3. 3. Валютний ринок: суть і характеристика складових елементів.
4. 4. Види валютних операцій, їх характеристика.
Семінарське заняття 12
План
1. 1. Валютний курс, порядок його визначення та регулювання.
2. 2. Валютна система: сутність, різновиди та її основні елементи.
3. 3. Формування валютної системи в Україні.
4. 4. Сутність і використання платіжного балансу та золотовалютних резервів.
Практичні завдання
Тести
1. 1. Валютними цінностями можуть виступати:
а) платіжні документи іноземного походження;
б) акції, якщо перетинають митний кордон;
в) облігації, які переходять у власність нерезидентів усередині країни;
г) усі відповіді вірні.
2. 2. Грошові кошти, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов’язане із зовнішньоекономічними відносинами – це:
а) грошова одиниця;
б) валюта;
г) гроші;
г) валютний курс.
3. 3. Український імпортер купує на ринку за національну валюту (гривню) певну суму доларів США, за допомогою яких оплачує куплені в Японії товари. Ця зовнішньоекономічна операція обслуговується трьома видами грошей: гривнею, доларом, єною. Яка грошова одиниця має статус валюти:
а) гривня;
б) долар;
в) єна;
г) усі відповіді вірні.
4. 4. Об’єктом валютних відносин в Україні є:
а) банкноти будь-якого номіналу будь-якої держави;
б) грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів і монет, що є законним платним засобом у державі;
в) золотий запас держави.
5. 5. Суб’єктами валютних відносин виступають:
а) підприємці всіх форм власності;
б) банки будь-якої спеціалізації;
в) резиденти, нерезиденти, уповноважені банки.
6. 6. Основними функціями валютного ринку є:
а) забезпечення прибутку учасникам валютних відносин;
б) страхування валютних ризиків;
в) диверсифікація валютних ризиків;
г) усі відповіді вірні.
7. 7. За механізмом здійснення валютні операції класифікують:
а) касові;
б) форвардні;
в) опціоні;
г) роздрібні.
8. 8. Валютними деривативами можна назвати :
а) ф’ючерсні;
б) форвардні;
в) спот;
г) опціони.
9. 9. Основними елементами національної валютної системи, як організаційно-правового явища є:
а) ступінь конвертованості національної валюти;
б) характер емісії національної валюти;
в) режим формування і використання державних золотовалютних резервів;
г) всі відповіді вірні.
10. 10. Національними органами, на які покладається проведення валютної політики в Україні, є:
а) Національний банк України, Державний митний комітет, Державна податкова адміністрація;
б) Національний банк України, Кабінет Міністрів України, Державна податкова адміністрація;
в) Національний банк України, Державний митний комітет, Міністерство зв’язку України;
г) усі відповіді вірні.
11. 11. Торговим балансом називається:
а) співвідношення надходження і платежів по поточним операціям;
б) співвідношення надходжень і платежів по операціям з капіталом;
в) співвідношення надходжень і платежів по резервним активам;
г) вірної відповіді немає.
12. 12. Платіжний баланс у стані порушення рівноваги:
а) може залишатися постійно;
б) може перебувати, але не постійно;
в) не може перебувати;
г) перебуває завжди.
2. Підберіть кожному терміну його визначення:
Терміни:
1) 1) конвертованість.
2) 2) валюта.
3) 3) валютний ринок.
4) 4) валютні відносини.
5) 5) котирування.
6) 6) валютний курс.
7) 7) платіжний баланс.
Визначення:
1) 1) відображення співвідношення всієї сукупності надходжень із-за кордону та платежів за кордон за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць);
2) 2) здатність вільного обміну національної грошової одиниці та інших валют;
3) 3) визначення офіційними державними органами (чи іншою фінансовою установою) курсу (ціни) іноземної валюти;
4) 4) грошова одиниця, що виконує функцію світових грошей;
5) 5) ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни;
6) 6) сукупність обмінних та депозитно-кредитних операцій в іноземних валютах, які здійснюються між юридичними та фізичними особами за ринковим курсом або процентною ставкою;
7) 7) відносини, що виникають під час функціонування грошей у міжнародному обороті.
Питання для самостійного вивчення
1. 1. Механізм регулювання валютного курсу.
2. 2. Розвиток валютної системи України.
3. 3. Міжнародні валютно-фінансові і кредитні організації, їх роль в здійсненні ринкових перетворень в економіці України.
4. 4. Роль золотовалютних запасів у системі валютного регулювання.
5. 5. Проблеми формування світової та європейської валютних систем.
6. Суть та класифікація міжнародного кредиту.
7. Світовий ринок позичкових капіталів та його структура.
8. Міжнародні валютно-кредитні організації.
Література:10, 13, 16, 17, 18, 25, 27, 34
[Вверх] [Вниз]
ТЕМА 9. МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ ПРОПОЗИЦІЇ ГРОШЕЙ ТА ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА
Вивчаючи дану тему, слід звернути увагу на механізм формування пропозиції грошей та його складові.
У залежності від ролі і відповідальності учасників процесу формування пропозиції грошей їх можна класифікувати в такій послідовності:
– – центральний банк – найбільш дієвий та відповідальний учасник;
– – комерційні банки – високоактивні учасники, на яких припадає переважна частка в пропозиції грошей;
– – економічні суб’єкти, що розміщують свої гроші на вклади в банках;
– – економічні суб’єкти, що позичають у будь-якій формі гроші у банків.
Дві останні групи беруть участь у формуванні пропозиції грошей через банки та інші фінансові інституції.
Доцільним є розмежування емісійної діяльності центрального банку та комерційних банків, тобто студентам необхідно усвідомити різницю між емісійною діяльністю центрального банку та емісією депозитних грошей комерційними банками.
Формування пропозиції грошей – досить складний процес. Починається він зі збільшення грошової бази центрального банку, що й визначає особливу місію останнього в усьому процесі. Продовжується він у процесі кредитно-розрахункової діяльності комерційних банків, під час якої виникає грошово-кредитний мультиплікатор, завдяки якому зростають банківські депозити.
У загальному вигляді модель формування пропозиції грошей представлено на рис.1.
Рис. 1. Модель формування пропозиції грошей
Студентам необхідно усвідомити зміст та структуру балансу центрального банку (на прикладі балансу НБУ), зрозуміти зв’язок з грошовою базою основних статей цього балансу. Це дасть можливість краще зрозуміти механізм впливу центрального банку на грошову базу та пропозицію грошей в цілому.
Баланс НБУ складається з активів і пасивів. Активи НБУ – це вкладання коштів, якими розпоряджається банк, за певним призначенням: золотовалютні резерви, кредити банкам та ін. Пасиви НБУ – це джерела надходження в розпорядження НБУ коштів, за рахунок яких формуються його активи: випуск в обіг банкнот та монет, кошти комерційних банків, що зберігаються в НБУ, власний капітал та ін.
Розглядаючи механізм поповнення маси грошей в обороті, необхідно простежити вплив ефекту грошово-кредитного мультиплікатора.
Грошовий мультиплікатор – це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні та інвестуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів.
Грошову мультиплікацію можна розглядати за трьома напрямами:
1) 1) простий мультиплікатор депозитів – це можливий, нічим не деформований процес зростання банківських депозитів унаслідок надання центральним банком у банківську систему додаткових резервів та кредитно-розрахункового обслуговування банками своїх клієнтів. У даному випадку вплив НБУ проявляється у визначенні обсягу рефінансування комерційних банків та у встановленні норми обов’язкових резервів. Вплив комерційних банків полягає в оперативному та повному розміщенні вільних резервів, що з’явилися в їх обороті, в підтриманні процесів кредитування і розрахунків в ідеальному стані;
2) 2) трансформація простого мультиплікатора депозитів під впливом коефіцієнта Рв/Д (Рв – вільні резерви, Д – банківські депозити). Даний показник виражає зусилля комерційних банків (без участі центрального банку) щодо зміни обсягів резервів. Якщо зусиллями банків коефіцієнт Рв/Д зростатиме, це свідчитиме про стимулювання процесу мультиплікації депозитів завдяки збільшенню зберігання банками своїх ресурсів у грошовій формі (резервів) без трансформації їх у позички. І навпаки, зниження цього коефіцієнта свідчитиме, що банки позитивно впливають на мультиплікатор депозитів;
3) 3) трансформація простого мультиплікатора депозитів під впливом коефіцієнта Го/Д (Го – готівка в обігу, Д – банківські депозити). Даний показник відображає вплив небанківських інституцій, тобто клієнтів банку на зростання пропозиції грошей. Такий вплив ґрунтується на тому, що пропозиція грошей (Пр) складається з двох елементів: готівки поза банками (Го) та поточних депозитів (Дп).
Власниками обох елементів є небанківські інституції і вони вирішують, яку частку свого запасу грошей тримати в готівковій формі, і яку – в безготівковій. Тобто, якщо зростатиме частка Го, – зменшуватиметься Дп відповідно. Як наслідок, знизиться і зменшиться пропозиція грошей. Отже, між динамікою показника Го/Дп та рівнем мультиплікації і пропозиції грошей існує обернена залежність. Основними чинниками, що впливають на розподіл запасу грошей між Го і Дп, є такі явища і процеси в економіці: накопичення багатства, очікувана віддача, очікувані ризики, стан ліквідності, інформаційна вартість, перевага анонімності.
Як свідчить вищевикладене, формування пропозиції грошей – процес, який потребує розробки та застосування певних заходів, що проводить держава через центральний банк, тобто проведення грошово-кредитної політики.
Для того, щоб зрозуміти завдання та цілі грошово-кредитної політики, студенту, перш за все, слід розглянути її соціально-економічну сутність, виділити суб’єкт та об’єкт.
Грошово-кредитна політика – комплекс взаємозв’язаних, спрямованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, що їх проводить держава через свій центральний банк.
Слід звернути вагу на те, що в літературі досить часто грошово-кредитну політику називають монетарною чи грошовою політикою, яка в свою чергу, ґрунтується на дії об’єктивних економічних законів.
Суб’єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої органи – центральний банк і відповідні урядові структури.
Поряд з процентною ставкою, валютним курсом, швидкістю грошового обігу, рівнем інфляції ключовим об’єктом грошово-кредитної політики є пропозиція грошей.
У загальному вигляді завдання монетарної політики полягає у створені умов, за яких економічні агенти, реалізуючи свободу вибору, здійснювали б дії, що збігаються з цілями економічної політики держави.
Цілі грошово-кредитної політики можна поділити на три групи: стратегічні (кінцеві цілі економічної політики держави), проміжні (зміна певних економічних процесів для сприяння досягненню стратегічних цілей), тактичні (оперативні завдання банківської системи щодо регулювання чільних економічних параметрів).
Слід врахувати, що проведення грошово-кредитної політики потребує створення в країні відповідної інституційної основи. Ключовими складовими цієї основи є банківська система і грошовий ринок. Потрібно з’ясувати, які вимоги ставить перед банківською системою і грошовим ринком проведення ефективної грошово-кредитної політики.
Ступінь розвитку фінансово-кредитної системи країни, її інфраструктурних елементів визначає інструментарій грошово-кредитної політики, від якого багато в чому залежить ефективність здійснення монетарного регулювання. Тому студенту важливо розглянути класифікацію інструментів грошово-кредитної політики.
Інструменти регулювання грошової сфери розрізняються:
1) 1) за об’єктами впливу:
– – на пропозицію грошей (кредитна експансія, кредитна рестрикція);
– – на попит на гроші;
2) 2) за формою:
– – прямі (адміністративні);
– – опосередковані (ринкові);
3) 3) за особливостями параметрів, що встановлюються у процесі регулювання:
– – кількісні;
– – якісні;
4) 4) за термінами впливу:
– – короткострокові;
– – довготермінові.
Указані методи використовуються комплексно.
Після цього можливо перейти до розгляду основних типів грошово-кредитної політики:
1) 1) рестрикційна «дорогих грошей». Для неї характерними є: обмеження обсягу кредитних операцій комерційних банків; підвищення рівня процентних ставок; оздоровлення платіжного балансу;
2) 2) експансіоністська «дешевих грошей» характеризується розширенням масштабів кредитування; послабленням контролю за збільшенням кількості грошей в обігу; зниженням рівня процентних ставок.
3) 3) селективна (вибіркова) реалізується через встановлення лімітів облікових операцій; лімітування окремих банківських операцій; встановлення маржі у проведенні різних банківських операцій; регламентація умов видачі окремих видів позик різним категоріям позичальників; встановлення кредитних стель. Перевагою селективних методів є порівняно швидкий вплив на діяльність комерційних банків, але водночас негативними рисами є однобічна спрямованість – обмеження ділової активності та зниження рівня конкуренції в банківській справі.
Важливо також розглянути особливості реалізації грошово-кредитної політики в Україні та інструменти впливу Національного банку України на параметри грошового обороту на різних етапах розвитку.