Поняття та ознаки права. Право в об’єктивному та суб’єктивному значенні

Позитивне право - таке, що існує внаслідок його утвердження певним уповноваженим органом або особою.

Природне право – таке, що свідомими діями людей не створюється. У позитивному праві слід розрізняти:

· Об’єктивне право (сукупність норм права, що виражені у відповідних юридичних джерелах (нормативно-правові акти, судові рішенні, правові звичаї тощо).

· Суб’єктивне право (належить окремим особам (суб’єктам) і полягає в наявності в кожного з них певних юридичних можливостей. Ці суб’єктивні можливості пов’язані зі тих правил, з яких складається об’єктивне право.

Право – засноване на уявленні про справедливість, міру свободи і рівності, що відображає потреби суспільного розвитку, яка у своїй основі склалася в процесі повторюваних суспільних відносин і визнається та охороняється державою, легітимована міра свободи, що відповідає інтересам суб’єктів суспільних відносин – система встановлених чи санкціонованих державних норм чи правил поведінки, які формують визначену міру свободи поведінки у своїй реалізації спираються на міри державного впливу аж до примусу.

Ознаки права можна поділити на 2 групи: соціальні і юридичні.

Соціальні ознаки – це передусім ознаки, що забезпечують втілення у праві ідеалів справедливості, свободи, рівності та гуманізму, ці ідеали визначають обов’язкову спрямованість права в бік соціального прогресу і проявляються у такій ознаці права, як здатність виступати засобом справедливої міри свободи і рівності людей у суспільстві. Здатність виступати в ролі регулятора суспільних відносин, внаслідок впливу права на свідомість людей, а через неї – на їх поведінку, її одноманітність і повторюваність, відповідність вимогам права, що становлять зміст правового регулювання.

Юридичні ознаки права:

· Нормативність ( полягає в тому, що воно містить загальнообов’язкові права і обов’язки для невизначеного кола суб’єктів( тобто є не персоніфікованим), тривало і багаторазово застосовується до передбачених ним життєвих ситуацій ( тобто є невичерпним).

· Дозвіл ( під ним розуміють надання суб’єктові права діяти на свій розсуд заради задоволення певного інтересу.

· Веління (втілюється в правило, яке має категоричний характер і змістом якого є безальтернативне спрямування поведінки суб’єкта права;

· Заборона (вимагає безумовного утримання суб’єкта права від тієї чи іншої поведінки;

· Системність ( є об’єднанням норм і принципів права, які лише разом здатні забезпечити загальний соціальний порядок;

· Формальна визначеність (свідчить про те, що правові норми закріплюються певних чітких формах: нормативних актах, прецедентах, правових звичаях та інших джерелах.);

· Обов’язковість (підтримується в різні способи, серед яких легітимність та примус);

· Легітимація права ( визнання його в суспільстві як авторитетного соціального регулятора здійснюється 2 шляхами: 1)легітимація за змістом, коли авторитетність права забезпечується його сприйняттям як справедливого і корисного регулятора; 2) суспільство вдається також до легітимації права за допомогою процедур. Правила вважаються авторитетними через те, що вони мають певний «родовід», іншими словами суспільству слід показати, що норми права йдуть від якогось офіційного джерела.

· Примусовість ( право передбачає можливість застосування примусу до його порушників. Через це загроза застосування державного примусу виступає гарантією,передбаченою правовими нормами на випадок можливого порушення права.

27. Функції права.
Функції права – це головні напрямки впливу на суспільні відносини, які визначаються соціальним призначенням права в різних сферах суспільного життя.
Юр функції права характеризують призначення права як юр інструмента щодо існуючих та бажаних суп відносин. Основними юр функціями є:
1. Регулятивна – регулювання суспільних відносин. Встановлення правил поведінки. Координація соціальних взаємозв’язків.
2. Регулятивна статистична - дія права на суспільні відносини шляхом закріплення у правових приписах вже існуючих відносин.
3. Регулятивна динамічна – можливість права впливати на існуючі суспільні відносини з метою їх розвитку в певному напрямку, який з погляду суспільства чи правлячої еліти є доцільним і необхідним.
4. Охоронна – встановленні правом норм, спрямованих на охорону суспільно значущих відносин у різних сферах суспільного життя і викорінення шкідливо небезпечних для суспільства варіантів поведінки
Додаткові функції:
1. Компенсаційна функція права - компенсація школи
2. Обмежувальна – в обмеженні за допомогою нормативних приписів діяльності суб’єктів права , якщо вони будь-яким чином обмежують права та інтереси інших осіб, суспільства в цілому.
3. Поновлююча – становить наслідок поновлення незаконно порушеного права, попереднього правового становища, тісно пов’язана с компенсаційною, оскільки поновлення порушеного права тягне за собою компенсації.
Основні соціальні функції:
1. Економічна – право встановлювати відповідні норми в екон сфері, врегулює виробничі відносини, закріплює форми власності, визначає механізм розподілу суспільного багатства.
2. Політична – право закріплювати політичний лад суспільства, врегулювання відносини політичної влади між її суб’єктом та об’єктом, між соціальними групами.
3. Виховна – результат здатності права висловлювати загальновизнані і підтримувані сусп думки та вплив на свідомість людей, форму них відповідні позитивні з погляду суспільства думки щодо поведінки в певних життєвих ситуаціях.
4. Культурна – право відображає духовні цінності, надбання культури кожного конкретного суспільства на певних етапах його істор розвитку.
5. Ідеологічна – можливості права істотно впливати на формування відповідної ідеології у суспільстві , яка може нести як позитивне так і негативне навантаження.
6. Функція соціального контролю – стимулюванні певної поведінки суб’єктів права і водночас обмеженні небажаних з погляду суспільства поведінки і дій, в такий спосіб утримуючи від вчинення неправомірних поступків.
7. Інформаційна – право інформує суспільство про варіанти можливої соціально значущої поведінки і сприяє соц корисній поведінці через відповідні приписи, які закріплюються у відповідних джерелах права.
8. Комунікативна – право є інформаційною системою і через це – засобом зв’язку між суб’єктом та об’єктом управління у суспільстві, в такий спосіб поєднуючи їх.

Цінність права.

Право є цінним, оскільки здатне внаслідок своїх змістовних і формальних властивостей задовольняти потреби, бути інструментом реалізації і погодження інтересів тощо.

Прийнято виділяти декілька аспектів цінності права:

· Як явище, сенс якого полягає в реалізації ідеї права ( власна цінність права);

· Як особливий соціальний регулятор суспільних відносин (інструментальна цінність);

· Як здобуток культури людства ( історико-культурна цінність).

Власна цінність права пов’язана з його сутнісними характеристиками, полягає в тому , що право є втіленням ідей свободи, рівності, толерантності, гуманізму і справедливості, які, власне, і становлять його сутність. Саме як явище, що протистоїть свавіллю і беззаконню і в той же час забезпечує простір для впорядкованої соціальної свободи і активності , право саме по собі посідає значуще місце в соціальному житті. Цінність права як явища, сутністю котрого є справедливість, полягає в тому, що воно виступає і засобом і результатом пошуку розумного балансу, рівноваги, пропорційності між «особистою свободою і загальним благом», проступком і покаранням, витратами і придбаннями.

Інструментальна цінність права зумовлюється передусім його особливими зовнішніми властивостями: нормативністю, системністю, формальною визначеністю, загальнообов’язковістю та ін. Вона полягає в тому, що право:

· Виступає засобом розподілу основних матеріальних і духовних соціальних благ ( через нормативне впорядкування фундаментальних суспільних відносин - власності, виробничих, сімейних, фінансових, політичних, духовних і т.д.);

· Містить низку специфічних правових засобів, необхідних для користування соціальними благами, - суб’єктивне право і юридичний обов’язок, юридична відповідальність, засоби процесуально-процедурного характеру тощо;

· Встановлює засоби і процедури охорони, захисту соціальних цінностей тощо;

· Виступає ефективним і гуманним засобом розв’язання соціальних конфліктів;

· Унормовує поведінку різноманітних соціальних суб’єктів, гарантуючи порядок.

Історико-культурна цінність права полягає в тому, що воно належить до фундаментальних цінностей світової культури, вироблених людством у перебігу його розвитку. В такому значенні право розглядається як атрибут цивілізації, як втілення гуманістичних прагнень людства, як результат боротьби за свободу і справедливість.

Ці 3 аспекти цінності права проявляються у загальнолюдському, загально соціальному та особистісному вимірах:

· Загальнолюдський вимір ( його цінність для людства в цілому, полягає в тому, що воно виступає найгуманнішим, єдиним прийнятним засобом розв’язання глобальних проблем сучасності.);

· Загально соціальний вимір ( цінність права для усього суспільства, проявляється в тому, що право: 1) сприяє формуванню суспільних відносин, необхідних для нормального розвитку та існування суспільства; 2)гарантує безпеку, впорядкованість та гармонізацію суспільних відносин, стабільність соціальної системи, цілісність, солідарність соціуму; 3) забезпечує подальший розвиток суспільних відносин. Отже правом стають лише ті норми, зміст яких відповідає інтересам суспільства, які здатні забезпечити стабільність, прогресивний розвиток суспільства, адекватне історичним умовам поєднання індивідуального і суспільного інтересів.

· Особистісний вимір ( цінність права для окремого індивіда, полягає в тому, що воно здатне задовольняти потребу людину в свободі, встановлює певнй порядок її використання. Отже особистісна цінність права виражається в тому, що воно: 1) тією чи іншою мірою наділяє особистість свободою; 2) встановлює певний порядок її використання для оволодіння різними благами, що сприяють всебічному і повному розвиткові особистості.

29. Поняття, загальні риси і види соціальних норм. Співвідношення технічних і правових норм.
Соціальні норми – це існуючі в суспільстві правила поведінки загального характеру, які виявляють волю певної частини населення або всього суспільства і на випадок їх можливого порушення мають гарантії виконання різними засобами соціального впливу.
Загальні риси:
1. Об’єктивна зумовленість правил поведінки, їх вольовий характер.
2. Соціальні норми видаються з метою регламентації взаємодії людей і розраховані на багаторазове застосування до невизначеного кола осіб.
3. ЇХ гарантованість, як правило, на випадок порушення засобами державного або суспільного впливу.
4. Соціальні норми відображають у кожному суспільстві особливості його культурних традицій.
Класифікація: а) за змістом регульованих відносин (політичні, організаційні, естетично норми тощо); б) за способами встановлення і засобами забезпечення виконання (норми права, норми моралі, звичаї, корпоративні норми); в) за способами закріплення і зовнішнього виразу (норми, які знаходяться у свідомості людей або ж виражені у письмовій формі).
Технічні норми – правила, які визначають поведінку людей у зв’язку з використанням технічних і природних об’єктів – правила користування, правила техніки безпеки.
Умовно робітничі норми поділяються на 2 групи – 1. Ті, що втіленні у правову форму 2. Всі інші.
Норми першої групи закріпл у вигляді встановлених державними органами правил, інструкцій, що регулюють відносини стосовно використання технічних засобів у сфері виробництва чи управління, мають обов’язків характер, забезпечуються на випадок їх порушення нормами юридичної відповідальності. Такі норми називають техніко-юридичними.
Технічні норми, що належать до другої групи, у свою чергу можуть не мати соціального змісту (норми математики, хімії та інших наук, що визначають природний стан об’єкта пізнання), але набувати соціального значення, якщо йдеться про правила поведінки людей у зв’язку з використанням технічних та природних об’єктів (правила користування побутовими приладами). Ці правила не містять ознак, притаманних правовим нормам, їх порушення не призводить до застосування засобів юр відповідальності.

Право і мораль

Мораль – це система життєвих принципів, поглядів, суджень, оцінки людей, а також відповідних їм норм поведінки, що відображають погляди, які склалися в суспільстві, про добро і зло, борг, справедливість, гідність і безчестя, похвальність і ганебність, про те, що схвалюється, а що відкидається суспільством.

Як самостійні нормативні регулятори право і мораль мають спільні риси:

· Виконують функцію соціального компромісу між індивідом, групою індивідів і суспільством, сприяють збереженню стабільності і рівноваги в суспільстві;

· Мають нормативний характер, тобто формують правила поведінки людей;

· Є універсальними критеріями оцінки поведінки суб’єктів у різних сферах громадської діяльності;

· Сприяють прогресивному розвиткові суспільства.

Розмежування права і моралі за такими критеріями:

За походженням: норми моралі формуються поступово, в процесі суспільного життя на основі уявлень про добро і зло, справедливість, честь, безчестя, мають неофіційний характер і можуть передаватися із покоління в покоління; норми права складаються у процесі взаємодії людей як певні норми, що закріплюють повторювальні відносини та ідеї, які визнає і захищає держава, і мають офіційний загальнообов’язковий для всіх осіб характер.

За сферою регулювання: моральне регулювання поширюється на відносини, які не піддаються зовнішньому контролю, на відносно вузьку сферу між особового спілкування – кохання, дружбу, взаємодопомогу тощо; норми права регулюють лише ті відносини, які мають загальносуспільне значення.

За формою виразу: норми моралі не мають офіційно фіксованих норм виразу і можуть міститися у релігійних заповідях, традиціях, ритуалах тощо; Право ж має ознаку інституціоналізованості, його норми набувають формального виразу в нормативних актах та приписах, встановлених державою, - законах, указах, постановах, наказах та ін.

За ступенем деталізації: норми моралі не містять точних, деталізованих правил поведінки, вони виступають як принципи проголошення безособової повинності формування бажаної поведінки; норми права є деталізованими правилами про належну, бажану і заборонену поведінку, яка реалізується через механізм правового регулювання.

За засобами забезпечення виконання та специфікою санкцій:додержання моралі забезпечується внутрішнім переконанням, громадською думкою, громадським впливом, соціально-психологічними стереотипами; право охороняється та гарантується примусовою силою держави. Порушення правових норм тягне за собою юридичну відповідальність.

Взаємодія права і моралі полягає в тому, що право пройняте нормами моралі, ґрунтується на них. І право і мораль мають подібні, хоча і не тотожні системи оцінки – обидві нормативні системи засуджують протиправні вчинки.

Право і звичай

Звичай – це правила поведінки, що склалися внаслідок однакового багаторазового вирішення типових ситуацій протягом тривалого часу.
Відмінності звичаїв від правових норм:
1. За походженням – звичаї завжди формуються досить тривалий проміжок часу. Норми права можуть формуватися значно скоріше. Відповідно відмирання звичаю поступове, а норма права скасовується одномоментно.
2. За зовнішньою формою. Норми права мають письмовий характер. А звичаї – усний.
3. За засобами забезпечення. Норми права забезпечуються всіма мірами державного впливу (і юридичними санкціями), а звичаї – суспільною думкою, суспільним тиском.
4. За характером і способом їхньої дії на свідомість і поведінку людей. Право регулює взаємини між суб’єктами з погляду їх юридичних прав і обов’язків; правомірного – неправомірного, законного – незаконного, караного – некараного, а звичай підходить до людських вчинків з позиції добра і зла, похвального і ганебного. Іншими словами у них різні оцінні критерії, соціальні мірки.
5. За характером і порядком відповідальності за порушення.
6. По рівню вимог, що пред’являються до поведінки людини
7. За сферами дії. Звичаєвий простір набагато ширше правого, їх межі не співпадають.
8. Різні історичні долі. Звичай старший, він завжди існував і буде існувати у людському суспільстві, тоді як право виникло лише на певному ступені соціальної еволюції і в майбутньому їх долі можливо розійдуться.
Єдність:
1. Вони є різновидами соціальних норм, які створюють в сукупності цілісну систему нормативного регулювання і через це володіють деякими загальними рисами , в них єдина нормативна основа.
2. Переслідуються одні і ті ж самі цілі і задачі – впорядкування і вдосконалення суспільного життя, внесення в нього організації начал, розвиток і збагачення особи, захист прав людини, затвердження ідеалів гуманізму, справедливості.
3. Один і той же суб’єкт регулювання – суспільні відносини (тільки в різному об’ємі)
4. В якості нормативних явищ визначають межі належних і можливих вчинків суб’єктів.
5. У філософському плані є надбудовані категоріями, обумовлені перш за все економічними, а також політичними, культурними і іншими домінуючими чинниками, що робить їх соціально однотипними в даному суспільстві або в даній формації.
6. Право і звичай виступають в якості фундаментальних загально історичних цінностей, показників соціального і культурного прогресу суспільства, його творчих і дисциплінуючих начал.

Поиск по сайту: