Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Публічне та приватне право: поняття та їх співвідношення



Сутність поділу системи права на публічне і приватне полягає в тому, що в кожній системі права є норми, є покликані забезпечувати насамперед загальнозначущі (публічні) інтереси, тобто інтереси державно організованого суспільства, які потребують впорядкування і захисту. Але є й інші норми, суспільства, які потребують впорядкування і захисту інтересів окремих осіб в їх приватному житті, перш за все – приватних власників. Тому сфери суспільних відносин, пов’язані з державними або приватними інтересами, стають відповідно предметами регулювання правових галузей, що належать до публічного і приватного права.

Публічне право – це сукупність галузей права, предметом регулювання яких є відносини у сфері реалізації публічних (державних) інтересів з допомогою імперативного методу регулювання. Це передусім галузі конституційного, адміністративного, кримінального, фінансового, процесуального права. Тут юридичний пріоритет у питаннях захисту публічного інтересу має воля органів державної влади, яка, однак, у першу чергу підкоряється її завданню захисту інтересів особи і населення країни в цілому.

Приватне право – це сукупність галузей права, предметом регулювання яких є відносини у сфері приватних, індивідуальних інтересів юридично рівних суб’єктів за допомогою диспозитивного методу регулювання. До приватного права відносять насамперед норми цивільного права. Тут юридичний пріоритет у питаннях реалізації приватних інтересів, ініціатива залежить від волі приватних осіб, громадян, їх об’єднань, недержавних суб’єктів господарювання, а регулювання відбувається на засадах координації, тобто за принципами юридичної рівності, автономії таких суб’єктів. Воно охоплює відносини, учасники яких не володіють ніякою примусовою владою один щодо одного, а більш того, виокремлені від державної влади і тому є «приватними», однак їх договори, акти, в тому числі і односторонні, наприклад, акти власників, мають повноцінне юридичне значення, захищаються судом, визнаються і забезпечуються державою як її власні веління. Державна влада може втручатись у цю діяльність тільки у передбачених законом випадках або за рішенням суду. Водночас дії приватних осіб , якщо вони не порушують встановлених законом заборон, державна влада зобов’язана не тільки визнавати, а й захищати.

Між публічним і приватним правом нема перехідних кордонів – вони взаємопов’язані. Приватне право ґрунтується на публічному, без якого воно могло б бути знецінене. Разом з тим на сьогодні приватне і публічне право залишаються фундаментальними вихідними частинами дійсно демократичної правової системи.

Ознаки публічного права:

· Його галузі регулюють відносини між нерівними, юридично підпорядкованими суб’єктами;

· Його норми спрямовані на регулювання відносин, в яких суб’єкти задовольняють загальний інтерес;

· Має особливості суб’єктивного складу ( основним учасником публічно-правових відносин завжди виступає держава, а додатковим – суб’єкти приватного права;

· За своїм призначенням воно випливає з приватного права, підкоряється йому ( тобто державно-правовий порядок створюється засобами публічного права з метою забезпечення сфери свободи особи, вільної від державного втручання);

· Його суб’єкти здійснюють волевиявлення одноособово;

· В ньому застосовується імперативний метод регулювання;

Ознаки приватного права:

· Його галузі регулюють рівносторонні відносини між рівними, юридично не підпорядкованими суб’єктами;

· Його норми спрямовані на регулювання відносин, в яких суб’єкти задовольняють приватний (особистий) інтерес;

· Особливий суб’єктивний склад ( основним учасником приватноправових відносин є приватні особи – юридичні та фізичні);

· За своїм призначенням воно визначає сферу свободи індивіда і створено для її реалізації;

· Суб’єкти самостійно здійснюють волевиявлення;

· Використовується диспозитивний метод, децентралізований, що означає координаційні способи впливу, придатні для регулювання горизонтальних відносин між юридично рівними особами. Головним правовим інструментарієм таких галузей виступає дозвіл;

· Відносини між суб’єктами приватного права мають як майновий, так і немайновий, особистий характер.

53. Галузі та інститути права: поняття та класифікація.
Поділяються залежно від предмета та методу правового регулювання. Також поділ за місцем, яке галузі посідають у системі права (основні – конституційне, цивільне, адміністративне, струдове; комплексні – екологічне, господарське.)
Конституційне право – регул статус людини і громадянина в суспільстві і державі, принципи суп і держ ладу, організац і діяльн системи органів держави та органів місцевого самоврядування. Імперативний метод.
Цивільне – сукупн правових норм, які регулюють сферу майнових і пов’язаних з ними особистих немайнових відносин (ім’я, честь, гідність, авторство). Вони виникають з приводу володіння , користування та розпорядження власністю, набуття, відчуження , купівлі-продажу. Диспозитивний.
Адміністративне право – регул суспіль відносини, що виник у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави. Вони і є предметом правового регулювання однією зі сторін тут завжди виступає державний орган або посадова особа. Імперативний.
Фінансове право – пов’язані з діяльністю держави по формуванню і виконанню держбюджету., з грошовим обігом, банківськими операціями, кредитами, позиками, податками. Суб’єктами цих відносин, крім органів держави, виступають всі юр і фіз особи. Має виконавчо-розпорядчий характер, що і визначає методи ї правового регулювання.
Трудове право – відносини між роботодавцем і працівниками, питання організації праці, її оцінки і оплати, умови виникнення. Імперативний і диспозитивний, а також методи заохочення, стимулювання.
Сімейне право – особисті та майнові відносини, пов’язані з перебудуванням у шлюбі та спорідненістю фіз осіб. Диспозитивний.
Земельне право – пов’язані з володінням , користуванням та розпорядженням землею. Імперативний і диспозитивний, з використанням юридичного інструментарію – дозволів, спеціальних дозволів, заборон.
Екологічне право – у сфері освоєння, використання і охорони суспільством, державою, господарськими суб’єктами і громадянами природного середовища.
Кримінальне право – коло суспільних правових норм, які визначають коло суспільно небезпечних діянь і міри покарання, що застосовуються до злочинців. Імперативний.
Цивільне процесуальне право – сукупність норм права, які регулюють порядок розгляду цивільних справ.
Кримінально-процесуальне право – регул діяльність органів слідства, прокуратури, суду в розслідуванні злочинів і розгляду кримінальних справ у суді. Імперативний.
Правовий інститут має такі властивості:
1) зміст має текстовий вираз в вигляді групи виокремлених понять , термінів.
2) Норми інституту права набувають своєрідного офіційного способу закріплення в законодавстві.
За предметом правового регулювання поділ на інститути конституційного, цивільного, цивільного, кримінального, адміністративного, процесуального та ін галузей права. Галузевий (внутрішньогалузевий) інститут складається із норм однієї галузі права. Міжгалузеві правові інститути – це сукупність норм права різних галузей права, спрямована на регулювання суспільних відносин певного виду.
2.За своїм складом інститути поділяються на прості (інститут необхідної оборони в кримінальному праві) та складні (інститут власності).
3. за змістом суп відносин на матеріальні та процесуальні.
4. За функціями, які виконують на регулятивні та охоронні.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.