Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Девіантна поведінка: форми, види, причини



Девіаця - процес відхилення в соціалізації, відхилення поведінки особи від

встановлених у даному суспільстві стереотипів, норм моральності і права.

 

Ставлення суспільства до девіантної поведінки. У більшості суспільств контроль

девіантної поведінки несиметричний: відхилення в погану сторону засуджується, а

в гарну - схвалюється. У залежності від того, позитивним чи негативним є

відхилення, усі форми девіації можна розташувати на деякому континумі. На одному

полюсі розміститься група осіб, котрі виявляють максимально несхвальну поведінку:

революціонери, терористи, не патріоти, політичні емігранти, зрадники, атеїсти,

злочинці, вандали, циніки, жебраки на іншому полюсі розташується група з відхиленнями,

що максимально схвалюються: національні герої, видатні артисти, спортсмени,

вчені, письменники, лідери, місіонери, передовики праці.

 

Будь-яка поведінка, що викликає несхвалення громадської думки, називається

девіантною. Це надзвичайно широкий клас явищ: від безкоштовного проїзду до

вбивства людини.

 

У широкому значенні девіант – будь-яка людина, котра збилася з пуття або

відхилилась від норм. При такій постановці варто говорити про форми й масштаби

відхилення.

 

Форми девіантної поведінки: кримінальна злочинність, алкоголізм, наркоманія,

проституція, гомосексуалізм, азартні ігри, самогубство.

 

У вузькому значенні слова - під девіантною поведінкою припускається відхилення,

що не спричиняють кримінального покарання. Інакше кажучи, не є протиправними.

Сукупність протиправних вчинків, або злочинів, одержала в соціології особливу

назву - делінквентна (буквально - злочинна) поведінка.

 

Види девіантності:

1. Психологічна девіантність - це систематичні відхилення в поведінці особи

від сталих стереотипів поведінки. Даний тип девіантності представляють особи з

нездоровою психікою. Одні з них, котрі становлять небезпеку для оточуючих,

перебувають у медичних закладах, інші живуть серед нормальних людей.

Психологічні девіанти поводяться неадекватно до поведінки більшості, тобто не

усвідомлюють своєї поведінки.

 

2. Моральна девіантність - ще систематичні відхилення в поведінці особи від

існуючих норм моралі. Прикладами можуть бути прояви дрібного злодійства,

хуліганства, жорстокості, черствості, байдужості.

 

3. Правова девіантність - це порушення особою норм прав або невиконання їхніх

вимог. На відміну від перших двох видів для фіксації правової девіантності

достатньо й одного епізоду порушення або недотримання.

 

Причини девіантної поведінки.

Біологічні і психологічні причини:

 

Наприкінці XIX і на початку XX століття були поширені біологічні і психологічні

трактування причин девіації. Італійський лікар Чезаре Ломброзо вважав, що існує

прямий зв'язок між злочинною поведінкою й біологічними особливостями людини.

Особливе значення він надав рисам особи. Американський лікар і психолог Вільям

Шелдон підкреслював важливість будови тіла. Прихильники психологічного

трактування пов'язували девіацію з психологічними рисами (нестійкість психіки,

порушення психологічної рівноваги тощо).

 

Соціальні причини:

Розгорнуте соціологічне пояснення девіації вперше дав Е.Дюркгейм. Він пропонує

теорію аномії, що розкриває значення соціальних і культурних чинників. За

Дюркгеймом, основною причиною девіації є аномія, буквально відсутність регуляції,

"безнормність". У перекладі з грецької мови «номос» означає «закон», а префікс "а"

має негативне значення.

 

Аномія – це стан дезорганізації суспільства, коли цінності, норми, соціальні зв'язки

або відсутні або стають нестійкими й суперечливими. Аномію не варто розуміти

тільки стосовно права, коли відсутні нові правові норми й закони. Це більш

широке і глибоке явище, свого роду хвороба суспільства. Е.Дюркгєйм пов'язує її

із соціальними потрясіннями: економічними, фінансовими негараздами й

банкрутством, антагонізмом між працею й капіталом, революціями, розірванням зв’язків

поколінь та ін. Люди відчувають почуття безпорадності, тривоги, страху,

непевності в майбутньому, їм здається, що прийшов «останній час». У такий

непевний час одні люди втрачають: сенс життя, оскільки знецінилась їхня віра в

основи суспільства, інші намагаються «половити рибку» в каламутній воді кризи,

треті шукають порятунку в релігіях і псевдорелігіях. Аномія характерна різким

ослабленням соціальних зв'язків між індивідами, малими й великими соціальними

групами, а іноді й їх зникненням.

 

Ідею аномії в XX столітті розвинув американський соціолог Р.Мертон. Він показав,

що й у періоди стабільності можлива аномія. Вона пояснюється конфліктом норм у

культурі, розбіжністю між пропагандованими цілями й замовчуванням морально

виправданих засобів їх досягнення. Відповідно до цього він виділив типи

поведінки, що, з його точки зору є водночас типами пристосування до суспільства.

Р.Мертон показує це на прикладі ставлення американців до такої мети, як

досягнення багатства.

 

Перший тип поведінки – конформізм передбачає відповідність і культурним цілям, і

засобам. У суспільстві прошарок конформістів завжди достатній. Це основний

стабільний прошарок суспільства..

 

Другий тип поведінки – інновація передбачає згоду з цілями, але заперечує засоби,

що соціальне схвалюються для їх досягнення. Приймаючи, наприклад, мету

досягнення багатства представники нижчого класу не можуть користуватися такими

засобами досягнення, як заняття престижною діяльністю, здобуття освіти,

економічний успіх. Звідси схильність до незаконних засобів здійснення мети:

спекуляція, шантаж.

 

Третій тип поведінки – ритуалізм передбачає, навпаки, заперечення цілей, але

прийняття традиційних засобів, що схвалюються для їх досягнення. Він звичайно

виражається у зниженні рівня прагнень і часто зустрічається, на думку Мертона, у

представників нижчого прошарку середнього класу. Це може бути джерелом

девіантної поведінки, наприклад у бюрократа котрий абсолютизує формальні

процедури.

 

Четвертий тип поведінки - ретретізм передбачає заперечення й мети, й засобів.

Найбільше ретритізм характерний для осіб, котрі виявилися поза суспільством:

бродяги, наркомани, п’яниці й жебраки, які відмовляються від пошуку безпеки,

престижу, прагнення до гідності.

 

П'ятий тип поведінки - заколот передбачає відчуженість від пануючих цілей і

стандартів і формування нових цілей і засобів.

 

Відповідно до теорії конфлікту (марксизм) джерелом девіації є соціальний

несправедливий устрій суспільства, а її подолання пов'язане з подоланням

соціальної несправедливості (наприклад, через революцію). До данного напряму

примикає теорія так званого "навішування ярликів", згідно з яким пануючі

соціальні групи нав'язують суспільству (через систему влади й сили) своє

уявлення про девіацію.

 

У країнах СНД розвинулась загальна теорія соціальних відхилень. Появу й

поширення девіації більшість дослідників пов’язує із суперечностями соціального

розвитку. Девіантна поведінка є результатом дії широкого кола соціальних,

економічних, культурних, історичних і політичних чинників. Особлива увага

приділяється аналізу механізмів взаємозв'язку різноманітних чинників.

 

Девіантна поведінка підлягає соціальним санкціям. В суспільстві існує цілий ряд

соціальних санкцій. Одні з них (правові санкції) чітко регламентовані,

формалізовані і застосовуються владними структурами відповідно до норм права.

Інші санкції (моральні) є неформальними і застосовуються окремими членами

суспільства у формі ухвалення або осудження.

 

Питання до самоперевірки та повторення

 

‪1. В чому різниця між поняттям «індивід», «індивідуальність», «особистість»?

 

‪2. Які основні стадії соціалізації і інститути соціалізації на цих стадіях?

 

‪3. Чим розрізняються первинні та вторинні соціалізації?

 

‪4. З чого складається соціальний статус особистості?

 

‪5. В чому різниця між предписаними та набутими соціальними статусами? Які

складові процеса соціалізації?

 

‪6. Якими є основні елементи соціальної структури особистості?

 

‪7. В чому полягає сутність девіантної поведінки?

 

‪8. Якими є різновиди девіантної поведінки?

 

Додаткова література з теми

 

‪1. Бекешкина И.Д. Структура личности. Методологический анализ. –К: Наук. думка,

1986.

 

‪2. Добреньков В.М., Кравченко А.И. Социология: Учебник. –М.:ИНФА, 2001.

 

‪3. Злобіна О.Г., Тихонович В.О. Суспільна криза і життєві стратегії особистості.

–К, 2001.

 

‪4. Кон Н.С. Социология личности. –М, 1967.

 

‪5. Лукашевич М.П. Соціалізація: виховні механізми і технології: Навчально-методичний

посібник. –К, 1998.

 

‪6. Некрасов А.И. Основы социологии. Конспект лекций. –Х.:Одиссей, 2002.

 

‪7. Павліченко П.П., Литвиненко Д.А. Соціологія. Навчальний посібник. –К.:

Лібра, 2002.

 

‪8. Піча В.М. Соціологія особистості// Соціологія: терміни, поняття, персоналії/

За заг. ред. В.М. Пічі. – К.;Львів, 2003.

 

‪9. Сірий Є.В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та

галузеві теорії / Навч. посібник. –К.:Атіка, 2004.

 

‪10. Циба В.Т. Соціологія особистості: системний підхід. –К, 2000

 

‪11. Шаповал М. Загальна соціологія. –К, 1996.

 

‪12. Ядов В.А. Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности.

–П, 1979.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.