Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Організаційна структура управління підприємства, та управлінські рішення «TUI Group»



Структура організації обумовлює рівні відповідальності, ступінь делегування повноважень, права і обов'язки персоналу та впливу на швидкість прийняття рішень.

Відомо, що організація - це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати разом для досягнення його цілей. Існує два основних аспекти організаційного процесу. Одним з них є поділ організації на підрозділи відповідно цілям і стратегіям, а інший , більш фундаментальний - взаємовідносини повноважень, що пов'язують вище управління з нижчими рівнями працюючих і забезпечують можливість розподілу і координації задач.

При побудові структури системи управління необхідно дотримуватися певних принципів, бо структура є основою системи управління. Вона встановлює ті певні зв'язки між підрозділами, без яких не може функціонувати управління. Один з принципів побудови структури - це визначення ліній влади. Концепція влади стверджує, що можна вимагати виконання чого-небудь від іншої людини.

На практиці, як правило, туристичні фірми поєднують у своїй діяльності функції турагентів і туроператорів. У такому випадку їх структура може мати комбінований характер. Крім того, переважна більшість туристичних організацій, як у світі, так і в Україні належить до малих і середніх підприємств. Через свій обмежений штат таким фірмам набагато складніше, ніж великим підприємствам, створити стабільну, чітку структуру.

Тому вони використовують гнучкі структури, такі, де старший менеджер повинен контактувати з клієнтом, постачальником послуг, брати участь у процесі підготовки турів і в їхньому контролі; секретар повинна вміти відповісти на технологічні питання; бухгалтер повинен знати виробничо-технологічний ланцюжок обслуговування і володіти тонкощами зниження цін, знижок і пільг по тарифу, встановленому товариством. Це сприяє організації діяльності фірми і взаємодії між секторами.

Однією з найважливіших умов успішної діяльності туристичного підприємства є наявність висококваліфікованих кадрів. Особливу увагу у практичній діяльності потрібно приділяти кадровій політиці фірми. У Ліцензійних умовах провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності окремим розділом пердбічено кваліфікаційні вимоги до кадрового складу працівників - суб’єкта туристичної діяльності. Згідно з цим документом у штаті субьєкта туристичної діяльності або туристистичного підрозділу повинно налічуватись не менше 30% фахівців, які мають відповідну освіту з організації іноземного, внутрішнього туризму, екскурсійної діяльності або стаж роботи в галузі туризму не менше 3 років.

Головна цінність компанії TUI - це її співробітники і їх потенціал. Компанія завжди цінує професіоналізм, знання, навички та досвід, постійно розвиває і покращує якість надаваних послуг. Це команда активних і цілеспрямованих однодумців, які відчувають стабільність і надійність своєї компанії, мають можливість швидкого кар'єрного росту та професійного розвитку.

Компанія надає можливість своїм працівникам відвідувати:

- міжнародні стажування

- профільне навчання

- семінари

- тренінги

Також допомагають вдосконалюватися, отримувати високі результати і високі доходи.

Структуру управління туристичного підприємства розглянемо на прикладі ТОВ «TUIGroup». Є засновники які свої повноваження передають директорові який був вибраний на основі зборів засновників, директор також являється одним из засновників. Отже влада дається засновником і реалізується через повноваження. Директор підзвітний засновникам.

ТОВ «TUIGroup».» є початком лінії влади в діях організації. В свою чергу він має право:

1) організовувати роботу товариства на основі колегіальності та єдино начала в обговоренні і розв'язанні всіх питань по керівництву товариством зі встановленням конкретної відповідальності посадових осіб за стан справ на дорученій ділянці роботи;

2) надавати пропозиції керівництву, щодо структури товариства, добору, розміщенню керівників структурних підрозділів та спеціалістів;

3) здійснювати добір і розміщення робітників в товаристві;

4) заохочувати працівників товариства та накладати на них стягнення, у відповідності з діючим законодавством;

5) укладати договори з постачальниками та клієнтами і вести з ними розрахунки;

6) затверджувати посадові інструкції і положення про структурні підрозділи товариства;

7) проводити збори трудового колективу по питанням що стосуються діяльності товариства;

8) вирішувати питання по забезпеченню товариства експлуатаційними матеріалами, обладнанням та іншим, для здійснення нормативного виробничого процесу;

9) планувати діяльність та визначати стратегію і основні напрямки розвитку товариства відповідно кон'юнктури ринку, економічної ситуації.

