Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ТЕМА 7. СОЦІОЛОГІЯ КОНФЛІКТУ



 

‪1. Поняття конфлікту, його соціальна природа та функції у суспільстві.

 

‪2. Основні соціологічні теорії конфлікту.

 

‪3. Структура, причини та механізм соціального конфлікту.

 

‪4. Типології конфліктів та форми протікання.

 

‪5. Попередження та розв’язання конфліктів.

 

Після вивчення матеріалу лекції студенти повинні вміти:

 

пояснити сутність і зміст соціального конфлікту, а також визначити, які його

сторони вивчає соціологія;

 

мати уявлення про основні теорії соціального конфлікту;

 

розкрити природу соціальних конфліктів і назвати основні причини їх виникнення;

 

показати, які типи соціальних конфліктів бувають і за якими ознаками вони

виділяються;

 

знати основні методи вирішення конфліктів.

 

1.Поняття конфлікту, його соціальна природа та функції у суспільстві

 

Конфлікт і пов’язана з ним проблематика є об’єктом багатьох гуманітарних наук,

серед яких наприкінці ХХ ст. поступово сформувалася окрема соціологічна теорія –

соціологія конфлікту.

 

Соціологія конфлікту – галузь соціології, яка вивчає сутність, зумовленість,

наслідки та управління конфліктом як соціальним явищем. Соціологія конфлікту

зосереджує свою увагу на таких проблемах: сутність конфлікту, з’ясування джерел,

природи та ступеня конфліктності суспільства; специфіка власне соціального

підходу до аналізу конфліктів; мотивація конфлікту; взаємозв’язок конфліктів на

макро- та мікрорівнях; управління конфліктами.

 

Соціологія конфлікту найчастіше оперує такими категоріями, як „конфлікт”, „соціальний

конфлікт”, „гострота конфлікту”, „тривалість конфлікту”, „межі конфлікту”, ,,конфліктанти”.

Найуживанішою є категорія „конфлікт”. Термін „конфлікт” (від латинського

conflictus) буквально означає „зіткнення”. Тому під конфліктом традиційно

розуміють певні протиріччя, антагонізми, колізії, що пов’язані із суперечливим

перетином прагнень, інтересів, поглядів окремих людей чи соціальних груп.

Конфлікт виникає тоді, коли люди починають усвідомлювати, що їхні інтереси, потреби,

цілі не можуть бути задоволеними у разі збереження існуючої системи соціальних

відносин і починають діяти так, щоб змінити ситуацію. Залежно від змісту,

характеру та спрямованості таких дій конфлікт може наростати, послаблюватися,

або розв’язуватись.

 

Отже, конфлікт – це зіткнення протилежних цілей, позицій, поглядів суб’єктів

соціальної взаємодії, які усвідомлюють суперечливість своїх інтересів.

 

За своєю природою конфлікт є соціальним явищем, породженим особливостями

суспільного життя, соціальних систем, зіткненням, противоборством суб’єктів

соціуму. Стан конфлікту – далеко нерідкісне явище, тому проблема конфлікту є

однією з актуальних у соціології.

 

Функції конфліктів

 

За своєю природою конфлікт може бути носієм як конструктивних, так і

деструктивних тенденцій, що зумовлює його позитивні та негативні функції. До

позитивних функцій відносять:

 

сигналізування про осередки соціальної напруги – конфлікт дає змогу не тільки з’ясувати

невирішені проблеми, а й сприяє відкритому вираженню позицій та інтересів;

 

інноваційна – сприяє розвиткові суспільства завдяки трансформації сталих форм,

руйнування нежиттєздатних структур;

 

консолідуюча(інтегративна) – полягає в об’єднанні людей, що захищають власні

інтереси, у виникненні інтересу до співпраці;

 

активізація соціальних зв’язків – конфлікт інтенсифікує, динамізує взаємодію

людей, що позитивно позначається на темпах розвитку суспільства;

 

комунікаційна – їй передує усвідомлення учасниками конфлікту власних та чужих

інтересів, реалізується вона через пошук компромісу, взаємопристосування

учасників конфліктної ситуації;

 

зняття психологічної напруги – часто саме конфлікт є найефективнішим засобом

нейтралізації психологічної напруги між його учасниками, стимулом до пошуку

компромісів.

 

Попри те, будь-який конфлікт таїть у собі загрозу стабільності соціальної

системи, нормальному функціонуванню суспільства, нерідко призводить і до

деградації його учасників. Все це дає підстави для висновків і про негативні

функції конфлікту як соціального явища, найсуттєвішими з яких є:

 

дестабілізуюча – проявляється в порушенні соціального клімату, єдності,

стабільності суспільства, окремих його сфер, спільнот, колективів;

 

дезінтегруюча – спричиняє послаблення соціальних зв’язків у суспільстві, роз’єднаність,

віддаленість його сфер, а також ускладнення пошуку компромісів;

 

аксіологічна – втілюється у загостреному сприйнятті, оцінці цінностей, щодо яких

спалахнула конфліктна ситуація, намаганні змінити систему пріоритетів тощо.

 

2. Основні соціологічні теорії конфлікту

 

Джерела дослідження проблеми конфлікту сягають в глибоку давнину. Стародавні

китайські філософи вбачали в ньому джерело розвитку природи та суспільства.

Мислителі античності досліджували природу протилежності, суперечності. Як

соціальне явище конфлікт був уперше розглянутий А.Смітом, який вважав його

основою розділу суспільства на класи та економічної боротьби між ними. Г.Гегель

вбачав причину соціального конфлікту в соціальній поляризації суспільства.

Фундаторами власне соціологічної теорії конфлікту вважають К.Маркса, М.Вебера, Г.Зіммеля.

К.Маркс джерелом конфлікту вважав соціальну нерівність і вбачав у ньому наріжний

камінь у теорії класової боротьби.

 

Підхід до вивчення конфліктів у теорії К.Маркса був однобічним та обмеженим. Об’єктивно

та глибоко проаналізувавши розгортання конфлікту, він бачив лише один варіант

його розв’язання – соціальний вибух та революцію. Ширший і багатогранніший

розгляд конфлікту в суспільстві зробив М. Вебер. Головний конфлікт сучасного

йому суспільства він вбачав у боротьбі між політичними партіями, які

репрезентують інтереси громадськості, та бюрократією. Формування основних

принципів теорії конфлікту, впровадження в науковий обіг терміна „соціологія

конфлікту” відбулося завдяки німецькому соціологу Г.Зіммелю, який вважав

конфлікт універсальним явищем, а безконфліктне суспільство недієздатним. Він

вбачав у конфлікті соціалізуючу систему, котра здатна об’єднати антагоністичні

сторони.

 

Т.Парсонс трактував конфлікт, як соціальну аномалію, фактор, що дезорганізовує

та дестабілізує життя. На його думку, головне завдання суспільства полягає в

попередженні конфліктів і підтриманні безконфліктних відносин між його

елементами.

 

Із сучасних вчених найчастіше вдаються до проблеми соціології конфлікту Л.Козер,

Р.Дарендорф, К.-Е.Боулдінг. Американський соціолог Л.Козер у праці „Функції

соціального конфліку” обґрунтував ідею позитивної функції соціального конфлікту,

з допомогою якого суспільство пристосовується до нових умов. Всі різновиди

конфлікту він типізував на внутрішні та зовнішні, виокремлюючи у кожному з них

соціально-позитивні, які ведуть до розвитку системи та деструктивні конфлікти,

що загрожують її існуванню.

 

Німецький соціолог Р.Дарендорф у своїй теорії „конфліктної моделі суспільства”

розглядав конфлікт всюдисущим, оскільки кожне суспільство спирається на

примушування одних його елементів іншими. Нерівність соціальних позицій,

відмінність інтересів людей якраз і спричиняють конфлікти. А особливості

суспільств він вбачав у різному ставленні до конфліктів з боку влади. У

демократичному суспільстві теж є конфлікти, проте раціональні методи регулювання

роблять їх невибухонебезпечними.

 

3. Структура, причини та механізм соціального конфлікту

 

Конфлікт є складним за структурою соціальним явищем, його елементи тісно

взаємопов’язані між собою. До найважливіших із них належать:

 

Сторони, що конфліктують. У соціальному конфлікті беруть участь щонайменше дві

сторони (конфліктанти). Крім них, у конфлікті можуть бути задіяні й провокатори,

співчуваючі, консультанти, посередники тощо.

 

Зона конфліктної взаємодії. Конфлікт виникає лише за наявності предмета

суперечки, який зумовлює зону взаємодії його учасників. Часто його важко

розпізнати, конфліктанти іноді й самі нечітко його уявляють. У зв’язку з цим

зона конфлікту є дуже рухомою, може розширюватися та звужуватися.

 

Уявлення про ситуацію. Кожний з конфліктантів має власне уявлення про всі

обставини, що спровокували та супроводжують конфлікт. А це створює додаткові

підстави до непорозумінь.

 

Причини, мотиви. Кількість їх може бути необмеженою. Іноді вони є відкритими,

іноді прихованими, усвідомленими або навпаки. Самі вони спонукають до вступу в

конфлікт, постаючи як сукупність об’єктивних та суб’єктивних умов, що стимулюють

конфліктну активність суб’єктів. Мотиви конфліктів конкретизуються у цілях,

переслідуваних їх учасниками.

 

Умови, за яких відбувається конфлікт. З’ясування їх дає змогу розглядати

конфлікт не як ізольовану систему, а як реальну соціальну ситуацію. Як правило,

вони бувають політичними, економічними, культурними, психологічними тощо.

 

Дії. За конфліктної ситуації дії кожної зі сторін заважають іншій досягти мети й

оцінюються як ворожі.

 

Наслідки. Можуть бути як позитивні, так і негативні, що залежить не лише від

правомірності домагань, але й від перипетій боротьби.

 

Отже, для існування конфлікту необхідні конфліктна ситуація, що складається об’єктивно;

суб’єкти конфлікту; привід для його розгортання.

 

Механізм соціального конфлікту (процес його розвитку) містить декілька стадій:

Передконфліктна ситуація. Нерідко вона може бути благополучною, і тоді конфлікт

розпочинається несподівано, під впливом зовнішніх чинників. Але найчастіше на

цій стадії формуються передумови для конфлікту.

 

Інцидент. Він є першою сутичкою конфліктантів, зав’язування конфлікту. Інколи

конфлікт може закінчитися на цій стадії (конфліктанти вирішують свої

непорозуміння).

 

Ескалація. Виявляє себе в тому, що конфлікт реалізується в окремих актах – діях

та протидіях конфліктуючих сторін.

 

Кульмінація. Вона є крайньою точкою ескалації, коли напруга виражається у

вибуховому акті.

 

Завершення конфлікту. Конфліктанти можуть вийти з конфлікту за допомогою одного

зі способів – насильства, примирення, роз’єднання (розриву).

 

Післяконфліктна ситуація. Йдеться про ситуацію, яка виникає після розв’язання

конфлікту. Вона може бути як конструктивною, так і деструктивною, та найчастіше

містить елементи обох характеристик одночасно.

 

Причини конфліктів.

 

Соціологічний аналіз конфлікту як соціального явища, передбачає виявлення його

причин в їх системному зв’язку.

 

Найбільш загальною причиною соціальних конфліктів є соціальна нерівність, такий

розподіл позицій в ієрархічній системі соціальних відносин, який робить

неможливим досягнення своїх інтересів та задоволення своїх потреб у доходах,

знаннях, інформації тощо. Споконвічний розподіл людської спільноти, соціальних

груп та колективів на тих, хто наділений владними повноваженнями, і тих, хто

таких повноважень не має, є невичерпним джерелом різноманітних соціальних

конфліктів. Люди завжди очікують влади, яка здатна розв’язати усі їхні проблеми,

але такі очікування ніколи не можуть бути задоволеними. Іншою причиною

конфліктів, що тісно пов’язані з першою, є обмеженість ресурсів(у тому числі

статусних), на володіння якими висувають претензії. Людям властиво завищувати

свій особистий внесок у загальні результати діяльності, у зв’язку з чим будь

який розподіл ресурсів на будь-якому рівні може призвести до конфлікту.

 

Більшість західних конфліктологів пов’язують виникнення конфліктів зі свідомістю

людей. У такому контексті конфлікти трактуються як зіткнення „конфліктуючих

свідомостей”, а їх причиною є невідповідність реальної дійсності суб’єктивним

уявленням про неї, зокрема:

 

незбіжність індивідуальних та суспільних цінностей;

 

неадекватністю очікувань, практичних намірів та вчинків людей;

 

нерозумінням людьми своїх вчинків один щодо одного;

 

непорозумінням, логічними помилками та семантичними труднощами, що виникають у

процесі комунікації;

 

нестачею або неякісністю інформації;

 

Причинами конфліктів (зокрема, політичних) також може бути етнічна або релігійна

нетерпимість, ідеологічна зашореність. Значна частина побутових та сімейних

конфліктів зумовлена причинами психологічного характеру: агресивністю, почуттям

ненависті, заздрості тощо.

 

Міжгрупові конфлікти у більшості випадків породжені розходженнями у поглядах або

інтересах, хоча врешті-решт такі розходження зводяться переважно до боротьби за

ресурси.

 

Підсумовуючи, зазначимо, що при усьому розмаїтті причин, як і конфліктів, що

ними породжуються, універсальним джерелом конфліктів є несумісність претензій

конфліктуючих сторін за умов обмеженості можливостей їх задоволення.

 

4.Типологія конфліктів та форми протікання

Величезне розмаїття конфліктів, що повсякчас виникають у нашому житті,

надзвичайно актуалізує проблему їх класифікації, згрупування їх за певними

ознаками для вибору адекватних методів управлінського впливу. Серед соціологів

немає однозначності щодо класифікації конфліктів, однак більшість з них виділяє

такі види конфліктів:

за способом розв’язання – насильницькі або ненасильницькі;

за сферою розгортання – політичні, соціальні, економічні, організаційні,

юридичні, сімейно-побутові, ідеологічні, соціально-культурні тощо;

за напрямком впливу – вертикальні та горизонтальні, залежно від характеру

соціальних зв’язків між суб’єктами конфлікту;

за ступенем виявлення – відкриті та приховані;

за суб’єктами – внутріособистісні, міжособистісні, міжгрупові, між малими та

великими соціальними спільнотами, міжетнічні та міждержавні;

за наслідками – конструктивні та деструктивні;

за мотивацією – конфлікти з приводу розподілу владних повноважень і позицій, з

приводу розподілу ресурсів, з приводу цінностей та життєвих установок;

за масштабами – глобальні, соцієтальні, регіональні, локальні;

за формою – прості (бойкот, саботаж, переслідування, агресія) та складні (суспільний

протест, бунт, соціальна революція, війна);

5.Попередження та розв’язання конфліктів

 

Прогнозування та попередження конфліктів належать до головних завдань

управлінської діяльності щодо регулювання соціальних протиріч.

 

Прогнозування конфліктів – доказове припущення можливості їх виникнення та

розвитку. Здійснюється на наукових засадах з урахуванням практичного досвіду.

Попередження конфліктів – це організація життєдіяльності суспільства, соціальної

спільноти, яка мінімізує вірогідність протиріч між його суб’єктами. Зрозуміло,

що конфлікт набагато легше попередити, аніж розв’язати, тому профілактика

конфлікту є не менш важливою, аніж пошук шляхів його подолання. Діяльність із

профілактики конфлікту охоплює такі головні напрями:

створення необхідних умов для мінімізації їх кількості та розв’язування

неконфліктними засобами;

оптимізація організаційно-управлінських умов створення та функціонування

організацій;

ліквідація соціально-психологічних причин конфліктів;

блокування особистісних чинників виникання конфліктів;

 

Але якщо конфлікт виник, необхідно зробити все для його швидкого розв’язання.

Найпоширенішими методами вирішення конфлікту є:

усунення причин конфлікту, подолання образу „ворога”, що склався у конфліктуючих

сторін;

зміна вимог однієї із сторін, коли опонент іде на певні поступки. Інколи обидві

сторони погоджуються на компроміс у зв’язку з виснаженням ресурсів, втручанням

третьої сторони;

боротьба, яка передбачає перемогу однієї зі сторін;

консенсус, який є згодою значної більшості учасників конфлікту щодо головних

питань;

використання посередництва. Практика доводить, що вдало підібраний посередник

може швидко врегулювати конфлікт там, де без його участі згода була б неможливою;

метод третейського розгляду передбачає, що аналіз конфлікту здійснюється

відповідно до норм закону, зокрема й міжнародного права;

Використання зазначених методів або їх поєднання допомагає учасникам конфлікту

успішно реалізувати ту чи іншу стратегію виходу з конфлікту – головну лінію

їхньої поведінки на завершальному етапі конфліктної взаємодії.

 

Стратегія виходу з конфлікту:

суперництво – у нав’язуванні іншій стороні кращого для себе рішення;

компроміс – часткові поступки конфліктантів, відмова від окремих вимог, що

висувалися раніше, готовністю визнати претензії іншої сторони;

пристосування – є вимушеною або добровільною відмовою від боротьби;

уникнення вирішення проблеми – є спробою вийти з конфлікту за мінімальних втрат;

співробітництво – передбачає спрямованість конфлікантів на конструктивне

обговорення проблеми, ставлення до іншої сторони не як до противника, а як до

союзника в її вирішенні.

 

Отже, конфлікт є складним соціальним феноменом, який постійно супроводжує

життєдіяльність суспільства та потребує теоретичного і практичного вивчення з

метою управління ним на всіх стадіях його функціонування, особливо у періоди

кризи суспільства, трансформації його системи.

 

Питання для самоперевірки та повторення

 

‪1. Що вивчає соціологія конфлікту?

 

‪2. Дайте порівняльну характеристику головних соціологічних теорій конфлікту?

 

‪3. Розкрийте сутність подвійного характеру функцій конфлікту.

 

‪4. Проаналізуйте можливі причини конфлікту.

 

‪5. За якими критеріями здійснюється типологізація соціальних конфліктів?

 

‪6. Розкрийте сутність методів вирішення соціальних конфліктів.

 

‪7. Доведіть перспективність врегулювання конфліктів за допомогою третьої

сторони, навівши приклади із сьогодення.

 

Додаткова література з теми

 

‪1. Бандурка А.М., Друзь В.А. Конфликтология. Учебное пособие для вузов. –

Харьков, 1997

 

‪2. Донченко Е.А, Титаренко Т.М. Личность: конфликт, гармония. – К.:Политиздат

Украины, 1989

 

‪3. Дружинин В. Введение в теорию конфликта. – М, 1989

 

‪4. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта. Учеб. пособие. – М.:Аспект-Пресс,

 

‪5. Здравомыслов А.Г. Фундаментальные проблемы социологии конфликта и динамика

массового сознания // Социологические исследования. – М, 1993. - №3

 

‪6. Ишмуратов А.Г. Конфлікт і згода. – К.: Наукова думка, 1996

 

‪7. Лукашевич Н.П., Туленков М.В. Соціальні та галузеві соціологічні теорії. –

К, 1998

 

‪8. Небоженко В.С. Соціальна напруженість і конфлікти в українському

суспільстві. – К, 1994

 

‪9. Перебенесюк В.П., Бекешіна І.Е. Соціальні конфлікти і молодь. – К.: Наук.

думка, 1994

 

‪10. Пірен М.І. Основи конфліктології. – К, 1997

 

‪11. Спеціальні та галузеві соціології/ За ред. Пилипенка В.С. – К.: Вища

освіта, 2003

 

‪12. Харчева В.Г. Основы социологии. Учебник. – М.: Лотос, 1997

 

‪13. Фролов С.Ф. Социология: сотрудничество и конфликты. – М, 1997

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.