Д. КОШТОРИСНІ НОРМИ ТА ПРАВИЛА

Д2.2 Ресурсні елементі кошторисні норми на будівельні роботи — РЕКН.

Д2.3 Ресурсні елементі кошторисні норми на монтаж устаткування — РЕКНму.

Д2.4 Ресурсні елементі кошторисні норми на ремонтно-будівельні роботи — РЕКНр.

Д2.5 Ресурсні елементі кошторисні норми на реставраційно відновлювальні роботи — РЕКНР.

Д2.6 Ресурсні елементі кошторисні норми на будівельні роботи —РЕКНпн.

Д2.6 Ресурсні елементі кошторисні норми експлуатації будівельних машин та механізмів — РЕКНТЄМ.

У ДБН приведена система допусків, що характеризує ступінь точності виконання і установки конструктивних елементів, а також виробництва всіх видів загальнобудівельних і спеціальних робіт. У міру підвищення технічного рівня в будівництві, пов’язаного з досягненнями науки і техніки, до ДБН вносяться зміни. Кожна нова редакція ДБН або доповнення до них затверджуються Держбудом України.

Зміни і доповнення, що вносяться до нормативних документів, а також поправки публікуються в щомісячному журналі «Бюлетень будівельної техніки» і «Збірці змін і доповнень до будівельних норм і правил».

Разом з ДБН в будівництві застосовується і ряд інших будівельних нормативних документів, наприклад, будівельні норми, вказівки і тому подібне.

Крім вище наведених нормативних документів, капітальне будівництво регулюється певними стандартами, відомчими інструкціями і технічними умовами.

При проектуванні і виробництві будівельних конструкцій і виробів, а також призначенні розмірів об’ємно-планувальних частин будівель і споруд застосовується єдина модульна система (ЄМС). Ця система є сукупністю правил, порядку координації і призначення розмірів елементів будівель і споруд, будівельних, виробів і устаткування на базі основного модуля, рівного 100 мм (позначається 1М). Застосування ЄМС в будівництві дозволяє здійснити уніфікацію, типізацію і стандартизацію, тобто в значній мірі уніфікувати і скоротити число типорозмірів будівельних виробів і конструкцій. Це у свою чергу, забезпечує взаємозамінюваність деталей, що виконані з різних матеріалів або відрізняються по конструкції. Нарешті, вироби і деталі однакових типорозмірів можна використовувати, в будівлях різноманітного призначення.

У ЄМС, окрім основного модуля (1М), входять і виробничі (укрупнені і дробні) модулі, які отримують шляхом множення основного модуля на цілі або дробові коефіцієнти.

Похідні укрупнені модулі (60М, 3ОМ, 12М) і кратні ним розміри рекомендується застосовувати для призначення подовжніх і поперечних кроків будівель. Так, ширина і довжина багатоповерхових виробничих і сільськогосподарських будівель кратна модулю 3ОМ, ширина одноповерхових будівель кратна модулю 3ОМ, а їх довжина — модулю 60М.

Модулі 6М, 3М, 2М призначені для розчленовування конструктивних елементів в плані будівель і для призначення ширини отворів. Так, в житлово-цивільному будівництві введень єдиний сортамент деталей, довжина, ширина і висота яких може бути лише кратною модулю 6М і для особливих випадків — ЗМ.

Основній модуль 1М і дробові модулі від 0,5М до 0,05М застосовують для призначення розмірів перетину основних відносно малих елементів (перемичок, колон, балок). Найбільш дрібні дробові модулі від 0,1М до 0,01М використовують для призначення товщини плиткових і листових матеріалів, ширини зазорів, допусків. А розміри окремих деталей будівельних конструкцій, від яких залежать взаємоув’язка і взаємозамінюваність елементів, можуть призначатися немодульними.

Під уніфікацією розуміється встановлення доцільної однотипності об’ємно-планувальних і конструктивних вирішень будівель і споруд, а також конструкцій, деталей і устаткування, що обумовлює скорочення типорозмірів і їх широку взаємозамінюванісь.

Типізація сприяє серійному виробництву обмеженої кількості типів виробів для будівництва певних типів будівель і споруд. У результаті цього у нас в країніпереважає будівництво будівель і споруд після типових проектів. На уніфікації і типізації базується стандартизація.

Стандартізація — це процес встановлення і застосування правил з метою впорядкування діяльності в даній області на користь і за участю всіх зацікавлених сторін і, зокрема, для досягнення загальної оптимальної економії, з дотриманням умов будівництва і вимог техніки безпеки.

Стандартізація застосовується для встановлення одиниць вимірювань; термінів і позначень; вимог до продукції і виробничих процесів (вибір і визначення характеристик тій або іншої продукції, методів випробувань і вимірювань, технічних вимог, що характеризують якість виробів, взаємозамінюваності і т.п.); вимог, що забезпечують безпеку робочих і збереження матеріальних цінностей.

Ведуча роль серед нормативно-технічних документів по стандартизації належить стандарту.

Стандарт — нормативно-технічний документ по стандартизації, що розробляється як на матеріальні предмети (продукцію, еталони, зразки речовин і т. п.), так і на норми, правила, вимоги до об’єктів організаційно-методичного і загальнотехнічного характеру на основі досягнень науки, техніки і практичного досвіду і затверджуваний компетентною організацією.

У нашій країні вже діє більше 20 тис. стандартів і вони відповідно до рівнів управління ДСС підрозділяються на наступні категорії:

Державні стандарти — обов’язкові до застосування всіма підприємствами, організаціями і установами союзного, республіканського і місцевого підпорядкування у всіх галузях народного господарства України і союзних республік. Затверджуються вони Державним комітетом України із стандартів, а також Держбудом України (на будівельні матеріали, деталі і вироби, санітарно-технічне устаткування і ручний інструмент).

Галузеві стандарти (ГСТ) — обов’язкові для всіх підприємств і організацій даної галузі, а також для підприємств і організацій інших галузей, що застосовують продукцію цієї галузі. Вони затверджуються республіканськими відомствами і комітетами;

Всі стандарти чітко регламентують вигляд, тип, розмір, сорт продукції, методи випробувань, маркіровку і упаковку, а також правила перевезення і зберігання. Вони зашифровані з вказівкою порядкового номера і дати введення, наприклад, ГОСТ 8484-82 «Плити підвіконні залізобетонні для виробничих будівель. Конструкції і розміри» введений 30.07.82 або стандарт СЄВ — СТ СЄВ 3477-71 «Цементи. Відбір і підготовка проб» введений
01. 01. 79.

Разом із стандартами, на будівельну продукцію встановлюються і технічні умови (ТУ), що є нормативно-технічним документом, що регламентує комплекс вимог до конкретних типів, марок і розмірів продукції.

Технічні умови розробляються і затверджуються на окремі види продукції, для яких складання стандартів, що визначають якісні показники продукції, недоцільно із-за випуску її в невеликих кількостях (дрібносерійна продукція, що виготовляється по індивідуальному замовленню, і спеціальна продукція, що має обмежене застосування); на продукцію, що є об’єктом державних галузевих або республіканських стандартів, але ще не охоплену стандартами (дослідні зразки і т.п.); на стандартизовану продукцію у випадках, коли необхідно доповнити або посилити вимоги до будівельної продукції; на виконувані роботи і послуги.

Впровадження стандартизації в будівництві дозволяє з оптимально знайденого числа збірних елементів організувати їх серійне виробництво і зводити будівлі різного призначення, різних архітектурно-планувальних рішень, тобто із стандартних елементів зводити нестандартні будинки.

Стандарти все активніше впливають на підвищення якості побудованих будівель, рівень заводської готовності будівельних конструкцій і виробів, впровадження ефективних і технологічніших матеріалів в будівництві.

Стандартизація в будівництві направлена на підвищення ефективності капітальних вкладень, якості, надійності і довговічності будівель і споруд, рівня індустріалізації, продуктивності праці і скорочення матеріаломісткості. Вона є найважливішим засобом розширення зовнішньоекономічних, науково-технічних і торгових зв’язків завдяки подоланню технічних бар’єрів між країнами.

Для виконання будь-якої роботи на об’єкті спочатку складається калькуляція, а потім виписується наряд.

Калькуляція — основний документ для збільшених розрахунків з робочими за виконання технологічно зв’язаних комплексних процесів і за закінчену будівельну продукцію окремих видів робіт, частини або всієї будівлі; вона містить звітний розрахунок нормативного часу і суми заробітної плати на всі основні, допоміжні, супутні і транспортні роботи.

Застосування калькуляцій дозволяє значно скоротити число виписуваних бланків-нарядів і число позицій в кожному наряді, а також сприяє ширшому застосуванню акордної і відрядно-преміальної системи оплати праці.

Складена калькуляція, по якій проводиться оплата праці, узгоджується з інженерно-технічним персоналом (начальником ділянки, виробником робіт, майстром) і затверджується головним інженером будівельної організації. В обов’язковому порядку з калькуляцією знайомиться бригадир, який виконуватиме роботи по ній, і всі його зауваження враховуються.

Важливим нормативним документом в будівництві в системі нормування праці є наряд. В цілях посилення матеріальної зацікавленості робочих в подальшому підвищенні продуктивності праці, поліпшенні якості, скороченні термінів зведення будівель і споруд і зниженні вартості будівельно-монтажних робіт в будівництві упроваджено нормування праці робочих.

Перед початком виконання різних робіт бригадам видаються наряди, в яких указується найменування робіт, трудомісткість, сума заробітної плати, терміни виконання і якість. Завдання видає виробник робіт або майстер, а бригадир приймає наряд-завдання і виконує. Після завершення робіт бригадир здає роботи, а майстер (виконроб) приймає. Наряд до оплати затверджує головний інженер. У разі встановлення в наряді неправильного застосування норм і розцінок, невірних нарахувань преміальних доплат або ж уточнення фактично виконаних об’ємів робіт і їх складу працівники, перевіряючі, підписують і затверджують його, мають право вносити певні виправлення до наряду до його оплати незалежно від того, в якій стадії знаходиться робота (навіть якщо вона завершена). Працівник, що вніс зміни і виправлення в наряд, ставить свій підпис, а бригадир або окремі робочі сповіщаються про це.

Якщо ж бригадир або окремі робочі по виданому наряду не згодні з якоюсь розцінкою, то це не служить підставою для відмови від виконання робіт. Робота повинна бути виконана, а свої зауваження бригадир або окремі робочі повідомляють майстрові (виконробові). Якщо ж майстер або виконроб не вирішив їх, тоді бригадир (робочі) свою скаргу передають в комісію з трудових суперечок при даній організації.

Всі роботи, що підлягають виконанню, записуються в спеціальні прості або акордні бланки-наряди.

У разі появи робіт, не передбачених калькуляцією, їх виконують і записують на сигнальних бланках з кольоровою діагональною полосою, через весь бланк. Є три кольори діагональної смуги: червоний, синій і чорний.

Наряди з червоною діагональною смугою видаються на оплату зайвих і випадкових робіт, а також на переробку робіт низької якості. Обов’язково до такого наряду прикладається акт, де указуються причини переробок і хто в цьому винен. Брак і переробки з вини робочих повторно не оплачуються. Наряди з синьою діагональною смугою виписуються на виконання робіт, не передбачених калькуляцією, проектом або кошторисом. Наряди з чорною діагональною смугою видаються на роботи, пов’язані з переробкою матеріалів, а також з доведенням і виправленням готових залізобетонних, столярних і інших виробів.

В кінці кожного місяця виконробом (майстром) складаються розрахунковий табель, який здається у відділ праці і заробітної плати (ВПіЗ) будівельного управління разом із закритими нарядами по реєстру.

Оформлені наряди за підписом бригадира, майстра (виконроба) і затверджені головним інженером передаються в розрахункову частину бухгалтерії для нарахування заробітної плати кожному робочому з урахуванням відпрацьованих ним днів і привласненого йому розряду.

4.6.2. Технічний контроль на виробництві

Технічний контроль за ходом будівництва будівель і споруд здійснюють інженерно-технічні працівники будівельної організації, технічний нагляд замовника, державний архітектурно-будівельний контроль, автор проекту, технічна інспекція профспілок, що фінансує банк, санітарні і протипожежні інспекції і громадські організації.

Інженерно-технічні працівники (майстри, виробники робіт, начальники ділянок) забезпечують безперервно і постійно на робочих місцях правильність ведення робіт з урахуванням дотримання ДБН, галузевих норм часу і термінів тривалості будівництва.

Головний інженер будівельної організації здійснює загальне технічне керівництво і проводить вибірковий особистий контроль.

Технічний нагляд замовника щодня контролює відповідність об’ємів, вартості і якість виконуваних будівельно-монтажних робіт проектам, кошторисам, ДБН і галузевим нормам часу, а також стежить за своєчасним введенням в експлуатацію підконтрольного об’єкту, не втручаючись при цьому в оперативну діяльність підрядника. Технагляд замовника здійснюється працівниками управлінь (відділів) капітального будівництва (УКС, ОКС) при виконкомах обласних (міських) Рад народних депутатів і дирекцією підприємств, що будуються.

Державний архітектурно-будівельний контроль (ДАБК) представлений на місцях інспекціями при виконкомах місцевих Рад народних депутатів, які контролюють якість житлового і культурно-побутового будівництва в областях і містах.

У обов’язки інспекцій входить видача дозволу на виробництво підготовчих і основних будівельно-монтажних робіт; облік і реєстрація інженерно-будівельного персоналу, ведучого будівництво, а також технагляду замовника і авторського нагляду за будівництвом; перевірка якості будівельних матеріалів і архітектурного оформлення фасадів промислових будівель і споруд; участь в роботі Державної приймальної комісії і в розслідуванні аварій та т.п.

Проектні організації, що здійснюють авторський нагляд, зобов’язані перевіряти відповідність виконаних робіт проектним рішенням при дотриманні технології і якості робіт; представляти пропозиції про зниження вартості, поліпшенні якості і скороченні термінів будівництва; вносити уточнення і зміни до документації за пропозицією замовника і підрядника; вести журнал авторського нагляду і брати участь в складанні і прийманні прихованих робіт; контролювати якість робіт по оформленню фасадів, інтер’єрів, впорядкування і озеленення; брати участь в робочих і Державних комісіях з приймання в експлуатацію будівель і споруд і т.п.

Технічна інспекція профспілок по будівництву контролює виконання правил охорони праці, вимог санітарії і техніки безпеки на будівництві, а також дотримання норм трудового законодавства; бере участь в комісіях з приймання знов побудованих або таких, що реконструюються будівель і споруд і дає санкцію на введення їх в дію.

Фінансовий контроль за будівництвом здійснює банк, що фінансує будівництво (Будбанк або Держбанк). Він необхідний для перевірки правильності використання асигнувань, матеріальних ресурсів і грошових коштів, для зміцнення господарського розрахунку в будівництві. У цих цілях банк обстежує будівництва, підрядні і інші організації; здійснює контрольні обміри виконаних робіт; вимагає від підрядних організацій необхідну документацію для перевірки. Банки мають право не оплачувати роботи, виконані з порушенням проекту та неякісні; накладати штраф на винних за перепроцентовані роботи; вимагати вживання необхідних заходів до усунення виявлених при обстеженні недоліків, не втручаючись при цьому в оперативно-господарську діяльність підрядних і інших організацій.

Державний санітарний нагляд Мінохоронздоров’я України (Держсанінспекція) через місцеві органи санітарно-епідеміологічної служби (СЕС) стежить за виконанням вимог гігієни і санітарії на будівництві; консультує по питаннях санітарної техніки і бере участь в роботі приймальних комісій, накладає штрафи на винних в порушенні санітарних норм і правил.

Державний пожежний нагляд МВС України (Держпожнагляд) здійснює планово-профілактичний нагляд за дотриманням протипожежних правил, норм і інструкцій на всіх етапах будівництва; бере участь в роботі приймальних комісій; матеріально карає винних в порушенні протипожежних норм і правил.

Питаннями технічного контролю займаються відділи районних архітекторів, Державний геодезичний нагляд, Державний енергетичний нагляд Міністерства енергетики і електрифікації, Держміськтехнагляд, Державна газова інспекція Міністерства газової промисловості, будівельні лабораторії, а також громадські організації (комісії якості, рада бригадирів, суспільні інспектори, народні контролери).

Контрольні питання

1. Для чого потрібні нормативні документи?

2. Що таке ДБН і ким вони затверджуються?

3. Назвіть основні частини ДБН.

4. Що викладене в III частині ДБН?

5. У чому полягає суть єдиної модульної системи?

6. Що таке модулі і які вони бувають?

7. Дати визначення типізації і уніфікації.

8. Дати визначення стандартизації.

9. Які основні завдання стандартизації?

10. Які різновиди стандартів?

11. На які види продукції розробляються ТУ?

12. Що таке наряд і калькуляція?

13. Розкажіть про порядок видачі і закриття наряду.

14. Правила і обов’язки технагляду замовника.

15. Що перевіряє ГАСК і авторський нагляд?

16. Перерахуйте організації і служби, які займаються питаннями технічного контролю.

4.7. Підготовчі роботи при зведенні будівлі

4.7.1. Етапи проведення підготовчих робіт

Будівництво нових, розширення і реконструкцію існуючих будівель (споруд) дозволяється виконувати тільки після організаційно-технічної підготовки (ДБН А.3.1-5-96).

Організаційно-технічна підготовка до будівництва— це комплекс заходів організаційного, технічного і планово-економічного характеру, сприяючих планомірному розгортанню і здійсненню будівництва.

Загальна організаційно-технічна підготовка повинна відповідати Правилам про договори підряду на капітальне будівництво і включати: забезпечення об’єкту проектно-кошторисною документацією; відведення в натурі майданчика для будівництва; оформлення фінансування будівництва, укладення договорів підряду і субпідряду на будівництво; оформлення дозволів і допусків на виробництво робіт; вирішення питань про переселення осіб і організацій, розміщених в тих, що підлягають зносу будівлях; забезпечення будівництва під’їзними шляхами, электро-, водо- і теплопостачання, системою зв’язку і приміщеннями побутового обслуговування кадрів будівельників, організацію постачання на будівництво устаткування, конструкцій, матеріалів і готових виробів.

Організаційно-технічна підготовка здійснюється в три етапи:

На I етапі, який триває до початку підготовчого періоду, виконуються заходи, необхідні для фінансового, матеріально-технічного забезпечення майбутнього будівництва (реконструкції).

Після виконання робіт першого етапу генпідрядник отримує в Державному архітектурно-будівельному контролі дозвіл на виробництво робіт на будівельному майданчику.

На II етапі, який продовжується протягом підготовчого періоду, що встановлюється нормами тривалості будівництва (СНиП 1.04.03-85), проводяться необхідні внутрішньомайданчикові роботи з підготовки будівельного майданчика в цілому на початок зведення основних об’єктів.

III етапвключає підготовчі внутрішньомайданчикові роботи, які потрібно виконати до початку будівництва кожного пускового комплексу або окремого основного об’єкту.

На цьому етапі закінчується освоєння ділянки і інженерного устаткування будівельного майданчика.

При підготовці до виробництва будівельно-монтажних робіт слід розробити проекти виробництва робіт; передати і прийняти закріплені на місцевості знаки геодезичного розбиття по частинах будівель (споруд) і видах робіт; розробити і здійснити заходи щодо організації праці (зокрема методом крізного потокового бригадного підряду) і забезпечення будівельних бригад картами трудових процесів, організувати інструментальне господарство для забезпечення бригад необхідними засобами малої механізації, інструментом, засобами вимірювань і контролю, засобами підмощування, огорожами і монтажним оснащенням в складі і кількості, передбаченими нормо-комплектами; обладнати майданчики і стенди укрупненими і конвеєрними збірками конструкцій; створити необхідний запас будівельнихконструкцій, матеріалів і готових виробів; виконати постачання або перебазувати на робоче місце будівельні машини і пересувні механізовані установки.

4.7.2. Інженерна підготовка майданчика

Інженерна підготовка будівельного майданчика — складова частина сучасного будівельного виробництва, необхідна для успішного виконання основних будівельних робіт. Вона включає роботи з інженерної підготовки території і інженерному устаткуванні будівельних майданчиків.

Переносять існуючі підземні комунікації (каналізацію, водопровід, газопровід і ін.) і надземні мережі (лінії електропередач, зв’язки), які не будуть задіяні на період зведення об’єкту.

Проводять зниження рівня грунтових або відведення поверхневих вод шляхом пристроїв дренажів, каналів або тимчасовий водовідлив. Приймають заходи, що запобігають попаданню поверхневих вод в котловани будівель, що будуються, або споруд. Захищають територію від розмиву або затоплення (намивання грунту, греблі, обвалування).

Виконують вертикальне планування території для забезпечення відведення зливових вод і створення умов для забудови і руху транспорту. При вертикальному плануванні ділянок, використовуваних в подальшому під зелені насадження (сквери, парки), зберігають грунтовий покрив і влаштовують відведення зливових вод шляхом організації тимчасових стоків. В деяких випадках здійснюють стабілізацію грунтів обвальної зони за допомогою їх термічної обробки.

Влаштовують тимчасові або постійні інженерні комунікації (водопровід, каналізацію, енергопостачання, телефонну і радіозв’язок). На закільцеваних водопроводах встановлюють пожежні гідранти для гасіння пожеж.

Для безперебійної доставки вантажів на будівельний майданчик влаштовують постійні або тимчасові під’їзні дороги (автомобільні, залізничні). Тимчасові автодороги бувають з одностороннім (ширина проїжджої частини 3,5 м) і двостороннім рухом (проїжджа частина 6,0 м).

Обладнуються тимчасові розвантажувальні майданчики і майданчики для зберігання матеріалів, забезпечується освітлення території.

Здійснюють будівництво і монтаж споруд і механізованих установок виробничого призначення (стенди укрупненої збірки конструкцій, установки для приготування бетонних або розчинів сумішей, арматурні, зварювальні і механічні майстерні, будівельні лабораторії, штукатурні і малярні станції і т.п.). Ці об’єкти розміщують на будівельному майданчику до початку будівельно-монтажних робіт у відповідності з проектом виробництва робіт.

Вантажопідйомні механізми і крани перед початком роботи підлягають огляду і випробуванню.

Для створення умов безпечного ведення робіт на місцевості всі небезпечні зони дороги, під’їздів, підходів, монтажні зони і зони переміщення габаритів вантажу позначають спеціальними орієнтирами, плакатами, світловими сигналами. Місця проходів до будівлі через монтажну зону забезпечують навісами.

Тепло та пар при неможливості використання постійних котелень на будівельних майданчиках отримують від пересувних установок. Трубопроводи в залежності від умов виробництва можуть розташовуватися під землею або на поверхні з відповідною теплоізоляцією. Газ постачають зазвичай в стислому або рідкому стані в балонах з газороздаточних станцій. До нагрівальних або сушильних агрегатів газ подають по гумових шлангах. Балони з газом зберігають в дерев’яних коробках.

Водовідлив і штучне пониження рівня ґрунтових вод проводять в затопленому водою котловані, бо ведення будівельних робіт, де присутні вологість або вода, неможливе. Інколи з технічних або економічних причин захист котлована не проводиться, а ґрунтові води в міру їх прибуття видаляють, використовуючи метод так званого відкритого водовідливу, коли ґрунтові води просочуються через відкоси та дно котлована. Як правило, відкритий водовідлив застосовується при розробці котлована в скальних, уламкових, валунних, галькових і гравійних ґрунтах. Значно складніше його влаштувати в пісках і супісках, бо під дією фільтруючої води руйнуються відкоси і розпушується ґрунт в основі котлована. Основна сфера застосування відкритого водовідливу це влаштування вузьких, малої глибини траншей. Інколи такий водовідлив застосовується в поєднанні з ін’єкційними методами влаштування водонепроникних завіс, наприклад бітумізацією, заморожуванням ґрунту, опускними колодязями. Якщо за умовами робіт просочування води через стінки і дно котловану не допускається, а воду, яка знаходиться в порах ґрунту, в ділянці майбутньої виїмки необхідно видалити, то застосовують водовідлив за допомогою водознижувальних установок: легких голкофільтрових водопонижуючих свердловин з глибинними помпами; електроосушування. В табл. 1.2.1 наводяться рекомендації по вибору системи водовідливу і водопониження, а в табл. 1.2.2 — рекомендації по вибору протифільтраційних завіс.

Кріплення бокових стінок котлованів і траншей виконують у ґрунтах з похилими і прямовисними стінками в залежності від розмірів і форми споруди, умов виконання робіт, виду і стану ґрунтів. У ґрунтах природної вологості, при відсутності ґрунтових вод прямовисне розміщення стінок (без кріплень) допускається при глибині: в насипних піщаних і гравійних ґрунтах — 1 м; в супіщаних і суглинистих ґрунтах — 1,25 м; в глинистих — 1,5 м; в щільних ґрунтах — 2 м. При ритті глибоких виїмок без кріплень необхідно обов’язково влаштувати відкоси, крутизна яких регламентується ДБН. Крім цих обмежень, щоб не допустити обрушення ґрунтових мас через втрати зв’язності між частками ґрунту під дією власної ваги машин необхідно витримувати допустимі відстані від краю основи відкосу по горизонталі до екскаватора.

Територію будівельного майданчика захищають інвентарною дерев’яною огорожею, а в місцях інтенсивного пішохідного руху влаштовують захисні козирки.

4.8. Тимчасові будівлі і споруди

Для створення нормальних умов праці робочих і інженерно-технічного персоналу в період будівництва на будівельному майданчику розміщують наступні тимчасові будівлі і споруди.

Виробничі, до яких відносяться різні майстерні, механізовані установки, об’єкти енергетичного господарства, різні станції для механізації крівле-ізоляційних, теслярсько-столярних, штукатурних і малярних робіт, об’єкти транспортного господарства.

Складські — це різні склади, навіси і кладовки.

Господарські— будівлі сторожової і пожежної охорони.

Адміністративні — контори будівельних управлінь і лінійних працівників, диспетчерські, прохідні і ін.

Санітарно-побутові — лазні, душові, сушарки, вбиральні, їдальні, буфети, будівлі для прийому їжі і обігріву робочих, медичний пункт, туалети і т.п.

Житлові і суспільні — гуртожитки і будинки сімейних працівників будівництва, червоні куточки, магазини, клуби і інші об’єкти тимчасових селищ будівельників.

Залежно від ступеня оборотності тимчасові будівлі і споруди бувають неінвентарні (мають разове застосування, виготовляються і розбираються на будівельному майданчику) і інвентарні (виготовляються зазвичай на спеціалізованих підприємствах і розраховані на багатократне перебазування).

Всі ці будівлі і споруди розміщують на будівельному майданчику відповідно до будівельного генерального плану так, щоб забезпечити безпечні і зручні підходи до них, не перешкоджати виробництву робіт основних об’єктів, створити умови для максимального блокування будівель між собою, для скорочення витрат по підключенню їх до інженерних комунікацій.

Оптимальна відстань від робочих місць до тимчасових будівель або споруд 200 м.

Рис. 4.3. Пересування і конвеєрні інвентарі тимчасових будівель для
виробництва робіт і майстра (а), для обігріву робочих і сушки
робочого одягу (б).

5. Вказівки по контролю якості
і приймання земляних робіт

Контроль якості земляних робіт по складу виконаних операцій визначається виглядом і призначенням земляних споруд. Він виконується, як правило, в три етапи: вхідний (попередній), операційний (в ході виробництва робіт) і завершальний.

Вхідний контроль при виробництві земляних робіт включає контроль матеріалів, що поступають, виробів, конструкцій; перевірку технічної документації, що визначає висотне і планове положення земляної споруди, що зводиться; дані гідрогеологічних досліджень і випробувань грунтів; акти винесення в натуру основних елементів і закріплення їх на місцевості. Вхідний контроль здійснюється переважно реєстраційним методом (по накладним, паспортам, сертифікатам, журналу робіт і тому подібне), а при необхідності може бути виконаний із застосуванням вимірювальних приладів і лабораторного устаткування.

Операційний контроль виконується в процесі виробництва земляних робіт або безпосередньо після їх завершення вимірювальним методом або технічним оглядом. Результати операційного контролю фіксуються в загальних або спеціальних журналах робіт, журналах геотехнічного контролю і інших документах, передбачених системою управління якістю, що діє в даній організації. Операційний контроль виконується в повній відповідності з ПВР, технологічними картами або картами трудових процесів.

При викопуванні траншей і котлованів контролюються їх геометричні розміри з урахуванням умов розміщення в них елементів споруд або інженерних мереж, крутизна укосів, способи кріплення стінок, заходи, що забезпечують осушення або зміцнення слабких грунтів.

Завершальний або приймальний контроль виконується після закінчення будівництва об’єкту або його етапів, прихованих робіт і інших об’єктів контролю. По його результатах ухвалюється рішення про придатність об’єкту до експлуатації або по виконанню подальших робіт. Приймальний контроль одного і того ж показника може здійснюватися на декількох рівнях і різними методами. Так, наприклад, при відсипанні насипу проводиться контроль якості відсипання окремих шарів і насипу в цілому. При цьому результати контролю нижчого рівня можуть служити предметом контролю вищого рівня (наприклад, акти огляду прихованих робіт по прийманню основи насипу пред’являються при прийманні насипу в цілому).

Результати приймального контролю фіксуються в актах огляду прихованих робіт, передбачених нормативами, що діють, по прийманню будівельних робіт, будівель і споруд.

При виконанні земляних робіт складаються акти прихованих робіт, а саме: на влаштування природних основ під земляні споруди, фундаменти у виїмках і на поверхні землі; виконання передбачених проектом інженерних заходів щодо закріплення грунтів і підготовки основ (цементація, силікатизація, смолізацію і тому подібне, замочування, дренування основ, пристрій термічних або грунтових паль, заглушення ключів, закладення тріщин, пристрій грунтових подушок і ін.); конструкції, що входять в тіло земляної споруди; елементи дренажів (дренажні шари і їх основи, колодязі, трубопроводи і їх обсипання); межі зон розкладання грунтів з різними фізико-механічними характеристиками; підстилаючі шари при установці контрольно-вимірювальної апаратури; зворотні засипки виїмок в місцях перетину з дорогами, тротуарами і іншими територіями з дорожнім покриттям; насипні підстави під підлоги; зворотні засипки в просідаючих грунтах (за наявності вказівок в проекті); заходи, необхідні для відновлення робіт при перервах у веденні робіт більше місяця, при консервації і розконсервації робіт; буріння всіх видів свердловин; втрамбування в дно виїмки жорсткого матеріалу (щебінь, гравій); пристрій вертикальних дрен і всіх видів дренажів; занурення голкофільтрів і всіх видів ін’єкторів; приготування і нагнітання ін’єкційних і тампонажних розчинів.

Технічна документація, що пред’являється при здачі робіт повинна
містити:

1. Відомості постійних реперів;

2. Акти геодезичного розмежування земляних споруд;

3. Робочі креслення споруд з винесеними в процесі виробництва робіт і узгодженими з проектною організацією і замовником змінами;

4. Журнал робіт;

5. Акти огляду прихованих робіт або журнали поетапного приймання робіт.

При зведенні лінійно-протяжних земляних споруд, особливо насипів і виїмок для доріг, завершальний етап контролю якості і здача-приймання здійснюються на закінченій будівництвом ділянці.

Здача-приймання робіт проводиться на основі перевірки наявності технічної документації, вибіркової перевірки якості виконання робіт і геометричних розмірів земляних споруд, актів приймання закінчених видів робіт.

6. Якість виконуваних земляних робіт і споруд повинна відповідати вимогам ДБН Д.2.2-1-99, а також відомчих інструкцій по виробництву і прийманню земляних робіт. Контроль якості споруд насипів і виїмок включає наступні етапи: контроль планового і висотного положення споруд; контроль геометричних розмірів і рівності поверхонь споруд; контроль якості грунту в кар’єрах і правильності їх розробки; контроль технології відсипання грунту в різні елементи споруд і якості ущільнення його; контроль стійкості грунту, що укладається, в тілі і на укосах насипу.

При зведенні насипів і влаштуванні зворотних засипок з пошаровим ущільненням грунту здійснюється операційний контроль дотримання технології робіт, тобто проектної щільності, товщини кожного відсипаного і ущільнюваного шару, числа проходів або швидкості переміщення грунтоущільнюючих машин, величини перекриття слідів, передбаченої в ПВР.

Контрольні проби для визначення виду грунту, його щільності і вологості відбирають рівномірно в плані і по висоті по всій споруді, а також в місцях, де можна спостерігати знижену щільність грунту. Щільність укладеного грунту виражається об’ємною масою скелета грунту, визначеного в ліцензованій будівельній лабораторії. Наближену щільність грунту, укладеного в насип польовим способом, визначають ударником-щільноміром ДОРНІЇ по кількості ударів вантажу масою 2,5 кг, круглого стрижня, що влаштовується між упорами, з висоти 0,4 м, необхідному для занурення робочої частини стрижня перетином 1 см² на глибину 0,1 м. Для різних грунтів складені тарировочні графіки, що відображають залежність між числом ударів і щільністю грунту.

При прийманні насипів і виїмок слід перевіряти: розташування трас земляних споруд на плані і профілі і геометричні розміри споруд; відмітки бровок і дна виїмок, а також гребенів насипів; ухили укосів насипів і виїмок і їх кріплення; ступінь ущільнення грунту; правильність розташування і оформлення резервів і інших елементів; наявність актів на приховані роботи. Після тривалої перерви у виробництві робіт потрібно перед відновленням робіт провести приймання насипів з складанням відповідного акту. Відхилення розмірів і відміток земляних споруд від проектних не повинні перевищувати граничних допусків, приведених в СНіП Ш-Б.1-80*.

7. Якість робіт на об’єктах забезпечують робочі, бригадири, майстри і виробники робіт. Їх обов’язок — забезпечення якості робіт відповідно до проектів виробництва робіт, робочих креслень, СНіП, ДБН і технічними умовами на виробництво і приймання робіт. Якість окремих видів робіт, зокрема прихованих, конструктивних елементів споруд підлягає обов’язковій оцінці при проміжному прийманні, а якість закінчених об’єктів — при здачі. Будівництво земляного полотна супроводжують визначенням його геометричних розмірів і фактичного планового і висотного положення його осей і брівок, а також крутизна укосів їх проектних геометричних параметрів. Для контролю висотних відміток використовують лазерний вимірювальний прилад ПУЛ-1.

Він складається з передавальної частини і фотоприймального пристрою. У передавальну частину входять фотоелементи. Фотоприймальний пристрій включає вимірювальну рейку і фотоприймач. Візуальну реєстрацію результатів вимірювань здійснюють за допомогою стрілочного приладу. Під час роботи фотоприймач переміщають уздовж рейки до появи свідчень на стрілочному приладі, після чого знімають відлік з шкали рейки. Застосування приладу ПУЛ-1 дозволяє підвищити точність вимірювань (неточність не більше ±1 мм) і збільшити продуктивність праці геодезистів в 1,5–2 рази. Крутизну укосів перевіряють за допомогою переносних лекал-шаблонів, прискореним способом Н. А. Міхайлова або рейкою конструкції А. А. Ловагина.

При контролі ведуть журнал, в який записують дату перевірки, проектні і фактичні параметри земляного полотна і їх відхилення, об’єми виконаних робіт, а також висновки і пропозиції за оцінкою якості даних робіт. За наслідками контролю складають виконавчу схему земляного полотна.

Керівник будівельного підрозділу (майстер, виробник робіт) на основі цієї схеми і даних журналу у разі допустимих відхилень дає дозвіл на виробництво подальших робіт, призначних відхиленнях — призначає термін їх усунення. Результати контролю використовують для визначення відхилень фактичного об’єму земляних робіт від проектного.

При виконанні земляних робіт землерийно-транспортними машинами із спостерігаючою системою управління здійснюється контроль якості установки копірних струн на всіх етапах цього процесу.

Без приймання земляного полотна (за участю представника технічного нагляду, замовника і авторського нагляду проектної організації) з оформленням акту, не вирішуються роботи по будівництву конструктивних шарів дорожнього одягу. До здачі земляного полотна проводять проміжне приймання водовідведення, дренажів, підпірних стінок, протизсувних і протоповзних споруд. Роботи по будівництву дренажів приймають у міру готовності окремих елементів як приховані роботи.

Під час приймання земляного полотна перевіряють його геометричні розміри, розташування в плані і поздовжньому профілі, крутизну і зміцнення укосів, якість ущільнення грунту, розташування ферм пожежних кранів, оформлення резервів.

Відстань між віссю і брівкою полотна в плані не повинна мати відхилень від проектних розмірів більш ніж на 10 см. Ширину земляного полотна і крутизну укосів перевіряють не менше чим в трьох місцях на кожному кілометрі дорогі.

Крутизна укосів повинна бути дотримана з допустимими відхиленнями не більше 10%, нерівності укосу і відхилення від проектної лінії більше 10 см не допускаються.

Якість грунту і ступінь його ущільнення в земляному полотні перевіряють по документації етапів виробництва контролю і результатам лабораторних випробувань. Особливу увагу приділяють місцям засипки труб і підходам до мостів.

Контрольну перевірку проводять не менше чим в трьох місцях на кожній захватці.

8. При влаштуванні тимчасових споруд (котлованів, траншей) перевіряють горизонтальну прив’язку, правильність розбиття осей, вертикальні відмітки. Випадкові перебори грунту, тобто зняття його нижче за проектні відмітки, заповнюють грунтом, однорідним вийнятому, з подальшим його ущільненням, а в особливо відповідальних випадках — худим бетоном.

Проведення робіт зазвичай проводиться за допомогою екскаватора і гідромолота.

На закінчені частини земляних споруд, зокрема на приховані роботи, складають акти які разом з виконавчими кресленнями, результатами лабораторних випробувань грунтів журналами робіт і іншими документами пред’являють приймальній комісії під час технічної здачі приймання об’єкту.

Актуються наступні роботи і елементи: пристрій основ під земляні споруди фундаменти, трубопроводи і інші комунікації; виконання заходів щодо закріплення грунтів і підготовці основ; конструкції, що входять в тіло земляної споруди; зворотні засипки, грунтові подушки, насипні основи під підлоги; заходи, необхідні для відновлення робіт при перервах більше 1 міс. при консервації і розконсервації робіт.

Приймання насипів і виїмок полягає в перевірці в натурі положення земляної споруди, його геометричних розмірів, відміток дна, пристрою водовідведення, ступеня ущільнення грунтів. У теперішній час багато компаній пропонують свої послуги з проведення земляних робіт, з можливістю оренди екскаваторів.

В процесі приймання робіт по плануванню майданчиків і територій слід упевнитися в тому що відмітки і ухили відповідають проектним, немає перезволожених ділянок і місцевих просадок грунту.

Приймаючи котловани і траншеї, перевіряють відповідність проекту їх розмірам, відміток, якості грунту в основі, правильність влаштуванню кріплень. Після огляду виконаних робіт дозволяється влаштовувати фундаменти, укладати труби і тому подібне.

Відхилення, що допускаються, на тимчасові земляні споруди приведені на мал. 5.1 і 5.2.

Виїмки

Рис.5.1. Технологічні схеми допустимих відхилень, мм виїмок

Фундаменти стовпчасті

Рис.5.2. Технологічні схеми допустимих відхилень, мм стовпчастих
фундаментів

9. Систематично повинне перевірятися виконання розроблених заходів щодо охорони природи: зняття і переміщення у відвали родючого шару грунту для подальшого використання; захист буртів від ерозії, підтоплення, забруднення; виявлення археологічних і палеонтологічних знахідок і вживання заходів по їх збереженню; надійне зберігання паливно-мастильних і інших матеріалів, здатних негативно впливати на природу.

Якість земляних робіт повинна контролюватися безпосередньо в процесі їх виконання, після закінчення робіт на окремому об’єкті або на ділянці великого об’єкта, при прийманні робіт від виконавців. Контроль проводиться також при здачі закінчених об’єктів Державної приймальної комісії. Загальні вимоги, яким повинні задовільняти виконані роботи, викладені у відповідних розділах частини III СНіП (III-A.10-62; ІІІ-Б.1-62 *; Ш-Б.2-62; Ш-Б.3-62; ІІІ-Б.4-62; ІІІ-Б. 10-62; ІІІ-І.З-62), і ДБН. У розвиток загальних вимог СНіП розроблені відомчі, а в деяких випадках і місцеві інструкції по виробництву і прийманню робіт.

У ході виконання і при здачі земляних робіт контролюються:

– положення виконаних виїмок і насипів у просторі (планове і висотне);

– геометричні розміри земляних споруд і рівність поверхонь;

– властивості грунтів, які використовують для зведення насипних споруд і залягають в основі споруд;

– якість укладання грунтів у профільні насипи (дамби, греблі, дороги) і зворотні засипки (пазухи споруд, траншеї).

Задане в просторі положення виїмок і насипів забезпечується правильною геодезичної розбивкою, виконуваної перед початком робіт відповідно до проектного становища споруди.

Для отримання заданої крутизни укосів виїмок і насипів зазвичай використовують шаблони різних конструкцій, що дозволяють робочим безперервно стежити за фактичною крутизною укосів. Недолік шаблонів полягає в тому, що вони пристосовані лише для однієї крутизни укосів (рис. 5.3).

При необхідності часто вимірювати крутизну укосів з різними коефіцієнтами закладення краще користуватися універсальними шаблонами і відкосомірами.

При контролі розмірів і положення споруд слід перевіряти: планове розташування земляних споруд та їх розміри; позначки брівок і дна виїмок; позначки верху насипів з урахуванням запасу на осідання; позначки спланованих поверхонь; ухили укосів виїмок і насипів всіх видів; розташування і оформлення резервів, кар’єрів, берм, брівок та інших елементів земляних споруд; забезпечення стоку поверхневих вод без застою в зниженнях, перегороджених насипами, приканальними дамбами, кавальєрами, відвалами.

Забезпечити в натурі точні проектні розміри земляних споруд важко, а іноді неможливо через невідповідність робочих параметрів машин заданим розмірам виїмок і насипів або через технологічні особливості способів розробки (наприклад, освіта укосів виїмок при рефулерному і гідромоніторному способах, при вибухових роботах та ін.) У зв’язку з цим нормами ДБН і відомчими нормами передбачені допустимі відхилення, в розмірах і відмітках профільних насипів та виїмок. Розміри допусків встановлені з урахуванням умов експлуатації споруд, їх загальних габаритних розмірів, способів виконання. Для великих споруд, здійснюваних великими машинами, величина допусків зазвичай більше, ніж для дрібних. Зниження відміток і зменшення розмірів напірних насипів зазвичай не допускаються. Величини допустимих відхилень від проектних для земляних споруд меліоративних систем дані в ДБН.

Після вскришних робіт, в основі насипів і в котлованах під спорудження перед їх зведенням необхідно перевірити якість грунтів основи, щоб виявити відповідність властивостей фактично розкритих у основі грунтів властивостями, прийнятих при проектуванні.

Рис.5.3. Деякі методи контролю крутизни укосів і розмірів земляних
спорудженні: а) розбивка укосів виїмки шаблоном-кутником з виском;
б) закріплення укосів виїмки; в) розбивка укосів насипом шаблоном-кутником з рівнем; г) закріплені укосів насипу; д) зміна глибини виїмки рейками і
рівнем; е) відкосомір з виском; ж ) універсальний шаблон для укосів

Для цього потрібно визначити вид грунту основи, його щільність (об’ємну масу), вологість, пластичність, а в підставі відповідальних напірних споруд — механічний склад, коефіцієнт зсуву, фільтраційні властивості. Проби необхідно відбирати з усієї площі заснування в точках, розташованих по кутах квадратів зі стороною 50×50 або 100×100 м. Проби беруть також у місцях залягання неоднорідних за властивостями грунтів основи. Для невеликих за площею споруд контроль основи ведеться у кожному котловані. Перед відбором проб грунту повинна бути розчищена поверхня для видалення підсохлого і вивітрившогося, шару грунту. На роботи з підготовки та контролю якості основи оформляється документація як на приховані роботи.

При видобутку грунту в кар’єрах і резервах необхідно перевіряти відповідність видобування грунту розвіданому раніше при пошуках. Проби для визначення виду грунту, його щільності і вологості періодично відбирають на всій площі кар’єра в точках по вершинах квадратів зі стороною 50×50 або 100×100 м і по глибині з укосів вибоїв у 2–4 точках.

Перед відбором проб з відкосів розчищають вивітряний шар грунту на глибину не менше 0,3–0,5 м.

Таблиця 5.1.

Кількість контрольних проб для визначеня властивостей грунту що укладається в напірні насипи інженерних споруд

Систематичний контроль необхідний за процесом ущільнення грунту при укладанні його до профільного насипу і зворотної засипки пазух споруд. Потрібна щільність грунту в таких насипах задається об’емною масою ущільненого грунту в сухому стані і звичайно зазначена в проекті споруди. Якщо щільність грунту для насипів в проекті не зазначена, то слід керуватися вказівками СНіП Ш-І.3-62 (п. 3, 2) і приймати щільність грунту за об’ємною масою: для суглинків і глин не менше 1,6 г/см³; для супісків, піщаних і гравелисто-піщаних грунтів не менше 1,65 г/см³.

Склад визначених характеристик і необхідні кількості проб при укладанні грунту в насипу напірних гідротехнічних споруд регламентовані СНіП ІІІ-Б.1-62* з урахуванням виду укладається грунту і класу капітальності зведених споруд (табл. 5.1).

5.4 Компресійна крива

5.5 Епюри тисків у грунті

Рис. 5.6. Методи контролю щільності грунту: а – відбір проби ріжучим кільцем
(1 – кільце; 2 – пристосування для забивання кільця після розчищення поверхні на 40–50 мм); б – відбір проби для визначення щільності методом шурфіка (1 – шурфік;
2 – конус, встановлюваний над шурфіком, 3 – мірний циліндр з просіяним одномірним сухим піском; 4 – коробка-ящик для грунту з шурфівка); в – ударник-щільномір ДорНІІ (1 – робоча частина густиноміра; 2 – упори; 3 – вантаж масою 2,5 кг, що скидається між упорами); г – пенетрометр ДІІТ-4 (1 – робоча частина у вигляді конуса з кутом загострення 30°; 2 – сталева трубка з поділками через 10 см; 3 – упори; 4 – вантаж масою 3,2 кг, що скидається між упорами); д, е – схеми вимірювання щільності грунту поверхневим і глибинним гамма-плотномірами (1 – джерело гамма-променів; 2 – розподільчий і захисний екран зі свинцю, 3 – блок лічильників; 4 – з’єднувальний коаксіальний кабель, 5 – реєстратор імпульсів випромінювання з джерелом електроживлення; 6 – корпус контрольно-калібрувального пристрою (ККП); 7 – обсадна труба з дюралюмінію для свердловини); ж, з – тарировочні графіки залежності показань радіометричних приладів від питомої маси і вологості грунту.

Найбільш простий і надійний метод ріжучого кільця, застосовуваний для будь-яких грунтів, крім сипучих, що розпливаються перезволожених і містять великі включення (рис. 5.6). Суть способу відома з грунтознавства і полягає у відборі проби грунту певного обсягу, визначенні його маси і ваговій вологості. Щільність грунту оцінюють по його об’ємній масі, що обчислюється за формулою:

і (5.1),

де — об’ємна маса грунту у вологому стані, г/см³

— об’ємна маса сухого грунту (скелета), г/см³;

— маса грунту разом з кільцем, г;

— маса порожнього кільця, г;

V — об’єм порожнини кільця, см³;

— вагова вологість грунту, %.

Недолік цього способу полягає в необхідності зважування та визначення вологості кожної проби, що пов’язано з великими витратами праці і часу.

Метод шурфіків застосовують на грунтах з кам’янистими включеннями, коли не можна відбирати проби кільцями. Грунт, який розробляється з невеликого шурфіка, збирають і зважують разом з тарою. Об’єм грунту, взятого з шурфіка, визначають, насипаючи в шурфік пісок з мірної скриньки. Над шурфіком рекомендується встановити конус з жерсті. Замість піску іноді використовують рідини. Щільність визначають так само, як і при методі ріжучого кільця, обчислюючи об’ємну масу вологого і сухого грунту за наведеними вище формулами (за вирахуванням обсягу піску в конусі). Метод шурфіков трудомісткий, і точність його відносно невелика.

Методи пенетрації засновані на вдавлюванні в грунт штампа певного розміру статичним або динамічним способом. Більш прості прилади для динамічної пенетрації. Щільність грунту оцінюється числом ударів вантажу певної маси, скидається з певної висоти, для занурення робочої частини пенетрометра в грунт на глибину 10 см. Ударник-щільномір ДорНИИ (мал. 5.6, в) застосовується в дорожньому будівництві для оцінки густини грунту тільки в поверхневому шарі. Робоча частина цього густиноміра має форму циліндричного стрижня довжиною 100 мм із площею основи 1 і 2 см².

При наявності тарувальних кривих методи пенетрації дуже зручні і прості, не вимагають відбору проб та їх зважування. Вони не отримали широкого поширення через відносно невисоку точність і необхідність тарировки для кожних конкретних умов.

Радіометричний метод оцінки щільності грунтів заснований на реєстрації випромінювання від джерела гамма-променів (цезій-137 з періодом напіврозпаду близько 30 років), що розсіюються товщею грунту. Зі збільшенням щільності грунту реєстрована інтенсивність випромінювання
слабшає.

У даний час радіометричною лабораторію ВНИИГиМ розроблені і випускаються промисловістю для практичного застосування два типи приладів для контролю щільності грунту: поверхневі гама-густиноміри (ПГП) і глибинні гама-густиноміри (ГШ). Перша група приладів призначена для оцінки щільності верхнього шару відкритого грунту на глибину до 15 см, а друга — для оцінки щільності в межах величини товщі, прорізуваної свердловиною до 6 м, на відстані до 15–20 см від осі свердловини з обсадною трубою з дюралюмінію .

Щільність грунту оцінюється кількістю імпульсів випромінювання, що реєструються вимірювальною частиною приладу. Для отримання щільності грунту в загальноприйнятих показниках будують тарировочні графіки, на яких по горизонтальній осі відкладені значення об’ємної маси грунту (у діапазоні від 1,0 до 2,5 г/см³), а по вертикальній осі значення величини N або частіше відношення

де — кількість імпульсів, що реєструються приладом при роботі в досліджуваному грунті за певний проміжок часу (зазвичай за 1 хвилину);

— кількість імпульсів, що реєструються приладом при приміщенні робочої частини (зонду) в контрольно-калібрований пристрій, в якому зберігається зонд.

При використанні тарувальних кривих визначення щільності грунту зводиться до підрахунку кількості імпульсів в одиницю часу.

До недоліків радіометричного методу контролю щільності грунту слід віднести: значну похибку (± 2–3%); нестабільність показань приладів; необхідність визнання вологості іншими приладами; високу вартість приладів; необхідність дотримання певних правил безпеки.

Вологість грунту найчастіше визначають стандартним способом, витримуючи бюкси з пробами (5–7 г) у сушильній шафі при 100–105° С протягом 4–6 годин до постійної ваги. На основі результатів зважування проби вологого грунту з посудом (g₁), тієї ж проби після висушування (g₂) і посуду (g) обчислюють вагову вологість грунту у відсотках за формулою:

(5.2)

Для прискореного визначення вологості в умовах будівництва допускається застосування методу випалу грунту. Вологість при цьому обчислюють так само, як і при стандартному методі, але проби грунту висушують в порцелянових чашках шляхом випалювання в них спирту, яким після зважування заливають вологий грунт. Вага сухого грунту визначають через 1–2 хвилини після вигоряння спирту. Цей метод значно скорочує час визначення вологості (15–20 хв на 10 проб), але похибка у визначеннях досягає
± 1%. Метод випалу не можна застосовувати для грунтів з великим вмістом органічних залишків (більше 5%).

Вологість грунту можна визначити радіометричним методом за допомогою приладів типу НИВ (нейтронний вимірювач вологості). У них використовується джерело швидких нейтронів (плутоній + берилій), що опускається з робочим зондом у свердловину на глибину до 6 м. Процес роботи з цим типом приладів аналогічний роботі з глибинним гамма-плотномер. На тарувальних кривих по горизонтальній осі відкладені показники вологості грунту, а по вертикальній — N або . Радіометричний метод контролю вологості має ті ж якості і недоліки, що і радіометричний метод контролю щільності. Є радіометричні прилади, якими можна послідовно визначати щільність і вологість грунту.

Контроль положення і розмірів об’єктів ведеться геодезичної службою будівництва. Загальне керівництво з проведення геодезичного та лабораторного контролю покладено на головних інженерів будівельних підрозділів.

Таблиця 5.2

Контроль якості земляних робіт

Продовження таблиці 5.2

Контрольні питання.

1. Що контролюється в ході виконання і здачі земляних робіт?

2. Які прилади використовуємо для вимірювання крутизни відкосів?

3. Перерахувати методи контролю якості земляних робіт?

4. Яка пред’являється технічна документація при здачі земляних робіт?

5. Які земляні роботи контролює виконроб і майстер та якими інструментами і пристроями?

6. Перерахувати методи оцінки щільності грунту в будівництві.

6. Охорона праці, техніка безпеки, екологія у будівництві

6.1. Загальні положення

До початку розробки грунтів в освоєних районах необхідно дослідити розташування підземних комунікацій і отримати дозвіл на виконання робіт (СНиП ІІІ-IV 80*).

При складанні технологічної карти на виробництво земляних робіт слід враховувати, що основною причиною травматизму при цих роботах є обва­лення ґрунтових мас в процесі їх розробки і подальших робіт в котлованах і траншеях.

Таблиця 6.1

Допустимі відхилення при проектуванні земляного полотна
згідно з СН 499-72

Запобігти обваленню і забезпечити стійкість ґрунтових мас можна дво­ма способами: утворенням укосів і влаштуванням кріплень. У карті повинно бути вирішено, яким із способів проводитимуться земляні роботи.

При застосуванні першого способу слід вказати крутизну укосів, що забез­печують безпеку при розробці даного ґрунту з урахуванням глибини виїмки.

Крутизна

Поиск по сайту: