Приклад підрахунку об’ємів ґрунту в укосах насипу й виїмки 15 страница

де N — чисельність містоутворювальних кадрів – середньоарифметична чисельність тих, що працюють, узята по двох роках, суміжних з піковим, чол.;

п — коефіцієнт, що враховує членів сімей, обслуговуючий персонал, працівників торгівлі, дитячих установ, шкіл, лікарень і т. п.; приймається для будівельних кадрів, що розселяються в тимчасових інвентарних будинках рівним 2,2, для тих, що розселяються в постійних селищах — 2,5, для експлуатаційних кадрів — 2,8.

Площа житлового фонду селища визначається виходячи з таких умов: норма житлової площі для будівельників, що розселяються в тимчасових інвентарних будинках збірно-розбірного типу в перший період будівництва 6 м² на 1 чол. для будівельників, що розселяються в постійному селищі від 7 до 9 м² на 1 чол.

Об’єм тимчасового житла для підготовчого періоду визначається проектом організації будівництва у кожному конкретному випадку і узгоджується з генпідрядною будівельною організацією.

Розрахунок об’єму культурно-побутових підприємств і установ проводиться по єдиних нормах з урахуванням всього населення селища.

Норма об’єму будівель культурно-побутового призначення на
100 жителів, м²:

Їдальні………………………………………………………………………..… 100

Магазини………………………………………………………………............. 65

Хлібопекарні, овочесховища, холодильники……………………..………... 40

Дитячі ясла…………………………………………………………………..... 51

Дитячі сади……………………………………………………….……..…….. 83

Школи ……………………………………………………………………...…. 300

Клуби, кінотеатри…………………………………………………………….. 100

Пошивні майстерні……………………………………..……………….…..… 14

Лазні, пральні…………………………………………………………...……... 80

Лікарні, пологові будинки …………………………………………………… 112

Амбулаторії……………………………………………………………………. 36

Поверховість житлових будівель для забудови встановлюють на основі техніко-економічного обґрунтування з урахуванням місцевих умов. Зазвичай для постійних селищ приймаються чотирьох- і п’ятиповерхові будинки. При відповідному обґрунтуванні допускається часткова забудова будівлями підвищеної поверховості.

При проектуванні селищ керуються СНиП ІІ-60-75 «Планировка и застройка городов, по­селков и сельских населенных пунктов».

Контрольні питання.

1. Перерахувати склад об’єктів будівельного майданчика гідротехнічного об’єкта.

2. Що таке будівельний генеральний план і з чого починається його розробка?

3. Розповісти про внутрішньобудівельні автомобільні та залізні дороги, їх конструкцію і схеми руху.

4. Як виконати енергопостачання об’єктів будівництва, норми витрати та споживання електроенергії?

5. Описати технологію водопостачання та каналізації будівельного об’єкта.

6. Влаштування селища будівельників.

13. Будівництво насипних земляних гребель і дамб

13.1. Загальні відомості

Земляні греблі і дамби відносяться до споруд, які широко застосовуються в практиці гідротехнічного будівництва. Їх можна зводити на будь-яких природних основах і з будь-яких грунтів (крім пливунів, а також, що містять нерозкладені рослинні залишки і розчинні солі в кількості більше 5%). Найчастіше земляні греблі і дамби зводяться з супісків, суглинків та пісків.

У будівельному відношенні земляні насипні споруди можна класифікувати за двома ознаками: за місцем положення дамби в поперечному перерізі річкової долини і за конструкцією поперечного перерізу греблі. За місцем положення в поперечному перерізі річкової долини греблі діляться на руслові і заплавні.

Заплавні греблі зводяться на сухій заплаві, а руслові – у руслі річки, за якою до створу споруджуваної дамби безперервно надходить потік води. Організація будівництва заплавних і руслових земляних гребель різна.

За конструкцією поперечного перерізу земляні греблі бувають (рис. 13.1):

– з однорідного непроникного грунту;

– з піщаних грунтів з понуром і екраном або з ядром.

Земляні греблі і дамби зазвичай мають зовнішні, внутрішні або комбіновані дренажі для організованого збору та відведення профільтрованої крізь тіло дамби та її основи води.

Внутрішній дренаж влаштовують у заплавних греблях.

Кожен дренаж складається з двох основних частин: приймаючої воду, виконаної у вигляді зворотного фільтра, та відводу води, виконаної з гравію, щебеню, кам’яного накиду або з дренажних труб. Фільтри укладаються при умові ретельно спланованої поверхні за проектним ухилом. Кожен шар фільтра складається з щебеню певної фракції. Щебінь повинен бути чистим, без домішок.

Внутрішній дренаж влаштовується в наступному порядку. Спочатку зводять частину земляної греблі, де повинен міститися дренаж. Потім за розмірами дренажу відривають траншею в тілі греблі і в неї укладають дренаж. Всі пазухи між тілом греблі та дренажем повинні бути засипані грунтом, ущільненим до проектної щільності грунту в греблі.

Земляні греблі і дамби повинні задовольняти наступним експлуатаційним вимогам:

– грунти в тілі греблі повинні бути добре ущільнені, мати необхідну водонепроникність і опір на стискання і зрушуючи навантаження;

– укоси греблі повинні мати статичну стійкість і хороший захист від розмиву хвилі та руйнування атмосферними явищами (мороз, дощ, вітер тощо);

– тіло греблі повинні надійно сполучатися з основою і схилами заплави;

– фільтрація води крізь тіло греблі та її основу не повинна викликати втрату стійкості грунтів у тілі греблі, на низовому укосі і в основі;

– осідання греблі повинно бути в межах допустимого значення і не викликати тріщин, переливу води поверх гребіня при високих горизонтах і хвилях.

Рис.13.1. Види земляних гребель за конструкцією поперечного перерізу.
І – з однорідних мало водонепроникних зв’язних грунтів: а – на водонепроникній основі; б – на водопроникній основі з зубом; в – на водопроникній основі з понуром. ІІ – з піщаних грунтів на водопроникненій основі з екраном і ядром: а – з глинистим екраном, зубом і шпунтом; б – з глинистим ядром і зубом; в – з глинистим екраном і понуром.

Для задоволення цих вимог земляні греблі і дамби зводяться з дотриманням певної технології виробництва і організації робіт.

Будівництво земляних гребель розвивається на трьох ділянках: кар’єру; дорозі від кар’єру до греблі і греблі (рис. 13.2)

Рис. 13.2. Технологічна схема будівництва земляної греблі з однорідного
грунту: 1 – кар’єр; 2 – шлях від кар’єру до греблі; 3 – гребля;
4 – чаша водосховища; 5 – водоскид.

Кожен з цих процесів складається з декількох будівельних операцій. Для виконання будівельних операцій використовуються землерийні, землерийно- транспортні та транспортні машини.

13.2. Організація і проведення робіт в кар’єрі

Для будівництва гребель придатні супіски, суглинки і піски. Понури, екрани та ядра гребель роблять з глин, суглинків, торфу і глинобетону. Придатні грунти для гребель беруть з кар’єрів. Потрібний обсяг придатного грунту в кар’єрі визначають за формулою:

(13.1)

де V_г — геометричний об’єм тіла греблі, м³;

γ_г —щільність грунту в тілі греблі, т/м³;

γ_к — щільність грунту в кар’єрі, т/м³;

К_вт — коефіцієнт, що враховує втрати грунту.

Потрібну середню площу кар’єра в плані можна обчислити за формулою:

(13.2 )

де h_K — товщина придатного шару грунту в кар’єрі, м.

При розробці грунту землерийними машинами (екскаваторами, скреперами) форму кар’єра в плані, виходячи з зручності виконання робіт, бажано приймати прямокутної або близької до неї.

Кар’єр в районі будівництва греблі вибирають в процесі проведення вишукувальних робіт. Одночасно досліджують фізико-механічні властивості грунтів та їх запаси.

Кар’єри потрібно розташовувати якомога ближче до місця будівництва греблі в самій чаші водосховища або за її межами на більш високих відмітках.

Розташування кар’єра повинно забезпечувати зручну доставку грунту в
греблю і мінімальний обсяг робіт з розкриву. У кар’єрі виконуються підготовчі,
основні та допоміжні роботи.

Підготовчі роботи полягають у видаленні з площі кар’єру дерев, корчів, чагарнику, великих каменів і тимчасових споруд, що заважають розробці грунту. Для виконання цих робіт застосовують бензопили, тракторні корчувачі- збирачі, бульдозери тощо.

Основні роботи включають розробку грунтів з розкриву кар’єра, влаштування виїздів, розробку корисного грунту, влаштування і утримання в робочому стані забійних шляхів.

Допоміжні роботи — це захист кар’єра від поверхневого стоку шляхом влаштування відвалів або нагірних канав (якщо необхідно, то роблять попереднє осушення грунтів кар’єра), розробка і транспорт рослинного грунту з тимчасових відвалів на дно кар’єра, розрівнювання цього грунту шаром 0,10…0,15 м з метою сільськогосподарського використання кар’єра.

Розкрив кар’єра (верхній шар, що прикриває придатні грунти) найчастіше представлений дерниною або іншими непридатними грунтами. Спосіб розробки грунтів розкриву залежить від віддалі їх переміщення. При середній віддалі переміщення грунтів до 40…60 м раціонально застосовувати бульдозери, при віддалі більше 60 м — скрепери.

Грунти розкриву можна видаляти відразу за межі кордонів кар’єра або тимчасово складати їх у відвали на смуги. Після розробки придатного грунту розкривний шар з тимчасових відвалів переміщують у вироблений простір на дно кар’єра.

Якщо придатний грунт розробляється по смугах екскаватором пряма лопата, то розробку грунтів розкриву і переміщення їх потім у вироблений простір можна виконувати екскаваторами драглайн.

Внутрішні укоси відвалів (з боку кар’єра) для зручності виконання розкривних робіт бульдозерами і скреперами рекомендується призначати в межах
1:5 … 1:10, а зовнішні – 1:1,5 … 1:2. Висоту відвалів, як правило, приймають в межах 2…3 м.

Рис. 13.3. Схеми розміщення відвалів розкривних порід: І — одностороння; II — двостороння; III — тристороння; IV — чотиристороння.
L — віддаль переміщення грунту розкриву

Виїзди влаштовують по периметру кар’єра. Ухил виїздів повинен бути не більше 1:10. Відстані між виїздами призначають: при розробці кар’єра скреперами не рідше, ніж через 100 м, а при розробці екскаватором пряма лопата в транспорт не рідше, ніж через 250 м. Виїзди влаштовуються бульдозерами, одноковшовими екскаваторами, які призначені для розробки кар’єра, або скреперами.

Розробку придатного грунту в кар’єрі виконують скреперами або екскаваторами з прямою лопатою.

Схеми робочих рухів і швидкості пересування скреперів в кар’єрі такі ж, як і при будівництві каналів. Розробка грунту екскаватором пряма лопата найчастіше виконується з навантаженням в автосамоскиди або в тракторні візки.

Робочі параметри екскаватора пряма лопата показані на рисунку
(рис. 13.4) .

Екскаватор пряма лопата розробляє грунт вище рівня своєї стоянки.

Забої екскаватора пряма лопата бувають двох видів: лобовий і бічний (рис. 13.5).

Рис. 13.4. Робочі параметри екскаватора пряма лопата:

І – Об’єм грунту, що розробляється з одної стоянки; R – найбільший радіус різання на рівні напірного валу Н₃; R1 – радіус вивантаження при найбільшій висоті вивантаження Н₁;R₃ – найбільший радіус різання на рівні стоянки;
Н –найбільша висота різання; Н₂ – висота вивантаження при найбільшому радіусі вивантаження R₂; R₄ – найменший радіус різання на рівні напірного валу;
а і h – координати п’яти стріли; l – довжина ходу рукоятки; h₁ – глибина різання нижче рівня стоянки.

При лобовому забої екскаватор розробляє грунт перед собою і збоку за один прохід. Вісь ходу його поєднується з віссю проходки – виїмки.

Транспортні засоби (автосамоскиди, тракторні візки) не мають наскрізного проїзду в забої.

При бічному забої екскаватор розробляє грунт стрічками збоку від осі руху. Транспортні засоби мають наскрізний проїзд по забою.

Розробку грунту в кар’єрі екскаватором пряма лопата виконують після
розбивки кар’єра на яруси в наступному порядку: влаштовують спуск в забої
на глибину шару розробки; відривають піонерну траншею; розробляють
решту грунту по ярусах окремими стрічками.

Рис. 13.5. Розташування транспортних засобів у вибої при роботі
екскаватора пряма лопата:

а – у лобовому забої; б – в бічному забої; 1 – паралельно осі забою;
2 – під кутом до осі забою; 3 – маневрування автосамоскиду; В – ширина стрічки розробки, – кут повороту стріли.

Висота кожного ярусу не може бути більше найбільшої висоти різання. Практикою будівництва встановлено, що висоту ярусу потрібно призначати не більше висоти напірного валу.

На глибину першого ярусу (на глибину піонерних траншей) влаштовують похилий спуск з ухилом 8…10 °. Ширина спуску визначається або умовами роз’їзду двох зустрічних автомашин (6 м), або найменшим радіусом різання на рівні стояння екскаватора. Спуск може бути виконаний бульдозером або самим екскаватором.

По спуску екскаватор пряма лопата переміщається в кар’єр і за одну проходку лобовим забоєм розробляє піонерну траншею (нормальну чи розширену) або за два ступінчасті проходи боковим забоєм (рис. 13.6, б).

Рис. 13.6. Влаштування піонерної траншеї екскаваторами:

а – лобовим забоєм екскаватором пряма лопата; б – двоступінчатим боковим забоєм екскаватором пряма лопата; в – поздовжнім способом екскаватором драглайн; 1 – маневрування автосамоскиду у вибої при підході під навантаження; 2 – хід екскаватора в забої

Піонерну траншею можна розробити за одну проходку екскаватором драглайн поздовжнім способом (рис. 13.6, в). Після введення екскаватора пряма лопата на дно першого ярусу розробка грунту виконується послідовно стрічками бічними вибоями. Транспортні засоби (автосамоскиди, тракторні візки) встановлюються під навантаження на рівні стояння екскаватора. Ширина стрічки розробки при бічному забої залежить від робочих параметрів екскаватора пряма лопата:

(13.3)

де R — радіус різання, м;

S — крок екскаватора, м; S = (0,75…0,80) 1_н , де 1_н — довжина ходу рукояті, м;

R₃ — найбільший радіус різання на рівні стояння екскаватора, м.

Ширина стрічки розробки при лобовому забої визначається за формулою:

(13.4)

де С — величина додаткового уширення забою, яка необхідна для маневрування автосамоскидів при подачі їх під навантаження (приймається
С = 7…9 м).

Число стрічок по ширині кар’єра визначається за формулою:

(13.5)

де В — ширина кар’єра на рівні верху ярусу, м;

В_п — ширина піонерної траншеї (якщо їх декілька, то сумарна ширина всіх піонерних траншей), м;

В_с — ширина стрічки розробки, м;

Р — число піонерних траншей.

13.3. Транспорт грунту

Другою ділянкою робіт при будівництві земляних гребель є шлях від кар’єру до місця укладання грунту. На цій ділянці виконуються дві будівельні операції:

– перевезення грунту з кар’єру в греблю;

– влаштування і підтримка шляху в робочому стані.

Екскаватор пряма лопата працює в комплекті з транспортними засобами (автосамоскидами або тракторними візками), які вибираються з урахуванням співвідношення між місткістю ковша екскаватора і їх вантажопідйомністю.

Якщо за умовами об’єкта можна застосовувати декілька способів розробки і транспортування грунту, то вибирають варіант, за яким вартість одиниці об’єму робіт буде найменшою.

Для автосамоскидів або тракторного поїзда необхідно визначити продуктивність і їх число на один екскаватор.

На початку обчислюють експлуатаційну продуктивність автосамоскиду або тракторного поїзда за формулою:

(13.6)

де Q_K — об’єм грунту в кузові, приведений до обсягу в щільному тілі, м³;

К_т — коефіцієнт нерівномірності подачі транспортних засобів під навантаження, що дорівнює 0,9;

Т — тривалість рейсу машини, хв;

К_в — коефіцієнт, що враховує використання машин протягом зміни.

Значення Q_к визначаэться за формулою:

(13.7)

де G — вантажопідйомність машини, тс;

γ_к — щільність грунту в кар’єрі, т/м³.

Тривалість рейсу однієї машини визначається за формулою:

(13.8)

де t₁ — час подачі машини під навантаження, t₁=2хв;

t₂ — час навантаження, хв;

t₃ — час навантаженого ходу машини від кар’єра до греблі, хв;

t₄—час розвантаження, t₄=2хв;

t₅ — час порожнього ходу, який визначається так само, як і t₃, але при швидкостях порожньої машини, хв.

Значення t₂ – визначається за формулою:

(13.9)

де К_н — коефіцієнт збільшення тривалості навантаження у разі випадкових затримок (К_н=1,1);

П_е — експлуатаційна продуктивність екскаватора в кар’єрі, м³/год, яка визначається за формулою:

(13.10)

(13.11)

де L₁, L₂,…, L_n — довжини ділянок шляху з різними умовами (ухили,
прохідність, тощо), м;

v₁, v₂, … v_n — швидкості навантаженої машини на цих ділянках шляху, м/хв;

К₃ — коефіцієнт, що враховує уповільнення автотранспорту у зв’язку з затримками на дозаправку, ремонт тощо (К₃ = 1,05…1,1).

Кількість автосамоскидів або тракторних візків на один екскаватор буде:

(13.12)

Число транспортних засобів заокруглюється до цілого числа з запасом в бік збільшення.

Для створення ефективних умов роботи екскаватора при навантаженні грунту потрібно облік вести повними ковшами. Число повних ковшів грунту т на одну транспортну одиницю визначається за формулою:

(13.13)

де q — геометрична місткість ковша екскаватора, м³;

К_нап і К_р — коефіцієнти наповнення та приведення обсягу пухкого грунту до обсягу в природному стані.

Приймається ціле число ковшів, дотримуючись умови:

(13.14)

Де V — об’єм кузова транспортного засобу, м³, а

Q_K = mqK_напK_р, (13.15)

Значення швидкостей автосамоскидів при задовільному стані грунтового шляху дані в таблиці 13.1

Таблиця 13.1

Значення швидкостей автосамоскидів при задовільному стані грунтового шляху

Трасу шляху від кар’єру до греблі потрібно вибирати більш короткою з відповідним допустимим ухилом і радіусом поворотів. Влаштування і підтримка шляху в робочому стані полягає в профілюванні її грейдером і ущільненні грунту полотна котками.

Ширину смуги руху автомобільних землевозних шляхів призначають залежно від габаритів транспортних засобів (табл. 13.2):

Таблиця 13.2

Ширина смуги руху залежно від габаритів транспортного засобу

Радіуси заокруглень шляхів призначають у межах 60…100 м. Кількість смуг руху залежить від пропускної здатності шляху. Керівний ухил шляху приймають рівним не більше 5%. Поверхневі води відводяться кюветами з поздовжнім ухилом 0,2%. Проїжджа частина автомобільних землевозних шляхів залежно від інтенсивності руху повинна мати наступне покриття:

а) грунтові профільовані, поліпшені добавками і укріплені в’яжучими матеріалами;

б) грунтові-щебеневі та грунтогравійні, оброблені в’яжучими матеріалами;

в) щебеневі, гравійні, шлакові;

г) щебеневі чорні, гравійні чорні;

д) бетонні збірні і монолітні (при дуже інтенсивному русі).

Утримання шляхів у справному стані нормують згідно ДБН 02.2-1-99.

13.4. Укладання грунту в тіло дамб і гребель

До початку відсипання грунту в тіло дамб і гребель необхідно здійснити підготовку основи споруди, а саме: видалити дерева, чагарники, корчі, а також верхній рослинний і мінеральний шар грунту на глибину до 1 м.

Розробку та переміщення верхнього шару грунту, як і в кар’єрі, виконують
бульдозерами або скреперами. Знятий грунт складають у верхньому або
нижньому б’єфі у тимчасові відвали.

Перед відсипанням першого шару грунту в греблю основу розпушують
за допомогою тракторних розпушувачів або оранкою плугом на глибину 0,2…0,3 м. Потім грунти основи ущільнюють так само, як і кожен наступний шар грунту в греблі. Це забезпечує поступовий перехід штучного тіла греблі або дамби в природню основу, зменшує фільтрацію води в площині їх контакту. Якщо гребля або дамба зводиться не відразу після розкриву і до настання зими, то в основі залишають захисний шар грунту товщиною не менше 20…30 см. Якщо ж зведення греблі відкладається до весни, то за наявності глинистих грунтів в основі залишають захисний шар товщиною до 1…1,5 м.

Всі шурфи, свердловини та колодязі в основі греблі тампонують, а ключі каптують і виводять в нижній б’єф.

На місці зведення греблі, крім робіт з підготовки основи, можуть виконуватися і інші будівельні процеси: пропуск будівельних витрат, будівництво водоскидних споруд, влаштування шпунтових рядів, замків, екранів, ядра, зворотних фільтрів і дренажів. Розглянемо провідний будівельний процес, а саме — укладання грунту. Він складається з чотирьох будівельних операцій: розвантаження грунту; розрівнювання грунту відповідним шаром; зволоження (іноді потрібно, навпаки, підсушування) грунту до оптимальної вологості; ущільнення кожного шару грунту до проектної щільності. Провідна будівельна операція серед них — ущільнення грунту.

Перераховані чотири операції є замкнутим циклом, які взаємопов’язані в часі і повинні виконуватися одночасно та безперервно. Щоб організувати роботу за цим принципом, насип по висоті розбивають через 2…4 м на яруси, а площа на кожному ярусі розбиваються на ділянки карти укладання. За кількістю операцій на кожному горизонті бажано мати чотири карти. На всіх чотирьох картах одночасно працюють машини, виконуючи по одній операції, потім машини через певний інтервал часу (година, зміна, доба, кілька діб), згідно з прийнятим потоком грунту, в певній послідовності міняються картами і знову виконують ту ж операцію (рис. 13.7)

На першій карті, наприклад, автосамоскиди розвантажують грунт, на другій — розрівнюють грунт шаром певної товщини (бульдозери, грейдери); на третій — дозволожують шар грунту до оптимальної вологості, (поливальні машини), на четвертій карті ущільнюють шар грунту з оптимальною вологістю (котки).

Площа карти повинна бути такою, щоб на ній розмістився весь грунт, який надходить з кар’єра за годину, зміну, добу або кілька діб, шаром, який повністю б змогла опрацювати по глибині ущільнююча машина.

Обсяг грунту, що поступає в насип за одиницю часу, називається потоком грунту. Він може бути годинним, змінним, добовим, багатодобовим і залежить від тривалості виконання операції на карті (протягом години, зміни, доби, кількох діб).

Рис. 13.7. Схема укладання грунту при зведенні дамби або земляної греблі:
а – план насипу з чотирма картами укладання на яруси з відміткою +4;
б – поперечний переріз насипу з розбивкою на яруси через 2 м по висоті;
А – автосамоскиди; Б – бульдозери; П – поливальні машини; К – котки.

Потік грунту (П) можна визначити множенням продуктивності однієї транспортної машини (наприклад автосамоскиду продуктивністю П_а) на їх кількість:

(13.16)

де А – кількість транспортних машин на один екскаватор;

N_e – кількість одночасно працюючих у кар’єрі екскаваторів.

Товщина шару грунту на карті залежить від здатності ущільнюючої машини опрацювати його на всю глибину і може змінюватися від 0,1 м для гладких котків і до 2 м для віброкотків. Отже, площа карти F_кр залежить від прийнятого потоку грунту (П) та товщини шару грунту укладання на карті (h):

(13.17)

Кількість карток на будь-якому горизонті насипу (N_K) визначається шляхом ділення площі греблі на яруси (F_r) на площу однієї карти:

(13.18)

Площа насипу по ярусам знаходиться по поздовжньому і поперечному профілі множенням довжини греблі на горизонті на її ширину.

Приймаючи різні потоки грунту і різну товщину ущільнюючого шару, можна отримувати на одному і тому ж горизонті насипу різну кількість карт різних розмірів. Якщо площа на горизонті невелика або малий потік грунту, то і площа карт може виявитися незначною. На таких картах машини змушені будуть працювати в обмежених умовах, а це знижує їх продуктивність. У цьому випадку замість чотирьох карт можна розбити площу на ярусі на дві-три великі карти, поєднавши окремі операції. Наприклад, на одній і тій же карті одночасно можна розвантажувати і розрівнювати або розрівнювати і дозволожувати грунт. Приймати треба таку кількість карт і таких розмірів, щоб ефективніше використовувати всі машини, особливо ущільнюючі. Довжина карт може змінюватися від 10 м для моторних котків до 200 м для причіпних. Грунт, що доставляється з кар’єру на карту автосамоскидами, розвантажується в купи в шаховому порядку, а тракторними візками і скреперами – рівномірним шаром по всій площі карти.