Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Поняття та види правової поведінки. Правомірна поведінка: поняття та види



Будь-яка юридично значуща поведінка суб’єктів права є правовою. Вона передбачена нормами права, оцінюється суспільством з урахуванням його вимог, тягне за собою юридичні наслідки для суб’єктів права. Юридично значущою є тільки поведінка свідомо-вольова.

Правові вчинки, що становлять правову поведінку мають юридично визначений склад, до якого входять суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт, об’єктивна сторона. У складі правовідносин правові вчинки відіграють роль юридичних фактів: правомірна поведінка може призводити до виникнення правовідносин, в яких суб’єкти здійснюються суб’єктивні права і обов’язки на підставі регулятивних норм. Правопорушення ж є юридичним фактом, який тягне за собою виникнення охоронних правовідносин і застосування заходів юридичної відповідальності та державного примусу на основі охоронних норм.

Правова поведінка є головною спонукальною обставиною, що впливає на побудову і функціонування механізму правового регулювання, всіх його правових заходів, починаючи з офіційного оформлення ознак цієї поведінки і закінчуючи правовою оцінкою та реалізацією її юридичних наслідків.

З урахуванням соціального змісту та юридичної оцінки вчинку суб’єкта права і незалежно від форми її зовнішнього виразу правову поведінку поділяють на види:

· Правомірну поведінку (є соціально корисною і відповідає приписам правових норм;

· Правопорушення ( соціально шкідливі вчинки, що скоєні з порушення приписів правових норм);

· Зловживання правом ( соціально шкідлива поведінка вчинена суб’єктом права формально в рамках правових приписів);

· Об’єктивно протиправне діяння ( поведінка, яка є не такою, що завдає шкоди, але формально-юридично оцінюється як вчинена всупереч вимогам правових норм.

Правомірна поведінка – це вольова поведінка суб’єкта права (діяльність чи бездіяльність), яка відповідає приписам правових норм, не суперечить основним принципам права і гарантується державою. Правомірна поведінка є результатом здійснення вимог принципу законності, а сукупність всіх правомірних вчинків у суспільстві – це по суті, втілення в ньому правопорядку. Правомірна поведінка являє собою єдність необхідних елементів її складу – зовнішньої (об’єктивної) сторони вчинку особи – суб’єкта права та його внутрішньої (суб’єктивної) сторони.

Об’єктивна сторонаяк зовнішній прояв правомірної поведінки виступає у вигляді соціально корисного чи необхідного діяння, що відповідає правовим приписам, або бездіяльності особи.

Суб’єктивнасторона правомірної поведінки характеризує внутрішній психічний стан особи, його ставлення до норм права і власного вчинку, його правову оцінку.

Правомірна поведінка з погляду соціальної значущості передусім характеризується її корисністю, вона дістає позитивну оцінку з боку особи, суспільства та державиі відповідає їх інтересам.

Залежно від ступеня значущості правомірна поведінка поділяється на: необхідну, бажану і соціально допустиму. Ці види поведінки забезпечуються відповідним «інструментарієм», юридичними засобами:

· Необхідна – імперативними, зобов’язальними і заборонними правовими нормами, які вимагають безумовного здійснення таких приписів у формах виконання обов’язків і додержання юридичних заборон;

· Бажана – головним чином уповноважуючими нормами;

· Соціально-допустима ( держава не може ні забороняти таку поведінку, ні зобов’язувати до неї, ні заохочувати.

За своїми психологічними ознаками правомірна поведінка поділяється на:

· Добровільну правомірну поведінку ( спирається на цінності і прагматичні мотиви у відповідності з правами та законними інтересами суб’єктів)

· Вимушена ( характеризується як вибір варіанту поведінки, що формально відповідає приписам правових норм, але може розходитися з внутрішнім переконанням, звичками самої особи.

За особливостями ставлення суб’єкта до своєї поведінки та чинниками, що вплинули на правомірну поведінку, вона може бути:

· Пристосовницькою, конформістською, по суті – пасивною, коли суб’єкт вчиняє зовнішньо правомірні дії,орієнтуючись не стільки на норму права, скільки на поведінку людей, які його оточують. Конформізм полягає в низькому ступені соціальної активності особи і являє собою пасивне прийняття особою існуючого порядку, пануючих уявлень, відсутність власної думки, свідомої позиції, безумовне підкорення психологічному впливу під час додержання особою вимог правових норм, підкорення думці та діям оточуючих.

· Маргінальною – відображає стан особи, яка знаходиться на межі антисоціального прояву, правопорушення, але не чинить його через страх перед юридичною відповідальністю і усвідомлення загрози реального застосування санкції правової норми, неприємних юридичних та моральних наслідків, що можуть настати за вчинене правопорушення. Маргінал має власну особисту думку щодо власної поведінки як невигідної для себе керуючись при цьому особистим розрахунком, що остаточно зупиняє, утримує його від вчинення правопорушення.

· Звичайною – така, яка виникає в результаті багаторазового повторення дій, що здійснюються за звичайних, вже тривалий час відомих обставин.

· Соціально активною – являє собою найбільш бажаний рівень правомірності і визначається високим рівнем правової культури, здатністю особи до самостійного творчого вибору правових засобів для здійснення позитивних вчинків і готовністю відповідати за їх результати.

З погляду засобів правової регламентації, з позицій юридичних моделей її можна розглядати в таких аспектах:

· Як форма реалізації права ( поділяється на: активні форми реалізації правомірної поведінки – виконання юридичних обов’язків, використання суб’єктивних прав та застосування норм права уповноваженими суб’єктами, та пасивну форму – додержання заборон, що містять забороняючи приписи норм права;

· Як характеристика юридичного змісту правовідносин може бути виражена у вигляді здійснення повноважень посадовими особами, державними органами і т.д.;

· Як відповідна правовим приписам вона може бути зафіксованою і незафіксованою у нормативно-правовому акті;

· Як фактичну підставу динаміки правовідносин правомірну поведінку поділяють на правовстановлюючу, правозмінюючу та правоприпиняюючу.

· За ставленням до юридичних наслідків, на які розраховує особа : Юридичні вчинки ( суб’єкт має намір на реалізацію будь-якого суб’єктивного права) індивідуальні юридичні акти ( воля суб’єкта не спрямована на настання позитивних юридичних наслідків для нього.

· За своїм зовнішнім виразом може мати вигляд лише об’єктивованого, ззовні конкретного діяння чи бездіяльності; вона може бути документально оформленою, тобто письмовою, або усною;

· Залежно від особливостей суб’єктів права розрізняють правомірну поведінку індивідуальних субєктівта поведінку колективів.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.