Основні положення по технології розробки грунту

Загальні положення.

Земляні роботи — одні з найбільш трудомістких і найтяжчих процесів у будівельному ви­робництві. Обсяги земляних робіт у сучасному будівництві дуже великі і мають тенденцію до зростання. Тому вчені та інженери постійно працюють над удосконаленням технології земляних робіт, підвищенням рівня механізації їх, зменшенням їхньої трудоміст­кості та вартості.

Земляними спорудами називаються виїмки та насипи, які виникають в результаті розробки та переміщення грунту. За­лежно від строку користування вони поділяються на постійні та тимчасові. До постійних земляних споруд належать споруди, призначені для експлуатації протягом тривалого часу (греблі, меліоративні канали, водоймища).

До тимчасових земляних споруд належать ті, які передують на­ступним роботам по зведенню об'єктів, їх використовують тільки під час виконання будівельних робіт, а потім або засипають (про­цес називається зворотною засипкою), або вони залишаються під зведеними конструкціями (наприклад, під підвальними частинами об'єктів). Такими спорудами є котловани, траншеї, канави, шурфи, кавальєри.

Залежно від призначення до земляних споруд ставляться вимо­ги щодо якості та старанності обробки їхніх поверхонь, крутості укосів, ступеня ущільнення грунтів, стійкості до розмивання, фільт­руючої здатності грунтів та інших механічних властивостей.

Класифікація грунтів та їх властивості. Грунтами в буді­вельному виробництві звуться гірські породи, які залягають у верх­ніх шарах земної кори. Грунт — це тіло, яке складається з міне­ральних частинок та органічних домішок, до нього належать рос­линний шар грунту, пісок, супісок, суглинок, глина, гравій, торф.

Залежно від структурних з'єднань частинок грунти поділяються на скельні та нескельні. Скельними грунтами вважають такі, в яких окремі частинки зцементовані між собою, внаслідок чого їм вла­стива висока міцність. Нескельними вважають грунти, які склада­ються із зруйнованих гірських порід.

Залежно від розміру мінеральних частинок та кількості орга­нічних домішок грунти діляться на такі: великоуламкові незцементовані з вмістом понад 50% уламків кристалічних порід роз­міром понад 2мм; зв'язні — глинисті; незв'язні — піщані.

Властивості грунтів впливають на стійкість земляних споруд, трудомісткість та вартість земляних робіт. Головними будівельними властивостями грунтів є: кут природного укосу, щільність, вологість. зчеплення, міцність, розпушуваність.

Кут природного укосу — це кут, утворений поверхнею насипа­ного грунту і горизонтальною площиною. Цей кут характеризується станом граничної рівноваги. Значення його залежить від кута внут­рішнього тертя, сил зчеплення та тиску верхніх шарів грунту. Прак­тично крутизну укосу земляних споруд визначають відношенням висоти укосу h до його закладання а: h/а=1/т, де т —кое­фіцієнт укосу. Крутизна укосів визначається будівельними нор­мами (табл.1 Збірника ДБН „Земляні роботи” ).

Щільність грунтів — це маса одиниці об'єму речовини грунту без пор. Щільність впливає на опір грунту копанню та на його несучу здатність.

Вологість— ступінь насичення грунту водою. Виражається від­ношенням маси води в грунті до маси твердих частинок. Так, грун­ти при вологості до 5% вважаються сухими, при вологості 5...30% — вологими, понад 30% — мокрими.

Зчеплення визначається початковим опором зсуву і зале­жить від виду грунту та ступеня його вологості.

Щільність грунтів характеризується їхньою здатністю чинити опір зовнішньому силовому впливу.

Розпушуваність — здатність грунту збільшуватися в об'ємі при розробці, характеризується коефіцієнтами початкового та залиш­кового розпушування. Коефіцієнт початкового розпушування— це відношення об'єму розпушеного грунту до його об'єму в природно­му стані. Коефіцієнт залишкового розпушування — це відношення об'єму розпушеного грунту після його ущільнення до його об'єму в природному стані.

Вказані властивості грунтів по-різному впливають на склад­ність розробки їх. Тому в будівельному виробництві застосовують класифікацію грунтів за складністю розробки різними машинами та вручну, яка наведена в ДБН (табл.1 Збірника1 „Земляні роботи”).

При улаштуванні земляних робіт виконують підготовчі, допоміжні та основні роботи.

Підготовчі роботи. Геодезичні роботи—це підготовчі роботи, що виконуються на початку освоєння будівельного майданчика. Вони включають роботи по встановлення і закріплення на місцевості контурів та розмірів майбутніх земляних споруд. Помилки при виконанні цих робіт можуть призвести до неправильного розташування майбут­ніх об'єктів на місцевості, що негативно впливатиме на забудову з архітектурної точки зору.

Повалення ліси та переміщення комунікацій проводять, якщо на відведеному для забудови майданчику ростуть дерева та кущі, проходять якісь підземні комунікації або повітряні електричні лі­нії. До початку земляних робіт потрібно дерева з діаметром стов­бура понад 0,1м зрубати, корчі викорчувати, а тонші дерева та кущі пересадити на нове місце. Існуючі комунікації та повітряні лінії обрізують або переносять за межі будівельного майданчика.

Згідно з основними природоохоронними заходами проводять рекультивацію земель, тобто верхній шар родючого грунту зріза­ють та складають у кавальєри поблизу будівельного майданчика для повторного використання після закінчення будівництва або вивозять в інше місце, де його використовують за призначенням.

До початку виконання земляних робіт на майданчику влашто­вують тимчасові дороги, розміщення та будова яких повинні від­повідати рішенням та вказівкам проекту виконання робіт. Наяв­ність таких доріг дозволяє краще використовувати транспорт, еко­номити пальне, знижувати вартість транспортних робіт.

Побутові приміщенняможна встановлювати як для окремих об'єктів, так і для групи об'єктів у вигляді побутових містечок.

Будівельний майданчик у підготовчий період слід обладнати тимчасовим водопостачанням, каналізацією енергетичними та іншими мережами.

Усі підготовчі роботи мають бути виконані відповідно до будгенплану на підготовчий період.

Допоміжні роботи. Видалення води з виїмок. можна виконувати відкритим водовідливом або зниженням рівня ґрунтових вод. Від­критий водовідлив застосовують при незначних коефіцієнтах фільт­рації, він є способом, при якому розробку грунту виконують з не­великим уклоном підошви виїмки в один бік. У найпониженій частині підошви влаштовують приямок. Воду, яка збирається в ньому, відкачують за межі виїмки насосом.

Поиск по сайту: