Віртуальна дипломатія. Доктрини віртуальної дипломатії (США, ВБ, Канада, Франція, ФРН, Росія, Україна)

v Віртуальна дипломатія – форма зовнішньополітичної діяльності, що передбачає використання глобальних інформаційно-комунікаційних мереж у міжнародних відносинах і охоплює практику міждержавних відносин, системи прийняття зовнішньополітичних рішень, комунікації дипломатичних установ, що здійснюються за допомогою інформаційних та комунікаційних технологій із урахуванням змін, які відбуваються у комп’ютерній та телекомунікаційній сферах

v Майбутні інтернет-магнати разом із сьогоднішніми корпораціями Google або Facebook будуть контролювати величезну кількість даних і зосередять у своїх руках більшу кількість інформації в режимі реального часу, ніж яке б то не було з світових урядів.

v широке використання комунікаційних технологій не тільки дозволить людям об'єднуватися і кидати виклик уряду, як це було під час "арабської весни", але і дасть урядам "безпрецедентну можливість стежити за своїми громадянами"доповідь американської Національної ради з розвідки "Глобальні тенденції 2030: Альтернативні світиСША

v “Ми витратили понад 1,2 мільярди доларів на програми з прав людини та розвитку демократії".

5 квітня 2011 помічник держсекретаря США Пола Добрянські

v “Для досягнення високої ефективності в сучасному світі публічна дипломатія потребує соціальних медіа. Якщо ми не вийдемо на цю динамічну арену зараз, ми приречемо себе на відставання. Але що гірше - ми втратимо шанс допомогти ще більшій кількості громадян реалізувати свої можливості і підтримати їх позитивні, корисні, і найголовніше - мирні прагнення».

v Алек Росс - старший радник Держсекретаря Гіларі Клінтон з інновацій, займається питаннями ефективного використанням потенціалу технологій та інновацій в інтересах дипломатичних цілей США і обслуговування порядку денного проекту Гілларі Клінтон «Управління державою XXI століття».

v у 2008 р. запропонував Бараку Обамі зробити розкрутку та збір пожертвувань у соціальних мережах і блогах ключовим елементом передвиборної кампанії.

ФУНЦКЦІЇ ВІРТ ДИПЛОМАТІЇ:

v представницька функція – представництво національних інтересів не лише зарубіжним урядам, але й зарубіжній аудиторії;

v інформування – з появою мережі Інтернет зовнішньополітичне відомство отримало доступ до іноземних газет та журналів у режимі реального часу, тому функція посольства про щоденне інформування щодо подій у країні перебування змінюється; нині посольство повинно в своїх звітах давати глибшу оцінку ситуації;

v переговори – функції проведення переговорів дипломати розділять з представниками від інших урядових організацій, тому що зростає роль багатосторонніх перемовин для вирішення складних міжнародних проблем;

v залучення дипломатів до забезпечення нетрадиційних національних інтересів (підтримки урядових, парламентських, комерційних візитів);

v координація дій та надання допомоги неурядовим акторам міжнародних відносин.

ТИПОЛОГІЯ ВІРТУАЛЬНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА В СИСТ МВ:

v «віртуальний посол» та «віртуальне посольство»

v «веб-сайт дипломатичного представництва» та «віртуальні представництва»

v «дипломатичний веб-менеджмент»

v «Дипломатичний веб-менеджмент»- інтегрована діяльність, яка пов’язана з плануванням, розвитком і обслуговуванням веб-сайтів дипломатичних представництв і яка поєднує комп’ютерні технології, графічний дизайн та інформаційний менеджмент.

v «Віртуальний посол» - дипломатичний представник, наділений правом здійснювати дипломатичну діяльність через офіційні представництва держави у мережі Інтернет з метою забезпечення дипломатичної присутності як в країні перебування, так і в інших країнах за сумісництвом.

v «Віртуальне посольство» - офіційне представництво держави у мережі Інтернет, що здійснює дипломатичні та консульські функції за умови відсутності дипломатичного представництва держави у країні перебування

v «Веб-сайт дипломатичного представництва» - інструмент дипломатичної діяльності держави у мережі Інтернет. Зовнішньополітичні веб-сайти охоплюють різні цільові аудиторії, з огляду на те, що діяльність у сфері міждержавних відносин та дипломатії стосується як внутрішньої, так і зарубіжної спільноти.

v Веб-сайти зовнішньополітичного відомства

v уможливлюють поширення інформації про країну,

v інформування світової та внутрішньої громадськості,

v забезпечення доступу до юридичної інформації та документів,

v отримання необхідних консульських бланків,

v надання інформації різним міжнародним організаціям про країну через створення доступу за допомогою паролів до окремих баз даних, посилання на які розміщено на веб-сайтах дипломатичних місій тощо.

Концептуальною основою віртуальної дипломатії визнаються теорії постіндустріального суспільства, формування нового світового порядку та взаємовпливу світової політичної системи і політичних систем провідних акторів міждержавних відносин на основі глобальної інформаційної інфраструктури, критичне осмислення яких дає змогу визначити роль віртуальної дипломатії у радикальному оновленні політичної культури влади та суспільства, адекватної змінам сучасної політичної діяльності держав.

На підставі концепцій виокремлено загальний та структурно-функціональний підходи до розуміння віртуальної дипломатії як політичної форми життєдіяльності суспільства: загальний підхід (середина 90-х років) сформований на основі концепції "м'якої влади", запропонованої Дж. С. Наєм - молодшим, в рамках якого Д.Роткопф, Ж.-М. Гуехенно, Ф. Фукуяма, М. Лібіскі, Т. Мартін, Д. Роналд, Дж.П. Шульц, Дж. Арквілла, Д. Ронфелдт, Р.Соломон, В. Дізард мл., Е. Антоін, Г. Геераертс та інші розглядають перерозподіл політичного впливу держави у сучасних міждержавних відносинах, процеси політичної десуверенізації держави, визначаючи віртуальну дипломатію як складову політичної влади, що оптимізує політичні функції держави у сучасному інформаційному середовищі; структурно-функціональний підхід (початок ХХІ ст. і на перспективу; Г.С. Сміт, Дж.Р. Купер, Ш.Дж. Браун, М. Леонард, Л. Нобл, Й. Курбалія, К.С. Рана, Д. Каппелер, А. Маттеуччі), в рамках якого обґрунтовано використання сучасних комунікативних технологій як інструменту політичної культури влади і суспільства на зовнішньо- та внутрішньополітичному рівнях існування держави.

Вітчизняна політологічна наука розглядає різні виміри політичного впливу комунікативних технологій на міждержавні відносини та внутрішньополітичну діяльність держави – від політичних взаємовпливів до історичних, етнополітичних, соціальних, правових і культурологічних, які формують модель політичної системи та політичної культури для нових незалежних держав, у тому числі й України. Так, дослідженню віртуальної дипломатії присвячено окремі наукові роботи, зокрема, О. Зернецької, В. Королька, Є. Макаренко, Є. Камінського, Б. Гуменюка, О. Щерби, В. Бебика, П. Сардачука, О. Кулика, О. Ялової, О. Кучмій, О. Шевченко тощо. Загальні проблеми політичного впливу інформаційно-комунікаційних технологій на політичну діяльність держави висвітлено у наукових працях Л. Губерського, М. Михальченка, В. Гондюла, В. Бруза, Є. Тихомирової, О. Сосніна, М. Рижкова, А. Шинкарука, М. Розумного, І. Жовкви, А. Наджоса, О. Флюр, В. Александрука та ін., в яких з'ясовуються проблеми політичної культури країн Європи та Північної Америки, політичного прогнозування, ефективність інструментів політичної культури у міждержавних відносинах, міжкультурного співробітництва, проблеми забезпечення національних інтересів України у сучасному інформаційному середовищі для просування цінностей національної політичної культури.

Аналіз концептуальних та теоретичних досліджень, здійснений у першому розділі, дає підстави для висновку, що ідеологія становлення віртуальної дипломатії у сучасній суспільній та політичній практиці та вирішення проблем міждержавних відносин на основі мережі Інтернет залежить від врахування нових чинників співробітництва держав таких, як програмно-інституціональне забезпечення політичної діяльності держав в умовах державотворчих зрушень та оптимізації використання зовнішньополітичних комунікативних технологій.

Також доведено, що впровадження віртуальної дипломатії як політичної форми життєдіяльності суспільства зумовлює потребу враховувати фактори політичної культури та ідеології держав, зокрема, діяльність на міжнародному та внутрішньополітичному рівнях існування держави. Аналіз досліджуваного масиву джерел уможливив виробити власний підхід до розв'язання поставлених у дисертації завдань, що базується на творчому синтезі застосованих концепцій і тлумачень, але з урахуванням специфіки проблематики і нагальних потреб політичної культури України.

У другому розділі – "Компаративний аналіз віртуальної дипломатії зарубіжних країн як політичної форми життєдіяльності суспільства" – досліджено політичну практику віртуальної дипломатії США, Канади і Великої Британії як провідних політичних акторів світу, культурно-політичні засади віртуальної дипломатії Федеративної Республіки Німеччини, а також з'ясовано змістовні характеристики віртуальної дипломатії Франції, Фінляндії та Держави Ізраїль, релевантні для роботи з різними цільовими групами з метою забезпечення національних інтересів. Ідеологія віртуальної дипломатії в умовах державотворчих зрушень набуває як форм підтримки політичного діалогу та міждержавних відносин, так і форм пропаганди переваг тієї чи іншої політичної, економічної та соціальної систем, а також відображає просування певного світогляду, політико-культурних цінностей та способу життєдіяльності у сучасному світі.

Практика віртуальної дипломатії США, Канади, Великої Британії, ФРН, Франції, Фінляндії та Держави Ізраїль виявляє такі характерні особливості політичної діяльності держави як: вплив на світову громадськість шляхом формування уявлень, ідей, світогляду про цінності національної політичної культури (зміна політичної свідомості); через здійснення політичних акцій держави у сучасному інформаційному середовищі (зміна політичної поведінки); за допомогою "м'якого" ідеологічного впливу на політичну свідомість та поведінку суспільства, що опосередковано впливає на політичні інститути держав.

На основі компаративного аналізу програмних документів урядових інституцій та зовнішньополітичних відомств провідних політичних акторів світу щодо ефективності віртуальної дипломатії доведено, що політика віртуальної дипломатії США реалізується через стратегію американської політичної гегемонії та м'якого впливу, що сповідують різні підходи проте спрямовані на однаковий політичний результат – домінування американських цінностей та політичної культури США у політичній системі міждержавних відносин, зокрема, для забезпечення політичних акцій країни у мережі Інтернет, на початку 2008 року, існувало 32 віртуальні представництва у 20 країнах світу. Показано, що доктрина віртуальної дипломатії Франції забезпечує державі статус впливово лідера у міждержавних відносинах з політичними союзниками - США та Канадою, а культурно - політичні засади віртуальної дипломатії ФРН забезпечують просування національних інтересів в європейському регіоні та реалізацію завдань внутрішньої політики держави. Визначено, що до особливостей віртуальної дипломатії як складової політичної культури Франції, Фінляндії та Держави Ізраїль відносять змістовні характеристики віртуальних презентаційних представництв, релевантних для роботи з цільовою аудиторією з метою підтримки національних інтересів та тематичні веб-сайти для інформаційної підтримки політичних акцій, іміджевих кампаній, проведення веб-конференцій та інтерактивного спілкування.

У розділі з'ясовано, що віртуальна дипломатія як складова політичної культури забезпечує ефективність політичної діяльності держави за допомогою інструментів зовнішньополітичних комунікативних технологій, тобто, офіційні Інтернет-представництва органів державної влади – на внутрішньополітичному рівні функціонування держави, веб-портали зовнішньополітичних відомств, культурно-інформаційних центрів за кордоном тощо – на міжнародному рівні політичної діяльності держави дозволяють сформувати у суспільстві усвідомлення здатності впливати на політичні процеси та змінювати політичні орієнтації внутрішньої та зовнішньої аудиторій. Доведено, що інструменти віртуальної дипломатії як складової політичної культури держави зумовлюють забезпечення національних інтересів шляхом реалізації різних моделей віртуальної дипломатії у міждержавній взаємодії, а використання веб-сайтів та тематичних веб-порталів держав дозволяє впливати на загальне ставлення внутрішньої та зовнішньої аудиторії до державної політики, сформувати та адекватно оцінити політичні альтернативи, сприяти формуванню політичної ідентифікації або ступеня залучення суспільства до політичної структуризації: на внутрішньому рівні – поділ суспільства на групи за політичними інтересами на основі політичної ідентифікації, а на міжнародному рівні – посилення діаспорних зв'язків та поширення серед громадян інших країн цінностей національної політичної культури.

Третій розділ – "Структурно-функціональний характер віртуальної дипломатії у політичній діяльності України" – присвячено критичному аналізу програмно-інституціонального забезпечення політичної діяльності України в умовах державотворчих зрушень, а також розробці рекомендацій щодо вдосконалення інструментів політичної культури України засобами віртуальної дипломатії. З'ясовано, що необхідність розробки та впровадження доктрини віртуальної дипломатії України зумовлена потребою забезпечення національних інтересів на внутрішньому та міжнародному рівнях функціонування держави, підтримки та просування засад політичної діяльності в сучасному інформаційному середовищі. Визначено, що віртуальна дипломатія України має ґрунтуватися на стратегіях зовнішньої та внутрішньої політики, яка формує політичну життєдіяльність суспільства на основі принципів демократичного урядування та публічної дипломатії. Україна підтримує сучасні концепції та практику віртуальної дипломатії, спрямовані на вирішення складних політичних проблем сучасності, створення гуманітарних основ політичного співробітництва та активізацію політичної діяльності у мережі Інтернет. З'ясовано, що включення доктрини віртуальної дипломатії в урядові програми уможливило б реформування політичної ідеології та культури сучасної України, використання політичного культурного потенціалу держави для забезпечення національних інтересів.

Аналіз законодавчих актів України у сфері сучасних інформаційно-комунікаційних технологій з метою поширення ідей національної політичної культури в мережі Інтернет дозволив встановити, що для заходів, передбачених в урядових програмах, прийнятих з метою забезпечення позитивного іміджу держави, необхідно застосовувати інструменти віртуальної дипломатії у міждержавних відносинах, створити спільну закриту мережу (Інтранет) для швидкого обміну інформацією між дипломатичними відомствами та відкрити віртуальні посольства, консульства, представництва для забезпечення національних інтересів.

Зазначимо, що на початок 2008 року Україна мала 121 дипломатичну установу за кордоном – 80 посольств, 33 консульські установи, 8 представництв при міжнародних організаціях, з яких тільки 56 посольств і 14 консульських установ використовують інструменти віртуальної дипломатії, що складає лише 60% представництв держави у мережі Інтернет.

На основі емпіричного, статистичного та описового методів проведено дослідження стану та функціонування віртуальної дипломатії в Україні, що дозволило побудувати рейтинг веб-сайтів посольств та визначити змістовні параметри політичної діяльності держави в мережі Інтернет з метою розробки рекомендацій щодо вдосконалення інструментів політичної культури влади і суспільства.

Встановлено цільові групи, з якими співпрацюють політичні інституції України з метою поширення як універсальних цінностей української політичної культури, так і національних світоглядних настанов українського суспільства, що демонструють національно-державну належність, а саме: офіційні та дипломатичні особи країни перебування, представники засобів масових комунікацій та ділових кіл, науковці тощо.

На основі дослідження зроблено висновок про структурно-функціональний характер становлення віртуальної дипломатії України в умовах державотворчих зрушень, про трансформацію інструментів політичної культури держави, яка ґрунтується на стратегічних підходах забезпечення національних інтересів у сучасному інформаційному середовищі. Доведено, що інструменти віртуальної дипломатії є ефективними для просування політичної ідеології держави, зміцнення становища держави у світовому культурно-політичному просторі, підвищення рівня конкурентоспроможності України, посилення здатності протистояти зовнішнім загрозам і викликам, формування загальнонаціональної ідентичності.

Медіадипломатія

Медіадипломатія (від англ. – media diplomacy) –це утвердження і проведення зовнішньої політики держави шляхом використання засобів масової комунікації, а також використання можливостей різноманітних мас-медіа для впливу на зарубіжну громадську думку.

Поняття виникло у середині 1970-х рр. і увійшло в політичний та науковий обіг у зв’язку з широким використанням традиційних (преса, радіо, ефірне телебачення) і нових (кабельне і супутникове телебачення, відео, факси, телекси тощо) засобів масової комунікації у дипломатичній практиці.

За даними опитувань, у 2010 році тільки 0,1% китайців регулярно слухали "Голос Америки". При цьому, за прогнозами, у найближчі роки більше 550 млн китайців стануть власниками мобільних телефонів з виходом в Інтернет.

США скоротили фінансування "Голосу Америки".

Проте сьогодні у розпорядженні Держдепу - 230 сторінок в Facebook, 80 блогів у Twitter, 55 каналів на YouTube і 40 акаунтів в Flickr.

Культурна дипломатія

v Культурна дипломатія – інструмент зовнішньої політики держав, який використовується для просування на зовнішніх “ринках” національної культури, обстоювання національно-культурної ідентичності та захисту національних інтересів на міжнародній арені

Поиск по сайту: