Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ В УКРАЇНІ



У залежності від компетенції органу, який надає чинності податковому платежу на відповідній території, податки та збори поділяються на такі види:

а) загальнодержавні — податки та збори, що встановлюються вищим органом державної влади, набувають чинності виключно на підставі законів та діють на всій території держави;

в) місцеві — податки та збори, перелік яких установлюється вищим органом державної влади, набувають чинності на підставі актів представницьких органів місцевого самоврядування та діють на території відповідних територіальних громад.

Необхідно мати на увазі, що застосування місцевих податків та зборів досить детально регламентується Верховною Радою України за умови певної свободи (по суті «видимої») місцевих органів самоврядування. По-перше, Верховною Радою України визначається вичерпний перелік місцевих податків та зборів, які можуть установлюватися на території України. По-друге, ч. 3 ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування» встановлювалась імперативна вимога щодо введення більшості місцевих податків та зборів на території відповідних регіонів України. І тільки частина з них вводилась на розсуд місцевих органів самоврядування. Пункт 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України традиційно залишив імперативну вимогу стосовно трьох місцевих платежів, залишивши вільне волевиявлення місцевих органів щодо інших зборів. По-третє, основні елементи та найважливіші додаткові елементи правового механізму кожного місцевого податку і збору знов-таки встановлені актом вищої юридичної сили, і Положення місцевих рад з введення того чи іншого податку або збору повинні розроблятися на основі його норм.

Місцеве самоврядування відіграє політичну роль у регулюванні податкових відносин. У відповідності до ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування керують майном, що знаходиться в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону[36].

Конституційний принцип обов’язковості виконання актів органів місцевого самоврядування направлений на гарантування рівності в оподаткуванні всіх громадян України, незалежно від регіону, в якому вони мешкають. Крім того, таким чином формуються рівні принципи управлінської і контролюючої діяльності органів у сфері місцевих податків та зборів. Важливо враховувати, що так само формується загальна конструкція місцевих податкових систем, що діють на території окремих регіонів України і є принципово однотипними незалежно від місця розташування. Однак органи місцевого самоврядування, спираючись на свою компетенцію, реалізують також іншу ознаку даних актів — обмеженість сфери їх дії. Дія актів органів місцевого самоврядування направлена на вирішення місцевих питань та обмежується кордонами відповідного регіону, що підкреслює оперативність характеру даних актів, урахування ними специфіки місцевих умов. Цим визначається специфічний характер підзаконності актів органів місцевого самоврядування, що відчувають вплив верховенства закону, підпорядковуються його приписам і в той же час підкреслюють специфіку місцевих регіонів та їхніх умов через нормотворчість органів місцевого самоврядування.

Принциповим питанням у цьому випадку є таке: наскільки і як територіальні громади можуть формувати й розпоряджатися надходженнями від податків та зборів? На перший погляд питання здається риторичним, але воно породжує безліч проблем і колізій. Хотілося б звернути увагу, приміром, тільки на дві.

Статтею 15 Закону України «Про систему оподаткування» був закріплений закритий перелік місцевих податків і зборів, які набувають чинності на підставі Положень місцевих рад та діють на території відповідних регіонів України. Сьогодні ст. 10 Податкового Кодексу України встановлює такий закритий перелік. Виходить, що територіальні громади визначають сукупність місцевих податків та зборів, що діють на їхній території. Нічого подібного. Перш за все, Кодексом визначений перелік місцевих податків і зборів, а також правовий механізм кожного місцевого податку та збору. Крім того,ч. 3 ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування» закріплювала обов’язок місцевих рад встановлювати відповідні платежі податкового характеру, залишаючи на їх розсуд або незначні за надходженнями, або неможливі для введення на території всіх областей України. На сьогодні місцеві ради обов’язково надають чинності податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиному податку та збору за здійснення деяких видів підприємницької діяльності, а на власний розсуд — збору за місця паркування транспортних засобів та туристичний збір. При цьому встановлення податків та зборів, не передбачених ст. 10 Податкового кодексу, забороняється.

Має сенс замислитися ще над однією проблемою місцевої податкової правотворчості. Виключна компетенція зі встановлення та зміни загальнодержавних податків та зборів (підп. 12.1.1 п. 12.1 ст. 12 Податкового кодексу) належить Верховній Раді України. Безумовно, це є вірним. Але серед загальнодержавних податків та зборів основна частина або повністю надходить до місцевих бюджетів, або розподіляється між державним та місцевим бюджетами. У зв’язку з цим виникають сумніви щодо логічності повноважень надання пільг, зміни строків надходження коштів тим суб’єктам, яким вони не належать. Мабуть, Верховна Рада України повинна коригувати податковий механізм, але тільки в тій частині, у якій він формує надходження до дохідної частини Державного бюджету України. Там же, де мова йде про коригування надходжень від загальнодержавних податків та зборів до доходів місцевих бюджетів, логічніше бачити повноваження місцевих рад.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про систему оподаткування»[37] до місцевих податків, зборів (обов’язкових платежів) належали:

– податок з реклами;

– комунальний податок;

– збір за припаркування автотранспорту;

– ринковий збір;

– збір за видачу ордера на квартиру;

– курортний збір;

– збір за участь у бігах на іподромі;

– збір за виграш на бігах на іподромі;

– збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

– збір за право використання місцевої символіки;

– збір за право проведення кіно- і телезйомок;

– збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

– збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

– збір з власників собак.

Законодавча регламентація місцевих податків і зборів містилася в Декреті Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори»[38], деталізація порядку їх справляння містилася в Положеннях, затверджених рішеннями відповідних місцевих рад. Відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими Кодексом, належать до податкового законодавства (ст. 3 Кодексу).

Статтею 10 Кодексу закріплено такий перелік місцевих податків та зборів:

а) до місцевих податків належать:

– податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки,

– єдиний податок;

б) до місцевих зборів належать:

– збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності,

– збір за місця для паркування транспортних засобів,

– туристичний збір.

Регулювання місцевих податків і зборів закріплює Розділ ХІІ Кодексу. Особливим чином визначається порядок справляння єдиного податку. Відповідно до підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва Указ Президента України від 3 липня 1998 р. № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підпри­ємництва» (з наступними змінами) справляння єдиного податку передбачає врахування таких особливостей:

1. Платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України:

а) податок на прибуток підприємств;

б) податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб — підприємців);

в) податок на додану вартість з операцій постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;

г) земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

ґ) плата за користування надрами;

д) збір за спеціальне використання води;

е) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

є) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

2. Нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування здійснюються суб’єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (з наступними змінами) у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

3. Єдиний податок сплачується на рахунок відповідного бюджету в розмірі частини єдиного податку або фіксованого податку, що підлягають перерахуванню до цих бюджетів відповідно до норм Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (з наступними змінами) (крім єдиного податку, який сплачується в січні 2011 р. за останній звітний (податковий) період 2010 р.). При цьому розподіл коштів єдиного податку на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або до Пенсійного фонду України Державним казначейством України не здійснюється.

4. Зарахування до бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування (у тому числі пенсійного страхування) єдиного податку, який сплачується в січні 2011 р. за останній звітний (податковий) період 2010 р., здійснюється у порядку та на умовах, які діяли до 1 січня 2011 р.

5. Повернення сум єдиного податку, які були сплачені до 1 січня 2011 р. помилково або надміру, а також зарахування сум погашення податкового боргу, що сформувався станом на 31 грудня 2010 р.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.