Поняття та риси правового регулювання, його ефективність. Види правового регулювання

Правове регулювання може бути охарактеризоване як здійснюваний за допомогою юридичних засобів процес упорядкування суспільних відносин з метою забезпечення певної сукупності соціальних інтересів, які вимагають правового гарантування.

Сутність будь-якого соціального регулювання так чи інакше полягає у цілеспрямованому визначенні на нормативному та індивідуальному рівнях відповідно до завдань такого регулювання форм і меж дозволеної та необхідної поведінки соціальних суб’єктів у певних життєвих ситуаціях, а також у стимулюванні фактичного додержання ними цих установлень. Водночас правове регулювання має й низку специфічних властивостей, не притаманних іншим видам соціального регулювання:

Державна забезпеченість правового регулювання, яка виявляється в активній участі держави в процесах правоутворення та сприяння подальшій реалізації правових норм. Зокрема, саме держава в особі її уповноважених органів встановлює за власною ініціативою та остаточно формулює переважну більшість діючих у суспільстві юридичних приписів, забезпечує впорядкування та періодичне оновлення нормативно-правового матеріалу, здійснює контроль за своєчасним та точним виконанням правових, організує усунення невизначеності з правових питань та розв’язання суперечок між суб’єктами права, що виникають у процесі реалізації його норм.

Загальність правового регулювання полягає в охопленні ним більшості питань,що визначаються правом, усіх членів та всієї території відповідного державного утворення.

Єдність правового регулювання виражається в його моністичності, тобто неможливості одночасного функціонування в певному державно організованому суспільстві одразу декількох не узгоджених поміж собою систем правової регуляції. Тим самим забезпечується послідовна реалізація в правовому регулювання принципу юридичної рівності, застосування однакового масштабу правового оцінювання для всіх тотожних за своїм змістом життєвих ситуацій, які потребують юридичної регламентації.

Формалізованість правового регулювання виявляється в урахуванні при реалізації правових норм тільки тих соціальних фактів, що передбачені у праві, і навпаки в ігноруванні всіх інших не відображених у ньому фактичних обставин.

Системність правового регулювання передбачає чітку узгодженість дії та взаємну підтримку залучених до нього правових явищ. Так, недодержання заборон, передбачених правовими нормами тягне за собою виникнення охоронних правовідносин між особою, яка їх порушила, та органами держави, уповноваженими розслідувати зазначені факти. Тим самим створюються умови для прийняття індивідуальних правових актів, що опосередковують з’ясування обставин правопорушення та визначають конкретну міру покарання, яку має зазнати правопорушник.

Результативність правового регулювання виявляється у підвищеному ступені реалізації правових приписів, відносній нечисленності випадків відхилення від встановленого правового порядку.

Правове регулювання слід відрізняти від більш масштабного юридичного явища – правового впливу, який охоплює не тільки цілеспрямоване визначення юридичними засобами характеру поведінки учасників суспільних відносин, тобто власне правове регулювання, а й усі інші форми та напрямки дії права на свідомість та поведінку людей.

Предмет правового регулювання – суспільні відносини, які можуть регулюватися правом і при цьому потребують такого регулювання.

Суспільні відносини можуть регулюватися правом якщо вони:

· Є свідомими і вольовими, що відповідно передбачає здатність їх учасників розуміти зміст та можливі наслідки своєї поведінки, а також обирати та реалізовувати її певні варіанти;