Поняття форми права. Форма і джерело права. Види джерел права

Право як цілісне суспільне явище офіційно формулюється, існує та розвивається в певній формі, що безпосередньо відповідає фундаментальній ознаці права – формальній визначеності. Форма права - сукупність визнаних конкретною державою офіційно-документальних способів зовнішнього виразу та закріплення правових норм. Поряд з категорією форма права вживається термін джерела права. В юриспруденції склалися такі підходи до розуміння терміна «джерела права»:

· Джерела виникнення права як соціального явища, сила, що творить право;

· Пам’ятки історії, літератури, судові справи та звичаї, що існували історично та мали значення для чинного на той час права;

· Певний вид діяльності державної влади з утворення правових норм;

· Матеріали, взяті за основу того чи іншого законодавства;

· Способи зовнішнього виразу, існування та перетворення права.

В радянській правовій науці спочатку сформувався матеріалістичний підхід до пояснення джерел права, під якими розуміли матеріальні умови життя суспільства, спосіб виробництва, рушійні продуктивні сили та ін. Матеріалістичний підхід поступово трансформується у формально-матеріалістичний, а згодом – у суто формальний до поняття «джерело права». Під останнім починають розуміти зовнішню форму виразу права, що призводить до ототожнення понять «форма права» та «джерело права». При цьому в літературі застерігалося проти повного ототожнення цих категорій і вказувалося, що застосування поняття «джерело» розкриває не сутність питання, а є даниною юридичній традиції, що зберігається в галузевих юридичних науках, які використовують цей термін для назви того, що сучасна теорія права виражає поняттям «форма».

Поняття форма права вказує на те, що право як соціальне ціле має власний зміст, який становлять правові норми та принципи, що пов’язані між собою та утворюють відповідну структуру права – сукупність правових норм, інститутів, галузей права. Зміст права формується внаслідок повторювальності певних суспільних відносин і визначений наперед конкретно-історичними умовами, тенденціями та перспективами розвитку суспільства. Зміст права порівняно з формою права має визначальне значення.

Найпоширенішими джерелами (або формами) права в більшості правових систем є:

· Нормативно-правовий акт – це офіційний документ прийнятий компетентними суб’єктами правоутворення у визначенх законом порядку і формі, який містить норми права;

· Нормативно-правовий договір – це двостороння або багатостороння угода, яка містить норми права. Ця форма права поширена в міжнародному, конституційному, трудовому праві тощо;

· Правовий звичай – це визнане державою правило поведінки, яке склалося внаслідок його фактичного одноманітного застосування протягом тривалого часу. Звичай стає правовим тоді, коли він санкціонується, тобто офіційно схвалюється державою.

· Правовий прецедент – принцип покладений в основу рішення судових або інших державних органів з конкретної юридичної справи, що в майбутньому стає загальнообов’язковим правилом при розгляді всіх аналогічних справ. Розрізняють судовий прецедент, який формується вищими судовими інстанціями, та адміністративний прецедент, який створюється вищими органами управління.

Первинні джерела права містять правові норми, що мають обов’язкову юридичну силу для судів та інших правозастосовних органів . У країнах романо-германського права до таких джерел відносять нормативно-правові акти та санкціоновані звичаї, при чому приорітет однозначно належить нормативно-правовим актам.

Вторинні джерела права. До них відносять судові прецеденти та правову доктрину. Ці джерела відіграють допоміжну роль та не є достатньою юридичною базою для ухвалення судових рішень. На нинішньому етапі розвитку національної правової системи домінуючим джерелом права в Україні виступає нормативно-правовий акт, останнім часом зросла роль такого джерела права як міжнародно-правові договори, на законодавчому рівні джерелом права в Україні визнано також звичаї. Нещодавно Україна визнала практику Європейського суду з прав людини, тобото його прецедент не право, джерелом права України.

37. Нормативно-правовий акт як джерело права
Нормативно-правовий акт – це офіційний документ прийнятий компетентними суб’єктами нормотворчості, який встановлює, змінює або скасовує норми права.
Його відносять до первинних джерел права практично в усіх сучасних державах.
Риси:
1. Приймається тільки уповноваженими суб’єктами нормотворчості.
2. Має визначену структуру, чутко формулює зміст правових норм.
3. Має письмову форму і оприлюднюється в офіційних виданнях.
4. Розробляється і ухвалюється з додержанням встановленої законом процедури.
5. Може біти оперативно змінений і доповнений відповідно до потреб соціальної практики.
6. Є обов’язковим до виконання і містить гарантії на випадок його можливого порушення.
7. Підлягає систематизації , яка дає можливість відшукати його в нормативно-правовому масиві.
8. Диференційовані за видами органів, що їх видають
9. Конкретизовані за предметом правового регулювання, що відображається в назві (преамбулі) норм акта.
10. Існують у вигляді ієрархічної системи, в основі якої стоїть сила юр актів.
11. Властивість норм актів, що визначає їх співвідношення за змістом з іншими нормативними актами і залежить від компетенції нормотворчого органу та його місця в механізмі держави.
Систему н-п актів очолює Конституція держави – має вищу юридичну силу.
Залежно від способу вираження:
1. Писана конституція – складається з одного або декількох окремих документів, прийнятих в різних час і офіційно проголошених основними законами держави.
2. Неписана конституція – сукупність несистематизованих законів, судових прецедентів і звичаїв, які фактично закріплюють певний державний лад в країні, але формально не проголошені її основним законом.
Наступний щавель в ієрархії н-п актів займають закони, які ухвалюються парламентом і мають вищу юр силу порівняно з нормативними актами інших держ органів. Різновидом поточного закону є кодекс – результат наукової систематизації норм права певної галузі.
Делеговане законодавство – система актів, прийняті органами виконавчої влади на основі повноважень, наданих їм правла ментом, з питань законодавчого регулювання. Приклад, ордонанси – акти, що приймають Радою Міністрів у Франції; в Італії – законодавчі декрети; Акти делегованого законодавства мають силу закону. Крім законодавчих актів система НПА включає й численні підзаконні акти, прийняті центральними і місцевими органами виконавчої влади.

Поиск по сайту: