ТЕМА 3. ГРОШОВИЙ РИНОК

У ринковій економіці найважливішою центральною ланкою і вод­ночас її механізмом виступає ринок. У найбільш загальному визначе­нні він є всією сукупністю економічних відносин, які виникають у процесі купівлі-продажу.

Серед цих найбільш узагальнених структурних елементів ринку виділяють грошовий ринок.

З погляду сутності, грошовий ринок – це сукупність економічних відносин, які складаються з приводу купівлі-продажу специфічного товару – грошей, де формується попит, пропозиція і ціна на цей товар. Саме вони виступають на цьому ринку його об’єктом. На грошовому ринку власник грошей хоче передати їх у чуже розпорядження прямо, а не в обмін на реальне благо, а покупець хоче отримати їх у своє розпорядження на таких же засадах. Тому на цьому ринку цінність пе­реміщується між його суб’єктами лише в грошовій формі, в односто­ронньому порядку, з поверненням до власника. Метою такого перемі­щення грошей є одержання додаткового доходу: покупцем (від розши­рення виробничої чи комерційної діяльності) та продавцем (процент­ний дохід як плату за тимчасове надання вільних коштів у розпоряд­ження іншій особі).

Що ж стосується суб’єктів грошового ринку, то на ньому діють усі суб’єкти ринку. Суб’єктами цього ринку є юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції купівлі-продажу грошей. Усі ці операції мож­на розділити на три групи: з продажу грошей, з купівлі грошей і посе­редницькі. Серед цих суб’єктів слід виділити: домашні господарства (населення), фірми, структури державного управління, фінансових по­середників. Особливістю грошового ринку є й те, що на грошовому ринку надзвичайно велику роль відіграють фінансові посередники. Саме вони забезпечують рух грошей і операції купівлі-продажу. Серед фінансових посередників можна назвати такі установи як банки, страхові компанії, інвестиційні та фінансові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства, а також технічні посередники – брокери та дилери.

Особливість грошового ринку – продаж грошей у формі передання цих грошей їх власниками своїм контрагентам у тимчасове користу­вання в обмін на такі інструменти, які надають їм можливість зберегти право власності на ці гроші, відновити право розпорядження ними та одержати процентний дохід. Дані інструменти прийнято називати фі­нансовими.

Залежно від виду зобов’язань фінансові інструменти поділяють на боргові (депозитні зобов’язання, позичкові зобов’язання) та неборгові (акції, деривативні інструменти, інші функціональні угоди). За зовніш­німи ознаками інструменти грошового ринку розподіляють на такі групи: кредитні угоди, цінні папери, валютні цінності.

Головна функція грошового ринку проявляється у тому, щоб аку­мулювати тимчасово вільні кошти і надавати їх на певних умовах тим, хто має в них потребу.

Грошовий ринок – це сукупність економічних відносин, що скла­даються у процесі руху грошей. Таке визначення цього ринку розкри­ває його суть. У більш вузькому розумінні грошовий ринок – це су­купність фінансово-кредитних інститутів, які опосередковують рух грошей від їх власників до позичальників і в зворотному напрямі.

Під час вивчення цієї теми слід приділити увагу механізму фінан­сування, навчитися розрізняти пряме й опосередковане фінансування.

При прямому фінансуванні продавці й покупці зустрічаються без­посередньо й передають гроші з рук в руки. Між ними можуть бути технічні посередники, що зводять продавця та покупця.

При опосередкованому (непрямому) фінансуванні між покупцем і продавцем є фінансовий посередник – юридична особа, яка сама купує гроші у продавців, а потім продає їх покупцям від свого імені. Посе­редниками при цьому виступають банки і небанківські фінансово-кре­дитні установи.

Для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має його структуризація за видами інструментів, що засто­совуються для переміщення грошей від продавців до покупців (ринок кредитних угод, ринок цінних паперів, валютний ринок); за інститу­ційними ознаками грошових потоків (фондовий ринок, ринок банків­ських кредитів, ринок послуг небанківських фінансово-кредитних ус­танов); за призначенням грошових коштів, що купуються на ринку (ринок грошей, ринок капіталів).

Студентам потрібно навчитися розрізняти поняття «ринок грошей» і «грошовий ринок». «Ринок грошей» є сектором, частиною грошового ринку, на якому продаються і купуються гроші на короткий строк. Інша частина грошового ринку в залежності від терміну проведення операцій – «ринок капіталу».

Ринок грошей характерний тим, що він дуже чутливий до будь-яких змін в економіці та у фінансовій сфері. Тому попит і пропозиція тут надто мінливі, а процент як ціна грошей часто змінюється під їх впливом. Через це він є найбільш реальним індикатором кон’юнктури грошового ринку взагалі і слугує базою формування процентної політики в країні. Це дає підстави розглядати механізм формування попиту і пропозиції на грошо­вому ринку тільки на підставі ринку грошей.

Характерною особливістю ринку капіталів є те, що попит і пропозиція тут є менш рухливими, рівень процентної ставки залишається більш ста­більним, не так чутливо реагує на зміну кон’юнктури, як на ринку гро­шей. Це повинні враховувати банки у своїй процентній політиці, з тим, щоб створити сприятливі умови для інвестування економіки.

Розмежування грошового ринку на ринок грошей і ринок капіталів має досить умовний характер.

Треба усвідомити, що визначальну роль у механізмі грошового ринку відіграє попит на гроші, під яким розуміється бажання еконо­мічних суб’єктів мати у своєму розпорядженні на певний момент пев­ний запас грошей у різних формах. Це явище залишку і має об’єк­тивний характер, оскільки визначається під впливом факторів, що ді­ють у реальній економіці – обсяг ВНП, рівень цін, швидкість обігу грошей, рівень відсотка тощо. Студентам необхідно проаналізувати мотиви сукупного попиту на гроші.

Виділяють три групи мотивів попиту на гроші з боку економічних суб’єктів.

Трансакційний мотив полягає в тому, що економічні суб’єкти пос­тійно відчувають потребу в певному запасі грошей для здійснення по­точних платежів, щоб підтримати на належному рівні своє особисте та виробниче споживання.

Мотив завбачливості зводиться до того, що юридичні і фізичні особи бажають мати запас грошей як ресурс купівельної спромож­ності з тим, щоб мати в будь-який час можливість задовольнити свої непередбачувальні потреби.

Спекулятивний мотив полягає у тому, що економічні суб’єкти ба­жають мати в своєму розпорядження певний запас грошей з тим, щоб за сприятливих умов перетворити їх у високодохідні фінансові ін­струменти, а при погіршенні цих умов перетворити їх у грошову фор­му, яка хоч і малодохідна. але безризикова.

Попит на гроші тісно пов’язаний зі швидкістю обігу грошей обер­нено пропорційною залежністю: у міру зростання попиту на гроші кожна грошова одиниця, що є в обороті, тим довше перебуватиме у роз­порядженні окремого економічного суб’єкта, повільнішим буде її обіг, і навпаки. З цієї залежності випливають висновки, що мають важливе практичне значення:

– – оскільки попит на гроші – явище динамічне, то і швидкість обігу грошей не може бути постійною;

– – зростання швидкості обігу грошей унаслідок падіння попиту на гро­ші може компенсувати дефіцит платіжних засобів при зниженні рівня монетизації ВВП і послабити кризу неплатежів;

– – падіння швидкості обігу грошей через зростання попиту на них по­слаблює вплив збільшення маси грошей в обороті на кон’юнктуру ринків, гальмує його інфляційні наслідки;

– – у парі «попит – швидкість» визначальним є попит на гроші, а похід­ним – швидкість їх обігу. Тому чинники зміни попиту на гроші об’єктивно впливають і на швидкість їх обігу. Проте це не виключає зворотного впли­ву зміни швидкості обігу грошей на динаміку їх попиту. Наприклад, якщо суто організаційними заходами (збільшення частоти виплат доходів, удос­коналення системи розрахунків тощо) забезпечується прискорення обігу грошей, то це вплине і на формування попиту на них, особливо на його трансакційну складову.

Після Кейнса його ідея спекулятивного попиту на гроші набула іс­тотного розвитку в працях Тобіна, Баумола та інших економістів. Зо­крема, вони довели, що спекулятивний мотив впливає на весь обсяг попиту на гроші, тобто і на трансакційну, і на завбачливу його скла­дові. Новим є визнання фінансового ризику як мотиваційного чинника впливу на попит на гроші. Воно помітно послабило роль процента, ос­кільки зростання процентного доходу супроводжується зростанням ризику його одержання. Тому інтерес економічних суб’єктів до одер­жання доходів може нейтралізуватися зростаючою загрозою втрат від ризику і вони можуть віддати перевагу накопиченню грошей навіть при зростанні доходу від альтернативних активів.

Нові висновки помітно послабили значення виділення трьох мотивів у дослідженні механізму попиту на гроші взагалі і спекулятивного мотиву зокрема. М. Фрідман досліджуючи попит на гроші, відмовився від ураху­вання зазначених мотивів, а зосередив своє дослідження виключно на грошах як одному з цілого ряду дохідних активів, до якого він відніс і звичайні товари. Попит на гроші окремих індивідів він мотивує виключно відношенням очікуваного доходу на гроші до очікуваних доходів на інші активи. Очікуваний дохід на грошівін трактує не тільки як певні зруч­ності від наявності запасу грошей, а й як певний рівень процентного до­ходу, що тепер виплачується за поточними вкладами.

Представники всіх сучасних теорій грошей визнають альтернативну вартість зберігання грошей (у готівці та на поточних рахунках), її вплив на бажання мати такий запас грошей і на попит на гроші в цілому. У цьому мотиві істотно послаблений спекулятивний аспект і посилений аспект до­хідності активів взагалі. Тому цей мотив краще назвати мотивом капі­талізації. У міру зростання процента та інших доходів на активи бажання суб’єктів мати високодохідні активи буде посилюватися, а попит на висо­коліквідні форми грошей (попит на гроші), навпаки, послаблюватиметься.

Пропозиція грошей являє собою кількість грошей, що знаходиться у розпорядженні економічних суб’єктів і яку вони можуть за сприят­ливих умов спрямувати в оборот, де вона буде використана на як купі­вельні, так і платіжні засоби. Вона формується на базі наявної маси грошей в обороті та емісійної діяльності банків.

На рівні окремого економічного суб’єкта пропозиція грошей взає­модіє з попитом на гроші як його альтернатива. На макроекономічно­му рівні пропозиція грошей формується виходячи з того, що всі еконо­мічні суб’єкти одночасно не можуть запропонувати на ринку грошей більше від наявного у них запасу грошей. Тобто фактична маса гро­шей в обороті є природною межею пропозиції грошей. Ніякі стиму­люючі фактори, наприклад, зростання процента не можуть збільшити пропозицію грошей понад цю межу. Якщо ж виникає потреба збіль­шити пропозицію понад цю межу, що можливо при зростанні сукуп­ного попиту на гроші, то це можна зробити тільки додатковою емісією грошей в оборот. Тому емісія грошей розглядається як зростання про­позиції на ринку грошей, а вилучення грошей з обороту – як скоро­чення їх пропозиції.

До факторів впливу на обсяг пропозиції грошей можна віднести: нор­му обов’язкових резервів; облікову ставку; типову ринкову процентну ставку; процентну ставку за депозитами до запитання; обсяг багатства економічних суб’єктів; рівень тінізації підприємницької діяльності; стан довіри до банків, банківської паніки.

Попит і пропозицію на грошовому ринку врівноважує процент, при певній величині якого всі гроші, запропоновані на ринок, знайдуть покупця. До зміни величини процента веде те, що весь час зміню­ються попит і пропозиція грошей. Стабільність процента, який є ці­ною грошей на ринку, – важлива передумова стійкості всієї економіч­ної системи.

Семінарське заняття 4

План

1. 1. Сутність, суб’єкти та об’єкти грошового ринку.

2. 2. Структура грошового ринку та характеристика його складових.

3. 3. Інституційна модель грошового ринку.

Семінарське заняття 5

План

1. 1. Попит на гроші та фактори, що впливають на нього.

2. 2. Сутність і механізм формування пропозиції грошей.

3. 3. Рівновага на грошовому ринку.

Практичні завдання

Тести

1. 1. Головною функцією грошового ринку є:

а) балансування попиту та пропозиції грошей;

б) купівля валюти;

в) формування ринкового рівня процента;

г) усі відповіді вірні.

2. 2. Складова частина грошового обороту, його складова частина, яка виступає як механізм перерозподілу грошових коштів між сек­торами і суб’єктами економіки – це:

а) ринок цінних паперів;

б) грошовий ринок;

в) валютний ринок;

г) ринок праці.

3. 3. До якого сектора грошового ринку відноситься канал запози­чень, при якому покупці тимчасово залучають кошти у свій оборот, використовуючи для цього як інструмент облігації:

а) сектор опосередкованого фінансування;

б) сектор фінансування;

в) сектор прямого фінансування.

4. 4. До якого сектора грошового ринку відноситься капітальне фі­нансування, при якому продавець передає покупцеві акції:

а) сектор опосередкованого фінансування;

б) сектор фінансування;

в) сектор прямого фінансування.

5. 5. Назвіть види фінансових посередників, які можуть діяти в сек­торі опосередкованого фінансування грошового ринку:

а) пенсійні фонди;

б) будівельні організації;

в) профспілкові комітети;

г) банки.

6. 6. Які фінансові посередники займають ключове місце на грошо­вому ринку:

а) пенсійні фонди;

б) будівельні організації;

в) профспілкові комітети;

г) банки.

7. 7. Переміщення грошей по каналах ринку безпосередньо від їх власника до того, хто їх потребує для реального використання – це:

а) сектор прямого використання;

б) сектор капітального фінансування;

в) сектор опосередкованого фінансування;

г) усі відповіді невірні.

8. 8. Як називається запас грошей, який прагнуть мати у своєму роз­порядженні економічні суб’єкти на певний момент:

а) пропозиція грошей;

б) грошова база;

в) кредит;

г) попит на гроші.

9. 9. Як називається певний запас грошей який на даний час є віль­ним в усіх економічних суб’єктів та може бути спрямований в оборот:

а) пропозиція грошей;

б) грошова база;

в) кредит;

г) попит на гроші.

10. 10. За інституційними ознаками грошових потоків у складі грошо­вого ринку можна виділити:

а) фондовий ринок, ринок банківських кредитів, ринок цінних па­перів;

б) фондовий ринок, ринок банківських кредитів, ринок послуг не­банківських фінансово-кредитних установ;

в) фондовий ринок, ринок позичкових зобов’язань, ринок цінних паперів;

г) валютний ринок, ринок позичкових зобов’язань, ринок цінних паперів.

11. 11. За видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців у складі грошового ринку можна виділити:

а) фондовий ринок, ринок банківських кредитів, ринок цінних па­перів;

б) фондовий ринок, ринок банківських кредитів, ринок послуг не­банківських фінансово-кредитних установ;

в) фондовий ринок, ринок позичкових зобов’язань, ринок цінних паперів;

г) валютний ринок, ринок позичкових зобов’язань, ринок цінних паперів.

12. 12. На якому з видів ринків купуються грошові кошти на короткий строк (до одного року):

а) на ринку капіталів;

б) на ринку грошей;

в) на ринку позичкових зобов’язань;

г) на ринку цінних паперів.

13. 13. На якому з видів ринків купуються грошові кошти на тривалий строк (більше одного року):

а) на ринку капіталів;

б) на ринку грошей;

в) на ринку позичкових зобов’язань;

г) на ринку цінних паперів.

14. 14. При якому рівні процентної ставки пропозиція грошей у пози­ку стає невигідною:

а) нуль;

б) один;

в) п’ять;

г) десять.

15. 15. Що таке позичковий процент?

а) процент по вкладах у банку;

б) плата, яку сплачує позичальник за користування позичковим ка­піталом;

в) процент, який виплачується по цінних паперах.

Питання для самостійного вивчення

1. 1. Охарактеризувати стан розвитку окремих складових грошового ринку в економіці України.

2. 2. Відмінність грошового ринку від ринку грошей, а ринку грошей - від ринку капіталів.

3. 3. Які фактори спричиняють зміни в попиті на гроші?

4. 4. Який механізм зв’язку між рівнем процентної ставки і обсягом маси грошей в обігу?

5. 5. Проблеми забезпечення рівноваги на грошовому ринку.

Література:4, 14, 16, 17, 18, 25, 26, 35

[Вверх] [Вниз]

Поиск по сайту: