Мета – з’ясувати суть соціальних ідей "освіченого абсолютизму"; проаналізувати зміст, основні напрями та результати соціальної політики Катерини ІІ.
Розглядаючи перше питання, відзначте, що в історіографії ця проблема має суперечливі оцінки. Радянські історики звертали увагу передовсім на "класову суть" соціальної політики російського уряду у другій половині ХVІІІ ст. (М. Дружинін, М. Павленко). Сьогодні деякі вчені відзначають соціальний та політичний консерватизм вимог "освіченого абсолютизму" (О. Омельченко). Інші схильні вбачати в політиці "освіченої" імператриці наміри створення "регулярної держави" зі становою структурою, що існувала в Західній Європі (Д. Гріффітс, О. Каменський).
З’ясовуючи суть соціальних ідей Катерини ІІ, необхідно насамперед звернутися до "Наказу" (1765−1766 рр.), підготовленого нею для депутатів Законодавчої комісії 1767 р. (див. документ № 1). В цьому документі найповніше обґрунтована політика доктрини "освіченого абсолютизму". З’ясуйте, які ідеї європейських філософів та правників використала в "Наказі" Катерина ІІ. Відзначте, що "Наказ" став результатом творчого осмислення цих ідей та адаптації їх до російської дійсності, оскільки справжньою метою його було посилення особистої влади Катерини ІІ шляхом певного осучаснення правової системи з використанням просвітительської фразеології.
Аналізуючи статті "Наказу", зверніть увагу на обґрунтування в них ідеї необхідності самодержавної монархії в Росії (ст. 9, 10, 13, 19, 33, 42, 77, 502, 508, 520), визначальної ролі освіченого монарха в управлінні та законодавстві (ст. 148, 149, 151, 511), закріплення принципу діяльності "властей середніх" як підлеглих і залежних від верховної влади (ст. 18, 21, 24, 25, 99). Метою державної організації Катерина ІІ проголосила забезпечення "всезагального блага", а "освічений монарх" як уособлення держави через державні установи і закони забезпечує благо підданих. Поясніть, у чому полягає зміст таких ідеологічних понять абсолютизму, як "державний інтерес", "благо Вітчизни", "загальне благо", "регулярна держава".
Відповідно до цих настанов, які обумовлювалися необхідністю зміцнення самодержавної влади, перед Законодавчою комісією ставилося завдання розробки законів про окремі стани.
З’ясуйте, чим відрізнявся соціальний устрій Росії від соціальної структури європейських країн? Зверніть увагу на обґрунтування в "Наказі" принципів різного становища підданих у суспільстві як основи покірності; "всезагальної слухняності" самодержавній владі (ст. 250, 358). Суспільство у "Наказі" трактувалось як становий устрій, де за кожним станом закріплювалися певні права і привілеї. Відповідно до цього, кожний стан посідав своє місце у суспільній ієрархії (зверху − дворянство; нижче – "середній рід" людей; на останньому щаблі − люди "низького роду" (ст. 104, 110, 252). Нерівність людей обгрунтовувалася не тільки їх особливою роллю в політичному житті суспільства, а й відмінностями їх занять. Проаналізуйте ст. 250, 358, 359 і вкажіть, як ці відмінності визначаються в "Наказі"? За якими ознаками дворянство є привілейованим станом? (див. ст. 361, 364, 367). Права людини, згідно з "Наказом", залежать від його станових обов’язків і, відповідно, визначаються законами самодержавного монарха. Утверджувалося, що саме монарх може дарувати права і привілеї та бути їх гарантом. Дайте відповідь: чому царська влада намагалася посилити своє втручання в соціальну сферу?
Найслабше в "Наказі" розроблено селянське питання. Про своєрідність підходу Катерини ІІ до цього питання можна судити за ст. 260, 254, 270. Прокоментуйте їх. Чому це важливе питання не стало об’єктом уваги імператриці?
Друге питання присвячено аналізу Жалуваної грамоти дворянству 1785 р. (див. документ № 4). Простежте, як відбувався процес формування дворянського стану упродовж ХVІІІ ст.; визначте найважливіші етапи цього процесу; які суттєві зміни відбулися в соціальному становищі російського дворянства. Зверніть увагу на повну назву грамоти. У чому полягає її зміст? Положення яких попередніх законодавчих актів містила Жалувана грамота? Дайте відповідь, чому в умовах, коли Росія, за висловом В. Ключевського, від країн Центральної Європи "відставала на кріпосне право, на цілий історичний період, який тривав у нас 2 ½ століття", царський уряд першочергову увагу приділяв розширенню прав і привілеїв дворян. Охарактеризуйте структуру грамоти; прокоментуйте нові положення; перелічіть статті, що сприяли консолідації дворянства в окремий стан; зазначте, які особисті та майнові права отримало дворянство. Жалувана грамота 1785 р. юридично закріпила оформлення прав і привілеїв дворянства.
При розгляді третього питання зверніть увагу на те, що згідно з Жалуваною грамотою містам, міське населення не отримало таких "прав і вольностей", якими були наділені дворяни (див. документ № 5). Про це свідчать і назви актів: грамота дворянам надавала права і привілеї особам, тоді як Грамота містам мала на увазі не міщан, а міста. Саме місту, а не його мешканцям дозволялося мати млини, утримувати трактири, проводити щорічні ярмарки тощо. Чим це пояснюється? Лише друга глава Грамоти безпосередньо присвячена інтересам міщан. Доведіть, що у 1760−1770-ті роки царська влада докладала певних зусиль для створення економічної основи "середнього роду людей": було ліквідовано монополію "указних" фабрикантів, значно спрощено порядок cтворення нових підприємств, закріплено приватну власність на фабрики, збільшено майновий ценз для запису в купецтво, активізовано підприємницьку діяльність непривілейованих верств міського населення та їх участь у міському самоврядуванні. Дайте відповідь на таке питання: у грамоті йшлося про закріплення прав "середнього стану" чи про створення "середнього стану"?
Відзначте, що структура прав і переваг, якими наділялися міщани, була подібна до дворянської: міщани могли створювати міську громаду, запроваджувати міську обивательську книгу, звання міщанина стало спадковим, вводився становий міщанський суд. На підставі аналізу статей грамоти з’ясуйте, на які розряди поділялося міське населення; що лежало в основі такого поділу. Зверніть увагу, що категорії дворян, вписані в родословні книги, існували реально і в правовому відношенні були рівними, а міщани поділялися на категорії залежно від матеріального достатку. Чому неможливо було водночас створити однорідний у правах і привілеях третій стан? Виясніть, кого віднесено до категорії "іменитих громадян", якими правами і привілеями вони наділялися.
Зверніть увагу на принципово нові ідеї стосовно статусу купецтва, нові принципи соціальної стратифікації.
На які гільдії ділилися купці, які особливі привілеї надавалися гільдійському купецтву, від чого залежав обсяг прав купців. Чи підтверджувалося в Грамоті право кожної вільної людини займатися підприємницькою діяльністю?
Значну частину статей Грамоти присвячено утворенню ремісничих цехів з детальною регламентацією їх роботи. Прокоментуйте відповідні статті Грамоти і дайте відповідь: чому Катерина ІІ вводила цехи, якщо вже у цей період в європейських країнах цехи ставали гальмом економічного і соціально-політичного розвитку? Які статті Грамоти сприяли розвитку буржуазних відносин, а які залишалися перешкодою у розвитку виробничих сил?
Опрацюйте ст. 156, 157, 184, 167 Грамоти та з’ясуйте, які нові органи самоврядування утворилися в містах, хто їх очолював, які їхні функції? У кого залишалася реальна влада в містах?
Підкресліть, що "Жалувана грамота містам" сприяла консолідації міського населення в особливий стан, формуванню корпоративної свідомості, утворенню органів станового самоврядування.
Завершити реалізацію своєї програми зі створення в Росії станів Катерина ІІ не могла, не визначивши роль і місце найбільш численного стану – селянства. З огляду на це була підготовлена Жалувана грамота державним селянам. Вона стосувалася лише державних селян, які називалися в ній "вільними сільськими мешканцями" і наділялися правами, подібно до селян і міщан. Згідно з грамотою, в селах повинні були з’явитися нові органи управління – сільський старшина, староста та "управительських справ горниця", сходи з функціями губернського дворянського зібрання. Як і інші стани, селяни ділилися на шість категорій, з яких перші дві звільнялися від тілесних покарань. Проте Грамота так і не була видана. Поясніть чому?
При розгляді четвертого питання акцентуйте увагу на тому, що питання кріпосного права було найконсервативнішою складовою політики Катерини ІІ. Визначте, яким було відношення імператриці до кріпосного права і що відбувалося у цій сфері в період її правління? З’ясуйте, чи погляди Катерини ІІ мали антикріпосницький характер? Дайте відповіді: чому "освічена" імператриця нічого не зробила для ліквідації кріпосного права, що гальмувало здійснення реформ; чому вона відкинула просвітницькі ілюзії і перетворилася в "матінку-царицю" кріпосницької Росії, чому передала дворянству права на особу і працю селянина і з "головою видала їм селян"? (див. документ № 6).
Відзначте, що кріпосне право було непорушним фундаментом дворянських уявлень про суспільний устрій і справедливість. Прокоментуйте вислів російського історика С. Соловйова: "Володіти людьми, мати рабів вважалося вищим правом, царським становищем, що компенсує всі інші політичні та суспільні незручності, правом, яким не було бажання ділитися з багатьма, і таким чином втрачати його ціну".
У цей період не тільки не було пом’якшено кріпосництво, а й, навпаки, надалі розвивалося кріпосницьке законодавство. З’явилися укази про накладання на селян витрат щодо утримання військових команд (1763); сенатський указ, за яким дозволялось віддавати селян на каторжні роботи (1765) (документ № 2); про заборону селянам скаржитись на поміщиків (1767) (документ № 3). Прокоментуйте ці документи.
Відбувалося поширення кріпацтва на нові території − Лівобережну Україну, Крим, Дон. Незламна позиція самодержавства, передовсім ігнорування гострих соціальних проблем, неминуче мала призвести до політичної та соціально-економічної кризи.
Отже, головна проблема, яку вирішувала Катерина ІІ, полягала у стабілізації державного устрою та збереженні непорушності політичного абсолютизму. Це і визначило зростаючу роль держави у розвитку соціальних відносин. Соціальна політика, яка здійснювалася в рамках самодержавної монархії, не йшла далі закріплення прав і привілеїв окремих станів.
При цьому головна увага приділялася збереженню та закріпленню прав дворянства як головної опори абсолютизму.
Документи
ДОКУМЕНТ № 1
Наказ Катерини ІІ про підготовку проекту нового Уложення 1767 р.
Розділ II
9. Государ є самодержавний; бо жодна інша, як тільки та, що поєднана в його особі влада, не може діяти відповідно до просторів такої великої держави.
10. Велика держава передбачає самодержавну владу в тій особі, яка нею править. Потрібно, щоб заохочувалася швидкість вирішення справ з віддалених земель.
13. Який привід самодержавного правління? Не той, щоб у людей забрати природну їх свободу, а щоб дії їхні спрямувати на отримання найбільшого для усіх добра.
Розділ ІІІ
18. Влада середня, підлегла і залежна від верховної становить суть правління.
19. Сказано МНОЮ: влада середня, підлегла і залежна від верховної: у самій суті Государ є джерелом будь-якої державної і цивільної влади.
21. Закони, які дозволено цій владі представляти, що такий-то указ суперечить Уложенню, що він шкідливий, темний, що не можна його виконати; і наперед визначати, які укази треба виконувати і як їх треба виконувати; ці закони, поза сумнівом, зміцнюють будь-яку державу.
Розділ IV
24. Ці уряди, приймаючи закони від Государя, розглядають їх старанно і мають право тлумачити, коли виявиться, що вони суперечать Уложенню і такому іншому, як про це в розділі III в 21 статті сказано.
25. А якщо в них нічого такого не знайдуть, вносять їх в число інших, вже в державі затверджених, і доводять до відома всього народу.
Розділ V
34. Рівність усіх громадян полягає в тому, що усі однаково підлягають одним законам.
Розділ VI
42. Всі дії, які нічого такого в собі не містять, нітрохи не підлягають законам, які не з іншим наміром встановлені, а лише для того, щоб забезпечити найбільший спокій і користь людям, які за цими законами живуть.
Розділ VII
77. Такі суть порушення норм моралі − або загальні для всіх, або окремі для кожного; тобто, будь-які вчинки проти установ показують, яким чином повинен кожен користуватися зовнішніми вигодами, природою людині даними для потреби, користі і її задоволення. Покарання за ці злочини повинно виходити з суті речі. Позбавлення вигод, які надало суспільство, грошове покарання, сором або безславність, примус ховатися від людей, всенародне безчестя, вигнання з міста і з суспільства, словом, усі покарання, залежні від судочинства виправного, мають приборкати зухвалість обох статей. І воістину ці речі не стільки засновані на злому серці, як на забутті і презирстві самого себе. Сюди належать злочини, що стосуються тільки порушення моралі; а не ті, які разом порушують народну безпеку, чим є викрадання і насильство; бо це вже злочини четвертого роду.
Розділ IX
99.Для цього ПЕТРО Великий премудро заснував Сенат, колегії і нижні уряди, які повинні чинити суд ім’ям Государя і за законами: для цього і передача справ до самого Государя утруднено − закон, який ніколи не повинен бути порушений.
104. Відмінність в чинах, поколіннях, стані людей, встановлена одноосібним правлінням, часто тягне за собою численні поділи маєтку; а закони, що стосуються цієї держави, можуть помножити ще кількість цих поділів.
110. В управлінні, де є розподіл між особами, там також є переваги особам, законами затверджені. Перевага особлива, законами затверджена, яка менш за все обтяжує суспільство, є така: судитися перед одним урядом краще, ніж перед іншим. Ось нові утруднення. Тобто: щоб дізнатися, перед яким урядом судитися треба.
Розділ X
148. Першим наслідком з цих початкових правил є те, що не належить нікому, крім одних законів, визначати покарання за злочин; і що право давати закони про покарання має тільки законодавець, який представляє у своїй особі все суспільство та тримає всю владу у своїх руках. Звідси ще виходить, що судді і уряди, будучи самі частиною суспільства, не можуть по справедливості чи під виглядом загального блага на іншого будь-якого члена суспільства накласти покарання, яке законами точно не визначене.
149. Інший наслідок є, що Самодержець, який представляє і має в своїх руках всю владу, що охороняє все суспільство, може один видати загальний закон про покарання, під який підпадають усі члени суспільства; проте він повинен утриматися, як вище в 99 відділенні сказано, щоб самому не судити. Тому і належить йому мати інших осіб, які б судили по законах.
151. Четвертий наслідок: судді, що судять про злочини тільки тому, що вони не законодавці, не можуть мати права тлумачити закони про покарання. Так хто ж буде законний їх тлумач?
Відповідаю на це: Самодержець, а не суддя; бо посада судді в тому єдиному полягає, щоб вияснити, така-то людина порушила чи не порушила закон?
Розділ ХІ
250. Громадянське суспільство, як і усякий предмет, вимагає певного порядку. Належить тут бути одним, які правлять та розпоряджаються, а другим − які підкоряються.
251. І це є початок усякого роду покірності.
252. Так, коли закон природний велить нам по силі нашій про благополуччя усіх людей піклуватися, то зобов’язані МИ становище і цих підвладних полегшувати, скільки здоровий глузд дозволяє.
253. Отже, і уникати випадків поневолення, хіба крайня необхідність до здійснення цього змусить, і то не для власного інтересу, а для користі державної; проте і та вельми рідко буває.
254. Якого б роду покірність не була, належить щоб закони цивільні, з одного боку, зловживання рабством запобігали, а з другого − застерігали б від небезпеки, що може при цьому виникнути.
255. Нещасливим є те правління, в якому під тиском приймаються суворі закони.
256. ПЕТРО ПЕРШИЙ узаконив у 1722 році, щоб божевільні та ті, що мучать своїх підданих, були під наглядом опікунів. Перша стаття цього закону виконується, а остання без виконання залишилася.
257. В Лакедемоні раби не могли вимагати в суді жодного вирішення проблем; і нещастя їх збільшувалося від того, що вони були рабами не лише одного громадянина, а й всього суспільства.
258. У римлян при травмуванні раба розглядали це як шкоду, заподіяну панові. Все це вимірювалося ціною, і то на користь господаря, а не скривдженого.
259. У афінян суворо карали того, хто жорстким був у ставленні до рабів.
260. Не потрібно раптом і через закони допускати велику кількість вільних.
261. Закони можуть мати корисні положення щодо майна рабів.
262. Закінчимо все це, повторюючи правило, що те правління подібне є до природнього, яке краще піклується про народ, заради якого воно утворюється.
263. Вельми потрібно, щоб усунені були ті причини, які часто призводили до неслухняності рабів проти панів своїх; не з’ясувавши цих причин, законами попереджувати подібні випадки не можна, хоча спокій одних і других від того залежить.
Розділ XV
357. Про дворянство.
358. Землероби живуть у селах і обробляють землю, яка дає плоди, що годують людей будь-якого стану; це і є їхня доля.
359. У містах мешкають міщани, які займаються ремеслом, торгівлею, мистецтвом і наукою.
360. Дворянство є втіленням честі, що відрізняє їх від інших.
361. Як між людьми одні були благородніші за інших, а при цьому і заслугами відрізнялися, то прийнято здавна відрізняти благородніших і більш за інших служилих людей, надавши їм за це честь, і встановлено, щоб вони користувалися різними перевагами, заснованими на зазначених початкових правилах.
362. Ще далі в цьому: встановлені законом способи, якими цю гідність від Государя можна отримати, і зазначені ті вчинки, через які можна її втратити.
363. Благородство із заслугою надає людям стан дворянства.
364. Благородство і честь повинні бути цьому правилами, які вказують на любов до вітчизни, ревність до служби, слухняність і вірність Государю, і постійно доводити не робити ніякої ганебної справи.
365. Мало таких випадків, які б більше сприяли отриманню честі, як військова служба: захищати свою вітчизну, перемагати ворога є перше право і справа, властива дворянам.
366. Військове мистецтво є найдавнішим способом, яким досягали дворянської гідності, військова справа необхідна для збереження держави.
367. Правосуддя не менше потрібне як у мирний час, так і під час війни, і держава зазнала б краху без нього.
368. З того виходить, що дворянську гідність можна набути за різні заслуги, як цивільні, так і військові.
369. З чого витікає, що позбавити дворянства нікому не можна, хіба що дворянин сам себе позбавив своїми негідними вчинками.
370. Сама честь і збереження незаплямованої дворянської гідності вимагають, щоб така особа, чиї вчинки ганьблять це звання, була викрита і виключена з числа дворян і позбавлена дворянства.
371. Вчинки ж, негідні дворянському званню, а саме зрада, розбій, будь-яка крадіжка, порушення клятви і даного слова, лжесвідчення, яке сам робив або інших намовляв робити, написання брехливих доносів або інших подібних листів.
372. Одним словом, будь-який обман, негідний честі, а ще більше дії, які за собою тягнуть приниження.
373. Досконалість же збереження честі полягає в любові до вітчизни і дотриманні всіх законів і посад; з чого витікає.
374. Похвала і слава, особливо тому роду, який предками своїми вважає таких людей, які прикрашені чеснотами, честю, заслугою, вірністю і любов’ю до своєї вітчизни, а отже, і до Государя.
375. Переваги ж дворянські повинні всі бути засновані на викладених початкових правилах, які становлять суть дворянського звання.
Розділ XVI
376. Про середній рід людей.
377. Сказано Мною в XV розділі: у містах мешкають міщани, які займаються ремеслами, торгівлею, мистецтвом і науками.
378. Цей рід людей, від якого держава багато добра чекає, є середній.
379. Він користується свободою і не відноситься ні до дворянства, ні до хліборобів.
380. До цього роду людей зарахувати можна всіх тих, які, не будучи ні дворянином, ні хліборобом, займаються мистецтвом, науками, мореплаванням, торгівлею і ремеслами.
381. Понад те, всіх тих, які виходитимуть, не будучи дворянами, зі всіх НАМИ і предками НАШИМИ заснованих училищ і виховних будинків, якого б ті училища звання не були − духовні чи світські.
382. Також дітей приказних людей. А як у третьому роді є різні ступені переваг, то, не вдаючись у деталі, відкриваємо тільки дорогу до міркування про нього.
383. Якщо вся підстава людей середньому роду матиме в предметі порядність і працьовитість, то, напроти того, порушення цих правил служитиме до виключення з оного, як, наприклад, віроломство, невиконання своїх обіцянок, особливо якщо тому причина лінь або брехня.
Розділ XVII
384. Про міста.
385. Є міста різної суті, більш або менш важливі, відповідно до свого розташування.
386. Деякі міста розвиваються завдяки сухопутній чи водній торгівлі.
387. Інші мають лише привезені товари для продажу.
388. Є і такі, які лише служать до продажу продуктів, що їх привозять з околиць землероби.
389. Інші процвітають фабриками.
390. Які знаходяться біля моря, поєднують всі ці та інші вигоди.
391. Треті користуються ярмарками.
392. Інші − це столиці та ін.
393. Скільки не є різних міст, всі вони повинні мати однаковий закон, який би визначив, що є місто, хто в ньому є жителем і хто становить суспільство того міста, і кому користуватися перевагами відповідно до природнього розміщення міста, і як можна стати міським жителем.
394. З цього виходить, що тим, хто зобов’язаний підтримувати добрий стан міста, маючи в нім будинок і маєтки, дається ім’я міщан. Вони зобов’язані, для власного свого ж добробуту і для громадської безпеки в житті, маєтку і здоров’ї, платити різні податки, щоб безперешкодно користуватися цими перевагами і своїм маєтком.
395. Хто ж не робить цього, той не має права мати міщанські переваги.
396. Заснувавши міста, залишається розглянути, які вигоди якому роду міст без збитку для загальної користі можна мати і які установи в їх користь треба ухвалити.
397. У містах, де є велика торгівля, треба зважати, щоб через чесність громадян зберігся кредит на всі види комерції; бо чесність і кредит є душа комерції, а де хитрість і обман візьме верх над чесністю, тут і кредиту не може бути.
398. Малі міста дуже потрібні по повітах, щоб землероб міг збути плоди землі і своїх рук і забезпечити себе всім необхідним.
399. Міста Архангельськ, Санкт-Петербург, Астрахань, Рига, Ревель і тому подібні є міста і порти морські; Оренбург, Кяхта і багато інших міст мають інше призначення; з чого стверджувати, наскільки велике значення має розташування там цивільних установ, і що, не знаючи обставин, кожному місту зручне положення зробити немає можливості.
400. Про цехову майстерність і встановлення цехів для майстерень по містах ще буде велика суперечка: чи краще мати цехи по містах або без них бути, і що з цих положень більше сприяє ремеслам.
401. Але те безперечно, що для організації ремесла цехи корисні, а бувають вони шкідливі, коли кількість тих, що працюють, визначена, адже це перешкоджає розвитку ремесла.
402. У багатьох містах в Європі вони вільні в тому, що не обмежена кількість працівників, а можуть вписуватися в них за бажанням, і відомо, що це вело до збагачення тих міст.
403. У малолюдних містах корисні бути можуть цехи, щоб мати кваліфікованих майстрів.
Розділ XX
502. Підрив будь-якого правління починається майже завжди з пошкодження своїх основоположних засад.
508. Держава може також змінитися двома способами: або якщо лад її виправляється, або якщо псується. Якщо в Державі дотримані основоположні засади, то лад виправляється; якщо ж основоположні засади втрачені при зміні ладу, то воно псується.
520. Все це не може сподобатися підлабузникам, які постійно всім земним правителям твердять, що їх народи для них створені. Проте ж МИ думаємо і за славу Собі кажемо, що МИ створені для НАШОГО народу, і з цієї причини МИ зобов’язані говорити про речі так, як вони бути повинні. Бо, Боже збав, щоб після закінчення цього законодавства був який народ більше справедливий, а отже, більше процвітаючий на землі: намір законів НАШИХ було б не виконано − нещастя, до якого Я дожити не бажаю.
ü Наказ Екатерины II о составлении проекта нового Уложения 1767 // Екатерина ІІ (императрица). О величии России [Текст] / Императрица Екатерина ІІ; [Сост., биогр. очерк, примеч.: И. Я. Лосиевский]. – М., 2003. – С. 72−156.
ДОКУМЕНТ № 2
Указ від 11 січня 1765 р. "Про надання поміщикам права віддавати селян на каторжну роботу"
... Наказано, якщо хтось із поміщиків людей своїх за непокірність, що заслуговує на справедливе покарання, віддавати захоче ... на каторжну роботу, таких Адміралтейській колегії приймати і використовувати певний час, на скільки поміщики їх захочуть...
ü Указ 11 января 1765 г. о представлении помещикам права отдавать крестьян в каторжную работу // Хрестоматия по истории СССР. С древнейших времен до 1861 года / Сост. П. Епифанов, О. Епифанова. – М., 1987. – С. 273−274.
ДОКУМЕНТ № 3
Указ від 22 серпня 1767 р. "Про заборону селянам скаржитися на поміщиків"
…Оголошено, щоб ніхто є.і.в. у власні руки поза встановлених на то урядів і визначених спеціально для цього персон, скарг подавати не відважився, під загрозою передбаченого у цьому указі покарання, а саме: коли хто не з дворян і з тих, хто не має чинів, наважиться височайшу її величність поданням у власні руки скарг утруднювати, то за першу зухвалість відсилати таких на каторжну роботу на місяць; за другу, з покаранням публічно, відсилати туди ж на рік, а за третій злочин з покаранням публічно батогами засилати пожиттєво в Нерчинськ…
ü Указ 22 августа 1767 р. о запрете крестьянам жаловаться на помещиков // Хрестоматия по истории СССР. С древнейших времен до 1861 года / Сост. П. Епифанов, О. Епифанова. Москва, 1987. С. 274.
ДОКУМЕНТ № 4
Грамота на права, вольності і переваги благородного російського дворянства (21 квітня 1785 р.)[215]
Жалувана грамота дворянству від 21 квітня 1785 р. систематизувала і підтвердила всі надані дворянам права, завершила оформлення дворянства як стану.
А
Про особисті переваги дворян
Стаття 1. Що є благородне дворянське достоїнство
Дворянська назва є наслідок, який походить від особистих рис та доброчинності правлячих у древності мужів, що відзначили себе заслугами, і, перетворивши саму службу в достоїнство, набули нащадкам своїм визначення благородні.
Коментар
Заслуги предків перед державою розглядалися як найважливіший критерій приналежності до дворянства.
Без суду благородного не позбавляти дворян
стаття 8. Без суду та не позбавляться благородні дворянського достоїнства.
Честі
стаття 9. Без суду та не позбавляться благородної честі.
Життя
стаття 10. Без суду та не позбавляться благородні життя.
Маєток
стаття 11. Без суду та не позбавляться благородні майна.
Коментар
При Петрі І дворянин, підданий публічному цькуванню та тілесному покаранню, позбавлявся всіх титулів та рангів. В Жалуваній грамоті вперше враховані всі вимоги дворян і чітко визначено, що дворянин може бути позбавлений життя, честі, маєтку тільки за вироком суду.
Благородні судяться дворянським судом
стаття 12. Та не судиться благородний, крім як з собі рівними.
Коментар
Закріплене важливе для дворян право суду тільки з собі рівними.
Дворянина не позбавляти дворянства або честі, або життя без Сенату і затвердження імператорською величністю
стаття 13. Справу благородного, який здійснив кримінальний злочин і за законами може бути позбавлений дворянського достоїнства, або честі, або життя, та не здійсниться без подання в Сенат і затвердження імператорською величністю.