Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Елітарна, партиципаторна, плебісцитарна та системна теорії демократії



Суть теорії елітарної демократії полягає в «політичному розподілі праці»: реальна вла­да належить політичній еліті, масам надається роль електорального контролю за скла­дом еліти. Демократія зводиться до спосо­бу утворення влади, переваги в гласності і конкурентній замінюваності еліт у процесі всенародного арбітра­жу, здійснюваного на виборах. Розвиток демократії зводиться не до розширення прямої участі мас у політичному процесі, а до створення ефективних механізмів рекрутування результатив­ної еліти, підконтрольної народу.

Партиципаторна теорія демократії (демократія участі) спи­рається на ідеї раціоналістів про людину як раціональну істоту.

Згідно з нею необхідно лише забезпечити людям максимальну участь у політичному процесі. її прибічники, на відміну від елітистів, не вважають, що ірраціональність та імпульсивність органічно влас­тиві народу - це результат недостатньої освіти і некомпетентності мас. Необхідна реалізація принципу прямого представництва на низовому рівні і принципу делегування волі - на вищому.

Плебісцитарна теорія демократії М. Вебера походить від необ­хідності протидіяти політичній фрагментації суспільства, проявам корпоративних тенденцій і захисту єдності нації. У Вебера тріада діючих суб'єктів політики: перший - політичний лідер харизматичного типу, другий - державна бюрократія, третій - маси. Харизматичний лідер - головна фігура у веберівській теорії.

Він стоїть над бюрократією, а маси лише беруть участь у виборах цього ліде­ра. Лідер контролює бюрократію зверху. Головне призначення

Плебісциту полягає у створенні харизматичного авторитету, тобто харизматичний лідер має незалежне від бюрократії джерело легі­тимації влади. Висновок М. Вебера був однозначним - будь-яка по­літична система потребує такого лідера.

Системна теорія демократії виправдовує існування демократії не гуманними міркуваннями, а можливостями збереження і роз­витку політичної системи, її адаптації до соціального середови­ща, що безперервно змінюється. Періодична зміна парламенту і уряду в ході демократичного процесу сприяє своєчасному виправленню помилок і корегуванню політичного курсу відповідно до ситуації, що змінюється. Вона піддається критиці за її гуманістичну індифе­рентність, відстороненість від моральних імперативів та ігнорування ціннісних орієнтацій і менталітету людей.

Більшість політологів вважає, що без урахування ціннісно-мотиваційних механізмів політичної поведінки людей не спра­цює жодна теоретична модель демократії.

Системні трактовки демократії виходять з ідеальної моделі управлінської системи, раціональності поведінки рядових грома­дян і політичних еліт, їх готовності діяти розумно, з урахуван­ням інтересів інших, у межах закону. Однак до такого стану по­літичної культури наблизились лише деякі індустріальні країни, але не повною мірою. Соціальна ірраціональність поведінки, зне­важання інтересів інших людей і народів, національна, класова і релігійна нетерпимість і сьогодні є типовими рисами політично­го життя більшості країн.

Політична антропологія виходить із того, що людина не зав­жди може бути готовою до демократії, оскільки вона є супереч­ливою і частково розумною істотою. Не лише окремі люди, а й цілі народи не можуть нормально існувати без твердої авторитет­ної влади, яка б обмежувала егоїстичні прагнення і агресивні інстинкти та захищала людину від самої себе.

Досвід історії вчить, що демократія є благом лише тоді, коли вона відповідає політичній культурі і менталітету народу.

Тим більше вона неприпустима в екстремальних ситуаціях, тому пе­рехід до неї вимагає поступовості.

Сучасний соціально-економічний прогрес стимулює розвиток демократії, розвиває демократичний менталітет і ціннісні орієн­тації громадян. Він неможливий без соціальної емансипації особи­стості, потребує плюралізму в суспільному житті.

Демократія ж здатна створити оптимальні можливості для індивідуального і су­спільного розвитку й реалізації гуманістичних цінностей - свобо­ди, рівноправ'я, справедливості тощо. Як форма організації со­ціальних взаємодій, демократія придатна лише для тих народів, які готові до індивідуальної свободи і відповідальності, обмеження власного егоїзму, до поважання законів і прав людини. Тому будь-який народ повинен «вирости» для того, аби демократичною технологією приборкати владу і гарантувати захист громадян від державної сваволі.

Питання для самоконтролю й проблемні завдання

1. Чому між поняттями «демократія» і «дер­жава» існують суперечливі відносини?

2. Чи кожне суспільство заслуговує право на демократію?

3. Чи можлива повна демократія відпові­дно до логічної семантики самого поняття?

4. У чому виявлялася соціальна обмеженість античної демократії?

5. Чому І.О. Ільїн називав Ж.-Ж. Руссо батьком тоталітарної демократії?

6. Російські традиціоналісти стверджують, що лібералізм не поєднується з демократизмом, оскільки перше означає індивіду­альні, а друге - колективістські характеристики. Чи є правомірним такий підхід?

7. Чому три основні принципи античної грецької демократії («ізономія» - рівність перед законом, «ізотімія» - рівне право для всіх громадян виконувати в державі будь-які функції та «ізегорія» - свобода слова) стали стрижнем демократичних систем сучасності?

8. Чи суперечить Арістотелеве визначення громадянина прийнято­му в Елладі поділу людей на громадян — політес і негромадян - ідіотес?

9. Чим є демократія - найважливішою соціальною метою чи способом оптимізації соціальних взаємодій?

10. М. Вебер першим вказав на можливість конфлікту між бюрократією і демократією, потім слідом за ним пішов Р. Міхельс. У чому парадокс демократії?

11. Чи є об'єктивним висновок М. Паренті про те, що більшістю інституцій США керує еліта підприємців, яка ні перед ким не відповідає?

12. Демократія перестає бути цілісною системою, якщо вона позбав­лена ефективного інституту контролю. Чи є вірним це твердження?

13. Чи є універсальною концепція поліархії, запропонована Р. Далем?

14. Чому референдум називають «останнім доводом демократії»?

15. Чи можна вважати афінську політію ідеальною формою демократії?

16. Що представляє собою «демократія власників» - великих власників за Локком і дрібних — за Руссо?

17. У чому полягають переваги і недоліки прямої демократії?

18. У чому плюси і мінуси представницької демократії?

19. Німецький філософ К. Ясперс (1883-1969) твердив, що терміни «демократія» і «демагогія» походять від одного мовного кореня, але демагогія лише паразитує на дереві демократії і нищить його; демократія, позбавлена аристократичної схильності до видатних людей, втрачається в умовах «диктатури більшості». Чи правильні ці і висновки К. Ясперса?

20. І.О. Ільїн, поряд із поняттям «аристократія» - правління кращих, використовував поняття «какістократія» - правління найгірших, маючи на увазі правління висуванців натовпу. У чому є співзвучними висновки К. Ясперса і І.О. Ільїна?

22. Чи є здійсненною теорія «плебісцитарної демократії» Вебера в сучасних умовах?

Терміни і поняття

Авторитарність — однобічна владність, домі­нування керівників над керованими. Колективістська демократія - теорія, яка виходить із визнання гомогенності суспільства і належності всієї влади народові, який має єдину, спільну волю і невідчужуваний суверенітет; організмічний підхід до суспільства включає супереч­ності й конфлікти у відносинах між індивідами і державою.

Ліберальна демократія походить з визнання особистості первинним і головним джерелом влади, пріоритету прав індивіда над законами держави, обмеження компетенції і сфери діяльності держави, розподілу влади і створення механізму «стримувань і противаг» тощо.

Остракізм - у Стародавній Греції вигнання на 10 років грома­дян, які створювали загрозу для єдності полісу своєю особливою думкою; це вирішувалося шляхом таємного голосування на череп­ках, на яких писали імена вигнанців (гр. ostrakon — черепок).

Охлократія - у перекладі з грецької означає «влада натовпу» (гр. ochlos - натовп).

Плебісцитарна демократія - форма демократії, за якої можли­вості політичного впливу громадян відносно обмежені, на відміну від прямої демократії; громадянам надається право шляхом голосування схвалити чи відкинути той чи інший проект закону чи іншого рішення, яке звичайно готується президентом, урядом, партією.

Плюралістична демократія - форма демократії, за якої не осо­бистість і народ, а група постає головною рушійною силою політики в сучасній демократичній державі.

Поліархія - це правління меншості, яка обирається народом на конкурентних виборах, сама меншість представляє декілька корпоративних еліт: на відміну від демократії, поліархія є контрідеалом, який передбачає нерівну участь громадян і еліт в управлінні.

Партиципаторна демократія - форма демократії, яка претендує на максимальну відповідність нормативному ідеалу демократії; теорії партиципаторної демократії виходять з трактування демократії як універсального принципу організації всіх сфер суспільного життя.

Репрезентативна (предст авницька) демократія - форма демо­кратії, за якої воля народу не ототожнюється з його прямою участю в політиці; вона делегується представницьким органам і депутатам, які в межах наданих ним повноважень формують спільну волю.


Шляхтун

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.