Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Семінарське заняття № 2



Змістовний модуль № 2: Становлення та загальна характеристика пенітенціарних (тюремних) систем.

Мета семінарського заняття:перевірити, розширити та поглибити знання курсантів, набуті під час лекції щодо становища в тюрмах країн США та Західної Європи наприкінці XVIII – поч. ХІХ ст.; історичного значення перших пенітенціарних систем США та Європи та їх впливу на порядок тримання ув’язнених в Європі і на тюремну реформу 1879 року в Російській імперії. Організувати дискусію навколо навчальних питань, які виносяться на розгляд.

Час - 4 години

План заняття:

4. Письмове опитування.

5. Заслуховування реферативних доповідей за підготовленими ІНДЗ (реферативні доповіді за визначеною тематикою заслуховуються у процесі розгляду навчальних питань, тривалість однієї доповіді до 3-х хв.)

6. Індивідуальне та фронтальне усне обговорення навчальних питань.

Навчальні питання (питання для обговорення):

8. Спроби гуманізації тюремної політики наприкінці XVIII – поч. ХІХ ст.

9. Стан в тюрмах країн Західної Європи наприкінці XVIII – поч. ХІХ ст.

10. Історичний розвиток та становлення перших пенітенціарних систем.

11. Загальна характеристика Пенсільванської, Оборнської та європейських пенітенціарних систем.

12. Вплив перших пенітенціарних систем США та Європи на порядок та умови тримання ув’язнених в Європі.

13. Вплив перших пенітенціарних систем США та Європи на створення тюрьмознавства як галузі кримінального права.

14. Вплив досвіду функціонування перших пенітенціарних систем на тюремну реформу 1879 року в Російській імперії.

Методи проведення заняття:

Письмове опитування, індивідуальне опитування, розгорнута бесіда у формі запитань та відповідей, дискусії, полеміка, обмін думок.

Перше навчальне питання:

Засвоєння матеріалу 1-го питання перевіряється шляхом письмового опитування курсантів на протязі 25 –ти хвилин.

Після закінчення письмового опитування викладач збирає роботи курсантів, і задає запитання: «Які питання викликали складність під час надання відповідей

Якщо жоден із присутніх курсантів не в змозі надати правильну і повну відповідь на запитання викладача або деталізувати чи пояснити те чи інше положення, поняття, визначення тощо, викладач робить це сам. Після розгляду навчального питання викладач робить висновок, і переходить до другого навчального питання.

Довідковий матеріал

Відомий англійський юрист Ієремія Бентам, послідовник просвітницьких ідей XVIII ст., спроектував тюремну будівлю абсолютно оригінального типу. Цей проект був викладений Бентамом в третьому томі його творів, названому «Паноптікон». В Росії твори Бентама були видані в 1805—1811 рр. на кошти уряду. Близько ста сторінок «Паноптікону» Бентам відвів опису свого проекту.

«Паноптікон» за проектом був величезною шестиярусною будівлею у вигляді круглого театру, в середині якого розташовувалася інша будівля у вигляді башти. По шести ярусах круглої будівлі розміщувалися камери для ув’язнених, на дві-три особи кожна. Двері цих камер виходили всередину, на галерею, яка малася в кожному ярусі. Вартові, знаходячись усередині башти, могли б спостерігати за всіма камерами і були б з ними сполучені жерстяними трубами для передачі своїх розпоряджень.

Між баштою і ярусами з камерами повинен був знаходитися порожній кільцеподібний простір. Варта могла б проводити свої спостереження за арештантами невидимо для них. У святкові дні проект припускав проводити в башті церковну службу, на якій арештанти були б присутні, залишаючись в камерах.

Ув’язнені, будучи розподілені по камерах відповідно їх злочинам і віку, повинні були займатися працею. Роботи проводилися б через підрядчиків. На зайняття арештантів працею автор дивився не як на те, що обтяжило б їх положення, а як на виправний засіб, що забезпечує їм заробіток після виходу на свободу. Він говорив: «Делать работу не­навистною, обращать ее в страшилище для преступни­ков, облекать ее некоторого рода поношением есть па­губное недоразумение». За відмову від роботи Бентам пропонував позбавляти ув’язнених їжі. Як інші засоби дисциплінарної дії Бентам рекомендував гамівну сорочку за побої і насильницькі дії, а за крики і лайку — вкладення в рот кляпу. Тілесних покарань у в'язниці не передбачалося.

Тюремний діяч англійців Джон Говард — автор декількох праць з тюремного питання, зокрема з описом стану англійських тюрем. У 1777 р. в Англії вийшла книга Джона Говарда «Стан тюрем в Англії і Уельсі». Автор добре ознакомився з положенням тюрем в своїй країні, режим яких був настільки нелюдяний, що Говарду залишалося лише дивуватися з «витривалості людського організму і сили звички до життя». Перебування в темній, залитою водою і нечистотами камері по 15—20 років було звичайним явищем. У тюрмах лютували епідемії, абсолютне свавілля адміністрації, жорстокі покарання і не менш жорстока експлуатація праці ув’язнених. Говард описав випущеного з в'язниці англійського арештанта, схожого на скелет. Звільнені з тюрем особи були вже не здатні до праці внаслідок їх повного виснаження.

Говард спроектував план нової тюрми. Особливістю фасадів будівель було улаштування їх на високих зводах: майже у всю довжину тюремної будівлі повинні були знаходитися крізні прольоти або ворота. На думку Говарда, це утрудняло б втечу за допомогою підкопу. Окремі тюрми з тюремними дворами і відхожими місцями, за проектом Говарда, призначалися для неспроможних боржників, окремі — для молодих злочинців, для ув’язнених кожної статі, при загальних для них всіх церкві, будівлях для наглядача, лікарні, саду.

Російський мандрівник Павло Свін`їн після свого повернення з Англії опублікував в журналі «Син Вітчизни» за 1815 р. нарис, присвячений стану англійських в'язниць того часу. Але не все, що бачив Свін`їн в лондонських тюрмах, було таким бездоганним. Наприклад, в Ньюгетській тюрмі він був присутній на заупокійній обідні, що здійснювалася у присутності молодого засудженого до смертної кари, що відспівувався ще будучи живим, в ланцюгах перед труною, в яку через 18 годин повинен був бути покладений його труп після страти через повішення.

Людовик-Реє Віллерме увічнив тодішній жахливий стан французьких тюрем в своїй книзі. Книга Віллерме стала, з одного боку, обуреним і гарячим закликом до товариства і уряду обернути, нарешті, увага на стан тюрем, а з іншою — справжньою настановою для реформи місць тюремного ув’язнення. У систематичному порядку в 17 главах книги автор детально досліджував тюремні будівлі в багатьох місцях Франції, одяг ув’язнених, опалювання, харчування арештантів, стан робіт, режим, захворювання, смертність, заходи виправлення арештантів тощо. Загальний стан місць ув’язнення у Франції дозволяв автору сказати, що арештантів не замикають, а хоронять, і вирок до ув’язнення є вироком до смерті. «Закони повелівають тримати людину під вартою, призначаючи їй померти від зараженого повітря».

Друге питання: Стан в тюрмах країн Західної Європи наприкінці XVIII – поч. ХІХ ст.

За бажанням або за вказівкою викладача курсант викликається до дошки, подає викладачу конспект на перевірку, і відповідає на навчальне питання. З метою систематизації навчального матеріалу, по ходу відповіді, або при необхідності після її закінчення, викладач ставить ряд контрольних запитань, або надає слово бажаючому доповнити відповідь, якщо курсант, який відповідає, не повністю розкриває суть питання.

У тому випадку, коли жоден із присутніх курсантів не в змозі дати правильну і повну відповідь на запитання викладача або деталізувати чи пояснити те чи інше положення, поняття, визначення тощо, викладач робить це сам. Після розгляду кожного навчального питання викладач або курсант за пропозицією викладача робить висновок.

Контрольні запитання до другого навчального питання:

5. Загальна характеристика в'язниць Європи ХУІІ–ХІХст.ст.

6. Історія одиночного ув'язнення.

7. Поняття, зміст та ідея системи одиночного ув'язнення в теорії і практиці виконання покарання у вигляді позбавлення волі.

8. Загальна характеристика келійної системи одиночного ув'язнення.

9. Загальна характеристика філадельфійської системи одиночного ув'язнення.

10. Загальна характеристика системи індивідуального або одиночного ув'язнення.

Довідковий матеріал

В'язниці минулого не знали ніякого відокремлення арештантів; вони переслідували одну мету - утримати злочинця від втечі. Це були ями, підвали, погреби, куди слабо проникало світло і де в страшній тісноті, на гнилій соломі, перебували разом в'язні всіх категорій і розрядів: підслідні та засуджені; несправні боржники і вбивці; чоловіки і жінки; дорослі і діти. В'язниці були розсадниками заразних хвороб і пороків, гніздами розпусти, школою для злочинців початківців. Ув’язнені голодували; головним джерелом їх існування були пожертвування.

Новоприйняті піддавались усілякого виду вимаганням та знущанням з боку давніх тюремних в'язнів. Зі всіх - і новачків, і старожилів - ще більше вимагали тюремні робітники. Майже в такому стані застав в'язниці в кінці XVIII століття великий філантроп Джон Говард, який звернув увагу всього цивілізованого світу на вади тюремної справи. Говард на перше місце висунув питання про розподіл арештантів за статтю, віком і категоріями, причому, хоча і не з повною рішучістю, зважаючи на труднощі практичного здійснення, висловлювався за одиночне ув'язнення.

Система одиночного ув'язнення стала користуватися пріоритетом в теорії і практиці виконання покарання у вигляді позбавлення волі.

Одиночне ув'язнення є системою механічного роз'єднання арештантів. Її ідея - створити для кожного ув'язненого окрему в'язницю. Одиночне ув'язнення протиставляється загальному.

Середнє місце між ними займають наступні системи класифікації: роз'єднання на час, вільний від робіт, і на ніч (або тільки на ніч); мовчання і прогресивного ув'язнення.

Одиночне ув'язнення як засіб повного ізолювання особи, небезпечної у політичному відношенні, практикувалося в найбільшому числі випадків у середні століття і до кінця XVIIIст. Практикувалося одиночне ув'язнення і як засіб релігійного виправлення. Ідею його застосування до духовних осіб, які вчинили проступки, подав у XVIIст. бенедиктинець Мабільон На початку ХІХст. розрізняли три системи одиночного ув'язнення: келійну, філадельфійську і систему індивідуального або одиночного ув'язнення у вузькому розумінні.

Перша ставила своїм основним завданням повну ізоляцію арештанта від усього світу; арештант поміщався до келії, звідки не випускався ніколи і ні під яким приводом; обов'язкових для арештанта робіт ця система не знає; на тюремну адміністрацію вона не покладає ніяких обов'язків у відношенні до морального виправлення ув'язнених.

Друга прагнула до релігійного виправлення - шляхом поміщення до келії, і до соціального виправлення - шляхом влаштування постійних обов'язкових робіт. За цією системою були побудовані перші одиночні в'язниці в Америці - у 1817р. – у Пітсбурзі і у 1821р. – у Черрі-Гилль (поблизу Філадельфії), а потім і в Європі: Пентонвіль - в Англії, Моабіт - у Пруссії, Мазас - у Франції тощо. Крім заняття роботами, арештанти навчались грамоті та отримували для читання книги з тюремної бібліотеки, переважно релігійно-морального змісту. Ніяких зносин з поза тюремним світом філадельфійська система, подібно келійній, не припускає.

Цю крайність усуває третя система, ідею якої І. Я. Фойницький сформулював наступним чином: можливо найбільше роз'єднання арештанта з товаришами, але зате, за можливістю, саме широке допущення зносин арештанта з поза тюремним світом - з родичами і знайомими, що приходять на побачення, з членами різноманітних піклувальних товариств, які відвідують арештанта в його камері.

Третє та четверте навчальні питання: Історичний розвиток та становлення перших пенітенціарних систем. Загальна характеристика Пенсільванської, Оборнської та європейських пенітенціарних систем.

Процес розгляду інших навчальних питань має більш персоналізований характер, оскільки викладач використовує метод фронтального опитування. Для відповіді на кожне запитання викладач викликає одного-двох курсантів за бажанням або по журналу, які відповідають коротко і з місця.

Усне контрольне опитування курсантів викладач здійснює за такими контрольними запитаннями:

9. Зародження прообразів сучасних тюремних систем у Європі.

10. Загальна характеристика, позитивні та негативні риси пенсільванської системи одиночного ув'язнення.

11. Загальна характеристика, позитивні та негативні риси оборнської системи одиночного ув'язнення.

12. Особливості відтворення в Європі пенсільванської та оборнської систем одиночного ув'язнення.

13. Женевська класифікаційна система Обанеля.

14. Основна ідея та зміст системи реформаторіумів англійського капітана Меконочі.

15. Основні ознаки системи реформаторіумів.

16. Загальна характеристика, позитивні та негативні риси англійської та ірландської прогресивних систем.

17. Основна ідея та зміст Борстальскої та інших систем відбування покарання для неповнолітних злочинців.

Довідковий матеріал

У буржуазній тюрьмознавській літературі прийнято вважати, що сучасна тюремна система зародилася в Сполучених Штатах Америки наприкінці XVIIIст., хоча в'язниці як такі, у тому числі і для одиночного утримання, з'явилися ще раніше, наприклад, в кінці XVIст. в Голландії у вигляді так званих «цухтхаузів» (каторжних тюрем). Молода буржуазія Америки, яка легше долала консерватизм, підхопила ідеї і проекти реформаторів тюремної справи з метою здійснення більш «гнучкої» каральної політики.

Пенсільванська система - це система одиночного ув'язнення, для якої характерні сувора ізоляція кожного засудженого, абсолютне мовчання і виконання арештантами невеликих робіт в камерах. У 1786р. у вигляді досвіду була відкрита у Філадельфії перша в'язниця з 30 келіями; але внаслідок напливу ув’язнених незабаром довелося ввести загальні роботи із роз'єднанням на ніч до окремих келій.

З розвитком пенсільванської (філадельфійської) тюремної системи було пов'язано поява так званої «оборнської системи». Свою назву ця система отримала від тюрми-пенітенціарія (від лат. слова «пенітенціарій» - місце покаяння і виправлення), побудованої в 1820р. поблизу Нью-Йорка, в містечку Оборн. Дотримання правила мовчання і тиші в цих умовах забезпечувалося страхом перед жорстокими прилюдними покараннями, які досить часто приводилися в дію.

Як пенсільванська, так і Оборнська система тюремного ув'язнення за своєю каральної сутністю і призначенням відповідали концепцій класичної школи кримінального права, згідно якій покарання, що призначається згідно вчиненого злочину, переслідує мету покарання – відплати за скоєне. Відповідно з цим виконання покарання у вигляді тюремного ув'язнення передбачає залякування засудженого та інших осіб, а особа, яка відбуває покарання, має спокутувати свою провину, покаятися у «скоєному гріху». Звідси і жорстокі умови ув’язнення, «занурення... в глибоку душевну самотність», активна релігійна обробка як вирішальні чинники «виправлення».

У Женеві оборнська система дала настільки погані результати, що з 1833 р. її замінили новою класифікаційною системою, виробленої Обанелем. За цією системою всі ув'язнені діляться на 4 розряди: 1) засуджені до кримінальних покарань і дорослі рецидивісти утримувались в умовах пенсільванської системи і при хорошій поведінці після закінчення року переводились до другого розряду; 2) засуджені вперше до кримінального покарання, без обставин, що збільшують провину, які утримуються за оборнською системою; 3) засуджені до виправного покарання, а також переведені з другого розряду за хорошу поведінку утримуються певний час в одиночному ув'язненні, а потім в умовах оборнської системи, причому для них встановлені більш м'які дисциплінарні стягнення та різні пільги; 4) неповнолітні злочинці віком до 16 років і переведені з третього розряду за хорошу поведінку утримуються в умовах оборнської системи, але їм дозволяється говорити під час робіт

У другій половині XIX століття в кримінальному праві з'являється нова теоретична школа - соціологічна, яка у протиборстві із класичною стала висувати нові ідеї боротьби зі злочинністю і поводження із злочинцями та іншими асоціальними елементами. Почалися нові пошуки «раціональної» тюремної системи, розгорнувся рух за «виправні» установи, які гарантували б не тільки безпеку злочинців, але і їх ресоціалізацію. У США цей рух прийняв характер втілення ідей реформаторіумів. Реформаторіум (від лат. «реформація» - перетворення, зміна) по суті містив у собі дві ідеї: ідею перетворення, зміни самої тюремної системи та ідею виправлення (реформації) злочинців, які в них містяться. При цьому в основу виправлення була покладена так звана прогресивна система обліку і оцінки поведінки засудженого, яка спонукала його до самовиправлення, до того, щоб він взяв «власну долю у свої руки». Вперше ідеї реформаторіумів проявилися в експерименті англійського капітана Меконочі (1787-1860рр.), проведеного ним у 40-х роках XIXст. в одній з англійських каральних колоній на острові Норфолк. До цієї колонії відправляли злочинців-рецидивістів. Вироблена Меконочі «виправна програма» включала у себе наступні положення: 1) скасування вироків з визначеним строком, в залежності від виконаної роботи; 2) систему оцінок-марок, якими оцінювалася виконана робота, працьовитість і поведінка засудженого; 3) відшкодування всіх витрат за рахунок ув'язнених, кожен з яких повинен вносити свою частку (всі витрати на його існування додавалися до його загального «боргу» у вигляді оцінок-марок); 4) розбивка в'язнів на маленькі групи (6-7 чоловік) і введення системи кругової поруки (вся група відповідає за поведінку і працю кожного її члена і навпаки); 5) пом'якшення умов утримання в останній період перебування ув'язненого у в'язниці шляхом переведення в умови напіввільного режиму.

Першою ознакою реформаторіума була невизначеність строків тримання у ньому в'язнів. Другою ознакою реформаторіума є поділ ув’язнених, які перебувають у ньому, на класифікаційні групи залежно від виправлення і переведення з однієї групи в іншу. Третьою ознакою реформаторіума є система стимулів і пільг, яка спонукає засуджених «виправлятися». Четверта ознака реформаторіума - це введення різних занять із засудженими: шкільних, ремісничо-професійних, гімнастичних і військових.

З'являються тюремні системи, поіменовані в тюрьмознавській літературі як «англійська та ірландська прогресивні тюремні системи». З урахуванням марочної системи Меконочі в 50-х роках XIXст. тюремним діячем Вальтером Кронфортом в Ірландії запроваджується ступенева система (власне «класична» прогресивна тюремна система, пізніше отримала розгалуження в різних країнах). Її сутність в наступному. Відбування покарання у в'язниці розбивається на чотири ступені. Першу сходинку становить одиночне ув'язнення, перебування в якому визначається диференційовано, залежно від того, до якого класу належить ув’язнений. Друга ступінь - це, коли по закінченню визначеного строку одиночного ув'язнення засуджені переводяться в умови загального ув’язнення, де вони діляться на п'ять класів і переходять з нижчого класу до вищого за кількістю отриманих (зароблених) марок. Третю сходинку становлять вже самостійні перехідні тюрми, до яких переводяться ув’язнені вищого класу. Перебування в цих в'язницях пов'язано з елементами довіри і напівсвободи з метою привчання до повної свободи. Тут в'язні працюють, і в цьому відношенні їхнє становище схоже на становище вільнонайманих робітників - своє утримання вони повинні виправдовувати самі. Останній завершальний ступінь - умовне звільнення. Засуджений отримує відпускне посвідчення, в якому вказується, що він повинен утримуватися від будь-яких порушень закону, вести «добропорядний спосіб життя». Умовно звільнений реєструється в поліції і підпадає під офіційний адміністративний нагляд спеціальної служби пробації (від анг. «probation» - доказ, випробування).

Англійська прогресивна система від ірландської відрізняється тим, що засуджені проходили три ступені в одній і тій же тюрмі (одиночне ув'язнення, спільні роботи з одиночним утриманням уночі і умовне звільнення).

Борстальска система. Під цією назвою відома вперше введена в Англії за Законом 1908р. спеціальна система молодіжних в'язниць (для осіб від 16 до 21 року), що отримала свою назву від містечка Борсталь, розташованому поблизу р. Рочестер, де з'явилася перша така тюрма. Власне кажучи, ця система нічого особливо нового не внесла. Вона являла собою видозмінену американську систему реформаторіумів тільки без невизначених вироків.

В історії тюремних систем самостійне місце займають виправні установи для неповнолітніх. З другої половини XIXст.. в законодавстві і практиці боротьби зі злочинністю неповнолітніх під впливом громадської думки широкий розвиток отримали різні заходи педагогічного характеру та опікунського виховання, що застосовувались разом із покаранням або замість нього. Надалі розширилася мережа виправно-виховних закладів, до яких могли спрямовуватися неповнолітні правопорушники замість тюремного ув'язнення.

 

П’яте та шосте навчальні питання: Вплив перших пенітенціарних систем США та Європи на порядок та умови тримання ув’язнених в Європі. Вплив перших пенітенціарних систем США та Європи на створення тюрьмознавства як галузі кримінального права.

Для відповіді на кожне запитання викладач викликає одного-двох курсантів за бажанням або по журналу, які відповідають коротко і з місця.

Після розгляду кожного навчального питання викладач або курсант за пропозицією викладача робить висновок.

Усне контрольне опитування курсантів викладач здійснює за такими контрольними запитаннями:

Контрольні запитання до п’ятого та шостого навчальних питань:

11. Проблеми пенітенціарної науки в Росії на рубежі XIX—XX ст.

12. Виникненя і становлення тюрьмознавства як пенітенціарної науки.

13. Джон Говард і Ієремія Бентам – засновники тюрьмознавства як науки.

14. Вплив на тюрьмознавство великих просвітителів і діячів періоду французької революції – Монтеск'є, Вольтера, Робесп'єра, Марата, Беккаріа та ін.

15. Перший період розвитку тюрьмознавства – питання устрою тюремних будівель, внутрішньої їх конструкції і розміщення ув'язнених, санітарії і гігієни.

16. Другий період розвитку тюрьмознавства – питання поводження із злочинцями, підготовки тюремного персоналу, організації праці ув'язнених та виховної роботи з ними.

17. Проблеми реалізації систем одиночного тюремного ув'язнення у ХІХст. – на початку ХХст. у Європі.

18. Оцінка ролі міжнародних пенітенціарних конгресів та їх впливу на тюрьмознавство.

19. Створення науки «тюрьмознавство» у якості особливої галузі науки кримінального права, що об’єднує та узагальнює багату різноманітність питань, організаційних, виправних, які розв'язуються за допомогою не тільки юридичної, але й інших наук (психології, психіатрії, гігієни тощо).

Довідковий матеріал

Пенітенціарна наука в Росії на рубежі XIX—XX ст. не представляла особливого інтересу для суспільства. На думку професора С. В. Познишева, в Росії не було попиту на пенітенціарні знання, тому що вся складність, психологічна глибина і величезне соціальне значення пенітенціарного питання не усвідомлювалися. Таке положення зберігалося практично до кінця XIX ст. Тюрмознавство, за загальним визнанням більшості російських вчених кінця XIX — початку XX ст., зародилося і спочатку розвивалося як складова частина кримінального права.

Обґрунтуванням та апологетикою тюремної політики держав, створенням теоретичних посилок, концепцій про організацію пенітенціарних установ, розробкою проектів реформ у законодавстві і методів поводження із засудженими займається спеціальна галузь наукових знань - тюрьмознавство, або пенітенціарна наука.

Виникнення цієї галузі знань прийнято пов'язувати з іменами двох відомих реформаторів тюремної справи - Джона Говарда і Ієремії Бентама, які, вивчивши стан справ в тюремних установах Англії та низки інших європейських країн, у кінці XVIIIст., висунули низку ідей і принципів реорганізації тюремних установ. У їх працях знайшли обґрунтування ідея виправлення злочинців і проекти раціональної архітектурної конструкції тюремних будівель і приміщень. Заклики до раціональної і гуманної організації тюремних установ у зв'язку з ідеями про законності й справедливість у каральній політиці були висловленими ще у відомому творі Ч. Беккаріа «Про злочини і покарання» (1764), у працях великих просвітителів і діячів французької революції (Монтеск'є, Вольтера, Робесп'єра, Марата та ін). У перший період свого розвитку тюрьмознавство відало питаннями устрою тюремних будівель, внутрішньої їх конструкції і розміщення ув'язнених, санітарії і гігієни. Проекти Говарда і Бентама виходили передусім з цього. Пізніше увагу тюрьмознавців стали привертати питання поводження із злочинцями, підготовки тюремного персоналу, організації праці ув'язнених та виховної роботи з ними.

На початку ХХст., внаслідок результатів півстолітнього досвіду, були встановлені і суттєві недоліки одиночного ув'язнення, при його послідовному проведенні. Воно нерідко виявляло руйнівний вплив на фізичне і психічне здоров'я в'язнів; воно вимагало від держави величезних витрат на зведення дорогих пенітенціарних установ, витрат, які не відповідали отриманим результатам; нарешті, воно робило ув’язненого людиною пасивною, відучувало його від умов суспільного життя і, при звільненні, відразу переносило його зі стану крайньої несвободи в прямо протилежне.

Розвитку пенітенціарних ідей і концепцій, теоретичному осмисленню тюремної практики, обміну думками з цих питань сприяли міжнародні тюремні конгреси. Спочатку такі конгреси кілька разів збиралися у наслідок приватного почину деяких філантропів, які представляли тюремні системи окремих країн (в 1846р. в Німеччині – у Франкфурті-на-Майні, в 1847р. – в Брюсселі і в 1857р. – знову у Франкфурті-на-Майні).

Пізніше періодично, раз на п'ять років, стали скликатися за заздалегідь визначеними процедурами офіційно визнані урядовими колами різних країн міжнародні тюремні (пенітенціарні) конгреси. Організаційний орган конгресів - постійна кримінально-пенітенціарна комісія – випускала спеціальний бюлетень щодо скликання та реалізації матеріалів конгресів. Матеріали конгресів видавалися окремо на різних мовах і істотно поповнювали тюрьмознавську літературу. За усталеним традиційним регламентом тюремні конгреси працювали у чотирьох секціях, в яких обговорювали: в 1-й - питання кримінального законодавства; у 2-й - питання власне пенітенціарні, що стосувались постановки тюремної справи; в 3-й - питання попередження злочинів, у тому числі рецидивних; в 4-й - питання правопорушень неповнолітніх та їх перевиховання.

При оцінці ролі міжнародних пенітенціарних конгресів та їх впливу на тюрьмознавство слід враховувати, насамперед, те, що головне призначення і самого тюрьмознавства, і цих конгресів полягає у позитивній реорганізації існуючої тюремної політики, у пошуку рішення гострих проблем, пов'язаних із здійсненням цієї політики.

С.В. Познишев у свій час зазначав: «Позитивний метод, маючи під ним спостереження і досвід, завжди більшою чи меншою мірою застосовувався у тюрьмознавстві». На його думку, «тюрьмознавство і є та галузь знань, яка висвітлює проведені досліди загальними науковими ідеями, перевіряє, об'єднує і оцінює їх і на цьому ґрунті будує свої вказівки щодо найкращого, при сучасних умовах стану в'язниць. Воно покликане освітлювати шлях законодавця і тюремного діяча в їх прагненнях до досягнення пенітенціарних цілей».

С.В. Познишев розглядав тюрьмознавство як особливу галузь науки кримінального права, що об’єднує та узагальнює багату різноманітність питань, організаційних, виправних, які розв'язуються за допомогою не тільки юридичної, але й інших наук (психології, психіатрії, гігієни тощо).

Відомий в тюрьмознавстві західнонімецький вчений Міттермайер у підручнику з тюрьмознавства (1954р.) цю наукову дисципліну трактує як вчення про тюремні установи і життя в них. При цьому він виділяє три групи питань: 1) правові питання виконання покарання, відносин між державою і ув'язненим; 2) адміністративна сторона діяльності в'язниць, організація власне тюремної справи, що відбувається на розсуд адміністрації і 3) питання психічного впливу на ув'язненого.

Він також вважає, що «тюрьмознавство - це частина науки кримінального права, якщо трактувати останню в більш широкому сенсі. На його думку, воно розглядає правові питання на тлі і поряд із загальними вченнями про управління, філософію, психологію, медицину, особливо психіатрію, педагогіку, економіку та соціології соціологію».

Таким чином, тюрьмознавство представляється як комплексна наукова дисципліна, як конгломерат різних галузей знань, що слугує «раціональній» організації тюремної справи. При цьому залишається незрозумілим, як це все вміщається в рамки науки кримінального права, науки юриспруденції.

 

Сьоме навчальне питання: Вплив досвіду функціонування перших пенітенціарних систем на тюремну реформу 1879 року в Російській імперії.

За бажанням або за вказівкою викладача курсант викликається до дошки, подає викладачу конспект на перевірку, і відповідає на навчальне питання. З метою систематизації навчального матеріалу, по ходу відповіді, або при необхідності після її закінчення, викладач ставить ряд контрольних запитань, або надає слово бажаючому доповнити відповідь, якщо курсант, який відповідає, не повністю розкриває суть питання.

У тому випадку, коли жоден із присутніх курсантів не в змозі дати правильну і повну відповідь на запитання викладача або деталізувати чи пояснити те чи інше положення, поняття, визначення тощо, викладач робить це сам. Після розгляду кожного навчального питання викладач або курсант за пропозицією викладача робить висновок.

Усне контрольне опитування курсантів викладач здійснює за такими контрольними запитаннями:

1. Проблема необхідності реформування тюремної системи Росії у 70-х роках ХІХ ст.

2. Становище пенітенціарної справи і пенітенціарної системи в Російській імперії до кінця 70-х років XIX століття.

3. Міністр юстиції Росії М.В. Муравйов – один з основних ідеологів тюремної реформи у 70-х роках ХІХ ст.

4. Перший етап реформи – оновлення кримінального і кримінально-виконавчого законодавства (Судові статути, Уложення про покарання кримінальні та виправні), яке вирішувалася у період з 1864 по 1890 рр.

5. Другий сегмент реформи - комплекс практичних заходів:

· Реформування адміністративного устрою тюремної системи у масштабах імперії - забезпечення єдності, ефективності та уніфікованості каральної практики на всій території імперії.

· Оновлення старого архітектурного фонду пенітенціарної системи (програма з будівництва нових в'язниць з опаленням, каналізацією, лазаретами і лазнями).

· Інтеграція до тюремної системи імперії актуальних на той момент загальносвітових концепцій пенітенціарної справи у відповідності із європейськими стандартами.

· Скасування нелюдських пережитків архаїчної феодальної тюремної системи минулих століть у відповідності з підписаними загальноєвропейськими конвенціями і стандартами.

· Зниження смертності ув'язнених.

6. Практичні результати реформи тюремної системи Росії у ХІХ – ХХ ст.ст.




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.