Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Правовий звичай і нормативно-правовий договір як джерела права



Правовий звичай – це правило поведінки, яке склалося внаслідок багаторазового застосування протягом тривалого часу, яке не зафіксоване в офіційних документах, але визнається і охороняється державою. Для того, щоб звичай набув правового характеру він має бути офіційно схвалений державою ( одержує санкцію). Санкціонування звичаю відбувається 2 способами:

· Шляхом визнання його судовою, господарською, адміністративною практикою і використання як основи судового рішення;

· Шляхом відсилання до нього у нормі закону.

Ознаки правових звичаїв:

· Формуються стихійно;

· Виникають спонтанно, стихійно;

· Це неписані правила поведінки;

· Можуть застосовуватися як на рівні окремих соціальних груп (локальні), так і нації, народу(загальні);

· Мають безперервний і однаковий характер додержання;

· Їх змістом є визначені правила поведінки;

· Є консервативними за своєю природою (закріплюють результати тривалої суспільної практики і можуть відбивати як загальні моральні, духовні цінності народу, так і деякі пересуди);

· Тісно пов’язані з релігійними і традиційними нормами.

В сучасний період звичаєве право більше поширене в країнах з релігійно-традиційною правовою сім’єю ( країни Пд-Сх Азії,Африки, арабські країни). У латиноамериканських країнах правові звичаї використовуються як додаткове джерело права ( Уругвай, Аргентина, Бразилія). У країнах романо-германсьої правової сім’ї правовий звичай застосовується у випадках передбачених законом. Однак державно-нормативним регулюванням не охоплюються всі суспільні відносини, тому звичай зберігає своє значення в окремих сферах приватного, і навіть публічного права. В Україні звичай має статус субсидіарного (додаткового)джерела права. Його роль зростає у зв’язку з розширенням сфери приватного права. Особливого значення набуває звичай ділового обороту, який активно використовується, н-д, при регулюванні зобов’язальних відносин і суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується, має диспозитивний характер і підпорядкований договору та актам цивільного законодавства.

Нормативно-правовий договір – це двостороння або багато стороння угода, внаслідок якої встановлюються, змінюються чи скасовуються норми права. Договори з нормативним змістом завжди містять загальні правила поведінки і не мають персоніфікованого характеру.

Риси нормативно-правового договору:

· Це правоутворюючий акт, змістом якого є сформульовані сторонами договору взаємні права, обов’язки, порядок їх реалізації, а також відповідальність за невиконання або неналежне виконання добровільно прийнятих на себе зобов’язань;

· Його юридична сила залежить від правового статусу суб’єктів, що його укладають;

· Нормативний договір виступає частиною національного законодавства:1) він є похідним від конституції і законів, заснований на них, не може їм суперечити, доповнює і конкретизує чинне законодавство; 2) слугує основою для ухвалення інших юридичних актів;

· Покликаний забезпечити публічний, загальний інтерес, всезагальне благо, тому виконання договірних зобов’язань гарантується державою шляхом застосування різних форм, засобів, методів, у тому числі примусового характеру;

· Укладається і набуває чинності згідно з встановленою процедурою;

· Розрахований на тривалий строк дії, багаторазове застосування;

Нормативно-правові договори поділяють на:

Міжнародний договір – це угоді між державами та іншими суб’єктами міжнародного права з питань, що становлять для них спільний інтерес, яка регулює їх відносини шляхом утворення взаємних прав і обов’язків. Може мати різні найменування: «конвенція», «пакт», «угода», «протокол» та ін.

Внітрішньодержавні договори за галузевою ознакою класифікують на: конституційні, адміністративні, такі що укладаються у сфері трудового, фінансового права та ін.

В трудовому праві розрізняють 2 види нормативних договорів:

Колективний договір – це двостороння угода, що укладається між профспілковим комітетом, який представляє трудовий колектив, і власником підприємства, установи, організації з метою регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних інтересів працівників і власників.

Колективна угода укладається на двосторонній основі на різних рівнях, укладаються між об’єднаннями профспілок і власників підприємств. У ких закріплюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічних, політичних, трудових відносин.

39. Судовий прецедент і судова практика як джерела права.
Судовий прецедент – рішення у конкретній справі, що є обов’язковим при вирішенні аналогічних справ. Судовий прецедент – це принцип, на основі якого ухвалене рішення у конкретній справі , що є обов’язковим для суду тієї самої або нижчої інстанції при вирішенні в майбутньому всіх аналогічних справ і виступає зразком тлумачення закону.
Риси:
1. Визнання прецеденту джерелом права.
2. Формулювання судових прецедентів вищими судовими інстанціями.
3. Нормативний характер судових прецедентів.
4. Загальнообов’язковий характер прецеденту, як і для нижчих судів, так і для всіх ін держ органів і посадових осіб.
5. Обнародування судових рішень прецедентного характеру в бюлетенях або в ін оф виданнях.
6. Формування і функціонування прецеденту на основі чинного законодавства.
7. Спрямованість прецедентів на більш ефективний і кваліфікований розгляд судами конкретних справ
8. На заповнення прогалин та усунення двозначностей у законодавстві
9. Казуїстичність прецеденту, створ на його підставі виріш конкретних поодиноких казусів, множинність, певна неузгодженість і неупорядкованість.
Судді при вирішенні певних справ або посилаються вже на існуючі прецеденти (декларативний прецедент) або створюють нову норму права (креативний прецедент).
Позитивним прецедентом виступає попереднє рішення, зміст якого без будь-яких значних змін імплементовано у рішення стосовно нової справи.
Негативним прецедентом є рішення, раніше сформульовані судом, в якому внаслідок зміни конкретноісторичних умов переглядаються підходи, які доцільно застосовувати при прийнятті рішення по суті справи, що розглядається.
Інша особливість американського прецеденту полягає в обов’язковості для всіх нижчих ланок судової системи результатів тлумачення конституційних актів та звичайних законів, наданого вищими судовими інстанціями на федеральному рівні та рівні окремих штатів. У результаті такого підходу формується відносно самостійний різновид прецеденту – прецедент тлумачення.
Конституційний Суд України має виключне право на надання офіційного тлумачення Конституції та законів України. Ці тлумачення мають загальнообов’язковий характер. Правотлумачні положення КСУ одержали в літературі назву правових позицій, що є результатом системного тлумачення ними Конституції, законів і ін актів..
Правові позиції КСУ є не «звичайними» судовими прецедентами, а прецедентами тлумачення. Практика судів загальної юрисдикції в Україні офіційно не визнається джерелом права, проте нижчі судові інстанції завжди намагаються слідувати практиці вищих судів при розв’язанні аналогічних справ, оскільки в противному разі їх вироки та рішення можуть біти скасовані в апеляційному чи касаційному порядку.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.