Семінарське заняття 22

План

1. 1. Виникнення та призначення центральних банків.

2. 2. Статус та функції центрального банку.

3. 3. Основи організації центральних банків.

4. 4. Операції центрального банку, їх зміст.

Семінарське заняття 23

План

1. 1. Національний банк України: становлення та розвиток.

2. 2. Створення Європейської системи центральних банків.

3. 3. Особливості функціонування центральних банків розвинутих країн.

Практичні завдання

Тести

1. 1. Потреба в Центральному банку виникла:

а) з розвитком товарно-грошових відносин;

б) у період натурального виробництва;

в) з розвитком матеріально-технічних відносин;

г) з розвитком виробничих відносин.

2. 2. Найстарішим ЦБ є:

а) німецький Бундесбанк;

б) Шведський Ріксбанк;

в) Банк Японії;

г) Федеральна резервна система США.

3. 3. Укажіть шлях виникнення центральних банків, за якого становлення банку відбувалося завдяки поступовому закріпленню за ним монопольної емісії банкнот:

а) директивний;

б) еволюційний;

в) революційний;

г) конструктивний.

4. 4. Банком баків є:

а) Центральний банк;

б) акціонерний банк;

в) Поштово-пенсійний банк;

г) Міжнародний банк реконструкції і розвитку.

5. 5. Наступником Райхбанку є:

а) Бундесбанк;

б) Ріксбанк;

в) Національний банк;

г) Центральний банк Японії.

6. 6. Економічна незалежність центрального банку від уряду – це

а) самостійність центрального банку у становленні цільових орієн­тирів функціонування грошової маси;

б) самостійність центрального банку при проведенні грошово-кре­дитної політики без будь-якого впливу з боку урядових органів;

в) особиста незалежність членів органів управління центрального банку;

г) вірні відповіді а та б.

7. 7. Як потрібно змінити норму обов’язкових резервів, якщо необ­хідно зменшити масу грошей в обігу:

а) підвищити;

б) знизити;

в) залишити незмінною;

г) спочатку підвищити, а потім знизити.

8. 8. За формою власності центральні банки можна поділити на такі види:

а) державні, приватні, акціонерні;

б) державні, акціонерні, змішані;

в) державні, акціонерні;

г) державні, відомчі, акціонерні.

9. 9. Федеральна резервна система США є власністю:

а) Національного банку;

б) банків-членів, хоча прибутки понад встановлений законом мак­симум передаються, як у більшості країн, федеральному уряду;

в) Міжнародному банку реконструкції і розвитку;

г) державі.

10. 10. У чому полягає головне завдання діяльності центрального бан­ку:

а) забезпечення сталості національних грошей;

б) обслуговування комерційних банків;

в) обслуговування уряду;

г) контроль та регулювання стану грошового ринку.

г) підвищує норму обов’язкового резервування.

11. 11. У процесі виконання функції фінансового агента держави цен­тральний банк:

а) відповідає за зобов’язання держави по ОВДП;

б) здійснює касове обслуговування бюджету;

в) надає кредити банкам;

г) обслуговує державний борг;

д) здійснює емісію банкнот.

12. 12. Який статус центрального банку вважається найбільш доцільним у світовій практиці:

а) незалежність від органів виконавчої влади і залежність від парламенту;

б) повна незалежність від усіх гілок влади;

в) залежність від президента і незалежність від парламенту;

г) незалежність від органів виконавчої влади і підзвітність парла­менту.

13. 13. Принципами функціонування НБУ є:

1) підзвітність Кабінету Міністрів;

2) вертикальна структура управління;

3) економічна самостійність;

4) централізація системи банку;

5) єдність системи банку;

6) незалежність банку;

7) президентський та парламентський контроль за діяльністю НБУ.

14. 14. Центральний банк виконує функції:

а) емісійний центр готівкового обігу;

б) провідник монетарної політики;

в) валютного центру;

г) банк банків.

Питання для самостійного вивчення

1. 1. Розглянути загальну характеристику ролі центральних банків, їх походження та розвиток.

2. 2. Призначення, статус та основи організації ЦБ різних країн світу.

3. 3. Обґрунтувати, які банки виникли раніше – центральний чи ко­мерційні.

4. 4. Незалежний статус центрального банку: аргументи «за» і «про­ти».

5. 5. Відносини НБУ з органами державної влади.

6. 6. Європейський центральний банк та мета його створення.

Література:1, 2, 14, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 31, 32, 33, 35, 37, 38

[Вверх] [Вниз]

ТЕМА 16. МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНІ УСТАНОВИ
ТА ЇХ СПІВРОБІТНИЦТВО З УКРАЇНОЮ

Вивчаючи тему, треба засвоїти, що міжнародні та регіональні ва­лютно-кредитні установи з’явилися у XX ст. Вони створені та діють на основі міждержавних угод та покликані регулювати міжнародні економічні відносини. Їх мета – сприяти розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробіт­ництва, підтримувати рівновагу платіжних балансів країн, що входять до них, регулювати курси їхніх валют, надавати кредити цим країнам і гарантувати приватні позики за кордоном.

Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації мають свої цілі, вирішують різні завдання та діють на глобальному та регіо­нальному рівнях. Їх діяльність є важливою складовою світового та ре­гіонального співробітництва й інтеграції. Україна, розвиваючи співробітництво з багатьма з них, намагається інтегруватися у світову еко­номічну систему.

Як правило, під інтеграцією розуміють процеси економічного спів­робітництва країн, спрямовані на поглиблення поділу праці, досяг­нення на цій основі економічного зближення країн-учасниць, опти­мізацією їх взаємних економічних структур з метою створення єди­ного господарського механізму.

Найважливішу роль серед названих міжнародних організацій ві­діграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який є головною установою Гру­пи Світового банку. Окрім МБРР, до структури Групи Світового банку входять Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжна­родна асоціація розвитку (МАР), Багатостороння агенція гаранту­вання інвестицій (БАГІ), а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК).

МВФ – міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи ООН. Його політика та діяльність регулюються статутом, який має назву Статті угоди МВФ. МВФ сприяє міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, підвищенню ступеня їх конвертованості, підтри­мує рівновагу платіжних балансів країн-членів Фонду, надає коротко­строкові кредити країнам-членам Фонду для покриття тимчасового де­фіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організовує консультативну допомогу з фінансових і валютних пи­тань.

Специфіка фонду порівняно з іншими міжурядовими організаціями полягає у тому, що у своїй діяльності він об’єднує функції регу­лювання, фінансування, нагляду, консультування держав членів у сфе­рі валютно-фінансових відносин.

При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах пе­ребудови економіки. Цей порядок називається принципом обумов­леності. Як правило, вказані програми охоплюють заходи, що нале­жать до сфери бюджетно-податкової, кредитно-грошової політики, ці­нового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних та ва­лютно-розрахункових відносин. Вони пов’язані зі зменшенням дер­жавних витрат, підвищенням податків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу.

Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповідний внесок, який визначається встановленою квотою, розмір якої пере­глядається кожні п’ять років. Відносно розміру квот визначається «ва­га» голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих позик. При вступі України до МВФ її квота на кінець 1992 р. ста­новила 0,7 %. Відповідно до цієї квоти вступний внесок для України було визначено у розмірі 911 млн дол. США. З цієї суми лише 22,7 % виплачується у вільноконвертованій валюті, решта – у національній грошовій одиниці.

Україна під час вступу до МВФ скористалась так званим Фондом позичання при МВФ для країн-членів, що зазнають фінансових труд­нощів. Необхідний внесок було оформлено як борг, під який Україні надано безпроцентний і безстроковий кредит, що погашається у міру можливості.

Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури Сві­тового банку.

Світовий банк було створено у 1944 р. під час Бреттон-Вудської конференції як Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). На початку свого існування банк надавав допомогу країнам з метою прискорення ліквідації наслідків Другої світової війни. Зараз спільною метою всіх його структур є надання допомоги країнам, що розви­ваються, у підвищенні життєвого рівня населення.

Капітал МБРР формується за рахунок внесків країн-членів відпо­відно до встановленої для кожної з них квоти.

МБРР – одна з найбільших і найвпливовіших у світі міжнародних фінансово-кредитних установ, яка надає довгострокові позики під дер­жавні програми тільки урядам і центральним банкам країн-членів. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ. Основна різниця між МВФ та МБРР полягає в тому, що МВФ більше концентрує свою ува­гу на питаннях короткострокової фінансової стабільності в країнах, тоді як МБРР зосереджується переважно на середньо- та довгостро­кових проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн-членів. Якщо з якихось причин МВФ призупиняє свої програми в будь-якій країні, це призводить до припинення програм кредиту­вання з боку МБРР.

Міжнародна фінансова корпорація була заснована в 1956 р. з ініціативи США. Вона сприяє розвитку країн-членів через фінансува­ння інвестицій у приватний сектор, надає кредити найбільш рента­бельним підприємствам терміном до 15 років без вимоги гарантії уря­ду. Частина акцій цих підприємств підлягає продажу МФК, але за умови, що МФК не стає найбільшим їх акціонером.

Міжнародна асоціація розвитку створена як філія МБРР у 1960 р. Вона підтримує найбідніші країни, у більшості з яких дохід на душу населення становить 2 дол. США на добу і нижче. МАР надає таким країнам безвідсоткові позики, технічну допомогу та консультації з пи­тань політики, але стягує комісію у розмірі 0,75 %. Кредити надаються під гарантії уряду.

БАГІ (рік заснування – 1988) створює сприятливі можливості для інвестицій у країнах, що розвиваються, через надання гарантій іно­земним інвесторам на покриття збитків, спричинених некомерційними ризиками, здійснює гарантування інвестицій строком до 20 років на суму до 90 % вкладень, надає консультативні послуги з прямих ін­вестицій.

Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів (рік заснування 1966) забезпечує механізми врегулювання та розв’яза­ння спірних питань через погоджувальні або арбітражні процедури щодо інвестицій між іноземними інвесторами та країнами-одержу­вачами інвестицій, здійснює дослідницьку роботу та публікацію матеріалів з питань арбітражного права і законодавства з регулю­вання іноземних інвестицій.

Регіональні міжнародні кредитно-фінансові установи створю­ються поступово, відповідно до певних етапів розвитку світогоспо­дарських зв’язків та інтенсивності інтеграційних процесів. Вони мають схожі цілі – це розвиток економіки, економічного співро­бітництва та інтеграції у регіоні. У них однотипний порядок форму­вання пасивів, однакова форма правління, ідентичні об’єкти креди­тування – переважно інфраструктура, сільське господарство, добу­вна промисловість. Кредити надаються лише країнам-членам. До найвідоміших регіональних кредитно-фінансових установ належать Міжамериканський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку.

У межах європейського економічного співробітництва діють кілька регіональних міжнародних валютно-кредитних установ, ос­новними з яких є Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд валютного співробітництва та ін. Для сприяння країнам Цент­ральної та Східної Європи у становленні ринкової економіки євро­пейськими країнами було створено у 1991 р. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Країнами Чорноморського ба­сейну засновано Чорноморський банк торгівлі та розвитку. Україна є однією з країн-засновниць цього банку.

Особливістю ЄБРР є підтримка приватного підприємницького сек­тора, частка якого в інвестиціях ЄБРР повинна становити не менше, як 60 % від загального обсягу. Фінансування ЄБРР залежить від конк­ретних проектів, кредити надаються як прямо, так і опосередковано на зміцнення фінансових інституцій, структурну реорганізацію великим та дрібним компаніям.

Банк Міжнародних розрахунків є найдавнішою міжнародною орга­нізацією, основною функцією якої є регулювання платежів централь­них банків та розроблення нормативних документів з банківського нагляду.

Поиск по сайту: