Вивчаючи дану тему, необхідно перш за все розглянути сутність процента.
У найбільш узагальнюючому абстрактному виразі процент – це ціна грошей як позикового капіталу, яку вони набувають на грошовому ринку.
Важливим є те, що процент є економічною категорією і самостійно без кредиту не існує, хоча останній іноді як виняток може надаватись на безпроцентній основі. В умовах ринкової економіки його сутність полягає в тому, що позиковий процент є платою за користування позичковим капіталом, його ціною.
Джерелом сплати позикового процента є прибуток, що його отримує позичальник, який створюється із застосуванням позикового капіталу у процесі виробництва, чи дохід фізичної особи або держави.
Показником, що кількісно характеризує плату за кредит, є норма процента або процентна ставка.
Норма процента розраховується як відношення суми річного доходу, отриманого на позиковий капітал, до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100.
Норма процента залежить від величини норми прибутку. Середня норма прибутку є максимальною межею норми процента. Мінімальну межу норми процента точно визначити неможливо, але вона повинна покривати витрати кредитора, пов’язані з даною операцією, і приносити йому хоча б мінімальний дохід.
На практиці норма позичкового процента має форму процентної ставки, тобто відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу. Визначена таким способом процентна ставка називається простою.
Інтервал часу, до якого застосовується процентна ставка, називається періодом нарахування процентів.
Розрізняють макроекономічні та мікроекономічні чинники, що впливають на розмір процентної ставки за кредити:
1) 1) макроекономічні:
- - попит та пропозиція, які склалися на кредитному ринку (підвищений попит викликає підвищення процентної ставки, проте в результаті міжбанківської конкуренції процентні ставки нівелюються);
- - рівень інфляції (підвищення темпів інфляції викликає збільшення плати за кредит, оскільки підвищується ризик втрат);
- - рівень облікової ставки центрального банку (при визначенні розміру процентної ставки банки беруть за основу облікову ставку центрального банку);
2) 2) мікроекономічні:
- - розмір кредиту (розмір процентної ставки за великими кредитами повинен бути нижчим, оскільки витрати банку в цьому разі відносно менші);
- - термін користування кредитом (чим довший термін, тим вища процентна ставка за кредит, оскільки: по-перше, збільшується ризик; по-друге, вищою є вартість довгострокових ресурсів кредитора);
- - рівень ризику (позики з вищим рівнем ризику повинні надаватися під вищий процент, щоб компенсувати кредитору премію за ризик).
Норма позичкового процента визначається стихійним ринковим механізмом і під впливом конкуренції на ринку позичкових капіталів постійно коливається залежно від співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу та зміни середньої норми прибутку.
Попит на позичковий капітал залежить від певних чинників, таких як:
– – масштаби виробництва, рівень його спеціалізації та кооперування;
– – циклічність коливань виробництва;
– – сезонність умов виробництва та реалізації продукції;
– – темпи інфляції;
– – вид кредиту та його цільове призначення;
– – розмір кредиту;
– – термін користування позичкою;
– – забезпеченість повернення кредиту;
– – своєчасність повернення кредиту.
З боку пропозиції позичкового капіталу на рівень процентної ставки впливають:
– – рівень монетизації ВВП;
– – розміри грошових нагромаджень і заощаджень у суспільстві та товарно-грошова збалансованість економіки;
– – рівень грошово-кредитного регулювання економіки центральним банком;
– – міжнародні чинники, особливо перелив капіталу.
Розрізняють норму процента – ринкову, яка формується безпосередньо на ринку позикових капіталів, та середню, яка формується за певний період часу.
Проблема збереження позикового капіталу стає особливо актуальною в період інфляції, оскільки на момент повернення кредиту його реальна вартість значно нижча від тої, що була на момент надання.
У період інфляції виділяють такі процентні ставки:
- - номінальну – це рівень процентної ставки, що фактично склався на ринку;
- - реальну – це номінальна ставка, скоригована на рівень інфляції.
Економічні суб’єкти, формуючи портфель активів, мають можливість обирати з безлічі варіантів той, який його задовольняє: зберігати в готівці, покласти гроші в банк на картковий, поточний, депозитний рахунок, з якого їх у необхідний момент можні використати. При цьому перевага буде надана тому способу зберігання грошей, який принесе більший дохід, дозволить швидше і без втрат у разі потреби використати свій вклад, тобто має вищу ліквідність і вищу надійність, а значить, і меншу ризиковість. Отже, на рішення індивідів щодо того, збільшувати поточні видатки чи заощаджувати, як зберігати заощадження, яким активам надавати перевагу, значною мірою залежить від процентних ставок.
У залежності від термінів платежів за процентами в літературі виділяють наступні види фінансових інструментів:
1) 1) проста позичка, за якої позичальник отримує у кредитора певну суму коштів, яку називають основним боргом, і повертає її одночасно зі сплатою процентів після закінчення терміну користування позичкою;
2) 2) позичка з незмінним платежем передбачає однакові щомісячні чи щоквартальні платежі для погашення основної суми боргу і сплати процентів за частину боргу, що залишилися з моменту отримання позички;
3) 3) купонна облігація, за якої дохід виплачується після подання інвестором емітентові купона, в якому зазначена сума доходу (купона ставка) за певний період (квартал, півріччя чи рік). Дохід визначається на основі номінальної вартості облігації і встановленої процентної ставки;
4) 4) дисконтні облігації продаються за ціною, яка нижча від їх номінальної вартості, тобто зі знижкою (дисконтом), а в момент погашення облігації інвестору виплачується її номінальна вартість.
Слід зазначити, що в економічній теорії розглядають кілька способів вимірювання процентних ставок та сплати процентних доходів, які студент повинен вивчити.
Особливу увагу слід звернути на способи нарахування процентів (складні та прості процентні ставки, фіксовані та плаваючі, дискретні та безперервні проценти, звичайні та точні проценти, каскадні проценти), оскільки в кредитних угодах передбачаються не лише сума боргу, а й строки та періодичність його погашення і сплати процентів.
Щодо функцій позичкового процента, то він виконує розподільну, збереження позичкового капіталу та стимулювальну. Функції процента визначають його роль у суспільстві, а саме – у підвищенні ефективності господарювання, у перерозподілі капіталу між сегментами фінансового ринку, у капіталізації доходів населення та поліпшенні його соціального стану.
Розподільна функція позичкового процента полягає в тому, що позичальникові належить лише та частина прибутку, отриманого з використанням позикового капіталу, яка залишиться після сплати процентів кредитору. Сплати позичкового процента не можна уникнути.
Функція збереження позичкового капіталу полягає в тому, що за допомогою процента кредиторові забезпечується повернення від позичальника як мінімум вартості, рівноцінної тій, яка була надана в кредит.
Стимулювальна функція процента полягає в тому, що він спонукає позичальника ефективно використовувати передусім власний капітал, а також надані йому кредитором у тимчасове користування кошти.
Функції процента визначають його роль у суспільстві:
– сприяє ефективнішому використанню кредиту, зміцненню комерційного чи господарського розрахунку;
– сприяє ефективнішому використанню суб’єктами господарювання своїх власних грошових коштів;
– стимулюванню населення формувати свої заощадження та зберігати їх у фінансових посередників.