1. 1. Активні операції комерційних банків, їх види та зміст.
2. 2. Характеристика комісійно-посередницьких операцій комерційних банків.
3. 3. Стабільність та надійність комерційного банку, механізм за безпечення.
4. 4. Процес становлення комерційних банків в Україні. Проблеми та перспективи.
Практичні завдання
Тести
1. 1. Із зазначених нижче спеціалізованих банків відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» дозволяється створювати такі спеціалізовані банки:
а) іпотечні;
б) галузеві;
в) освітянські;
г) інноваційні;
д) інвестиційні;
е) реконструкції та розвитку;
ж) фермерські.
2. 2. Зазначте групи на які поділяються ресурси комерційних банків:
а)
б)
в)
3. 3. Укажіть, які із зазначених органів є органами управління банку:
ТЕМА 15. ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ В СИСТЕМІ МОНЕТАРНОГО ТА БАНКІВСЬКОГО УПРАЛІННЯ
У всіх країнах центральне місце в органiзацiї фінансової системи відводиться центральному банку, який створює сприятливi умови для функціонування цієї системи через забезпечення макроекономічного аспекту стабiльностi цін, грошей i надiйностi банківського сектора. Цим самим формується одна з найважливіших передумов процвітання держави i людини – здорова банківська система, яка вiдiграє визначальну роль у перетворенні заощаджень різних секторів економіки на найвигiднiшi види національних інвестицій.
Процес створення центральних банків тісно пов’язаний із процесом демонетизації золота i переходом від грошової системи золотомонетного стандарту до системи обігу кредитно-паперових грошей, позбавлених власної вартості. Ця система вже не мала механізму, який би міг стихійно регулювати кiлькiсть грошей в обігу, i тому вона вимагала створення вiдповiдного державного органу, який би забезпечував регулювання кiлькостi грошей в обігу. Таким органом став центральний банк.
У рiзнi часи банк, наділений монопольним правом емiсiї грошей, називався по-різному: спершу – емiсiйним, а згодом – центральним чи національним, що вiдповiдало його головній ролі у кредитній системі тієї чи іншої країни. Емiсiйнi банки – це банки, які здійснюють емiсiю грошей.
Центральний банк – орган державного грошово-кредитного регулювання економіки, наділений монопольним правом емiсiї банкнот i правом керувати грошово-кредитною системою крани.
Причини виникнення центральних банків
–політичне i територіальне об’єднання у країнах, розвиток централізованих iнститутiв публiчноi влади;
– прагнення централізувати систему грошового обігу;
– промисловий розвиток та експансія капіталу у сферу виробництва;
– вiдсутнiсть монополiї на емiсiю банкнот дозволяла комерційним банкам активно застосовувати випуск банкнот для нагромадження капіталу;
– суттєве розширення грошової маси;
– підвищення значення готівкового обігу банкнот: банкноти витісняли повноцiннi монети з обігу;
– бурхливий розвиток ринку вимагав надійного купівельного та платіжного засобу, який би користувався би всенародною довірою та обертався на території всієї країни;
– окремі комерцiйнi банки зловживали випуском банкнот, що призводило до неможливості останніх задовольнити підвищений попит їхніх клiєнтiв щодо обміну банкнот банків на золото. Це спричиняло банкрутство окремих банків та посилення недовіри до обігу банкнот.
У свiтi сформувалося два шляхи виникнення центральних банків:
1. 1. Еволюційний, за якого становлення центрального банку відбувалося протягом тривалого часу завдяки поступовому закріпленню за ним монопольної емiсiї банкнот (банк Англії, банк Францiї). Центральні банки цих країн виникли на основі найбільших комерційних банків, у яких із розвитком кредитної системи відбувалася концентрація банкнотної емiсії.
2. 2. Створення центрального банку на основі спеціального закону (директивний), котрий надає особливого статусу новоствореному банку з моменту його заснування. Правове становище центральних банків, їхнiй статус у розвинутих країнах визначаються вiдповiдним законодавством. У бiльшостi кран світу основним правовим актом, який регламентує дiяльнiсть центральних банків, є акт вищої юридичної сили – закон.У законах про банки визначаються їхня структура, основнi завдання, функції та компетенція, порядок взаємовідносин з органами законодавчої i виконавчої влади, державними органами управлiння, а також повноваження держави щодо суб’єктів банківської системи та iн. Закон закріплює уповноваження центрального банку як державного емiсiйного центру. У правових актах, які визначають статус центральних банкiв, закрiплюютъся також їхнi владні повноваження у сферах регулювання грошового обігу, валютних операцій, функціонування кредитної системи тощо(Федеральна резервна система США, Центральний банк Росiйської Федерації, Національний банк України).
Вивчаючи цю тему, слід усвідомити, що центральний банк відіграє провідну роль на грошовому ринку. Він впливає на стан економіки через регулювання пропозиції грошей і через здатність впливати на рівень процентних ставок. Центральний банк має особливий правовий статус, оскільки поєднує окремі риси банківської установи і державного органу управління.
У більшості країн з розвиненою ринковою економікою центральні банки є незалежними від органів державної влади у встановленні цільових орієнтирів монетарної політики й у виборі інструментів регулювання грошового обороту. Проте незалежність центрального банку не може бути абсолютною.
Під незалежністю центрального банку від уряду слід розуміти дві її форми:
– – політичну незалежність – самостiйнiсть центрального банку у встановленні цільових орiєнтирiв грошової маси;
– – економічну незалежність – самостiйнiсть центрального банку при виборі iнструментiв грошово-кредитної полiтики.
Органiзацiйно-правовi засади центральних банкiв у рiзних краiнах є рiзноманiтними. За формою власності центральнi банки можна подiлити на три види:
а) державні – 100 % капіталу центрального банку цих країн належить державі (Франція, Велика Британія, Німеччина, Україна);
б) акцiонернi – увесь капітал цих банків може належати комерційним банкам (наприклад, у США) чи іншим фінансовим установам (наприклад, в Італiї 100 % капіталу центрального банку належать банкам i страховим компаніям);
в) змiшанi – держава володіє лише частиною капіталу центрального банку (наприклад, у Японії 55 %капіталу перебуває у власності держави i 45 % – у приватних осіб, у Швейцарії – 63 % є власністю кантонів i 37 % – приватних осіб).
Водночас держава в усіх кранах вiдiграє провідну роль у формуванні органів управління центрального банку, незалежно від частки володіння державою капіталом центрального банку.
У переважній бiльшостi випадків функції центральних банків склалися історично, виходячи з завдань, які перед ними ставилися. Роль центральних банків головним чином зводиться до забезпечення довгострокової стабiльностi нацiональної грошової одиниці, насичення економіки кредитними ресурсами, а також гарантування лiквiдностi банкiвської системи.
Роль центральних банків значною мірою визначається функціями, які вони виконують.
Функція центрального банку як емiсiйяого центрукраїни є визначальноюв його дiяльностi. На сучасному етапі центральний банк має виключне право на випуск в обіг готівки.
Здійснення грошово-кредитної політикиполягає в розробці та реалізації заходів центрального банку, якi впливають на зміну грошової маси в обігу, на обсяги кредитів, а також на рiвень процентних ставок та iнших показникiв грошового обiгу та ринку позичкових капiталiв.
Центральний банк функцiонує як банк банкiв, виступаючи кредитором останньої iнстанцiї та гарантом стабiльностi фiнансової системи країни.
Окрiм того, центральний банк здiйснює нагляд i регулювання процесу проведення фiнансових платежiв окремих осiб, фiрм i депозитних закладiв з метою забезпечення нормальної щоденної роботи фiнансової системи. Таку функцiю центрального банку називають гарантуванням стабiльностi фiнансовоi системи.
Ще однiєю функцією центрального банку є підтримка обмінного курсу нацiональної грошової одиницi щодо iноземних валют.
Виконуючи функцiю фiнансового агента уряду, центральнi банки здiйснюють комплекс операцiй з його обслуговування, а саме:
– – обслуговування державного боргу;
– – касове виконання державного бюджету;
– – ведення поточних рахункiв урядових установ;
– – розмiщення державних цiнних паперiв;
– – переказ валютних коштiв для здiйснення розрахункiв уряду з iншими країнами;
– – в окремих випадках пряме кредитування уряду.
З-поміж багатьох функцій центральних банків можна вирізнити основнi, якi забезпечують виконання головного завдання центрального банку – збереження стабiльностi нацiональної грошової одиниці i додаткові, що сприяють вирішенню цього завдання.
Глобалізація грошових ринків привела до тісного співробітництва центральних банків на міждержавному рівні, до їх співпраці з міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями, а також до створення наднаціональних центральних банків.
Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, основним завданням якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні.
При вивченні цієї теми студентам слід зупинитися на особливостях створення та діяльності Національного банку України, центральних банків Англії, США, Франції, Європейської системи центральних банків.