Суть теорії елітарної демократії полягає в «політичному розподілі праці»: реальна влада належить політичній еліті, масам надається роль електорального контролю за складом еліти. Демократія зводиться до способу утворення влади, переваги в гласності і конкурентній замінюваності еліт у процесі всенародного арбітражу, здійснюваного на виборах. Розвиток демократії зводиться не до розширення прямої участі мас у політичному процесі, а до створення ефективних механізмів рекрутування результативної еліти, підконтрольної народу.
Партиципаторна теорія демократії (демократія участі) спирається на ідеї раціоналістів про людину як раціональну істоту.
Згідно з нею необхідно лише забезпечити людям максимальну участь у політичному процесі. її прибічники, на відміну від елітистів, не вважають, що ірраціональність та імпульсивність органічно властиві народу - це результат недостатньої освіти і некомпетентності мас. Необхідна реалізація принципу прямого представництва на низовому рівні і принципу делегування волі - на вищому.
Плебісцитарна теорія демократії М. Вебера походить від необхідності протидіяти політичній фрагментації суспільства, проявам корпоративних тенденцій і захисту єдності нації. У Вебера тріада діючих суб'єктів політики: перший - політичний лідер харизматичного типу, другий - державна бюрократія, третій - маси. Харизматичний лідер - головна фігура у веберівській теорії.
Він стоїть над бюрократією, а маси лише беруть участь у виборах цього лідера. Лідер контролює бюрократію зверху. Головне призначення
Плебісциту полягає у створенні харизматичного авторитету, тобто харизматичний лідер має незалежне від бюрократії джерело легітимації влади. Висновок М. Вебера був однозначним - будь-яка політична система потребує такого лідера.
Системна теорія демократії виправдовує існування демократії не гуманними міркуваннями, а можливостями збереження і розвитку політичної системи, її адаптації до соціального середовища, що безперервно змінюється. Періодична зміна парламенту і уряду в ході демократичного процесу сприяє своєчасному виправленню помилок і корегуванню політичного курсу відповідно до ситуації, що змінюється. Вона піддається критиці за її гуманістичну індиферентність, відстороненість від моральних імперативів та ігнорування ціннісних орієнтацій і менталітету людей.
Більшість політологів вважає, що без урахування ціннісно-мотиваційних механізмів політичної поведінки людей не спрацює жодна теоретична модель демократії.
Системні трактовки демократії виходять з ідеальної моделі управлінської системи, раціональності поведінки рядових громадян і політичних еліт, їх готовності діяти розумно, з урахуванням інтересів інших, у межах закону. Однак до такого стану політичної культури наблизились лише деякі індустріальні країни, але не повною мірою. Соціальна ірраціональність поведінки, зневажання інтересів інших людей і народів, національна, класова і релігійна нетерпимість і сьогодні є типовими рисами політичного життя більшості країн.
Політична антропологія виходить із того, що людина не завжди може бути готовою до демократії, оскільки вона є суперечливою і частково розумною істотою. Не лише окремі люди, а й цілі народи не можуть нормально існувати без твердої авторитетної влади, яка б обмежувала егоїстичні прагнення і агресивні інстинкти та захищала людину від самої себе.
Досвід історії вчить, що демократія є благом лише тоді, коли вона відповідає політичній культурі і менталітету народу.
Тим більше вона неприпустима в екстремальних ситуаціях, тому перехід до неї вимагає поступовості.
Сучасний соціально-економічний прогрес стимулює розвиток демократії, розвиває демократичний менталітет і ціннісні орієнтації громадян. Він неможливий без соціальної емансипації особистості, потребує плюралізму в суспільному житті.
Демократія ж здатна створити оптимальні можливості для індивідуального і суспільного розвитку й реалізації гуманістичних цінностей - свободи, рівноправ'я, справедливості тощо. Як форма організації соціальних взаємодій, демократія придатна лише для тих народів, які готові до індивідуальної свободи і відповідальності, обмеження власного егоїзму, до поважання законів і прав людини. Тому будь-який народ повинен «вирости» для того, аби демократичною технологією приборкати владу і гарантувати захист громадян від державної сваволі.
Питання для самоконтролю й проблемні завдання
1. Чому між поняттями «демократія» і «держава» існують суперечливі відносини?
2. Чи кожне суспільство заслуговує право на демократію?
3. Чи можлива повна демократія відповідно до логічної семантики самого поняття?
4. У чому виявлялася соціальна обмеженість античної демократії?
5. Чому І.О. Ільїн називав Ж.-Ж. Руссо батьком тоталітарної демократії?
6. Російські традиціоналісти стверджують, що лібералізм не поєднується з демократизмом, оскільки перше означає індивідуальні, а друге - колективістські характеристики. Чи є правомірним такий підхід?
7. Чому три основні принципи античної грецької демократії («ізономія» - рівність перед законом, «ізотімія» - рівне право для всіх громадян виконувати в державі будь-які функції та «ізегорія» - свобода слова) стали стрижнем демократичних систем сучасності?
8. Чи суперечить Арістотелеве визначення громадянина прийнятому в Елладі поділу людей на громадян — політес і негромадян - ідіотес?
9. Чим є демократія - найважливішою соціальною метою чи способом оптимізації соціальних взаємодій?
10. М. Вебер першим вказав на можливість конфлікту між бюрократією і демократією, потім слідом за ним пішов Р. Міхельс. У чому парадокс демократії?
11. Чи є об'єктивним висновок М. Паренті про те, що більшістю інституцій США керує еліта підприємців, яка ні перед ким не відповідає?
12. Демократія перестає бути цілісною системою, якщо вона позбавлена ефективного інституту контролю. Чи є вірним це твердження?
13. Чи є універсальною концепція поліархії, запропонована Р. Далем?
14. Чому референдум називають «останнім доводом демократії»?
15. Чи можна вважати афінську політію ідеальною формою демократії?
16. Що представляє собою «демократія власників» - великих власників за Локком і дрібних — за Руссо?
17. У чому полягають переваги і недоліки прямої демократії?
18. У чому плюси і мінуси представницької демократії?
19. Німецький філософ К. Ясперс (1883-1969) твердив, що терміни «демократія» і «демагогія» походять від одного мовного кореня, але демагогія лише паразитує на дереві демократії і нищить його; демократія, позбавлена аристократичної схильності до видатних людей, втрачається в умовах «диктатури більшості». Чи правильні ці і висновки К. Ясперса?
20. І.О. Ільїн, поряд із поняттям «аристократія» - правління кращих, використовував поняття «какістократія» - правління найгірших, маючи на увазі правління висуванців натовпу. У чому є співзвучними висновки К. Ясперса і І.О. Ільїна?
22. Чи є здійсненною теорія «плебісцитарної демократії» Вебера в сучасних умовах?
Терміни і поняття
Авторитарність — однобічна владність, домінування керівників над керованими. Колективістська демократія - теорія, яка виходить із визнання гомогенності суспільства і належності всієї влади народові, який має єдину, спільну волю і невідчужуваний суверенітет; організмічний підхід до суспільства включає суперечності й конфлікти у відносинах між індивідами і державою.
Ліберальна демократія походить з визнання особистості первинним і головним джерелом влади, пріоритету прав індивіда над законами держави, обмеження компетенції і сфери діяльності держави, розподілу влади і створення механізму «стримувань і противаг» тощо.
Остракізм - у Стародавній Греції вигнання на 10 років громадян, які створювали загрозу для єдності полісу своєю особливою думкою; це вирішувалося шляхом таємного голосування на черепках, на яких писали імена вигнанців (гр. ostrakon — черепок).
Охлократія - у перекладі з грецької означає «влада натовпу» (гр. ochlos - натовп).
Плебісцитарна демократія - форма демократії, за якої можливості політичного впливу громадян відносно обмежені, на відміну від прямої демократії; громадянам надається право шляхом голосування схвалити чи відкинути той чи інший проект закону чи іншого рішення, яке звичайно готується президентом, урядом, партією.
Плюралістична демократія - форма демократії, за якої не особистість і народ, а група постає головною рушійною силою політики в сучасній демократичній державі.
Поліархія - це правління меншості, яка обирається народом на конкурентних виборах, сама меншість представляє декілька корпоративних еліт: на відміну від демократії, поліархія є контрідеалом, який передбачає нерівну участь громадян і еліт в управлінні.
Партиципаторна демократія - форма демократії, яка претендує на максимальну відповідність нормативному ідеалу демократії; теорії партиципаторної демократії виходять з трактування демократії як універсального принципу організації всіх сфер суспільного життя.
Репрезентативна (предст авницька) демократія - форма демократії, за якої воля народу не ототожнюється з його прямою участю в політиці; вона делегується представницьким органам і депутатам, які в межах наданих ним повноважень формують спільну волю.