Приклад підрахунку об’ємів ґрунту в укосах насипу й виїмки 14 страница

де Q — інтенсивність подачі (відвезення) матеріалу, м³/год;

t_ц — тривалість рейсу (циклу) автомобіля, год;

q — об’єм матеріалу, що перевозиться за один рейс, м³;

k — коефіцієнт втрат часу по організаційних і іншим причинам, приймається рівним 1,1 –1,15.

Загальне число автомобілів для внутрішньобудівельних перевезень можна визначити по формулі:

N_заг = (∑N₀ + ∑N_T)k₀/k_в, (12.3)

де k₀ — коефіцієнт, що враховує спеціальний і легковий транспорт, зазвичай приймається рівним 1,15–1,25;

k_в — коефіцієнт виходу автотранспорту, приймається рівним 0,62–0,65.

Іноді, особливо на першому етапі будівництва, для перевезення вантажів використовується тракторний транспорт. Перевезення вантажів за допомогою тракторів проводиться на причепах: колісних і гусеничних, а в зимовий час на санях або листах сталі. Переваги тракторів мають здатність переміщатися по бездоріжжю, здійснювати складні маневри з поворотом практично на одному місці. Недоліки — невисока швидкість і невеликі відстані перевезень.

Залізничний транспорт.Залізничний транспорт в гідротехнічному будівництві використовується головним чином для доставки вантажів на будівельний майданчик від зовнішніх постачальників. Для внутрішньобудівельних перевезень залізничний транспорт має обмежене застосування, хоча на ряду будівництв (Каховська і Кременчуцька ГЕС) він був основним; з його допомогою здійснювалася подача бетону, арматури, опалубки, металевих конструкцій до місць виробництва робіт, доставка нерудних матеріалів з місцевих кар’єрів, подача технологічного устаткування до місця монтажу.

Серйозним недоліком залізничного транспорту є складність трасування шляхів із-за обмежень в допустимих радіусах і ухилах. У зв’язку з цим гідровузли, розташовані в гірських районах або на значному видаленні від залізничних станцій, не мають залізничного зв’язку і для прийому вантажів, що поступають в адресу будівництва, на найближчих залізничних станціях організовуються перевалочні бази, і подальша подача вантажів проводиться автотранспортом.

Організація подачі і обробка вагонів по під’їзних залізничних шляхах від залізничних станцій МНС до будівельного майданчика гідровузла, як правило, здійснюється локомотивами МПС, усередині-будівельні перевезення – локомотивами будівництва.

Тип рухомого складу на будівництві вибирається головним чином залежно від виду вантажів і об’єму вантажопотоків. Для перевезення масових вантажів з місцевих кар’єрів і підприємств будівельної індустрії зазвичай застосовують вертушки, складених з думпкарів, піввагонів або відкритих платформ. Для перевезення устаткування, лісу, металу, різних конструкцій використовуються відкриті платформи. У критих вагонах перевозять вантажі, що вимагають захисту від атмосферних опадів. Цемент і рідини перевозять в цистернах, важке устаткування — на багатоосьових транспортерах.

Як тягові засоби застосовують тепловози, мотовози і електровози. Тип локомотива для перевезень усередині будівництва вибирають, виходячи з розрахункової маси складу і керівного ухилу, а при значних відстанях перевезень враховують і швидкість руху. Для під’їзних і частково внутрішньобудівельних робіт тип локомотива вибирають у зв’язку з роботою транспорту на магістральних лініях.

Число вагонів або платформ, необхідне для подачі вантажів від станцій МПС, може бути визначене за формулою:

N_в = Q_дібt / 24q_в, (12.4)

де Q_діб —добовий вантажообіг, т;

t — час обороту складу, год;

q_в — корисність вагонів, т.

Для технічного обслуговування рухомого складу, якщо він є власністю будівництва, на будівельному майданчику.

Водний транспорт.Практично кожне гідротехнічне будівництво має в своєму розпорядженні власні плавучі засоби, забезпечуючи внутрішньобудівельні водні перевезення. Для зовнішніх перевезень на судноплавних річках найчастіше використовується флот існуючого річкового пароплавства.

Рис.12.8. Маятникова поромна переправа.

1 – причальний пандус; 2 – поплавок маятникового троса; 3 – анкер;
4 – маятниковий трос; 5 – пором вантажопідйомністю 200 т; 6 – тяговий трос; 7 – понтон вантажопідйомністю 150 т; 8 – лебідка тягового тросу вантажопідйомністю 5 т; 9 – майданчик для людей; 10 – лебідка для вантажів; 11 – майданчик для обслуговування механізмів; 13 – дизельна електростанція ЛЕС-60; 14 – лебідка тягова вантажопідйомністю 12,5 т.

Водний транспорт використовується для перевезення вантажів і людей, для підводного відсипання матеріалу в тіло дамби, за відсутності мостового переходу — для зв’язку між берегами. Особливо широко водний транспорт використовується для доставки місцевих будівельних матеріалів з кар’єрів.

Наприклад, доставка заповнювачів для бетону і фільтрових матеріалів на будівництві Каховської ГЕС здійснювалася по Дніпру із Запорізького гранітного кар’єру.

Експлуатація засобів плавучого транспорту на будівельних майданчиках ГЕС зазвичай здійснюється спеціальними службами — гідротехнічними відділеннями.

Для здійснення вантажо-розвантажувальних операційспоруджують берегові причали. Найбільш поширеними типами тимчасових причальних пристроїв є плавучі причали у вигляді поставлених на прикіл барж або судів, по технічному стану знятих з рейсів. На цих судах встановлюються відповідні засоби механізації (крани, транспортери), що подають вантажі на берегові склади. Плавучі причали з’єднуються з берегом дерев’яними естакадами.

Коли берег складений міцними породами, що не дозволяють влаштування пальового причалу, встановлюють ряжеві причали, що є ряжевою стінкою, заповненою піском або каменем. Іноді застосовують причальні влаштування у вигляді набережних стінок, виконаних із залізобетонних, елементів.

Для зв’язку берегів часто застосовують поромні переправи. Пором зазвичай є декількома сполученими між собою понтонами або баржею, де закріплена вантажна платформа. На несудохідних річках пересування порома зазвичай здійснюється за допомогою троса, закріпленого кінцями на протилежних берегах (мал. 12.8). На великих судноплавних річках застосовують самохідні пороми, що буксируються катером або самохідні баржі-майданчики. На поромах перевозять людей, автомашини, будівельні машини і механізми.

Конвеєрний транспорт.Конвеєрний транспорт характеризується високою продуктивністю, та низькою собівартістю транспортування, можливістю повної автоматизації транспортних процесів. Стрічкові конвеєри використовуються в основному для транспортування дрібних сипких матеріалів: піску, гравію, щебеню, іноді бетонній суміші. Останніми роками стрічкові конвеєри з шириною стрічки до 2 м почали застосовуватися при зведенні дамб з ґрунтових матеріалів для транспортування ґрунтів, що відсипаються.

Продуктивність крупних стрічкових конвеєрних ліній, побудованих останніми роками, досягає 10–15 тис. т/год, дальність транспортування матеріалу до 15–20 км., швидкість руху стрічки 2,5–5 м/с. Стрічкові конвеєри при температурі зовнішнього повітря від –10 до +30°С зазвичай влаштовують відкритими, при інших режимах захищають металевими або пластмасовими кожухами, а іноді споруджують опалювальні галереї.

Підвісні канатні дороги.Вони знаходять найбільше застосування при складному рельєфі, їх робота мало залежить від кліматичних, топографічних і інженерно-геологічних умов і не вимагає великої кількості обслуговуючого персоналу. Канатні дороги використовують для транспортування каменя, піску, гравію і щебеню; вони забезпечують доставку матеріалів по найкоротшій трасі, не вимагають будівництва мостів, естакад, практично не вимагають смуги відчуження, є вельми економічними.

Трубопровідний транспорт.У гідротехнічному будівництві використовується гідравлічний і пневматичний трубопровідний транспорт. При гідравлічному транспорті переміщення матеріалу по трубах здійснюється потоком води. Забір матеріалу в одних випадках проводиться землесосними установками, в інших — за допомогою спеціальних пристроїв — шлюзових апаратів. Застосування шлюзових апаратів гідротранспорту різних матеріалів на будівництві ГЕС показало, що цей метод дозволяє транспортувати не тільки піщані матеріали, але і піщано-гравелисті, гравелисті і навіть крупно-уламкові. Пневматичний транспорт застосовується для транспорту цементу, гіпсу, мінерального порошку і тому подібне. Переміщення здійснюється по трубах потоком стислого повітря.

12.5. Енергопостачання будівництва

Сучасне будівництво споживає велику кількість різної енергії: електричної, теплової, стислого повітря і ін.

Електроенергія використовується будівельними машинами і механізмами для електропрогрівання бетону, електрозварювання, освітлення будівельних майданчиків. Енергія стислого повітря використовується в пневматичних машинах і устаткуванні — бурових верстатах, відбійних молотках, цемент-пушках і ін. Для виконання робіт в зимовий період, а на підприємствах будівельної індустрії круглий рік потрібна теплова енергія – пара, гаряча вода.

Електропостачання будівельних майданчиків ГЕС зазвичай здійснюється таким чином: па першому етапі підготовчого періоду, поки не побудована постійна лінія електропередачі, електропостачання будівництва може здійснюватись від мобільних дизельних або газотурбінних електричних станцій потужністю від 100–400 кВт до 2–2,5 тис. кВт. В якості електростанцій використовуються дизельелектростанції фірми AKSA потужністю від АСQ 110–100 кВт до АС 250–225 кВт, ACQ від 300 кВт до ACQ 2250–2000 кВт; ACQ 2500–2250 кВт, газові електростанції­ – від 30–100 кВт, AGM 100 та ін.

Після спорудження лінії електропередачі, що пов’язує будівельний майданчик з енергосистемою, власні джерела електричної енергії зберігаються як аварійний резерв.

Електрична потужність, кВт, необхідна для енергопостачання будівництва, зазвичай визначається дня кожного року будівництва:

(12.5)

де Р_c — номінальна потужність силових і технологічних струмоприймачів (електричні крани, екскаватори, земснаряди, бетонне, арматурне і інші господарства), кВт;

Р_o — номінальна потужність освітлювальних приладів, кВт;

cosφ — коефіцієнт потужності, приймається для екскаваторів, кранів, зварювальних апаратів, рівним 0,4–0,6, для підсобних підприємств 0,6–0,7, для освітлювальних приладів 1,0;

k_c — коефіцієнт неодночасності роботи струмоприймачів (коефіцієнт попиту) приймається для екскаваторів, кранів рівним 0,3–0,5, для земснарядів 0,6–0,8, підсобних підприємств 0,4–0,6, для освітлення 0,8.

Підрахунок електроспоживання, кВт•год, по роках будівництва проводиться також по групах споживачів по формулі:

де n — число годин використання максимального навантаження в році, приймається при однозмінній роботі 1400 год, двозмінною 2800 год, тризмін-ною 4000 год.

Норми витрати електроенергії, кВт/год, на різні види робіт:

Приготування бетонної суміші, на 1 м³…………………………………………….. 1,2–1,5

Укладання бетонної суміші, на 100 м³……………………………………………... 4,5

Виготовлення металоконструкцій, на 1 т……………………………….…………. 160

Виготовлення опалубки, на 100 м²…………………………………….………...… 25

Розпилювання колод, на 100 м³……………………………………….….………… 700

Розробка ґрунту електричними екскаваторами:

м’якого, на 100 м³……………………………………………………………………. 50

скельного, на 100 м³…………………………………………………………………. 100

Розробка ґрунту земснарядами, на 100 м³……………………………………….…. 20–35

На будівництві об’єктів виробничої бази………………………………………….. 300

На будівництві поселення………………………………………………………..…. 160

Теплопостачання піонерних селищ і бази на першому етапі підготовчого періоду здійснюється від пересувних мазутних котелень типу ПКБМ 10/8 продуктивністю 10 т/ч пари, від пересувних котельних на твердому паливі типу ДКВР–4/8 продуктивністю 4 т/год пари, тимчасових котелень з котлами «Енергія–6» теплопродуктивністю 0,67 ккал/год. Одночасно з розвитком будівництва здійснюється будівництво однієї або декількох постійних котельних. Центральна котельна, як правило, будується за типовим проектом. Продуктивність цих котельних зазвичай складає 100–200 т/год пари, а іноді і більше.

Для визначення теплових навантажень і вибору теплоносія (гаряча вода, пара) для району будівництва по нормах встановлюється тривалість опалювального періоду і його середня розрахункова температура. Розрахункові питомі витрати тепла на опалювання і гаряче водопостачання, пароподачі об’єктів будівельного майданчика, житлових селищ і технологічні потреби будівництва зазвичай встановлюються за даними типових проектів прив’язуваних будівель і споруд або за укрупненими показниками, що визначають потребу тепла на 1 млн грн. вартості будівельно-монтажних робіт. За відсутності таких даних витрата тепла визначається розрахунковим шляхом.

Витрата тепла на опалювання будівель, кДж/год:

(12.7)

де W_з – об’єм будівлі, м³;

q — питома теплова характеристика будівлі, приймається для житлових будівель 1,7, для адміністративно-побутових будівель 2,2–2,8, для виробничих підприємств 3–3,7 кДж/(м3-ч-°с);

α — коефіцієнт, що враховує зміну теплової характеристики будівлі, для розрахункової температури зовнішнього повітря –40°С приймається 0,95,
для –10°С — 1,45;

t_н — розрахункова температура зовнішнього повітря °С;

t_в — розрахункова температура усередині приміщення °С.

Витрата тепла на виробничі потреби, кДж/год, може бути визначений по формулі:

(12.8)

де N — об’єм одиниці виробу, м³ (т);

q — питома витрата тепла на одиницю об’єму виробу, кДж/м³ (кДж/год), для прогрівання бетонних елементів 600– 900 тис. кДж/м³;

t — час прогрівання, год.

Норма споживання пари для різних видів робіт:

Підігрів піску від –5° до +20°С, кг/м³………………………………………….…. 28–40

Підігрів гравію……………………………………………………………………... 30–42

Підігрів води від +4° до +80°С, кг/м³…………………………………………….. 140

Сушка пиломатеріалів, кг/м³……………………………………………………… 580

Пропарювання залізобетонних виробів, кг/м³…………………………………… 300–400

Потреба пари, кг/год, при будівництві:

об’єктів виробничої бази…………………………………………………………. 700

селища…………………………………………………………............................. 160

При проектуванні і будівництві котельних установок теплових мереж і систем опалювання будівель і забезпечення теплом технологічних процесів керуються СНиП 3.05.03-85 «Котельные установки», ДБН В.2.5-39-2008 «Теплові мережі» і СНиП 2.04.05-91 «Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха».

Стислим повітрям будівництво забезпечується від пересувних компресорів ДК-10 з подачею 10,5 м³/хв стислого повітря і ДК-9 – з подачею
9,5 м³/хв, від стаціонарних компресорних станцій з подачею 50, 100, 200,
400 м³/хв (зазвичай з повітряними компресорами типу 2ВМ10-50/8).

Сумарну подачу компресорних установок, м³/хв, можна визначити по формулі:

(12.9)

де ∑q — сумарна витрата споживачів стислого повітря, м³/хв, приймається по паспортах використовуваного устаткування;

k — коефіцієнт нерівномірного споживання, для попередніх розрахунків приймають рівним 0,7–0,9.

Кисеньв підготовчий період на будівельний майданчик зазвичай доставляється з найближчих кисневих заводів в балонах або танках. У міру розвитку будівництва на будівельному майданчику, як правило, споруджується стаціонарна киснева станція.

Ацетиленом будівництво забезпечується від переносних ацетиленових генераторів, пересувних або стаціонарних ацетиленових станцій. Як замінник ацетилену при кисневому різанні металу може застосовуватися пропан-бутанові суміші, яка в зрідженому вигляді перевозиться в балонах місткістю по 40–55 л. 1 л пропан-бутанової суміші дає 0,5 м³ газоподібного пропану, що замінює 0,8 м³ ацетилену.

12.6. Водопостачання та каналізація

Водопостачання.Потреба будівництва у воді складається з виробничих потреб Q_вир(приготування бетону, промивка заповнювачів, зволоження ґрунтів при укладанні в насипи, живлення транспортних засобів і ін.), господарсько-питних Q_г.п.(водопостачання селищ, адміністративно-побутових будівель і приміщень і ін.), протипожежних Q_п потреб:

(12.10)

Витрата води для виробничих цілей можна визначити по формулі:

(12.11)

де 1,1— коеффіциент, що враховує дрібних споживачів і втрати;

Q_сер — середня витрата води в зміну на виробничі потреби, л;

k_н— коефіцієнт нерівномірності споживання, приймається рівним 1,5;

t —число годин в зміні.

Орієнтування потреби води для розробки ґрунту екскаваторами приймають 1,5–1,7, для ущільнення катками кам’яного накидання до 400, для укладання суглинку в ядро до 1000, для укладання бетону до 500, для промивки гравію, щебеню до 750, на експлуатацію однієї автомашини до 500 л/м³.

Витрата води на господарсько-питні потреби визначається по формулі:

(12.12)

де 60 — середня норма витрати води на 1 чол. на добу, л;

N_сел — максимальне число жителів селища;

k— коефіцієнт добової нерівномірності, приймається рівним 1,2–1,5;

24 — число годин на добу

Витрата води на протипожежні потреби Q_п для будівельних майданчиків до 50 га приймається 20 л/с, на кожних додаткових 25 га додається 5 л/с.

В якості джерела водопостачання для господарсько-питних потреб селища і будівельної бази зазвичай прагнуть використовувати підземні джерела, технічне водопостачання забезпечується з поверхневих водоймищ (річка, озеро). Вода з підземних джерел, як правило, не вимагає додаткової обробки. При використанні для господарсько-питних потреб поверхневих водоймищ в переважній більшості випадків потрібна попередня обробка.

Після вибору вододжерела і встановлення його дебіту визначається система водопостачання. У систему водопостачання зазвичай входять наступні споруди: водоприймальні, водоочисні і водонапірні (рис. 12.9). Система водопостачання залежить від джерела водопостачання, якості води, рельєфу місцевості і відстані джерела до водоспоживача.

Схему водопостачання вибирають з урахуванням призначення води: для господарсько-питних, виробничих (технологічних) і протипожежних потреб. Система виробничого водопостачання, як правило, вирішується без очищення або з мінімальним очищенням. На компресорних станціях, фабриках по сортуванню гравію прагнуть організувати систему оборотного водопостачання, в якій вода після охолоджування або відстоювання подається для повторного використання.

Господарсько-питний водопровід зазвичай об’єднується з протипожежним. Тому на мережах господарсько-пожежного водопроводу встановлюються пожежні гідранти.

Магістральні мережі від джерела водопостачання зазвичай виконуються в дві нитки для забезпечення безперебійності у разі аварії. Розводяща мережа, як правило, робиться кільцевою.

Рис. 12.9. Схема водопостачання будівельного майданчика.

а – з поверхневого джерела; б – з підземного джерела; 1 – джерело;
2 – водоприймальна споруда; 3 – насосна стація І підйому; 4 – очисні споруди; 5 – збірний резервуар; 6 – насосна станція II підйому; 7– водоводи;
8 – водонапірна башта; 5 – розподільна мережа; 10 – споживачі;
11 – погружний насос.

При проектуванні і будівництві об’єктів водопостачання керуються СНиП 2.04.02-84* «Водопостачання. Зовнішні мережі і споруди» та СНиП 2.04.01-85 «Внутренний водопровод и канализация».

Каналізація.Підвищення вимог до охорони навколишнього середовища, і зокрема водних джерел, по суті виключає скидання стічних неочищених вод в будь-які водостоки. Тому будівництво очисних споруд відноситься до першочергових об’єктів.

На першому етапі будівництва гідровузла споруджуються тимчасові інвентарні очисні установки заводського виготовлення, влаштування яких не вимагає багато часу і великих трудовитрат. Потім виконують постійну схему каналізації.

При розробці проекту каналізації визначається об’єм господарчо-побутових, виробничих і зливових стоків і водотоків, в які можливе скидання стічних вод після очищення; вирішується схема каналізації; визначається склад очисних споруд; намічається черговість введення окремих елементів системи.

Об’єм господарчо-побутових стоків відповідає об’єму господарчо-побутового водоспоживання. Об’єм виробничих стоків приймається за технологічними даними. При цьому виділяються забруднені і умовно чисті стоки (наприклад, від охолоджування теплообмінників), які можуть скидатися без очищення або після елементарного очищення. Стоки з автобаз, ремонтних майстерень і інших підприємств, що містять масла і мазут, повинні пройти спеціальне очищення.

Залежно від якості джерела, куди передбачається скидання стічних вод, визначається необхідний ступінь (глибина) очищення стоків, методи очищення і склад споруд. Останнім часом на будівельних майданчиках крупних гідровузлів застосовується повна роздільна система каналізації, при якій побутові і забруднені виробничі стоки прямують в одну мережу, а дощові і умовно чисті — в іншу. На будівництві невеликих гідровузлів застосовують загальносплавну або напівроздільну схему каналізації, при якій в першому випадку всі стічні води відводяться в одну мережу, в другому в каналізаційну мережу відводяться тільки побутові і забруднені виробничі стоки, зливові стоки по відкритих лотках і каналах відводяться в найближчі яри, струмки і річки.

Основними елементами каналізаційної системи є приймальні каналізаційні влаштування усередині будівель, каналізаційні насосні станції, очисні споруди, влаштування для випуску стічних вод у водоймище. Відведення стічних вод зазвичай здійснюється самопливом.

Розрізняють наступні методи очищення стічних вод: механічну, в процесі якої віддаляється основна маса нерозширених забруднень; хімічну, коли в очищену воду вводять який-небудь реагент; біохімічну або біологічну, засновану на використанні мікроорганізмів для окислення розчинених і колоїдних органічних речовин.

На будівельних майданчиках, особливо в первинний період будівництва, найбільшого поширення набули очисні споруди біологічного очищення заводського виготовлення продуктивністю 100, 200, 400, 700 і 900 м³/добу (рис. 12.10). Ці установки компонуються з окремих уніфікованих секцій – аеротенків 4, розподільного колодязя 5, контактного резервуару 3 і хлораторної 2. На майданчику очисних споруд влаштовуються майданчики мулу 1 і невелика виробнича будівля 6.

Стічні води, що містять бензин і масла, перед скиданням в мережу каналізації обов’язково повинні пройти очищення. Для цього на території автобаз і ремонтних майстерень споруджуються спеціальні очисні споруди на витрату 10, 20 і 30 л/с.

Рис. 12.10. Споруди біологічного очищення в збірних конструкціях

Каналізаційні мережі, як правило, виконуються із залізобетонних, азбестоцементних або керамічних труб і проектуються по СНиП 2.04.03-85 «Водопостачання Зовнішні мережі і споруди» та СНиП 2.04.01-85.

12.7. Селища будівельників

Забезпечення будівельників житлом і своєчасна організація культурно-побутового обслуговування — найважливіша умова успішного розвитку будівництва. На всіх етапах будівництва житло повинне відповідати сучасним вимогам — бути упорядкованим і комфортабельним.

Забезпечення будівельників житлом на сучасному будівництві зазвичай вирішується таким чином. На першому етапі підготовчого періоду будується піонерне селище, що складається з інвентарних збірно-розбірних будівель. Ці будівлі вимагають мінімальних трудовитрат і часу, що дозволяє швидко і при незначній чисельності будівельників створити достатньо комфортабельний житловий фонд.

Для піонерних селищ найбільшого поширення набули пересувні інвентарні будівлі, контейнерні і щитові збірно-розбірного типу. Іноді застосовують дерев’яні будівлі брусчатого типу.

До інвентарних будівель пересувного типу відносяться автофургони, будівлі з інвентарною ходовою частиною і залізничні вагони. Вони оснащені на заводі всім необхідним устаткуванням і меблями, мають максимальну заводську готовність, володіють великою мобільністю і легко переміщаються з одного будівельного майданчика на інший. Будівлі цього типу мають найбільше застосування на найпершому етапі будівництва, коли в районі будівельного майданчика повністю відсутній житловий фонд, або при будівництві лінійних споруд. У будівлях цього типу розміщуються гуртожитки на 8 чол., їдальня на 20 посадочних місць, магазини, душова і інші служби.

Контейнерна будівля є одно- або двоповерховий будинок, зібраний з окремих блок-контейнерів, що мають максимальну заводську готовність. Всі блок-контейнери мають єдині стандартні розміри і є металевим об’ємним каркасом, обшитим дерев’яним обрешетуванням або деревоволокнистими плитами. Внутрішня обшивка стін і стеля виконується деревостружковою плитою, зовнішня – водостійкою фанерою або гофрованим алюмінієвим чи металевим оцинкованим листом. Габарити блок-контейнера 2,7×8,9×2,9 м.

ДСТУ Б В.2.2–22:2008 «Будинки мобільні (інвентарні). Загальні Технічні умови»

Будинки споруджуються без фундаментів або вимагають влаштування простих фундаментів. Будинок може бути змонтований за допомогою автомобільного крана вантажопідйомністю 16 т і бригадою з 8 чол. за 8–10 год. Вісім, що попарно блокуються і встановлених в два поверхи, блок-контейнерів зі сходовою вставкою між ними утворюють чотирьохквартирну секцію. Кожна квартира збирається з двох контейнерів і складається з двох кімнат, санвузла, ванни, кухні і спальні. Кухня обладнана електричною плитою, раковиною, навісними шафами, кухонним столом. Блок-контейнери (рис. 12.11) при виготовленні оснащуються всім необхідним інженерно-технічним устаткуванням.

У контейнерних будівлях розміщуються магазини, комбінати побутового обслуговування, дитячі установи, їдальні, медпункти та ін. На базі інвентарних збірно-розбірних будівель і каркасно-панельних запроектоване типове тимчасове селище на 1000 жителів з повним набором житлових і культурно-побутових будівель і установ. До складу селища входять дизельна електростанція, насосні водопостачання, інвентарні збірно-розбірні очисні споруди заводського виготовлення.

Для тимчасових селищ будівельників виготовляються збірно-розбірні будівлі з окремих блок-кімнат, виконаних з керамзитобетону. Монтаж будівель з блок-кімнат висотою до двох поверхів може виконуватися автомобільними кранами вантажопідйомністю до 16 т, до п’яти поверхів баштовими або гусеничними кранами вантажопідйомністю 25–40 т.

Щитові збірно-розбірні будівлі мають менше розповсюдження із-за більшої трудомісткості. Цей тип будівлі, як правило, застосовується для розміщення гуртожитків, дитячих садів і ясел і деяких інших установ. Основне селище будівельників забудовується багатоповерховими великопанельними будинками. Елементи великопанельного житлового будівництва завозяться на будівельний майданчик з найближчих домобудівних комбінатів або на будівельному майданчику споруджується домобудівний завод. Він має максимальну заводську готовність і за нормальних умов постачання може бути введений в експлуатацію за 6–8 місяців.

Забудова селищ будівельників упорядкованими великопанельними будинками цілком виправдовується, оскільки практично при всіх крупних гідроелектростанціях створюються промислові центри, а селища будівельників перетворюються з часом на крупні міста.