Отже ми бачимо, що директор може наймати працівників і за власним рішенням також наділяти їх владою. Але це влада іншого рівня. Вони підпорядковуються йому і реалізують свої повноваження, які не виходять за межі його повноважень. Також директор на нашій фірмі поєднує свої повноваження директора і менеджера по дитячому відпочинку.

Так, директор здійснює добір та розміщення менеджерів вищого та нижчого рівнів і затверджує їх посадові інструкції. Таким чином будується ієрархія влади. Структура системи управління набуває комбінованої форми. В кожній посадовій інструкції визначено функції, обов'язки, права і відповідальність працівника, що займає певну посаду. Але в той же час ці обовязки можуть змінюватись, і делегуватись іншому менеджерові, вони повинні вміти замінити один одного.

Безпосередньо директорові підпорядковуються: головний бухгалтер, помічник гол. бухгалтера, начальник відділу продажів.

В свою чергу головному бухгалтеру підпорядковуються помічник гол. бухгалтера, підпорядковуються менежери у межах його прав, що передбачені посадовою інструкцією. За погодженням з директором вимагати від працівників оперативні та зведені дані з питань перелічених в посадовій інструкції.

Начальнику відділу продажів підпорядковуються менеджери нижчого рівня. Один менеджер з продажу тур- продукту, менеджер з візової підтримки і менеджер з виписки документів.

Кожний підлеглий повинен виконувати поставлені перед ним завдання і періодично звітувати за їх виконання. Кожна посада в структурі управління наділяється конкретними правами. Тому в даній організації спостерігаємо три чіткі рівні відповідальності: директор відповідальний перед засновником, перед директором відповідальні головний бухгалтер, начальник відділу продажу, а перед начальникам відділу продажів несуть відповідальність менеджери нижчого рівня.

Взагалі відповідальність - це обов'язок виконувати поставлені задачі і відповідати за їх задовільне вирішення. Чіткий розподіл відповідальності є важливим принципом організації. Будь-яка діяльність працівника в організації характеризується функціями (що він може робити), обов'язками (що повинен робити) і відповідністю (за що повинен відповідати). Функції і обов'язки можуть співпадати, але відповідальність і обов'язки іноді в практиці управління не відповідаючи одне одному. Це буває тоді, коли роботу виконує один, а відповідає за неї інший. Такий стан речей не можна приймати за норму. Відповідальність повинна чітко відповідати обов'язкам працівника, саме з цією метою розробляються посадові інструкції.

Так директор несе персональну відповідальність за:

1) виконання покладених на товариство завдань і здійснення функцій;

2) стан та діяльність підприємства;

3) формування та виконання фінансових планів;

4) раціональне розміщення кадрів;

5) зберігання, облік та раціональне використання товарно-матеріальних цінностей;

6) за додержання порядку ведення і достовірності бухгалтерського обліку та статистичної звітності, за правилами застосування чинного законодавства в господарській діяльності;

7) дотримання трудової, виконавчої дисципліни, трудового законодавства;

8) забезпечення безпечних умов праці, дотримання ЗУ "Про охорону праці", вимог правил протипожежної безпеки та нормативних актів по виробничій санітарії;

9) ступінь відповідальності інших працівників встановленим посадовим інструкціям, які затверджуються директором.

В той же час як обов'язки директора не передбачені посадовою інструкцією, очевидно вони визначаються умовами договору.

Проаналізуємо права, обов'язки і відповідальність кожної посадової особи. Розподіл обов'язків означає визначення масштабу повноважень і міри відповідальності по кожній посаді. Обов'язки та відповідальність головного бухгалтера, бухгалтера майже однакові, їх посадові інструкції різняться тільки за визначенням функцій та прав визначених посадових осіб.

Обов'язки:

- - знати накази, вказівки, розпорядження та інші керівні документи по роботі в туризмі, основи організації праці, бухгалтерії та ін.;

- - знати постанови, накази, методично-нормативні акти та інструкції по веденню бухгалтерського обліку, обліку грошових коштів, матеріальних цінностей та ін.;

- - знати і виконувати вимоги інструкцій з охорони праці в обсязі роботи, що виконується. Знати свої права і обов'язки в основах законодавствах про охорону праці;

- - додержання обов'язків з охорони праці передбачених правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

- - негайно повідомляти про небезпеку своєму керівництву або іншій посадовій особі за положенням.

Відповідальність:

- - за якість і вчасність виконання покладених на дану особу посадовою інструкцією обов'язків;

- - несе персональну відповідальність за порушення правил безпеки.

