А. Г. Куковський, В. Ю. Громадченко

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет водного господарства
та природокористування

В. П. Кизима, М. М. Ткачук,

А. Г. Куковський, В. Ю. Громадченко

Технологія виконання
та проектування земляних
робіт у будівництві

За редакцією кандидата технічних наук,
доцента В. П. Кизими

Навчальний посібник

за напрямком підготовки 6.060101 «Будівництво»

для студентів всіх форм навчання
в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу

Тернопіль Видавництво «Підручники і посібники»

УДК 624.(075.8)

ББК 38.6.Я.731

К 38

Рецензенти: А. П. Приходько — доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри будівельних матеріалів та конструкцій, проректор Придніпровської державної академії будівництва та архітектури

О. Л. Дворкін — доктор технічних наук, професор кафедри технології будівельних виробів, конструкцій і матеріалів Національного університету водного господарства та природокористування

О. В. Люльчик — Заслужений будівельник України, голова правління АТЗТ «Рівнебуд», член-кореспондент МАНЕБ

Затверждено на засіданні кафедри ВГПЦБ НУВГП

(протокол № 2 від 19.10.2010)

Редактор Микола Кравчук

Обкладинка Олени Соколюк

Комп’ютерний набір Вікторії Кульчицької, Вікторії Яковчук

Передмова

В сучасних умовах, коли всі будівельні організації максимально оснащуються сучасною технікою, коли все більше росте складність виробництва, кожний бакалавр, спеціаліст, магістр мусить бути висококваліфікованим працівником у різних сферах будівництва і, крім того, чітко розбиратися в економіці будівництва і направляти свої зусилля на швидше впровадження нової техніки, наукової організіції праці, покращення якості будівництва і підвищення продуктивності праці.

Саме цими питаннями покликана займатися технологія будівельного виробництва, яка є науковою дисципліною, що ґрунтується на сукупності знань щодо механізації процесів технології організації робіт в будівництві, економіки виробничих процесів і операцій та розглядає сучасні методи виконання їх на будівельних майданчиках.

Технологія будівельного виробництва і її розділ земляні роботи грунтуються на комплексі наукових дисциплін, що вивчають будівельні матеріали, інженерну геологію, геодезію, будівельні машини, економіку будівництва, інженерні конструкції, графіки, креслення та ін.

В навчальному посібнику висвітлюються всі основні види земляних робіт в звичайних і зимових умовах, подано характеристику грунтів, виконання геодезичних робіт, висвітлена проектно-кошторисна документація, описана методика технологічних підрахунків об’ємів земляних робіт для лінійно-протяжних споруд, котлованів, траншей, визначення техніко-економічних показників.

Приділено належну увагу питанням якості в будівництві, охороні праці, екології, юридичної відповідальності працівників. Описана технологія розробки ґрунту різними механізмами (бульдозерами, екскаваторами з прямою і оберненою лопатами, драглайнами, грейферами, скреперами, котками), дані рисунки і схеми руху механізмів, їх продуктивність та інші показники. Присутній термінологічний словник, посилання на додатки, які необхідні для підрахунків об’ємів при виконанні земляних робіт.

Навчальний посібник підготовлений колективом кафедри водогосподарського промислового та цивільного будівництва Національного університету водного господарства та природокористування м. Рівне, за редакцією кандидата технічних наук, доцента В. П. Кизими.

Передмова та розділ 1, 5–11 написані к. т. н., доцентом В. П. Кизимою, розділ 2 написано к. т. н. В. В. Яковчук, розділ 3 написано к. т. н., доцентом
В. П. Кизимою і к .т. н., доцентом В. Ю. Громадченком, розділ 4 написано к. т. н., доцентом В. П. Кизимою і к. т. н., доцентом А. Г. Куковським, розділ 12 — к. т. н., доцентом В. Ю. Громадченком, розділ 13 — к. т. н., доцентом А. Г. Куковським, розділ 14 — д. т. н., професором М. М. Ткачуком.

Автори щиро вдячні рецензентам д. т. н., професору А. П. Приходько,
д. т. н., професору О. Л. Дворкіну, Заслуженому будівельнику України, голові правління «Рівнебуд» О. В. Люльчику та студентам В. Кульчицькій, В. Бондару,
Т. Твердій, В. Бречко, А. Дем’янчук.

Книга може бути використана як навчальний посібник для студентів за напрямком підготовки 6.060101 «Будівництво», а також для інженерно-технічних працівників і робітників в будівництві.

1. Загальні відомості про будівлі
і виробництво будівельно-монтажних робіт

1.1. Класифікація будівель і споруд

У будівництві спорудами прийнято називати все, що штучно зведене людською працею для задоволення виробничих і соціально-побутових потреб людей. Різноманітні за видами споруди умовно поділяються на будівлі і інженерні споруди.

Будівництво — наземні споруди, що містять внутрішній простір, призначений і пристосований для проживання, виробничої та іншої діяльності людей, охоплює нове будівництво, реконструкцію, ремонт, реставрацію будинків і споруд.

Нове будівництво — виконується за вперше розробленим проектом при зведенні будинків і споруд.

Реконструкція — це переобладнання чи перебудова будинків і споруд для використання їх за новим призначенням або поліпшення їхнього планування.

Ремонт — це часткове або повне оновлення будинків і споруд з заміною несучих елементів без порушень первісного проекту.

Реставрація — це укріплення чи відбудова пошкоджених пам’яток історії з метою повернути їхній первісний вигляд.

Багато споруд не призначено для життєвої діяльності людей. Такі наземні і підземні спорудження називають інженерними, наприклад, мости, тунелі, шляхи, резервуари, щогли, греблі, водозабірні споруди, димарі тощо.

Усі будівлі залежно від їх призначення поділяються на цивільні і виробничі.

До цивільних відносяться житлові (квартирні будинки, котеджі, готелі, гуртожитки) і громадські (клуби, школи, лікарні, театри, магазини, санаторії, спортивні будівлі і споруди, дитячі дошкільні установи та ін.) будівлі.

Виробничі будівлі діляться на промислові і сільськогосподарські.

Промислові будівлі служать для розміщення машин, механізмів і різного устаткування, а також для складування матеріалів. Це виробничі корпуси і цехи заводів, фабрик і шахт, депо, компресорні, котельні, електростанції, гаражі, промислові і транспортні склади і т. д.

Сільськогосподарські будівлі — це обслуговуючі для потреб сільського господарства, які призначені для утримання тварин, зберігання сільськогосподарської продукції, добрив і тощо, наприклад, корівники, пташники, теплиці, овоче- і зерносховища, ветеринарні лікарні.

Усі будівлі і споруди, що будуються, бувають постійні (капітальні) і тимчасові.

Постійні будівлі призначені для постійного проживання людей і випуску продукції, а тимчасові — для обслуговування будівельного виробництва та створення умов для робітників і інженерно-технічних працівників на певний період. Тимчасові будівлі споруджуються тільки на період будівництва.

За матеріалом стін розрізняють будівлі кам’яні, цегляні, дерев’яні, бетонні, залізобетонні і металеві, а за способом зведення — монолітні і повнозбірні.

Поверхом називається частина будівлі, обмежена знизу підлогою, а зверху — перекриттям або покриттям. По поверховості будівлі можуть бути одноповерховими, малоповерховими (до трьох поверхів), багатоповерховими (до дев’яти поверхів), підвищеної поверховості (10–20 поверхів), висотними (більше 20 поверхів) і змішаної поверховості. Залежно від розташування розрізняють наземні, підземні, цокольні і мансардні (горищні) поверхи.

До наземних відносяться поверхи, підлога яких розташована не нижче за планувальну відмітку землі, підземні розташовані нижче планувальної відмітки. Цокольним вважається поверх, у якого підлога заглиблена нижче за поверхню землі, але не більше ніж на половину висоти приміщення (вважаючи від підлоги до стелі). Мансардним називається поверх, розташований в межах горища.

Існує поняття технічного поверху, де розміщують інженерне устаткування і прокладають різні комунікації. Знаходиться він під будівлею, над верхніми поверхами будівлі, в одному або декількох середніх поверхах висотної будівлі.

До будівель і споруд пред’являються такі вимоги: функціональна або технологічна (для споруд) доцільність, міцність, стійкість, капітальність, економічність і архітектурна виразність.

Функціональна доцільність будівлі полягає в повній відповідності її своєму призначенню.

Міцність і стійкість будівлі залежить від правильного вибору його конструктивної схеми і міцності з’єднань (спряжень) конструктивних деталей та елементів, забезпечуючи протидію діючим на будівлю різним постійним і тимчасовим навантаженням. Жорсткість будівлі забезпечується постановкою в’язів і створенням діафрагм жорсткості.

Капітальність будівель залежить від їх довговічності і вогнестійкості.

Довговічність будівлі — це здатність її зберігати у часі задані експлуатаційні якості, а також міцність і стійкість. Житлові будинки за довговічністю розділені на п’ять груп: I — термін служби 150 років; II — 125 років;
III — менше 100 років; IV — не менше 50 і V — не менше 30 років. Ці терміни встановлені з урахуванням фізичного і «морального» зносу будівель.

Ступінь вогнестійкості залежить від займистості будівлі (важко-спалима, неспалима і спалима) і межі вогнестійкості його основних конструкцій. Межа вогнестійкості будівельних матеріалів і конструкцій характеризується часом (у годинах) опору їх вогню і високим температурам. Нормами встановлено п’ять ступенів вогнестійкості, причому I ступінь відповідає підвищеній вогнестійкості, V — найменшій.

До І і II ступеня відносяться кам’яні будівлі із стінами, що не спалюються, опорами, перекриттями і перегородками; у кам’яних будівлях III ступеня вогнестійкості стіни і опори не спалюються, а перекриття і перегородки (дерев’яні оштукатурені) — важкоспалимі; до IV ступеня відносяться дерев’яні будівлі із захищеними від займання конструкціями; до V — дерев’яні неоштукатурені будівлі.

Виходячи з протипожежних вимог будівлі IV і V ступенів вогнестійкості повинні мати один або два поверхи. Вогнестійкість будівель підвищується шляхом ділення його протипожежними перешкодами на частини. Так, в цегляних будівлях робляться глухі цегляні стіни, а в кінотеатрах — спеціальні екрани для запобігання поширенню вогню. На випадок виникнення пожежі у будівлях для евакуації людей передбачається не менше двох евакуаційних виходів.

Класифікація будівель і споруд за ступенями довговічності та вогнестійкості наведено в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Класифікація будівель і споруд

Продовження таблиці 1.1

Продовження таблиці 1.1

Продовження таблиці 1.1

Економічність будівель виражається через вартість одиниці площі або об’єму, яка не повинна перевищувати установленої межі при задоволенні усім технічним потребам.

Архітектурна виразність — це краса будівлі, яка досягається його загальним виглядом, пропорційністю, обробкою і високою якістю робіт.

Усі будівлі і споруди діляться на чотири класи (таблиця. 1.1). До I класу відносяться будівлі, що задовольняють підвищеним потребам (унікальні), а до IV — будівлі з мінімальними потребами до довговічності, вогнестійкості і експлуатаційних якостей.

1.2. Основні елементи і конструктивні схеми будівлі

Усі будівлі і споруди складаються з таких взаємозв’язаних архітектурно-конструктивних елементів (частин): огороджуючих і несучих.

Огороджувальні конструкції (стіни, перекриття, перегородки) у будівлі знаходяться на межі двох суміжних просторів. Вони розділяють будівлю на окремі приміщення і забезпечують необхідний теплозахист, повітряно-непроникність і звукоізоляцію. Несучі елементи сприймають діючі у будівлі навантаження (від конструкцій будівлі і устаткування, вітрові, від снігу і людей).

Основними конструктивними елементами цивільної будівлі є фундаменти, стіни, опори, перекриття, дах, перегородки, сходи, вікна, двері, балкони, лоджії тощо (рис. 1.1).

Фундаменти — опорні конструкції, розташовані нижче поверхні землі, що сприймають усі навантаження від будівлі і передають їх на основу, тобто на ґрунт. Вони забезпечують міцність і стійкість конструкцій.

За способом спирання на ґрунт розрізняють фундаменти що безпосередньо спираються на ґрунт (на природній основі) і пальові (на штучній основі).

За конструктивною схемою фундаменти (рис. 1.2) бувають стрічкові, розташовані у вигляді безперервної стрічки під несучими стінами будівель (цегляних, блокових і панельних); стовпчасті — під колони, що окремо стоять, або стовпи (для каркасних споруд); суцільні, застосовуються при дуже слабких ґрунтах і великих навантаженнях на колони, а також пальові — будівлі спираються на занурені в ґрунт дерев’яні, металеві, бетонні або залізобетонні палі.

Залежно від способу і технології зведення фундаменти бувають збірними і монолітними, мілкого (до 5 м від поверхні землі) і глибокого залягання (більше 5 м).

Основним типом огороджувальних конструкцій є стіни. Стіни служать для огороджування приміщень від зовнішнього середовища і захисту їх від атмосферних дій (зовнішні стіни), а також для розподілу між собою окремих приміщень (внутрішні стіни).

Стіни бувають несучими, самонесучими і ненесучими. Несучі стіни власне навантаження, навантаження від перекриттів і даху передають на фундаменти. Самонесучі стіни передають на фундаменти не лише навантаження від власної ваги, але і вітрове навантаження. На ці стіни перекриття або інші конструкції будівлі не спираються. Ненесучі, або навісні, стіни є тільки огороджувальними. Вони власну вагу в межах кожного поверху передають на інші елементи будівлі.

Рис. 1.1. Конструктивна схема цивільної будівлі:

1 – фундаменти, 2 – стіни підвалу, 3 – гідроізоляція, 4 – світловий приямок, 5 – вимощення, 6 – перемички, 7 – зовнішні цегляні стіни, 8 – внутрішні цегляні стіни, 9 – водостічна труба, 10 – обрешетування покрівлі, 11 – дерев’яні крокви, 12 – карниз, 13 – горищне перекриття, 14 – віконний отвір,
15 – підвіконна ніша, 16 – перегородки, 17 – міжповерхові перекриття,
18 – ригелі каркаса, 19 – підлога, 20 – перекриття над підвалом, 21 – колони каркаса, 22 – стик колон, 23 – вентиляційний блок, 24 – санітарно-технічні блоки, 25 – сходові майданчики, 26 – сходові марші, 27 – перегородки сходової клітки із склоблоків.

Верхня частина зовнішньої стіни закінчується карнизом, який захищає стіну від атмосферних опадів і служить архітектурною прикрасою.

Окремі опори — стійки, стовпи або колони, що приймають навантаження від перекриттів і покриттів через балки, ригелі, прогони. Розташовані усередині будівлі окремі опори і ригелі (балки) створюють внутрішній каркас будівлі.

Рис. 1.2. Конструктивні схеми фундаментів:
а – стрічкові; б – стовпчасті; в – суцільні; г – пальові.

Перекриття — горизонтальні обгороджування, які ділять будівлі на поверхи і виконують одночасно несучі функції. Перекриття у будівлях грають роль горизонтальних жорстких діафрагм, що забезпечують стійкість і просторову незмінність будівлі. Виконують перекриття частіше зі збірних залізобетонних, армосілікатних, керамічних плит або у вигляді дерев’яних балок, до яких кріплять деталі стелі; перекриття бувають також монолітними і по металевих балках.

Перекриття що розділяють суміжні поверхи називають міжповерховими, що відділяють перший поверх від підвалу — цокольними, а ті що перекривають верхній поверх (за наявності горища) — горищними.

Дах поєднує захисні і несучі функції. Частина несучих елементів призначена для захисту будівлі зверху від дії зовнішнього середовища (дощу, снігу, вітру і перегрівання сонячними променями), складається з покрівлі — верхній водонепроникний шар (з азбестоцементних хвилястих листів, черепиці, листової сталі, рулонних матеріалів) і основи під покрівлю у вигляді обрешетування з дерев’яних брусків і дощок або цементною (асфальтовою) стяжкою.

Крокви (дерев’яні або залізобетонні), ферми (дерев’яні, сталеві, залізобетонні) або залізобетонні панелі — елементи несучої частини — передають навантаження від вітру, снігу і маси даху на стіни і окремі опори.

Розрізняють дахи горищні і безгорищні, а залежно від ухилу – плоскі (малоухильні) і скатні (одно-, двох-, чотирьохскатні, або шатрові, мансардні, такі, що мають злам ската, конічні тощо).

Перегородки — тонкі внутрішні ненавантажені стінки, що спираються безпосередньо на перекриття і розділяють внутрішній простір в межах поверху на окремі приміщення.

За способом зведення перегородки бувають збірними, монолітними і із дрібно-штучних матеріалів. Кріплення перегородок до бетонної стелі здійснюється шляхом пристрою анкерів з металу, до стіни — з допомогою закреп, що забиваються в дерев’яні вкладиші.

Сходи — елементи будівель, що служать для з’єднання між поверхами, а також для евакуації. Вони бувають зовнішні і внутрішні.

У будівлях понад п’ять поверхів застосовують ліфти, які розташовуються біля сходів.

Вікна і ліхтарі верхнього світла призначені для освітлення і провітрювання приміщень, а двері — для проходу між окремими приміщеннями.

Балкони (рис. 1.3, а) влаштовуються для зручності мешканців і поліпшення фасадів будівель. Вони складаються з несучої конструкції, підлоги і обгороджування.

Лоджією (рис. 1.3, б) називається вбудована в габарити будівлі тераса, відкрита у бік фасаду, а з трьох інших сторін захищена стінами будівлі.

Еркером (рис. 1.3, в) вважається захищена зовнішніми стінами частина приміщення, виступаюча за зовнішню площину фасаду і освітлювана вікнами. За формою вони бувають трикутні, трапецієвидні і напівкруглі.

У будівлях є ще і ряд інших конструкцій (наприклад, козирки над дверима, приямки у вікон підвалу, квітники та ін.).

Рис. 1.3. Балкони (а), лоджії (б), еркери (в).

Належні експлуатаційні і гігієнічні умови в будівлях забезпечуються санітарно-технічними і інженерними пристроями (опалюванням, холодним і гарячим водопостачанням, вентиляцією, каналізацією, газифікацією, сміттєвидаленням, енергопостачанням, радіофікацією та ін.). У будівельній практиці широко застосовуються санітарно-технічні і вентиляційні блоки та панелі, блок-шахти коритного перерізу, кабіни санвузлів, а також укрупнені об’ємні санітарно-кухонні блоки. Усі ці вироби доставляються на будівельний майданчик і монтуються.

1.3. Конструктивні схеми цивільних будівель

Основні конструктивні елементи (фундаменти, стіни, окремі опори, що стоять, і колони, перекриття і покриття) є несучим остовом будівлі, який забезпечує просторову жорсткість і стійкість будівлі.

Просторова незмінність (жорсткість) будівлі забезпечується вертикальними (поздовжні і поперечні стіни) і горизонтальними перекриттями (діафрагмами).

Місце розташування вертикальних і горизонтальних елементів несучого остову будівлі зумовлює його конструктивну схему, яка буває безкаркасною (несучими елементами є стіни), каркасною (несучими конструкціями служать стовпи і колони), з неповним каркасом (рис. 1.4).

Несучі конструкції житлових і громадських будівель виконуються монолітними або з штучних виробів, тобто з дрібних елементів (цеглини, каменів, дрібних блоків) і з крупнорозмірних деталей і елементів: великоблочні, великопанельні і об’ємно-блокові.

Безкаркасним будівлям властиві такі конструктивні схеми: з поздовжніми несучими стінами — перекриття опираються на зовнішні і внутрішні стіни; з поперечними несучим стінами — зовнішні поздовжні самонесучі стіни, а перекриття спираються на поздовжні і поперечні стіни.

Великоблочні безкаркасні житлові будівлі частіше бувають з поперечними несучими стінами, а громадські — з поздовжніми. У широких будівлях буває і дві внутрішні поздовжні стіни (гуртожитки коридорного типу).

Рис. 1.4. Конструктивні типи цивільних будівель:

а – із несучими стінами; б – каркасні; в – з неповним каркасом.

Великопанельні безкаркасні будівлі мають три поздовжні несучі стіни (дві зовнішні, одна внутрішня) з поперечними несучими стінами — перегородками. Зовнішні стінні панелі у них багатошарові.

Дах таких будівель горищний із залізобетонних плит-панелей з напівпрохідним або непрохідним вентильованим горищем.

Просторова жорсткість безкаркасних будівель забезпечується поперечними міжквартирними стінами і конструкціями сходової клітки, а також міжповерховими перекриттями.

У каркасних будівлях несучий каркас складається із зовнішніх і внутрішніх несучих вертикальних колон (стойок каркаса), горизонтальних ригелів (прогонів), на які спираються плити перекриттів і діафрагми жорсткості.

Розрізняють каркасні конструктивні схеми з поздовжнім, поперечним, перехресним розташуваннями ригелів і безригельним рішенням.

Каркаси будівель можуть бути двох-, трьох- і багатопрогонні. У каркасних будівлях зовнішні стіни виконуються з легких самонесучих навісних панелей, прикріплених до зовнішніх колон каркаса. Нижній ряд навісних панелей спирається безпосередньо на фундаменти або фундаментні балки. Просторова жорсткість каркасних будівель забезпечується несучою рамою: (спільна робота колон, ригелів і перекриттів), спеціальними стінками жорсткості, стінами сходових кліток і ліфтових шахт і надійним з’єднанням вузлів.

Відстань між поздовжніми рядами колон в каркасних будівлях називають прольотом, а відстань між колонами поздовжнього ряду — кроком. Розміри прольотів і кроку колон називають сіткою колон.

Будівлі з неповним каркасом мають поздовжнє, поперечне розташування ригелів і безригельне рішення. У таких будівлях зовнішні стіни виконуються несучими, колони розміщуються тільки по внутрішніх осях будівлі, а ригелі укладаються між колонами або між зовнішніми стінами і колонами.

Об’ємно-просторові блоки є готовою частиною будівлі (блок-кімната, санітарно-технічні кабіни, кухонно-санітарні і сходово-маршеві блоки тощо). Розміри об’ємних блоків залежать від системи розрізання будівлі, яка буває однорядна на один або два планувальні кроки, дворядна і «стрічкова».

У будівництві застосовують як збірні об’ємні блоки (з окремих елементів), так і монолітні типу «ковпак» з приставною плитою підлоги; «склянка» з приставною плитою стелі, «лежача склянка» з приставною панеллю зовнішньої стіни і «труба» з приставними панелями зовнішньої і внутрішньої стін (рис. 1.5).

Існують три конструктивні схеми будівель з об’ємно-просторових блоків: блокова, блоково-панельна і каркасно-блокова (рис. 1. 6).

Блокові будівлі складаються з окремих об’ємних блоків, які встановлені щільно один до одного. Іноді з розривами окремих блоків влаштовують шахти ліфтів, інженерні комунікації і коридори.

Блоково-панельні будівлі виконуються поєднанням великих панелей і об’ємних блоків.

Каркасно-блокові будівлі складаються з каркаса і об’ємних блоків.

Рис. 1.5. Конструктивно-технологічні схеми об’ємних блоків:
а – збірний об’ємний блок; б – монолітний типу «стакан»,
в – типу «ковпак»; г – типу «лежача склянка».

1.4. Конструктивні схеми промислових будівель

Промислові будівлі будують одноповерховими і багатоповерховими, а залежно від розміщення внутрішніх стін вони бувають пролітні (одно- і багатопролітні (рис. 1.7), павільйонні (з етажерками для установки устаткування), осередкові (з квадратною сіткою колон) і зальні (рис. 1.8)).

Одноповерхові промислові будівлі мають такі конструктивні схеми: каркасну (рис. 1.9, а) — система колон пов’язана з покриттям; безкаркасну (рис. 1.9, б) — зовнішні стіни несучі, посилені пілястрами; з неповним каркасом (рис. 1.9, в) — внутрішній каркас складається з колон (стійок), ригелів, зовнішніх несучих стін; шатрову (рис. 1.9, г) — покриття спирається на фундамент, а вертикальні опори і зовнішні стіни відсутні.

Конструктивне рішення багатоповерхових промислових будівель каркасне, з неповним каркасом і несучими стінами. Каркаси промислових будівель залізобетонні, сталеві і змішані.

Рис. 1.7. Одноповерхові промислові будівлі пролітного типу:

а – з мостовими кранами і ліхтарем над середнім прольотом;
б – безкранові із зенітними ліхтарями; в – безліхтарні з технічним поверхом;
г – павільйонні з етажерками для установки обладнання. 1 – мостовий кран, 2 – ліхтар, 3 – зенітні ліхтарі, 4 – технічний поверх, 5 – етажерки.

Рис. 1.8. Одноповерхові промислові будівлі: а – осередкові;
б – загальні без проміжних опор; в – загальні з центральною опорою.

Рис. 1.9. Конструктивні типи одноповерхових промислових будівель:

а – каркасний: б – безкаркасний; в – з неповним каркасом; г – шатровий; 1 – зовнішня стіна; 2 – колона; 3 – ферма; 4 – плити покриття; 5 – підкранова балка; 6 – мостовий кран; 7 – несуча стіна; 8 – балка покриття;
9 – пілястр; 10 – фундамент; 11 – арка; 12 – покриття по верху арки.

1.5. Конструктивні схеми сільськогосподарських
будівель

Усі сільськогосподарські будівлі за призначенням поділяються на тваринницькі (свинарники, корівники та ін.); птахівничі (пташники, інкубатори та ін.); складські (зерносховища, склади міндобрив та ін.); культивації (теплиці, парники та ін.); ремонтні. Ці будівлі будують одно- і багатоповерховими.

Основні елементи сільськогосподарських будівель: фундаментні черевики, палі, фундаментні балки, колони, напіврами, одно- і двоскатні кроквяні балки, ферми, стінні панелі, плити покриттів тощо (рис. 1.10).

Рис. 1.10. Конструктивні типи сільськогосподарських будівель:
а – каркасний (стійково-блоковий); б – каркасно-рамний; в – з неповним каркасом; г – із несучими стінами. 1 – фундамент склянкового типу;
2 – залізобетонна колона, 3 – односхила балка покриття, 4 – трикутна безрозкісна ферма, 5 – плити покриття, 6 – стінні панелі, 7 – несучі рами,
8 – стрічковий фундамент, 9 – стіни з цегли або блоків, 10 – двосхила балка, 11 – залізобетонні прогони, 12 – несуча стіна, 13 – покрівельне покриття,
14 – дерев’яні крокви.

За конструктивним рішенням вони бувають (рис. 1.10) каркасні (стійково-балочні і рамні), з неповним каркасом і безкаркасні.

1.6. Поняття про будівельні процеси і роботи

Будівельне виробництво представляє собою сукупність різних виробничих процесів, що виконуються на будівельному майданчику в підготовчий і основний періоди будівництва. Мета будівельного виробництва – зведення нових будівель і споруд, їх розширення, реконструкція, технічне переоснащення, ремонт, а також розбирання, пересування і насув зі встановленим і готовим до дії устаткуванням, представляючи собою кінцеву продукцію.

Проміжна продукція будівельного виробництва — це частина будівлі або споруди, закінчений конструктивний елемент.

Зведення об’єкту проходить ряд стадій (наприклад, будівництво «нульового» циклу, будівництво надземної частини будівлі і т. п.). Стадія виробництва в результаті проведення визначеного комплексу робіт завершується створенням тієї або іншої конструктивної частини будівлі. Кожен комплекс робіт складається з окремих видів будівельно-монтажних робіт: земляних, буровибухових, пальових, монтажних, кам’яних, залізобетонних, оздоблювальних тощо.

Кожен вид будівельних і монтажних робіт складається з різних взаємопов’язаних будівельних або монтажних процесів.

Будівельним процесом називається ряд технологічних операцій, що виконуються робітниками для створення закінченого конструктивного елементу будівлі або споруди (фундамент, цегляна стіна, проліт промислової будівлі тощо).

За складністю виконання будівельні процеси поділяються на робочі операції, на прості і складні або комплексні процеси.

Робоча операція — комплекс організаційно неподільних і технологічно однорідних робочих прийомів, що не дають закінченої продукції, але необхідні для її отримання. Робочі операції характеризуються постійним складом виконавців, засобів і предметів праці. При кладці цегляної стіни виконуються наступні операції: перелопачування розчину, подача і розкладка цеглин на стіні, розстилання розчину, укладання цеглини на розчин, розшивання швів тощо.

Робочу операцію виконує один робітник або група (ланка) робітників. Кожна робоча операція складається з декількох робочих прийомів, які включають робочі рухи.

Робочі прийоми — поєднання раціональних робочих рухів, що виконуються в необхідній послідовності для досягнення конкретної мети (наприклад, подача розчину з ящика до місця укладання).

Робочі рухи — доцільні і необхідні фізичні рухи робітника, спрямовані на предмет праці (так, при подачі розчину до місця укладання робітникові потрібно нахилитись, зачерпнути розчин, обернутися і переміститися до місця укладання). Робочі прийоми і рухи виконує один робочий.

Прості процеси складаються з невеликого числа технологічно пов’язаних робочих операцій (наприклад, установка конструктивного елементу в проектне положення або збір перекриттів із панелей), здійснюваних одним і тим же складом виконавців.

Складний (комплексний) трудовий процес є сукупністю декількох простих робочих процесів, технологічно і організаційно взаємозалежних і пов’язаних єдністю кінцевої продукції. Його виконують одночасно робітники різних професій (наприклад, кладка цегляних стін з доставкою матеріалу і пристроєм риштовання або монтаж каркаса будівлі і т. п.).

За технологічними ознакам будівельні процеси поділяються на заготівельні, транспортні, підготовчі і монтажно-укладальні.

Заготівельні процеси призначені для виготовлення деталей, виробів і напівфабрикатів або підвищення ступеня їх заводської готовності, а також для укрупнювальної збірки конструкцій. Ці процеси виконуються на спеціалізованих підприємствах (заводах збірного залізобетону, товарного бетону та ін.) і будівельних майданчиках (приоб’єктні арматурні цехи, бетонно-розчинні вузли тощо).

Транспортні процеси пов’язані з доставкою матеріалів і готових деталей до робочого місця. Їх зазвичай супроводять процеси навантаження, розвантаження і складування.

Підготовчі процеси передують монтажно-укладальним і забезпечують їх ефективне використання.

Монтажно-укладальні процеси полягають в переробці, зміні форми або положення предметів праці і забезпечують отримання кінцевої продукції (наприклад, окремі частини будівлі чи споруди). Монтажно-укладальні процеси можуть бути основними та допоміжними, загально-будівельними і спеціальними, провідними та поєднуваними.

Основні процеси — це безпосередньо виготовлення частин будівель чи конструкцій (кладка стін, монтаж конструкцій). Допоміжні процеси потрібні для виконання ряду основних робіт (наприклад, влаштування опалубки для наступних бетонних робіт або установка риштовання для каменярів). Загально-будівельними процесами є влаштування котлованів, монтаж фундаментів, кладка стін, влаштування покрівлі і т. п., а спеціальними — прокладення інженерних мереж, влаштування санітарно-технічних систем, монтаж ліфтів і устаткування, озеленення тощо.

Провідні (ведучі) процеси входять у безперервний технічний ланцюг виробництва і визначають терміни будівництва об’єкту. Сумісні процеси виконують паралельно з ведучими, вони дозволяють значно скоротити терміни будівництва.

Залежно від характеру виробництва розрізняють процеси безперервні, коли виробничі операції виконуються одна за одною, і переривчасті, обумовлені технологічними і організаційними перервами.

Залежно від використання механізації будівельні процеси бувають ручні (виконані за допомогою ручних інструментів), напівмеханізовані (у них разом з машинами використовується ручна праця) і механізовані (виконуються за допомогою машин).

При зведенні будівель і споруд будь-якого призначення виконуються різні будівельно-монтажні роботи, які поділяються на загально-будівельні і спеціальні. Робота вважається будівельною або монтажною залежно від того, який процес є переважаючим.

Загально-будівельними вважаються роботи, пов’язані із зведенням конструктивних частин будівель і споруд.

До спеціальних відносяться санітарно-технічні (зовнішнє і внутрішнє облаштування водопроводу, каналізації, опалювання), електромонтажні і слабкострумові роботи; пристрій шахтних стволів, димарів, промислових печей, футерувальні роботи; протикорозійний захист будівельних конструкцій тощо.

1.7. Форми організації праці

Організація праці повинна сприяти раціональному і найповнішому використанню робочого часу, засобів механізації, матеріальних ресурсів, підвищенню якості будівництва, росту продуктивності праці. Основою правильної організації праці робітників є раціональне розчленовування процесів і операцій, що виконуються в суворій послідовності. Будівельні процеси зазвичай виконуються не одним робітником, а декількома. Ця група робітників об’єднується в ланку (двоє – п’ять робітників однієї професії різної кваліфікації). Праця робітників розподіляється так, щоб складні процеси виконувались робітниками вищої кваліфікації, а прості — робітниками нижчої кваліфікації. Так, муляр четвертого розряду виконує кладку простінків і кутів будівель, а третього — глухих стін.

Об’єднання окремих ланок у бригаду сприяє кращій організації праці. Якщо ланки, що входять у бригаду, виконують прості однорідні процеси, то це буде спеціалізована бригада (до 25 робітників), що складається з робітників однієї і тієї ж або суміжних спеціальностей.

Для виконання загально-будівельних робіт створюється комплексна бригада (30–40 робітників), що складається з робочих різних спеціальностей і професій. Комплексна бригада, що зводить окремі конструкції або частини будівель, називається бригадою кінцевої продукції (40–50 чоловік).

Робітники комплексних бригад повинні опановувати суміжні професії — це спрощує розподіл роботи усередині бригади, дозволяє значно скоротити втрати робочого часу при непідготовленості фронту робіт і дає робітникам можливість допомагати один одному на відстаючій ділянці роботи. Оплата праці бригади здійснюється за фактично виконані об’єми робіт або за кінцеву продукцію (наприклад, за один поверх будівлі), тому усі члени комплексної будівельної бригади матеріально зацікавлені у своєчасному випуску високоякісної продукції.

Прогресивною формою організації праці є підрядний метод бригадного госпрозрахунку. Госпрозрахункова бригада широкого профілю складається з робітників усіх спеціальностей, необхідних для будівництва будівель і споруд, аж до введення їх в експлуатацію. Роботи ведуться на основі підрядного договору, який заключається між будівельною організацією і госпрозрахунковою бригадою. За договором підряду бригада бере на себе виконання будівельно-монтажних робіт у встановлені договором терміни, у відповідності з технічною документацією, в межах договірної вартості, з дотриманням правил зберігання будівельних матеріалів і конструкцій, технічних умов на виконання робіт і правил техніки безпеки.

Будівельна організація зобов’язується у встановлені терміни забезпечувати бригаду технічною документацією на будівництво, матеріалами, будівельними машинами і механізмами, створювати умови для збереження матеріальних цінностей, здійснювати інженерно-технічне керівництво і спостереження за ходом будівництва, виконувати заходи з охорони праці та ін. Договір бригадного підряду складається на увесь період будівництва і щорічно уточнюється. Переведення колективу на бригадний підряд оформляється наказом по будівельно-монтажному управлінню, погоджується з профспілковим комітетом, з обов’язковим додатком до наказу — графіком річного завантаження госпрозрахункової бригади.

Якщо в результаті діяльності госпрозрахункової бригади утворюється економія у вигляді різниці між плановими і фактичними витратами на виконання доручених їй робіт, вона розподіляється у відповідності з діючими в організації положеннями з оплати праці і преміюванню відповідно до присвоєних робочим тарифних розрядів, відпрацьованому часу і коефіцієнту трудової участі (КТУ).

Колективний підряд стимулює колективну і індивідуальну працю залежно від кінцевих результатів, забезпечує розвиток самоврядування, активізацію людського чинника, посилення економічної зацікавленості і відповідальності трудового колективу і кожного працівника у досягненні кінцевої мети.

Повноваження трудового колективу в питаннях виробничо-господарської діяльності і соціального розвитку виконують ради трудових колективів, які створюються у бригадах.

Рада бригади обирається на загальних зборах колективу виробничої бригади відкритим голосуванням з числа найбільш авторитетних і кваліфікованих робітників з обов’язковим дотриманням представництва. Очолює раду бригади бригадир.

1.8. Способи виконання робіт

У практиці будівництва існують такі способи виконання робіт: господарський, підрядний і змішаний.

При господарському способі будівельно-монтажні роботи виконуються силами і засобами діючих підприємств і організацій, що здійснюють капітальне будівництво.

Цим способом виконують роботи відділи (управління) капітального будівництва, що мають у своєму підпорядкуванні лінійний персонал (начальник ділянки, виконроб, майстер).

Господарському способу властиві такі недоліки: тимчасові будівельні кадри, відсутність умов і можливості підвищення їх кваліфікації; незацікавленість у вдосконаленні технології і організації будівництва, оскільки для підприємства (організації) це не основна діяльність; велика питома вага ручних робіт; відсутність умов для розвитку індустріалізації. Позитивною якістю цього способу є велика оперативність в управлінні, дуже необхідна для виконання поточних будівельно-монтажних робіт в умовах діючого підприємства (часткова реконструкція, ремонти, заміна технологічного устаткування тощо).

Основний спосіб будівництва (понад 80%) — підрядний, при якому постійно діючі підрядні господарські будівельно-монтажні організації (приватне підприємство, товариства різного типу та ін.) здійснюють будівництво за договорами підряду із замовниками, переймаючи на себе зобов’язання своїми силами і засобами виконати у встановленому обсязі і в строк роботи на об’єкті підряду. Для виконання спеціальних робіт генпідрядчик домовляється з субпідрядними організаціями.

Підрядний спосіб має великі переваги перед господарським способом виконання робіт. Відбувається концентрація будівельних кадрів і техніка, ширше використовується накопичений досвід. Відмінною рисою способу є введення внутрішньовідомчого підряду, при якому міністерство або відомство виступає одночасно і замовником, і підрядником. Це спрощує організацію будівництва, дозволяє прискорити вирішення багатьох питань із його здійснення, піднімає оперативність керівництва без ускладнення господарських зв’язків підрядників і замовників.

Змішаний спосіб будівництва здійснюється тоді, коли окремі види робіт виконують за прямим договором підрядної організації, а частину робіт виконують власними силами.

1.9. Індустріалізація будівництва

Основною рисою і основою технічного прогресу в сучасному будівництві є його індустріалізація.

Під індустріалізацією будівництва потрібно розуміти комплексно-механізований процес зведення будівель і споруд, вироблених потоково і ритмічно впродовж року, при максимальній збірці уніфікованих конструкцій, масовому заводському виробництві уніфікованих деталей, конструкцій, об’ємних блоків і вузлів. Індустріалізація полягає в наближенні будівельного виробництва до великосерійного і масового заводського виробництва.

Найважливіші елементи індустріалізації будівництва — це максимальна збірність конструкцій заводського виготовлення; комплексна механізація і автоматизація будівельно-монтажних, навантажувально-розвантажувальних і інших важких та трудомістких робіт; застосування потокових методів будівництва; наукової організації праці.

Підвищення рівня збірності досягається за рахунок застосування типових проектів, що передбачають уніфікацію і типізацію об’ємно-планувальних рішень, а також за рахунок укрупнення конструкцій в монтажні вузли і блоки.

Основу сучасних монтажних робіт складає повнозбірне будівництво. Широкий розвиток збірності і підвищення заводської готовності збірних елементів призводять до відносного збільшення на будівельному майданчику об’ємів монтажних робіт і до зменшення об’ємів бетонних, кам’яних і обробних робіт.

Неодмінною умовою подальшої індустріалізації будівництва є широке застосування і якнайповніше використання засобів механізації та автоматизації будівничо-монтажних робіт.

Розрізняють дві стадії механізації — часткову і комплексну. При частковій механізації за допомогою машин виконуються лише окремі будівельні процеси, а при комплексній механізації важкі і трудомісткі процеси повністю здійснюються за допомогою комплекту машин, механізмів або установок, правильно підібраних і пов’язаних між собою за основними параметрами.

Завершальною стадією механізації будівництва є автоматизаціявиробничих процесів, яка розвивається в таких напрямах: автоматизація процесів управління будівельними машинами і механізованими установками на будівельних майданчиках; автоматизація виробничих процесів на підприємствах; автоматизація обліку роботи будівельних машин; автоматичний контроль за якістю робіт і забезпечення їх безпеки.

Будівництво будь-якого об’єкту або групи об’єктів може бути організоване одним з наступних методів: послідовним, паралельним і потоковим.

Послідовний метод припускає зведення кожної наступної будівлі (споруди) услід за закінченням попередньої. Паралельний метод передбачає будівництво усіх будівель (споруд) одночасно. Потоковий метод припускає послідовне безперервне і рівномірне виконання однорідних процесів на різних об’єктах і паралельне виконання різнорідних процесів на кожному об’єкті в певній технологічній послідовності. Потоковий метод будівництва забезпечує рівномірність виконання робіт в суворій технологічній послідовності і повніше поєднання їх в часі і просторі; постійне навантаження і підвищення майстерності робітників; високі і стійкі темпи будівництва; рівномірне використання машин і усіх ресурсів, що в результаті сприяє своєчасному введенню об’єктів в експлуатацію. Потоком у будівництві називають метод організації, що забезпечує безперервну і рівномірну роботу трудових колективів незмінного складу і відповідно стабільне використання матеріально-енергетичних ресурсів.

Переваги потокового будівництва особливо очевидні на прикладі роботи товариств різного типу, які зазвичай ведуть будівництво житлових будівель двома потоками: монтажний потік веде монтаж збірних залізобетонних елементів, санітарно-технічні, електротехнічні та столярні роботи, а обробний потік — покрівельні, облицювальні і малярні роботи.

При такій організації виробництва функціонують приватні, спеціалізовані, об’єктні і комплексні потоки.

Приватний потік — це елементарний будівельний потік, що представляє собою один або декілька будівельних процесів, які виконуються одним колективом (бригадою, ланкою) на декількох ділянках, захватках.

Спеціалізований потік — це сукупність технологічно пов’язаних приватних потоків, спільною продукцією яких є або конструктивний елемент будівлі (несучий каркас, великопанельні стіни і перекриття і т. п.), або окремий вид робіт (кладка стін, покрівельні і т. п.). Ці потоки виконують спеціалізовані або комплексні бригади.

Об’єктний потік — сукупність технологічно і організаційно пов’язаних спеціалізованих потоків, спільною продукцією яких є будівлі (споруди) або групи однорідних об’єктів (житловий будинок, проліт промислового корпусу, мережі зовнішніх комунікацій тощо).

Комплексний потік — група організаційно пов’язаних об’єктних потоків, об’єднаних загальною продукцією у вигляді комплексу будов промислового підприємства або будівлі і споруди житлового масиву.

Зміст потокового методу полягає в тому, що будівельні бригади або ланки різних професій включаються в роботу на захватках послідовно (одна за одною) через визначені проміжки часу, кроки потоку.

Будь-який будівельний процес протікає на визначеному робочому місці — просторі, в межах якого переміщаються робітники і машини, що беруть участь у виконанні будівельного процесу, і розташовуються необхідні для цього матеріали, устаткування, пристосування, інструменти і сама продукція. Цей простір також потрібний для раціонального і безпечного виконання робіт.

Для своєчасної підготовки робочих місць на початок зміни і безперебійного забезпечення робітників матеріалами і напівфабрикатами робота допоміжних виробництв та обслуговуючих господарств (вузли бетонних розчинів, склади і т. д.) починається з деяким випередженням початку роботи будівельних ділянок. В деяких випадках організовуються додаткові вечірні і нічні зміни для підготовки і забезпечення достатнього фронту робіт та завезення матеріалів і конструкцій.

Фронтом роботи називається частина об’єкту, що відводиться бригаді (ланці) робітників для безперебійної роботи впродовж тривалого часу (не менше півзміни) з урахуванням можливого перевиконання норм.

Ділянка — це участок, що відводиться ланці для виконання змінного завдання. Сума ділянок дорівнює фронту робіт.

Захватка — це частина будівлі, де об’єми робіт виконуються бригадою постійного складу з певним ритмом, що забезпечує потокову організацію будівництва об’єкту в цілому. Розміри захваток призначають з таким розрахунком, щоб тривалість виконання окремих процесів на захватці була не менше, ніж одна зміна, а число захваток відповідало архітектурно-планувальним і конструктивним рішенням будівлі (споруди).

Наприклад, якщо ведуть кладку стін шестисекційного житлового будинку, то будівлю в плані розбивають на дві (три) захватки. При незмінному складі бригади захватки по трудомісткості формуються однаковими для кожної бригади. Якщо на першій захватці ведуть цегляну кладку, то одночасно тут не можна встановлювати підмостки для кладки наступного ярусу, монтувати перегородки тощо. Ці роботи паралельно з цегляною кладкою виконуються на наступній захватці.

Технологічно або організаційно будівля по висоті поділяються на яруси. Ярусом називається зона, в межах якої зводиться частина будівлі (споруди) з одного робочого місця. Висота ярусу приймається з розрахунку створення робітникові високопродуктивної роботи. Наприклад, при цегляній кладці висота ярусу складає 1.. 1,2 м (виходячи з умов високої продуктивності праці робітника-муляра).

Важлива умова потокового будівництва — розбиття будівель і споруд на ділянки, яруси, захватки і групи захваток. Бригади спеціалізованих робітників незмінного складу, відповідно оснащені машинами, інструментом і пристосуваннями, виконують по черзі роботи на усіх захватках, переміщуючись з однієї на іншу по затвердженому графіку. Кожна бригада, закінчуючи роботи на відведеній їй захватці, надає таким чином фронт робіт суміжній бригаді.

За останні роки у будівництві широке розповсюдження отримала робота з розвитку і впровадження наукової організації праці (НОП).

НОП — така організація праці, яка, ґрунтуючись на досягненнях науки і передового досвіду, дозволяє якнайкраще з’єднати техніку і людей в єдиному виробничому процесі, забезпечити ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів, створює умови для безперервного підвищення продуктивності праці, сприяє збереженню здоров’я людини, поступовому перетворенню праці в першу життєву потребу.

1.10. Організація управління будівництвом

Документація з організації будівництва і виконання робіт включає проекти організації будівництва об’єктів (розділ «Організація будівництва»), які розробляються на основі робочої документації.

Будівельно-монтажні роботи повинні здійснюватися у відповідності з затвердженими проектами організації будівництва і проектами виконаннями робіт. Відхилення від рішень цих проектів повинні бути погоджені з організаціями, що розробили і затвердили ці проекти, а також з органами державного пожежного нагляду — у питаннях, що належать до їх компетенції.

Проекти організації будівництва і проекти виконання робіт повинні передбачати забезпечення міцності і стійкості будівель, споруд і конструкцій в процесі будівництва, а також їх пожежну безпеку. При будівництві в складних умовах (природнокліматичних, геологічних, техногенних тощо), а також при зведенні унікальних будівель і споруд для цього повинні передбачатись спеціальні заходи.

У складі проектів виконання робіт на будівництво унікальних об’єктів зі складними технічними рішеннями повинні розроблятися програми необхідних досліджень, випробувань та режимних спостережень, включаючи методи технічного контролю, організацію станцій, полігонів, вимірювальних постів та інші роботи, що забезпечують надійність проведення будівельно-монтажних робіт і подальшої експлуатації споруд.

Проект організації будівництва використовується замовником, підрядними організаціями та іншими учасниками інвестиційного процесу при організації їх діяльності по будівництву об’єкта, а також при вирішенні питань фінансування і матеріально-технічного забезпечення його будівництва.

Розділ «Організація будівництва» (проект організації будівництва) повинен бути ув’язаний з іншими розділами проектної та конструкторської документації.

В проектну і конструкторську документацію на унікальні об’єкти та об’єкти зі складними технічними рішеннями слід закладати розроблені спеціалізованими проектно-технологічними організаціями конструктивні, монтажно-технологічні та інші рішення і заходи, що спрямовані на забезпечення виконання будівельно-монтажних робіт ефективними і безпечними методами.

Проект організації будівництва повинна розробляти генеральна проектна організація або, на її замовлення, інша проектна організація, що має ліцензію на цей вид проектування. Проект організації будівництва при реконструкції або технічному переозброєнні діючого підприємства розробляється за участю замовника.

Проект організації будівництва(ПОБ) розробляється на базі таких вихідних матеріалів:

– завдання на проектування даного об’єкта;

– матеріали інженерних вишукувань (при реконструкції та технічному переозброєнні об’єктів — матеріали їх передпроектного технічного обстеження) і дані режимних спостережень на територіях, які зазнають впливу несприятливих природних явищ і геологічних процесів;

– документи, що встановлюють терміни будівництва (нормативні і контрактні);

– рекомендовані генеральною підрядною та субпідрядною організаціями рішення щодо застосування матеріалів і конструкцій, засобів механізації будівельно-монтажних робіт, порядку забезпечення будівництва енергетичними ресурсами, водою, тимчасовими інженерними мережами, а також місцевими будівельними матеріалами;

– відомості про умови поставки та транспортування з підприємств-постачальників будівельних конструкцій, готових виробів, матеріалів і устаткування;

– спеціальні вимоги до будівництва складних і унікальних об’єктів;

– відомості про умови виконання будівельно-монтажних робіт на об’єктах реконструкції та технічного переозброєння;

– об’ємно-планувальні і конструктивні рішення будівель та споруд, принципові технологічні схеми основного виробництва об’єкта, що будуватиметься (його черги), з розбивкою на пускові комплекси та вузли;

– відомості про умови забезпечення кадрами будівельників;

– відомості про умови забезпечення транспортом, в тому числі для доставки будівельників від місця проживання до місця роботи;

– дані про дислокацію та потужності загальнобудівельних та спеціалізованих організацій та умови її перебазування;

– дані про наявність виробничої бази будівельної індустрії і можливості їх використання;

– відомості про умови забезпечення будівельників харчуванням, медичним обслуговуванням, житловими, санітарно-побутовими та культурно-побутовими приміщеннями;

– заходи по захисту території будівництва від несприятливих природних явищ (зокрема, геологічних процесів), а також від можливих пожеж та етапність їх виконання;

– дані про забезпечення засобами пожежегасіння, в тому числі первинними;

– дані про умови будівництва, що передбачаються контрактами з іноземними фірмами.

Склад і зміст проекту організації будівництва визначається учасниками інвестиційного процесу в контракті на будівництво об’єкта з урахуванням його складності, умов будівництва, обсягів робіт та інших обставин.

Генеральна підрядна будівельна організація із залученням субпідрядних організацій, залежно від термінів будівництва об’єкта, обсягів і складності робіт, вирішує, чи повинен проект виконання робіт розроблятися на будівництво всього об’єкта в цілому чи на спорудження окремих його частин (підземної і надземної частини, секції, прогону, поверху, ярусу тощо), виконання окремих технічно складних будівельних, монтажних і спеціальних робіт, а також робіт підготовчого періоду. Рекомендується передбачати передачу проекту виконання робіт на будівельний майданчик не пізніше, ніж за
2 місяці до початку спорудження відповідних частин об’єкта або виконання відповідних робіт.

Проект виконання робіт (ПВР) розробляють генеральні підрядні будівельно-монтажні організації, а на окремі види загально-будівельних, монтажних і спеціальних робіт — організації, що виконують ці роботи. За замовленням дирекції підприємства, генеральної проектної, генеральної підрядної або субпідрядної організації проекти виконання робіт можуть розробляти проектні, проектно-конструкторські, проектно-технологічні або інші організації. Розробники проекту виконання робіт повинні мати ліцензію на цей вид проектування.

Проекти виконання робіт по реконструкції та технічному переозброєнню діючих виробництв, які визначають методи і послідовність виконання робіт з урахуванням конкретних умов, розробляються проектними або проектно-технологічними організаціями спільно з підприємствами-замовниками за участю підрядних організацій одночасно з розробкою проектно-кошторисної документації.

Проект виконання робіт розробляється на базі таких вихідних матеріалів:

· завдання на розробку, яке видається будівельною організацією як замовником проекту виконання робіт, з обґрунтуванням необхідності розробки його на будівлю (споруду) в цілому, її частину або види робіт із зазначенням терміну будівництва;

· проект організації будівництва;

· необхідна робоча документація;

· умови поставки конструкцій, готових виробів, матеріалів і устаткування, використання будівельних машин і транспортних засобів, забезпечення робочими кадрами будівельників основних професій, застосування бригадного підряду на виконання робіт, виробничо-технологічної комплектації і перевезення будівельних вантажів, а в необхідних випадках також умови організації будівництва і виконання робіт вахтовим методом;

· матеріали і результати технічного обстеження будівель та споруд діючих підприє

Поиск по сайту: