Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Приклад підрахунку об’ємів ґрунту в укосах насипу й виїмки 7 страница



Виходячи з вимог техніки безпеки, мінімальне наближення гідромонітора до забою беруть не меншим висоти забою.

Рис. 10.37. Розроблення ґрунту гідромоніторними установками:
а — зустрічним забоєм знизу вверх і транспортуванням пульпи землесосом; б — попутним забоєм зверху вниз; в — зустрічним забоєм знизу вверх із додатковим розмиванням крізь свердловину; г, д — гідромонітори ближнього бою на гусеничному ходу; 1 — насосна станція; 2 — магістральний водовід; 3 — землесосна установка; 4 — колодязь (зумпф); 5 — гідромонітори;
6 — забій; 7 — канава для відведення пульти.

Найбільшу руйнівну силу струмина має на відстані 3...4 м від насад­ки. Тому раціонально застосовувати гідромонітори ближнього бою, якщо висота забою не менше, ніж 3 м. Зі збільшенням відстані розмивна здат­ність струмини зменшується. Недоліком розроблення ґрунту зустрічним забоєм є створення недомивів, для зачищання яких додатково потрібен бульдозер.

Якщо забій попутний, гідромонітор встановлюють на верхній бровці забою. Напрямок струмини гідромоніторів збігається з напрямком пе­реміщення пульпи. Струминою води спочатку розмивають осьову канаву для відведення пульпи, потім — забій біля гідромонітора та укосу канави. Ширина елемента забою, що розмивається, становить 10...15 м.

В останніх моделях гідромоніторів ефективність їхнього викорис­тання досягається за рахунок дистанційного керування та гусеничного ходу
(10.37, г, д), що дає змогу постійно виконувати роботу безпосеред­ньо біля самого забою і сприяє інтенсивному руйнуванню ґрунту.

 

 

Рис. 10.38. Розроблення ґрунту плавучим землесосним пристроєм
при намиванні майданчика і насипу:

а — схема роботи земснаряда; б — загальна схема намивання майданчика; в — те саме, безестакадним способом; г — те саме, естакадним способом; І — всмоктувальний пристрій; 2 — баржа з насосним пристроєм;
З — папільонажні палі; 4 — плавучий пульпопровід; 5 — береговий пульпопровід на естакаді; 6 — обвалування; 7 — майданчик, що на­мивається;
8 — водовідвідні колектори; 9 — те саме, колодязі; 10, II — магістральні пульпопроводи; 12, 13 — розподільні пульпопроводи, які нарощуються при намиванні; 14, 15 — перший та другий яруси намивання; 16 — випускні патрубки; 17 — горизонтальні труби з отворами; 18 — переставні козли;
19 — інвентарна естакада

Транспортувати пульпу можна самопливом, коли укіс стоку, який залежить від виду ґрунту та крупності його частинок, забезпечує пере­міщення її з частинками ґрунту в завислому стані.

Транспортовану під напором пульпу збирають у колодязі (зумпфи), перекачують ґрунтовим насосом або гідроелеватором у насип. Ґрунтовий насос — це відцентровий насос для перекачування води з твердими частинками. Гідроелеватор — це водоструминний насос, у корпусі якого через велику швидкість переміщення води створюється розрідження. Під його впливом гідросуміш всмоктується в насос, змішується зі стру­миною води та подається напірним трубопроводом до місця укладання ґрунту.

Щоб уникнути замулювання труб, швидкість руху пульпи в пульпо­проводі має бути вище критичної, тобто тієї, що відповідає початку осі­дання твердих частинок на дно.

Землесосними снарядами (земснарядами) майданчики намиваються завдяки подачі пульпи з дна водойм по напірних трубопроводах у насип.

Земснаряд (рис. 10.38, а) — це баржа, оснащена ґрунтозабірним устаткуванням для вільного всмоктування чи всмоктування з одночас­ним розпушуванням (фрезами, гідророзпушувачами тощо), ґрунтовим насосом, плавучим пульпопроводом на понтонах, з’єднаних із береговим пульпопроводом, папільонажними палями та лебідками з якорями для фіксування робочого положення.

Розроблення ґрунту починають із заглиблення до заданої познач­ки всмоктувального пристрою. У процесі його заглиблення земснаряд час від часу відводять назад та вбік для розширення воронки. Для подальшого розроблення виїмки земснаряд папільонують, тобто перемі­щують його в забої пальово-канатним способом за допомогою канатів по дузі кола, канатним способом — маніпуляцією лебідками з періо­дичним перекладанням якорів чи пальово-безканатним способом — обертанням ґрунтозабірного пристрою навколо вертикальної осі з по­дачею земснаряда вперед відштовхуванням від напірної палі.

Для розроблення 1 м3 піщаних ґрунтів витрачається 7... 11 м3 води, піщано-гравійних та суглинистих — від 14 до 22 м3.

Укладання ґрунту в насип засноване на випаданні завислих його частинок із пульпи під час зниження швидкості потоку до 0,3...0,03 см/с після випуску пульпи у відстійні басейни, що влаштовуються на місці майбутнього насипу (рис.10.38, б).

Насипи, на яких передбачається будувати будь-які споруди, намива­ють шарами 0,5...2,5 м завтовшки з піщаних чи піщано-гравелистих ґрунтів. До початку намивання по контуру майбутнього насипу за до­помогою бульдозера влаштовують обвалування з місцевого ґрунту. Якщо висота намивного шару менше ніж 2 м, заздалегідь, до початку намиван­ня, зводять фундаменти, а по території, що намивається, прокладають водопровідні та каналізаційні мережі.

Якщо рельєф території пересічений, то намивання починають від найнижчих позначок, де насип матиме максимальну висоту. Якщо висота насипу більш як 5,5 м, намивання проводять у два яруси.

Намивають насипи безестакадним та естакадним способами.

Безестакадний спосіб намивання (рис. 10.38, в) полягає в посту­повому нарощуванні похилих патрубків (через 20...30 м) у міру зве­дення насипу. Патрубки прикріплюють до розподільного пульпопро­воду, покладеному у підошви насипу, та підтримують переставними інвен­тарними козлами. На кінцях патрубків закріплюють дірчасті випускні труби.

Естакадний спосіб намивання полягає у використанні спеціальної інвентарної металевої чи дерев’яної естакади, яку встановлюють як по осі, так і по периметру насипу, на якому розміщують пульпопровід (рис. 10.38, г). Цей спосіб менш економічний, і застосовують його переважно для влаштування значних за шириною насипів. Безперервне проведення робіт забезпечується намиванням ґрунту ділянками — кар­тами. Під час перекладання труб та влаштування другого ярусу обва­лування на одній карті на суміжній в цей час намивають ґрунт і т. д.

Для відведення з карт освітленої води влаштовують водовідвідні колодязі, з яких вода стікає по трубах за межі насипу.

10.9. Підземні способи виконання земляних робіт

Підземні способи виконання земляних робіт застосовують при необхідності прокладки трубопроводів при перетині з транспортною магістраллю з інтенсивним рухом, який неможливо перервати навіть на невеликий термін. У таких умовах прокладку трубопроводів, колекторів, підземних переходів, транспортних тунелів здійснюють безтраншейним (закритим) способом розробки ґрунту. Безтраншейний спосіб передбачає влаштування підземних виробок без розкопки ґрунту з поверхні землі, тобто прокладку комунікацій безпосередньо в товщі землі. Існує кілька способів підземної розробки ґрунтів — продавлювання, проколювання, горизонтальне буріння та ін.

Продавлювання застосовують для прокладки сталевих труб діаметром 700...1800 мм і довжиною до 80 м. Установка для продавлювання труб
(рис. 10.39 ) складається з рами з одним або декількома гідравлічними домкратами, які передають зусилля на торець труби. Протилежний кінець труби забезпечений ножовим кільцем, привареним до кінця труби для зменшення опору ґрунту, тому що діаметр ножового кільця більше діаметра труби. Для упору домкратів служить спеціальна стінка, що складається з паль або двох рядів дерев’яних брусів.

 
 
*18 Кизима В. Технологія виконання та проектування земляних робіт в будівництві


Рис.10.39. Розробка грунту продавленням на довжину штока домкрата (а) і з використанням патрубків довжиною L і 2L: 1 – опорна стінка;
2 – насос; 3 – домкрат, 4 – нажимний фланець, 5 – труба; 6 – приямок;
7– натискні патрубки; 8 – ножове кільце; 9 – шток домкрата

Після першого продавлювання труби на довжину штока домкрата і його зворотнього руху у вихідне положення, між натискним фланцем і торцем труби встановлюють нажимний патрубок, що дорівнює довжині штока домкрата, і повторюють цикл продавлювання. Патрубки бувають різними: рівні довжині штока і подвійній довжині штока домкрата. Коли в результаті продавлювання задній кінець труби досягне приямка, до труби приварюють додаткову (чергову) ланку труби. Ґрунт із труби видаляють совком, що має канатний привід від лебідки, або розмивають водою.

Прокладання методом продавлювання труби використовують в основному для розміщення в них трубопроводів. Вони служать в якості футлярів для цих труб. Швидкість продавлювання становить 1,5…3 м у зміну.

Враховуючи малу швидкість продавлювання виникає необхідність постійно міняти натискні патрубки і нарощувати відрізки труб (їх довжина не повинна перевищувати потрійну довжину штока домкрата або 3 м). Ґрунт з труби регулярно видаляють невеликими порціями, але перебування робочих всередині труби при роботі домкратів заборонено. Насоси гідравлічних домкратів розташовують на денній поверхні землі, сумарне зусилля домкратів зазвичай не перевищує 500 т. Більше зусилля при наявності опору грунту просуванню труби може призвести до деформації і викривлення траси трубопроводу.

 

Рис.10.40. Розробка грунту проколюванням:
а – продавлювання на довжину штока домкрата; б – те ж, при перестановці штиря в нові отвори шомпола;
1 – опорна стінка;
2 – помпа; 3 – домкрат,
4 – фланець кріплення штока і шомпола;
5 – отвори в шомполі
(з кроком L), 6 – труба;
7 – наконечник труби;
8 – шток домкрата;
9 – штир

 

 

Проколювання (рис.10.40) — метод утворення отворів в грунті за рахунок радіального його ущільнення при вдавлюванні труби з конічним наконечником. Такий метод, без видалення грунту із труби, застосовують під час прокладання труб діаметром 100 ...400 мм на глибині не більше 3 м в добре стиснутих грунтах і при довжині проходки до 60 м. Установка для проколювання складається з гідравлічного домкрата з ходом поршня в межах
150 … 500 мм, шомпола, вставленого в трубу, який передає зусилля від домкрата на трубу через штирі сталевого конусоподібного наконечника, привареного до торця труби. Шомпол жорстко прикріплюють до штоку домкрата.

Після включення домкрата труба переміщається на довжину штока домкрата, потім домкрат перемикають на повернення штока у вихідне положення, разом з ним зміщується назад і шомпол, жорстко з’єднаний зі штоком домкрата, у якого по його довжині є ряд наскрізних отворів, просвердлених відповідно до довжини штока домкрата. Металевий штир виймають з одного і вставляють у сусідній отвір шомпола і знову включають домкрат. Після закінчення вдавлювання першої ланки труби на повну довжину, приварюють нову ланку такої ж довжини і процес повторюється. Спосіб застосовується в грунтах без каміння та гравію, а швидкість проходки може досягати
1,5 м/год.

Глибина котловану у вихідній точці на лінії траси залежить від розташування труби і конструкції напрямних влаштувань. Упорну стінку для гідравлічного домкрата влаштовують із брусів, залізобетонних плит або сталевого упору. Для зменшення сили тертя труби об грунт діаметр наконечника роблять більше діаметра труби прокола, просування труби в грунт здійснюється за рахунок ущільнення грунту конусоподібним наконечником. Помпи гідравлічних домкратів розташовують на поверхні землі.

У малостиснутих грунтах (пісок, супісок) для забезпечення нормального переміщення труби необхідно додатково до горизонтального зусилля від домкрата додати поперечне і вібраційний вплив.

В даний час все більше застосування знаходять більш передові методи безтраншейної технології. Загальне поняття цих методів полягає в тому, що спочатку в грунті виготовляють свердловину, а потім у ній прокладають комунікації. Для виготовлення у грунті свердловини використовують три основних види обладнання: установки горизонтального, похилого і спрямованого буріння, пневмопробійники і мікротріщини.

Горизонтальне буріння (рис. 10.41) застосовують для прокладки в глинистих грунтах трубопроводів діаметром 800...1000 мм на довжину 80...100 м.

Рис. 10.41. Спосіб прокладки трубопроводів методом
горизонтального буріння:

1 – кріплення передньої стінки котлована; 2 – упорне кріплення на задній стінці котловану; 3 – труба; 4 – приямок для нарощування труби;
5 – привід; б – рейковий домкрат; 7 – шпиндель, що обертається;
8 – ріжуча коронка; 9 – лоток на приямок для пульпи

Кінець труби облаштовують ріжучою коронкою збільшеного діаметра, труба приводиться в обертання від двигуна, встановленого на поверхні землі біля бровки котловану. Поступальний рух труби забезпечується рейковим домкратом з упором в задню стінку котловану, посилену двома рядами брусів. Видалення грунту з труби аналогічно розглянутим вище способам. Продуктивність проходки 4...5 м/год.

Горизонтальне буріння можна здійснювати і керованими бурильними машинами з розробкою свердловини механічним способом. Установки забезпечені ударним механізмом для розробки різноманітних грунтів з різними грунтово-механічними перешкодами. Перед початком буріння повинен бути проведений ретельний аналіз по вже наявних прокладених в грунті лініях у запланованій зоні проходу траси. У зв’язку з цим, після остаточного вибору напрямків і висоти прокладання траси, в початковій стадії буріння відбувається фіксація траси по вертикалі і горизонталі, вносяться необхідні корективи, так як по положенню похилої пластини бурильної установки можливе управління нею за різними напрямками.

Залежно від грунтів, включаючи кам’янисті, можливі різні комбінації використання методу: застосування бурильної суспензії, використання крутного моменту, тягової сили, застосування ударного механізму, що робить можливим м’яке, але й одночасно потужне буріння. Ударний механізм може виробляти до 100 ударів/хв, число ударів може бути пристосоване до особливостей розробки грунту. Після закінчення буріння піку замінюють буровою головкою. При необхідності об’ємного буріння отвір пілотного буріння може бути розширено. Спочатку здійснюється пілотне буріння після цього проводиться розширення свердловини, бо в неї відразу затягується труба. У цьому випадку ззаду бурової головки встановлюють бурові штанги. Як і при бурінні пілотної свердловини буровий розчин проходить крізь розширювач і змішується з буровою сумішшю. Розширювач має трохи більший діаметр порівняно з трубопроводом, що дозволяє вільно вичавлювати розчин з свердловини.

Після буріння пілотної свердловини знімається бурова колонка, встановлюється розширювач зворотної дії, що простягається з одночасним обертанням, розширюючи пілотну свердловину. Одночасно слідом за розширювачем протягується трубопровід крізь підготовлену свердловину. Розширювач з’єднується з трубою або кабелем відповідного розміру і типу за допомогою шарнірної серги.

Пневмопробійники застосовують для проходки в грунті свердловин діаметром 50...400 мм. Практика показує, що при зустрічі пневмопробійника з твердими включеннями (гравієм, щебенем, будівельним сміттям та ін.) або при проходці свердловин в грунтах з прошарками різної щільності він відхиляється від проектної осі свердловини, і повернути його назад на денну поверхню часто виявляється неможливим. Тому пневмопробійники можна ефективно використовувати для проходки свердловин тільки в однорідних грунтах і на відстань не більше 50 м. Головною перевагою пневмопробійників є їх широка область застосування. Їх використовують не тільки для пробивання свердловин, але також і для забивання горизонтальних труб відкритим кінцем під автомобільними дорогами і залізницями, з подальшим витяганням грунту з труби стиснутим повітрям або желонкою (совком на приводі). Найпотужніший пневмопробійник діаметром 400 мм може забити трубу діаметром до 2 м на відстань 30 ... 40 м.

Пневмопробійники широко застосовують для руйнування зношених трубопроводів і одночасного затягування в їх порожнину нових трубопроводів, а також для забивання шпунта і паль, влаштування набивних паль, глибинного ущільнення грунту та ін.

Мікрощити (рис. 10.42) використовують для проходки в грунті свердловин діаметром до 300 мм. Відмінною особливістю мікрощитів є можливість влаштовувати свердловини практично в усіх грунтах і необхідної довжини. Мікрощити забезпечені комп’ютерною лазерною системою наведення, яка забезпечує досягнення високої точності проходки свердловини. Мікрощит комплектується обладнанням, яке знаходиться на поверхні для приготування та подачі бентонітового розчину в забій і видалення шламу з свердловини.

Установки похилого (горизонтального) направленого буріння (рис. 10.43) знайшли застосування при проходці свердловин діаметром 50...1420 мм на довжину до 0,5 км. Відмінною особливістю цих установок є те, що вони дозволяють виготовляти свердловини по криволінійній трасі, обходячи перешкоди, і одночасно затягувати у них будь-які види комунікацій, в тому числі і по дну (під дном) водних перешкод. Сутність даної технології полягає в наступному. На першому етапі робіт на запланованій трасі за допомогою комп’ютерної системи контролю буриться пілотна свердловина буровою головкою або різцем діаметром 60...150 мм, яка змонтована на приводній порожнистій штанзі. При виході бурової головки на поверхню в заданій точці її знімають і до приводної штанги приєднують розширювач діаметром від 200 до 1420 мм (залежно від діаметра затягується в свердловину комунікації), до якого за допомогою вертлюга (серги) приєднують трубопровід або кабель. Потім при витягуванні з обертанням штанги розробляють розширення пілотної свердловини і одночасне затягування в розширену свердловину комунікації.

У процесі буріння пілотної свердловини за порожнистою приводною штангою до бурової голівки подається під високим тиском (до 800 атм) бентонітовий розчин. Аналогічно, при зворотному русі до розширювача також подається такий же розчин, який запобігає обвалу стінок свердловини і полегшує затягування у свердловину прокладуваних комунікацій.

Рис.10.42. Загальний вид (а) і принципова схема (б) роботи мікрощита

Рис.10.43. Схема проходки свердловин установкою направленого
буріння під водоймою:

а – загальний вигляд установки; б – проходка пілотної свердловини;
в – зворотне протягування; 1 – промивна труба; 2 – різець промивної труби; 3 – навігаційне обладнання; 4 – різець пілотної свердловини; 5 – бурова
труба; б – розширювач; 7 – серга; 8 – трубопровід

Управління рухом бурової головки по заданій траекторії при утворенні пілотної свердловини здійснюється за допомогою локаційної системи, що включає зонд, вмонтований всередині бурової головки і приєднаний кабелем до комп’ютерної системи, встановленої в кабіні оператора. Високочастотні комп’ютерні системи контролю передають на дисплей оператора необхідну інформацію про траєкторію руху бурової головки і про місце її знаходження в даний момент. Якщо рух починає відхилятися від проектної траєкторії, то оператор припиняє обертання приводних штанг і здійснює їх задавлювання без обертання, чим добивається повернення бурової колонки до потрібного напрямку.

Для безтраншейної проходки використовують раскатчики грунту —одну з кращих установок спрямованого горизонтального буріння. На відміну від бурового інструменту, який вибирає грунт і витягує його зі свердловини, раскатчик угвинчується в породу, ущільнює і розсовує її в радіальному напрямку. Стінки свердловини ущільнюються настільки, що їх немає необхідності зміцнювати бентонітовим розчином. Після проходження раскатчика грунт навколо комунікацій не просідає, в тому числі і в період експлуатації прокладеної труби, що значно підвищує термін її служби. Важлива відмінність раскатчика від бурового інструменту в значно меншому зусиллі для його переміщення в грунті за рахунок того, що раскатчиком є самозакручуючий механізм. Тому для раскатчика потрібна насосна станція значно меншої потужності. Крім цього, при монтажі приводу раскатчика для сприйняття осьових виловлювальних зусиль потрібні менш потужні анкерні пристрої в порівнянні з буровим інструментом. Освоєно виробництво раскатчиків свердловин діаметром 80, 140, 200, 260 і 370 мм.

Раскатчики можуть бути використані для влаштування набивних паль, анкерів, стіни в грунті, для зондування і глибинного ущільнення грунтів. За допомогою раскатчика можна ремонтувати трубопроводи: раскатчик закручується в стару трубу, руйнує її і одночасно затягує всередину нову трубу.

Безтраншейний ремонт підземних комунікацій (мал. 10.44) отримав два варіанти рішення. При першому рішенні після очищення поверхні зношеного трубопроводу в нього протягається високоміцна поліетиленова труба, яка перебуває у сплющеному стані і під тиском пари приймає свою початкову форму, щільно прилягаючи до внутрішньої поверхні зношеного трубопроводу. Поліетиленова сплющена труба (звана лайнером) надходить на будівництво у намотаною на барабан вигляді, втягується в зношений трубопровід за допомогою лебідки, трос якої заздалегідь простягається крізь старий трубопровід.

При другому варіанті після очищення внутрішньої поверхні зношеного трубопроводу в нього протягається тканинно-поліетиленовий рукав (лайнер) за допомогою спеціального обладнання. Рукав розрахункової довжини перед введенням в трубопровід просочується дозованою кількістю епоксидного клею по всій довжині рукава шляхом прокатки через вальцевий апарат. Після цього рукав згортають в рулон і поміщають в бункер, забезпечений випускним патрубком, на якому закріплюється початковий кінець рукава. Кінець рукава розкривається і вивертається для закріплення на подаючому патрубку. У подаючий бункер нагнітається повітря і під його тиском рукав починає вивертатися і виходити з бункера. Витісняється рукав оператором і направляється до відкритого зношеного трубопроводу і співвісно з ним орієнтується. Далі під дією внутрішнього тиску оболонка вдувається в трубопровід аж до виходу на іншому його кінці. Потім сануючий трубопровід пропарюють зсередини протягом 3...4 год для повного затвердіння клею. Перевагою цього методу є збереження внутрішнього діаметра зношеного трубопроводу, гарантований термін служби посиленою таким чином труби не менше 50 років.

 

 

Рис.10.44. Схема установки для безтраншейного ремонту підземних комунікацій: а – очищена труба перед сануванням; б – вміщена в трубу сплющена поліетиленова труба-лайнер, в – труба із закріпленим лайнером;
г – загальний вигляд протягування поліетиленової труби

Контрольні питання.

1. Застосування продавлювання при виконанні земляних робіт.

2. Застосування проколювання.

3. Надайте схему буріння при прокладанні трубопроводів.

4. Описати технологію безтраншейної проходки підземних комунікацій.

10.10. Механізоване ущільнення насипних ґрунтів

Відомо чотири основні способи ущільнення ґрунтів: коткування, трамбування, вібрація і комбінований.

Вибір способу ущільнення залежить від конструкції споруди|спорудження|, вигляду|вид| і стану|достаток| ґрунту, форми|форма| і розмірів масиву під ущільнення, прийнятого методу укладання ґрунту, мети|ціль| ущільнення та інших конкретних умов.

Вважається|лічиться|, що способом коткування можна ущільнювати будь-які грунти відносно невеликими по товщині шарами (15…45 см). Трамбування вигідне для ущільнення зв’язних і незв’язних ґрунтів при товщині шару до 1,2…|1,5 м|м-код|, а також в зимових умовах. Вібрація доцільна для ущільнення незв’язних ґрунтів, причому для|відносно| тонких шарів (до 40 см) застосовують поверхневу|поверховий,зверхній| вібрацію, а при товщині шару до десятка метрів — глибинне.

Комбіновані способи ущільнення діляться на дві групи. Перша|перший| група: операції виконуються послідовно по загальноприйнятих технологічних схемах, але|та| з використанням механізованих засобів|кошт|, що поєднують|сполучати| одночасну дію на ґрунт як різних ґрунтоущільнюючих| робочих органів машин, так і робочих поверхонь. При цьому можливі поєднання дій: вібрація і коткування (віброкотки), трамбування і коткування (котки з|із| падаючими|падати| ґрунтами).

Робочі поверхні можуть бути в різному поєднанні: гладкі металеві вальці і пневмоколеса, кулачкові вальці і пневмоколеса, кулачкові вальці і віброплити. Такі поєднання досягаються або роботою в певній послідовності різних ґрунтоущільнюючих машин (наприклад, спочатку кулачковими, а потім пневмошинними катками), або використанням машин із змінними робочими органами (табл. 10.13).

Друга група: технологічні схеми виконання робіт повинні включати різні поєднання окремих операцій земляних робіт і операцій ущільнення.

Таблиця 10.13

Схеми взаємодії з грунтом робочих органів машин
для ущільнення грунту

а) валець гладкого катка в) кулачковий каток

б) пневмошинний каток г) трамбовка

При цьому можуть поєднуватися процеси розрівнювання ґрунту і його зволоження (бульдозер — поливальна машина), транспортування і ущільнення (скрепер-коток), розрівнювання і ущільнення (бульдозер-коток, грейдеркоток) і т. д. Таким чином, при роботі по другій групі прагнуть максимально поєднувати в одному потоці основні і допоміжні операції по розробці, транспортуванню, укладанню і ущільненню ґрунту.

Рис.10.45. Структура ущільнення грунту

У табл. 10.13 наведені основні показники засобів механізованого ущільнення ґрунтів. За допомогою цієї таблиці можна підібрати тип ґрунтоущільнюючих машин, їх марку і кількість залежно від конкретних умов будівництва.

При ущільненні ґрунтів потрібно дотримуватися наступних|такий| умов, що впливають на якість ущільнення:

1. Продуктивність грунтоущільнюючих машин (або їх комплекту) повинна відповідати продуктивності землерийних і транспортних машин.

2. Товщина шару, що відсипається, не повинна перевищувати величин, вказаних у технічних характеристиках ґрунтоущільнюючих машин (табл. 10.14).

3. Вологість ущільнюваного масиву ґрунту повинна бути близькою до оптимальної для даного виду ґрунту (піщаний 7…11%, супіщаний 9…14%, суглинний 13…19%; важкий суглинний і глинистий 18…24%).

4. Кожен хід машини, щоб уникнути пропусків в ущільненні, повинен перекривати попередній хід на 10…15 см.

5. Ущільнювати свіжовідсипаний насип слід уздовж осі споруди від краю насипу до середини, щоб уникнути зрушень ґрунту у бік укосів.

Технологія ущільнення ґрунтів котками. Для поліпшення|покращання| прохідності ґрунтоущільнюючих | машин свіжовідсипаний ґрунт слід обробляти причіпними гладко-барабанними| котками або пневмокотками| зі|із| зниженим тиском|тиснення| у шинах. Окрім|крім| цього, гладко-барабанні котки можуть бути використані і на завершальній| стадії коткування, коли потрібно обробити верхню частину|частка| ущільнюваного шару, що залишилася після|потім| проходів кулачкових котків або трамбуючих машин. Кулачкові котки зазвичай|звично| застосовують для ущільнення зв’язних ґрунтів — глини, суглинків і грудкуватих ґрунтів (особливо в зимових умовах). Пневмошинні котки можна використовувати для будь-яких ґрунтів (табл. 10.15).

 

Таблиця 10.14

Техніко-експлуатаційні|експлуатаційний| характеристики
ґрунтоущільнюючих | машин

Марка машини Характеристика Маса, т Марка тягача для причіпних котків Товщина ущільнюванго шару, м Ширина ущільнюваної смуги, м Найменша довжина ущільнюваної смуги, м Орієнтовна експлуатаційна продуктивність, м3/зміну
1 2 3 4 5 6 7 8
Кулачкові котки статичної дії
Причіпний у зчіпі з двох котків 2´5 Т-100М 0,15–0,2 3,0
Д-130Б 2´3,3
ДУ-26 Причіпний Т-74 0,2–0,22 1,8
Д-614 60,5
ДУ-26 Причіпний у зчіпі з двох котків 2´9 Т-100М 0,2–0,22 3,6
Д-614 2´6,5

Продовження таблиці 10.14

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.