Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ТЕМА 4: СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ ТА СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ



 

‪1. Соціальна стратифікація: поняття, основні методологічні підходи.

 

‪2. Історичні типи соціальної стратифікації.

 

‪3. Соціальна мобільність. Види.

 

Після вивчення матеріалу лекції студенти повинні вміти:

 

пояснити поняття “соціальна стратифікація”;

 

охарактеризувати основні методологічні підходи соціальної стратифікації;

 

розкрити основні історичні типи соціальної стратифікації;

 

показати, яким чином соціальна нерівність формується на основі рангових

показників і які форми нерівності існують у сучасному суспільстві;

 

усвідомити значення терміна “соціальна мобільність” і його роль у динаміці

соціальної структури сучасного суспільства.

 

1. Соціальна стратифікація: поняття, основні методологічні підходи

 

Соціальна стратифікація (лат.Stratum-шар)-поділ суспільства на вертикально

розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж,

власність, владу, освіту тощо.

 

Соціальна стратифікація означає як сам процес, що безперервно триває в

суспільстві, так і його результат. Вона засвідчує не про різне становище в

суспільстві індивідів, родин чи цілих країн, а сама їх нерівне становище. Вона є

не лише методом виявлення верств конкретного суспільства , а й портретом цього

суспільства .

 

У соціології існують різні методологічні підходи до вирішення питань про суть,

витоки і перспективи розвитку соціальної стратифікації: функціональний,

конфліктний та еволюційний.

 

Представники функціонального підходу К.Девіс і У.Мур вважають, що соціальна

структура суспільства представлена певним набором позицій, які можна досягти .

Кожне суспільство стикається з проблемою: як спонукати індивідів займати ці

позиції і як заохотити індивідів якісно виконувати обов’язки відповідно до цих

позицій. Девіс і Мур, починаючи з аналізу цих позицій, підкреслюють: для того,

щоб індивіди заповнювали позиції, потрібні певні здібності; ці позиції

неоднаково важливі для виживання суспільства. Для того, щоб індивіди прагнули

зайняти ці позиції, їх потрібно винагороджувати. Серед винагород вони виділяють

блага-повсякденного життя і комфорту, розваг і проведення вільного часу, самоповага

і самореалізації.

 

Суспільства стратифіковані настільки, наскільки нерівними є позиції.

 

Основні твердження Девіса і Мура зводяться до того, що окремі позиції в будь-якому

суспільстві функціонально більш важливі, ніж інші і потребують особливої

кваліфікації для виконання. Обмежена кількість індивідів володіє талантом, який

потрібно розвинути для заповнення такої позиції. Набуття кваліфікації потребує

тривалого періоду навчання, протягом якого ті, хто навчається, чимось жертвують.

Для того, щоб спонукати талановитих індивідів йти на жертви і проходити навчання,

їх майбутні позиції повинні забезпечувати винагороду у вигляді доступу до

дефіцитних благ. Ці дефіцитні блага являють собою права і привілеї, що

притаманні позиціям і задовольняють потреби комфортного існування; розваг і відпочинку,

самоповаги і самореалізації. Диференційований доступ до винагород своїм

найближчим наслідком має диференціацію престижу і поваги, котрими володіють

страти(сукупність об’єктів стратифікації). Відповідно до прав і привілеїв

утверджується соціальна нерівність. Отже, соціальна нерівність між стратами є

позитивно функціональною і неминучою в будь-якому суспільстві. Стратифікація

забезпечує оптимальне функціонування суспільства.

 

К. Девіс і У.Мур звертають увагу на важливість зовнішніх умов стратифікації,

серед яких вони виділяють такі:

стадія культурного розвитку(накопичення зразків поведінки);

відносини з іншими суспільствами(стан війни підвищує значимість військових

позицій);

фактор розмірів суспільства(великій країні легше підтримувати стратифікацію).

Проте функціональний підхід не може пояснити дисфункції, коли окремі ролі

винагороджуються аж ніяк не пропорційно їхній питомій вазі, значущості для

суспільства. Наприклад, винагорода осіб, що обслуговують еліту. Критики

функціоналізму підкреслюють, що висновок про корисність ієрархічної побудови

суперечить історичним фактам сутичок, конфліктів між стратами, які призводили до

складних ситуацій, вибухів і часом відкидали суспільство назад.

 

Другим напрямом аналізу соціальної стратифікації можна назвати конфліктний

підхід, висхідні позиції якого були сформульовані К.Марксом, який пов’язував

соціальну нерівність з різним становищем груп людей в системі матеріального

виробництва, їх відношенням до власності.

 

Конфліктний підхід був розвинений Максом Вебером(1864-1920), який вбачав основу

стратифікації в розподілі праці. Вебер говорить про те ,що нерівність існує тому,

що є три ресурси, через які люди вступають у боротьбу: багатство(майнова

нерівність); влада; честь і слава(статусна нерівність).

 

Ресурси ці є дефіцитними за своєю природою; їх неможливо поділити порівну. В

будь-якому суспільстві люди нерівні як по кожному окремому ресурсу, так і за їх

сумою.

 

Згідно з кожним ресурсом формуються окремі спільності і групи. В залежності від

того, як розподіляється влада, формуються політичні партії. За градацією честі і

слави – статусні групи. За тим, як розподіляється багатство класи.

 

Отже, М.Вебер вважає, що нестратифікованих суспільств не буває, а економічна

нерівність є основним видом нерівності в сучасному суспільстві.

 

Ідею багатомірної стратифікації розвивав і Питирим Сорокін (1889-1968), який

виділив три основні форми стратифікації і, відповідно, три види критеріїв:

економічні, політичні і професійні.

 

Соціальна стратифікація, за П.Сорокіним, - це диференціація деякої сукупності

людей(населення) на класи за рангами. Вона знаходить вираз в існуванні вищих і

нижчих верств. Її основа і сутність – в нерівномірному розподілі прав і

привілеїв, відповідальності і обов’язку, наявності або відсутності соціальних

цінностей, влади і впливу серед членів того чи іншого співтовариства.

 

Конкретні форми соціальної стратифікації різноманітні і численні. Якщо

економічний статус членів деякого співтовариства неоднаковий, якщо серед них є

багаті і бідні, то таке суспільство характеризується наявністю економічного

розшарування незалежно від того, організоване воно на комуністичних чи

капіталістичних принципах, визначене воно як “суспільство рівних”, чи ні.

Реальність факту економічної нерівності виражається у відмінностях прибутків,

рівня життя, в існуванні багатих і бідних верств населення. Якщо в межах певної

групи існують різні ранги авторитету і престижу звань, якщо існують керівники і

підлеглі, то це означає, що така група політично диференційована, що б вона не

проголошувала в своїй конституції або декларації. Якщо члени певного суспільства

розділені на різні групи за родом їх діяльності, а деякі професії при цьому

вважаються більш престижними порівняно з іншими і якщо члени тієї чи іншої професійної

групи поділяються на керівників і підлеглих, то така група професійно

диференційована незалежно від того, обираються керівники чи призначаються,

отримують вони керівні посади у спадок чи завдяки їх особистим якостям.

 

Як правило, ці три форми (економічна, політична і професійна) тісно переплетені.

Люди, які належать до вищої верстви в якомусь одному відношенні, належать до

тієї ж верстви і за іншими параметрами, і навпаки. Представники вищих

економічних верств одночасно відносяться і до вищих політичних і професійних

верств. Таким є загальне правило, хоча існує і немало виключень. Так, наприклад,

найбагатші далеко не завжди знаходяться на вершині політичної або професійної

піраміди і навпаки.

 

У 70-80-х роках набула поширення тенденція синтезу функціонального та

конфліктного підходів. Найбільш повний вираз вона знайшла в роботах

американських вчених Герхарда і Джін Ленскі, які сформулювали еволюційний підхід

до аналізу соціальної стратифікації. Вони розробили модель соціально-культурної

еволюції суспільства й показали, що стратифікація не завжди була необхідною та

корисною. На ранніх етапах розвитку ієрархія практично відсутня. У подальшому

вона з’явилася внаслідок природних потреб, частково ґрунтуючись на конфлікті,

який виникає в результаті розподілу додаткового продукту.

 

В індустріальному суспільстві вона базується в основному на консенсусі цінностей

можновладців і рядових членів суспільства. У зв’язку з цим винагорода буває і

справедливою , і несправедливою, а стратифікація може сприяти або утруднювати

розвиток, залежно від конкретно-історичних умов і ситуацій.

 

Більшість сучасних соціологів підкреслює, що соціальна диференціація носить

ієрархічний характер і являє собою складну багатопланову соціальну стратифікацію.

 

Суспільство не тільки допускає ієрархію статусного становища груп, окремих

індивідів, що до них належать, але й сприймає її як джерело, імпульс для свого

розвитку. Соціальна стратифікація вказує на нерівність у суспільстві, його поділ

за певними критеріями чи їх сукупністю на стійки групи, які мають неоднаковий

вплив на суспільне життя. Якщо соціальна нерівність потрібна для раціоналізації

суспільного устрою, то проблемою залишається вибір критерію нерівності .

 

Найчастіше для загального уявлення про соціальну ієрархію суспільства достатньо

поділити громадян будь-якого суспільства відповідно до таких основних критеріїв

нерівності: дохід, освіта, влада і престиж.

 

Дохід вимірюється в грошах, які одержує окремий індивід(індивідуальний дохід)

або сім’я (сімейний дохід) протягом певного періоду часу, скажімо, одного місяця

або року.

 

Освіта вимірюється кількістю років навчання.

 

Влада вимірюється кількістю людей, на яких розповсюджується прийняте Вами

рішення. Влада – можливість нав’язувати свою волю або рішення іншим людям

незалежно від їх волі.

 

Престиж – повага статусу, яка склалася в громадській думці.

 

Належність до тієї чи іншої страти вимірюється не тільки цими об`єктивними

показниками, а і суб`єктивними – відчуттям причетності до даної групи,

ідентифікації з нею, що і пришвидшує механізм соціального відтворення.

 

2. Історичні типи соціальної стратифікації

Із історії, відомо кілька основних типів стратифікацій : рабство, касти, стани

та класи.

 

Схема. Історичні типи соціальної стратифікації.

Рабство. Воно було граничною формою нерівності, за якої одні люди володіли

іншими. Щоправда, рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури: в

одному випадку раб перебував поза законом (класична форма рабства), в іншому –

йому відводилася роль слуги чи солдата.

 

Каста – це соціальна група, членством в котрій людина зобов’язана виключно своїм

народженням. Член касти не може перейти із власної касти в іншу, і це положення

закріплене індуською релігією. Поширені вони переважно в Індії, де налічується 4

основні касти(брахмани – священики, кшатрії – воїни, вайшеї-купці, шудри –

робітники та селяни) та 5 тис. неосновних каст та підкаст.

 

Стани. Властиві вони європейському феодалізмові. Це соціальні групи, які

володіли закріпленими звичаями або юридичним законом правами та обов’язками,

котрі передавалися через спадщину.

 

До найвищого стану належали аристократи і вельможі. До нижчого – духівництво,

наділене значними привілеями. До третього стану – вільні селяни, чиновники не

дворянського походження, купці й ремісники.

 

Слід зазначити, що права та обов’язки кожної форми стратифікаційного типу дуже

строго визначалися законами чи релігійною доктриною. Соціальні бар’єри були між

ними досить жорстокими, тому перші три історичних типи стратифікацій

характеризують закриті суспільства, у яких соціальне приміщення із нижчих страт

у вищі повністю заборонялося або ж суттєво обмежувалося.

 

Класи. Цей тип стратифікованого суспільства є головним об’єктом соціології

марксизму. Її основоположник К. Маркс вважав класову структуру суспільства

основою розвитку і змін, а виникнення класів пояснював економічними чинниками –

суспільним поділом праці – формуванням відносин приватної власності. В.І.Ленін

визначав, що класи – великі соціальні спільності людей, що розрізняються за їх

місцем в системі суспільного виробництва, відносинами до власності на засоби

виробництва, роллю у суспільній організації праці та ін.

 

Сучасні дослідники (французький соціальний філософ П’єр Бурдьє) при розгляді

цього питання беруть до уваги не тільки економічний капітал, вимірюваний у

категоріях власності й доходу, а й культурний (освіта, особливі знання, вміння,

стилі життя), соціальний (соціальні зв’язки ), символічний (авторитет, престиж,

репутація).

 

Класи не детерміновані віросповіданням або законом; належність до класу не є

спадковою. Це – відкритіший тип стратифікації, ніж інші, а класові межі не

настільки суворі. Тому соціальне переміщення за класовою ознакою – звичайне

явище, оскільки належність до класу пов’язана з професією, матеріальним рівнем,

майновим цензом індивіда та ін.

 

Клас – угрупування людей на основі нерівного становища щодо основних соціальних

ресурсів, які визначають їхні життєві шанси, соціальні претензії та соціальні

можливості спільно діяти.

 

У західному індустріальному суспільстві розрізняють, як правило, три класи : “вищий”,”середній”

і ”нижчий”.

 

Вищий клас. До нього зараховують роботодавців, керівників, топ-менеджерів, усіх,

хто володіє виробничими потужностями чи контролює їх, має високий майновий ценз(багатство).

 

Середній клас. Цей феномен сформувався в індустріальному суспільстві, розвинувся

в постіндустріальному, його ідентифікують за різними критеріями: - займає

проміжну позицію між верхами і низами суспільства; порівняно високо забезпечена

частина суспільства, що володіє власністю, економічною незалежністю, свободою

вибору сфери діяльності; зосереджує у своїх рядах кваліфікованіші найдіяльніші,

кадри суспільства. Середні верстви сучасного західного суспільства становлять

приблизно 80 відсотків.

 

Нижчий клас. До нього належать малокваліфіковані робітники, особи без

професійної кваліфікації (так звані „сині комірці”).

 

Однак за всієї значущості класова система – один з виявів соціальної стратифікації.

При цьому класова і стратифікаційна моделі соціальної структури не заперечують

одна одну, а навпаки – сприяють побудові моделі соціальної структури.

 

3.Соціальна мобільність. Види.

Соціальна мобільність – це процес руху індивідів між ієрархічно організованими

елементами соціальної структури. Поняття соціальної мобільності увів в

соціологічний обіг П. Сорокін у 1927 р.

 

П.Сорокін визначає соціальну мобільність як будь-який перехід індивіда або

соціального об’єкта, тобто всього того , що створено або модифіковано людською

діяльністю, із однієї соціальної позиції в іншу.

 

Існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна.

Горизонтальна мобільність.

 

Під горизонтальною соціальною мобільністю, або переміщенням, розуміють перехід

індивіда або соціального об’єкта із однієї соціальної групи в іншу, що

знаходиться на тому ж рівні.

 

Переміщення деякого індивіда з баптистської в методистську релігійну групу, з

одного громадянства в інше, із однієї сім’ї (як чоловіка, так і жінки) в іншу

при розлученні або повторному шлюбі, з однієї фабрики на іншу, при збереженні

при цьому свого професійного статусу, - все це приклади горизонтальної

соціальної мобільності. Такими ж прикладами є переміщення соціальних об’єктів (радіо,

автомобіля, моди, теорії Дарвіна) в межах одного соціального пласта, подібно

переміщенню з Айови до Каліфорнії. У всіх цих випадках «переміщення» може

відбутися без будь-яких помітних змін соціального положення індивіда або

соціального об’єкта у вертикальному напрямку.

 

Вертикальна мобільність.

Під вертикальною соціальною мобільністю розуміють ті відносини, які виникають

при переміщені індивіда або соціального об’єкта з одного соціального пласта в

інший. В залежності від напрямку переміщення існує два типи вертикальної

мобільності: висхідна і низхідна, тобто соціальний підйом і соціальний спуск.

Відповідно до природи стратифікації існують низхідні і висхідні течії

економічної, політичної і професійної мобільності, не говорячи вже про інші менш

важливі типи. Висхідні течії існують в двох основних формах: проникнення

індивіда з нижчого пласта в існуючий більш високий пласт; або створення такими

індивідами нової групи і проникнення всієї групи у вищий пласт на рівень з вже

існуючими групами цього пласта. Відповідно і низхідні течії також мають дві

форми: перша полягає в падінні індивіда з більш високої соціальної позиції на

більш низьку, не порушуючи при цьому вихідної групи, до якої він належав раніше;

інша форма проявляється в деградації соціальної групи в цілому, в знижені її

рангу на фоні інших груп або в порушенні її соціальної єдності.

 

В соціології, в основному, науковому аналізу підлягає саме вертикальна соціальна

мобільність.

 

Соціологи розрізняють також мобільність між поколіннями і мобільність в межах

одного покоління. Між поколіннями мобільність обумовлює зміну власної соціальної

позиції порівняно із соціальною позицією батьків (син робітника стає викладачем).

 

Внутрішньопокоління мобільність має місце тоді, коли особа протягом власного

життя кілька разів змінює соціальні позиції(робітник – інженер - директор заводу).

 

П. Сорокін визначив ряд принципів вертикальної мобільності:

‪1. Навряд чи коли - небудь існували суспільства, соціальні верстви яких були

абсолютно закритими або в яких відсутня була б вертикальна мобільність в її

трьох основних аспектах – економічний, політичний, професійний.

‪2. Ніколи не існувало суспільства, в якому вертикальна соціальна мобільність

була б абсолютно вільною, а перехід з однієї соціальної страти в іншу

здійснювався б без будь - якого опору. Якби мобільність була б абсолютно вільною,

то в суспільстві, яке виникло, не було б соціальних страт.

‪3. Інтенсивність і загальність вертикальної соціальної мобільності змінюється

від суспільства до суспільства, тобто в просторі. Щоб впевнитися в цьому,

достатньо порівняти індійське кастове суспільство і сучасне американське. Якщо

взяти вищі щаблі в політичній , економічній і професійній пірамідах в обох

суспільствах, то буде видно, що всі вони в Індії визначені фактом народження і є

тільки небагато індивідів, які досягли високого положення, піднімаючись з

найнижчих страт. Тим часом в США серед відомих людей в промисловості і фінансах

38,8% в минулому і 19,6 % в сучасному поколінні починали бідняками; 31,5%

мультиміліонерів починали свою кар’єру, маючи середній достаток.

‪4. Інтенсивність і всеосяжність вертикальної мобільності – економічної,

політичної і професійної – коливається в межах одного і того ж суспільства в

різні періоди його історії. В історії будь – якої країни або соціальної групи

існують періоди, коли вертикальна мобільність зростає як кількісно, так і якісно,

однак існують періоди, коли вона зменшується.

‪5. У вертикальній мобільності в її трьох основних формах немає постійного

напрямку ні в бік посилення, ні в бік послаблення інтенсивності. Це припущення є

дійсним для історії будь – якої країни, для історії великих соціальних

організмів і нарешті, для всієї історії людства.

 

Дані про соціальну мобільність деякою мірою дозволяють судити про ступінь

відкритості суспільства - його демократичність. Наскільки те чи інше суспільство

створює можливості для переміщення індивідів, поколінь з нижчих категорій у вищі

– таким шляхом формується еліта суспільства. При цьому існує закономірність: чим

вищий соціальний клас (страта), тим важче в нього проникнути. У нашому

суспільстві соціальне “закриття” вищого класу почало спостерігатися одночасно із

стратифікаційною активізацією населення в кінці 80-х-на початку 90-х років, із

формуванням ринкових відносин. Саме в цей період можливості збагатіти і

просунутися “наверх ” були для всіх однакові.

 

Соціальна мобільність та соціальна стратифікація невіддільно пов’язані явища;

тільки стратифікація – це стан суспільства на даний момент(ніби “фотографія

суспільства ”), а мобільність – це механізм зміни цього стану(“кіно про зміни в

суспільстві ”).

 

Особливу роль у соціальній мобільності відіграє освіта та знання, особливо у час

переходу до інформаційного суспільства, система освіти суттєво впливає на рівень

соціальної мобільності, а саме: - загальна та професійна освіта для молоді

забезпечує її соціалізацію й ефективний розвиток і функціонування;

 

відтворення і розвиток соціальної структури суспільства;

 

вплив на духовне життя суспільства.

 

Питання для самоконтролю та перевірки

 

‪1. Що таке “соціальна стратифікація”?

 

‪2. Розкрийте сутність теорії соціальної стратифікації.

 

‪3. Які Ви знаєте критерії соціальної стратифікації?

 

‪4. Охарактеризуйте історичні типи стратифікації.

 

‪5. Поясніть відмінності між поняттями “клас”; ”страта”.

 

‪6. Кого Ви відносите до представників “вищого класу”, “середнього класу”, “нижчого

класу” ?

 

‪7. Які причини соціальної нерівності? Чи може нерівність бути справедливою.

 

‪8. Розкрийте сутність процесу соціальної мобільності.

 

‪9. Чим відрізняється горизонтальна соціальна мобільність від вертикальної

соціальної мобільності?

 

‪10. Чим розрізняються поняття “соціальне розшарування” і ”стратифікація”?

 

Додаткова література з теми

 

‪1. Головаха Є. Суспільство, що трансформується. Досвід соціологічного

моніторингу в Україні.-К, 1997

 

‪2. Гидденс Е. Стратификация и классовая структура// Социол. исслед.- 1992. -№9,11

 

‪3. Ильин В.Социальная стратификация . Сыктывкар, – 1991.

 

‪4. Классовое общество. Теория и эмпирические реалии/ Под ред. С.Макеева. – К.,

 

‪5. Комаров М.С. Социальная стратификация и социальная структура //Социол.

исслед. – М , 1992.-№7

 

‪6. Куценко О. Общество неравных. Классовый анализ неравенства в классовом

обществе. – Харьков, 2000

 

‪7. Мостовая И.В. Социальное расслоение. Символический мир метаигры . – М, 1996

 

‪8. Радаев В.В., Шкаратан О.Н. Социальная стратификация. –М, 1995

 

‪9. Сірий Є.В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та

галузеві теорії // Навч. посібник. – К: Атіка, 2004

 

‪10. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М, 1992

 

‪11. Соціологія.Підручник // За заг. ред. В. М. Пічі – Львів, 2004.

 

‪12. Соціологія: термін і поняття, персоналії .Навчальний словник – довідник /

За заг. ред. В.М. Пічі. – К, Львів, 2002.

 

‪13. Черниш Н.Соціологія : Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 1996.

 

‪14. Шаповал М. Загальна соціологія.- К.:УЦДК, 1996.

 

‪15. Якуба Е. А. Соціологія : Учеб. пособие.- Харьков : Константа, 1996.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.