Допустимі відстані від краю укосу до найближчого механізму

Таблиця 2.4

Застосування інвентарних кріплень

2.6. Продуктивність землерийних машин і шляхи її
підвищення

Продуктивністю машини називають роботу, що виконується за одиницю часу — годину, зміну, місяць, рік. Її можна визначити розрахунком (в цьому випадку вона буде називатися розрахунковою) або отримати заміром об’єму виконаної роботи за одиницю часу (в цьому випадку називається фактичною).

Продуктивність машини в основному залежить від наступних факторів:

- конструкції машини, тобто потужності двигуна, конструкції робочого органу, швидкості переміщення, системи керування, надійності машини і зручності її обслуговування;

- виробничих умов, які можуть бути загальними для усіх машин і індивідуальними для окремих машин. Тип споруди, вид роботи і атмосферні умови – загальні умови для усіх машин. Індивідуальні виробничі умови для окремих машин, наприклад, для самохідних — рельєф місцевості і якість доріг; для землерийних машин — група ґрунту, висота забою, відстань переміщення ґрунту тощо;

- кваліфікації і майстерності машиністів, ступінь володіння передовими методами та прийомами керування машиною, підтримування її в робочому стані;

- організації і технології виконання робіт: використання поточних методів організації робіт, забезпечення машин фронтом робіт, будівельними і паливно-мастильними матеріалами, правильне комплектування машин за робочими параметрами і по продуктивності, призначення кількості робочих змін на добу, використання мережевих методів керування будівництвом тощо.

Усі ці фактори, крім конструкції машини, змінні. Впливаючи на них і керуючи ними, можна досягти підвищення продуктивності машини.

Великий резерв у збільшенні продуктивності машин — це зменшення тривалості і числа перерв в їх роботі.

Причиною перерви в роботі може бути:

- технологічна необхідність (чекання при попередньому відводі води з траси каналу чи котловану, чекання під час зволоження чи підсушування ґрунту, що укладається в греблю чи дамбу, чекання зміни транспортних засобів при роботі екскаватора, зміна ділянок роботи і т.д.);

- організаційні неполадки (невчасна доставка машиністів та робочих, а також паливно-мастильних матеріалів до місця роботи, відсутність фронту робіт, відсутність узгодженості в роботі машин, низька дисципліна праці робочих, невчасне і погане технічне обслуговування машин);

- випадкові причини (сильний дощ, мороз, вітер, поломки в машині, хвороба машиніста тощо).

Задача кожного керівника виробництва — максимально досягати зниження простоїв машин, ліквідовувати і попереджувати причини, що викликають ці простої.

Розрізняють три види продуктивності машин — конструктивна, технічна і експлуатаційна.

Конструктивна продуктивність характеризує конструктивні можливості машини і потрібна для порівняння варіантів машин при їх проектуванні. При її розрахунку враховують конструктивні особливості машин: параметри і швидкість руху робочих органів, потужність двигуна, швидкість пересування машини. При цьому до уваги не беруть технологічні і організаційні перерви, кваліфікацію машиніста, зручності при технічному обслуговуванні машини, вплив шуму і вібрації в кабіні на втомлюваність машиніста і т.д.

Технічна продуктивність характеризує технічні можливості машини в конкретних виробничих умовах. Крім конструктивних властивостей машини, при її розрахунку враховуються: умови виконання робіт (група ґрунту, висота забою, коефіцієнт наповнення ковша, кут повороту, відстань переміщення і т.д.); технологічні перерви в роботі.

Не враховуються організаційні перерви, які зазвичай характеризуються коефіцієнтом використання машини.

Технічна продуктивність потрібна для порівняння машин між собою і використовується для розрахунку експлуатаційної продуктивності машини. Вона рівна об’єму роботи, яка виконана за 1 год робочого часу в конкретних виробничих умовах.

Експлуатаційна продуктивність на відміну від технічної визначається з врахуванням організаційних перерв в роботі машини (простої для заправки машини паливно-мастильними матеріалами, водою, перерви в роботі через зміни забоїв, робочого обладнання, перерви для відпочинку машиніста тощо).

На відміну від конструктивної і технічної продуктивності, які визначають за 1 год роботи машини, розрахунок експлуатаційної продуктивності ведуть не лише за 1 год роботи, а і за зміну, місяць, рік.

При розрахунку будь-якої експлуатаційної продуктивності враховуються усі простої машини.

Експлуатаційна продуктивність використовується для розробки проектів виконання робіт, організаційно-технічних заходів по виконанню планів робіт, розробки мережевих графіків і календарних планів будівництва.

В практиці будівництва використовуються також річні директивні норми виробництва. Їх не варто змішувати з експлуатаційною річною продуктивністю, яка визначається за формулою:

П_е.річ = N∙П_т∙К_в.р., (2.7)

де П_т – технічна продуктивність, м³/год;

N – розрахункове число годин роботи машини протягом року;

К_в.р. – коефіцієнт використання машини за часом протягом року.

На відміну від неї річна, чи директивна норма виробництва встановлюється на середньосписочну машину даного типу, що знаходиться на балансі будівельної організації (наприклад, весь парк одноківшевих екскаваторів розділяється на 3 групи: група І — екскаватори з місткістю ковша до 0,25 м³, група II — екскаватори з місткістю ковша від 0,25 до 0,5 м³ і група III — екскаватори з місткістю ковша понад 0,5 м³. Відповідно на всі ці групи машин і даються директивні норми річного виробництва).

Директивні норми річного виробництва машин встановлюються на основі аналізу звітних даних будівельних організацій про використання машин за минулий рік.

Формули для розрахунку продуктивності землерийних машин в загальному вигляді можна представити в таблиці 2.5:

Таблиця 2.5.

Розрахунок продуктивності землерийних машин

де q — геометричний об’єм ковша екскаватора, м³;

n — число циклів роботи машини за 1 хв;

К_н — коефіцієнт, що враховує ступінь наповнення ґрунтом місткості робочого органа (ковша, відвалу і т.д.);

qn∙К_н — об’єм ґрунту, що переміщується робочим органом машини за один цикл її роботи;

К_в — коефіцієнт використання машини за часом під час зміни;

60 — число хвилин в одній годині.

Взявши за основу ці формули, можна отримати з них формули для визначення продуктивності будь-якої землерийної машини. Формули будуть відрізатися між собою лише розрахунком об’єму ґрунту в робочому органі машини і числом циклів за одиницю часу. При розрахунках технічної і експлуатаційної продуктивності об’єм ґрунту в робочому органі приводиться до об’єму ґрунту в природному стані, для цього достатньо його розділити на коефіцієнт розпушування ґрунту.

Для одноківшевих екскаваторів і скреперів об’єм ґрунту, що переміщується за цикл, рівний qК_н. Число циклів екскаватора за хвилину визначається при нормальній висоті забою, що забезпечує наповнення ковша за один прийом, при куті повороту стріли на 90° з вивантаженням ґрунту у відвал і при поєднанні найбільшого числа робочих рухів в одному циклі. Для багатоковшевих екскаваторів замість числа циклів із формули для розрахунку продуктивності підставляють кількість ковшів, що розвантажуються за одиницю часу, наприклад за 1 хв.

Тривалість одного циклу роботи скрепера і бульдозера рівна сумі часу, що витрачається для набору ґрунту, вантажного ходу, вивантаження, порожнього ходу і переключання швидкостей трактора. Об’єм ґрунту перед відвалом бульдозера:

W=bh² /tg φ К_в, (2.8)

де b — ширина відвалу;

h — висота відвалу;

φ — кут природного укосу ґрунту в русі перед відвалом;

К_n — коефіцієнт, що враховує втрати ґрунту при переміщенні ґрунту на відстань L (К_n=1–0,005L).

Об’єм ґрунту, що розробляється грейдером і канавокопачем за один прохід:

q = ωl, (2.9)

де ω — площа поперечного перерізу стружки (виїмки);

l — довжина робочого ходу.

Тривалість циклу роботи грейдера і канавокопача рівна сумі часу, що витрачається на робочий хід, повороти, холостий хід (якщо він є), установку робочого органу.

Шляхи підвищення продуктивності машин поділяються на загальні (для усіх землерийних машин) і індивідуальні (для кожного типу машини і моделі).

Загальні шляхи підвищення продуктивності машини: підвищення коефіцієнта використання машини під час зміни за рахунок ліквідації організаційних і технологічних перерв; організація багатозмінної роботи; ліквідація сезонності в роботі машин; використання машин за прямим призначенням; підвищення кваліфікацій машиністів; своєчасне і якісне проведення планово-попереджувальних ремонтів; хороша організація технічного обслуговування машин; створення спеціальних бригад технічного обслуговування машин і механізмів, що працюють за суворо встановленим графіком; розпушування важких ґрунтів, очищення робочих органів від налипаючих ґрунтів, попереднє осушення водонасичених ґрунтів і забоїв, поливання пересохлих ґрунтів.

Індивідуальні шляхи підвищення продуктивності машин пов’язані з використанням на робочих органах машин різних пристосувань, а також прийомів, що полегшують роботу їх в забоях, зменшують тривалість циклу.

Для одноківшевих екскаваторів це:

- поєднання окремих робочих рухів в циклі (підйом ковша і поворот до місця вивантаження, поворот і опускання ковша); робота з найменшим кутом повороту стріли; при роботі в транспорт місткість кузовів повинна бути рівною 5…7 місткостям ковша екскаватора;

- застосування змінних ковшів в ґрунтах різних груп. Для багатоківшевих екскаваторів: належне налаштування екскаватора (вибір правильного відношення між розмірами виїмки, швидкістю руху ковшів і робочою швидкістю пересування самого екскаватора).

Для скреперів це:

- скорочення циклу (правильно вибрана робоча схема руху скрепера в даних умовах, набір ґрунту виконувався під ухилом до 20°, вибирати трасу шляху з ухилами, що забезпечують найбільші швидкості руху скрепера);

- використання штовхача на важких ґрунтах, використання раціональних прийомів зарізання ґрунту (уступами, шахово-гребінчасте).

Для бульдозерів це:

- використання спеціальних бокових відкрилок, спеціальних відвалів ящикової форми;

-переміщення ґрунту одночасно 2–3 бульдозерами, які рухаються паралельно на відстані 0,3…0,5 м один від одного;

- розробка і переміщення ґрунту по траншеях, які нарізаються на відстані 0,5 м одна від одної, з наступним видаленням перемичок;

- влаштування на початку робіт поперечної траншеї на глибину 1 м, а перпендикулярно їй — поздовжньої траншеї: далі розробка ґрунту здійснюється шляхом зрізання ґрунту боковим краєм відвалу зі стінки поздовжньої траншеї з поступовим її розширенням.

Для грейдерів це:

- збільшення ширини захвату і глибини різання, використання подовжувачів відвалу на легких ґрунтах, найбільш повне використання потужності двигуна машини;

- зменшення числа холостих проходів і поворотів шляхом збільшення гону до 500…1000 м;

- використання найбільших робочих швидкостей пересування машини.

Для канавокопачів це:

- нарізка осушувачів до будівництва каналів вищого порядку; використання робочих ходів в обох напрямках.

Контрольні питання.

1. Перерахувати фізичні характеристики грунтів, їх склад.

2. Перерахувати постійні і тимчасові земляні споруди.

3. Описати класифікацію машин для виконання земляних робіт.

4. Описати способи виконання земляних робіт.

5. Вибір будівельної ділянки та умов будівництва.

6. Які роботи відносяться до підготовчих і допоміжних при влаштуванні ділянок?

7. Продуктивність землерийних машин і шляхи їх підвищення.

3. Основи геодезії

3.1. Поняття про геодезію і її роль у будівництві

Геодезія — наука про визначення форми і розмірів Землі та про виміри на земній поверхні для відображення її на планах і картах.

Планом називають креслення, на якому в зменшеному вигляді зображена горизонтальна проекція невеликої ділянки земної поверхні. При цьому на планах нехтують кривизною земної поверхні.

Картою називають креслення, на якому з урахуванням кривизни загальної форми Землі зображена значна частина земної поверхні або будь-яка її частина в узагальненому і зменшеному вигляді.

Різний рельєф місцевості (рівнини, гори, западини тощо) на планах і картах показуються горизонталями — лініями, що з’єднують точки земної поверхні, які знаходяться на одній горизонтальній площині. Відстань між горизонталями на плані дає уявлення про крутизну рельєфу: чим крутіший рельєф, тим ближче горизонталі одна до одної, і навпаки, рівнинний рельєф характеризується рівновіддаленими горизонталями.

Для визначення відносного по висоті розміщення точок на земній поверхні вимагається завжди знати висоти цих точок над рівнем моря або різницю їх висот. В Україні за вихідну точку, від якої йде відлік усіх висотних точок, прийнято нуль кронштадтського футштока, який показує середньобагаторічний рівень води у Фінській затоці. Він відмічений рискою на мідній дошці одного з мостів через обхідний канал в Кронштадті (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Основна рівнева поверхня

Висоти точок А і В є відрізки Н і Н , а перевищення точки В над А характеризується величиною h, тобто h = Н_В – Н_А. Величини Н_А і Н_В прий­нято називати абсолютними висотами. Якщо висоти відрізняються від умовної рівневої поверхні, то їх називають умовними висотами, а чисельне вираження висоти точки називається її відміткою.

Суть геодезичних робіт полягає у вимірі кутів, ліній і перевищень між точками в процесі проектування та будівництва. Вони передують, супроводять і завершують процес будівництва.

Геодезичні роботи можна розбити на наступні основні стадії: створення планово-висотного обґрунтування; винесення в натуру і закріплення основних осей; детальні розбивочні роботи при виконанні нульового циклу; детальні розбивочні роботи при зведенні надземної частини; виконавча зйомка геометричного положення змонтованих конструкцій із складанням виконавчих схем.

Початковим матеріалом для проектування є топографічні плани будівельного майданчика. Для топографічної зйомки на майданчику створюється геодезичне обґрунтування або опорна геодезична мережа.

Опорні мережі бувають планові і висотні.

Планова геодезична мережа має вигляд ланцюжків трикутників і ламаних ліній. Спочатку будують мережу першого класу (перший клас найбільш точний), потім між точками першого класу з опорою на них визначають мережу точок другого класу і т. д. до точок четвертого класу.

Головною геодезичною основою служать державні і міські геодезичні мережі. Пункти основи — це точки, що визначають положення поздовжніх і поперечних осей будівель і споруд, їх габарити, проектні (червоні) або інші лінії забудови.

Найбільш поширеним видом геодезичної основи для розбивочних робіт є будівельна сітка, яка має форму квадратів із сторонами 100×100 або 200×200 м. Будівельна сітка прив’язана до державної системи координат.

Висотна основа представляє собою точки, що дають висоту цього пункту над рівнем кронштадтського футштока, і ці точки об’єднані в систему державного нівелювання 1...4 класів.

Сторони будівельної сітки намагаються розташовувати паралельно основним осям будівель і споруд або червоним лініям забудови, а вершини сітки розміщують так, щоб вони були збережені на увесь період будівництва.

Значну частину точок, координати яких визначені при геодезичних вимірах, позначають на місцевості геодезичними знаками, які бувають підземні і зовнішні. Підземні знаки довговічні і виконуються у вигляді бетонних або залізобетонних монолітів, розташованих нижче за глибину промерзання ґрунту, а зовнішні – у вигляді металевих пірамід або дерев’яних сигналів (висотою від 6 до 50 м), що характеризують планове положення і висоту.

Залежно від призначення геодезичні знаки бувають постійними і тимчасовими, а за місцем розташування — ґрунтовими (рис. 3.2) або стінними (рис. 3.3).

Закріплена на будівельному майданчику геодезична основа зазвичай містить будівельну сітку, червоні лінії, пункти тріангуляції, теодолітні і нівелірні ходи. Осі, що визначають положення і габарити будівель та споруд в плані, закріплені знаками (не менше чотирьох на кожну вісь), а також осі інженерних комунікацій, що закріплені знаками на прямих ділянках (не менше, чим через 0,5 км) і на кутах повороту. Репери розташовуються по межах і усередині забудовуваної території. Дерев’яний репер (рис. 3.4) – стовп діаметром 15...18 см, закопаний в ґрунт нижче за глибину промерзання. Бетонований рейковий репер (рис. 3.5) виконується з нанесеними записами керном. Він встановлюється також нижче за глибину промерзання. Трубчастий бетонований репер (рис. 3.6) має вигляд металевої труби діаметром 40...60 мм, частіше встановлюється на сипких пісках. Стінні репери або стінні марки закладаються в цоколі будівель на висоті 0,5 м від поверхні землі на відстані 1...2 км один від одного.

Для закріплення другорядних точок при тривалості будівництва не більше одного сезону застосовуються ґрунтові знаки, металеві милиці, штири з арматури або обрізків труб, цвяхи і дерев’яні кілки (рис. 3.7). На усіх геодезичних знаках положення осей наносять у вигляді риски, відтіненою важкозмивною фарбою, а висоти маркують горизонтальною рискою з вказанням значення відмітки (рис. 3.8).

Для геодезичних робіт у будівництві широко застосовують наступні прилади і інструменти. Довжини ліній вимірюють землевимірювальними стрічками, рулетками, дротами і шпильками (рис. 3.9).

Рис. 3.2. Ґрунтовий репер

.

Рис. 3.3. Стінні знаки-репери: стаканного типу (а), з сферичною головкою (б): 1 – стіна, 2 – назва відомства, 3 – номер знаку, 4 – дюбель,
5 – отвір.

Рис. 3.4. Дерев’яний репер (розміри дано в м)

Рис. 3.7. Наземні центри закріплення осей і відміток:
а – ґрунтовий знак; б – милиці, цвяхи, відрізок арматури; в – дерев’яний стовп. 1 – кришка, 2 – металева пластина, 3 – центр знаку, 4 – арматурний
стрижень, 5 – анкер, 6 – бетон, 7 – пісок, 8 – канава обкопування.

Рис. 3.8. Забарвлення осей (а, б) і відміток (в) на конструкціях
і існуючих будівлях (значення відміток дані в метрах).
1 – олівцева риска.

Рис. 3.9. Мірні стрічки:
а – на кільці; б – СЗ; в – шкала стрічки СЗШ; г – шпильки.
1 – ручка, 2 – виріз для шпильки, 3 – початковий штрих,
4 – метрові пластини, 5 – дециметровий отвір.

Сталеві рулетки випускаються у відкритому (В) і закритому (З) корпусах завдовжки 10, 20, 30, 50, 75, 100 м.

Нині оптичні, оптично-механічні і механічні прилади та пристрої вимірювання довжин ліній та віддалей вже поступаються і продовжують поступатися сучасним високоточним електронним і лазерним рулеткам, які випускаються фірмами Leica, Sokkia, Topcon,Trimble-Zeiss та інші. Лазерними рулетками вимірюють віддалі 0,2…400 м, а похибка вимірювань становить 1,5…5 мм незалежно від віддалі. Наприклад, лазерні рулетки типу Digto^тм (Leica) вимірюють віддалі від 0,2 до 200 м з точністю ± 1,5 мм. Габаритні розміри рулетки становлять 172×73×45 мм, а маса 335 г. Крім цих приладів широко використовують світловіддалеміри, радіовіддалеміри і глобальні системи позиціонування (GPS-системи).

Світловіддалеміри, які використовуються в геодезичних вимірюваннях, відрізняються один від одного радіусом дії, послідовністю вимірювання ліній, функціональною схемою тощо. Середня квадратична похибка вимірювання ліній віддалеміром залежить від довжини лінії.

Згідно ДЕСТ світловіддалеміри поділяють на геодезичні, що застосовуються для створення державних геодезичних мереж, прецизійні, які використовуються для високоточних вимірювань довжин ліній в інженерній геодезії, і топографічні, які використовуються для створення геодезичних мереж згущення, знімальних мереж і для топографічного знімання.

Залежно від типу фазометра світловіддалеміри поділяються на три покоління:

- оптичні фазометри;

- аналогові;

- цифрові.

В останніх процес вимірювань — автоматизований. Часто вони обладнуються міні-ЕОМ, завдяки чому є можливість, наприклад, обчислити середнє із ряду вимірювань, виключити багатозначність, оцінити точність отриманих результатів тощо. Програмне забезпечення цих світловіддалемірів передбачає введення метеорологічних поправок у виміряні довжини ліній, приростів координат і самих координат тощо. До багатьох прийомопередавачів можна під’єднувати накопичувач інформації.

Відомі фірми AGA Geotronics, Leica, Trimble-Zeiss, Sokkia виготовляють численні віддалеміри. Так, AGA Geotronics виготовляє топографічні віддалеміри типу «геодиметр» моделей 10, 12, 12А, 110, 216 та інші. Кожна з моделей має свої характерні особливості, що дає змогу рекомендувати її переважно для певного виду робіт. Наприклад, Геодиметр 110 зручний для створення геодезичної мережі при інженерних вишукуваннях, для винесення проектів у натуру, для роботи в режимі відстеження. Геодиметр 210, 216, 220 є мікровіддалемірами, що мають малу масу і габаритні розміри, тому їх можна закріплювати на зорових трубах оптичних теодолітів.

Фірма Leica (Wild) пропонує світловіддалеміри типу Дістомат (D1 1001, D1 1600, D1 2002, D1 3000, D1 3000S), які здебільшого є насадками на теодоліт. В них передбачена автоматична реєстрація результатів вимірювань та перетворень даних.

Фірма Trimble-Zeiss пропонує топографічні світловіддалеміри третього покоління типу Elcli, які відрізняються один від одного переважно радіусом дії.

Малі світловіддалеміри Red фірми Sokkia можна встановлювати на штативі або теодоліті. У віддалемірі Red-2 приймальна і передавальна системи суміщені. Програмне забезпечення приладу передбачає введення кута нахилу лінії, метеорологічної поправки, визначення перевищення кінців лінії, координат відбивача, а також відхилення його від проектного положення.

Радіовіддалеміри використовуються здебільшого для вимірювання віддалей за відсутності прямої видимості між кінцями вимірювальної лінії. Для цих випадків використання світловіддалемірів неможливе. Радіовіддалеміри для вимірювання довжин ліній використовують електромагнітні хвилі коливання надвисокої частоти (НВЧ) — радіохвилі довжиною 10, 3 і 1 см.

Телурометри сантиметрового діапазону (за назвою фірми Telluronnter – Південно-Африканський Союз) вирізняє висока точність вимірювання. Так, телурометр CMW 20 (ПАС), який можна встановити на штативі і на трубі теодоліта і аналогічний йому Т10 фірми Wild можуть працювати в режимі відстеження. Радіус дії приладів 0,02…25 см, точність 5 мм t = 3·10^–6 L. Останні моделі телурометрів за точністю наближаються до світловіддалемірів.

Геодезичні прилади для вимірювання віддалей, які створені за новітніми технологіями, є доволі досконалими. Проте точність геодезичних вимірювань на земній поверхні традиційними способами є обмеженою, зокрема внаслідок постійних змін параметрів приземного прошарку атмосфери. Альтернативним розв’язком цієї проблеми є просторові вимірювання, для яких використовуються штучні супутники Землі (ШСЗ), що безперервно рухаються як носії координатної системи. Вимірювальні комплекси, що базується на цьому принципі, називаються глобальними системами позиціонування (GPS,
рис. 3.10).

Комплекси або системи GPS випускають фірми Trimble, Sokkia, Leica та інші. Фірма Trimble пропонує різноманітні GPS-комплекси з дво- і одночастотними приймачами. Двочастотні приймачі Trimble 5700, R7 (обидва GPS Total Station), 5800 RTU, R8 RTU забезпечують точність вимірювання в плані статичним способом ±5мм+0,5мм/км, а кінематичним ±10мм+1мм/км. По висоті точність вимірювань статичним способом ±5мм+2мм/км, а кінематичним ±20мм+2мм/км.

Рис.3.10. Схема встановлення GPS-приймача:
1 – GPS-антена; 2 – перехідник; 3 – підставка; 4 – штатив; 5 – пристрій для вимірювання висоти встановлення приймача над точкою; 6 – кабель антени; 7 – батареї живлення; 8 – GPS-приймач; 9 – термінал;
10 – PC card (флешкарта); 11 – футляр для транспортування

Фірма Sokkia пропонує геодезичні GPS-системи GPS 2600, Radian, Radian 1S з двочастотними приймачами, які забезпечують точність вимірювання статичним способом в плані ±5мм+1ррм, а кінематичним ±10мм+2ррм; по висоті статичним способом ±10мм+1ррм, а кінематичним ±20мм+1ррм.

Двочастотні приймачі фірми Leica серії GPS 1200: GX 1230, GX 1220, GPX 1200 Pro CORS за точністю не поступаються приладам двох згаданих вище фірм. Проте, на відміну від інших фірм, Leica пропонує систему 1200 (електронний тахеометр з інтегрованим GPS-приймачем – Leica Cmart Station).

Керування тахеометром, GPS-приймачем і всім програмним забезпеченням здійснюють клавіатурою тахеометра (типу TPS 1200). Результат вимірювань, інформація про зміни, а також інші дані висвітлюються на дисплеї TPS і зберігаються в одній базі даних на одній карті пам’яті типу Compact-Flash. Це дає змогу пришвидшити виконання геодезичних робіт порівняно з традиційними методами. Цікавою є пропозиція щодо поєднання GPS-1200 у комбінації з віддалемірними пристроями, наприклад лазерною рулеткою типу DISTO.

Перевищення однієї точки над іншою визначають нівелірами, які випускаються з циліндричним рівнем і з лінією візування, що самовстановлюється, і нівелірними рейками. Застосовують нівелірні черевики і милиці. В будівництві за технічними характеристиками передбачено три типи нівелірів: технічні, точні та високоточні.

Технічні нівеліри використовуються для створення висотної основи топографічного знімання, інженерно-геодезичних вишукувань і вимірювань у будівництві та визначають перевищення із середньою квадратичною похибкою не більше ніж ±10 мм на 1 км подвійного ходу.

Точні нівеліри застосовуються для нівелювання ІІІ і ІV класів з середньою квадратичною похибкою визначення перевищення на 1 км подвійного ходу, яка не повинна перевищувати ±3 мм.

Високоточні нівеліри (прецизійні) дають змогу визначити перевищення із середньою квадратичною похибкою не більше, ніж ±0,5мм на 1км подвійного ходу; їх використовують для нівелювання І і ІІ класу, а також для виконання прецизійних інженерно-геодезичних робіт.

Сьогодні провідні фірми, що випускають геодезичні прилади Leica, Trimble-Zeiss, Sokkia, Topson, Nipson, Keru, УОМЗ та інші, пропонують технічні і точні нівеліри різних модифікацій і серій, наприклад NA 700, NA 720, NA 724, NA 728 тощо — Leica; Ni 30, Ni 40, Ni 50, серії AL — Trimble-Zeiss; B2, B1, C-4 — Sokkia; 3Н-3КЛ, 3Н-2КЛ, 4Н-2КЛ-УОМЗ; НИ-3, НИК-2 — Ізюмський завод, Україна.

Високоточні (прецизійні) нівеліри, крім традиційних вимірювань, застосовуються ще для визначення рухів земної кори, осідань споруд, деформацій великогабаритних механізмів.

В будівництві об’єктів на теренах України ще до сьогодні широко використовується високоточний нівелір Н-05 ще виробництва СРСР.

Високоточні нівеліри з рівнями поки що випускаються провідними приладобудівними фірмами світу, наприклад, високоточний нівелір N3 фірми Leica, PL1 фірми Sokkia. В обох цих нівелірах середня квадратична похибка визначення перевищення на 1 км подвійного ходу становить ±0,2 мм.

Самовстанівні високоточні нівеліри переважають рівневі за загальною кількістю і за розмаїттям моделей. Так, наприклад Ni 10 (Trimble-Zeiss), NA2, NAК2 (Leica), B1C, B1 (Sokkia) та інші широко використовуються в будівництві та інженерних вишукуваннях.

Цифрові (електронні) нівеліри є новим поколінням приладів для визначення висот точок. Наявність у конструкції приладів електронних давачів дає змогу в автоматичному режимі брати відліки з рейки зі штриховим кодом, контролювати результати вимірювань, опрацьовувати їх вмонтованою у прилад ЕОМ і зберігати у накопичувачі (рис. 3.11).

Рис.3.11. Цифровий нівелір SDL 30

Для автоматичного відлічування штрихкодової рейки достатньо її тридцятисантиметрового відрізка — по 15 см догори і донизу від лінії візування. На одне вимірювання витрачають від трьох до дев’яти секунд. Багаторазові вимірювання осереднюються автоматично. Цифровими нівелірами вимірюють перевищення і довжини плечей нівелювання. Програмне забезпечення цифрових нівелірів дає змогу одразу після наведення приладу на рейки одержати перевищення та відмітки точок нівелювання. Повторні вимірювання практично виключаються внаслідок автоматичного визначення похибок і введення поправок. Програмним забезпеченням деяких сучасних цифрових нівелірів передбачено врівноваження вимірювань. Загалом цифрові нівеліри дають можливість повернутися до перерваних вимірювань. Панелі керування приладів слугують також для алфавітно-цифрового введення номерів та кодів точок і різновидів додаткової інформації. Результати вимірювань та їхнього опрацювання можуть бути занесені до карт пам’яті або до внутрішньої пам’яті приладу. Цифрові нівеліри зазвичай споряджені компенсаторами нахилу.

Разом із автоматичним режимом цифровими нівелірами можна виконувати візуальне нівелювання як оптичними нівелірами, застосовуючи рейки із традиційними шкалами, звичайно, з меншою точністю. Вважають, що використання цифрових нівелірів підвищує продуктивність виконуваних робіт на 50%. За мінімального часу одного вимірювання ємності батарей деяких нівелірів може вистачити на три дні.

Цифрові нівеліри виготовляють провідні фірми світу Trimble-Zeiss — DiNi 10, DiNi 11, DiNi 11T, DiNi 12, DiNi 12T, DiNi 20, DiNi 21, DiNi 22; Leica — NA 2002, NA 3003, DNA 10, DNA 03, Sprinter 100(100м); Sokkia SDL 30 та інші. За точністю цифрові нівеліри можна характеризувати як високоточні та точні.

Високоточні цифрові нівеліри, що наведені вище використовуються для нівелювання І і ІІ класу, а також для прецизійних інженерно-геодезичних вимірювань.

Останнім часом широке визнання набули лазерні прилади, які дають можливість замінити візирну вісь зорової труби геодезичних приладів видимим пучком світлових променів, які мають певні просторово-часові та енергетичні параметри. Лазерні геодезичні прилади дають можливість спростити деякі геодезичні роботи, автоматизувати процес вимірювань, знімати інформацію безпосередньо на об’єкті вимірювань. Остання особливість цих геодезичних приладів дає змогу спростити деякі види інженерно-геодезичних робіт, підвищити їхню продуктивність під час будівництва споруд, монтажу та встановлення промислового обладнання, особливо великогабаритного. Лазерні геодезичні прилади не заміняють електронні або оптичні, швидше доповнюють їх, розширюючи коло завдань, що розв’язують під час геодезичних вимірювань. Тому що у приладах використовують такі важливі особливості лазерного випромінювання, як гостра (вузька) спрямованість, монохроматичність, просторова і часова когерентність, поляризованість. Застосовують звичайно лазерні випромінювачі безперервної дії, наприклад, газові, які мають потужність від 0,5 до декількох десятків мВт (зазвичай не більше ніж 30 мВт). Від інших лазерних випромінювачів, наприклад, напівпровідникових, газові лазери відрізняються можливістю створювати видиму проекцію лазерного пучка у вигляді плями (рис. 3.12, рис. 3.13).

Лазерні нівеліри умовно можна поділити на 4 групи. До першої групи можна віднести традиційні оптичні нівеліри з лазерними насадками. До другої групи належать прилади, у яких лазер і зорова труба розташовані в одному корпусі. Паралельне розташування візирної осі та осі лазерного випромінювання є істотним недоліком конструкції лазерного нівеліра цього виду. У третій групі нівелірів цей недолік подолано.

До четвертої групи приладів, які зокрема широко використовуються в будівництві, належать лазерні нівеліри, у яких дзеркальні або призмові сканувальні системи розгортають лазерний промінь у площину. Часто для цього використовують пентапризму, що обертається.

Рис. 3.12. Лазерний нівелір НЛ–20К

Рис. 3.13. Будівельний лазерний нівелір НЛ30

Лазерні нівеліри цієї групи, що будують горизонтальні площини, випускають такі відомі іноземні фірми, як Trimble-Zeiss (1Н52XL, Plus, НЛ-20К і НЛ30), Sokkia (LP 30, LP 31, A410R, LV-205, EAGL-2EL та НЛ-20К). Наприклад вони дають точність при визначенні перевищення ±1,5мм на віддалі до 600 м.

Для точних і високоточних нівелірів широко застосовуються малі рейки завдовжки 0,5…1,5 м, які спеціально виготовлені для зручності на монтажних роботах.

Згідно ДЕСТ (ГОСТ) 11158-76 «Рейки нівелірні», вони випускаються трьох типів: РН-05, РН-3, РН-10. У рейок з прямим зображенням шкал в шифрі додають букву «П», а в складних — «С». Наприклад, шифр рейки
РН-10С-300 означає, що вона складна завдовжки 3 м і призначена для нівелювання з середньоквадратичною неточністю 10 мм на 1 км ходу.

Вимір вертикальних і горизонтальних кутів виконується за допомогою теодолітів і віх.

Сьогодні в будівництві домінують оптичні теодоліти. Але їх поступово витісняють електронні і лазерні інструменти. Слід зазначити, що теодоліти з металевими кругами повністю поступилися оптичним теодолітам із скляними кругами.

Згідно із ДЕСТ оптичні теодоліти поділяються на високоточні, в яких середня квадратична похибка вимірювання горизонтального кута одним прийомом m_β ≤1″ (T05, Т1, ОТ-02, Т2 — Leica); точні m_β ≤10″ (Т2-3Т2КП, 2Т2, 2Т2А, Т5-3Т5КП, 2Т5К, Theo 20 — Carl Zeiss Jena); технічні m_β ≥10″
(Т30-2Т30П, 4Т30П, 4Т15П, Theo 080 тощо). Лазерні та електронні теодоліти в основному бувають точними та високоточними. Зорові труби теодолітів обладнуються оптичними візирами.

Технічні теодоліти використовуються для кутових вимірювань у інженерних, геологічних та лінійних вишукуваннях; для прокладання теодолітних та тахеометричних ходів у знімальних мережах; для винесення проекту на місцевість; для забезпечення будівництва різних об’єктів. Ці прилади, як правило, невеликої маси і нескладні в експлуатації. Діаметр горизонтального круга технічних теодолітів може бути від 50 до 80 мм, а вертикального — 40…70 мм. Збільшення зорової труби становить 17…25*, а відлікові пристрої — штриховий або шкаловий мікроскоп.

Технічні теодоліти випускають майже всі відомі фірми виробники геодезичних приладів. На будівельних об’єктах України найчастіше використовують технічні теодоліти таких марок: Т30, 2Т30, 4Т30П, 4Т15П (УОМЗ, Росія), Theo 080A (Carl Zeiss Jens — ФРН) і значно менше фірми Kern та Wild.

Точні теодоліти використовуються для кутових вимірювань у триангуляції та полігонометрії 3 і 4 класів, 1 і 2 розрядів; мережах згущення; для астрономічних вимірювань; для виконання інженерно-геодезичних вимірювань; під час монтажу і ремонту великогабаритного обладнання та вишукування.

В Україні в більшості використовуються точні теодоліти фірми УОМЗ (РФ), наприклад, типу Т2: 3Т2КП, 3Т2КА, 2Т2, 2Т2П, 2Т2А; типу Т5: 3Т5КП, 2Т5КП, 2Т5К. Значно менше застосування знайшли прилади відомих зарубіжних фірм — Виробників Carl Zeiss Jena, Wild, Kern.

Високоточні теодоліти застосовуються для кутових вимірювань під час побудови державних мереж 1, 2 і 3 класів, точної полігонометрії, спорудження унікальних споруд тощо. Вимірювання цими теодолітами, в основному, виконують в експедиціях, рідше на будівельному майданчику при різноманітних фізико-географічних умовах. На теренах України, враховуючи довговічність високоточних оптичних теодолітів використовуються ОТ-02М, Т05, Т1 (УОМЗ, РФ), а також Theo 003, Theo 002 (Carl Zeiss Jena, ФРН); Т3, Т4 (Wild), ДКМ-3 (Kern).

Випуск електронних теодолітів почався на початку дев’яностих років 20 століття. Першою фірмою, яка опанувала випуск нової продукції, була фірма Wild. Конструкції електронних і оптичних теодолітів мають багато спільного. Разом з тим, електронні теодоліти обладнані автоматизованою системою відліку під час визначення кутів та напрямків. Для цього в електронних теодолітах встановлені фотоелектричні пристрої, електронні зчитувачі, процесори, засоби нанесення, опрацювання та передачі інформації, а також її відтворення. В електронних теодолітах кути, зазвичай, вимірюють у гонах (1 гон дорівнює 1/400 частці кола). Зважаючи на вимоги ДЕСТ електронні теодоліти за точністю можна віднести до точних і високоточних.

Електронні теодоліти випускають фірми УОМЗ, РФ (2Т50), Topson, Японія (DТ102), Trimble-Zeiss (Eth50, Eth2), Leica (T105, T110, T3000, TM1100, TM1800, TM300V), Wild (T2000S) та інші (рис. 3.14, рис. 3.15).

В лазерних теодолітах лазери дають змогу замінити візирну вісь зорової труби видимим пучком світлових променів, які мають певні просторово-часові та енергетичні параметри. Лазерні прилади дають змогу спростити деякі геодезичні роботи, автоматизувати процес вимірювань, знімати інформацію безпосередньо на об’єкті вимірювань. Лазерні геодезичні теодоліти не замінять електронні або оптичні, а доповнюють їх, розширюючи коло завдань.

Лазерні теодоліти з-поміж оптичних та електронних відрізняються за двома основними особливостями. Під час наведення лазерного теодоліта на візирну ціль зменшується похибка візування, а у разі використання фотоелектричних приймальних пристроїв вона фактично виключається. За наявності зворотного зв’язку між площиною прийому лазерного випромінювання та теодолітом енергетичну вісь лазерного випромінювання можна сумістити з центром фотоелектричного приймача з точністю 0,01…0,05 мм на віддалі 200 м, що відповідає сотим часткам кутової секунди.

Рис. 3.14. Точний електронний теодоліт 2Т5Э: 1 – підставки;
2 – дисплейна панель керування; 3 – навідний та закріпний гвинти алідади;
4 – навідний та закріпний гвинти зорової труби; 5 – зорова труба

Рис. 3.15. Точний електронний теодоліт ЕTh 50

Фірма «Спектра — Фізікс» випускає лазерний теодоліт LT3, який дає змогу перетворювати лазерний промінь у сектор площини у разі необхідності. Прилад обладнано додатковою зоровою трубою для орієнтування, а також пристроєм для швидкого та точного встановлення у створі. Деколи лазерний випромінювач встановлюють на теодоліт як насадку. Такі насадки виготовляють для оптичних теодолітів Т1А, Т16, Т2 фірми Leica та Wild.

Останнім часом як основу для лазерних теодолітів використовують електронні теодоліти. Зокрема, фірма BOIF (Китай) випускає лазерні теодоліти DJD2-1GJ та DJD2-GН та DJD5-GН відповідно. За точними даними електронний теодоліт DJD2-GН можна зарахувати до точних (середня квадратична похибка вимірювання кута одним прийомом m_β=2″). Він обладнаний двостороннім дисплеєм, компенсатором нахилу вертикальної осі приладу. Зорова труба має збільшення 30×. У світлий час доби теодолітом можна працювати на віддалі від цілі до 200 м. Діаметр лазерної плями – 5 мм на 100 м. Блок електричного живлення приладу складається з чотирьох сухозарядних батарей, безперервна робота яких розрахована на 20 годин.

Перевірки і випробування теодолітів виконують за інструкціями і відповідно до ДЕСТ (ГОСТ) 20063-74.

Усі геодезичні роботи на будівельному майданчику повинні виконуватися відповідно до вимог СНиП 3.0103-85 «Геодезичних робіт у будівництві. Правила виробництва і приймання робіт» і ДЕСТ (ГОСТ) 21779-76.

3.2. Розбиття будівель і споруд

До початку будівництва будівель і споруд першочергово роблять розбивочні роботи, тобто перенесення проекту в натуру. При цьому знаходять і закріплюють на місцевості реперами положення основних осей і контурів, потім окремих частин будівель та споруд. Аналогічним шляхом розбивають споруду за висотою. Спочатку встановлюють з певними відмітками робочі репери, а потім по відношенню до них знаходять положення за висотою окремих елементів і конструкцій.

Для виносу основних осей і детального розбиття необхідно мати генеральний план споруди з позначеною на ньому геодезичною опорою і робочі креслення. Додатково при розбитті використовують будівельний генеральний план (для визначення місця розташування знаків, закріплення створів осей і ліній, паралельних їм), проект вертикального планування (для визначення відміток верху знаків) і план виробництва робіт у вигляді календарного або сіткового графіку (потрібний для уточнення термінів і послідовності виробництва розбивочних робіт).

Для перенесення проекту в натуру потрібна точність розбивочних робіт, на яку впливають такі чинники: точність планових геодезичних матеріалів, на основі яких підготовлені дані для перенесення проекту в натуру; методи отримання цих даних; способи розбивочних робіт; точність геодезичних інструментів і приладів.

Основні геодезичні роботи на будівельному майданчику виконують спеціалізовані геодезичні організації. Детальне розбиття будівель і споруд здійснюють інженерно-технічні працівники будівельної організації, що проводять роботи із залученням кваліфікованих робочих-монтажників.

При перенесенні проекту в натуру визначають на місцевості окремі його точки, які отримують способом прямокутних або лінійних координат чи кутових або лінійних зарубок

Спосіб прямокутних координат (рис. 3.16) застосовують за наявності на будівельному майданчику будівельної сітки або раніше зведених будівель і споруд.

Спосіб полярних координат (рис. 3.17) придатний за наявності досить густої опорної мережі, складної ситуації і значної роззосередженості проектних точок.

Спосіб кутової зарубки (рис. 3.18, а) правомірний, коли від опорних точок до проектних неможливо виміряти відстані із-за існуючих перешкод.

При детальному розбитті часто вживають спосіб ствірної зарубки (рис. 3.18, б), що є різновидом кутової зарубки. Цей спосіб зручний при взаємноперпендикулярному перетині осей.

Рис. 3.18. Розбиття способом кутової (а), ствірної (б) і лінійної (в)
зарубок.

Спосіб лінійної зарубки (рис. 3.18, в) застосовують в тих випадках, коли довжини сторін базису (54…55) і зарубок (d₁ і d₂ ) не перевищують довжини можливостей вимірювання приладу, а кути між напрямками на проектні і опорні точки не менше 40° і не більше 140°.

Залежно від взаємного розташування проектних і опорних точок, заданої точності розбиття і ступеня складності будівель та споруд усі ці способи доцільно комбінувати.

У натуру виносяться такі осі.

Головні (I-I i II-II) (рис. 3.19) — це взаємно перпендикулярні осі, відносно яких будівлі і споруди великої площі і складної конфігурації симетричні.

Основні осі (7-7 І, 8-8, А-А, 3-3) (рис. 3.19) утворюють зовнішній
контур будівлі.

Усі інші осі називаються додатковими.

Перевірка правильності розбиття осей будівлі. Точність виносу в натуру контуру будівлі або споруди відносно червоних ліній характеризується абсолютим допуском 30 см. Перевіряються кути між осями будівель і лінійні розміри. Цю роботу проробляють до початку закріплення осей ланкою з трьох чоловік за допомогою теодоліта, рулетки (стрічки) і віх.

Для точності і надійного закріплення на місцевості осей будівель і споруд в практиці будівництва по зовнішньому контуру будівлі влаштовується обноска суцільна або в кожному кутку будівлі. Осі споруди, винесені на обноску, дають можливість надати елементам будівлі задані проектом геометричні форми.

Обноска влаштовується таким чином. Після розбиття в натурі основних осей будівель і споруд на відстані 3...4 м від кромки траншеї по контуру провішуються лінії паралельно основним осям. На цих лініях через 2...3,5 м, влаштовується суцільна обноска, в кутах будівлі на глибину 1…1,25 м закопуються дерев’яні стовпи d = 15..20 см і завдовжки 2,5...3,5 м так, щоб жоден встановлюваний стовп не потрапив на осі будівлі, що фіксувалися.

Рис. 3.19. Осі споруди

Після установки стовпів із зовнішнього боку до них прибивають обрізану дошку завтовшки 30...50 мм з горизонтальним розташуванням верхньої грані. Відмітка її призначається з урахуванням рельєфу місцевості і для зручності закріплюється в 1…1,2 м від землі. У теперішній час для обноски частіше використовується інвентарне металеве огороджування.

Після того, як обноска побудована, на неї переносять основні і додаткові осі. Потім між осями роблять замір сталевою рулеткою. Розбіжність між осями не повинна перевищувати 10 мм при довжинах до 10 м і 30 мм при розмірах 100 м і більше. У намічених місцях на верхній грані обноски забиванням цвяха фіксується вісь, а збоку або справа позначається великим шрифтом назва осі, наприклад, вісь 1-1.

Між забитими цвяхами по осях натягують осьовий дріт і місця перетинів дротів є точки перетину осей.

Закріплення осей будівель. Винесені на обноску осі будівель часто в процесі будівництва втрачаються. Тому на місцевості крайні осі будівель закріплюються стулковими знаками в таких місцях, в яких вони не будуть знищені. На місцевості вони закріплюються кілками зі вбитим цвяхом або металевим штирем.

Для розбиття круглих частин будівель застосовується дерев’яна рейка, рухливо закріплена в центрі розбиваної круглої частини. На рейці позначений контур круга, ця рейка обертається по дошках спеціальної обноски, встановленій по контуру круглої частини на відстані 1…1,5 м від стін, що зводяться.

Висотне забезпечення розбиття. Будівлі, що будуються, і споруди у висотному відношенні ув’язуються з усіма існуючими будівлями та комунікаціями. Для цієї мети на будівельному майданчику встановлюються робочі репери з відмітками. Від робочих реперів на стовпи обноски виносяться постійні візири, на верхніх обрізах яких поміщені абсолютні відмітки, що дозволяють легко визначити різні глибини при ритті котловану або висоту поверхів при монтуванні каркаса будівель.

Робочі репери влаштовуються в таких місцях, де виключені випадки їх псування і можливість з однієї стоянки передачі відмітки на будівлю. Для зручності в роботі користуються нульовим горизонтом — це абсолютний рівень підлоги першого поверху. Цю відмітку виносять на обноску або навіть на існуючі будівлі. Від нульової відмітки дуже зручно і легко передати на ті будівлі, що будуються, необхідні відмітки простим нівелюванням і навіть сталевою рулеткою. Монтажні горизонти постійно перевіряються в процесі будівництва і монтажу від нульової відмітки.

Рис.3.20. Схема нівелювання Рис. 3.21. Хід нівелювання

Технічне нівелювання. Нівелюванням називається встановлення перевищення однієї точки над іншою. Основний метод технічного нівелювання — геометричний, в якому перевищення визначають відліками по нівелірних рейках при горизонтальній осі візування спеціальними нівелірами. Геометричне нівелювання виконується двома способами: вперед і частіше з середини
(рис. 3.20).

Передача відміток на великі відстані здійснюється шляхом прокладення нівелірного ходу (рис. 3.21).

Перевищення між точками визначають по черзі за чорними і червоними сторонами рейок (для контролю), яке не повинне відрізнятися більш, ніж на ±5 мм.

При нівелюванні відстань від нівеліра до рейок не повинна перевищувати 150 м.

Перенесення відміток в натуру. Проектні відмітки в натуру переносять таким чином (рис. 3.22). Нівелір встановлюють між репером А і точкою В, куди переноситься проектна відмітка. Роблять відлік по рейці, що стоїть на реперові, і обчислюють горизонт інструменту ГІ = Н_А + а. Розрахунок b по рейці складає b = ГІ–Н_А.

Рис. 3.22. Перенесення проектної відмітки на будівництві

Проектну відмітку дна котловану знаходять так: на репер з відміткою H_R і на кілок, забитий в дно котловану, ставлять рейки. На рівних відстанях від рейок встановлюють нівелір і беруть відліки а і b. Кілок в котловані постійно забивають до виконання умов b=H_R+a–H_пр. При глибоких котлованах використовують два нівеліри, дві рейки і рулетка з вантажем, підвішеним на ухилі.

Так само передаються відмітки на висоту будівель і споруд (рис. 3.22). Перенесення осей з початкового на монтажний горизонт при зведенні будівель і споруд здійснюють за допомогою похилого проектування (рис. 3.23), заснованого на вертикальному обертанні труби теодоліта.

Рис. 3.23. Передача відмітки на високу точку будівлі.

Так, над точкою 1, закріплений створ осі будівлі, встановлюють теодоліт і трубу, візують по осі 3, закріплюють алідаду, потім, вертикально крутять трубу, в площині монтажного горизонту робиться олівцем риска 4. Таку ж операцію проробляють при другому положенні круга.

Остаточне значення переданої осі на монтажному горизонті встановлюється по середньому значенню. Правильність переносу точок перевіряється контрольними промірами рулеткою.

Така методика перенесення осей застосовується для блокових, крупно-панельних і каркасно-панельних будівель. При установці опорних плит, зовнішніх і внутрішніх стін їх вивіряють в плановому положенні відносно розбивочних осей, закріплених на фундаментах; встановлюють на проектну відмітку за допомогою нівеліра і в горизонтальну площину за допомогою слюсарних рівнів або нівеліра і рейки з міліметровою шкалою.

При монтажі колон їх вивіряють відносно розбивочних осей в нижньому перерізі (рис. 3.24), а потім за допомогою теодолітів перевіряють їх вертикальність в двох перпендикулярних площинах.

Якщо колони монтують на фундаменті стаканного типу без попередньої підливки бетону на проектну відмітку, то необхідно вивіряти їх і по висоті. При будівництві блокових і великопанельних будівель відхилення від проектного положення в плановому відношенні допускаються для стін в межах ±5 мм, по висоті верхні опорні поверхні повинні вирівнюватися з неточностями менше ±10 мм, а лицеві поверхні ±5 мм.

Зміщення осей панелей стін і перегородок в нижньому перерізі відносно розбивочних осей не повинне перевищувати ±3 мм. Вертикальні осі панелей внутрішніх несучих стін розташовуються одна над одною, і повинні співпадати; несуміщення осей цих панелей допускається не більше ±10 мм.

На будівництві будівель і споруд з цегли та каменів правильної геометричної форми перевіряється горизонтальність і вертикальність кладки не рідше, ніж за два рази на 1 м висоти кладки.

Рис. 3.24. Перенесення осей з початкового горизонту на монтажний.
1 – знак закріплення створу осі, 2 – теодоліт, 3 – маркерування осі на цоколі,
4 – риска, 5, 6 – контроль перенесених осей на монтажному горизонті.

Конструкції і вироби, що поступають на будівельний майданчик партіями і поштучно, перевіряються на правильність геометричних розмірів штангенциркулями і металевими рулетками.

Рис. 3.25. Схема контролю вертикальності колон в процесі
монтажних робіт

Після вивірення і проектного закріплення каркаса будівлі (споруди) або окремих конструкцій виконують зйомку положення змонтованих конструкцій і виконаних стиків та швів. Зйомка є віддзеркаленням конструкцій в плані і по висоті. Вивірення підкранових балок, ригелів і рейок виконують після остаточного закріплення колон.

Після монтажу збірних конструкцій виконують виконавчі схеми. Результати геодезичних розбивочних робіт постійно фіксують по кожному об’єкту і монтажному горизонту безпосередньо на робочих кресленнях, що використовуються при розбитті або шляхом складання схем закріплення осей і відміток.

Контрольні питання.

1. Питання про геодезію і її роль в будівництві.

2. Що таке геодезичні знаки і які вони бувають?

3. Перерахувати які репери влаштовують в будівництві.

4. Як поділяються світловіддалеміри згідно ДЕСТ?

5. Які вокористовуються прилади для вимірювання віддалей, і яка їх точність вимірювання?

6. Які типи нівелірів використовуються в будівництві?

7. Які типи теодолітів використовуються в будівництві?

8. Як виконуються розбивчі роботи до початку будівництва, тобто винесення проекту в натуру?

9. Як переносяться проектні відмітки в натуру?

4. Технічна документація
на виконання робіт

4.1. Проектно-кошторисна документація

Будівництво будівель і споруд і їх комплексів здійснюється по затвердженій проектно-кошторисній документації, яку розробляє проектна організація на основі виданого замовником завдання на проектування.

Завдання на проектування узгоджується із замовником, виконкомом Ради народних депутатів, будівельною організацією протягом десяти днів і містить основу для проектування, призначення, якісні і кількісні показники продукції проектованого об’єкту, джерела отримання сировини, робочої сили, терміни і черговість будівництва об’єктів і освоєння потужностей, план ділянки будівництва і результати досліджень.

При будівництві в міських умовах до завдання на проектування видається архітектурно-планувальне завдання і будівельний паспорт. Одночасно відводиться земельна ділянка під будівництво.

В даний час проектування будівель і споруд ведеться в дві стадії (розробляється проект із звітним кошторисним розрахунком вартості і робоча документація) — для складних і крупних об’єктів або в одну стадію (складається робочий проект) — для об’єктів, будівництво яких здійснюватиметься по типових і повторно вживаних проектах, а також для технічно нескладних об’єктів.

Стадії проектування встановлюються замовником залежно від складності будівель і споруд, наявності аналогів, тривалості і кошторисної вартості будівництва.

На кожній стадії з урахуванням матеріалів досліджень, техніко-економічного обгрунтування і варіантних опрацьовувань розробляється необхідний комплекс проектних робіт.

При двохстадійному проектуванні розробляють спочатку проект з кошторисним розрахунком, а потім робочу документацію з кошторисами. Проект містить загальну пояснювальну записку, основні креслення, основні рішення по технології і організації будівництва, основні будівельні рішення, кошторисну документацію і паспорт проекту. На цій стадії визначається загальна вартість проектованої будівлі або споруди і представляється можливість зробити замовлення на необхідне для будівництва основне технологічне устаткування.

До робочої документації відносяться пояснювальна записка з техніко-економічними показниками, отриманими на основі прив’язки проектів до місцевих умов, генеральний план, робочі креслення, відомість об’ємів робіт і потреби в матеріалах, замовлені специфікації устаткування, скоректовані об’єктні і локальні кошториси, проект впорядкування і озеленення.

При одностадійному проектуванні розробляється відразу робочий проект із звітним кошторисним розрахунком вартості, що містить загальну пояснювальну записку, основні робочі креслення, кошторисну документацію, паспорт робочого проекту, а також прив’язані до конкретного будівельного майданчика типові і повторно вживані проекти.

Кожен проект будівлі або споруди складається з трьох основних частин: техніко-економічної, технологічної і будівельної.

Техніко-економічна частина проекту включає обгрунтування основних техніко-економічних показників і розрахунки ефективності і доцільності будівництва, потреб

Поиск по сайту: