І. Держава та громадянське суспільства

Проблема громадянського суспільства має певну історію становлення та розвитку. Початок формування громадянського суспільства в країнах Європи припадає на ХVІ-ХVІІ ст., а сам процес становлення ідеї та практики громадянського суспільства характеризується трьома етапами:

1) ХVІ- поч. ХVІІ ст. – є етапом створення економічних, політичних та ідеологічних передумов зародження ідеї громадянського суспільства. Його основним змістом стала ідея усунення юридичної нерівності, а також визначення можливостей обмеження втручання держави у сферу суспільних відносин.

2) сер. ХVІІ – характеризується практичним формуванням ознак громадянського суспільства на основі законодавчого закріплення юридичної рівності суб’єктів, можливостей вільного підприємництва та закріплення інститутів представницької демократії в процесі заснування парламентів як державних структур, що мають владні повноваження.

3) поч. ХІХ с. – характеризується становленням громадянського суспільства, що виявляється у відокремленні влади від власності та становленні інститутів плюралістичної демократії.

Характеризуючи взаємодію держави та громадянського суспільства, ми будемо визначати останнє як сферу автономної діяльності людини, що переслідує приватні цілі. При цьому суб’єкти суспільних відносин повинні визнаватись вільними та формально рівними, а основним призначенням держави в межах такого суспільства вважається створення необхідних умов для розвитку людини. Виходячи з цього в сучасній літературі сформувалися три підходи до визначення взаємодії громадянського суспільства та держави:

1) Держава та громадянське суспільство – це співпадаючі соціальні системи. Ця теза заснована на ідеї про основне призначення держави як засобу реалізації загально-соціальних функцій та надання суспільству управлінських послуг. Забезпечуючи юридичну рівність суб’єктів, держава втрачає політичні функції і повністю співпадає із суспільством.

2) Держава та громадянське суспільство – це різні системи, домінуючою серед яких є держава, оскільки вона не лише управляє суспільством, а і контролює його. Саме держава, як суб’єкт політичних відносин, приймає обов’язкові рішення та забезпечує системність суспільства, в тому числі, і силовими засобами.

3) Держава та громадянське суспільство – це різні системи і їх різноманітність виявляється в підконтрольності держави суспільству, тому, що державі належить лише службові функції, що забезпечує функціонування суспільства як саморегулюючої системи. Таким чином, перевага належить громадянському суспільству.

На практиці взаємодія держави і громадянського суспільства визначається тими функціями, що реалізує кожен з цих компонентів.

Громадянське суспільство:

1. не існує до держави і поза державою;

2. має певний пріоритет над державою, однак є зацікавленим в розвитку державної форми, що забезпечує регулювання відносин в межах громадянського суспільства;

3. спричиняє певний вплив на процес створення та функціонування органів держави;

4. вимагає від держави захисту життя, здоров’я та безпеки громадян;

5. не допускає втручання держави в приватні інтереси людини;

6. сприяє формуванню права, що закріплюється державою в нормативних актах;

7. забезпечує взаємодію держави і населення в межах суспільства та в межах права, що є мірою свободи.

Держава:

1. є формою організації громадянського суспільства, що забезпечує необхідні умови його розвитку;

2. є відносно самостійним утворенням, що визначає та забезпечує солідарні публічні інтереси певних соціальних груп;

3. є суб’єктом прийняття правових норм, що сприймаються суспільством і ним же виконуються;

4. створює стандарти поведінки суб’єктів суспільних відносин, забезпечуючи тим самим можливості вільного розвитку громадян;

5. забезпечує захист громадянського суспільства та безпеку громадян;

6. є засобом досягнення компромісу різноманітних суспільних інтересів, засобом пом’якшення соціальних протиріч та забезпечує ефективну взаємодію різноманітних соціальних груп;

7. надає правової форми гарантіям прав власника та можливостям бути суб’єктом політичних відносин;

8. встановлює певну форму та міру відповідальності на суб’єктів, що не виконують в повній мірі покладених на них обов’язків чи порушення інших суб’єктивних прав.

Діалектика взаємодії громадянського суспільства та держави засновується на принципі розподілу праці, тобто реалізації кожним із згаданих суб’єктів наданих повноважень. Ця взаємодія залежить від рівня розвинутості державних інститутів та інститутів громадянського суспільства. Взаємодія названих категорій є багатоаспектною та здійснюється в трьох вимірах (рівнях): а) єдності, б) відмінностях, в) взаємозв’язку.

Єдність:

§ як держава, так і громадянське суспільство зумовлюються наявністю єдиної мети (захист інтересів людини);

§ характеризуються наявністю єдиної основи, яку складають відносини власності;

§ їх діяльність засновується на конституції та праві в цілому;

§ людина визначається вищою соціальною цінністю;

§ визнання об’єднань громадян самостійними суб’єктами суспільних та політичних відносин;

§ заснованість на ідеї розвинутих ринкових відносин;

§ функціонування в межах єдиної території;

§ заснованість на демократичному політичному режимі;

§ наявність реально існуючих механізмів досягнення соціального компромісу.

Відмінності:

Взаємодія:

ü держава регулює суспільні відносини, тобто забезпечує функціонування громадянського суспільства;

ü держава закріплює правовий статус суб’єктів суспільних відносин, визначаючи міру їх свободи;

ü держава гарантує участь інститутів громадянського суспільства в процесі створення та діяльності державно-владних структур;

ü суспільство створює механізми, які перешкоджають авторитарному впливу держави в сферу відносин, що регулюються;

ü суспільство зобов’язує державу закріпити та гарантувати природні права людини;

ü суспільство визначає необхідність встановлення відповідальності посадових осіб за порушення прав і свобод людини.

Поиск по сайту: