Трудові ресурси та нормування в будівництві

Будівельні робітники. Операції, які входять до складу будь-якого будівельного процесу, розрізняються між собою за складністю, якістю та точністю виконання. Саме виконання їх ви­магає різного рівня знань та вміння. Узгодженість, злагодженість та безперервність дій будівельних робітників під час виконання різних робіт є показником їхньої кваліфікації, ступінь якої визна­чається залежно від знання виконуваної справи, наявності досвіду та вміння відповідно виконувати ту чи іншу робочу операцію.

З метою раціонального використання праці будівельних робіт­ників необхідно, щоб кожен із них виконував лише ті роботи, які властиві його професії (спеціальності) та кваліфікації. Тому під час виконання будь-якого процесу, що складається з кількох різ­нойменних операцій, потрібно мати відповідну кількість виконав­ців, які об'єднуються в ланки від двох до шести чоловік. У буді­вельному виробництві ланкова форма є найбільш прогресивною формою організації праці. Кілька ланок об'єднують в бригади. Залежно від спеціалізації ланок бригади можуть бути спеціалізо­ваними (складатися з ланок однієї спеціальності) та комплексни­ми (складатися з ланок різних спеціальностей).

У будівельному виробництві беруть участь робітники різних фахів. Фах будівельника визначається ва­дом роботи, яку він виконує (наприклад, муляр, покрівельник, опоряджувальник). Спеціальність же визначається більш вузьким по­няттям фаху. Наприклад, покрівельники можуть влаштовувати жерстяні покрівлі або м'які, опоряджувальник може мати, спеці­альності штукатура, маляра, лицювальника, паркетника.

Для виконання будівельних робіт потрібні робітники з різним рівнем підготовки, тобто різної кваліфікації. Кваліфікація визна­чається рівнем професійної майстерності виконання певного виду роботи.

Рівень кваліфікації визначається кваліфікаційними розряда­ми. У будівельному виробництві їх вісім. Чим вищий розряд, тим досконалішою повинна бути праця робітника. Доручати робітнику нижчої кваліфікації виконання роботи, яка має виконуватись ро­бітником більш високої кваліфікації і навпаки, з технологічних та економічних міркувань недоцільно.

Свою професійну майстерність робітники підвищують безпосе­редньо на робочих місцях або в учбових комбінатах. Підвищення розряду відбувається через показ робітником знань та вмінь ква­ліфікаційній комісії, до складу якої входять інженерно-технічні працівники, досвідчені робітники та представники громадських ор­ганізацій. При визначенні розряду члени комісії повинні керува­тись положеннями «Тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників, які займаються будівництвом та ремонтно-бу­дівельними роботами».

Будівельні робітники повинні знати правила техніки безпеки і мати відповідне посвідчення про це.

Продуктивність праці та норми продуктивності. Продуктивність праці — це корисний результат трудових витрат. Ефективність її визначається порівнянням затраченої праці з одержаним резуль­татом.

Підвищення продуктивності праці можливе при максимальному використанні досягнень науки і техніки, механізації-будівельних робіт, використанні наукової організації праці та виробництва. Характерною ознакою підвищення продуктивності праці є те, що при однакових затратах матеріальних ресурсів без збільшення кількості працівників збільшується випуск продукції.

Час, необхідний для виготовлення одиниці високоякісної про­дукції при правильній організації та наявних засобах вироб­ництва, називається нормою часу. У будівельному виробництві норма часу ототожнюється з нормою затрат праці, визначається згідно з відповідним збірником ДБН і вимірюється в людино-го­динах (люд.-год) на одиницю будівельної продукції (вимірник).

Через норми часу можна легко перейти до визначення норм виробітку. Норма виробітки — це кількість будівельної продукції, яку виробляє виконавець (виконавці) за одиницю часу (годину, зміну, день і т. ін.); вимірюється фізичними одиницями виміру будівельної продукції та гривнями.

Норма виробітку обернено пропорційна нормі затрат праці:

Н_вир=V/Н_ч (1.1)

де V, — одиниця кількості продукції, яка враховується при визна­ченні норми затрат праці, м³, м², шт., і т.п.; Н_ч—норма затрат праці (часу),

люд.-год.

У будівельному виробництві крім зазначених показників ко­ристуються ще й іншими.

Норма машинного часу — це затрати машинного часу на виго­товлення одиниці доброякісної продукції; вимірюється в машино-годинах (маш.-год).

Трудомісткість — це загальні затрати праці робітників на ви­конання будівельного процесу, вимірюється в людино-днях (люд.-дні) або людино-годинах (люд.-год):

Q= N_в Н_ч, (1.2)

де N_в — кількість одиниць (вимірників), яка визначається за формулою:

N_в =V/В (1.3)

де В – це вимірник згідно ДБН, те на що дається норма часу.

Машиномісткість — це загальні затрати машинного часу на ви­конання будівельного процесу; вимірюється в машино-змінах (маш.-зм.).

Форми оплати праці робітників. Форма оплати праці визна­чається співвідношенням між виконаною робітником працею та розміром нарахованої йому за це заробітної плати.

Залежно від того, які показники приймаються за вимірник пра­ці — кількість виготовленої продукції або кількість відпрацьова­ного часу, розрізняють відповідно такі основні форми оплати праці: як відрядна та погодинна. При розрахунках за відрядною формою розмір заробітку визначається кількістю та якістю виго­товленої продукції, а за погодинною формою розмір заробітку не залежить від кількості виготовленої продукції і визначається тіль­ки кількістю відпрацьованого часу. Перевагу, як прогресивніша, має відрядна форма. У свою чергу, вона поділяється на пряму відрядну, акордну, відрядно-преміальну та урочну форми оплати праці.

Крім прямої заробітної плати, робітники мають змогу поліпшу­вати свій добробут за рахунок різних форм стимулювання. При­буток, який одержує організація, залишається в її розпорядженні і направляється на розвиток самої організації, соціально-культурні заходи та житлове будівництво, матеріальне заохочення робітників.

Нові форми господарювання, однією з яких є госпрозрахунок, підвищують продуктивність праці, сприяють стимуляції та органі­зації її.

Госпрозрахунок—це такий метод господарювання, який передбачає економічну та матеріальну зацікавленість і відпові­дальність підприємства за результати своєї діяльності.

Бригадний підряд— форма низового внутрішньобудівельного госпрозрахунку, який у свій час відіграв велику роль у розвитку будівельного виробництва. Бригадний підряд діє на основі дотри­мання договірних відношень між бригадою та вищим органом управління. Недоліком цієї форми є розвиток її по вертикалі.

Колективний підряд— форма господарювання, яка випливає з бригадного підряду, але спрямована на вдосконалення виробничих відносин по горизонталі, на перебудову всієї системи внутрішньо-будівельного господарювання.

Поиск по сайту: