З історії Росії від найдавніших часів 20 страница

Методичні рекомендації

Мета – з’ясувати суть соціальних ідей "освіченого абсо­лю­тизму"; проаналізувати зміст, основні напрями та результати соці­альної політики Катерини ІІ.

Розглядаючи перше питання, відзначте, що в історіографії ця проблема має суперечливі оцінки. Радянські історики звертали увагу передовсім на "класову суть" соціальної політики російського уряду у другій половині ХVІІІ ст. (М. Дружинін, М. Павленко). Сьогодні деякі вчені відзначають соціальний та політичний консерватизм ви­мог "освіченого абсолютизму" (О. Омельченко). Інші схильні вба­ча­ти в політиці "освіченої" імператриці наміри створення "регулярної держави" зі становою структурою, що існувала в Західній Європі (Д. Гріффітс, О. Каменський).

З’ясовуючи суть соціальних ідей Катерини ІІ, необхідно насамперед звернутися до "Наказу" (1765−1766 рр.), підготовленого нею для депутатів Законодавчої комісії 1767 р. (див. документ № 1). В цьому документі найповніше обґрунтована політика доктрини "осві­ченого абсолютизму". З’ясуйте, які ідеї європейських філософів та правників використала в "Наказі" Катерина ІІ. Відзначте, що "Наказ" став результатом творчого осмислення цих ідей та адаптації їх до російської дійсності, оскільки справжньою метою його було поси­лення особистої влади Катерини ІІ шляхом певного осучаснення пра­вової системи з використанням просвітительської фразеології.

Аналізуючи статті "Наказу", зверніть увагу на обґрунтування в них ідеї необхідності самодержавної монархії в Росії (ст. 9, 10, 13, 19, 33, 42, 77, 502, 508, 520), визначальної ролі освіченого монарха в управлінні та законодавстві (ст. 148, 149, 151, 511), закріплення прин­ципу діяльності "властей середніх" як підлеглих і залежних від вер­ховної влади (ст. 18, 21, 24, 25, 99). Метою державної організації Катерина ІІ проголосила забезпечення "всезагального блага", а "осві­чений монарх" як уособлення держави через державні установи і закони забезпечує благо підданих. Поясніть, у чому полягає зміст та­ких ідеологічних понять абсолютизму, як "державний інтерес", "бла­го Вітчизни", "загальне благо", "регулярна держава".

Відповідно до цих настанов, які обумовлювалися необхід­ніс­тю зміцнення самодержавної влади, перед Законодавчою комісією ставилося завдання розробки законів про окремі стани.

З’ясуйте, чим відрізнявся соціальний устрій Росії від соці­аль­ної структури європейських країн? Зверніть увагу на обґрунтування в "Наказі" принципів різного становища підданих у суспільстві як основи покірності; "всезагальної слухняності" самодержавній владі (ст. 250, 358). Суспільство у "Наказі" трактувалось як становий уст­рій, де за кожним станом закріплювалися певні права і привілеї. Від­повідно до цього, кожний стан посідав своє місце у суспільній ієрар­хії (зверху − дворянство; нижче – "середній рід" людей; на остан­ньому щаблі − люди "низького роду" (ст. 104, 110, 252). Нерівність людей обгрунтовувалася не тільки їх особливою роллю в політич­ному житті суспільства, а й відмінностями їх занять. Проаналізуйте ст. 250, 358, 359 і вкажіть, як ці відмінності визначаються в "На­ка­зі"? За якими ознаками дворянство є привілейованим станом? (див. ст. 361, 364, 367). Права людини, згідно з "Наказом", залежать від його станових обов’язків і, відповідно, визначаються законами самодер­жавного монарха. Утверджувалося, що саме монарх може дарувати права і привілеї та бути їх гарантом. Дайте відповідь: чому царська влада намагалася посилити своє втручання в соціальну сферу?

Найслабше в "Наказі" розроблено селянське питання. Про сво­єрідність підходу Катерини ІІ до цього питання можна судити за ст. 260, 254, 270. Прокоментуйте їх. Чому це важливе питання не стало об’єктом уваги імператриці?

Друге питання присвячено аналізу Жалуваної грамоти дво­рянству 1785 р. (див. документ № 4). Простежте, як відбувався про­цес формування дворянського стану упродовж ХVІІІ ст.; визначте найважливіші етапи цього процесу; які суттєві зміни відбулися в со­ціальному становищі російського дворянства. Зверніть увагу на пов­ну назву грамоти. У чому полягає її зміст? Положення яких попе­редніх законодавчих актів містила Жалувана грамота? Дайте відпо­відь, чому в умовах, коли Росія, за висловом В. Ключевського, від країн Центральної Європи "відставала на кріпосне право, на цілий історичний період, який тривав у нас 2 ½ століття", царський уряд першочергову увагу приділяв розширенню прав і привілеїв дворян. Охарактеризуйте структуру грамоти; прокоментуйте нові поло­жен­ня; перелічіть статті, що сприяли консолідації дворянства в окремий стан; зазначте, які особисті та майнові права отримало дворянство. Жалувана грамота 1785 р. юридично закріпила оформлення прав і привілеїв дворянства.

При розгляді третього питання зверніть увагу на те, що згідно з Жалуваною грамотою містам, міське населення не отримало таких "прав і вольностей", якими були наділені дворяни (див. доку­мент № 5). Про це свідчать і назви актів: грамота дворянам надавала права і привілеї особам, тоді як Грамота містам мала на увазі не міщан, а міста. Саме місту, а не його мешканцям дозволялося мати млини, утримувати трактири, проводити щорічні ярмарки тощо. Чим це пояснюється? Лише друга глава Грамоти безпосередньо присвя­чена інтересам міщан. Доведіть, що у 1760−1770-ті роки царська влада докладала певних зусиль для створення економічної основи "середнього роду людей": було ліквідовано монополію "указних" фабрикантів, значно спрощено порядок cтворення нових підпри­ємств, закріплено приватну власність на фабрики, збільшено майновий ценз для запису в купецтво, активізовано підприємницьку діяльність непривілейованих верств міського населення та їх участь у міському самоврядуванні. Дайте відповідь на таке питання: у грамоті йшлося про закріплення прав "середнього стану" чи про створення "серед­нього стану"?

Відзначте, що структура прав і переваг, якими наділялися мі­щани, була подібна до дворянської: міщани могли створювати місь­ку громаду, запроваджувати міську обивательську книгу, звання мі­ща­нина стало спадковим, вводився становий міщанський суд. На під­ставі аналізу статей грамоти з’ясуйте, на які розряди поділялося міське населення; що лежало в основі такого поділу. Зверніть увагу, що категорії дворян, вписані в родословні книги, існували реально і в правовому відношенні були рівними, а міщани поділялися на кате­горії залежно від матеріального достатку. Чому неможливо було вод­ночас створити однорідний у правах і привілеях третій стан? Вияс­ніть, кого віднесено до категорії "іменитих громадян", якими права­ми і привілеями вони наділялися.

Зверніть увагу на принципово нові ідеї стосовно статусу ку­пецтва, нові принципи соціальної стратифікації.

На які гільдії ділилися купці, які особливі привілеї надавалися гільдійському купецтву, від чого залежав обсяг прав купців. Чи під­тверджувалося в Грамоті право кожної вільної людини займатися під­приємницькою діяльністю?

Значну частину статей Грамоти присвячено утворенню реміс­ничих цехів з детальною регламентацією їх роботи. Прокоментуйте відповідні статті Грамоти і дайте відповідь: чому Катерина ІІ вво­ди­ла цехи, якщо вже у цей період в європейських країнах цехи ставали гальмом економічного і соціально-політичного розвитку? Які статті Грамоти сприяли розвитку буржуазних відносин, а які залишалися пе­решкодою у розвитку виробничих сил?

Опрацюйте ст. 156, 157, 184, 167 Грамоти та з’ясуйте, які нові органи самоврядування утворилися в містах, хто їх очолював, які їх­ні функції? У кого залишалася реальна влада в містах?

Підкресліть, що "Жалувана грамота містам" сприяла консо­лі­дації міського населення в особливий стан, формуванню корпора­тивної свідомості, утворенню органів станового самоврядування.

Завершити реалізацію своєї програми зі створення в Росії станів Катерина ІІ не могла, не визначивши роль і місце найбільш численного стану – селянства. З огляду на це була підготовлена Жалувана грамота державним селянам. Вона стосувалася лише дер­жавних селян, які називалися в ній "вільними сільськими мешкан­цями" і наділялися правами, подібно до селян і міщан. Згідно з гра­мотою, в селах повинні були з’явитися нові органи управління – сільський старшина, староста та "управительських справ горниця", сходи з функціями губернського дворянського зібрання. Як і інші ста­ни, селяни ділилися на шість категорій, з яких перші дві звіль­нялися від тілесних покарань. Проте Грамота так і не була видана. Поясніть чому?

При розгляді четвертого питання акцентуйте увагу на тому, що питання кріпосного права було найконсервативнішою складовою політики Катерини ІІ. Визначте, яким було відношення імператриці до кріпосного права і що відбувалося у цій сфері в період її прав­ління? З’ясуйте, чи погляди Катерини ІІ мали антикріпосницький характер? Дайте відповіді: чому "освічена" імператриця нічого не зро­била для ліквідації кріпосного права, що гальмувало здійснення ре­форм; чому вона відкинула просвітницькі ілюзії і перетворилася в "матінку-царицю" кріпосницької Росії, чому передала дворянству пра­ва на особу і працю селянина і з "головою видала їм селян"? (див. документ № 6).

Відзначте, що кріпосне право було непорушним фундамен­том дворянських уявлень про суспільний устрій і справедливість. Про­ко­ментуйте вислів російського історика С. Соловйова: "Воло­діти людь­ми, мати рабів вважалося вищим правом, царським стано­вищем, що компенсує всі інші політичні та суспільні незручності, правом, яким не було бажання ділитися з багатьма, і таким чином втрачати його ціну".

У цей період не тільки не було пом’якшено кріпосництво, а й, навпаки, надалі розвивалося кріпосницьке законодавство. З’явилися укази про накладання на селян витрат щодо утримання військових команд (1763); сенатський указ, за яким дозволялось віддавати селян на каторжні роботи (1765) (документ № 2); про заборону селянам скаржитись на поміщиків (1767) (документ № 3). Прокоментуйте ці документи.

Відбувалося поширення кріпацтва на нові території − Ліво­бережну Україну, Крим, Дон. Незламна позиція самодержавства, пе­редовсім ігнорування гострих соціальних проблем, неминуче мала призвести до політичної та соціально-економічної кризи.

Отже, головна проблема, яку вирішувала Катерина ІІ, поля­гала у стабілізації державного устрою та збереженні непорушності по­літичного абсолютизму. Це і визначило зростаючу роль держави у розвитку соціальних відносин. Соціальна політика, яка здійсню­ва­ла­ся в рамках самодержавної монархії, не йшла далі закріплення прав і привілеїв окремих станів.

При цьому головна увага приділялася збереженню та закріп­ленню прав дворянства як головної опори абсолютизму.

Документи

ДОКУМЕНТ № 1

Наказ Катерини ІІ про підготовку проекту нового
Уложення 1767 р.

Розділ II

9. Государ є самодержавний; бо жодна інша, як тільки та, що поєднана в його особі влада, не може діяти відповідно до просторів такої великої держави.

10. Велика держава передбачає самодержавну владу в тій осо­бі, яка нею править. Потрібно, щоб заохочувалася швидкість вирі­шення справ з віддалених земель.

13. Який привід самодержавного правління? Не той, щоб у лю­дей забрати природну їх свободу, а щоб дії їхні спрямувати на отримання найбільшого для усіх добра.

Розділ ІІІ

18. Влада середня, підлегла і залежна від верховної становить суть правління.

19. Сказано МНОЮ: влада середня, підлегла і залежна від вер­ховної: у самій суті Государ є джерелом будь-якої державної і ци­вільної влади.

21. Закони, які дозволено цій владі представляти, що такий-то указ суперечить Уложенню, що він шкідливий, темний, що не мож­на його виконати; і наперед визначати, які укази треба виконувати і як їх треба виконувати; ці закони, поза сумнівом, зміцнюють будь-яку державу.

Розділ IV

24. Ці уряди, приймаючи закони від Государя, розглядають їх старанно і мають право тлумачити, коли виявиться, що вони супе­речать Уложенню і такому іншому, як про це в розділі III в 21 статті сказано.

25. А якщо в них нічого такого не знайдуть, вносять їх в число інших, вже в державі затверджених, і доводять до відома всього на­роду.

Розділ V

34. Рівність усіх громадян полягає в тому, що усі однаково підлягають одним законам.

Розділ VI

42. Всі дії, які нічого такого в собі не містять, нітрохи не підлягають законам, які не з іншим наміром встановлені, а лише для того, щоб забезпечити найбільший спокій і користь людям, які за цими законами живуть.

Розділ VII

77. Такі суть порушення норм моралі − або загальні для всіх, або окремі для кожного; тобто, будь-які вчинки проти установ по­казують, яким чином повинен кожен користуватися зовнішніми ви­го­дами, природою людині даними для потреби, користі і її задо­во­лення. Покарання за ці злочини повинно виходити з суті речі. Поз­бавлення вигод, які надало суспільство, грошове покарання, сором або безславність, примус ховатися від людей, всенародне безчестя, вигнання з міста і з суспільства, словом, усі покарання, залежні від судочинства виправного, мають приборкати зухвалість обох статей. І воістину ці речі не стільки засновані на злому серці, як на забутті і презирстві самого себе. Сюди належать злочини, що стосуються тільки порушення моралі; а не ті, які разом порушують народну безпеку, чим є викрадання і насильство; бо це вже злочини чет­вер­того роду.

Розділ IX

99.Для цього ПЕТРО Великий премудро заснував Сенат, ко­легії і нижні уряди, які повинні чинити суд ім’ям Государя і за за­конами: для цього і передача справ до самого Государя утруднено − закон, який ніколи не повинен бути порушений.

104. Відмінність в чинах, поколіннях, стані людей, встанов­ле­на одноосібним правлінням, часто тягне за собою численні поділи маєт­ку; а закони, що стосуються цієї держави, можуть помножити ще кількість цих поділів.

110. В управлінні, де є розподіл між особами, там також є пе­ре­ваги особам, законами затверджені. Перевага особлива, законами затверджена, яка менш за все обтяжує суспільство, є така: судитися перед одним урядом краще, ніж перед іншим. Ось нові утруднення. Тобто: щоб дізнатися, перед яким урядом судитися треба.

Розділ X

148. Першим наслідком з цих початкових правил є те, що не на­лежить нікому, крім одних законів, визначати покарання за злочин; і що право давати закони про покарання має тільки законодавець, який представляє у своїй особі все суспільство та тримає всю владу у своїх руках. Звідси ще виходить, що судді і уряди, будучи самі час­тиною суспільства, не можуть по справедливості чи під виглядом за­гального блага на іншого будь-якого члена суспільства накласти по­карання, яке законами точно не визначене.

149. Інший наслідок є, що Самодержець, який представляє і має в своїх руках всю владу, що охороняє все суспільство, може один ви­дати загальний закон про покарання, під який підпадають усі члени суспільства; проте він повинен утриматися, як вище в 99 відділенні сказано, щоб самому не судити. Тому і належить йому мати інших осіб, які б судили по законах.

151. Четвертий наслідок: судді, що судять про злочини тільки то­му, що вони не законодавці, не можуть мати права тлумачити закони про покарання. Так хто ж буде законний їх тлумач?

Відповідаю на це: Самодержець, а не суддя; бо посада судді в тому єдиному полягає, щоб вияснити, така-то людина порушила чи не порушила закон?

Розділ ХІ

250. Громадянське суспільство, як і усякий предмет, вимагає певного порядку. Належить тут бути одним, які правлять та роз­по­ряджаються, а другим − які підкоряються.

251. І це є початок усякого роду покірності.

252. Так, коли закон природний велить нам по силі нашій про благополуччя усіх людей піклуватися, то зобов’язані МИ становище і цих підвладних полегшувати, скільки здоровий глузд дозволяє.

253. Отже, і уникати випадків поневолення, хіба крайня необ­хідність до здійснення цього змусить, і то не для власного інтересу, а для користі державної; проте і та вельми рідко буває.

254. Якого б роду покірність не була, належить щоб закони ци­вільні, з одного боку, зловживання рабством запобігали, а з другого − застерігали б від небезпеки, що може при цьому виникнути.

255. Нещасливим є те правління, в якому під тиском при­йма­ються суворі закони.

256. ПЕТРО ПЕРШИЙ узаконив у 1722 році, щоб божевільні та ті, що мучать своїх підданих, були під наглядом опікунів. Перша стаття цього закону виконується, а остання без виконання зали­шилася.

257. В Лакедемоні раби не могли вимагати в суді жодного ви­рішення проблем; і нещастя їх збільшувалося від того, що вони були рабами не лише одного громадянина, а й всього суспільства.

258. У римлян при травмуванні раба розглядали це як шкоду, заподіяну панові. Все це вимірювалося ціною, і то на користь гос­по­даря, а не скривдженого.

259. У афінян суворо карали того, хто жорстким був у став­ленні до рабів.

260. Не потрібно раптом і через закони допускати велику кіль­кість вільних.

261. Закони можуть мати корисні положення щодо майна рабів.

262. Закінчимо все це, повторюючи правило, що те правління подібне є до природнього, яке краще піклується про народ, заради якого воно утворюється.

263. Вельми потрібно, щоб усунені були ті причини, які часто призводили до неслухняності рабів проти панів своїх; не з’ясувавши цих причин, законами попереджувати подібні випадки не можна, хо­ча спокій одних і других від того залежить.

Розділ XV

357. Про дворянство.

358. Землероби живуть у селах і обробляють землю, яка дає плоди, що годують людей будь-якого стану; це і є їхня доля.

359. У містах мешкають міщани, які займаються ремеслом, тор­гівлею, мистецтвом і наукою.

360. Дворянство є втіленням честі, що відрізняє їх від інших.

361. Як між людьми одні були благородніші за інших, а при цьому і заслугами відрізнялися, то прийнято здавна відрізняти бла­го­родніших і більш за інших служилих людей, надавши їм за це честь, і встановлено, щоб вони користувалися різними перевагами, засно­ваними на зазначених початкових правилах.

362. Ще далі в цьому: встановлені законом способи, якими цю гідність від Государя можна отримати, і зазначені ті вчинки, через які можна її втратити.

363. Благородство із заслугою надає людям стан дворянства.

364. Благородство і честь повинні бути цьому правилами, які вка­зують на любов до вітчизни, ревність до служби, слухняність і вірність Государю, і постійно доводити не робити ніякої ганебної справи.

365. Мало таких випадків, які б більше сприяли отриманню чес­ті, як військова служба: захищати свою вітчизну, перемагати ворога є перше право і справа, властива дворянам.

366. Військове мистецтво є найдавнішим способом, яким до­сягали дворянської гідності, військова справа необхідна для збере­ження держави.

367. Правосуддя не менше потрібне як у мирний час, так і під час війни, і держава зазнала б краху без нього.

368. З того виходить, що дворянську гідність можна набути за різні заслуги, як цивільні, так і військові.

369. З чого витікає, що позбавити дворянства нікому не мож­на, хіба що дворянин сам себе позбавив своїми негідними вчинками.

370. Сама честь і збереження незаплямованої дворянської гід­нос­ті вимагають, щоб така особа, чиї вчинки ганьблять це звання, була викрита і виключена з числа дворян і позбавлена дворянства.

371. Вчинки ж, негідні дворянському званню, а саме зрада, роз­бій, будь-яка крадіжка, порушення клятви і даного слова, лжесвід­чен­ня, яке сам робив або інших намовляв робити, написання брех­ли­вих доносів або інших подібних листів.

372. Одним словом, будь-який обман, негідний честі, а ще біль­ше дії, які за собою тягнуть приниження.

373. Досконалість же збереження честі полягає в любові до віт­чизни і дотриманні всіх законів і посад; з чого витікає.

374. Похвала і слава, особливо тому роду, який предками сво­їми вважає таких людей, які прикрашені чеснотами, честю, заслу­гою, вірністю і любов’ю до своєї вітчизни, а отже, і до Государя.

375. Переваги ж дворянські повинні всі бути засновані на ви­кла­дених початкових правилах, які становлять суть дворянського звання.

Розділ XVI

376. Про середній рід людей.

377. Сказано Мною в XV розділі: у містах мешкають міщани, які займаються ремеслами, торгівлею, мистецтвом і науками.

378. Цей рід людей, від якого держава багато добра чекає, є середній.

379. Він користується свободою і не відноситься ні до дво­рян­ства, ні до хліборобів.

380. До цього роду людей зарахувати можна всіх тих, які, не бу­дучи ні дворянином, ні хліборобом, займаються мистецтвом, наука­ми, мореплаванням, торгівлею і ремеслами.

381. Понад те, всіх тих, які виходитимуть, не будучи дворя­на­ми, зі всіх НАМИ і предками НАШИМИ заснованих училищ і ви­хов­них будинків, якого б ті училища звання не були − духовні чи світські.

382. Також дітей приказних людей. А як у третьому роді є різ­ні ступені переваг, то, не вдаючись у деталі, відкриваємо тільки до­рогу до міркування про нього.

383. Якщо вся підстава людей середньому роду матиме в пред­меті порядність і працьовитість, то, напроти того, порушення цих правил служитиме до виключення з оного, як, наприклад, віролом­ство, невиконання своїх обіцянок, особливо якщо тому причина лінь або брехня.

Розділ XVII

384. Про міста.

385. Є міста різної суті, більш або менш важливі, відповідно до свого розташування.

386. Деякі міста розвиваються завдяки сухопутній чи водній торгівлі.

387. Інші мають лише привезені товари для продажу.

388. Є і такі, які лише служать до продажу продуктів, що їх привозять з околиць землероби.

389. Інші процвітають фабриками.

390. Які знаходяться біля моря, поєднують всі ці та інші вигоди.

391. Треті користуються ярмарками.

392. Інші − це столиці та ін.

393. Скільки не є різних міст, всі вони повинні мати одна­ко­вий закон, який би визначив, що є місто, хто в ньому є жителем і хто становить суспільство того міста, і кому користуватися перевагами відповідно до природнього розміщення міста, і як можна стати місь­ким жителем.

394. З цього виходить, що тим, хто зобов’язаний підтримувати добрий стан міста, маючи в нім будинок і маєтки, дається ім’я мі­щан. Вони зобов’язані, для власного свого ж добробуту і для гро­мад­ської безпеки в житті, маєтку і здоров’ї, платити різні податки, щоб безперешкодно користуватися цими перевагами і своїм маєтком.

395. Хто ж не робить цього, той не має права мати міщанські переваги.

396. Заснувавши міста, залишається розглянути, які вигоди яко­му роду міст без збитку для загальної користі можна мати і які установи в їх користь треба ухвалити.

397. У містах, де є велика торгівля, треба зважати, щоб через чес­ність громадян зберігся кредит на всі види комерції; бо чесність і кредит є душа комерції, а де хитрість і обман візьме верх над чес­ністю, тут і кредиту не може бути.

398. Малі міста дуже потрібні по повітах, щоб землероб міг збути плоди землі і своїх рук і забезпечити себе всім необхідним.

399. Міста Архангельськ, Санкт-Петербург, Астрахань, Рига, Ревель і тому подібні є міста і порти морські; Оренбург, Кяхта і багато інших міст мають інше призначення; з чого стверджувати, на­скільки велике значення має розташування там цивільних установ, і що, не знаючи обставин, кожному місту зручне положення зробити не­має можливості.

400. Про цехову майстерність і встановлення цехів для май­сте­рень по містах ще буде велика суперечка: чи краще мати цехи по містах або без них бути, і що з цих положень більше сприяє ремеслам.

401. Але те безперечно, що для організації ремесла цехи ко­рисні, а бувають вони шкідливі, коли кількість тих, що працюють, визначена, адже це перешкоджає розвитку ремесла.

402. У багатьох містах в Європі вони вільні в тому, що не обме­жена кількість працівників, а можуть вписуватися в них за бажан­ням, і відомо, що це вело до збагачення тих міст.

403. У малолюдних містах корисні бути можуть цехи, щоб ма­ти кваліфікованих майстрів.

Розділ XX

502. Підрив будь-якого правління починається майже завжди з пошкодження своїх основоположних засад.

508. Держава може також змінитися двома способами: або якщо лад її виправляється, або якщо псується. Якщо в Державі до­три­мані основоположні засади, то лад виправляється; якщо ж осново­по­лож­ні засади втрачені при зміні ладу, то воно псується.

520. Все це не може сподобатися підлабузникам, які постійно всім земним правителям твердять, що їх народи для них створені. Про­те ж МИ думаємо і за славу Собі кажемо, що МИ створені для НАШОГО народу, і з цієї причини МИ зобов’язані говорити про речі так, як вони бути повинні. Бо, Боже збав, щоб після закінчення цього законодавства був який народ більше справедливий, а отже, більше процвітаючий на землі: намір законів НАШИХ було б не виконано − нещастя, до якого Я дожити не бажаю.

ü Наказ Екатерины II о составлении проекта нового Уложения 1767 // Екатерина ІІ (императрица). О величии России [Текст] / Импе­ратрица Екатерина ІІ; [Сост., биогр. очерк, примеч.: И. Я. Лоси­евс­кий]. – М., 2003. – С. 72−156.

ДОКУМЕНТ № 2

Указ від 11 січня 1765 р. "Про надання поміщикам права
віддавати селян на каторжну роботу"

... Наказано, якщо хтось із поміщиків людей своїх за не­по­кірність, що заслуговує на справедливе покарання, віддавати захоче ... на каторжну роботу, таких Адміралтейській колегії приймати і вико­ристовувати певний час, на скільки поміщики їх захочуть...

ü Указ 11 января 1765 г. о представлении помещикам права от­да­вать крестьян в каторжную работу // Хрестоматия по истории СССР. С древнейших времен до 1861 года / Сост. П. Епифанов, О. Епи­фанова. – М., 1987. – С. 273−274.

ДОКУМЕНТ № 3

Указ від 22 серпня 1767 р.
"Про заборону селянам скаржитися на поміщиків"

…Оголошено, щоб ніхто є.і.в. у власні руки поза встановлених на то урядів і визначених спеціально для цього персон, скарг пода­вати не відважився, під загрозою передбаченого у цьому указі пока­рання, а саме: коли хто не з дворян і з тих, хто не має чинів, нава­житься височайшу її величність поданням у власні руки скарг утруд­нювати, то за першу зухвалість відсилати таких на каторжну роботу на місяць; за другу, з покаранням публічно, відсилати туди ж на рік, а за третій злочин з покаранням публічно батогами засилати пожит­тєво в Нерчинськ…

ü Указ 22 августа 1767 р. о запрете крестьянам жаловаться на помещиков // Хрестоматия по истории СССР. С древнейших времен до 1861 года / Сост. П. Епифанов, О. Епифанова. Москва, 1987. С. 274.

ДОКУМЕНТ № 4

Грамота на права, вольності і переваги благородного російського дворянства (21 квітня 1785 р.)[215]

Жалувана грамота дворянству від 21 квітня 1785 р. систе­ма­тизувала і підтвердила всі надані дворянам права, завершила оформ­лення дворянства як стану.

А

Про особисті переваги дворян

Коментар

Заслуги предків перед державою розглядалися як найважливіший критерій приналежності до дворянства.

Коментар

При Петрі І дворянин, підданий публічному цькуванню та ті­лесному покаранню, позбавлявся всіх титулів та рангів. В Жа­луваній грамоті вперше враховані всі вимоги дворян і чітко визначено, що дворянин може бути позбавлений життя, честі, маєтку тільки за ви­роком суду.

Коментар

Закріплене важливе для дворян право суду тільки з собі рівними.

Коментар

Поиск по сайту: