Методи заохочення і покарання давно використовуються у виховній практиці.Кожний, кому трапляється мати справу з дітьми, знає, що за допомогою заохочень і покарань вихователь добивається дисциплінованої, відповідальної поведінки дитини. У наші дні серед педагогів і широкої громадськості існують самі різні погляди на використання заохочень і покарань у вихованні дітей. Одні вважають, що треба якнайчастіше карати і як можна рідше заохочувати, інші, навпаки, радять частіше використовувати заохочення, карати ж лише зрідка. Деякі думають, що варто тільки заохочувати, а карати не треба зовсім. А є й такі, хто переконаний, що справжнє виховання – це виховання взагалі без яких би то не було заохочень і покарань.Значення заохочень і покарань у системі виховних впливів дуже локальне, воно не належить до числа виховних засобів, що потрібні повсякденно і на кожному кроці. Цілком можливо, наприклад, на протязі дня, а іноді і цілого тижня працювати з класом, не використовуючи заохочень і покарань. У сім’ї ж, де склалися правильні взаємини між дорослими і дітьми, можнаобходитися без заохочень і покарань значно більше. Мабуть, тут і з’являється переконання, що в принципі, в ідеалі заохочення і покарання не потрібні взагалі.
Основні методи виховання спрямовані на те, щоб створити нове у вихованні. Заохочення і покарання не створюють нового у становленні особистості школяра, вони виступають як регулятор тих дій, які здійснюються за допомогою основних методів виховання. До заохочень і покарань вдаються у тих випадках, коли треба посилити позитивні мотиви або, навпаки, загальмувати негативні. Тому до використання заохочення і покарання вдаються не завжди. Слід мати на увазі, що заохочення і покарання зачіпають усю особистість дітей, які глибоко їх переживають. Тому використання заохочень і покарань становить для вихователів певні утруднення. Заохочення спрямоване на вдосконалення дитини. Відзначаючи успіхи в діяльності і поведінці дітей, вихователі, колектив учнів виховують у них прагнення зробити ще більше. Тому форми заохочення мають бути максимально рухливими, динамічними. З цієї точки зору слід критично поставитися до деяких форм заохочень. Покарання — захід впливу на вихованців чи дитячий колектив за певний вчинок. Ставлення до покарань у педагогіці досить суперечливе. Прибічники авторитарної педагогіки виступали за широке застосування покарань, включаючи тілесні. Вони вважали покарання не стільки засобом виховання, скільки засобом керування дітьми. Послідовники теорії вільного виховання відкидали будь-які покарання. Прагнення увільнити дітей від покарань мало під собою певні підстави, бо покарання завжди тягне за собою переживання вихованця. У цьому прагненні був і протест проти насильства над дитиною. Значною мірою під впливом теорії вільного виховання в перші роки роботи радянської школи покарання було цілковито виключено з арсеналу засобів впливу на дітей.
Важливою формою покарання є обмеження в правах: переведення з одного класу в інший, з однієї школи в іншу і як крайній захід — виключення із школи. Можна застосувати і таку форму покарань, як зміна ставлення до вихованця з боку вчителя чи класного колективу. Вона доцільна в тому разі, коли учень дорожить добрим ставленням до нього з боку вихователя і товаришів. Не рекомендується карати учнів працею. Комплексну реалізацію завдань у вихованні нової людини, як зазначено в програмі «Освіта» (Україна XXI ст.), мусить об'єднати національне виховання, яке має бути спрямоване на формування у молоді та дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціальне значущих надбань вітчизняної та світової духовної культури, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин. Особливу увагу необхідно зосередити на пріоритетних напрямках реформування виховання: — формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати; — забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу; — формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою; — прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх етносів, що населяють Україну; — утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, добра, працелюбності, інших доброчинностей; — формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю; — формування у дітей і молоді вміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин. Маючи програму та орієнтовані напрямки виховної роботи з формування особистості, розгорнулися творчі пошуки шляхів їх втілення в життя в загальноосвітніх та школах нового типу. Їх мета — розробка концепцій національної школи, національної системи виховання, піднесення навчання і виховання молоді на якісно новий рівень.
Оволодіння ж мистецтвом застосування заохочень і покарань вимагає і від педагогів, і від батьків чималих зусиль. “Покарання – дуже важка річ; воно жадає від вихователя величезного такту й обережності”, –підкреслював А.С. Макаренко. Те ж саме варто сказати й у відношенні заохочення. Саме тому А.С. Макаренко радив вчителям, і особливо батькамвикористовувати заохочення нечасто, а до покарань узагалі не прибігати без особою на те необхідності. Можна висловити припущення, що в міру удосконалювання виховного процесу, росту педагогічної кваліфікації вчителів, їхньої майстерності в школах усе менше буде випадків недотепного, часом суперечним елементарним нормам етики і права, використання заохочень і покарань.