Антична теорія демократії

Теорія і практика демократії не завжди співпа­дають, але в співвідношенні двох форм засвоєння цього суперечливого соцільно-політичного феномена іноді важко відрізнити, де закінчується теорія і починається практика.

Практична реалізація теоретичних облаштувань нерідко завершуєть­ся крахом, і навпаки, «гола» практика підштовхує творчий пошук.

Ідея демократії вперше виражена грецьким істориком Геродотом у V ст. до н.е. У його розумінні - це держава, побудована на рівності («ізономії»). Основні її ознаки - обіймання посад за жеребкуванням, звіт сановників про свою урядову і фінансову діяльність, розглядання найважливіших справ у народному зібранні.

Видатний російський історик М. Ковалевський у праці «Похо­дження сучасної демократії» зазначав, що період полісної демократії тривав три століття і був ознаменований певними реформами: в епоху Перікла було відмінено майновий ценз, жеребкування замінено голосуванням, було введено оплату посадовим особам.

Арістотель виділяв декілька видів демократії:

• Правління вільних і рівних громадян, при якому думка більшості має вирішальне значення. Арістотель зазначав, що за такої форми правління народ виступає в ролі монарха і стає деспотом, а суспільний лад нагадує тиранію, оскільки верховна влада належить не закону, а простому народу. У ній абсолютне значення мали рішення народних зборів. Від такої форми демо­кратії виграють лише демагоги, які скеровують думки натовпу, а відсутність законів приводить до фактичної відсутності держави (немає законів - немає і держави).

• Усі безперечні за походженням громадяни мають право на зайняття посад, але править не більшість, а закон.

Ця форма правління дуже високо цінувалась античним мислителем - вона запобігала узурпації влади.

• Цензова демократія - політія. Це компроміс між багати­ми і бідними: багаті відносно обмежені в правах, а бідні не зовсім усунені з політичного процесу (праця «Афінська політія»), у ній домінують закон і «середній елемент».

Афінська демократія, як показав М. Ковалевський, мала обме­жений характер і в окремих моментах була суперечливою.

Афінський поліс в епоху розквіту налічував кілька сотень тисяч жи­телів, але вільними громадянами вважались 20-30 тисяч.

Уже за часів Перікла виникла проблема абсентеїзму (ухилення від вико­нання громадянських обов'язків), він же першим запропонував платити кожному громадянину за участь у народних зборах.

У той же час в афінській державі діяли спрощені, але ефек­тивні механізми забезпечення суспільної стабільності.

Жеребку­вання, яке проводилось замість виборів, засуджувалось, але саме воно відвернуло в Афінах появу політичних партій, які могли б зруйнувати полісну систему. Утворенню партійних угруповань протистояв ще один інститут полісної демократії - інститут ос­тракізму (вигнання громадян за рішенням народних зборів). Таке відбувалось, коли хто-небудь із впливових громадян виступав про­ти думки більшості, але не був достатньо переконливим. На­родні збори виганяли його з Афін на 10 років, щоб навколо нього не утворювалась партія (група підтримки), здатна зруйнувати внут­рішню єдність полісу.

Афінський поліс не був державою в сучасному розумінні цьо­го слова, оскільки античність не знала відчуження держави (по­лісу) від людини. Можливо, саме з цієї причини Арістотель на­звав людину «політичною твариною». Поліс - перше в історії втілення реальної єдності політичної структури і громадянсько­го суспільства. Ідея індивіда, відчуженого від суспільства, з влас­ним вільним внутрішнім світом та індивідуальною захищеністю своїх прав і свобод, не була відома в античний період. Індивід повністю залежав від тиранії більшості, оскільки був розчине­ний в суспільстві - полісі.

Сучасна демократія - це поєднання лібералізму на рівні грома­дянського суспільства і демократизму на рівні держави, це поєднання двох осей - вертикальної і горизонтальної; антична демократія спи­ралась лише на горизонтальну вісь - рівність і загальну участь.

Поиск по сайту: