Рішення Брюссельського міжнародного пенітенціарного конгресу (6 — 13 серпня 1900 року)

Санітарна і лікарська частини підпорядкову­ються (у каральних закладах) лікарям, військовим чи цивільним, що мають знання у психіатрії. При необхідності тюрми повинні звертатися (за згодою начальника тюрми) до спеціалістів-психіатрів. Постійного лікаря, що живе у місці покарання, вигідно мати там, де є каральні установи, але це не є необхідним щодо всіх місць покарання. Потрібно встановити особливий режим для хворих і недієздатних. Лікар повинен звертати особливу увагу на по­передження заразних та епідемічних хвороб — особливо туберкульозу. Бажана присутність ліка­ря на зборах посадових осіб установ.

Особи літнього віку і недієздатні повинні ут­римуватися в особливих відділах місць ув'язнен­ня чи у спеціальному режимі.

Для кожного довгострокового засудженого по­винна бути складена особлива відомість, куди вно­сяться всі дані, що стосуються його фізичного та духовного здоров'я.

Сьоме навчальне питання: Практичне значення конгресів ООН по попередженню злочинності та кримінального правосуддя для становлення сучасної пенітенціарної теорії.

Довідковий матеріал

Проблема реформування тюремної системи у 1870-х роках постала перед державою дуже гостро. Суспільні, соціальні, економічні відносини, свобода друку і громадський рух досягли такого рівня розвитку, що пенітенціарна система не встигала за ними і здавалась найбільш прогресивній частині російського суспільства страшним лихом, що вимагало негайних радикальних реформ.

Новий, третій етап міжнародної діяльності в області виконання покарань і відносин із засудженими почався після утворення у 1945 році Організації Об’єднаних Націй.

Згідно із Статутом ООН її метою, поруч із вирішенням інших проблем, є:

¨ здійснення багатостороннього співробітництва у рішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного та гуманітарного характеру;

¨ заохочення і розвиток поваги до прав людини;

¨ розробка правил і стандартів відносин із засудженими та ув’язненими.

У 1950 р. Генеральна Асамблея ООН у своїй Резолюції 415 (V) санкціонувала передачу ООН функцій Міжнародної кримінальної та пенітенціарної Комісії і схвалила ініціативу, відповідно до якої ООН зобов'язалася, зокрема, кожні п'ять років скликати міжнародний Конгрес, який повинен стати форумом для обговорення актуальних проблем політиками, чиновниками, вченими та іншими фахівцями в цій галузі. За Статутом ООН на цю організацію покладена відповідальність за міжнародне співробітництво з усіх актуальних проблем. Безпосередньо питаннями співпраці країн у боротьбі зі злочинністю займається один з головних органів ООН - Економічна й Соціальна Рада (далі - ЕКОСОР), у структурі якої в 1950 р. був заснований Комітет експертів з попередження злочинності та поводження з правопорушниками. У 1971 р. він був перетворений в Комітет з попередження злочинності та боротьби з нею, а у 1993 р. - у вищий за статусом орган - у Комісію із запобігання злочинності та кримінального правосуддя.

Комісія (комітет) повинна надавати ЕКОСОР рекомендації і пропозиції, спрямовані на більш ефективну боротьбу із злочинністю і гуманне поводження з правопорушниками. Генеральна Асамблея, крім того, поклала на цей орган функції підготовки один раз у п'ять років конгресів ООН по попередженню злочинності та поводження з правопорушниками.

Конгреси ООН відіграють основну роль у виробленні міжнародних правил, стандартів та рекомендацій по попередженню злочинності та кримінального правосуддя. До теперішнього часу було проведено 12 конгресів, рішення яких істотно просунулися питання міжнародного співробітництва на надійної наукової та правовій базі.

Конгреси ООН із попередження злочинності та кримінального правосуддя проводяться ЕКОСОР згідно з резолюцією 155 (VII) Економічної і Соціальної Ради від 13 серпня 1948 року і резолюцією 415 (V) Генеральної Асамблеї ООН від 1 грудня 1950 року.

Конгреси Організації Об'єднаних Націй із попередження злочинності та кримінального правосуддя як великі міжурядові форуми надають вплив на національну політику і практику і розвивають міжнародне співробітництво у цій галузі, сприяючи обміну думками та досвідом, мобілізуючи громадську думку і виробляючи рекомендації щодо різних варіантів політики на національному, регіональному та міжнародному рівнях.

Згідно з резолюцією 46/152 Генеральної Асамблеї ООН від 18 грудня 1991 року держави-члени ООН визначили, що конгреси Організації Об'єднаних Націй по попередженню злочинності та кримінального правосуддя повинні проводитися кожні п'ять років і представляти собою форум для обміну думками між державами, міжурядовими та неурядовими організаціями і окремими експертами, які представляють різні спеціальності та області знань; так і для обміну досвідом в галузі досліджень, права та розробки програм та виявлення нових тенденцій та проблем в галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя.

Конгреси ООН проходили: перший - Женева, 1955 р., другий - Лондон. 1960 р., третій - Стокгольм, 1965 р., четвертий - Кіото, 1970 р., п'ятий - Женева, 1975 р., шостий - Каракас, 1980 р., сьомий - Мілан, 1985 р., восьмий - Гавана, 1990 р., дев'ятий - Каїр, 1995 р., десятий - Відень, квітень 2000 р., одинадцятий - Бангкок, 18-25 квітня 2005 р., дванадцятий - Салвадор, Бразилія, 12-19 квітня 2010 р. На конгресах ООН були вироблені важливі міжнародно-правові документи, зокрема:

· Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими, що були прийняті першим конгресом і в яких сформульовані основні принципи поводження з ув'язненими;

· Декларація про захист всіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, яка обговорювалася на П'ятому конгресі і за його рекомендацією в 1975 р. була прийнята Генеральною Асамблеєю.

· Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, який розглядався на П'ятому конгресі і після відповідної доробки в 1979 р. був прийнятий Генеральною Асамблеєю тощо.

Рекомендована література:

Поиск по сайту: