій. Першопричиною синергічного рішення є або створення нових, більш ефективних систем, технологій, або творчість та новаторство при розробці рішень.
- асинергічні - рішення, які приводять до непропорційного зниження ефективності операції. Причинами таких рішень можна назвати: запізнення рішення, відсутність необхідних ресурсів, відсутність мотивації, тощо.
прості - реалізуються при виконанні однієї дії;
процесні - реалізуються при виконанні сукупності взаємопов'язаних дій.
В свою чергу, процесні рішення можуть бути розділені на: алгоритмізовані - з чітко визначеною послідовністю строками виконання і визначеною відповідальністю за їх виконання; розмиті рішення - погано структуровані по діям чи строкам їх
Продовження табл. 1.1.
виконання.
За характером врахування змін в умовах реалізації:
гнучкі;
жорсткі (мають єдиний варіант реалізації при будь-яких умовах).
За методами розробки
кількісні, евристичні
Класифікацію рішень слід розглядати як складний логіко-пізнавапьний процес, який дозволяє впорядковувати їх і виявляти загальні закономірності та характерні особливості, властиві окремим їх різновидам. Для кожного виду рішень розробляють інформаційну базу, необхідну для підготовки рішень та вибору кращого з них.
Виконання рішення неможливе без здійснення контролю. Контроль за виконанням рішень є завершального стадією управлінського процесу. Він набуває форми зворотного зв'язку, за допомогою якого можна отримати інформацію про виконання рішення, досягнення підприємством поставлених цілей.