Права бухгалтера:

- - доповідати головному бухгалтеру про всі виявлені недоліки у межах своєї компетенції;

- - вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи, пов'язаної з обов'язками передбаченими даною посадовою інструкцією.

Отже, згідно з посадовими інструкціями даних посадових осіб, відповідальність і обов'язки відповідають одне одному, тому що відповідальність передбачається за якість і вчасність виконання покладених на особу даною посадовою інструкцією обов'язків та за порушення правил безпеки, що є загальною вимогою для кожної посадової особи.

Роботою по кадрам на нашому підприємстві займається головний бухгалтер, він повинен: знати діюче законодавство про прийом, переміщення та звільнення працівників; порядок ведення та зберігання трудових книжок; знати постанови, розпорядження, накази вищих органів, порядок і термін складання звітності, основи трудового законодавства;

Несе відповідальність за якість і вчасність виконання покладених на нього посадових обов'язків. Має право: доповідати директорові про всі виявлені недоліки у межах своєї компетенції; вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи. До обов'язків начальника відділу продаж входить: систематичний контроль виконання трудового розпорядку; забезпечення належного утримання службових приміщень; вчасно доводити до працівників накази та розпорядження, вказівки директора.

Несе відповідальність за якість та вчасність виконання робіт.

Має право: вносити пропозиції з питань, що відносяться до компетенції відділу; здійснювати добір та розміщення кадрів, надання пропозицій щодо заохочення працівників та накладення на них стягнень у відповідності з діючим законодавством; організовувати роботу відділу на виконання поставлених задач та дотримання високої якості роботи; створити сприятливі умови для забезпечення високопродуктивної праці; забезпечити працівників канцелярським приладдям.

Отже, як показує аналіз, відповідальність і обов'язки в практиці управління даної організації поєднуються, а права співпадають з функціями і обов'язками. Влада і відповідальність завжди існують разом. Вони нерозривні, але вони повинні бути і сумісними. Ця сумісність виявляється в обсягах влади і мірі відповідальності, відповідальності області влади і області відповідальності. Дія цього принципу повинна зупиняти зловживання владою і мотивувати серйозне відношення керівника до проблем, що вирішує і до людей, які виконують завдання. Не можна реалізувати повноваження і не нести відповідальності або уникати її, не можливо відповідати за те, що не входить у ваші повноваження.

Повноваження являють собою обмежене право використовувати ресурси організації і спрямовувати зусилля деяких її співробітників на виконання певних завдань. Тому права кожної посадової особи чітко визначені.Засобом за допомогою якого керівництво встановлює відношення між рівнями повноважень, є делегування. Неможливо зрозуміти організаційний процес без попереднього розуміння делегування і пов'язаних з ним повноважень і відповідності.

Делегування - це передача задач і повноважень особі, яка бере на себе відповідність за її виконання. Ніхто не може делегувати більше влади або відповідності ніж він сам має. Коли делегується влада і відповідальність підлеглому для виконання певної роботи, начальник не звільняється від відповідальності перед вищим керівництвом за виконання. Відповідальність означає, що працівник відповідає за результати виконання завдання перед тим, хто делегує йому повноваження. Обсяг відповідальності - одна з причин високих посадових окладів у адміністративно-управлінського апарату.

Аналізуючи ступінь делегування повноважень в товаристві на основі вище розглянутих прав, обов'язків і відповідності посадових осіб в цій організації, бачимо, що засновники делегують повноваження директорові, що виражається в наданні права діяти від імені Товариства на основі обрання на загальних зборах засновників. ТОВ «ТК-Велт» без окремого доручення на це, по питаннях, що відносяться до компетенції Товариства.

Повноваження передаються директорові разом з відповідальністю за виконання накладених на нього завдань, директор делегує повноваження головному бухгалтеру, начальнику відділу продажів, в межах їх функцій, обов'язків і відповідності, а вони в свою чергу передають їх своїм підлеглим. Таким чином директор розподіляє серед співробітників велику кількість завдань, які повинні бути виконані для досягнення цілей всієї організації, що передбачені діючим Наказом. Така передача повноважень називається лінійними повноваженнями. Керівник, що має лінійні повноваження, має також право приймати певні рішення і діяти у визначених питаннях без погодження з іншими керівниками в тих межах, які встановлені організацією і передбачені посадовими інструкціями та положеннями про відділ.

Результатом конкретної управлінської діяльності менеджменту є управлінське рішення. Основа управління - прийняття рішень. Вироблення і прийняття рішень - творчий процес у діяльності керівників будь-якого рівня, який, зокрема, включає: вивчення проблеми на основі отриманої інформації; конкретизацію рішення для його виконавців; вироблення і постановку цілі; прийняття рішення; вибір і формування оптимального рішення; вибір і обґрунтування критеріїв ефективності (результативності) й можливих наслідків прийнятого рішення; обговорення із фахівцями різних варіантів розв'язання проблеми (завдання). Технологія менеджменту розглядає управлінське рішення як процес, що складається з трьох стадій: підготовки, прийняття і реалізації рішення. Економічний аналіз ситуацій на мікро- й макрорівні здійснюється на стадії підготовки управлінського рішення. Він включає пошук, збирання та обробку інформації. Водночас виявляються і формуються проблеми, що потребують розв'язання. Розробка й оцінка альтернативних рішень і курсів дій, що проводяться на основі багатоваріантних розрахунків, відбувається на стадії прийняття рішень. При цьому проводиться відбір критеріїв вибору оптимального рішення - вибір і прийняття найкращого рішення. На стадії реалізації рішення вживають заходи щодо конкретизації рішення і доведення його до виконавців, здійснюють контроль за ходом його виконання, вносять необхідні корективи й дають оцінку отриманого від виконання рішення результату. Свій конкретний результат має кожне управлінське рішення. Тому метою управлінської діяльності є надходження таких форм, методів, засобів та інструментів, які за конкретних обставин і умов могли б сприяти досягненню оптимального результату. Управлінські рішення можуть бути обґрунтованими, прийнятими на основі економічного аналізу й багатоваріантного розрахунку, а також інтуїтивними, які хоч і дають змогу зекономити час, однак містять невизначеність та імовірність помилок.

Достовірна, поточна й прогнозуюча інформація, аналіз усіх факторів, що впливають на рішення, з урахуванням передбачення його можливих наслідків - основа, на якій мають прийматися рішення. Керівники зобов'язані постійно і всебічно вивчати інформацію, що надходить, для підготовки й прийняття на її основі управлінських рішень, які потрібно погоджувати на всіх рівнях внутрішньофірмової та ієрархічної піраміди управління. Кількість інформації, яку для вироблення ефективних управлінських рішень доводиться переробити, настільки велика, що перевищила можливості людини. Широке використання електроннообчислювальної техніки, розробка автоматизованих систем управління зумовлені саме труднощами управління сучасним великомасштабним виробництвом. У зв'язку з цим і виникла потреба створення економіко-математичних методів і нового математичного апарату. Методи прийняття рішень, спрямованих на досягнення накреслених цілей, можуть бути різними. Серед них слід виділити такі: 1) метод, побудований на науково-практичному підході, який пропонує вибір оптимальних рішень на основі переробки значної кількості інформації й допомагає обґрунтовувати рішення, що приймаються; 2) метод, побудований на прийнятті «здорового глузду», коли керуючий, приймаючи рішення, обґрунтовує їх послідовними доведеннями, зміст яких спирається на практичний досвід, накопичений ним; 3) метод, побудований на інтуїції керуючого, яка зумовлена наявністю в нього раніше набутого досвіду й знань у конкретній галузі діяльності, що дає змогу вибрати та прийняти правильне рішення. Одна з найважливіших проблем у сучасній науці управління - проблема вибору керівником рішення.

Вона полягає в необхідності всебічної оцінки самим керівником конкретних обставин і самостійність прийняття ним одного рішення з кількох можливих варіантів. Оскільки керівник має змогу вибирати рішення, він несе відповідальність за їх виконання. Ухвалені рішення надходять у виконавчі органи й підлягають контролю за їх реалізацією. У зв'язку з цим має бути відомою ціль управління, а керівництво - цілеспрямованим. У системі управління треба додержувати принципу вибору правильного рішення, яке приймається з певного набору рішень. Чим більший вибір, тим ефективніше управління. При виборі управлінського рішення до нього ставляться такі вимоги: оперативність виконання, адресність до виконавців, обґрунтованість, короткість і чіткість, конкретність у часі. Вимоги, що ставляться до технології менеджменту, та найважливіші ділянки прийняття рішень. Вимоги, що ставляться до технології менеджменту, можна звести до таких: вибір і прийняття рішень мають відображати можливості тих рівнів управління, які зацікавлені в їх реалізації або на які буде покладено їх виконання; інформація має надходити від усіх підрозділів фірми, що перебувають на різних рівнях управління і виконують різні функції; формування проблем, розробка й вибір рішення мають бути зосереджені на тому рівні ієрархії управління, де для цього є відповідна інформація; в ієрархії управління слід суворо додержувати супідрядності у стосунках, високої вимогливості, беззаперечного підпорядкування та жорсткої дисципліни. Прийняття управлінських рішень передбачає використання безпосередніх (прямих) горизонтальних зв'язків, ієрархії, формальних правил і процедур, планів, цільових між-функціональних груп. Розглянемо кожен з цих факторів. Використання безпосередніх (прямих) горизонтальних зв'язків у прийнятті рішень без звертання до вищого керівництва сприяють підвищенню відповідальності за виконання прийнятих рішень. Вертикальний взаємозв'язок між рівнями управління забезпечують перші три складові. Останні три - горизонтальний зв'язок у координації рішень, що приймаються.

Залежно від складності прийнятих рішень і можливостей їх реалізації фірма може використовувати як простий, так і складний механізм взаємодії у менеджменті. Загальне керівництво прийняття рішень передбачає, що процес прийняття рішень перебуває в руках одного лінійного (загального) керівника, який, у свою чергу, підпорядковується вищестоящому керівникові. У прийнятті рішень на лінійних посадах створюється ієрархія. Тому кожний керівник розв'язує свої проблеми не з вищестоячим керівником, минаючи свого безпосереднього, а лише із своїм керівником. Для американського менеджменту є характерним саме такий механізм. Такого механізму додержуються на більшості американських фірмах. Лінійні керівники на підприємстві несуть персональну відповідальність за свою роботу, маючи право розпоряджатися трудовими й матеріальними ресурсами, необхідними для одержання накреслених результатів. Тут мають бути рівними як права, так і відповідальність. Допомогу лінійним керівникам як експерти подають керівники функціональних підрозділів. Вони й звітують перед ними, однак не наділяються, як лінійні керівники, відповідними правами й відповідальністю.

До прийняття рішення директор ТОВ «TUIGroup».», як правило, приймає пропозиції і вислуховує думки не тільки безпосередніх старших менеджерів, а й інших працівників. Підприємство, в основному, саме розробляє і видає правила прийняття рішень, або нормативи. У них формуються дії, необхідні для реалізації прийнятих у певних умовах рішень. Ці правила поділяють на організаційні, стратегічні, оперативні. Вони мають на меті здійснення координації між різними підрозділами. Організаційні правила ґрунтуються на державному чи місцевому законодавстві. Вони стосуються таких питань, як визначення мети й характеру діяльності фірми, її ставлення до державних установ, правової форми й статуту фірми. Ці правила, а також схеми посадових окладів, ліміти капіталовкладень, у межах яких керівник може розпоряджатися фінансовими коштами фірми, оплату праці вищих керуючих і преміювальні виплати встановлюються засновниками. Стратегічні правила формуються на вищому рівні управління при участі середньої ланки управління і не мають тимчасових обмежень.

Оперативні правила формуються в середній ланці управління у вигляді різних інструкцій. Плани в прийнятті управлінських рішень є засобом координації діяльності менеджерів. У планах визначаються наявні ресурси, необхідні для досягнення в межах певного періоду конкретних цілей. Вони охоплюють діяльність виробничих відділень, тому прийняття управлінських рішень здійснюється в межах своїх планів. Перевага планів перед правилами полягає в тому, що вони глибші і їх легше застосувати до умов, що змінилися. Отже, можна зробити висновок, що основні повноваження щодо затвердження стратегічних рішень належать Загальними зборам засновників ТОВ «TUIGroup».». При цьому розробкою, організацією та реалізацією цих рішень займаються керівники вищого рівня. Директор, здійснює та координує всі види діяльності підприємства під наглядом Загальних зборів засновників підприємства. Також, директор керує всіма структурними підрозділами підприємства, організовує їх роботу, здійснює контроль за своєчасним та якісним виконанням посадових обов'язків працівників. Крім того, саме директор здійснює кадрову політику та контроль за наймом співробітників, забезпечує їх навчання. Директор виконує роль представника компанії перед державними органами, орендодавцями та постачальниками.

Основна задача директора - забезпечити безперебійну роботу підприємства таким чином, щоб діяльність підприємства приносила прибутки, головний бухгалтер і старший менеджер з продажу здійснювали керівництво відповідними відділами, організовували їх роботу, контролювали виконання завдань своїми підлеглими. Менеджери на підприємстві несуть персональну відповідальність за свою роботу, маючи право розпоряджатися трудовими й матеріальними ресурсами, необхідними для одержання певних результатів. Тут мають бути рівними як права, так і відповідальність.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.