 |
|
|
Архитектура Астрономия Аудит Биология Ботаника Бухгалтерский учёт Войное дело Генетика География Геология Дизайн Искусство История Кино Кулинария Культура Литература Математика Медицина Металлургия Мифология Музыка Психология Религия Спорт Строительство Техника Транспорт Туризм Усадьба Физика Фотография Химия Экология Электричество Электроника Энергетика |
Акцизний податок – непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених Розділом VI ПК як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції)
Непрямі податки, до яких належать податок на додану вартість і акциз, мають менш тривалу історію, ніж прямі, що пов’язано насамперед з об’єктом оподаткування. Якщо в умовах прямого оподаткування об’єкти, що породжували податковий обов’язок, були досить традиційними (людина, земля, майно) і для використання особистих або реальних податків не вимагалося спеціальних складних конструкцій обліку й обчислення, що дозволяло застосовувати дані конструкції на перших стадіях формування податків узагалі, то інакше складається ситуація з непрямими податками. Їх застосування вимагає вже відносно розвиненого суспільного виробництва, динамічного розвитку товарно-грошових відносин. Об’єктом оподаткування в цьому випадку виступає вартість обороту при реалізації товарів, робіт, послуг, яку складно і передбачити, і застосувати при зародженні податків узагалі. На цьому рівні чітко проявляється зв’язок механізму оподаткування зі споживанням, підставою оподаткування стає добробут суб’єкта, що деталізується за найбільш зручними і затребуваними формами об’єкта оподаткування (дохід, майно тощо). Необхідний рівень споживання стає своєрідним орієнтиром для застосування певних форм податків. Дохід розглядається як сукупність споживання й заощаджень. При цьому важливо мати на увазі, що облік фактичної здатності, обов’язку сплачувати податок повинен спиратися на діючі правові норми, які виходять із платоспроможності зобов’язаних осіб. Дані підстави диференційовано. Якщо для прямих податків цей момент перебуває на поверхні й платоспроможність збігається з моментом одержання або наявності об’єкта (доходу, майна й т. д.), то в ситуації з непрямими податками він трохи завуальований і момент сплати податку збігається з моментом реалізації обороту[2]. В останньому випадку платоспроможність платника податків фактично не враховується взагалі, тому що здатність придбати товар або послугу (у процесі чого й сплачується непрямий податок) навряд чи можна віднести до підстав податкоспроможності. Як специфічна форма майнового оподаткування виникають податки, які ставлять за мету зафіксувати вартість майна з метою оподаткування в момент зміни власника, на стадії переходу від одного власника до іншого. Це породжує виникнення податків на спадкування, дарування, у момент купівлі-продажу. Формується досить різноманітна група податків з обороту. У широкому сенсі до них можна віднести будь-який податок, об’єктом якого є реалізація товарів або послуг і оподатковувана база якого розраховується виходячи з обсягу продажу, помноженого на ціну, тобто виходячи з обороту[3]. Однак більш затребуваним є використання вузького підходу на основі формування закритих переліків податків з обігу. Так, держави — члени ЄС можуть зберегти або ввести тільки податки, перераховані в ст. 33 Директиви 77/388. На підставі цього Європейський суд, розглядаючи французькі соціальні податки, німецькі податки на гральні автомати в публічних місцях, уклав, що податок суперечить ст. 33 Директиви 77/388, якщо він має основні риси податку на додану вартість. Як такі були виділені: універсальний об’єкт, оподаткування більше однієї стадії реалізації товарів і послуг, некумулятивний характер, фіскальна спрямованість. Директивою 77/799 ЕЕС роз’ясняється, що до непрямих податків належать: податок на додану вартість, акциз на мінеральні масла, акциз на алкоголь та алкогольні напої, акциз на тютюн[4]. Сформовані податкові системи свідчать про те, що непрямі податки відіграють значну роль у формуванні доходів держави й податковому регулюванні. Історично основним видом непрямих податків був акциз, при якому об’єктом оподаткування, як правило, виступала вартість товарів, що мали специфічну особливість (тютюн, алкогольні напої, легкові автомобілі) або рівень споживання яких був малоеластичним відносно змін цін. У більшості країн чітко виділені такі акцизні групи товарів: алкогольні напої, тютюнові вироби, бензин, легкові автомобілі, коштовності та ін. Розвиток непрямого оподаткування привів до того, що тільки акцизних надходжень стало явно недостатньо, у результаті чого з’явився податок з обігу (своєрідний універсальний акциз), який у ряді країн трансформувався в податок із продажу або податок на додану вартість. Останній широко застосовується в Західній Європі, де формує більше половини надходжень у бюджет від непрямих податків. До середини 1970-х рр. у більшості держав Організації економічного співробітництва й розвитку відбувалося збільшення частки прямих податків, насамперед за рахунок прибуткового податку й зборів у фонди соціального страхування. Однак у другій половині 70-х рр. сформувалася стійка тенденція збільшення частки непрямих податків. Необхідно враховувати, що межа між ними досить умовна й визначається можливістю перекладання податкового обов’язку, формуванням розриву між реальним і формальним платником. Прямі податки займають переважну частку в системах оподаткування таких країн, як Канада, Сполучені Штати Америки, Японія, Нідерланди. У той же час непрямі податки превалюють у податкових системах Франції, Італії, Іспанії тощо[5]. Непрямі податки — це податки на споживання, які реалізуються в цінах на товари. Тиск непрямого оподаткування в цій ситуації припадає насамперед на ті групи населення, які мають більш високий рівень споживання. Збільшення частки непрямого оподаткування, крім того, впливає на дискреційний (вільний до використання) дохід і приводить фактично до ситуації, аналогічної дії прямих податків. Цікавим є критерій розмежування прямих і непрямих податків, що орієнтовані на внутрішнє або зовнішнє споживання. Використання даної підстави дозволяє до непрямих податків віднести ті, які припадають на внутрішнє споживання й установлюються за принципом країни призначення (у країні споживача), тоді як прямі податки орієнтовані на підприємницький прибуток або особистий дохід і справляються за принципом країни-виробника (країни-продавця)[6]. Непрямі податки фактично не фіксуються платником, і складається враження, що податків або немає взагалі, або вони зовсім незначні. Більше того, справляння непрямих податків практично виключає навіть видимість зв’язків між цілями й розмірами зібраних від оподаткування коштів і характером, спрямованістю, доцільністю їхнього використання й витрат. У той же час при прямому оподаткуванні, використанні зборів податкового характеру створюється реальна можливість чітко простежити зв’язок між зібраними за рахунок цих платежів коштами і профінансованими завданнями й цілями. Формується можливість побудови моделі відповідальності за нецільове використання коштів (зібраних, приміром, до пенсійного фонду), що, безумовно, є неможливим у режимі непрямого оподатковування. Узагальнюючи принципові особливості непрямого оподаткування, можна виділити кілька найбільш важливих характеристик, що визначають непряме оподаткування: 1. Розрив формального й реального платників податків. Якщо в умовах прямого оподаткування обов’язок сплати податку безумовно делегується власникові майна або доходів і здійснюється за рахунок його коштів, то при непрямих податках кошти в рахунок податкового обов’язку вносить формальний платник, що одержав їх при розрахунку за надану продукцію, роботу, послуги від реального платника. 2. Непрямі податки входять як елемент до ціни реалізації. Фактично всі податки беруть участь у формуванні ціни. Однак якщо прямі податки беруть участь у цьому процесі на стадії виробництва й ураховуються виробником, то непрямі податки виробника мало цікавлять. Форма їхньої легалізації пов’язана саме з оборотом товарів, робіт, послуг, моментом зміни власника на стадії обігу. Саме тому принциповим відмітним моментом характеристики непрямих податків є участь їх у формуванні ціни реалізації. 3. Непрямі податки диференційовано розмежовують складові податкового обов’язку. При прямому оподаткуванні й обов’язок обліку, і обов’язок сплати, і обов’язок звітності реалізуються зобов’язаною особою — платником. У той же час розмежування формального й реального платника передбачає й певну диференціацію в реалізації складових елементів податкового обов’язку. Так, обов’язок по сплаті податку здійснюється формальним платником, але за рахунок коштів платника реального. 4. Об’єктом оподаткування по непрямих податках виступає вартість обороту. Даний об’єкт носить динамічний характер і виражає приріст вартості, її збільшення, що досягнуте саме на даному етапі обороту. 5. Законодавче закріплення підстав перекладання податку з формального платника на реального. Необхідно мати на увазі, що найчастіше прямих указівок у законі, що визначають цю особливість непрямих податків, знайти не вдасться. Однак конструкція непрямого оподаткування допускає використання специфічних моментів при обчисленні, сплаті суми податку, реалізації механізму бюджетного відшкодування, які фактично і реалізують загальну концепцію перекладання податку. 6. Поєднання індикативних і фактичних способів визначення об’єкта оподаткування й форм стягнення. Якщо прямі податки виходять із чіткого, фактичного визначення об’єкта, бази оподаткування і на основі цього з податкового обов’язку, то непрямі податки допускають орієнтацію на певні форми прогнозів і припущень. У цьому випадку перші три підстави представлені у формі припущень, носять імовірнісний, індикативний характер, тоді як лише останнє орієнтоване на чіткий зв’язок форми стягнення з вартістю готового продукту. Дане положення можна проілюструвати й способом непрямого визначення податкового обов’язку по податку на додану вартість, що застосовувався в Україні. Певною прогалиною виглядає умовчання законодавця щодо принципових підходів, критеріїв та й взагалі підстав визначення непрямих податків. Поняття непрямих податків було предметом дискусій під час обговорення можливостей і перспектив регіональної інтеграції в рамках Співдружності Незалежних Держав. У статті 1 Угоди про погоджені принципи податкової політики, укладеної між урядами держав-учасниць, зустрічаються терміни «прямі» і «непрямі» податки, однак деталізуються ці поняття звичайною вказівкою на види податків, які будуть застосовувати на своїй території держави-учасниці (прямі — податок на прибуток, прибутковий податок; непрямі — податок на додану вартість, акцизи)[7]. Фактично подібний підхід сприймається й більшістю угод про створення зон вільної торгівлі. Згодом це положення було трохи деталізоване Економічним судом СНД, який податки (податок на прибуток, податок на майно, податок на додану вартість, акциз, мито, прибутковий податок і т. ін.) розмежував на прямі й непрямі, беручи за основу спосіб їхнього справляння. Прямими податками вважалися податки, які сплачувалися самим суб’єктом оподаткування, тоді як непрямими — податки, економічний тягар яких покладався на покупця при придбанні товарів, робіт, послуг, а також податки, що встановлювались як надбавки до ціни або тарифу[8]. Варто звернути увагу, що поняття непрямих податків досить інтенсивно застосовується при врегулюванні зовнішньоекономічних відносин. За допомогою даного типу податків можуть реалізовуватися дискримінаційні або антидискримінаційні завдання в галузі міжнародної торгівлі товарами. Так, у число непрямих податків для цілей СОТ входять: податки з продажу, акцизи, податки з обороту, податок на додану вартість, податки на франчайзинг, гербові збори на передачу майна або прав, на інвентар та устаткування, прикордонні збори й усі інші податки, крім прямих податків й імпортного мита. Непрямі податки у цьому випадку визначаються як податки на товари й послуги, що використовуються прямо або побічно у виробництві продукції, тоді як прямі податки включають податки на заробітну плату, прибуток, відсотки, ренту, роялті й інші форми обкладання доходу, а також податки на майно[9]. Характеризуючи співвідношення прямих і непрямих податків, необхідно погодитися з розмежуванням «непрямого або прямого оподаткування» і «непрямих або прямих податків»[10]. У Звіті робочої групи ГАТТ про прикордонні податкові врегулювання до прямих податків на товари належать акцизи, податки із продажів, каскадні податки й податок на додану вартість. У той же час непрямі податки на товари включають соціальні внески працівників і роботодавців, податки, пов’язані з чисельністю працівників. Таким чином, у рамках Світової організації торгівлі сформовані механізми застосування непрямих податків на товари; непрямих податків; прямих податків на товари; прямих податків. Класифікація непрямих податків не дуже різноманітна, оскільки податкові системи використовують досить обмежений перелік платежів подібного типу. Звичайно, це не пов’язано з часткою надходжень від даного типу податків до бюджетів. Розвиток системи оподаткування привів до можливості деякої трансформації даного підходу до класифікації непрямих податків. По-перше, якщо на рубежі XIX–XX ст. основним різновидом непрямих податків були акцизи, то в діючих податкових системах центр ваги перемістився на різновид універсального акцизу (найчастіше — податку на додану вартість). У той же час система акцизів трохи звузилася й зараз орієнтована на специфічні групи товарів (переважно монопольні й високорентабельні).
Поиск по сайту: |