Під час вивчення теми необхідно усвідомити суть інфляції, що притаманна тією чи іншою мірою паперово-кредитній системі будь-якої держави.
Як відомо, поступове зростання цін спостерігається протягом усієї історії розвитку товарного виробництва і ринку. В епоху функціонування повноцінних грошей воно зумовлювалося псуванням монет або зниженням вартості золота, чи першим і другим одночасно.
Помітного суспільного «звучання» зростання цін набувало в умовах запровадження нерозмінних паперових грошей, коли переставав діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей. Якраз у ці періоди виникали стрімкі злети цін і падіння вартості грошей, що призводило до відчутних соціальних збурень. Ці процеси стали привертати до себе пильну увагу науковців і практиків, які розгледіли в ньому складне економічне явище і назвали його «інфляція» (від лат. inflatio – здуття).
Уперше термін «інфляція» почав вживатися в 70-ті роки XIX ст. стосовно грошового обігу в Північній Америці, переповненого паперовими знаками, які випускалися для ведення громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон.
Інфляція– це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. При цьому стрімке зростання грошової маси може бути як абсолютним, так і відносним.
Формами інфляції є зростання товарних цін, поглиблення товарного дефіциту, хронічний бюджетний дефіцит, падіння валютного курсу національної грошової одиниці тощо, а в кінцевому підсумку – зниження купівельної спроможності грошей.
Після загальної демонетизації золота інфляція перетворилася в хронічне, властиве, по суті, всім країнам явище. Відмінності спостерігаються лише в рівнях інфляції, її причинах та наслідках.
Інфляція не виникає раптово, а розвивається як процес, у складі якого можна виділити декілька стадій. Ці стадії розрізняються співвідношенням темпів зростання емісії паперових грошей і темпів знецінення грошової одиниці.
На першій стадії темпи зростання пропозиції грошей випереджають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання.
На другій стадії інфляції темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції.
На третьому етапі зростання цін набирає нерівномірного стрибкоподібного характеру, коли темпи зростання цін то випереджають темпи зростання грошової маси, то відстають від них.
З метою правильного розуміння сутності інфляції доцільним є з’ясування причин виникнення даного явища. Питання щодо причин інфляції є досить дискусійним, оскільки значна кількість чинників спричиняє тиск на ціни, наслідки її мають місце як в соціально-економічній сфері, так і в політичній.
З метою аналізу даного явища необхідно розраховувати певні індекси цін. На практиці, як правило, для вимірювання інфляції застосовують наступні види:
a. a. індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін);
b. b. індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників);
c. c. індекс цін ВВП або дефлятор ВВП.
Особливу увагу слід приділити класифікації видів інфляції та їх характеристиці.
За формами прояву інфляції можна виділити:
– – цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін (основний вид в розвинутій ринковій економіці);
– – інфляцію заощаджень, коли знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах;
– – девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют.
За темпами знецінення грошей звичайно виділяють такі види інфляції:
– повзучу, що характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін – до 5 % на рік;
– помірну, відкриту, яка проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах 5–20 % на рік.
– галопуюча інфляція, коли зростання цін досягає 20–50 %, а інколи 100 % на рік. Для цього виду інфляції характерне стрибкоподібне, вкрай нерівномірне зростання цін, яке важко передбачити і яке не піддається регулюванню;
– гіперінфляція, що характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін – більш як 100 % на рік. На цій стадії гроші починають втрачати свої функції, купюри низьких номіналів та розмінна монета зникають з обігу, падає роль грошей в економіці, поширюється бартер. Порушується кредитний механізм, посилюються стихійні процеси в економіці тощо.
За чинниками, що спричинюють інфляційний процес, виділити певні види інфляції майже неможливо, оскільки певні чинники діють одночасно. В літературі за цим критерієм виділяють два види інфляції:
– – інфляція витрат спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат.
– – інфляція попитуспонукається тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках. Визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, тому її ще називають монетарною інфляцією.
Інфляція призводить до відчутних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед, – у соціальній та економічній.
У соціальній сферіінфляція призводить до:
– створення передумов для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями. Виграш чи втрати від інфляції можуть мати представники будь-якої соціальної групи;
– негативного впливу на матеріальне ставище людей з фіксованим доходом;
– негативного впливу на заощадження, які знецінюються або зовсім зникають;
– загальної невпевненості як підприємців, так і працівників;
– загострення соціальних суперечностей.
В економічній сфері наслідками інфляції є:
– скорочення обсягів виробництва;
– посилення хаотичності і диспропорційності розвитку суспільного виробництва;
– ризик інвестицій, що викликає скорочення нових капіталовкладень і затухання науково-технічного прогресу;
– скорочення платоспроможного попиту населення;
– зменшення питомої ваги грошових активів суб’єктів господарювання;
– – згортання комерційного кредиту;
– – руйнівний вплив на грошовий обіг;
– – падіння курсу національної валюти відносно валют країн;
– – негативний вплив на фінансову сферу;
– – погіршення платіжного балансу;
Проблема боротьби з інфляцією існує в багатьох країнах. Її регулювання здійснює держава. Основна мета такого регулювання полягає в тому, щоб стримати інфляцію в розумних межах і не допустити розгону її темпів до розмірів, загрозливих для соціально-економічного життя суспільства.
З метою запобігання інфляційним процесам у країнах з ринковою економікою розробляється антиінфляційна політика. Вона проводиться за кількома напрямами – дефляційної політики (урегулювання попиту), політики доходів чи за одним і другим напрямами одночасно.
Дефляційна політикавключає ряд методів обмеження платоспроможного попиту через фіскально-бюджетний і кредитно-грошовий механізми. Важливим інструментом дефляційної політики є кредитна рестрикціята пряме лімітування (таргетування) випуску готівки в оборот. Підвищуючи облікову ставку центрального банку, регулюючи процентні ставки за пасивними й активними операціями комерційних банків, збільшуючи норму обов’язкових резервів та іншими методами держава скорочує банківське кредитування економіки і цим стримує зростання грошової маси та платоспроможного попиту. Практикується пряме державне лімітування зростання кредитних вкладень та готівкової грошової маси в обігу, попередній контроль центрального банку за обґрунтованістю видач комерційними банками позик на великі суми.
Політика доходівпередбачає державний контроль за заробітною платою і цінами. Такий контроль може зводитися до фіксації зарплати і цін на певному рівні («заморожування») або встановлення темпів їх зростання в певних межах, найчастіше – в межах темпів приросту продуктивності праці або до того й іншого водночас.
Економічний стан, коли кризовий спад збігається з інфляцією, є стагфляцією. На стадії гіперінфляції гроші втрачають здатність виконувати свої функції, зростає обсяг бартерних операцій, порушується рівновага грошової системи.
Серед заходів, пов’язаних з оздоровленням і впорядкуванням грошового обігу, особливе місце належить грошовій реформі, яку проводить держава. Грошова реформа – це повна чи часткова перебудова грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту стосовно нових соціально-економічних умов.
Необхідно звернути увагу на класифікацію грошових реформ у залежності від глибини реформаційних заходів: структурні (повні) та часткові.
Структурні (повні) грошові реформи – це проведення істотних структурних змін в економіці, в державних фінансах, банківській і валютній системах тощо.
Реформи часткового типуторкаються тільки самої організації грошового обороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. Сама база грошової системи та структура економіки і грошово-кредитних відносин залишаються незмінними. За таких реформ найчастіше змінюється масштаб цін, вид та номінал грошових знаків, механізм емісії грошей тощо.
Такі реформи поділяються на:
– за повнотою здійснюваних змін у грошовій системі: формальні реформи, за яких купюри одного зразка замінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін (величина грошової одиниці) не змінюється; деномінаційні реформи, за яких також здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці (масштабу цін);
– за характером обміну старих грошей на нові: неконфіскаційні (за єдиним співвідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх економічних суб’єктів однаково, тобто незалежно від поданих до обміну запасів старих грошей чи інших критеріїв (готівкові запаси, безготівкові запаси тощо) і конфіскаційні грошові реформи, за яких співвідношення обміну грошей диференціюється залежно: від величини поданого до обміну запасу старих грошей (чим вона більша, тим менше співвідношення обміну чи встановлюється ліміт на обмін банкнот); від форми зберігання запасу старих грошей (вклади в банки можуть обмінюватися за меншим коефіцієнтом, ніж готівка); від форми власності власника грошей (для державних власників грошей обмін може здійснюватися за більш пільговою пропорцією, ніж для приватних). До цього типу реформ належить і так звана нуліфікація,коли старі грошові знаки оголошуються недійсними і вилучаються з обороту, а замість них випускаються нові гроші;
– за порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментні грошові реформи (введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк (7–15 днів), протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові) та реформи паралельного типу (випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з обігом старих знаків, і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно).
При вивченні даної теми слід врахувати, що головною метою грошової реформи є стабілізація валюти, для досягнення якої необхідно підготувати відповідні економічні умови (нагромадження золотовалютних і матеріальних резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку).
В Україні була проведена повна грошова реформа, яка тривала близько п’яти років (січень 1992 – вересень 1996р.). Проведена грошова реформа була об’єктивною необхідністю, яка забезпечила створення власної грошової системи в Україні та її повну незалежність.