Навчання мов-посередників інших тварин

Разом із шимпанзе мові жестів успішно навчали також го-рилу і орангутанга. Питания про те, наскільки розвинуті в ін-ших тварин когнітивні функції, які є в основі оволодіння мо-вами-посередниками в антропоїдів, становить безсумнівний інтерес, тому низка вчених спробували його дослідити.

Навчання дельфінів.Здатність морських ссавців до оволодін-ня мов-посередників протягом років вивчає американський до-слідник Л. Херман (1986). У його роботах дельфіни-афаліни по-винні були спочатку засвоїти “назви” різних предметів у басейні і здійснювані з ними дії.

Для дельфіна Акеакамі “словами” служили жестові сигнали експериментатора, який стояв на краю басейну. 3 іншим дель-фіном Феніксом спілкувалися за допомогою звукових сигналів, генерованих комп’ютером. Тварини мали засвоїти зв’язок між об’єктами в басейні і знаками, які їх позначають, а також між жестами і маніпуляціями, котрі вони мали виконувати.

Поступово дельфіни, виконуючи ланцюжки з 2-3 знаків, навчилися точно виконувати інструкції тренера і виконувати

деякі комбінації дій із предметами, наприклад: “доторкнися хвостом до ілюмінатора”, “набери води й облий М*”, “надягни кільце на ціпок ліворуч”, “просунь ціпок у кільце” тощо. Далі провадилися тести з використанням нових речень, у яких тва-рин також просили принести чи перемістити який-небудь пред-мет або покласти один предмет усередину іншого, на нього чи під нього тощо. Дельфіни продемонстрували здатність точно розуміти сигнали, які символізують просторове співвідношення предметів. Цей факт добре узгоджується з даними про здатність дельфінів до узагальнення цих ознак у лабораторних експери-ментах (Стародубцев, 2000).

У низці тестів предмет, з яким дельфіну потрібно було мані-пулювати, знаходився поза полем його зору або їм подавали відповідну інструкцію за 30-40хв. до появи предмета. Дельфі-ни успішно виконували вказівки інструктора і в цих умовах, коли їхня поведінка визначалася не наявним стимулом, а збе-реженим у пам’яті уявленням про нього.

Поведінка дельфінів свідчила також про розуміння ролі по-рядку слів у реченні і можливості без спеціального навчання правильно реагувати на нові, логічно впорядковані послідов-ності “слів” мови-посередника. Проте ніяких доказів, що дель-фіни можуть самі складати хоча б найпростіші фрази, поки не отримано.

Навчання папуги.Безсумнівний інтерес становлять дослі-дження на папугах. Відомо, що представники різних видів мо-жуть вивчати і вимовляти сотні слів, варіювати слова в речениях, складати фрази адекватно ситуації і вступати в досить осмис-лені діалоги зі своїми вихователями.

Незважаючи на важливість отримання порівняльної характе-ристики когнітивних здібностей цих високоорганізованих птахів з великим і тонко диференційованим мозком, експерименталь-ного вивчення практично не провадиться. Винятками є лише багаторічні фундаментальні роботи американської дослідниці Ірен Пепперберг (1981, 1987, 2000).Вона розробила оригіналь-ний метод спілкування з папугою Алексом (африканським сірим жако), причому як мова-посередник використовувалася власне людська мова.

“М” — це є хтось, наприклад, Марія — Авт.

Алекс потрапив до лабораторії Аризонського університету у віці 11 років, тобто досить дорослим, і відразу ж виявив великі здібності до навчання. У його присутності люди розмовляли між собою, а папуга ревно за цим стежив і намагався втруча-тися в діалог. Розроблений Пепперберг метод відрізняється тим, що в процесі навчання брали участь одночасно дві людини (тре-нери). Один тренер (основний) звертався водночас і до другого тренера, і до папуги. Другий тренер був для папуги, з одного боку, об’ектом для наслідування, а з іншого боку — начебто його суперником. Уроки проходили в такий спосіб. Один екс-периментатор показував іншому яблуко чи олівець, запитуючи: “Що це таке?” Якщо відповідь була правильною (причому л юдина намагалася ретельно вимовляти слова), л Юдину, котра навчала, хвалили і давали названий предмет.

За 15 років навчання Алекс опанував близько 100 наймену-вань предметів (дерево, шкіра, папір, пробка, горіх, банан, кур-тка, морква, вишня, злива, спина тощо). Він був здатний по-значити форму предмета, кількість кутів, рахував до 6, знав назви категорій “форма”, “матеріал”, “колір” і називав 7 кольо-рів. Він активно користувався словом “хочу”, а якщо йому да-вали не той предмет, який він просив, він казав “ні” і відкидав його убік.

Крім того, Алекс засвоїв узагальнення за схожістю і відпо-відністю і впевнено повідомляв, однакові чи різні йому пока-зували предмети.

У відповідь на пред’явления різних множин (від 2 до 6) Алекс правильно вимовляв назви цифр.

Таким чином, продемонстровані Алексом здібності задоволь-няють як більшість критеріїв поняття кількості, так і деякі критерії рахунку. Поведінка папуги в дослідах Пепперберг справляв глибоке враження, хоча рівень його здібностей не-зрівнянний з тим, що продемонстрували шимпанзе. Проте саме Пепперберг уперше вдалося поставити експерименти, за резуль-татами яких можна об’ективно судити про характер когнітив-них здібностей папуг. Завдяки цій програмі Алекс навчився не тільки називати тестові предмети, але і визначати їхню форму (трикутна, чотирикутна), колір і навіть вказувати матеріал, з якого вони зроблені. Він може відповідати на запитання на зра-зок: “Скільки тут предметів? Скільки з них круглих? А скільки

шкіряних? Скільки чорних?” У цього папуги вдалося встановити зв’язок між неприемною для нього ситуацією і запереченням “ні”.

Навчання мов хребетних — неприматів побудоване так, що не стільки виявляє їхні комунікативні здібності, скільки ха-рактеризує рівень когнітивної діяльності — здатність до уза-гальнення і символізації. Незважаючи на нечисленність і роз-різненість методик навчання, вони переконливо свідчать, що здатність до узагальнення й абстрагування, необхідна для забез-печення зародків процесу символізації, виникає у тварин різно-го рівня філогенетичного розвитку.

Отже, здібність тварин до узагальнення й абстрагування, яка у найбільш високоорганізованих ссавців і птахів досягає рівня формування довербального поняття, дозволяє опановувати сим-воли для оперування замість реальних предметів, які ними по-значаються, і понять. Ця здатність виявляється як у традиційних лабораторних експериментах (“рахунок” у шимпанзе і ворон), так і в ситуації спілкування людини з антропоїдами, дельфіна-ми, а також з папугою за допомогою мов-посередників. Засто-совувані методики виховання і навчання дозволяють мавпам використовувати знаки дійсно як символи в широкому спектрі ситуацій — не тільки для вираження ставлення до предмета, але й для його найменування, для впливу на інших мавп і лю-дину, для передачі тільки їм відомої інформації під час відсут-ності певного предмета, для складання синтаксично правильних речень. Відкриття цього рівня когнітивних здібностей тварин, яке підтверджує гіпотезу про наявність перехідного етапу між першою і другою сигнальними системами, і дозволяє уточнити межу між психікою людини і тварин, свідчить, що і ця вища когнітивна функція людини мае біологічні передумови. Проте навіть у найбільш високоорганізованих тварин — шимпанзе — рівень оволодіння найпростішим варіантом мови людини не пе-ревищує здібностей 2-2,5-річної дитини.

ПРАКТИКУМ

Творчізаедания

1. Враховуючи дані факти, чи можна твердити про “мову” тварин, про можливості птахів, які говорять, оволодіти мовою людини?

А. "Паризький адвокат Урса приніс черешню, дав папузі та сказав: "Це смачно". Коли адвокату на вечерю подали че­решню, він почув за спиною слова папуги: "Це смачно"... Папуги здатні розуміти смисл тих слів, які вимовляють. Птах може навчитися розмовляти, коли йому будуть ство-рені такі умови, як і для дитини”.

Б. “ Багато людей цікавляться, чи розуміють птахи, які го-ворять, слова, які вимовляють. Не можна точно сказа-ти... Хоча якось Тапенс майже запевнив мене в тому, що розмовляе осмислено.

Стрижучи кущі поряд з кліткою майни, наш садівник, містер Холлі, раптово закашлявся та плюнув на землю. Поряд пролунав дзвінкий голос Тапенса:“Неохайний!”.

2. Шестирічну шимпанзе на ім’я Уошо вдалося навчити
близько 90 жестів мови глухонімих, які позначають предмети,
дії і події. Серед інших вона також засвоїла жест “я". У бага-
тьох випадках мавпа створювала жести самостійно. Наприклад,
рухами руки навколо шиї і грудей вона позначала слово “на­
грудник”. Уошо виявилася здатною об'еднувати жести за зна­
чениями речей, наприклад, таких, як ложка і виделка, цвяхи
і шурупи. Вона впізнавала знайомі речі на фотографіях і позна­
чала їх відповідними жестами. Глухонімі люди розуміли до 70 %
жестів Уошо. Ще більших успіхів досягла в навчанні шимпанзе
Сара, яка здійснювала розумові акти за допомогою пластмасових
фігурок, закріплених на дошці. Вона позначала речі, власти-
вості, процеси, родові поняття, відношення між речами. У ре­
зультат! шимпанзе змогла зрозуміти таке речения: "Якщо Сара
братиме банан, то Сара не отримае шоколад”. I хоча Сара віддає
перевагу бананові, вона бере яблуко і явно очікує на шоколад.

Про що свідчать наслідки такого навчання? Чи оволоділи ці тварини мовленням?

3. Вкажіть, за якими ознаками можна встановити, що опи-
сані нижче спільності характерні для тварин, а не для людини?

Який тип спільностей у тварин вище за рівнем взаємосто-сунків, а який — нижче?

Вкажіть, якими ознаками відрізняється кожний з наведених рівнів:

А. Складне життя бджіл всім відоме. Рій бджіл живе у ву-лику. У кожному вулику є одна матка, кілька самців-

трутнів та тисячі нестатевозрілих самок — робочих бджіл. Робочі бджоли діляться на групи залежно від “обов’язків”. Деякі будують нові стільники, інші турбуються про ли­чинки, треті провітрюють вулик, створюючи потік по-вітря безперервними рухами крил, частина бджіл прибира-ють у вулику, бджоли вигодовують нову матку. А стара разом з половиною трутнів та робочих бджіл створює рій, який летить та шукає собі нове місце. Таким чином, відбу-вається поповнення не тільки окремих особин, але і всієї спільності.

Б. Складні взаємовідносини існують у мавп гамадрилів. їхні зграї численні та досягають інколи багатьох сотень осо-бин. На чолі зграї стоїть ватажок, однак влада його не є безмежною. У випадку порушення існуючих норм пове-дінки його владу обмежують самиці, які значно впливають на життя зграї. Гамадрили живуть трупами, які склада-ються із самця та кількох самиць, дітей та підлітків. Са-миця зберігає тривалий зв’язок не тільки з власною ди-тиною, але і з онуками. Навіть чужі діти користуються захистом самиць у групі гамадрилів, для них характер-ним є прагнення перебувати в тілесному взаємному кон-такт!. У членів зграї існує багато засобів комунікації у вигляді сигналів, різноманітні та численні реакції.

В. У риб деякі особини різних рангів плавають під різним кутом стосовно горизонту. Чим вище “підведена угору” голова та низько опущений хвіст, тим вище ранг риби. Якщо особина нижчого рангу намагається пливти в по-зиції, яка не відповідає її стану у зграї, то риби вищих рангів карають її ударами плавників. Виявилось, що у риби, першої за рангом, цей кут складає 2 градуси, у дру-гої за рангом — 10 градусів, у третьої — 32, четвертої — 38, п’ятої — 41, шостої — 43. Причому чим нижчий ранг, тим менша між ними різниця в кутовому положенні, тому внизу сходинок “чинів” різниця стає менш поміт-ною. Ієрархія всередині даної сім’ї риб виражається в роз-поділі території, яка їй належить. “Виробнику” належить найкраща, найбільша та найбезпечніша ділянка — в центрі. У тих, хто стоїть нижче за рангом — ланки менші та розташовані ближче до краю. Старший за рангом будь-

якої хвилини може безкарно запливати на ділянку мо-лодшого, а молодший на ділянку старшого — ніколи. Рангова залежність у молодих риб встановлюються після змагань на швидкість плавания. Якщо гонки закінчують-ся внічию, то риби вирішують суперечку тараном або уда-рами плавників. Коли до замкненої групи із встановле-ною ієрархією підсаджують нову рибу, починається період її сварок з іншими. У процесі цих сварок відбувається пе-рерозподіл рангів і новачок отримує відповідне місце та ступінь домінування. 4. Прокоментуйте такі вислови:

A. “Двох видів тварин, які б вели себе однаково, не існує”
(Тинберген Н. Социальное поведение животных. — М.,
1993. — С. 18).

Б. “У приматів угруповання достатньо гнучкі в тому сенсі, що ролі між членами групи можуть перерозподілятися, тоді як ролі в угрупованнях комах визначаються будовою тіла та здібністю до розмноження” (Грин Н. и др. Биоло-гия ... — Т. 2. — С. 309).

B. “Індивідуальні відмінності між живими істотами прямо
пропорційні їхньому психічному розвитку” (Лоренц К.
Агрессия. — М., 1994. — С. 161).

Тестові заедания

1. Які стимули є провідними у комунікації гризунів?

а) зорові;

б) тактильні;

в) нюхові;

г) вібраційні;

д) фокустичні.

2. Ієрархічна структура спільності макак підтримується зав-
дяки...

а) самцям;

б) дитинчатам;

в) домінантним самцям;

г) найстарішій мавпі;

д) найагресивнішій мавпі.

3. Чому сім’ю медоносних бджіл називають надорганізмом?
а) в самотності бджоли гинуть;

б) одна бджола не здатна виконати всю різноманітність
функцій зі збору нектару та вироблення меду;

в) одна бджола не може будувати стільники;

г) тільки сім’я бджіл здатна до функціонування;

д) робочі бджоли не здатні до розмноження.

4. Яка з ознак не є характерним проявом комунікативної поведінки у спільній грі тварин?

а) наявність взаємодії у грі;

б) індивідуальна дистанція;

в) запрошення до гри;

г) використання комунікативних сигналів;

д) зміна території гри.

Заедания та запитання для самоконтролю

1.Дайте характеристику особливостям організації угрупо-вань комах.

2. Дайте порівняльну характеристику організованості пове-дінки та індивідуальній дистанції у спілкуванні людей та тварин.

3. Які типи спільностей ви знаете?

4. Дайте характеристику відмінностей мови людей та тва-рин.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Бондаренко Л. И. Основные этапы человеческого созна-ния. — К., 1979.

2.Войтонис Н. Ю. Предыстория интеллекта. — М.; Л., 1949.

3. Вопросы зоопсихологии, этологии и сравнительной психо-логии /Под ред. К. Э. Фабри. — М., 1975.

4. Зорина 3. А., Полетаева И. И. Зоопсихология. Элемен­тарное мышление животных. — М., 2001.

5. Правоторов Г. В. Зоопсихология для гуманитариев. — Но-восибирск, 2001.

6.Сравнительная психология: Хрестоматия. — СПб., 2001.

7. Тих Н. А. Предыстория общества. — Л., 1970.

8. Чайченко Г. М. Зоопсихологія та порівняльна психоло-гія. — К., 1992.

Розділ 9. ЕВОЛЮЦІЯ ПСИХІКИ ТА АНТРОПОГЕНЕЗ

Поиск по сайту: