НА РЕЗУЛЬТАТ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Загальні положення

У широкому розумінні інтелектуальна власність означає закріплені за-

коном права на результат інтелектуальної діяльності в науковій, літературній,

художній і промисловій сферах.

Під «власністю» зазвичай розуміють суспільні відносини, що історично

склалися, щодо привласнення або розподілу матеріальних об’єктів, які й є

об’єктами власності. Найважливішою же характеристикою власності є те, що її

власник може використовувати свою власність так, як він бажає, і ніхто інший

за законом не може використати цю власність без дозволу її власника. Проте

існують принципові відмінності між матеріальними й нематеріальними проду-

ктами інтелектуальної діяльності як об’єктами привласнення.

Матеріальний об’єкт можна мати й утримувати, тобто встановити над

ним фізичне панування, що й називають володінням. Володіння будь-яким

об’єктом (річчю) є необхідною передумовою користування цим об’єктом і ро-

зпоряджатись об’єктом може тільки той, хто ним володіє.

Інтелект (здатність до мислення, раціонального пізнання) безпосередньо

не створює матеріальних об’єктів, і тому результати інтелектуальної діяльності

не є об’єктами відносин власності в класичному розумінні. Неможливо вста-

новити фізичне панування над ідеєю, твором науки, літератури, мистецтва, ви-

находом та іншими результатами інтелектуальної праці; ними не можна воло-

діти, проте їх можна використовувати одночасно в різних місцях і різними

особами, чого не можна робити з матеріальним об’єктом.

Отже, інтелектуальна власність як право на результати розумової дія-

льності людини, є благом нематеріальним, зберігається за його творцями й

може використовуватись іншими особами лише за узгодженням з ними,

крім випадків, зазначених у законодавстві. При цьому сам процес інтелек-

туальної діяльності як такої право на власність зазвичай не регулює. Лише

після завершення цієї діяльності внаслідок створення нових результатів у

сфері науки, літератури, мистецтва, техніки й технології починають діяти

норми цивільного права, що забезпечують суспільне визнання відповідного

об’єкта, встановлюють його правовий режим, а також охорону прав і закон-

них інтересів його творця. До того ж об’єктам інтелектуальної власності

майнові права не надаються. Будь-який винахід, промисловий зразок то-

що – це вирішення проблеми (завдання), яке стає товаром лише тоді, коли

воно має споживчу вартість [3].

Інтелектуальна власність має подвійну природу. Право, що виникає у

творця на результат інтелектуальної діяльності, подібне до права власності, що

має особа, працею якої створено матеріальний об’єкт. Право на результат тво-

рчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджа-

тися цим результатом на свій розсуд і дає змогу передавати іншим особам (або

надавати дозвіл на його використання). За цілим рядом ознак це право може

належати до майнових прав і подібне до права власності.

Водночас яяяяяяяяяяіснують й інші відносини особистісного спрямування, які на-

бувають юридичної чинності відповідно до права авторства. Автор (фізична

особа, творчою працею якої створено результат інтелектуальної діяльності)

володіє сукупністю особистих немайнових (моральних) прав, які не можуть

бути відчужені від їх власника внаслідок самої їхньої природи. І якщо у відно-

синах економічного привласнення визначають «кому дозволено використову-

вати певний, наприклад, твір промисловим або комерційним чином», то у від-

носинах особистісного привласнення міститься відповідь на запитання «Хто

творець даного твору?».

Майнові й немайнові права взаємопов’язані. Цей зв’язок виявляється в

тому, що внаслідок використання об’єктів інтелектуальної власності з’явля-

ється майно (матеріальні об’єкти) і право власності на нього.

Інтелектуальну власність за встановленою традицією поділяють на авто-

рське право й промислову власність.

Авторське право закріплює за авторами та іншими творцями інтелектуа-

льної власності певні права, які надають їм можливість дозволяти або заборо-

няти протягом обмеженого періоду часу ті або інші види використання їхніх

творів. У широкому розумінні авторське право містить положення про охорону

авторського права*, а також охорону суміжних прав (прав, суміжних з авторсь-

ким правом: прав виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення).

Промислова власність охоплює права на такі об’єкти інтелектуальної

власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і

послуг (товарні знаки й знаки обслуговування), фірмові найменування та за-

значення про походження товарів чи найменування місця походження товарів,

а також припинення недобросовісної конкуренції. При цьому промислову вла-

сність розуміють у найширшому значенні й розповсюджують не лише на про-

мисловість, але й на сільське господарство, торгівлю, на всі продукти промис-

лового чи природного походження.

14 липня 1967 р. у столиці Швеції Стокгольмі було підписано Конвен-

цію, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ,

рис. 1.1) і згідно з якою до інтелектуальної власності належать права на:

1) літературні, художні й наукові твори;

2) виступи виконавців, фонограми й програми ефірного мовлення;

* Авторське право – розділ цивільного права, який регулює правовідносини, що ви-

никають у зв’язку зі створенням і використанням творів науки, літератури й мистецтва [2].

3) винаходи у всіх галузях людської діяльності;

4) наукові відкриття;

5) промислові зразки;

6) товарні знаки, знаки обслуговування і торгові найменування й позна-

чення;

7) припинення недобросовісної конкуренції

і всі інші права, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловості,

науковій, літературній або художній галузях*.

Рис. 1.1. Емблема Всесвітньої організації інтелектуальної власності

Види діяльності, зазначені в п. 1, регулюють авторським правом. Права,

згадані в п. 2, зазвичай називають «суміжними правами», тобто правами в га-

лузях, суміжних з авторським правом; види діяльності згідно з пп. 3, 5–7 є

об’єктами промислової власності. При цьому наукові відкриття (п. 4) не нале-

жать жодній з основних сфер інтелектуальної діяльності**.

Перелік конкретних видів виняткових прав, застережених Конвенцією,

має приблизний характер і може бути доповнений іншими результатами інте-

лектуальної діяльності. Так, специфічними об’єктами інтелектуальної власно-

сті є сорти рослин, комерційна таємниця та деякі інші.

* Відповідно до Цивільного кодексу України до об’єктів права інтелектуальної влас-

ності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп’ютерні програми; компіляції

даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій

мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; топографії

(компонування) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, по-

роди тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і

послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

** Женевський договір з міжнародної реєстрації наукових відкриттів (1978 р.) визна-

чає наукові відкриття як «визначення явищ, властивостей або законів матеріального всесві-

ту, не визнаних раніше і таких, що підлягають перевірці». На сьогодні жоден національний

закон або міжнародний договір не надає прав власності на наукові відкриття (реєстрація ві-

дкриттів існувала свого часу в колишньому СРСР).

Поиск по сайту: